Today's Readings

First Reading

Genesis 31

І почув був Яків слова Лаванових синів, що казали: „Яків забрав усе, що було в нашого батька. І з того, що було в батька нашого, зробив собі всю оцю честь“. І побачив Яків Лаванове обличчя, а ото — він тепер інший до нього, як був учора, позавчора. І промовив Господь до Якова: „Вернися до кра́ю батьків своїх, і до місця твого наро́дження. А Я бу́ду з тобою“. І послав Яків, і покликав Рахіль і Лію на поле до отари своєї, та й промовив до них: „Я бачив обличчя вашого батька, що він тепер інший до мене, як був учора й позавчора. Та Бог батька мого був зо мною. А ви знаєте, що всією силою своєю я служив вашому ба́тькові. І ба́тько ваш сміявся з мене, і десять раз міняв заплату мені, але Бог не дав йому чинити зо мною зле. Коли він говорив був отак: „Крапчасте буде заплата твоя“, то й котяться всі овечки та кози крапчасті. А коли скаже так: „Пасасте буде заплата твоя“, то й котяться всі овечки та кози пасасті. І відня́в Бог худобу вашого батька, та й дав мені. І сталося в час, коли отара злучувалася, звів був я очі свої та й побачив у сні: аж ось козли, що спинались на овечок та на кіз, були пасасті, крапчасті й рябі. І сказав мені Ангол у сні: „Якове!“ А я відказав: „Ось я!“ Він промовив: „Зведи свої очі й побач: усі козли, що спинаються на овечок та на кіз, — пасасті, крапчасті й рябі, бо Я бачив усе, що Лаван виробляє тобі. Я Бог Бет-Елу, що ти намастив був там пам'ятника, і Мені склав там обі́тницю. Тепер уставай, вийди з цієї землі, і вертайся до землі твого наро́дження“. І відповіла Рахіль та Лія, та й сказали йому: „Чи ми маємо частку та спадщину в домі нашого батька? Таж він нас полічив за чужинців, бо продав нас, і справді поже́р наше срібло. Бож усе багатство, що Бог вирвав від нашого батька, — воно наше та наших синів. А тепер зроби все, що Бог наказав був тобі“. І встав Яків, і посадив синів своїх і жінок своїх на верблюди. І він забрав усю худобу свою, і все майно своє, що набув, здобуту худобу свою, що набув у Падані арамейськім, щоб прийти до Ісака, батька свого, до землі ханаанської. А Лаван пішов стригти отару свою, а Рахіль покрала домових божків, яких батько мав. І Яків обманив Лавана арамейського, бо не сказав йому, що втікає. І втік він, і все, що його. І встав, і перейшов річку, і прямував до Ґілеядської гори. А третього дня розказано Лаванові, що Яків утік. І взяв він з собою братів своїх, і гнався за ним дорогою семи день, та й догнав його на горі Ґілеядській. І прийшов Бог до Лавана арамеянина в нічнім сні, та й до нього сказав: „Стережися, щоб ти не говорив з Яковом ані доброго, ані зло́го“. І догнав Лаван Якова. А Яків поставив намета свого на горі, і Лаван поставив з братами своїми на горі Ґілеядській. І промовив Лаван до Якова: „Що́ ти зробив? Ти обманив мене, і забрав моїх дочок, немов бранок меча! Чого втік ти таємно, і обікрав мене, і не сказав мені? А я був би відіслав тебе з радістю, із співами, з бубном, і з гуслами. І ти не дозволив мені навіть поцілувати онуків моїх і дочок моїх. Тож ти нерозумно вчинив! Я маю в руці своїй силу, щоб учинити з вами зле. Але́ Бог вашого батька вчора вночі сказав був до мене, говорячи: „Стережися, щоб ти не говорив з Яковом ані доброго, ані зло́го“. А тепер справді пі́деш, бо ти сильно затужив за домом батька свого. Але на́що ти покрав моїх богів?