Today's Readings

First Reading

Ezekiel 21

І було́ мені слово Господнє таке: „Сину лю́дський, зверни обличчя своє в напрямі на пі́вдень, і крапай словами на полу́день, і пророкуй на ліс півде́нного поля. І скажи до південного лісу : Послухай Господнього слова: Так говорить Господь Бог: Ось у тобі запалю́ Я огонь, і поїсть він у тебе кожне дерево зелене, і кожне дерево сухе; полум'я́ний огонь не погасне, і будуть попа́лені ним всі простори від пі́вдня до пі́вночі. І побачить кожне тіло, що Я, Господь, розпалив його, і він не погасне!“ І сказав я: „О Господи, Боже, вони мені кажуть: Чи він не говорить самі тільки при́тчі?“ І було́ мені слово Господнє таке: „Сину лю́дський, зверни ти обличчя своє до Єрусалиму, і крапай словами на святині, і пророкуй на землю Ізраїлеву. І скажи Ізраїлевій землі: Так говорить Господь: Ото Я проти тебе, і меча Свого витягну з пі́хви його, і витну з тебе справедливого й несправедливого. Через те, що Я витну з тебе справедливого й несправедливого, тому́ вийде Мій меч проти кожного тіла від пі́вдня на пі́вніч. І кожне тіло пізнає, що Я, Господь, витяг меча Свого з пі́хви його, — уже не ве́рнеться він! А ти, сину лю́дський, стогни́, ніби мав би ти зла́мані сте́гна, і гірко стогни́ на їхніх оча́х! І буде, коли тобі скажуть: „Чого то ти сто́гнеш?“ то скажеш: На звістку, що йде, — і кожне серце розтане, і всякі руки ослабнуть, і погасне всякий дух, і всі коліна зайду́ться водою! Оце при́йде та станеться, каже Господь Бог“. І було мені слово Господнє таке: „Сину лю́дський, пророкуй і кажи: Так говорить Господь: Скажи: Меч, меч, — наго́стрений він та блиску́чий! Щоб прино́сити жертву — наго́стрений він, щоб блищати — він був поліро́ваний. Хіба бу́демо радіти? Хіба жезло сина Мого легкова́жить усякеє дерево? І дали його ви́полірувати, щоб узяти в долоню. Це наго́стрений меч, і він поліро́ваний, щоб дати його в руку вбивця. Кричи та реви, сину лю́дський, бо він проти народу Мого, він проти всіх князів Ізраїлевих, — їх віддано мечеві з народом Моїм, тому вдарся по сте́гнах! Та він уже ви́пробуваний. Та що ж тепер, коли йому же́зло обридло? Він не встоїть, каже Господь Бог. А ти, сину лю́дський, пророкуй, і вдар долонею об долоню, і нехай меч подво́їться та потро́їться! Це меч побитих, великий меч забитого, що кружля́є довкола них. Щоб стопи́лося серце й полягло́ якнайбільше при всіх їхніх брамах, Я дам різани́ну меча. О горе, — він справді зро́блений блискучим, ви́поліруваним на різани́ну! Об'єднайся, право́руч іди, зверни ліво́руч, іди, куди тільки зве́рнене буде ві́стря твоє. І Я вдарю долоню Свою об долоню Свою, і Свою лють заспоко́ю. Я, Господь, це прорік!“ І було мені слово Господнє таке: „А ти, сину лю́дський, признач собі дві дорозі, якими прибу́де меч вавилонського царя. Вони ви́йдуть оби́дві із кра́ю одно́го, а ти вистругай дороговка́зну руку, на початку дороги до міста її ви́стругай. Признач дорогу, якою прибуде меч до Рабби Аммонових синів та до Юди в укріплений Єрусалим. Бо цар вавилонський став на роздоріжжі, на поча́тку двох доріг. Щоб ворожити ча́рами, трясе він стрі́лами, питає домашніх божків, розглядає печі́нку. У правиці його був чар „на Єрусалим“, щоб поставити муроло́ми, щоб відкрити уста на крик, щоб підняти голос о́криком, щоб поставити муроло́ми на брами, щоб наси́пати вала, щоб збудувати башту. Але буде це їм в їхніх оча́х, як чарува́ння марно́тне, буде для них заприся́ження прися́гами, та він згадає провину, щоб були вони схо́плені. Тому так говорить Господь Бог: За те, що ви згадуєте свої провини, що відкриваєте ваші гріхи, щоб ба́чені були ваші гріхи ваших учинків, за те, що ви пригадуєте, — у ворожі руки схо́плені бу́дете! А ти, недостойний, несправедливий кня́зю Ізраїлів, що надійшов його день у час провини кінце́вої, так говорить Господь Бог: Зняти заво́я й скинути корону! Це не зоста́неться так, — піднесе́ться низьке́, а високе пони́зиться! Руїною, руїною, руїною покладу́ його! Та цього не станеться, аж поки не при́йде Той, Хто має право, — і Я Йому дам! А ти, сину лю́дський, пророкуй та й скажеш: Так говорить Господь Бог на Аммонових синів та про їхню га́ньбу: І скажеш: Меч, меч відкритий на різани́ну, блискучий, щоб блищав, як та бли́скавка, — для тебе бачили обма́нні виді́ння, пророкували для тебе неправду, — щоб посадити його на шию недостойних злочинців, яких день при́йде в час кари кінце́вої. Верни ж меча до пі́хви його! У місці, де ство́рений ти, у краю́ похо́дження твого осуджу́ Я тебе! І виллю на тебе Свій гнів, в огні пересе́рдя Свого на тебе дмухну́, і дам тебе в руку людей зухва́лих, які зни́щення замишляють ! Ти станеш огне́ві на ї́жу, твоя кров буде серед землі, не згадають про тебе, бо Я, Господь, говорив це!

