Читання дня

Перше читання

Єзекіїль 29

За десятого року, десятого місяця, дванадцятого дня місяця, було мені слово Господнє таке: „Сину лю́дський, зверни своє обличчя до фарао́на, єгипетського царя, і пророкуй на нього та на ввесь Єгипет. Говори та й скажеш: Так говорить Господь Бог: Ось Я на те́бе, фарао́не, ца́рю єгипетський, крокоди́ле великий, що лежиш серед своїх рік, що гово́риш: „Моя рі́чка — моя, і я утвори́в її для себе!“ І вкладу гачки́ в ще́лепи твої, і поприлі́плюю рибу твоїх річо́к до твоєї луски́, і підійму́ тебе з сере́дини твоїх річок, і всі риби твоїх річо́к поприлі́плюються до твоєї луски́! І вирву тебе й кину в пустиню, тебе та всі риби річо́к твоїх; ти впаде́ш на поверхні поля, не будеш згрома́джений і не будеш позби́раний, — для зе́мної звірини́ та для птаства небесного дам Я на ї́жу тебе. І пізнають усі ме́шканці Єгипту, що Я — Господь, бо вони були для Ізраїлевого дому очере́тяною па́лицею. Коли вони хапа́лись за тебе долонею, ти ламався й роздирав їм усе раме́но; а коли вони опиралися на тебе, ти ламався й чинив, що їм трясли́ся всі сте́гна. Тому так говорить Господь Бог: Ось Я наведу́ на тебе меча, і витну з-між тебе люди́ну й скотину. І стане єгипетський край спусто́шенням та руїною, і пізна́ють вони, що Я — Господь, за те, що він говорив: „Річка — моя, і то я її утворив!“ Тому́ ось Я проти тебе та проти річо́к твоїх, і оберну́ єгипетський край на поруйно́вані руїни, на спусто́шення від Міґдолу аж до Севене, і аж до границі Етіопії, — не пере́йде по ньому нога лю́дська, і нога звірини́ не пере́йде по ньому, і не буде він заме́шканий сорок ро́ків. І оберну́ Я єгипетський край на спусто́шення серед спустошених країв, а його міста серед поруйнованих міст будуть спусто́шенням сорок років, і розпоро́шу Єгипет серед народів, і порозсипа́ю їх по края́х. Бо так говорить Господь Бог: Напри́кінці сорока ро́ків позбираю Єгипет з-між народів, де вони були розпоро́шені. І верну долю Єгипту, і верну їх до кра́ю Патрос, до краю їхнього похо́дження, і вони будуть там царством слаби́м. З-поміж царств воно буде найнижче, і не підійметься вже понад наро́дами, і поменшу́ їх, щоб не панували над наро́дами. І не буде вже воно для Ізраїлевого дому наді́єю, яка пригадувала б беззаконня, коли вони, зверталися до нього. І пізнають вони що Я — Господь Бог!“ І сталося за двадцятого й сьомого року, першого місяця, першого дня місяця, було мені слово Господнє таке: „Сину лю́дський, — Навуходоно́сор, цар вавилонський, змусив своє ві́йсько робити велику працю проти Тиру. Кожна голова ви́лисіла, і всяке раме́но витерте, та нема нагоро́ди ані йому, ані ві́йську його від Тиру за ту працю, яку він робив проти нього. Тому так говорить Господь Бог: Ось Я дам Навуходоно́сорові, цареві вавилонському, єгипетську землю, і він забере́ багатство її, і ограбує грабунком її, і забере́ її здо́биччю, і вона стане нагородою для ві́йська його. За працю його, яку він робив у ній, Я даю йому єгипетську землю, бо вони це зробили Мені, говорить Господь Бог. Того дня ви́рощу рога Ізраїлевому домові, а тобі відкрию уста серед них. І вони пізнають, що Я — Господь“.

