Читання дня

Перше читання

Вихід 1

А оце ймення Ізраїлевих синів, що прийшли з Яковом до Єгипту. Кожен із домом своїм прибули: Руви́м, Симео́н, Леві́й і Юда, Іссаха́р, Завуло́н і Веніями́н, Дан і Нефтали́м, Ґад і Аси́р. І було всіх душ, що вийшли з стегна́ Якового, сімдесят душ. А Йо́сип був ув Єгипті. І вмер Йо́сип і всі браття його, та ввесь той рід. А Ізра́їлеві сини плодилися сильно, і розмножувались, та й стали вони надзвича́йно сильні. І напо́внився ними той край. І став над Єгиптом нови́й цар, що не знав Йосипа. І сказав він до народу свого: „Ось наро́д Ізра́їлевих синів численніший і сильніший від нас! Станьмо ж мудріші за нього, щоб він не мно́жився! Бо буде, коли нам трапиться війна, то прилучиться й він до ворогів наших, — і буде воювати проти нас, і вийде з цього краю“. І настановили над ним начальників податків, щоб його гноби́ти своїми тягарами. І він будував міста на запаси фараонові: Пітом і Рамесес. Але що більше його гноби́ли, то більше він мно́жився та більше ширився. І жахалися єгиптяни через Ізраїлевих синів. І Єгипет змушував синів Ізраїля тяжко працювати. І вони огірчували їхнє життя тяжко́ю працею коло глини та коло цегли, і коло всякої праці на полі, кожну їхню працю, яку змушували тяжко робити. І звелів був єгипетський цар єврейським бабам-сповитухам, що одній ім'я Шіфра, а ім'я другій — Пуа, і говорив: „Як будете бабува́ти єврейок, то дивіться на по́рід: коли буде син, то вбийте його, а коли це дочка, — то нехай живе“. Але баби-сповитухи боялися Бога, і не робили того, як казав їм єгипетський цар. І вони лишали хлопчиків при житті. І покликав єгипетський цар баб-сповитух, та й сказав їм: „На́що ви робите цю річ, та лишаєте дітей при житті?“ І сказали баби-сповитухи до фараона: „Бо єврейки не такі, як єгипетські жінки, — бо вони самі баби-сповитухи: поки при́йде до них баба-сповитуха, то вони вже й народять“. І Бог чинив добро́ бабам-сповитухам, а наро́д розмножувався, і сильно міцнів. І сталося, тому, що ті баби-сповитухи боялися Бога, то Він будував їм доми. І наказав фараон усьому народові своєму, говорячи: „Кожного народженого єврейського сина — кидайте його до Річки, а кожну дочку — зоставляйте при житті!“

Респонсорійний псалом

Psalm 51

Друге читання

До галатів 6

Браття, як люди́на й упаде́ в якій про́гріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом ла́гідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти! Носіть тягарі́ один о́дного, і так виконаєте зако́на Христового. Коли бо хто ду́має, що він що́сь, бувши ніщо́, сам себе той обманює. Нехай кожен досліджує ді́ло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу́, а не в іншому! Бо кожен не́стиме свій власний тяга́р! А хто сло́ва навчається, нехай ділиться всяким добром із навчаючим. Не обманюйтеся, — Бог осміяний бути не може. Бо що тільки люди́на посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для Духа, той від Духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не зну́джуймося, бо ча́су свого пожнемо́, коли не ослабнемо. Тож тому́, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним! Погляньте, якими великими буквами я написав вам своєю рукою! Усі ті, хто бажає хвалитися тілом, змушують вас обрізуватись, щоб тільки вони не були переслідувані за хреста Христового. Бо навіть і ті, хто обрізується, самі не зберігають Зако́на, а хочуть, щоб ви обрізувались, щоб хвалитися їм вашим тілом. А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп'я́тий світ для мене, а я для світу. Бо сили немає ані обрі́зання, ані необрізання, а створі́ння нове́. А всі ті, хто пі́де за цим пра́вилом, — мир та милість на них, і на Ізраїля Божого! Зре́штою, хай ніхто не турбує мене, бо ношу́ я Ісусові рани на тілі своїм! Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим, браття! Амі́нь.

Євангеліє

Від Марка 2

Коли ж Він по кількох днях прийшов знов до Капернау́му, то чутка пішла, що Він удома. І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при две́рях. А Він їм виголошував слово. І прийшли ось до Нього, несучи розсла́бленого, якого не́сли четверо. А що через наро́д до Ньо́го набли́зитися не могли, то стелю розкри́ли, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розсла́блений. А Ісус, віру їхню побачивши, каже розсла́бленому: „Відпускаються, сину, гріхи тобі!“ Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх ду́мали: „Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога. Хто може прощати гріхи, окрім Бога Само́го?“ І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: „Що́ таке ви в серцях своїх ду́маєте? Що́ легше: сказати розсла́бленому: „Гріхи відпускаються тобі“, чи сказати: „Уставай, візьми ложе своє та й ходи“? Але щоб ви знали, що Син Лю́дський має вла́ду прощати гріхи на землі“, — каже розсла́бленому: „Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“ І той устав, і негайно взяв ложе, — і вийшов перед усіма́, так що всі дивувались і сла́вили Бога, й казали: „Ніко́ли такого не бачили ми!“ І вийшов над море Він знов. А ввесь на́товп до Нього прихо́див, — і Він їх навчав. А коли Він прохо́див, то побачив Леві́я Алфі́євого, що сидів на ми́тниці, і каже йому: „Іди за Мною!“ Той устав, і пішов услід за Ним. Коли ж Він сидів при столі́ в його домі, то багато ми́тників і грішників сиділи з Ісусом та з у́чнями Його; бо було їх багато, і вони ходили за Ним. Як побачили ж книжники та фарисеї, що Він їсть із грішниками та з ми́тниками, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Він їсть із ми́тниками та з грішниками?“ А Ісус, як почув, промовляє до них: „Лі́каря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників (на покая́ння).“ А учні Іванові та фарисейські по́стили. І приходять вони, та й говорять до Нього: „Чому́ учні Іванові та фарисейські по́стять, а учні Твої не по́стять?“ Ісус же промовив до них: „Хіба по́стити можуть гості весільні, поки з ними ще є молоди́й? Доки мають вони молодо́го з собою, то по́стити не можуть. Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодо́го від них, — то й по́стити бу́дуть вони за тих днів. І не пришива́є ніхто до старої одежі ла́тки з сукна сирово́го, а як ні, то край ла́тки ново́ї оді́рветься там від старо́го, — і дірка стане ще гірша. І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки́, а то попрориває вино бурдюки, — і вино й бурдюки пропаду́ть, а вливають вино молоде до нови́х бурдюкі́в“. І сталось, як Він перехо́див лана́ми в суботу, Його учні дорогою йшли, та й стали коло́сся зривати. Фарисеї ж казали Йому: Подивись, чому́ роблять у суботу вони, чого не годи́ться?“ А Він їм відказав: „Чи ж ви не читали ніко́ли, що зробив був Давид, як потребу він мав та сам зголоднів був і ті, що були з ним? Як він увійшов був до Божого дому — за первосвященика Авіята́ра, — і спожив хліби показні́, яких їсти не можна було́, — тільки священикам, — і дав він і тим, хто був із ним?“ І сказав Він до них: „Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи, а тому то Син Лю́дський Господь і суботі“.