Читання дня

Перше читання

Вихід 10

І сказав Господь до Мойсея: „Увійди до фараона, бо Я зробив запеклим серце його та серце рабів його, щоб показати ці ознаки Мої серед ньо́го, і щоб ти розповідав в уші сина свого та онука свого, що́ зробив Я в Єгипті, та про озна́ки Мої, що вчинив я серед них. І ви бу́дете знати, що Я — Господь!“ І ввійшли Мойсей та Аарон до фараона, та й сказали йому: „Так сказав Господь, Бог євреїв: Аж доки ти бу́деш відмовля́тися впокори́тися передо Мною? Відпусти Мій наро́д, — і нехай вони служать Мені! Бо коли ти відмо́вишся відпустити народ Мій, то ось Я взавтра спроваджу сарану́ на твій край. І покриє вона поверхню землі, і не можна буде бачити землі. І поїсть вона решту вцілілого, позосталого вам від граду, і поїсть вона кожне дерево, що росте вам з землі. І перепо́вняться нею доми́ ваші, і доми́ всіх рабів ваших, і доми́ всього Єгипту, чого не бачили батьки́ ваші та батьки батьків твоїх від дня існува́ння їх на землі аж до сьогодні!“ І він відвернувся, і вийшов від фараона. І сказали раби фараона до нього: „Аж доки цей буде нам па́сткою? Відпусти цих людей, — і нехай вони служать Господе́ві, Богові своєму. Чи ти ще не знаєш, що знищений Єгипет?“ І пове́рнено Мойсея та Аарона до фараона, а він їм сказав: „Ідіть, служіть Господе́ві, Богові вашому. Хто та хто пі́де?“ І відповів Мойсей: „Ми пі́демо з мо́лоддю нашою та з старими нашими, з синами нашими та з дочками нашими, з дрібною нашою худобою та з великою нашою худобою пі́демо, — бо в нас свято Господнє“. А він відказав: „Нехай буде так Господь із вами, як я відпущу́ вас і дітей ваших! Та глядіть, бо щось лихе перед вами. Тож нехай ідуть самі чоловіки, та й служіть Господе́ві, бо того ви бажаєте“. І вигнано їх від лиця фараонового. І сказав Господь до Мойсея: „Простягни свою руку на єгипетську землю сарано́ю, і нехай вона на́йде на єгипетський край, і нехай поїсть усю зе́мну траву, усе, що град позалиша́в“. І простяг Мойсей свою па́лицю на єгипетську землю, — і Господь навів схі́дній вітер на землю, ці́лий день той і ці́лу ніч. Настав ранок, — і східній вітер наніс сарани́! І найшла сарана́ на всю єгипетську землю, і залягла́ в усім єгипетськім кра́ї, дуже багато! Перед нею не було́ такої сарани́, як вона, і по ній не бу́де такої! І покрила вона поверхню всієї землі, і поте́мніла земля! І поїла вона всю зе́мну траву та ввесь плід де́рева, що град позоста́вив. І не зоста́лось ніякої зелені ані на дереві, ані на польові́й росли́нності в усім єгипетськім кра́ї! І поспішив фараон покликати Мойсея та Ааро́на, та й сказав: „Згрішив я Господе́ві, Богові вашому, та вам! А тепер пробач же мій гріх тільки цього ра́зу, і помолі́ться до Господа, вашого Бога, — і нехай тільки відве́рне від мене цю смерть!“ І він вийшов від фарао́на й молився до Господа. І поверну́в Господь за́хідній дуже сильний вітер назад, і він поніс сарану́, та й укинув її до Червоного моря. Не позоста́лась жодна сарана́ в усім єгипетськім кра́ї. Та Господь учинив запеклим фараонове серце, — і він знов не відпустив Ізраїлевих синів. І сказав Господь до Мойсея: „Простягни свою руку до неба, — і станеться те́мрява на єгипетській землі, і нехай бу́де те́мрява, щоб відчули її.“ І простяг Мойсей свою руку до неба, — і ста́лася густа те́мрява по всій єгипетській землі три дні. Не бачили один о́дного, і ніхто не вставав з свого місця три дні! А Ізраїлевим синам було́ світло в їхніх сади́бах. І покликав фараон Мойсея, та й сказав: „Ідіть, служіть Господе́ві! Тільки дрібна ваша худоба та ваша худоба велика нехай позоста́неться. Також дітвора́ ваша нехай іде з вами!“ Та Мойсей відказав: „Дай в наші руки також жертви та цілопа́лення, і ми спорядимо́ жертву Господе́ві, Богові нашому. І також худоба наша піде з нами, — не зоста́неться ані копи́та, бо з нього ми ві́зьмемо на слу́ження Господе́ві, Богові нашому. Бо ми не знаємо, поки прибудемо туди, чим будемо служити Господе́ві“. І вчинив запеклим Господь фараонове серце, і він не хотів відпустити їх. І сказав йому фараон: „Іди від мене! Стережися, щоб ти не бачив більше лиця мого, бо того дня, коли побачиш лице моє, ти помреш!“ А Мойсей відказав: „Так сказав ти... Я більш уже не побачу лиця твого́!“