Responsorial Psalm

Psalm 113

Second Reading

III John 1

Ста́рець — улю́бленому Гаєві, якого я направду люблю́. Улю́блений, — я молюся, щоб добре вело́ся в усьому тобі, і щоб був ти здоровий, як добре веде́ться душі твоїй. Бо я дуже зрадів, як прийшли були браття, і засві́дчили правду твою, як ти живеш у правді. Я не маю більшої радости від цієї, щоб чути, що діти мої живуть у правді. Улю́блений, — вірно ти чи́ниш, як що робиш для братті та для чужи́нців, — вони про любов твою свідчили Церкві; добре ти зробиш, як їх ви́провадиш, як достойно для Бога, бо вийшли вони ради Йме́ння Його, нічого не взявши від поган. Отож, ми повинні приймати таких, щоб бути співробі́тниками правді. Я до Церкви писав був, але Діотре́ф, що любить бути першим у них, нас не приймає. Тому́ то, коли я прийду́, то згадаю про вчинки його, що їх ро́бить, словами лихими обмовля́ючи нас. І він тим не задово́льнюється, — а й сам не приймає братів, і тим, що бажають приймати, боронить, і виго́нить із Церкви. Улюблений, — не робися подібним до лихо́го, а до доброго: доброчинець від Бога, а злочинець Бога не бачив. Про Димитрія сві́дчили всі й сама правда. І сві́дчимо й ми, а ви знаєте, що свідчення наше правдиве. Багато хотів я писати, та не хочу писати до тебе чорнилом та очерети́нкою, але маю надію побачити тебе незаба́ром, і говорити уста́ми до уст. Мир тобі! Друзі вітають тебе. Привітай друзів пойменно! Амі́нь.