“ А Яков відповів і сказав до Лавана: „Тому, що боявся, бо я ду́мав: Аби но він не забрав від мене своїх дочок! При кому ж ти зна́йдеш своїх богів, не буде він жити. Перед нашими братами пізнай собі, що́ твого́ в мене, і візьми собі“. А Яків не знав, що Рахіль їх покрала. І ввійшов Лаван до намету Якового, і до намету Ліїного, і до намету обох невільниць, та нічого не знайшов. І вийшов він із намету Ліїного і ввійшов до намету Рахілиного. А Рахіль узяла божки, і вложила їх до сідла верблюда, та й сіла на них. І обмацав Лаван усього намета, — і нічого не знайшов. А вона сказала до батька свого: „Нехай не палає гнів в очах батька мого, бо я не можу встати перед обличчям твоїм, бо в мене тепер звичайне жіноче“. І перешукав він, — та божків не знайшов. І запалав Яків гнівом, і сварився з Лаваном. І відповів Яків, і сказав до Лавана: „Яка провина моя, який мій гріх, що ти гнався за мною, що ти обмацав усі мої речі? Що́ ти знайшов зо всіх речей свого дому, положи тут перед моїми братами і братами своїми, — і нехай вони розсудять поміж нами двома. Я вже двадцять літ із тобою. Вівці твої та кози твої не мертвили свого плоду, а баранів отари твоєї я не їв. Розшарпаного диким звірем я не прино́сив до тебе, — я сам ніс ту шкоду. Від мене домагався ти того, що́ було вкрадене вдень, і що́ було вкрадене вночі. Бувало, що вдень з'їдала мене спекота, а вночі па́морозь, а мій сон мандрував від моїх очей. Таке мені двадцять літ у твоїм домі... Служив я тобі чотирнадцять літ за двох дочок твоїх, і шість літ за отару твою, а ти десять раз зміняв мені свою заплату! Коли б не був при мені Бог батька мого, Бог Авраамів, і не Той, Кого боїться Ісак, то тепер ти відіслав би мене впорожні́!... Біду мою й труд рук моїх Бог бачив, — і виказав це вчора вночі“. І відповів Лаван і сказав до Якова: „До́чки — дочки мої, а діти — мої діти, а отара — моя отара, і все, що́ ти бачиш — то моє. А дочкам моїм, що́ зроблю їм сьогодні, або їхнім дітям, що вони породили їх? А тепер ходи, — я й ти вчинімо умову, і оце буде свідком поміж мною й поміж тобою“. І взяв Яків каменя, і поставив його за пам'ятника. І сказав Яків браттям своїм: „Назбирайте каміння“. І назбирали каміння вони, та й зробили могилу, і їли там на тій могилі. І назвав її Лаван: Еґар-Сагадута, а Яків її назвав: Ґал-Ед. І промовив Лаван: „Ця могила — свідок між мною й між тобою сьогодні", тому то й названо ймення її: Ґал-Ед і Міцпа, бо сказав: „Нехай дивиться Господь між мною й між тобою, коли ми розійдемося один від о́дного. Коли ти будеш кри́вдити дочо́к моїх, і коли візьмеш за жінок понад дочок моїх, то не люди́на з нами, а дивися — Бог свідок між мною й між тобою!“ А Яків сказав до Лавана: „Ось ця могила, й ось той пам'ятник, якого поставив я між собою й між тобою. Свідок ця могила, і свідок цей пам'ятник, що я не перейду́ цієї могили до тебе, і ти не пере́йдеш до мене цієї могили та цього пам'ятника на зле. Розсудить між нами Бог Авраамів і Бог Нахорів, Бог їхнього батька“. І Яків присягнув Тим, Кого боїться його батько Ісак. І приніс Яків жертву на горі, і покликав братів своїх їсти хліб. І вони їли хліб і ночували на горі.

