Today's Readings

First Reading

Deuteronomy 33

А оце благослове́ння, яким поблагословив Ізраїлевих синів Мойсей, чоловік Божий, перед своєю смертю, та й сказав: „Госпо́дь від Сіна́ю прибув, і зійшов від Сеї́ру до них, появився у світлі з Пара́ну гори, і прийшов із Мері́ви Каде́шу. По прави́ці Його — огонь Зако́ну для них. Теж наро́ди Він любить. Всі святії його́ — у руці Твоїй, і вони припада́ють до ніг Твоїх, слухають мови Твоєї. Дав Мойсей нам Зако́на, спа́дщину зборові Якова. І був Він царем в Єшуру́ні, як наро́днії голови ра́зом збирались, племе́на Ізра́їлеві. Руви́м хай живе, і нехай не помре, і число люду його нехай буде велике“. А це про Юду. І він сказав: „Почуй, Господи, голосу Юди, і до наро́ду його Ти впрова́диш його. Йому воюва́тимуть ру́ки його, а Ти будеш поміч йому на його ворогів“. А про Левія сказав: „Твій туммі́м і твій урі́м — для чоловіка святого Тво́го, що його Ти був ви́пробував у Массі, що суперечку з ним мав над водою Мері́ви, що каже про батька свого та про матір свою: „Не бачив тебе“, що братів своїх не пізнає́, і не знає синів своїх, — бо доде́ржують слова Твого, і вони заповіту Твого стережу́ть. Навчають вони про права́ Твої Якова, а про Зако́на Твойого — Ізра́їля, приносять кадило Тобі та на же́ртівник Твій цілопа́лення. Поблагослови його силу, о Господи, а чин його рук уподо́бай Собі. Поламай сте́гна тим, що стають проти нього, та не́нависть мають на нього, — щоб більш не повстали вони!“ Про Веніямина сказав: „Він Господній улю́бленець, перебуває безпечно при Ньо́му, а Він окриває його ці́лий день і в раме́нах Його спочиває“. А про Йо́сипа він сказав: „Благословенний від Господа край Його дара́ми з неба, з роси та з безодні, що долі лежить, із да́ру врожаїв від сонця, і з да́ру рослини від місяців, із верхі́в'я гір сходу, і з да́ру відвічних пагі́рків, із дару землі та її повноти́. А милість Того, що в терно́вім кущі пробува́в, нехай при́йде на голову Йо́сипа та на ті́м'я ви́різненого між братами своїми. Вели́чність його — як вола його перворідного, а ро́ги його — роги бу́йвола, — ними буде колоти наро́ди всі ра́зом, аж до кі́нців землі, а вони — мірія́ди Єфре́мові, а вони — Манасі́їні тисячі“. А про Завуло́на сказав: „Радій, Завуло́не, як будеш вихо́дити, і ти, Іссаха́ре, у наметах своїх! Вони кличуть наро́ди на го́ри, прино́сять там праведні жертви, бо будуть вони споживати доста́ток морськи́й та скарби, зариті в піску́“. А про Ґада сказав: „Благословенний, хто Ґа́да розши́рює! Він ліг, як леви́ця, і жере рам'я́ й че́реп. Забезпечив він ча́стку для себе, бо там ча́стка прихо́вана від Праводавця, і прийшов із головами наро́ду, виконав правду Господню і Його постанови з Ізраїлем“. А на Да́на сказав: „Дан левів левчу́к, що з Баша́ну вискакує“. А на Нефтали́ма сказав: „Нефтали́м ситий ми́лістю, і повен Господнього благослове́ння, — захід та пі́вдень посядь!“ А про Асира сказав: „Аси́р благословенний найбільше з синів, уподо́баний серед братів своїх, і в оливу вмочає він но́гу свою. Залізо та мідь — то запо́ра твоя, а сила твоя — як усі твої дні. Немає такого, як Бог, Єшуру́не, що їде по небу на поміч тобі, а Своєю вели́чністю їде на хмарах. Покро́ва твоя — Бог Предвічний і ти в вічних раме́нах Його. І вигнав Він ворога перед тобою, і сказав: Повинищуй його! І перебуває Ізраїль безпечно, самотно, він Яковове джерело́ в краї збіжжя й вина, а небо його сипле кра́плями ро́су. Ти блаженний, Ізраїлю! Який інший наро́д, якого спасає Господь, як тебе? Він Щит допомоги твоєї, і Меч Він твоєї вели́чности. І будуть твої вороги при тобі упоко́рюватись, а ти по висо́тах їх будеш ступати“.