Респонсорійний псалом

Psalm 121

Друге читання

Об'явлення 7

А по цьому я бачив чотирьох алголі́в, що стояли на чотирьох ку́тах землі та тримали чотири земні вітри́, щоб вітер не віяв на землю, ані на море, ані на жодне дерево. І бачив я іншого ангола, що від схід сонця вихо́див, і мав печа́тку Бога Живого. І він гучним голосом крикнув до чотирьох алголів, що їм да́но пошкодити землі́ та морю, говорячи: „Не шкодьте ані землі́, ані морю, ані дереву, аж поки ми покладе́мо печа́тки рабам Бога нашого на їхніх чо́лах!“ І почув я число попеча́таних: сто сорок чотири тисячі попечатаних від усіх племен Ізраїлевих синів: з племени Юдиного — дванадцять тисяч попеча́таних, з племени Руви́мового — дванадцять тисяч, з племени Ґа́дового — дванадцять тисяч, з пле́мени Аси́рового — дванадцять тисяч, з племени Нефтали́мового — дванадцять тисяч, з племени Манасі́їного — дванадцять тисяч, з племени Симео́нового — дванадцять тисяч, з племени Леві́їного — дванадцять тисяч, з племени Іссаха́рового — дванадцять тисяч, з племени Завуло́нового — дванадцять тисяч, з племени Йо́сипового — дванадцять тисяч, з племени Веніями́нового — дванадцять тисяч попеча́таних. Пото́му я глянув, — і ось на́товп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племе́н, і наро́дів, і язи́ків, стояв перед престолом і перед Агнцем, зодя́гнені в білу одежу, а в їхніх руках було па́льмове ві́ття. І взива́ли вони гучним голосом, кажучи: „Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві!“ А всі анголи́ стояли навко́ло престолу та ста́рців і чотирьох тих тварин. І вони на обличчя попадали перед престолом, і вклонилися Богові, кажучи: „Амі́нь! Благослове́ння, і слава, і мудрість, і хвала́, і честь, і сила, і міць — нашому Богу на вічні віки! Амі́нь!“ І відповів один із ста́рців, і до мене сказав: „Оці, що зодя́гнені в білу одежу, — хто вони й звідкіля́ поприхо́дили?“ І сказав я йому: „Мій пане, ти знаєш!“ Він же мені відказав: „Це ті, що прийшли від великого горя, і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця. Тому́ то вони перед Божим престолом, і в храмі Його день і ніч Йому служать. А „Той, Хто сидить на престолі, розтя́гне наме́та над ними“. „Вони голоду й спраги терпіти не бу́дуть уже, і не буде палити їх сонце, ані спека яка“. Бо Агнець, що серед престолу, „буде їх па́сти, і водитиме їх до джере́л вод життя. І Бог кожну сльозу́ з очей їхніх зітре!“

