Today's Readings

First Reading

Daniel 9

За першого року Дарія, Ахашверо́шового сина, з насіння мі́дян, що зацарював над халдейським царством, за першого року його царюва́ння я, Даниїл, бачив у книгах число тих ро́ків, про які було́ Господнє слово до пророка Єремії, — що спо́вниться для руїн Єрусалиму сімдеся́т ро́ків. І звернув я своє обличчя до Господа Бога, — проха́ти з молитвою та з блага́ннями, у по́сті, у вере́тищі та в по́пелі. І молився я Господе́ві, Богові своєму, і сповіда́вся й казав: „О мій Господи, Боже великий і грізни́й, що стережеш заповіта та милість для тих, хто кохає Тебе, та для тих, хто виконує Твої за́повіді! Ми прогрішилися та чинили беззако́ння, і були несправедливі, і бунтува́лися, і відверта́лися від Твоїх заповідей та від постанов Твоїх. І не прислуха́лися ми до Твоїх рабів пророків, що говорили в Твоїм Імені до наших царів, наших начальників та наших батьків, і до всього наро́ду землі. Тобі, Господи, справедливість, а нам сором на обличчя, як цього дня для юдея, і для ме́шканців Єрусалиму, і для всього Ізраїля, близьки́х та далеких, по всіх тих края́х, куди Ти їх вигнав за їхнє спроневі́рення, що допустилися його перед Тобою. Господи, сором на обличчя нам, нашим царям, князя́м нашим та нашим батька́м, що згрішили перед Тобою! А Господе́ві, нашому Богові, — милість та про́щення, бо ми бунтува́лися проти Нього, і не слухалися голосу Господа, нашого Бога, щоб ходити зако́нами Його, які Він дав нам через Своїх рабів пророків. І ввесь Ізраїль переступив Зако́на Твого, і відвернулися, щоб не слухатися Твого голосу, і було вилите на нас те прокля́ття й та прися́га, що написана в Зако́ні Мойсея, Божого раба, бо ми прогріши́лися Йому. І Він спо́внив Своє слово, яке говорив на нас та на наших су́ддів, що судили нас, щоб спрова́дити на нас велике зло, — такого не було вчи́нено під ці́лим небом, яке було́ вчинене в Єрусалимі! Як написано в Мойсеєвому Зако́ні, усе те лихо прийшло на нас, та ми не вблагали Господа, нашого Бога, щоб вернутися нам від свого гріха́, і щоб порозумнішати в Твоїй правді. І Господь пильнував того лиха, і спровадив його на нас, бо справедливий Господь, Бог наш, у всіх Своїх чи́нах, які Він зробив, та ми не слухали Його голосу. А тепер, Господи, Боже наш, що вивів з єгипетського краю Свій наро́д поту́жною рукою, і зробив Собі славне Ім'я́, як цього дня, — згрішили ми, стали несправедливі! Господи, у міру всієї Твоєї справедливости нехай відве́рнеться гнів Твій та Твоя ревність від Твого міста Єрусалиму, Твоєї святої гори́, бо через наші гріхи та через провини наших батьків Єрусалим та наро́д Твій відда́ний на га́ньбу для всіх наших око́лиць. І ни́ні прислу́хайся, Боже наш, до молитви Твого раба та до його блага́нь, і нехай засві́титься Твоє лице над Твоєю спусто́шеною святинею, ради Господа! Нахили, Боже мій, вухо Своє та й послухай, відкрий Свої очі й побач наші спусто́шення та те місто, де кли́калося Ім'я́ Твоє в ньому, бо ми кладемо свої блага́ння перед Твоїм лицем не через свої справедливості, але через велику Твою милість. Господи, вислухай! Господи, прости! Господи, прислу́хайся й зроби! Не опізняйся ради Себе, мій Боже, бо Ім'я́ Твоє кли́четься над Твоїм містом і над Твоїм наро́дом!“ А ще я говорив і молився, та іспові́дував гріх свій та наро́ду мого Ізраїля, і клав свою молитву перед лице Господа, мого Бога, за святу го́ру мого Бога, і ще я говорив на цій молитві, а той муж Гавриїл, якого я бачив у видінні напоча́тку, швидко прилетів, і доторкну́вся до мене за ча́су вечірньої хлі́бної жертви. І він напу́чував мене, і говорив зо мною та й сказав: „Даниїле, я тепер вийшов, щоб умудри́ти тебе в розумінні. На поча́тку молито́в твоїх вийшло слово, і я прийшов об'явити його тобі, бо ти улю́блений, і приглянься до цього слова, і придивися до виді́ння. Сімдеся́т ро́ків-ти́жнів призна́чено для твого наро́ду та для міста твоєї святині, аж поки пере́ступ буде докі́нчений, і міра гріха́ буде повна, аж поки вина буде споку́тувана, і вічна правда приве́дена, аж поки будуть потверджені видіння й пророк, і щоб пома́зати Святеє Святих. Та знай і розумій: від ви́ходу нака́зу, щоб вернути Ізраїля й збудувати Єрусалим, аж до Владики Месі́ї сім тижнів та шістдеся́т і два тижні. І ве́рнеться наро́д, і відбудо́ваний буде майда́н і вулиця, і то буде за тяжко́го ча́су. І по тих шостидесятьо́х і двох ти́жнях буде погу́блений Месі́я, хоч не буде на Ньому вини. А це місто й святиню знищить наро́д воло́даря, що при́йде, а кінець його — у пові́дді. І аж до кінця буде війна, гострі спусто́шення. І він зміцни́ть заповіта для багатьох на один ти́ждень, а на півтижня припинить жертву та жертву хлібну. І на святиню при́йде гидо́та спусто́шення, поки зни́щення й рішучий суд кари не виллється на спустоши́теля“.