Responsorial Psalm

Psalm 31

Second Reading

I Corinthians 15

Звіщаю ж вам, браття, Єва́нгелію, яку я вам благовісти́в, і яку прийняли́ ви, в якій і стоїте́. Якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовісти́в вам, якщо тільки ви ввірували не нао́сліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, - що Христос був умер ради наших гріхів за Писа́нням, і що Він був похо́ваний, і що третього дня Він воскрес за Писа́нням, і що з'явився Він Ки́фі, потім Дванадцятьо́м. А по́тім з'явився нара́з більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочи́ли. Пото́му з'явився Він Якову, опісля - усім апо́столам. А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недо́родкові. Я бо найменший з апо́столів, що негі́дний зватись апо́столом, бо я переслідував був Божу Церкву. Та благода́ттю Божою я те, що є, і благода́ть Його, що в мені, не даремна була́, але я працював більше всіх їх, правда - не я, але Божа благода́ть, що зо мною вона. Тож чи я, чи вони, - ми так проповідуємо, і так ви ввірували. Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, - як же дехто між вами гово́рять, що немає воскресіння мертвих? Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша! Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми сві́дчили, що воскреси́в Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі. Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, - ви в своїх ще гріхах, тоді то загинули й ті, що в Христі упоко́їлись! Коли ми наді́ємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасні́ші від усіх людей! Та нині Христос воскрес із мертвих, - пе́рвісток серед покі́йних. Смерть бо через люди́ну, і через Люди́ну воскресіння мертвих. Бо так, як в Ада́мі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: пе́рвісток Христос, по́тім ті, що Христові, під час Його при́ходу. А пото́му кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уря́д, і вла́ду всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не „покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!“ Як ворог останній - смерть зни́щиться, бо „під ноги Його Він усе впокори́в“. Коли ж каже, що впоко́рено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокори́в Йому все. А коли Йому все Він упоко́рить, тоді й Сам Син упоко́риться Тому́, Хто все впокори́в Йому, щоб Бог бу́в у всьому все. Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то на́що вони ради мертвих і христяться? Для чого й ми повсякча́с наражаємось на небезпе́ки? Я щодень умираю. Так свідчу, браття, вашою хвалою, що маю її в Христі Ісусі, Господі нашім. Коли я зо звіра́ми боровся в Ефе́сі, яка мені по-лю́дському ко́ристь, коли мертві не воскресають? „Будем їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!“ Не дайте себе зве́сти, — товари́ство лихе псує добрі звича́ї! Протверезі́ться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, — говорю́ вам на сором! Але дехто скаже: „Як мертві воскреснуть? І в якім тілі при́йдуть?“ Нерозумний, — що́ ти сієш, те не оживе, як не вмре. І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зе́рно, яке тра́питься, — пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зе́рняті тіло його. Не кожне тіло однакове тіло, але ж інше в люде́й, та інше тіло в скотини, та інше тіло в пташо́к, та інше у риб. Є небесні тіла й тіла зе́мні, але ж інша слава небесним, а інша зе́мним. Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, — бо зоря́ від зорі́ відрізня́ється славою! Так само й воскресіння мертвих: сіється в тління, — в нетління встає, сіється в неславу, — у славі встає, сіється в немочі, — у силі встає, сіється тіло звичайне, — встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне. Так і написано: „Перша люди́на Ада́м став душею живою“, а останній Ада́м — то дух оживляючий. Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне. Перша люди́на — з землі, зе́мна, друга Люди́на — із неба Госпо́дь. Який зе́мний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні. І, як носили ми образ зе́много, так і образ небесного бу́демо носити. І це скажу́, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. Ось кажу́ я вам таємни́цю: не всі ми засне́мо, та всі перемінимось, — раптом, як оком змигну́ти, при останній сурмі́: бо засурми́ть вона — і мертві воскреснуть, а ми перемінимось! Мусить бо тлінне оце зодягну́тись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя. А коли оце тлінне в нетління зодя́гнеться, і оце смертне в безсмертя зодя́гнеться, тоді збудеться слово написане: „Поглинута смерть перемогою“! Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало́? Жало́ ж смерти — то гріх, а сила гріха — то Зако́н. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав. Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь за́вжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марно́тна у Господі!