Євангеліє

Від Івана 4

Як Господь же довідався, що почули фарисеї, що Ісус учнів більше збирає та христить, як Іван, хоч Ісус не христив Сам, а учні Його, Він покинув Юде́ю та зно́ву пішов у Галіле́ю. І потрібно було́ Самарі́ю Йому перехо́дити. Отож, прибуває Він до самарі́йського міста, що зветься Сіха́р, недалеко від поля, яке Яків був дав своєму синові Йо́сипові. Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою змо́рений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої. Надхо́дить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: „Дай напитись Мені!“ Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити пожи́ви. Тоді каже Йому самаря́нка: „Як же Ти, юде́янин бувши, та просиш напитись від мене, самаря́нки?“ Бо юдеї не сходяться із самарянами. Ісус відповів і промовив до неї: „Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: „Дай напитись Мені“, — ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води“. Каже жінка до Нього: „І черпака́ в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, — звідки ж маєш Ти воду живу ? Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?“ Ісус відповів і сказав їй: „Кожен, хто воду цю п'є, буде пра́гнути зно́ву. А хто питиме воду, що Я йому дам, пра́гнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне“. Каже жінка до Нього: „Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не прихо́дила брати“. Говорить до неї Ісус: „Іди, поклич чоловіка свого та й вертайся сюди“. Жінка відповіла та й сказала: „Чоловіка не маю“. Відказав їй Ісус: „Ти добре сказала: Чоловіка не маю. Бо п'ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, — не муж він тобі. Це ти правду сказала“. Каже жінка до Нього: „Бачу, Пане, що Пророк Ти. Отці наші вклоня́лися Богу на цій ось горі, а ви тве́рдите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись“. Ісус промовляє до неї: „Повір, жінко, Мені, що надхо́дить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклоня́тись Отцеві не бу́дете ви. Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв. Але наступає година, і тепер вона є, коли богомі́льці правдиві вклонятися бу́дуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомі́льців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклоня́тись“. Відказує жінка Йому: „Я знаю, що при́йде Месі́я, що зветься Христо́с, — як Він прийде, то все розпові́сть нам“. Промовляє до неї Ісус: „Це Я, що розмовляю з тобою“. І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв. Проте жоден із них не спитав: „Чого хочеш?“ або: „Про що з нею гово́риш?“ Покинула жінка тоді водоно́са свого, і побігла до міста, та й людям гово́рить: „Ходіть но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що́ я вчинила. Чи Він не Христос?“ І вони повихо́дили з міста, і до Нього прийшли. Тим ча́сом же учні просили Його та й казали: „Учителю, їж!“ А Він їм відказав: „Я маю пожи́ву на ї́дження, якої не знаєте ви“. Питали тоді один о́дного учні: „Хіба хто приніс Йому їсти?“ Ісус каже до них: „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його доверши́ти. Чи не кажете ви: „Ще чотири от місяці, — і наста́нуть жнива́?“ А Я вам кажу́: Підійміть свої очі, та гляньте на ни́ви, — як для жнив уже пополові́ли вони! А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне — ра́зом раділи. Бо про це погові́рка правдива: „Хто інший сіє, а хто інший жне“. Я вас жати послав, де ви не працюва́ли: працюва́ли інші, ви ж до їхньої праці ввійшли“. З того ж міста багато-хто із самаря́н в Нього ввірували через слово жінки, що сві́дчила: „Він сказав мені все, що я вчинила була́!“ А коли самаря́ни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався. І Він перебув там два дні. Значно ж більш вони ввірували через слово Його. А до жінки казали вони: „Не за слово твоє ми вже віруємо, — самі бо ми чули й пізна́ли, що справді Спаси́тель Він світу!“ Як минуло ж два дні, Він ізвідти пішов в Галілею. Сам бо сві́дчив Ісус, що не має пошани пророк у вітчи́зні своїй. А коли Він прийшов в Галілею, Його прийняли́ галіле́яни, побачивши все, що вчинив Він в Єрусалимі на святі, бо ходили на свято й вони. Тоді зно́ву прийшов Ісус у Кану́ Галілейську, де перемінив був Він воду на вино. І був там один царедво́рець, що син його хво́рів у Капернау́мі. Він, почувши, що Ісус із Юдеї прибув в Галілею, до Нього прийшов і благав Його, щоб пішов і сина йому вздоровив, бо мав той умерти. Ісус же промовив до нього: „Як знаме́н тих та чуд не побачите, — не ввіруєте!“ Царедво́рець говорить до Нього: „Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя!“ Промовляє до нього Ісус: „Іди, — син твій живе!“ І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, — і пішов. А коли ще в дорозі він був, то раби́ його перестріли його й сповістили, говорячи: „Син твій живе“. А він їх запитав про годину, о котрі́й стало легше йому. Вони ж відказали до нього: „Учора о сьомій годині гаря́чка поки́нула його“. Зрозумів тоді ба́тько, що була́ то година, о котрі́й до нього промовив Ісус: „Син твій живе“. І ввірував сам і ввесь його дім. Це знов друге знаме́но Ісус учинив, як вернувся до Галілеї з Юдеї.