Responsorial Psalm

Psalm 149

Second Reading

Romans 13

Нехай кожна люди́на ко́риться вищій вла́ді, бо немає вла́ди, як не від Бога, і вла́ди існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться вла́ді, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі ві́зьмуть о́суд на себе. Бо володарі — по́страх не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися вла́ди? Роби добро, і матимеш похвалу́ від неї, бо володар — Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо неда́рмо він носить меча́, він бо Божий слуга, ме́сник у гніві злочи́нцеві! Тому треба кори́тися не тільки ради стра́ху кари, але й ради сумління. Через це ви й пода́тки даєте, бо вони служи́телі Божі, саме тим за́вжди зайняті. Тож віддайте належне усім: кому податок — податок, кому ми́то — мито, кому страх — страх, кому честь — честь. Не будьте винні ніко́му нічо́го, крім того, щоб любити один о́дного. Бо хто іншого любить, той виконав Зако́на. Бо заповіді: „Не чини пере́любу“, „Не вбивай“, „Не кради́“, „Не свідку́й неправдиво“, „Не пожада́й“ й які інші, вони мі́стяться всі в цьому слові: „Люби свого бли́жнього, як самого себе!“ Любов не чинить зла ближньому, тож любов — викона́ння Зако́ну. І це тому́, що знаєте час, що пора нам уже пробуди́тись від сну. Бо тепер спасі́ння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували. Ніч минула, а день набли́зився, тож відкиньмо вчинки те́мряви й зодягнімось у зброю світла. Як удень, поступаймо доброчесно, не в гульні та п'я́нстві, не в пере́любі та розпусті, не в сварні́ та за́здрощах, але зодягні́ться Господом Ісусом Христо́м, а дого́дження тілу не обе́ртайте на пожадли́вість!

Gospel

Matthew 11

І сталось, коли Ісус перестав навчати дванадцятьо́х Своїх учнів, Він звідти пішов, щоб учити, і по їхніх містах проповідувати. Прочувши ж Іван у в'язни́ці про дії Христові, послав через учнів своїх, щоб Його запитати: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви чуєте й бачите: „Сліпі прозріва́ють“, і криві ходять, стають чистими прокаже́ні, і чують глухі, і померлі встають, а „вбогим звіщається Добра Нови́на“. І блаженний, хто через Мене споку́си не ма́тиме!“ Як вони ж відійшли, Ісус про Івана почав говорити наро́дові: „На що́ ви ходили в пустиню дивитися? Чи на очерет, що вітер гойда́є його́? Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто носить м'яке́, — по палатах царськи́х. По що́ ж ви ходили? Може бачити пророка? Так, кажу вам, — навіть більш, як пророка. Бо це ж той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготує!“ Поправді кажу вам: Між наро́дженими від жінок не було більшого над Івана Христителя! Та найменший у Царстві Небеснім — той більший від нього! Від днів же Івана Христителя й досі Царство Небесне здобува́ється силою, і ті, хто вживає зусилля, хапа́ють його. Усі бо Пророки й Зако́н до Івана прові́щували. Коли ж хочете знати, — то Ілля він, що має прийти. Хто́ має ву́ха, — нехай слухає! До кого ж цей рід прирівняю? — До хлоп'ят він подібний, що на ринку сидять та вигукують іншим, і кажуть: „Ми вам грали, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“. Бо прийшов був Іван, що не їв і не пив, вони ж кажуть: „Він де́мона має“. Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, вони ж кажуть: „Чоловік ось, ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“. І виправдалася мудрість своїми діла́ми“. Ісус тоді став докоряти містам, де́ відбуло́ся найбільш Його чуд, що вони не покаялись: „Горе тобі, Хоразі́не, горе тобі, Вефсаї́до! Бо коли б то в Ти́рі й Сидо́ні були відбули́ся ті чу́да, що сталися в вас, то давно б вони ка́ялися в волосяни́ці та в по́пелі. Але кажу́ вам: Легше буде дня судного Тиру й Сидону, ніж вам! А ти, Капернау́ме, що „до неба піднісся, — аж до аду ти зі́йдеш“. Бо коли б у Содомі були відбули́ся ті чу́да, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сього́днішній день. Але кажу́ вам, що содо́мській землі буде легше дня судного, аніж тобі!“ Того ча́су, навчаючи, промовив Ісус: „Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовля́там відкрив. Так, Отче, — бо Тобі так було до вподо́би! Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити. Прийдіть до Мене, усі стру́джені та обтя́жені, — і Я вас заспоко́ю! Візьміть на себе ярмо́ Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покі́рливий, — і „зна́йдете спо́кій ду́шам своїм“. Бож ярмо Моє любе, а тяга́р Мій легки́й!“