Today's Readings

First Reading

Jeremiah 22

Так говорить Господь: Зійди в дім Юдиного царя, і будеш казати там оце слово, та й промовиш: Послухай Господнього слова, о ца́рю юдейський, що сидиш на Давидовім троні, ти й раби твої та наро́д твій, що входите в бра́ми оці. Так говорить Господь: Чиніть правосу́ддя та правду, і рятуйте грабо́ваного від руки гноби́теля, чужинця́ ж, сироту та вдову́ не гнобі́ть, не грабу́йте, і крови невинної не проливайте на місці цьому́! Бо коли оце слово наспра́вді ви ви́конаєте, то ходитимуть бра́мами дому оцьо́го царі, що будуть сидіти на троні Давида, що їздити бу́дуть колесни́цями й кіньми, він і раб його та наро́д його. А якщо не послухаєтесь оцих слів, то клянуся Собою — говорить Госпо́дь: руїною ста́неться дім цей! Бо так промовляє Госпо́дь про дім царя Юди: Ти для Мене Ґілеа́д, щит Ліва́ну, та поправді кажу́ Я, — тебе оберну́ на пустиню, на міста́ незасе́лені! І приготу́ю на тебе отих, що руйнують люди́ну та збро́ю її, і вони твої ке́дри добі́рні зітну́ть і їх повкида́ють в огонь! І люди числе́нні ходитимуть містом оцим і будуть казати один до одно́го: За́що Господь зробив так цьому місту великому? І відкажуть: За те, що вони поки́нули заповіта Господа, Бога Свого, і вклонялися іншим богам, і служили їм. Не плачте за вмерлим, і не жалку́йте за ним, — але плакати — плачте за тим, хто відходить в поло́н, бо вже не пове́рнеться, і не побачить землі, де він народився. Бо так промовляє Господь до Шаллу́ма, сина Йосіїного, царя Юдиного, що царював замість Йосі́ї, свого ба́тька, що вийшов із місця цього́: Він сюди вже не ве́рнеться! Бо помре він у місці, куди його полони́ли, Кра́ю ж цього́ не побачить уже. Горе тому́, хто несправедливістю дім свій будує, а верхні кімна́ти — безпра́в'ям, хто каже своєму ближньому працювати даре́мно, і платні́ його йому не дає, що говорить: Збудую собі дім великий, і верхні кімна́ти широкі!“ І ві́кна собі повиру́бує, й криє кедри́ною, і малю́є червоною фарбою. Чи ти зацарюєш тому́, що в ке́драх ти ме́шкаєш? Чи ж твій ба́тько не їв та не пив? І коли правосу́ддя та правду чинив він, тоді було добре йому́, — він розсу́джував справу нужде́нного й бідного, й тоді добре було́! Чи не це — Мене знати? говорить Госпо́дь. Хіба твої очі та серце твоє не обе́рнені тільки на ко́ристь свою́, та щоб пролива́ти кров невинну, і щоб гніт та насилля чинити? Тому так промовляє Госпо́дь про Єгояки́ма, Йосіїного сина, царя Юдиного: Не будуть за ним голосити: „О мій брате!“ й „О се́стро!“ Не будуть за ним голосити: „О пане" й „О вели́чносте його!“ Поховають його, немов того осла, воло́чачи та викидаючи геть за брами Єрусалиму. Зійди на Лива́н та й кричи, і в Баша́ні свій голос подай, і кричи з Аварі́му, бо пони́щені всі твої дру́зі. Говорив Я тобі в час гара́зду твого́, але ти каза́ла: „Не слу́хатиму!“ Це доро́га твоя від юна́цтва твого́, бо не слухалась ти Мого голосу. Усіх твоїх па́стирів буря розки́дає, а коха́нці твої підуть до полону, — справді, тоді посоро́млена та побенте́жена будеш за все своє зло! О ти, що сидиш на Ливані, що ку́блишся в ке́драх, — як ти бу́деш стогна́ти, як бо́лі й дрижа́ння на тебе спаду́ть, мов на ту породі́ллю! Як живий Я, — говорить Госпо́дь, — коли б був Коні́я , син Єгоякимів, цар Юдин, печа́ткою-пе́рснем на правій руці Моїй, — справді Я й звідти тебе зірву́! І дам Я тебе в руку тих, хто шукає твоєї душі, і в руку тих, що боїшся ти їх, і в руку Навуходоно́сора, царя вавилонського, і в руку халде́їв. І кину тебе й твою матір, яка породила тебе́, до іншого кра́ю, де ви не зроди́лись, — і там — ви повмира́єте! А до Кра́ю, куди вони пра́гнуть душею своєю верну́тись, — туди не пове́рнуться! Чи муж цей, Коні́я, — це гли́няний по́суд, пого́рджений та розпоро́шений? Хіба він посу́дина та непотрі́бна? Чом відкинені він та насі́ння його́, та й закинені в землю, якої не знають? О Кра́ю, мій Кра́ю, о Кра́ю, — послухай Господнього сло́ва: Так говорить Госпо́дь: Запишіть люди́ну оцю самі́тною, мужем, якому не буде щасти́тись у днях його, бо ніко́му з насіння його не пощасти́ться сидіти на троні Давидовім та панувати ще в Юді!

Responsorial Psalm

Psalm 62

Second Reading

I Thessalonians 4

А далі, бра́ття, просимо вас та благаємо в Господі Ісусі, щоб, як прийняли́ ви від нас, як належить поводитись вам та дого́джувати Богові, — як ви й поводитеся, — щоб у тому ще більше зроста́ли! Бо ви знаєте, які вам нака́зи дали ми Господом Ісусом. Бо це воля Божа, — освя́чення ваше: щоб ви береглись від розпусти, щоб кожен із вас умів тримати начи́ння своє в святості й честі, а не в при́страсній по́хоті, як і „погани, що Бога не знають“. Щоб ніхто не кривдив і не визи́скував брата свого в якійбудь справі, бо ме́сник Госпо́дь за все це, як і перше казали ми вам та засві́дчили. Бо покликав нас Бог не на нечи́стість, але на освя́чення. Отож, хто оце відкида́є, зневажає не люди́ну, а Бога, що нам також дав Свого Духа Святого. А про братолюбство немає потреби писати до вас, бо самі ви від Бога на́вчені люби́ти один о́дного, бо чините те всім брата́м у всій Македонії. Благаємо ж, браття, ми вас, щоб у цьому ще більш ви зростали, і пильно дбали жити спокійно, займатися своїми справами та заробляти своїми руками, як ми вам наказували, щоб ви перед чужими пристойно пово́дилися, і щоб ні від ко́го не залежали! Не хо́чу ж я, браття, щоб не відали ви про покі́йних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають. Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покі́йних через Ісуса приведе́ Бог із Ним. Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до прихо́ду Господнього, — ми не попередимо покі́йних. Сам бо Господь із нака́зом, при голосі арха́нгола та при Божій сурмі́ зійде з неба, і перше воскре́снуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо́ й зоста́лись, бу́демо схо́плені ра́зом із ними на хмарах на зу́стріч Господню на повітрі, і так за́всіди бу́демо з Господом. Отож, потішайте один о́дного цими словами!

Gospel

Matthew 13

Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи: І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували. Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́; а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли. А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в. Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро. Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“ І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“ А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но. Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має. Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите. Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують. Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули. Послухайте ж притчу про сіяча́. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується. А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду. А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль. І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“ А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“ Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю. Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“. Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“. Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“ Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“. А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський, а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого; а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́. І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́. Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння, і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає! Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“. І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов. І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні? Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда? І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“ І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.