Читання дня

Перше читання

Буття 19

І прибули́ оби́два Анголи́ до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській. І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі, та й промовив: „Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й пі́дете на дорогу свою“. А вони відказали: „Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці“. А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його. І вчинив він для них прийняття, і напік прісного — і їли вони. Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому — від малого аж до старого, увесь наро́д звідусюди оточили той дім. І вони закричали до Лота, і сказали йому: „Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, — щоб нам їх пізнати!“ І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою, і сказав: „Браття мої, — не чиніть лихого! Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби. Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого“. А вони закричали: „Іди собі геть!“ І сказали: „Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм!“ І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері. Тоді вистромили свою руку ті мужі, і впровадили Лота до себе до дому, а двері замкнули. А людей, що при вході до дому зібрались, вони вдарили сліпотою, — від малого аж до великого. І ті попомучилися, шукаючи входу. І сказали ті мужі до Лота: „Ще хто в тебе тут? Зятів і синів своїх, і дочок своїх, і все, що в місті твоє, — виведи з цього місця, бо ми знищимо це місце, бо збільшився їхній крик перед Господом, і Господь послав нас, щоб знищити його“. І вийшов Лот, і промовив до зятів своїх, що мали взяти дочок його, і сказав: „Уставайте, вийдіть із цього місця, бо Господь знищить місто“. Але в очах зятів він здавався як жартун. А коли зійшла світова зірниця, то Анголи принагля́ли Лота, говорячи: „Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста“. А що він вагався, то ті мужі — через Господню до нього любов — схопили за руку його, і за руку жінки його, і за руку обох дочок його, і вивели його, і поставили поза містом. І сталося, коли один з них виводив їх поза місто, то промовив: „Рятуй свою душу, — не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на го́ру, щоб тобі не загинути“. А Лот їм відказав: „Ні ж бо, Господи! Ось Твій раб знайшов милість в очах Твоїх, і Ти побільшив Свою милість, що зробив її зо мною, щоб зберегти при житті мою душу; але я не встигну сховатись на го́ру, щоб бува не спіткало мене зло, і я помру. Ось місто це близьке, щоб утекти туди, а воно — маленьке. Нехай сховаюсь я туди, — чи ж воно не маленьке? — і буде жити душа моя“. І відказав Він до нього: „Ось Я прихиливсь до твого проха́ння, щоб не зруйнувати мі́ста, про яке ти казав. Швидко сховайся туди, бо Я не зможу нічого зробити, аж поки не при́йдеш туди“. Тому й назвав ім'я́ тому місту: Цоар. Сонце зійшло над землею, а Лот прибув до Цоару. І Господь послав на Содом та Гомору дощ із сірки й огню́, від Господа з неба. I поруйнував ті міста, і всю околицю, і всіх мешканців міст, і рослинність землі. А жінка його, Ло́това, озирнулася позад нього, — і стала стовпом соляним! І встав Авраам рано вранці, і подався до місця, де стояв був він перед лицем Господнім. І він подивився на Содом та Гомору, і на всю поверхню землі тієї околиці. І побачив: ось здіймається дим від землі, немов дим із вапнярки... І сталося, як нищив Бог міста тієї околиці, то згадав Бог Авраама, і вислав Лота з сере́дини руїни, коли руйнував ті міста, що сидів у них Лот. І піднявся Лот із Цоару, і осів на горі, й обидві дочки́ його з ним, бо боявся пробува́ти в Цоарі. І осів у печері, він та обидві дочки його. І промовила старша молодшій: „Наш ба́тько старий, а чоловіка немає в цім краї, щоб прийшов до нас, як звичайно на цілій землі. Ходи, — напіймо свого ба́тька вином, і покладімося з ним. І оживимо наща́дків від нашого батька“. І ночі тієї вони напоїли вином свого батька. І прийшла старша та й поклалася з батьком своїм. А він не знав, коли вона лягла й коли встала... І сталося другого дня, і старша сказала молодшій: „Ось я минулої ночі поклалась була з своїм батьком. Напіймо його вином також ночі цієї, і прийди ти, покладися з ним, — і оживимо наща́дків від нашого батька“. І також ночі тієї вони напоїли вином свого батька. І встала молодша та й поклалася з ним. А він не знав, коли вона лягла й коли встала... І завагітніли обидві Лотові дочки від батька свого. І вродила старша сина, і назвала ім'я́ йому: Моав. Він батько моавів аж до цього дня. А молодша — вона вродила також, і назвала ймення йому: Бен-Аммі. Він батько сині́в Аммону аж до цього дня.

