Читання дня

Перше читання

Ісая 23

Пророцтво про Тир. Голосіть, кораблі Таршішу, бо Тир поруйно́ваний: без домів і без входу з кіттейського кра́ю. Так було їм відкрито. Замовчіте, мешка́нці надмо́р'я! Сидо́нські купці, які морем пливуть, тебе перепо́внили. І насіння Шіхору у во́дах великих, жни́во Ріки то набу́ток його, і наро́дам він став за торго́вицю. Соро́мся, Сидо́не, сказало бо море, мо́рська тверди́ня, говорячи: я не терпіла з поро́ду та не породила, і не виховала юнакі́в, і дівчат я не ви́кохала. Коли до Єгипту ця звістка прибу́де, вони затремтя́ть, як на зві́стку про Тир. Перейді́ть до Таршішу, ридайте, мешка́нці надмо́р'я! Чи це ваше місто веселе, що поча́ток його з давен-да́вна? Його но́ги несуть його в далечину́ осели́тися. Хто́ це постанови́в був про Тир, що корони давав, що князя́ми бували купці його, а його торговці́ на землі були в шані? Господь Саваот це призна́чив, щоб збезче́стити пиху́ всякій славі, щоб усіх славних землі злегкова́жити. Перейди ти свій край, мов Ріка́, до́чко Таршішу, — вже нема перепо́ни — Свою руку простя́г Він на море, і царства затря́с! Господь про Ханаан наказав, щоб тверди́ню його зруйнува́ти, і сказав: Не будеш ти більше радіти, збезчещена ді́вчино, до́чко Сидону! Уставай, перейди до Кіттіму, але й там ти спочи́нку не ма́тимеш. Це земля ханаанська; на ніщо́ оберну́всь цей наро́д, — Ашшур для пустинних звірі́в влаштува́в був її. Вони збудува́ли тут ба́шти варто́ві, і пала́ци її повалили, у руїну її оберну́ли. Голосіть, кораблі Таршішу, бо спусто́шена ваша тверди́ня! І станеться в день той, Тир буде забутий на сімдесят літ, як дні панува́ння одно́го царя. По семидесяти літах станеться Тирові, як у тій пісні блудни́ці: „Візьми гу́сла, і пройди́ся по місті, забута блудни́це! Приємно заграй, багато пісе́нь заспіва́й, щоб тебе пригада́ли!“ І буде, як сімдесят літ покінчи́ться, згадає про Тира Господь, і зно́ву він братиме плату за блудоді́йство, і чинитиме блуд з усіма царствами світу на поверхні землі. І стане набу́ток його та прибуток його із торгі́влі Господе́ві присвя́ченим. Не буде збиратися він і не буде ховатись, бо набу́ток його буде тим, хто сидітиме перед обличчям Господнім, щоб їсти доси́та та мати розкішну одежу.

Респонсорійний псалом

Psalm 147

Друге читання

До римлян 4

Що ж, скажемо, знайшов Авраа́м, наш отець за тілом? Бо коли Авраам ви́правдався діла́ми, то він має похвалу, та не в Бога. Що бо Писа́ння говорить? „Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність“. А заплата викона́вцеві не рахується з милости, але з обов'язку. А тому́, хто не виконує, але вірує в Того, Хто виправдує нечестивого, віра його порахується в праведність. Як і Давид називає блаженною люди́ну, якій рахує Бог праведність без діл: „Блаженні, кому прощені беззаконня, і кому прикриті гріхи. Блаженна людина, якій Господь не порахує гріха́!“ Чи ж це блаже́нство з обрізання чи з необрізання? Бо говоримо, що „віра залічена Авраамові в праведність“. Як же залічена? Як був в обрізанні, чи в необрізанні? Не в обрізанні, але в необрізанні! І прийняв він ознаку обрізання, — печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам. Бо обі́тницю Авраамові чи його насінню, що бути йому спадкоємцем світу, дано не Зако́ном, але праведністю віри. Бо коли спадкоємці ті, хто з Зако́ну, то спорожніла віра й зні́вечилась обі́тниця. Бо Зако́н чинить гнів; де ж немає Закону, немає й пере́ступу. Через це з віри, щоб було з милости, щоб обі́тниця певна була всім нащадкам, не тільки тому́, хто з Закону, але й тому́, хто з віри Авраама, що отець усім нам, як написано: „Отцем багатьох наро́дів Я поставив тебе,“ — перед Богом, Якому він вірив, Який оживляє мертвих і кличе неіснуюче, як існуюче. Він — проти надії — увірував у надії, що стане батьком багатьох народів, за сказаним: „Таке числе́нне буде насіння твоє!“ І не знеміг він у вірі, і не вважав свого тіла за вже омертвіле, бувши майже сторічним, ні утро́би Сариної за змертвілу, і не мав сумніву в обі́тницю Божу через недові́рство, але зміцни́вся в вірі, і віддав славу Богові, і був зовсім певний, що Він має силу й виконати те, що обіцяв. Тому й „залічено це йому в праведність“. Та не написано за нього одно́го, що залічено йому, а за нас, — залі́читься й нам, що віруємо в Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого, що був виданий за наші гріхи, і воскрес для ви́правдання нашого.

