Читання дня

Перше читання

Єремія 49

На Аммонових синів. „Так говорить Господь: Чи немає синів у Ізраїля? Чи немає спадкоє́мця в нього? Чому Ґада Мілком одіди́чив й осівся наро́д його по містах його? Тому́ настаю́ть ось дні, — говорить Господь, — і Я розголошу́ крик військо́вий на Раббу Аммонових синів, — і вона стане за купу руїн, а підлеглі міста її спа́лені будуть огнем, і знов одіди́чить Ізраїль спа́док сві́й, говорить Господь. Ридай, о Хешбо́не, бо місто зруйноване! Кричіть, до́чки Рабби, опережі́ться вере́тою, лементу́йте й блукайте по обійстя́х, бо Мілком до поло́ну іде, його священики й його зверхники ра́зом! Чого ти долинами хва́лишся? Долина твоя розпливається кров'ю, о до́чко невірна, що на скарби свої покладаєш надію та кажеш: „Хто при́йде до мене?“ Ось Я страх припрова́джу на тебе, — говорить Господь, Бог Саваот, — із усього довкі́лля твого, і ви повтікаєте кожен напе́ред себе, — і не буде кому втікачів позбира́ти! А потім верну́ Я долю Аммонових синів, говорить Господь“. На Едома. „Так говорить Господь Саваот: Чи в Темані немає вже мудрости? Чи згинула рада розумних? Хіба зіпсувалась їхня мудрість? Утікайте, оберні́ться плечи́ма, сядьте глибше, мешка́нці Дедану, бо привів Я нещастя Ісава на нього, — той час, коли покараю його! Якщо при́йдуть до тебе збирачі́ винограду, вони не полишать останків, якщо ж при́йдуть злоді́ї вночі, напсую́ть, скільки схо́чуть. Бо обнажи́в Я Ісава, повідкривав усі криївки його, і він сховатись не зможе, — спусто́шене буде насіння його, й його браття, і сусіди його, — і не буде його! Залиши́ свої си́роти, — Я утри́маю їх при житті, а вдови твої хай наді́ю на Мене кладу́ть! Бо так промовляє Господь: Ось і ті, що не мали б пити чаші ціє́ї, пити будуть напе́вне, а ти непока́раним будеш? Не будеш без кари, бо справді ти пи́тимеш чашу! Бо Собою присяг Я, — говорить Господь, — що Боцра́ за спусто́шення стане, за га́ньбу, пустиню й прокляття, і руїнами вічними стануть міста́ її всі! Я звістку від Господа чув, і відправлений ві́сник між люди: Зберіться й прийдіть проти неї, і встаньте на бій, бо тебе Я зробив ось мали́м між наро́дами, погордженим серед людей! Страхіття твоє обманило тебе й гордість серця твого, тебе, що в розщі́линах скелі живеш, що високих підгі́рків тримаєшся. Та коли б ти кубло́ своє й ви́соко звив, мов орел, то й ізвідти Я скину тебе, промовляє Господь. І стане Едо́м за страхі́ття, — кожен, хто буде прохо́дити ним, остовпі́є й засвище, як пора́зи його всі побачить. Як Содо́м та Гомо́рру й сусідів її поруйно́вано, каже Господь, — так ніхто там не буде сидіти, і не буде в нім ме́шкати чужи́нцем син лю́дський. Ось піді́йметься він, немов лев, із темного лісу Йорда́ну на во́дяні луки, і Я вмент зроблю́, що він побіжить геть від них, а хто ви́браний буде, того Я поставлю над ними. Бо хто є подібний Мені, і хто покличе Мене перед суд, і хто па́стир такий, що перед обличчям Моїм устоїть? Тому то послухайте за́дум Господній, що Він на Едома заду́мав, і думки́ Його ті, які Він на мешка́нців Теману замислив: Направду, — найменших з отари потя́гнуть, і попусто́шать пасо́висько їхнє при них! Від гуку упадку їхнього буде тремтіти земля, буде зойк, аж на морі Червоному чути їхній голос. Ось піді́йметься він, як орел, і літатиме, й крила свої над Боцро́ю розго́рне: і стане серце хоробрих едо́млян в той день, немов серце жони-породі́ллі“. На Дамаск. „Засоро́мивсь Хамаш та Арпал, бо злу звістку почули; в неспоко́ї тривожнім вони, як те море, що не може вспоко́їтись. Дама́ск сторопі́в, обернувся втікати, і страх його міцно охопи́в, біль та му́ки його обгорну́ли, немов породі́ллю. Як спорожні́ло славне це місто, місто вті́хи Моєї! Тому́ юнаки́ його падати будуть на пло́щах його, і всі військо́ві погинуть того дня, говорить Господь Саваот. І під муром Дама́ску огонь запалю́, і він пожере Бен-Гада́дські пала́ци!“ На Кедар та на царства Хацору, що їх побив Навуходоносор, цар вавилонський. „Так говорить Господь: Уставайте, ідіть на Кеда́р, і нехай попусто́шать війська́ синів сходу! Заберуть їхні наме́ти та їхню отару, їхні покро́ви та всі їхні речі, та їхніх верблю́дів собі заберуть, і над ними кричатимуть: Жах звідусі́ль! Утікайте, мандруйте скоріш, сховайтесь в глибоке, мешка́нці Хацору, — говорить Господь, — бо раду нарадив на вас Навуходоно́сор, цар вавилонський, і за́дум заду́мав на вас! Уставайте, ідіть на наро́д, що спокійно, безпечно живе, — промовляє Господь, — немає воріт, і нема в нього за́сувів, самітно живуть. І стануть верблю́ди їхні здо́биччю, а їхні череда́ — грабеже́м, і на всі ві́три розвію Я їх, хто воло́сся довко́ла стриже, і зо всіх їхніх сторін припрова́джу на них їхню поги́біль, говорить Господь. І стане Хацо́р за мешка́ння шака́лів, за вічне спусто́шення, — не заме́шкає там люди́на, і син лю́дський не спи́ниться в ньо́му!“ Слово Господнє, що було пророкові Єремії на Елам на початку царюва́ння Седекії, Юдиного царя, таке: „Так говорить Госпо́дь Савао́т: Ось Я злама́ю ела́мського лука, головну́ їхню силу! І з чотирьо́х кінців неба спрова́джу чотири вітри́ до Еламу, і їх розпоро́шу на всі ці вітри́, і не бу́де такого наро́ду, куди б не прийшли ці вигна́нці з Ела́му. І настра́шу Ела́м перед їхніми ворога́ми та перед всіма́, хто їхню душу шукає, і лихо на них наведу́, лютість гніву Мого, говорить Господь, — і пошлю́ Я за ними меча, аж поки не ви́гублю їх! І поставлю Престо́ла Свого в Еламі, і ви́гублю звідти царя й його зверхників, каже Господь. Але бу́де напри́кінці днів, поверну́ Я Ела́мові долю, говорить Господь“.