Респонсорійний псалом

Psalm 19

Друге читання

1 до коринтян 3

І я, браття, не міг говорити до вас, як до духовних, але як до тіле́сних, як до немовля́т у Христі. Я вас годува́в молоком, а не твердо́ю ї́жею, бо ви не могли її їсти, та й тепер ще не можете, бо ви ще тіле́сні. Бо коли за́здрість та суперечки між вами, то чи ж ви не тілесні, і хіба не по-лю́дському робите? Бо коли хто каже: „Я ж Павлів“, а інший: „Я Аполло́сів“, то чи ж ви не тіле́сні? Бо хто ж Аполло́с? Або хто то Павло? Вони тільки служи́телі, що ви ввірували через них, і то скільки кому́ дав Госпо́дь. Я посадив, Аполло́с поливав, Бог же зрости́в, тому́ ані той, хто са́дить, ані хто полива́є, є щось, але Бог, що ро́дить! І хто са́дить, і хто поливає — одне, і кожен оде́ржить свою нагоро́ду за працею сво́єю! Бо ми співробі́тники Божі, а ви — Боже поле, Божа буді́вля. Я за благодаттю Божою, що да́на мені, як мудрий будівни́чий, основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує, я́к він будує на ній! Ніхто бо не може покла́сти іншої основи, окрім покла́деної, а вона — Ісус Христос. А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного камі́ння, із дерева, сіна, соломи, то буде ви́явлене ді́ло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об'явля́ється, і огонь ді́ло кожного ви́пробує, яке воно є. І коли чиє ді́ло, яке збудував хто, усто́їть, то той нагороду оде́ржить; коли ж ді́ло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасе́ться, але́ так, як через огонь. Чи не знаєте ви, що ви — Божий храм, і Дух Божий у вас пробува́є? Як хто ні́вечить Божого храма, того зні́вечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той — то ви! Хай не зво́дить ніхто сам себе́. Як кому з вас здається, що він мудрий в цім віці, нехай стане нерозумним, щоб бути премудрим. Цьогосві́тня бо мудрість — у Бога глупо́та, бо написано: „Він ловить премудрих у хи́трощах їхніх!“ І зно́ву: „Знає Госпо́дь думки мудрих, що марно́тні вони!“ Тож нехай ніхто не хва́литься людьми́, бо все ваше: чи Павло, чи Аполло́с, чи Ки́фа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи тепе́рішнє, чи майбутнє — усе ваше, ви ж Христові, а Христос — Божий!