Responsorial Psalm

Psalm 123

Second Reading

Revelation 2

До ангола Церкви в Ефе́сі напиши: „Оце каже Той, Хто трима́є сім зір у правиці Своїй, Хто ходить серед семи світильників золотих: Я знаю діла твої, і працю твою, і твою терпеливі́сть, і що не можеш терпіти лихих, і ви́пробував тих, хто себе називає апо́столами, але ними не є, і знайшов, що фальшиві вони. І ти маєш терпіння, і працюва́в для Йме́ння Мого, але не знемігся. Але маю на тебе, що ти покинув свою першу любов. Отож, пам'ятай, звідки ти впав, і покайся, і вчинки давніші роби. Коли ж ні, то до тебе прийду́ незаба́ром, і зру́шу твого світильника́ з його місця, якщо не покаєшся. Але маєш оце, що нена́видиш учинки Николаї́тів, яких і Я нена́виджу. Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церква́м: переможцеві дам їсти від дерева життя, яке в раю́ Божім“. А до ангола Церкви в Смірні напиши: „Оце каже Перший й Останній, що був мертвий й ожив: Я знаю діла твої, і біду́, і убозтво, — але ти багатий, — і зневагу тих, що говорять про себе, ніби юдеї вони, та ними не є, але вони — зборище сатани. Не бійся того, що маєш страждати! Ось диявол вкидатиме декого з вас до в'язниць, щоб вас ви́пробувати. І будете мати біду́ десять день. Будь вірний до смерти, і Я тобі дам вінця́ життя! Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м: переможець не буде пошко́джений від другої смерти“. А до ангола Церкви в Перга́мі напиши: „Оце каже Той, що має меча обосі́чного: Я знаю діла твої, і що де ти живеш, там престол сатани. І трима́єш ти Йме́ння Моє, і ти не відкинувся від віри Моєї навіть за днів, коли в вас, де живе сатана́, був убитий Анти́па, свідок Мій вірний. Але трохи Я маю на тебе, бо маєш там тих, хто трима́ється науки Валаа́ма, що навчав був Бала́ка покласти спотика́ння перед синами Ізраїля, щоб їли ідольські жертви й розпу́сту чинили. Так маєш і ти таких, що трима́ються науки Николаїтської так само. Тож покайся! Коли ж ні, то до тебе прийду́ незаба́ром, і воюватиму з ними мечем Своїх уст. Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м: переможцеві дам їсти прихо́вану манну, і дам йому білого каменя, а на камені написане ймення нове́, якого не знає ніхто, — тільки той, хто приймає його“. І до ангола Церкви в Тіяти́рах напиши: „Оце каже Син Божий, що має очі Свої, як по́лум'я огняне́, а ноги Його подібні до міді: Я знаю діла твої, і любов, і віру, і службу, і твою терпеливість, і останні вчинки твої, що більші за перші. Але маю на тебе, що жінці Єзаве́лі, яка каже, ніби вона пророки́ня, ти попускаєш навчати та зводити рабів Моїх, чинити розпусту та їсти і́дольські жертви. І Я дав був їй ча́су, щоб пока́ялася, — та вона не схотіла покаятися в розпусті своїй. Ось Я кину її на ложе, а тих, що чинять із нею розпусту, у велику біду, коли тільки в учинках своїх не покаються, а діти її поб'ю́ смертю. І пізнають усі Церкви́, що Я Той, Хто нирки й серця вивіря́є, і Я кожному з вас дам за вчинками вашими. А вам, та іншим, що в Тіяти́рах, що не мають науки цієї, і — як кажуть — не розуміють так зва́них глиби́н сатани́, кажу́: не накладу́ на вас іншого тягара, тільки те, що ви маєте, трима́йте, аж поки прийду́. А переможцеві, і тому́, хто аж до кінця доде́ржує Мої вчинки, Я дам йому вла́ду „над поганами, і буде пасти́ їх залізним жезлом; вони, немов гли́няний по́суд, покру́шаться“, як і Я оде́ржав вла́ду від Свого́ Отця, і дам Я йому зо́рю досві́тню. Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м!“

Gospel

Matthew 13

Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи: І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували. Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́; а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли. А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в. Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро. Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“ І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“ А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но. Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має. Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите. Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують. Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули. Послухайте ж притчу про сіяча́. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується. А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду. А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль. І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“ А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“ Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю. Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“. Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“. Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“ Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“. А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський, а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого; а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́. І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́. Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння, і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає! Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“. І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов. І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні? Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда? І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“ І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.