Читання дня

Перше читання

Буття 47

І прийшов Йосип, і розповів фараонові та й сказав: „Мій батько, і брати мої, і їхні отари, і худоба їх, і все їхнє прибули́ з ханаанського Кра́ю. І ось вони в країні Ґошен“. І взяв він із своїх братів п'ятеро чоловіка, та й поставив їх перед лицем фараоновим. І сказав фараон до братів його: „Яке ваше зайняття?“ А вони відказали фараонові: „Пастухи отари раби твої, — і ми, і наші батьки“. І сказали вони фараонові: „Ми прибули́, щоб ме́шкати в кра́ї цім, нема бо паші для отари, що є в рабів твоїх, бо в ханаанському Краї тяжки́й голод. А тепер нехай же осядуть раби твої в країні Ґошен“. І промовив фараон до Йосипа, говорячи: „Батько твій та брати твої прибули́ до тебе. Єгипетьський край — він перед лицем твоїм. У найліпшім місці цього краю осади батька свого та братів своїх, — нехай осядуть у країні Ґошен. А коли знаєш, і між ними є здатні люди, то зроби їх зверхниками моєї череди“. І привів Йосип батька свого Якова, та й поставив його перед лицем фараоновим. І Яків поблагословив фараона. І промовив фараон до Якова: „Скільки днів ча́су життя твого?“ А Яків сказав до фараона: „Днів ча́су мандрівки моєї — сто й тридцять літ. Короткі та лихі були дні ча́су життя мого, і не досягли вони днів ча́су життя батьків моїх у днях ча́су мандрівки їхньої“. І Яків поблагословив фараона, та й вийшов від обличчя фараонового. І осадив Йо́сип батька свого та братів своїх, і дав їм володіння в єгипетській країні, у найкращім місці цієї землі — у країні Рамесес, як наказав був фараон. І постачав Йосип хліб для батька свого й братів своїх, та для всього дому свого батька відповідно до числа дітей. А хліба не було в усім тім краї, бо голод став дуже тяжки́й. І ви́снажився єгипетський край та Край ханаанський через той голод. І зібрав Йосип усе срібло, що знаходилося в єгипетськім краї та в Краї ханаанськім, за поживу, що вони купували. І Йосип вніс те срібло до фараонового дому. І вичерпалося срібло в краї єгипетськім та в Краї ханаанськім. І прибув увесь Єгипет до Йосипа, говорячи: „Дай же нам хліба! Нащо нам умирати перед тобою, тому́ що вичерпалося срібло?“ А Йосип сказав: „Дайте свою худобу, а я дам вам за худобу вашу, коли вичерпалося срібло“. І вони припровадили худобу свою до Йосипа. І дав їм Йо́сип хліба за коні, і за отари, і за череди худоби, і за осли. І він того року постачав їм хліб за всю їхню худобу. І скінчи́вся той рік, і вони прибули до нього другого року, та й сказали йому: „Не скажемо неправди перед паном своїм, — що вичерпалося срібло, а че́реди здобутку в нашого пана. Нічого не зосталося перед нашим паном, — хібащо наше тіло та наша земля! На́що ми маємо вмирати на очах твоїх, і ми, і наша земля? Купи нас та нашу землю за хліб, і бу́демо ми та наша земля рабами фараонові. А ти дай насіння, — і будемо жити, і не помремо́, а земля не опустіє“. І Йосип купив усю землю єгипетську для фараона, бо єгиптяни спро́дували кожен поле своє, посилився бо був голод між ними. І стала земля фараоновою. А народ — він перепроваджував його до міст від кінця границі Єгипту й аж до кінця її. Тільки землі жерців не купив він, бо для жерців була устава жити на прибутки від фараона. І вони їли свій пай, що давав їм фараон, тому не продали́ своєї землі. І сказав Йосип до наро́ду: „Оце купив я сьогодні для фараона вас і землю вашу. Ось вам насіння, — і засійте землю. А настануть жнива́, то дасте п'яту частину фараонові, а чотири частині бу́дуть вам на насіння для поля й на їжу вам та тим, хто в домах ваших, та на їжу для ваших дітей“. А вони відказали: „Ти нас уде́ржав при житті. Нехай же зна́йдемо милість в очах свого пана, — і станемо рабами фараонові“. А Йо́сип поклав це за постанову на єгипетську землю аж до сьогоднішнього дня: на п'яту частину для фараона. Сама тільки земля жерців не стала фараоновою. І осів Ізраїль в єгипетськім краї в країні Ґошен, і набули в нім володіння. І вони розродилися й сильно розмно́жилися. І жив Яків в єгипетськім краї сімнадцять літ. І були́ дні Якова, літа життя його, сто літ і сорок і сім літ. І набли́зилися дні Ізраїля до смерти. І кликнув він до сина свого до Йосипа, та й промовив йому: „Коли знайшов я милість в очах твоїх, поклади руку свою під стегно́ моє, і вчини зо мною милість та правду: Не поховай мене в Єгипті! І ляжу я з батьками своїми, — і ти винесеш мене з Єгипту, і поховаєш мене в їхньому гробі“. А той відказав: „Я вчиню за словом твоїм“. А Яків сказав: „Присягни ж мені!“ І він присягнув йому. І вклонився Ізраїль на зголов'я постелі.