Євангеліє

Від Івана 19

От тоді взяв Ісуса Пилат, та й звелів збичува́ти Його. Вояки́ ж, сплівши з те́рну вінка, Йому покла́ли на голову, та багряни́цю наділи на Нього, і приступали до Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І били по щоках Його. Тоді вийшов назо́вні ізно́ву Пилат та й говорить до них: „Ось Його я виво́джу назо́вні до вас, щоб ви перекона́лись, що провини нія́кої в Нім не знахо́джу“. І вийшов назо́вні Ісус, у терно́вім вінку та в багря́нім плащі. А Пилат до них каже: „Оце Чоловік!“ Як зобачили ж Його первосвященики й служба, то закричали, говорячи: „Розіпни́, розіпни́!“ Пилат каже до них: „То візьміть Його ви й розіпні́ть, — бо провини я в Нім не знахо́джу!“ Відказали юдеї йому: „Ми маємо Зако́на, а за Зако́ном Він мусить умерти, — бо за Божого Сина Себе видавав!“ Як зачув же Пилат оце слово, налякався ще більш, і вернувся в прето́рій ізно́ву, і питає Ісуса: „Звідки Ти?“ Та Ісус йому відповіді не подав. І каже до Нього Пилат: „Не говориш до мене? Хіба ж Ти не знаєш, що маю я вла́ду розп'я́сти Тебе, і маю вла́ду Тебе відпустити?“ Ісус відповів: „Надо Мною ти жодної вла́ди не мав би, коли б тобі зве́рху не да́но було́; тому більший гріх має той, хто Мене тобі ви́дав“. Після цього Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали, говорячи: „Якщо Його пустиш, то не ке́сарів при́ятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться ке́сареві“. Як зачув же Пилат оце слово, то вивів назо́вні Ісуса, і засів на судде́ве сиді́ння, на місці, що зветься літострото́н, по-гебрейському ж гавва́та. Був то ж день Пригото́влення Пасхи, година була — близько шостої. І він каже юдеям: „Ось ваш Цар!“ Та вони закричали: „Геть, геть із Ним! Розіпни́ Його!“ Пилат каже до них: „Царя вашого маю розп'я́сти?“ Первосвященики відповіли: „Ми не маєм царя, окрім ке́саря!“ Ось тоді він їм видав Його, щоб розп'я́сти. І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Черепо́вищем зване, по-гебрейському Голго́фа. Там Його розп'яли́, а з Ним ра́зом двох інших, з одно́го та з другого боку, а Ісуса всере́дині. А Пилат написав і на́писа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: „Ісус Назаряни́н, Цар Юдейський“. І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп'я́тий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано. Тож сказали Пилатові юдейські первосвященики: „Не пиши: Цар Юдейський, але що Він Сам говорив: Я — Цар Юдейський. Пилат відповів: „Що я написав — написав!“ Розп'я́вши ж Ісуса, вояки́ взяли одіж Його, та й поділили на чотири частини, по частині для кожного вояка́, теж і хіто́на. А хіто́н був не шитий, а ви́тканий ці́лий відве́рху. Тож сказали один до одно́го: „Не будемо дерти його, але же́реба киньмо на нього, — кому припаде́“. Щоб збуло́ся Писа́ння: „Поділили одежу Мою між собою, і метну́ли про шату Мою жеребка́“. Вояки ж це й зробили. Під хрестом же Ісуса стояли — Його мати, і сестра Його матері, Марія Клео́пова, і Марія Магдали́на. Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: „Оце, жоно, твій син!“ Потім каже до учня: „Оце мати твоя!“ І з тієї години той учень узяв її до себе. Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писа́ння, проказує: „Пра́гну!“ Тут стояла посу́дина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом напо́внивши, і на трости́ну її настромивши, підне́сли до уст Його. А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: „Звершилось!“ І, голову схиливши, віддав Свого духа. Був же день Приго́товлення, тож юдеї, щоб тіла́ на хресті не зосталися в суботу, — був бо Великдень тієї суботи — просили Пилата зламати голі́нки розп'я́тим, і зняти. Тож прийшли вояки́ й поламали голі́нки першому й другому, що розп'я́тий з Ним був. Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голі́нок Йому не зламали, та один з воякі́в списом бо́ка Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода. І самовидець засвідчив, і правдиве свідо́цтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви. Бо це сталось тому́, щоб збулося Писа́ння: „Йому кості ламати не бу́дуть!“ І знов друге Писа́ння говорить: „Дивитися будуть на Того, Кого́ проколо́ли“. Потім Йо́сип із Арімате́ї, що був учень Ісуса, але потайни́й, — бо боявся юдеїв, — став просити Пилата, щоб тіло Ісусове взяти. І дозволив Пилат. Тож прийшов він, і взяв тіло Ісусове. Прибув також і Никоди́м, — що давніше прихо́див вночі до Ісуса, — і сми́рну приніс, із ало́єм помішану, щось літрів із сто. Отож, узяли вони тіло Ісусове, та й обгорнули його у полотно́ із па́хощами, як є зви́чай ховати в юдеїв. На тім місці, де Він був розп'я́тий, знахо́дився сад, а в саду́ новий гріб, що в ньому ніко́ли ніхто не лежав. Тож отут, — з-за юдейського дня Пригото́влення — вони покла́ли Ісуса, бо побли́зу був гріб.