Gospel

Luke 20

І сталось одно́го з тих днів, як навчав Він у храмі людей, та Добру Нови́ну звіщав, прийшли первосвященики й книжники з старшими, та й до Нього промовили, кажучи: „Скажи нам, якою вла́дою Ти чиниш оце? Або хто Тобі вла́ду цю дав?“ І промовив до них Він у відповідь: „Запитаю й Я вас одну річ, — і відповідайте Мені: Іванове хрищення з неба було́, чи від людей?“ Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „З неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“ А як скажемо: „Від людей“, то всі люди камінням поб'ють нас, бо були переко́нані, що Іван — то пророк“. І вони відповіли, що не знають, ізвідки. А Ісус відказав їм: „То й Я не скажу́ вам, якою вла́дою Я це чиню́“. І Він розповідати почав людям при́тчу оцю. „Один чоловік насадив виноградника, і віддав його винаря́м, та й відбув на час довший. А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб дали йому частку з плоді́в виноградника. Та побили його винарі, і відіслали ні з чим. І знову послав він до них раба і́ншого, а вони й того збили й знева́жили, — та й відіслали ні з чим. І послав він ще третього, а вони й того зранили й вигнали. Сказав тоді пан виноградника: „Що́ маю робити? Пошлю свого сина улю́бленого, — може його посоро́мляться“. Винарі́ ж, як його вгледіли, міркували собі та казали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, щоб спа́дщина наша була́“. І вони його вивели за виноградника, та й убили... Що́ ж зробить їм пан виноградника? Він при́йде та й вигубить цих винарів, виноградника ж іншим віддасть“. Слухачі ж повіли́: „Нехай цього не станеться!“ А Він глянув на них та й сказав: „Що ж оце, що написане: „Камінь, що його будівничі відкинули, той нарі́жним став каменем! Кожен, хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде́, — то розчавить його́“. А книжники й первосвященики руки на Нього хотіли накласти тієї години, але побоялись наро́ду. Бо вони розуміли, що про них Він цю притчу сказав. І вони слідкували за Ним, і підіслали підгля́дачів, які праведних із себе вдавали, щоб зловити на слові Його, і Його видати урядові й вла́ді намісника. І вони запитали Його та сказали: „Учителю, знаємо ми, що Ти добре говориш і навчаєш, і не дивишся на обли́ччя, але наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для ке́саря, чи ні?“ Знаючи ж їхню хитрість, сказав Він до них: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Покажіте дина́рія Мені. Чий образ і напис він має?“ Вони відказали: „Кесарів“. А Він їм відказав: „Тож віддайте ке́сареве — ке́сареві, а Богові — Боже!“ І не могли вони перед людьми́ зловити на слові Його. І дивува́лись вони з Його відповіді, та й замовкли. І підійшли дехто із саддукеїв, що твердять, ніби немає воскресі́ння, і запитали Його, та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як умре кому брат, який має дружи́ну, а помре бездітний, — то нехай його брат візьме дружи́ну, і відно́вить насіння для брата свого“. Було ж сім братів. І перший, узявши дружи́ну, бездітний умер. І другий узяв був ту дружи́ну, та й той вмер бездітний. І третій узяв був її, так само й усі се́меро, — і вони дітей не позоставили, та й повмирали. А по всіх умерла й жінка. А в воскресі́нні котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружину її“. Ісус же промовив у відповідь їм: „Женяться й заміж виходять сини цього віку. А ті, що будуть достойні того віку й воскресі́ння з мертвих, — не будуть ні женитись, ні заміж вихо́дити, ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони ангола́м, і вони сини Божі, синами воскресі́ння бувши. А що мертві встають, то й Мойсей показав — при кущі, — коли він назвав Господа „Богом Авраамовим, і Богом Ісаковим, і Богом Якововим“. Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть.“ Дехто ж із книжників відповіли та сказали: „Учителю, — Ти добре сказав!“ І вже не насмілювалися питати Його ні про що́. І сказав Він до них: „Як то кажуть, що Христос син Давидів? Таж Давид сам говорить у книзі Псалмів: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, поки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“ Отже, Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“ І, як увесь наро́д слухав, Він промовив до учнів Своїх: „Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на бенке́тах, що вдови́ні хати́ поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“