Євангеліє

Від Марка 9

І сказав Він до них: „Поправді кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скушту́ють смерти, аж поки не ба́читимуть Царства Божого, що прийшло́ воно в силі“. А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на го́ру високу самих. І Він переобрази́всь перед ними. І стала одежа Його осяйна́, дуже біла, як сніг, якої біли́льник не зміг би так ви́білити на землі! І з'явивсь їм Ілля́ та Мойсей, і розмовляли з Ісусом. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Учителю, до́бре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“. Бо не знав, що́ казати, бо були́ перелякані. Та хмара ось їх заслони́ла, і голос почувся із хмари: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“ І зараз, звівши очі свої, вони вже ніко́го з собою не бачили, крім Самого Ісуса. А коли з гори схо́дили, Він їм наказав, щоб ніко́му того не казали, що́ бачили, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскресне. І вони заховали те слово в собі, сперечаючися, що́ то є: „воскреснути з мертвих“. І вони запитали Його та сказали: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі перш прийти?“ А Він відказав їм: „Тож Ілля́, коли при́йде попе́реду, усе приготу́є. Та я́к же про Лю́дського Сина написано, що мусить багато Він ви́терпіти, і буде знева́жений? Але вам кажу́, що й Ілля́ був прийшов, — та зробили йому, що́ тільки хотіли, як про нього написано“. А коли поверну́лись до учнів, коло них вони вгле́діли бе́зліч наро́ду та книжників, що сперечалися з ними. І негайно ввесь на́товп, як побачив Його, сполохну́вся із дива, і назу́стріч побіг, і став вітати Його. І запитався Він їх: „Про що спереча́єтесь з ними?“ І Йому відповів один із на́товпу: „Учителю, привів я до Тебе ось сина свого́, що духа німого він має. А як він де схо́пить його, то о́б землю кидає ним, — і він пі́ну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм у́чням, щоб прогнали його, — та вони не змогли“. А Він їм у відповідь каже: „О, роде невірний, — доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!“ І до Нього того привели́. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися пі́ною. І Він запитав його ба́тька: „Як давно́ йому сталося це?“ Той сказав: „Із дити́нства. І по́часту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!“ Ісус же йому відказав: „Щодо того твого „коли можеш“, — то тому́, хто вірує, все можливе!“ Зараз ба́тько хлоп'я́ти з слізьми́ закричав і сказав: „Вірую, Господи, — поможи недовірству моє́му!“ А Ісус, як побачив, що на́товп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: „Ду́ше німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!“ І, закричавши та мі́цно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато-хто стали казати, що помер він. А Ісус узяв за руку його та й підвів його, — і той устав. Коли́ ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самото́ю: „Чому ми́ не могли його вигнати?“ А Він їм сказав: „Цей рід не вихо́дить інакше, як тільки від молитви та по́сту“. І вони вийшли звідти, і прохо́дили по Галілеї. А Він не хотів, щоб довідався хто. Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, — воскресне Він третього дня!“ Вони ж не зрозуміли цього сло́ва, та боялись Його запитати. І прибули́ вони в Капернау́м. А як був Він у домі, то їх запитав: „Про що́ міркува́ли в дорозі?“ І мовчали вони, — сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто́ найбільший. А як сів, то покликав Він Дванадцятьо́х, і промовив до них: „Коли хто бути першим бажає, — нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!“ І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них: „Коли хто в Ім'я́ Моє при́йме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, — не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!“ Обізвався до нього Іван: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, який з нами не ходить, що виганя́є Ім'я́м Твоїм де́монів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить“. А Ісус відказав: „Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім'я́м Моїм чудо зробив би, і зміг би неба́ром лихосло́вити Мене́. Хто бо не супроти нас, — той за нас! І коли хто напо́їть вас ку́хлем води в Ім'я́ Моє ради того, що ви Христові, поправді кажу́ вам: той не згубить своєї нагоро́ди! Хто ж споку́сить одно́го з мали́х цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити, та й кинути в море! І коли рука твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя однору́ким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгаси́мого, де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“. І коли нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя одноно́гим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, [до огню невгаси́мого], де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“. І коли твоє око тебе́ спокуша́є, — вибери його: краще тобі одноо́ким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної, де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“! Бо посо́литься кожен огнем, і кожна жертва посо́литься сіллю. Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, — чим поправити її? Майте сіль у собі, майте й мир між собою!“