Респонсорійний псалом

Psalm 47

Друге читання

До галатів 2

Пото́му, по чотирнадцяти́ роках, я зно́ву ходив в Єрусалим із Варнавою, взявши й Тита з собою. А пішов я за об'явленням. І подав їм Єва́нгелію, що її проповідую між поганами, особливо знатнішим, чи не дарма́ змагаюся я чи змагався. Але й Тит, що зо мною, бувши греком, не був до обрі́зання змушений. А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підгляда́ти нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас понево́лити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддали́ся були, щоб тривала в вас правда Єва́нгелії. Що ж до тих, що за що́сь уважають себе, та якими колись вони були, то ні в чо́му різниці для мене нема, — не дивиться Бог на осо́бу люди́ни! Бо ті, що за щось уважають себе, нічого мені не додали́, але навпаки́, — побачивши, що мені припору́чена Єва́нгелія для необрізаних, як Петрові для обрізаних, - бо Той, хто помагав Петрові в апо́стольстві між обрізаними, помагав і мені між поганами, - і, пізнавши ту благода́ть, що да́на мені, Яків, і Кифа, і Іван, що стовпа́ми вважаються, подали мені та Варна́ві прави́ці спільно́ти, щоб ми для поган працювали, вони ж — для обрізаних, тільки щоб ми пам'ята́ли про вбогих, що я й пильнував був чинити таке. Коли ж Ки́фа прийшов був до Антіохі́ї, то відкрито я виступив супроти нього, — заслуго́вував бо він на о́суд. Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули́, став ховатися та відлучатися, боячи́ся обрі́заних. А з ним лицемі́рили й інші юдеї, так що навіть Варна́ва пристав був до їхнього лицемірства. А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за єва́нгельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: „Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то на́що поган ти примушуєш жити по-юдейському“? Ми юдеї природою, а не грішники з поган... А коли ми дізнались, що люди́на не може бути виправдана ділами Зако́ну, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Зако́ну. Бо жодна люди́на ділами Зако́ну не буде випра́вдана! Коли ж, шукаючи виправда́ння в Христі, ми й самі показалися грішниками, то хіба Христос слуга гріху? Зовсім ні! Бо коли я будую знов те, що був зруйнував, то самого себе роблю́ злочинцем. Бо Зако́ном я вмер для Зако́ну, щоб жити для Бога. Я розп'я́тий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, — живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Само́го Себе. Божої благода́ті я не відкидаю. Бо коли набувається праведність Зако́ном, то Христос нада́рмо умер!

