Читання дня

Перше читання

Дії 10:17-33

Як Петро ж у собі бенте́жився, що́ б то значило те видіння, що бачив, то ось посланці́ від Корнилія, розпитавши про Си́монів дім, спинилися перед ворі́тьми, і спиталися, крикнувши: „Чи то тут сидить Си́мон, що зветься Петро?“ Як Петро ж над видінням роздумував, Дух промовив до нього: „Онде три чоловіки шукають тебе. Але встань і зійди, і піди з ними без жодного су́мніву, бо то Я їх послав!“ І зійшовши Петро до тих му́жів, промовив: „Ось я той, що його ви шукаєте. З якої причини прийшли ви?“ А вони відказали: „Сотник Корни́лій, муж праведний та богобійний, слави доброї в усього люду юдейського, святим а́нголом був у видінні наставлений, щоб до дому свого покли́кати тебе та послухати слів твоїх“. Тоді він покликав й гостинно прийняв їх. А другого дня він устав та й із ними пішов; також дехто з братів із Йоппі́ї пішли з ним. І назавтра прийшли вони до Кесарі́ї. А Корнилій чекав їх, рідню й близьких дру́зів покликавши. А як увіходив Петро, Корнилій зустрінув його, і до ніг йому впав і вклонився. Та Петро його підвів, промовляючи: „Устань, бо й сам я люди́на!“ І, розмовляючи з ним, увійшов, і знайшов багатьох, що зібралися, і промовив до них: „Ви знаєте, що не вільно юдеєві приставати й прихо́дити до чужани́ці. Та відкрив мені Бог, щоб я жодну люди́ну не мав за огидну чи то за нечисту. Тому я без вага́ння прибув, як покликано. Тож питаю я вас: З якої причини ви слали по мене?“ А Корни́лій сказав: „Четвертого дня аж до цієї години я по́стив, а о дев'ятій годині молився я в домі своїм. І ото, перед мене став муж у блискучій одежі й сказав: „Корнилію, почута молитва твоя, і твої ми́лостині перед Богом згадалися. Тож пошли до Йоппі́ї, і приклич Си́мона, що зветься Петром. Він гостює в гарба́рника Си́мона, у госпо́ді край моря, — він при́йде й розпові́сть тобі“. Я зараз по тебе послав, — ти добре зробив, що прийшов. Тож тепер перед Богом ми всі стоїмо́, щоб почути все те, що Господь наказав був тобі“.

Респонсорійний псалом

Psalm 129

Друге читання

2 Петра 6:1-10

Євангеліє

Від Івана 8:1-11

Ісус же на гору Оли́вну пішов. А над ранком прийшов знов у храм, — і всі люди збігались до Нього. А Він сів і навчав їх. І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в пере́любі схо́плену жінку, і посере́дині ставлять її, та й говорять Йому: „Оцю жінку, Учителю, зло́влено на гарячому вчинку пере́любу. Мойсей же в Зако́ні звелів нам таких побива́ти камінням. А Ти що гово́риш?“ Це ж казали вони, Його споку́шуючи, та щоб мати на Нього оска́рження. А Ісус, нахилившись додо́лу, по землі писав пальцем. А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: „Хто з вас без гріха́, — нехай перший на неї той каменем кине!“ І Він знов нахили́вся додо́лу, і писав по землі. А вони, це почувши й сумлінням доко́рені, стали один по одно́му вихо́дити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всере́дині. І підвівся Ісус, і ніко́го, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: „Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив?“ А вона відказала: „Ніхто, Господи“. І сказав їй Ісус: „Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!“