Gospel

Matthew 10

І закли́кав Він дванадцятьо́х Своїх у́чнів, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами, щоб їх виганяли вони, і щоб уздоровля́ли всіляку неду́гу та неміч всіляку. А ймення апо́столів дванадцятьо́х отакі: перший Си́мон, що Петро́м прозивається, і Андрій, брат його; Яків, син Зеведе́їв, та Іван, брат його; Пилип і Вартоломе́й, Хома́ й ми́тник Матвій; Яків, син Алфе́їв, і Таде́й; Си́мон Кананіт, та Юда Іскаріо́тський, що й видав Його. Цих Дванадцятьо́х Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: „На путь до поган не ходіть, і до самаря́нського міста не входьте, але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізра́їлевого. А ходячи, проповідуйте та говоріть, що набли́зилось Царство Небесне. Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокаже́них, виганяйте де́монів. Ви да́рмо дістали, дармо й давайте. Не беріть ані золота, ані срі́бла, ані мідякі́в до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні санда́ль, ані палиці. Бо вартий робі́тник своєї поживи. А як за́йдете в місто якесь чи в село, то розві́дайте, хто́ там достойний, — і там перебудьте, аж поки не ви́йдете. А входячи в дім, вітайте його, промовляючи: „Мир дому цьому́!“ І коли буде достойний той дім, — нехай зі́йде на нього ваш мир; а як недостойний він буде, то мир ваш нехай до вас ве́рнеться. А як хто вас не прийме, і ваших слів не послу́хає, то, вихо́дячи з дому чи з міста того́, обтрусіть порох із ніг своїх. Поправді кажу́ вам: легше буде країні содомській й гоморській дня судного, аніж місту тому́! Оце посилаю Я вас, як овець між вовки́. Будьте ж мудрі, як змі́ї, і невинні, як голу́бки. Стережіться ж людей, бо вони на суди́ видаватимуть вас, та по синагогах своїх бичува́ти вас бу́дуть. І до правителів та до царів поведуть вас за Мене, на сві́дчення їм і пога́нам. А коли видава́тимуть вас, не журі́ться, я́к або що́ говорити: тієї години буде вам да́не, що́ маєте ви говорити, бо не ви промовля́тимете, але Дух Отця вашого в вас промовля́тиме. І видасть на смерть брата брат, а батько — дитину. І „діти повстануть супроти батьків“, і їх повбивають. І за Ім'я́ Моє будуть усі вас нена́видіти. А хто ви́терпить аж до кінця, той буде спасе́ний. А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого. Поправді кажу́ вам, — не всти́гнете ви обійти́ міст Ізраїлевих, як при́йде Син Лю́дський. Учень не більший за вчителя, а раб — понад пана свого́. Дово́лі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб — як госпо́дар його. Коли Вельзеву́лом назвали господаря дому, — скільки ж більше назвуть так домашніх його! Але́ не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не ви́явиться. Що́ кажу Я вам по́темки, — говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте — проповідуйте те на даха́х. І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі́ вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапасти́ти в геєнні. Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде́ без волі Отця вашого. А вам і волосся все на голові пораховано. Отож, не лякайтесь, — бо вартніші ви за багатьох горобців. Отже, кожного, хто Мене ви́знає перед людьми́, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми́, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм. Не ду́майте, що Я прийшов, щоб мир на землю прине́сти, — Я не мир прине́сти прийшов, а меча. Я ж прийшов „порізни́ти чоловіка з батьком його, дочку́ з її матір'ю, і невістку з свекру́хою її“. І: „вороги́ чоловікові — домашні його!“ Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не ві́зьме свого хреста, і не пі́де за Мною слідом, той Мене недостойний. Хто душу свою́ зберігає, той погубить її, хто ж за Ме́не погубить душу свою́, — той зна́йде її. Хто вас приймає — приймає Мене, хто ж приймає Мене, — приймає Того, Хто послав Мене. Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагоро́ду проро́чу, хто ж приймає праведника, як праведника, той дістане нагоро́ду пра́ведничу. І хто напо́їть, як у́чня, кого з мали́х цих бодай ку́хлем водиці холодної, поправді кажу́ вам, — той не згубить нагоро́ди своєї“.