Респонсорійний псалом

Psalm 60

Друге читання

До филипян 3

Зрештою, браття мої, радійте у Господі! Писати вам те саме не прикро мені, а для вас це навча́льне. Стережіться собак, — стережіться працівникі́в лихих, стережіться обрі́зання! Бо обрі́зання — то ми, що слу́жимо Богові духом, а хвалимося Христом Ісусом, і не кладемо надії на тіло, хоч і я міг би мати надію на тіло. Як хто інший на тіло надіятись ду́має, то тим більше я, — обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом. Через горли́вість я був переслідував Церкву, бувши невинний, щодо праведности в Законі. Але те, що́ для мене було́ за надба́ння, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного позна́ння Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всьо́го, і вважаю все за сміття́, щоб придбати Христа, щоб знайтися в Нім не з власною праведністю, яка від Зако́ну, але з тією, що з віри в Христа, праведністю від Бога за вірою, щоб пізнати Його й силу Його воскресіння, та участь у му́ках Його, уподо́блюючись Його смерті, аби досягнути я́кось воскресіння з мертвих. Не тому́, що я вже досягнув, або вже вдоскона́лився, але пра́гну, чи не досягну́ я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене. Браття, я себе не вважаю, що я досягну́в. Та тільки, забуваючи те, що поза́ду, і спішачи́ до того, що попе́реду, я женусь до мети за нагородою високого по́клику Божого в Христі Ісусі. Тож усі, хто досконалий, ду́маймо це; коли ж ду́маєте ви щось інше, то Бог вам відкриє й це. Та до чо́го дійшли ми, поступаймо в тім самім далі. Будьте до мене подібні, браття, і дивіться на тих, хто пово́диться так, як маєте ви за взір нас. Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю́ навіть пла́чучи, пово́дяться, як вороги хреста Христового. Їхній кінець — то загибіль, шлу́нок — їхній бог, а слава — в їхньому соромі... Вони ду́мають тільки про зе́мне! Життя ж наше на небі, звідки ждемо́ й Спаси́теля, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пони́ження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі.

Євангеліє

Від Марка 11

І коли вони набли́зились до Єрусалиму, до Вітфагі́ї й Віфа́нії, на Оливній горі, тоді Він посилає двох учнів Своїх, і каже до них: „Ідіть у село, яке перед вами, і, входячи в нього, ви зна́йдете зараз прив'язане осля́, що на нього ніхто ще з людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть. Коли ж скаже хто вам: „Що́ це ви робите?“ відкажіть: „Господь потребу́є його, — і віді́шле його сюди зараз“. І вони відійшли, і знайшли те осля, що прив'я́зане коло воріт ізнадво́ру було при дорозі, — і відв'язали його. А деякі з тих, що стояли там, сказали до них: „Що́ ви робите? По́що осля ви відв'я́зуєте?“ Вони ж їм відказали, як звелів їм Ісус, — і відпущено їх. І вони привели́ до Ісуса осля́, і поклали на нього плащі свої, а Він сів на нього. Багато ж наро́ду стелили одежу свою по дорозі, а інші стелили дорогою зе́лень, натя́ту в полях. А ті, що йшли перед Ним і поза́ду, викрикували: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Благословенне Царство, що надходить, Отця нашого Давида! Оса́нна на висоті!“ Потому ввійшов Він до Єрусалиму, і в храм. А оглянувши все, як година вже пізня була, Він пішов у Віфа́нію з Дванадцятьма́. А назавтра, коли вони вийшли з Віфа́нії, Він зголодні́в. І, побачивши зда́лека фіґове дерево, вкрите листями, Він підійшов, чи не зна́йде на ньому чого́. І, прийшовши до нього, не знайшов нічого, крім листя само́го, — не пора бо на фіґи була́. І озвався Ісус і промовив до нього: „Щоб більше ніхто твого пло́ду не з'їв аж повіки!“ А учні Його все те чули. І прийшли вони в Єрусалим. А як Він у храм увійшов, то став виганяти продавців і покупців у храмі, і попереверта́в столи грошомі́нам та осло́ни — продавцям голубів. І Він не дозволяв, щоб хто річ яку носив через храм. І Він їх навчав і казав їм: „Хіба не написано: „Дім Мій — бу́де домом молитви в наро́дів усіх“, ви ж із нього зробили „печеру розбійників!“ І почули це первосвященики й книжники, і шукали, як Його погубити, бо боялись Його, — увесь бо наро́д дивувався науці Його. А як пізно ставало, вони поза місто вихо́дили. А прохо́дячи вранці, побачили фіґове дерево, усохле від кореня. І, згадавши, Петро гово́рить Йому: „Учителю, глянь — фіґове дерево, що прокляв Ти, усохло!“ А Ісус їм у відповідь каже: „Майте віру Божу! Поправді кажу вам: Як хто скаже горі цій: „Порушся та й кинься до моря“, і не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як гово́рить, — то буде йому! Через це говорю вам: Усе, чого ви в молитві попро́сите, вірте, що одержите, і спо́вниться вам. І коли стоїте́ на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам про́гріхи ваші. Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам про́гріхів ваших“. І зно́ву прийшли вони в Єрусалим. Коли ж Він у храмі ходив, поприхо́дили первосвященики й книжники, і старши́ни до Нього, і сказали Йому: „Якою Ти вла́дою все оце чиниш? І хто Тобі вла́ду цю дав, щоб Ти це робив? А Ісус відказав їм: „Запитаю й Я вас одне слово, і відповідайте Мені, то й Я відкажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́. Іванове хрищення з неба було, чи від людей? Відповідайте Мені!“ Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: „Із неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“ А як скажемо: „Від людей“, — то боялись наро́ду, бо всі вважали, що Іван був поправді пророк. І сказали Ісусові в відповідь: „Не знаємо“. А Ісус їм відказує: „То й Я не скажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́“.