Today's Readings

First Reading

Isaiah 8

І промовив до мене Господь: „Візьми собі велику табли́цю, і напиши на ній лю́дським письмом: „Ква́питься здобич, скорий грабі́ж“. І взяв я за свідків собі свідків вірних, — священика Урію та Захарія, Єверехіїного сина. І збли́зився я до пророчиці, і вона зачала́, і породила сина. Господь же до мене промовив: Назви ім'я́ йому: Ква́питься здобич, скорий грабіж. Бо поки юна́к той умі́тиме кликати „Ба́тьку мій“, та: „Мамо моя“, понесе́ться багатство Дамаску та здо́бич Самарі́ї перед обличчя царя асирійського“. І Господь ще далі говорив до мене й казав: „За те, що наро́д цей зне́хтував воду Сілоа́мську, яка тихо пливе, і має радість з Реціном і з сином Ремаліїним, то тому́ ось Господь піднесе́ на них воду ріки́, сильну й велику, — царя асирійського та всю славу його. І піді́йметься вона понад усі свої рі́чища, і пі́де понад усі береги́ свої. І пере́йде по Юді вона, заллє́ та зато́пить, аж до шиї дося́гне, і розтя́гне вона свої кри́ла на всю широчі́нь твого кра́ю, о Еммануї́ле! Озлобля́йтесь наро́ди, й збенте́жені бу́дете, почуй, уся зе́мле дале́ка! Озбро́йтесь, і збенте́жені бу́дете, озбр́ойтесь, і збенте́жені бу́дете! Радьте раду — і буде вона поруйно́вана, слово кажіть — і не збу́деться, бо з нами Бог!“ Бо так говорив був до мене Господь у силі Своєї руки надо мною, й остеріга́в мене, щоб не ходити дорогою цього народу, і казав: „Не кажіть „змо́ва“ на все, на що каже „змова“ цей наро́д, і не бійтесь того́, чого́ він боїться, і не лякайтеся! Господа Саваота — Його свято шануйте, і Його вам боятись, Його вам лякатись! І буде Він за святиню, і за камінь спотика́ння, і за скелю спокуси для двох домів Ізраїля, за сітку й за па́стку для ме́шканця Єрусалиму. І спіткну́ться об них багато-хто, і попа́дають, і будуть пола́мані, і заплу́таються, і будуть схо́плені. Зв'яжи свідо́цтво, запеча́тай Зако́на між Моїми у́чнями“. І я буду чекати Господа, що ховає лице Своє від Якового дому, і буду наді́ятись на Нього. Ось я та ті діти, що дав мені Господь, вони на знаки́ та на чу́да в Ізраїлі від Господа Саваота, що пробуває на горі Сіон. А коли вам скажуть: „Запи́туйте ду́хів померлих та чароді́їв, що цвірі́нькають та му́ркають“, то відповісте́: „Чи ж наро́д не звертається до свого Бога? За живих питатися мертвих?“ До Зако́ну й свідо́цтва! Як вони не так кажуть, як це, то немає для них зорі́ ра́нньої! І буде блукати ути́скуваний та голодний. І станеться, коли він зголодні́є, то запі́ниться, і прокляне́ царя свого та Бога свого, і погляне догори́, і поди́виться він на землю, аж ось тут горе та темнота, те́мрява у́тиску, — і він буде пхнутий у те́мність. Бо не буде темноти для того, хто ути́скуваний. Перша пора злегкова́жила була край Завуло́нів та край Нефтали́мів, а остання просла́вить дорогу примо́рську, другий бік Йорда́ну, окру́гу поганів.

Responsorial Psalm

Psalm 132

Second Reading

Revelation 11

І да́но трости́ну мені, подібну до па́лиці, і сказано: „Устань, і зміряй храма Божого й же́ртівника, і тих, хто вклоняється в ньому. А двір, що за храмом, лиши та не міряй його, бо він да́ний поганам, — і сорок два місяці бу́дуть топтати вони святе місто. І звелю́ Я двом свідкам Своїм, і бу́дуть вони пророкувати тисячу двісті й шістдеся́т день, зодя́гнені в волосяни́цю. Воні — дві оливки і два світильники́, що стоять перед Богом землі. І коли б хто схотів учинити їм кривду, то вийде огонь з їхніх уст, — і поїсть ворогів їхніх. А коли хто захоче вчинити їм кривду, — той отак мусить бути забитий. Вони мають вла́ду небо замкнути, щоб за днів їхнього пророцтва не йшов дощ. І мають вла́ду вони над водою, — у кров оберта́ти її, і вдарити землю всілякою карою, скільки разі́в вони схочуть. А коли вони скі́нчать свідо́цтво своє, то звірина́, що з безодні виходить, із ними війну поведе́, — і вона їх переможе та їх повбиває. І їхні трупи полишить на майда́ні великого міста, що зветься духовно Содо́м і Єгипет, де й Госпо́дь наш був розп'я́тий. І багато з наро́дів, і з племен, і з язи́ків, і з поган бу́дуть дивитися пі́вчверта дні на їхні трупи, не дозволять покласти в гроби́ їхніх тру́пів. А ме́шканці землі будуть тішитися та радіти над ними, і дару́нки пошлють один о́дному, бо мучили ці два пророки ме́шканців землі. А по пі́вчверта днях дух життя ввійшов у них від Бога, — і вони повставали на ноги свої. І напав жах великий на тих, хто дивився на них! І почули вони гучний голос із неба, що їм говорив: „Зійдіть сюди!“ І на небо зійшли вони в хмарі, і вороги їхні дивились на них. І тієї години зчинився страшни́й землетру́с, і десята частина міста того завали́лась... І в цім трусі загинуло сім тисяч лю́дських іме́н, а решта обго́рнена жахом була́, — і вони віддали́ славу Богу Небесному! Друге горе минуло! Ото незабаром настане за ним третє горе!“ І засурмив сьо́мий ангол, — і на небі зчинились гучні голоси́, що казали: „Перейшло панува́ння над світом до Господа нашого та до Христа Його, — і Він зацарює на вічні віки́!“ І двадцять чотири ста́рці, що на престолах своїх перед Богом сидять, попа́дали на обличчя свої, та й уклонилися Богові, кажучи: „Дяку складаємо Тобі, Господи, Боже Вседержителю, що Ти є й що Ти був, що прийняв Свою силу велику та й зацарюва́в! А погани розлю́тилися, та гнів Твій прийшов, і час настав мертвих судити, і дати заплату рабам Твоїм, пророкам і святим, і тим, хто Йме́ння Твого боїться малим і великим, і знищити тих, хто нищить землю“. І розкрився храм Божий на небі, — і ковче́г заповіту Його в Його храмі з'явився. І зчинилися бли́скавки, і гу́ркіт, і гро́ми, і землетру́с, і великий град.

Gospel

Matthew 22

А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи: „Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́. І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти. Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“ Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг. А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх. І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані. Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“. І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась. Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного, та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“ Той же мовчав. Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“. Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“. Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його. І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти. Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“ А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте? Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“. А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли. Того дня приступили до Нього саддуке́ї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його, та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“. Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму. Так само і другий, і третій, — аж до сьомого. А по всіх вмерла й жінка. Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“. Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили. Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі. А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“. А наро́д, чувши це, дивувався науці Його. Фарисеї ж, почувши, що Він у́ста замкнув саддуке́ям, зібралися ра́зом. І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи: „Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“ Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“. Це найбільша й найперша заповідь. А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“. На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“. Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав, і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“ Вони Йому кажуть: „Давидів“. Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“. Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“ І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.