Респонсорійний псалом

Psalm 89

Друге читання

До євреїв 9

Мав же і перший заповіт постанови богослужби та земну святиню. Була́ бо уряджена перша скинія, яка зветься „Святе“, а в ній був світильни́к, і стіл, і жертовні хліби. А за другою засло́ною скинія, що зветься „Святе́ Святих“. Мала вона золоту кадильницю й ковче́га заповіту, усюди обку́того золотом, а в нім золота посу́дина з ма́нною, і розцві́ле жезло́ Ааро́нове та табли́ці заповіту. А над ним херуви́ми слави, що затінювали престола благодаті, про що говорити докладно тепер не потрібно. При такому ж уря́дженні до першої скинії вхо́дили за́вжди священики, пра́влячи служби Богові, а до другої раз на рік сам первосвященик, не без крови, яку він прино́сить за себе й за лю́дські провини. Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія. Вона образ для ча́су теперішнього, за якого прино́сяться да́ри та жертви, що того не можуть вдоскона́лити, щодо сумління того, хто служить, що тільки в потравах та в напо́ях, та в різних обмива́ннях, в уставах тілесних, — установлено їх аж до ча́су направи. Але́ Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотво́рною, цебто не цього втво́рення, і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набу́в вічне відку́плення. Бо коли кров козлів та телят та попіл із я́лівок, як покро́пить нечистих, освячує їх на очи́щення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Вічним Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому! Тому Він — Посере́дник Ново́го Заповіту, щоб через смерть, — що була́ для відку́плення від пере́ступів, учинених за першого заповіту, — покликані прийняли́ обі́тницю вічного спа́дку. Бо де заповіт, там має відбутися смерть заповітника, заповіт бо важливий по мертвих, бо нічого не варт він, як живе заповітник. Тому й перший заповіт освячений був не без крови: Коли бо Мойсей сповістив усі заповіді за Зако́ном усьому наро́дові, він узяв кров козлів та телят із водою й червоною вовною та з ісопом, та й покропив і саму оту книгу, і людей, проказуючи: „Це кров заповіту, що його наказав для вас Бог!“ Так само і скинію, і ввесь по́суд служебний покропи́в він кров'ю. І майже все за Зако́ном кров'ю очищується, а без пролиття́ крови немає відпу́щення. Отож, треба було́, щоб образи небесного очищалися цими, а небесне саме кращими від оцих же́ртвами. Бо Христос увійшов не в рукотво́рну святиню, що була на взір правдивої, але в саме небо, щоб з'явитись тепер перед Божим лицем за нас, і не тому́, щоб часто прино́сити в жертву Себе, як первосвященик входить у святиню кожнорічно з кров'ю чужою, бо інакше Він мусів би часто страждати ще від закла́дин світу, а тепер Він з'явився один раз на схи́лку віків, щоб власною жертвою знищити гріх. І як лю́дям призна́чено вмерти один раз, потім же суд, так і Христос один раз був у жертву прине́сений, щоб „поне́сти гріхи багатьох“, і не в справі гріха другий раз з'явитися тим, хто чекає Його на спасі́ння.

Євангеліє

Від Марка 12

І почав Він у при́тчах до них промовляти: „Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградинка в тих винарі́в. Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим. І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили. Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали. І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“ А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“ І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник. Отож, що́ пан виноградинка зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградинка іншим. Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем! Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“. І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли. I вони вислали деяких із фарисеїв та іродія́нів до Нього, щоб зловити на слові Його. Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“ А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“. І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті ж Йому відказали: „Кесарів“. Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“ І дивувалися з Нього вони. І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“. Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей. Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій. І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка. А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“. Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили? Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі. Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“, Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“. А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: „Котра́ заповідь перша з усіх?“ Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“. І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“ (Це за́повідь перша!) А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Нема іншої більшої заповіді над оці!“ І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“, і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“ Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“ І ніхто не насмілювався вже питати Його. Пото́му Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: „Як то книжники кажуть, що ніби Христос — син Давидів? Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“ Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“ Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х, що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“ І сів Він навпроти скарбни́ці, і дививсь, як наро́д мідяки́ до скарбниці вкидає. І багато заможних укида́ли багато. І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пти, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від ли́шка свого, а вона покла́ла з убо́зтва свого все, що мала, — свій прожиток увесь“.