Євангеліє

Від Матвія 26

І сталось, коли закінчи́в Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням: „Ви знаєте, що через два дні буде Па́сха, — і Лю́дський Син буде виданий на розп'я́ття“. Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайя́фою, і радилися, щоб пі́дступом взяти Ісуса й забити. І вони говорили: „Та не в свято, щоб бува колотнеча в наро́ді не сталась“. Коли ж Ісус був у Віфа́нії, у домі Си́мона прокаже́ного, підійшла одна жінка до Нього, маючи аляба́строву пляшечку дорогоцінного ми́ра, — і вилила на Його голову, як сидів при столі Він. Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: „На́що таке марнотра́тство? Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим“. Зрозумівши Ісус, промовив до них: „Чого при́крість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте. Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на по́хорон Мій. Поправді кажу́ вам: де тільки оця Єва́нгелія проповідувана буде в цілому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!“ Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, і сказав: „Що́ хочете дати мені, — і я вам Його видам?“ І вони йому виплатили тридцять срібняків. І він відтоді шукав слу́шного ча́су, щоб видати Його. А першого дня Опрі́сноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: „Де́ хочеш, щоб ми приготува́ли пасху спожити Тобі? А Він відказав: „Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близьки́й, — справлю Пасху з Своїми учнями в тебе“. І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали́ пасху готува́ти. А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл. І, як вони споживали, Він сказав: „Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене“. А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: „Чи не я то, о Господи?“ А Він відповів і промовив: „Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене. Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Лю́дського Сина! Було́ б краще йому, коли б той чоловік не родився!“ Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: „Чи не я то, Учителю?“ Відказав Він йому: „Ти сказав“. Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і́ поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє“. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: „Пийте з неї всі, бо це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається на відпу́щення гріхів! Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його нови́м питиму в Царстві Мого Отця“. А коли відспівали вони, то на го́ру Оливну пішли. Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви через Мене споку́ситеся ночі цієї. Бо написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці отари“. По воскре́сенні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“. А Петро відповів і сказав Йому: „Якби й усі спокуси́лись про Тебе, — я не спокушу́ся ніко́ли“. Промовив до нього Ісус: „Поправді кажу́ тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. Говорить до Нього Петро: „Коли б мені навіть умерти з Тобою, — я не відречуся від Тебе!“ Так сказали й усі учні. Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсима́нія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду́ й помолюся отам“. І, взявши Петра й двох синів Зеведе́євих, зачав сумувати й тужити. Тоді промовляє до них: „Обго́рнена сумом смертельним душа Моя! Залиші́ться тут, і попильнуйте зо Мною“. І, трохи далі пройшовши, упав Він долі́лиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти“. І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьо́рий бо дух, але немічне тіло“. Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“ І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були. І, залиши́вши їх, знов пішов, і помолився втре́тє, те саме слово промовивши. Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година набли́зилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Лю́дський. Уставайте, ходім, — ось наблизи́вся Мій зра́дник!“ І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люду багато від первосвящеників і старших наро́ду з мечами та ки́ями. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то Він, — беріть Його“. І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Раді́й, Учителю!“ І поцілував Його. Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“ Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопи́ли Його. А ось один із тих, що з Ісусом були́, витягнув руку, і меча свого ви́хопив та й рубону́в раба первосвященика, — і відтяв йому вухо. Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто ві́зьме меча, — від меча і загинуть. Чи ти ду́маєш, що не мо́жу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіо́нів анголі́в? Але як має збутись Писа́ння, що так статися мусить?“ Тієї години промовив Ісус до наро́ду: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли́ ви. Це ж сталось усе, щоб збулися писа́ння пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали. А вони схопи́ли Ісуса, і повели́ до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші. Петро ж зда́лека йшов услід за Ним аж до дво́ру первосвященика, і, ввійшовши всере́дину, сів із слу́жбою, щоб бачити кінець. А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому, і не знахо́дили, хоч кривосвідків багато підхо́дило. Аж ось накінець з'явилися двоє, і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“. Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать су́проти Тебе?“ Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“ Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав... А навіть повім вам: відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ Тоді первосвященик розде́р одежу свою та й сказав: „Він богознева́жив! На́що нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богознева́гу! Як вам здається?“ Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“ Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по що́ках Його, інші ж ки́ями били, і казали: „Пророкуй нам, Христе́, хто́ то вдарив Тебе?“ А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до Нього служни́ця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галіле́янином!“ А він перед всіма́ відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“. А коли до воріт він підхо́див, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назаряни́ном!“ І він зно́ву відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“ Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“. Тоді він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього́ Чоловіка!“ І заспівав півень хвилі тієї. І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав.