Today's Readings

First Reading

Romans 6:1-11

Що ж скажемо? Позоста́немся в гріху́, щоб благодать примно́жилась? Зо́всім ні! Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім? Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обно́вленні життя. Бо коли ми з'єдна́лися подо́бою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскре́сення, знаючи те, що наш давній чоловік розп'я́тий із Ним, щоб зни́щилось тіло гріхо́вне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільни́всь від гріха! А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним бу́демо, знаючи, що Христос, воскре́снувши з мертвих, уже більш не вмирає, — смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе. Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім.

First Reading

Genesis 29

І зібрався Яків, і пішов до кра́ю синів Кедему. І побачив, — аж ось криниця в полі, і ото там три отарі лежали біля неї, бо з тієї криниці напувають стада́. А на отворі криниці лежав великий камінь. І збирались туди всі стада, і скочували каменя з отвору криниці, і напоювали отару, і привалювали каменя на отвір криниці знов на його місце. І сказав до пастухів Яків: „Браття мої, звідкіля ви?“ А ті відказали: „Ми з Харану“. І сказав їм: „Чи ви знаєте Лавана, сина Нахорового?“ І відказали: „Знаємо“. І сказав їм: „Чи гаразд із ним?“ І відказали: „Гаразд. А ось Рахі́ль, дочка його, приходить з отарою“. І сказав: „Тож іще багато дня, не час зганяти худобу. Напійте отару, та йдіть пасіть“. А вони відказали: „Не можемо, аж поки не будуть зігнані всі стада, і не відкотять каменя з отвору криниці, — тоді понапуваємо отару“. Іще він говорив із ними, аж ось приходить Рахі́ль з отарою батька свого, бо була вона пастушка. І сталося, коли Яків побачив Рахіль, дочку Лавана, брата матері своєї, та отару Лавана, брата своєї матері, то підійшов Яків і відкотив каменя з отво́ру криниці, і напоїв отару Лавана, брата матері своєї. І поцілував Яків Рахіль, і підніс свій голос, і заплакав... І Яків оповів Рахілі, що він брат батька її, і що він син Ревеки. А та побігла, і розповіла батькові своєму... І сталося, коли Лаван почув вістку про Якова, сина сестри своєї, то побіг йому назустріч, і обняв його, і поцілував його, і привів його до свого дому. А він розповів Лаванові про всі ті пригоди. І промовив до нього Лаван: „Поправді, ти кість моя й тіло моє́!“ І сидів він із ним місяць ча́су. І сказав Лаван до Якова: „Чи тому, що ти брат мій, то ти будеш служити мені даре́мно? Скажи ж мені, яка плата тобі?“ А в Лавана було дві дочки́: ім'я́ старшій Лія, а ім'я́ молодшій Рахіль. Очі ж Ліїні були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродливого вигляду. І покохав Яків Рахіль, та й сказав: „Я буду сім літ служити тобі за Рахіль, молодшу дочку́ твою“. І промовив Лаван: „Краще мені віддати її тобі, аніж віддати мені її іншому чоловікові. Сиди ж зо мною!“ І служив Яків за Рахіль сім літ, а вони через любов його до неї були в його очах, як кілька днів. І сказав Яків Лаванові: „Дай мені жінку мою, бо виповнилися мої дні, і нехай я до неї ввійду́!“ І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевости, і справив гостину. І сталося ввечері, — і взяв він дочку свою Лію, і до нього впровадив її. І Яків із нею зійшовся. А Лаван дав їй Зілпу, невільницю свою, дав Лії, дочці своїй, за невільницю. А вранці виявилося, що то була Лія! І промовив Яків до Лавана: „Що́ це ти вчинив мені? Хіба не за Рахіль працював я в тебе? На́що ж обманив ти мене? А Лаван відказав: „У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою. Виповни тиждень для цієї, і буде да́на тобі також та́, за працю, що бу́деш працювати в мене ще сім літ других“. І зробив Яків так, і виповнив тиждень для цієї. І він дав йому Рахіль, дочку свою, дав йому за жінку. І дав Лаван Рахілі, дочці своїй, Білгу, невільницю свою, дав їй за невільницю. І прийшов він також до Рахілі, і покохав також Рахіль, більше, як Лію. І працював у нього ще сім літ других. І побачив Господь, що знена́виджена Лія, і відкрив її утро́бу, а Рахіль була неплідна. І завагітніла Лія, і сина породила, і назвала ім'я́ йому: Руви́м, бо сказала була: „Господь споглянув на недолю мою, бо тепер покохає мене чоловік мій!“ І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: „Господь почув, що я знена́виджена, і дав мені також цього. І назвала ймення йому: Симеон. І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: „Тепер оцим разом буде до мене прилучений мій чоловік, бо я трьох синів породила йому“. Тому й назвала ім'я йому: Леві́й. І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: „Тим разом я буду хвалити Господа!“ Тому назвала ім'я йому: Юда. Та й перестала роджати.

First Reading

Genesis 32:22-32

І йшов подарунок перед ним, а він ночував тієї ночі в таборі. І встав він тієї ночі, і взяв обидві жінки свої, і обидві невільниці свої та одинадцятеро дітей своїх, і перейшов брід Яббок. І він узяв їх, і перепровадив через потік, і перепровадив те, що в нього було. І зостався Яків сам. І боровся з ним якийсь Муж, аж поки не зійшла досвітня зоря. І Він побачив, що не подужає його, і доторкнувся до сугло́бу стегна́ його. І звихнувся сугло́б стегна́ Якова, як він боровся з Ним. І промовив: „Пусти Мене, бо зійшла досвітня зоря“. А той відказав: „Не пущу́ Тебе, коли не поблагосло́виш мене“. І промовив до нього: „Як твоє ймення!“ Той відказав: „Яків“. І сказав „Не Яків буде називатися вже ймення твоє, але Ізра́їль, бо ти боровся з Богом та з людьми, — і подужав“. І запитав Яків і сказав: „Скажи ж Ім'я Своє“. А Той відказав: „Пощо питаєш про Ймення Моє!“ І Він поблагословив його там. І назвав Яків ім'я́ того місця: Пенуїл, бо „бачив був Бога лицем у лице, та збереглася душа моя“. І засвітило йому сонце, коли він перейшов Пенуїл. І він кульгав на своє стегно́.

Morning Prayer — First Lesson

Exodus 1

А оце ймення Ізраїлевих синів, що прийшли з Яковом до Єгипту. Кожен із домом своїм прибули: Руви́м, Симео́н, Леві́й і Юда, Іссаха́р, Завуло́н і Веніями́н, Дан і Нефтали́м, Ґад і Аси́р. І було всіх душ, що вийшли з стегна́ Якового, сімдесят душ. А Йо́сип був ув Єгипті. І вмер Йо́сип і всі браття його, та ввесь той рід. А Ізра́їлеві сини плодилися сильно, і розмножувались, та й стали вони надзвича́йно сильні. І напо́внився ними той край. І став над Єгиптом нови́й цар, що не знав Йосипа. І сказав він до народу свого: „Ось наро́д Ізра́їлевих синів численніший і сильніший від нас! Станьмо ж мудріші за нього, щоб він не мно́жився! Бо буде, коли нам трапиться війна, то прилучиться й він до ворогів наших, — і буде воювати проти нас, і вийде з цього краю“. І настановили над ним начальників податків, щоб його гноби́ти своїми тягарами. І він будував міста на запаси фараонові: Пітом і Рамесес. Але що більше його гноби́ли, то більше він мно́жився та більше ширився. І жахалися єгиптяни через Ізраїлевих синів. І Єгипет змушував синів Ізраїля тяжко працювати. І вони огірчували їхнє життя тяжко́ю працею коло глини та коло цегли, і коло всякої праці на полі, кожну їхню працю, яку змушували тяжко робити. І звелів був єгипетський цар єврейським бабам-сповитухам, що одній ім'я Шіфра, а ім'я другій — Пуа, і говорив: „Як будете бабува́ти єврейок, то дивіться на по́рід: коли буде син, то вбийте його, а коли це дочка, — то нехай живе“. Але баби-сповитухи боялися Бога, і не робили того, як казав їм єгипетський цар. І вони лишали хлопчиків при житті. І покликав єгипетський цар баб-сповитух, та й сказав їм: „На́що ви робите цю річ, та лишаєте дітей при житті?“ І сказали баби-сповитухи до фараона: „Бо єврейки не такі, як єгипетські жінки, — бо вони самі баби-сповитухи: поки при́йде до них баба-сповитуха, то вони вже й народять“. І Бог чинив добро́ бабам-сповитухам, а наро́д розмножувався, і сильно міцнів. І сталося, тому, що ті баби-сповитухи боялися Бога, то Він будував їм доми. І наказав фараон усьому народові своєму, говорячи: „Кожного народженого єврейського сина — кидайте його до Річки, а кожну дочку — зоставляйте при житті!“

Epistle

2 Timothy 4:1-8

Отже, я свідкую тобі перед Богом і Христом Ісусом, що Він має судити живих і мертвих за Свого прихо́ду та за Свого Царства. Проповідуй Слово, допоминайся вча́сно-невча́сно, докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю та з наукою. Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителі́в, щоб вони їхні ву́ха вле́щували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байо́к нахи́ляться. Але ти будь пи́льний у всьому, терпи лихо, виконуй працю благові́сника, сповня́й свою службу. Бо я вже за жертву стаю, і час відхо́ду мого вже настав. Я змагався добрим зма́гом, свій біг закінчи́в, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто при́хід Його полюбив.

First Reading

Genesis 29

І зібрався Яків, і пішов до кра́ю синів Кедему. І побачив, — аж ось криниця в полі, і ото там три отарі лежали біля неї, бо з тієї криниці напувають стада́. А на отворі криниці лежав великий камінь. І збирались туди всі стада, і скочували каменя з отвору криниці, і напоювали отару, і привалювали каменя на отвір криниці знов на його місце. І сказав до пастухів Яків: „Браття мої, звідкіля ви?“ А ті відказали: „Ми з Харану“. І сказав їм: „Чи ви знаєте Лавана, сина Нахорового?“ І відказали: „Знаємо“. І сказав їм: „Чи гаразд із ним?“ І відказали: „Гаразд. А ось Рахі́ль, дочка його, приходить з отарою“. І сказав: „Тож іще багато дня, не час зганяти худобу. Напійте отару, та йдіть пасіть“. А вони відказали: „Не можемо, аж поки не будуть зігнані всі стада, і не відкотять каменя з отвору криниці, — тоді понапуваємо отару“. Іще він говорив із ними, аж ось приходить Рахі́ль з отарою батька свого, бо була вона пастушка. І сталося, коли Яків побачив Рахіль, дочку Лавана, брата матері своєї, та отару Лавана, брата своєї матері, то підійшов Яків і відкотив каменя з отво́ру криниці, і напоїв отару Лавана, брата матері своєї. І поцілував Яків Рахіль, і підніс свій голос, і заплакав... І Яків оповів Рахілі, що він брат батька її, і що він син Ревеки. А та побігла, і розповіла батькові своєму... І сталося, коли Лаван почув вістку про Якова, сина сестри своєї, то побіг йому назустріч, і обняв його, і поцілував його, і привів його до свого дому. А він розповів Лаванові про всі ті пригоди. І промовив до нього Лаван: „Поправді, ти кість моя й тіло моє́!“ І сидів він із ним місяць ча́су. І сказав Лаван до Якова: „Чи тому, що ти брат мій, то ти будеш служити мені даре́мно? Скажи ж мені, яка плата тобі?“ А в Лавана було дві дочки́: ім'я́ старшій Лія, а ім'я́ молодшій Рахіль. Очі ж Ліїні були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродливого вигляду. І покохав Яків Рахіль, та й сказав: „Я буду сім літ служити тобі за Рахіль, молодшу дочку́ твою“. І промовив Лаван: „Краще мені віддати її тобі, аніж віддати мені її іншому чоловікові. Сиди ж зо мною!“ І служив Яків за Рахіль сім літ, а вони через любов його до неї були в його очах, як кілька днів. І сказав Яків Лаванові: „Дай мені жінку мою, бо виповнилися мої дні, і нехай я до неї ввійду́!“ І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевости, і справив гостину. І сталося ввечері, — і взяв він дочку свою Лію, і до нього впровадив її. І Яків із нею зійшовся. А Лаван дав їй Зілпу, невільницю свою, дав Лії, дочці своїй, за невільницю. А вранці виявилося, що то була Лія! І промовив Яків до Лавана: „Що́ це ти вчинив мені? Хіба не за Рахіль працював я в тебе? На́що ж обманив ти мене? А Лаван відказав: „У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою. Виповни тиждень для цієї, і буде да́на тобі також та́, за працю, що бу́деш працювати в мене ще сім літ других“. І зробив Яків так, і виповнив тиждень для цієї. І він дав йому Рахіль, дочку свою, дав йому за жінку. І дав Лаван Рахілі, дочці своїй, Білгу, невільницю свою, дав їй за невільницю. І прийшов він також до Рахілі, і покохав також Рахіль, більше, як Лію. І працював у нього ще сім літ других. І побачив Господь, що знена́виджена Лія, і відкрив її утро́бу, а Рахіль була неплідна. І завагітніла Лія, і сина породила, і назвала ім'я́ йому: Руви́м, бо сказала була: „Господь споглянув на недолю мою, бо тепер покохає мене чоловік мій!“ І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: „Господь почув, що я знена́виджена, і дав мені також цього. І назвала ймення йому: Симеон. І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: „Тепер оцим разом буде до мене прилучений мій чоловік, бо я трьох синів породила йому“. Тому й назвала ім'я йому: Леві́й. І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: „Тим разом я буду хвалити Господа!“ Тому назвала ім'я йому: Юда. Та й перестала роджати.

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 26

І сталось, коли закінчи́в Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням: „Ви знаєте, що через два дні буде Па́сха, — і Лю́дський Син буде виданий на розп'я́ття“. Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайя́фою, і радилися, щоб пі́дступом взяти Ісуса й забити. І вони говорили: „Та не в свято, щоб бува колотнеча в наро́ді не сталась“. Коли ж Ісус був у Віфа́нії, у домі Си́мона прокаже́ного, підійшла одна жінка до Нього, маючи аляба́строву пляшечку дорогоцінного ми́ра, — і вилила на Його голову, як сидів при столі Він. Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: „На́що таке марнотра́тство? Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим“. Зрозумівши Ісус, промовив до них: „Чого при́крість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте. Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на по́хорон Мій. Поправді кажу́ вам: де тільки оця Єва́нгелія проповідувана буде в цілому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!“ Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, і сказав: „Що́ хочете дати мені, — і я вам Його видам?“ І вони йому виплатили тридцять срібняків. І він відтоді шукав слу́шного ча́су, щоб видати Його. А першого дня Опрі́сноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: „Де́ хочеш, щоб ми приготува́ли пасху спожити Тобі? А Він відказав: „Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близьки́й, — справлю Пасху з Своїми учнями в тебе“. І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали́ пасху готува́ти. А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл. І, як вони споживали, Він сказав: „Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене“. А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: „Чи не я то, о Господи?“ А Він відповів і промовив: „Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене. Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Лю́дського Сина! Було́ б краще йому, коли б той чоловік не родився!“ Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: „Чи не я то, Учителю?“ Відказав Він йому: „Ти сказав“. Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і́ поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє“. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: „Пийте з неї всі, бо це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається на відпу́щення гріхів! Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його нови́м питиму в Царстві Мого Отця“. А коли відспівали вони, то на го́ру Оливну пішли. Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви через Мене споку́ситеся ночі цієї. Бо написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці отари“. По воскре́сенні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“. А Петро відповів і сказав Йому: „Якби й усі спокуси́лись про Тебе, — я не спокушу́ся ніко́ли“. Промовив до нього Ісус: „Поправді кажу́ тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. Говорить до Нього Петро: „Коли б мені навіть умерти з Тобою, — я не відречуся від Тебе!“ Так сказали й усі учні. Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсима́нія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду́ й помолюся отам“. І, взявши Петра й двох синів Зеведе́євих, зачав сумувати й тужити. Тоді промовляє до них: „Обго́рнена сумом смертельним душа Моя! Залиші́ться тут, і попильнуйте зо Мною“. І, трохи далі пройшовши, упав Він долі́лиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти“. І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьо́рий бо дух, але немічне тіло“. Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“ І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були. І, залиши́вши їх, знов пішов, і помолився втре́тє, те саме слово промовивши. Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година набли́зилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Лю́дський. Уставайте, ходім, — ось наблизи́вся Мій зра́дник!“ І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люду багато від первосвящеників і старших наро́ду з мечами та ки́ями. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то Він, — беріть Його“. І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Раді́й, Учителю!“ І поцілував Його. Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“ Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопи́ли Його. А ось один із тих, що з Ісусом були́, витягнув руку, і меча свого ви́хопив та й рубону́в раба первосвященика, — і відтяв йому вухо. Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто ві́зьме меча, — від меча і загинуть. Чи ти ду́маєш, що не мо́жу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіо́нів анголі́в? Але як має збутись Писа́ння, що так статися мусить?“ Тієї години промовив Ісус до наро́ду: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли́ ви. Це ж сталось усе, щоб збулися писа́ння пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали. А вони схопи́ли Ісуса, і повели́ до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші. Петро ж зда́лека йшов услід за Ним аж до дво́ру первосвященика, і, ввійшовши всере́дину, сів із слу́жбою, щоб бачити кінець. А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому, і не знахо́дили, хоч кривосвідків багато підхо́дило. Аж ось накінець з'явилися двоє, і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“. Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать су́проти Тебе?“ Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“ Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав... А навіть повім вам: відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ Тоді первосвященик розде́р одежу свою та й сказав: „Він богознева́жив! На́що нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богознева́гу! Як вам здається?“ Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“ Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по що́ках Його, інші ж ки́ями били, і казали: „Пророкуй нам, Христе́, хто́ то вдарив Тебе?“ А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до Нього служни́ця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галіле́янином!“ А він перед всіма́ відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“. А коли до воріт він підхо́див, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назаряни́ном!“ І він зно́ву відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“ Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“. Тоді він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього́ Чоловіка!“ І заспівав півень хвилі тієї. І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав.

Responsorial Psalm

Psalm 43

Gospel

Matthew 5:13-19

Ви — сіль землі. Коли сіль ізвітрі́є, то чим насолити її? Не придасться вона вже ніна́що, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верхови́ні гори. І не запалюють світла, щоб поставити його під посу́дину, але на світи́льник, — і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми́, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі. Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, — Я не руйнувати прийшов, але ви́конати. Попра́вді ж кажу́ вам: доки небо й земля не мине́ться, — ані йота єдина, ані жоден значок із Зако́ну не мине́ться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчи́ть, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчи́ть, той стане великим у Царстві Небеснім.

Responsorial Psalm

Psalm 28

Responsorial Psalm

Psalm 29

Responsorial Psalm

Psalm 29

Evening Prayer — First Lesson

Exodus 5

А потім прийшли Мойсей й Аарон, та й сказали до фараона: „Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Відпусти наро́д Мій, — і нехай вони святкують Мені на пустині!“ А фараон відказав: „Хто Господь, що послухаюсь сло́ва Його, щоб відпустити Ізраїля? Не знаю Господа, і також Ізраїля не відпущу́!“ І сказали вони: „Бог євреїв стрівся з нами. Нехай же ми пі́демо триденною дорогою на пустиню, і принесемо жертви Господе́ві, Богові нашому, щоб не доторкнувся Він до нас мором або мечем“. І сказав до них цар Єгипту: „Чому ви, Мойсею та Аароне, відриваєте народ від його робіт? Ідіть до своїх діл!“ І сказав фараон: „Таж багато тепер цього простолюду, а ви здержуєте їх від їхніх робіт“. І того дня фараон наказав погоничам народу та писарям, говорячи: „Не давайте більше наро́дові соломи, щоб робити цеглу, як учо́ра й позавчо́ра. Нехай ідуть самі, та збирають собі соломи. А призна́чене число цегли, що вони робили вчо́ра й позавчо́ра, накладете на них, — не зменшуйте з нього. Вони нероби, тому кричать: „Ходім, принесімо жертву нашому Богові!“ Нехай буде тяжка́ праця на цих людей, і нехай працюють на ній, і нехай покинуть облудні слова“. І вийшли погоничі народу й писарі його, та й сказали до того народу, говорячи: „Так сказав фараон: Я не буду давати вам соломи. Самі йдіть, наберіть собі соломи, де́ знайдете, бо нічого не зменшене з вашої роботи!“ І розпоро́шився народ той по всій єгипетській землі, щоб збирати стерню́ на солому. А погоничі наставали, говорячи: „Скінчі́ть вашу щоденну працю в час так, як коли б була́ солома“. І були биті писарі синів Ізраїлевих, що їх настановили над ними фараонові погоничі, говорячи: „Чому ви не скінчи́ли свого при́ділу для виробу цегли й учора й сьогодні, як було дотепер?“ І прибули́ писарі Ізраїлевих синів, та й кричали до фараона, говорячи: „Для чого ти так робиш рабам своїм? Соломи не дають твоїм рабам, а цеглу — кажуть нам — робіть! І ось раби твої биті, — і грішиш ти перед народом своїм!“ А він відказав: „Неро́би ви, неро́би! Тому ви говорите: Ходім, принесімо жертву Господе́ві. А тепер ідіть, працюйте, а соломи не дадуть вам! Але призна́чене число цегли ви дасте!“ І бачили Ізраїлеві писарі себе в біді, коли говорено: „Не зменшуйте з цегли вашої щоденного в його часі!“ І стріли вони Мойсея та Аарона, що стояли насупроти них, як вони виходили від фараона, та й сказали до них: „Нехай побачить вас Господь — і нехай вас осудить, бо ви вчинили нена́висним дух наш в очах фараона й в очах його рабів, — щоб дати меча в їхню руку повбивати нас!“ І вернувся Мойсей до Господа та й сказав: „Господи, чому Ти кривду вчинив цьому наро́дові? Чому Ти послав мені це? Бо відко́ли прийшов я до фараона, щоб говорити Твоїм Ім'я́м, він ще більшу кривду чинить цьому народові, а насправді Ти не визволив народу Свого!“

Second Reading

II Peter 3

Це вже другого листа пишу́ я до вас, улюблені. У них нага́дуванням я буджу́ вашу чисту думку, щоб ви пам'ятали слова́, що святі пророки давніше звістили їх вам, і заповідь Господа й Спасителя, що оде́ржали через ваших апо́столів. Насампере́д знайте оце, що в останні дні при́йдуть із на́смішками глузії́, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: „Де обі́тниця Його прихо́ду? Бо від того ча́су, як позасинали наші батьки, усе залиша́ється так від поча́тку творі́ння“. Бо сховане від тих, хто хоче цього, що небо було напоча́тку, а земля із води та водою скла́дена словом Божим, тому́ тодішній світ, водою пото́плений, згинув. А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей. Нехай же одне це не буде заховане від вас, улю́блені, що в Господа один день — немов тисяча ро́ків, а тисяча ро́ків — немов один день! Не ба́риться Госпо́дь із обі́тницею, як деякі вважають це барі́нням, але вам довготе́рпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі наверну́лися до каяття́. День же Господній прибу́де, як злодій вночі, коли з гу́ркотом небо мине, а стихі́ї, розпе́чені, ру́нуть, а земля та діла, що на ній, погорять. А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого прихо́ду Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпа́лені стихії розтопляться? Але за Його обі́тницею ми чекаємо неба ново́го й ново́ї землі, що праведність на них пробуває. Тож, улю́блені, чека́ючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі. А довготерпіння Господа нашого вважайте за спасі́ння, як і улю́блений брат наш Павло написав був до вас за даною йому мудрістю, як і по всіх посла́ннях, що в них він говорить про це. У них є дещо тя́жко зрозуміле, що не́уки та незміцнені перекручують, як і інші Писа́ння, на власну загибіль свою́. Тож ви, улю́блені, знаючи це напере́д, стережіться, щоб не були ви зве́дені блу́дом безбожних і не відпали від свого вґрунтува́ння, але щоб зростали в благода́ті й пізна́нні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і дня вічного! Амі́нь.

Second Reading

I Corinthians 13

Коли я говорю́ мовами лю́дськими й а́нгольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка́ або бу́бон гудя́чий! І коли маю дара пророкува́ти, і знаю всі таємни́ці й усе знання́, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставля́ти, та любови не маю, — то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я відда́м своє тіло на спа́лення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жа́дного! Любов довготе́рпить, любов милосе́рдствує, не за́здрить, любов не величається, не надима́ється, не пово́диться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не ду́має лихо́го, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зно́сить, вірить у все, сподіва́ється всього, усе те́рпить! Ніко́ли любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припи́няться, хоч мови існують, — замо́вкнуть, хоч існує знання́, — та скасу́ється. Бо ми знаємо части́нно, і пророкуємо частинно; коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне. Коли я дити́ною був, то я говорив, як дити́на, як дити́на я ду́мав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитя́че. Отож, тепер бачимо ми ніби у дзе́ркалі, у за́гадці, але по́тім — обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а по́тім пізна́ю, як і пі́знаний я. А тепер залиша́ються віра, надія, любов, — оці три. А найбільша між ними — любов!

Second Reading

Romans 16:17-27

Благаю ж вас, браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розді́лення й згі́ршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх, бо такі не служать Господеві нашому Ісусу Христу, але власному череву; вони добрими та гарними словами зво́дять серця простодушних. Ваша ж слухня́ність дійшла до всіх. І я тішусь за вас, але хо́чу, щоб були ви мудрі в доброму, а про́сті в злому. А Бог миру потопче незаба́ром сатану під ваші но́ги. Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами! Амі́нь. Вітає вас мій співробі́тник Тимофі́й, і Лукі́й, і Ясон, і Сосипа́тр, мої родичі. Вітаю вас у Господі й я, Те́ртій, що цього листа написав. Вітає вас Гай, гости́нний для ме́не й ці́лої Церкви. Вітає вас міськи́й доморя́дник Ера́ст і брат Кварт. А Тому́, хто може поставити вас міцно згідно з моєю Єва́нгелією й проповіддю Ісуса Христа, за об'я́вленням таємни́ці, що від вічних часі́в була замо́вчана, а тепер ви́явлена, і через пророцькі писа́ння, з нака́зу вічного Бога, на по́слух вірі по всіх наро́дах прові́щена, — єдиному мудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки! Амі́нь.

Second Reading

Galatians 1:11-17

Звіщаю ж вам, браття, що Єва́нгелія, яку я благовісти́в, — вона не від людей. Бо я не прийняв, ні навчився її від люди́ни, але об'явленням Ісуса Христа. Чули бо ви про моє поступо́вання перше в юдействі, що Божу Церкву жорсто́ко я переслідував та руйнував її. І я перевищував в юдействі багатьох своїх рове́сників роду мого, бувши запе́клим прихильником моїх отці́вських переда́нь. Коли ж Бог, що вибрав мене від утро́би матері моєї і покликав благода́ттю Своєю, уподобав виявити мною Сина Свого, щоб благовістив я Його між поганами, — я не радився зараз із тілом та кров'ю, і не відправився в Єрусалим до апо́столів, що передо мною були, а пішов я в Ара́бію, і зно́ву вернувся в Дама́ск.

Gospel

Matthew 8

А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов на́товп великий. І ось підійшов прокаже́ний, уклонився Йому та й сказав: „Коли, Господи, хочеш, — Ти можеш очистити мене!“ А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: „Хо́чу, — будь чистий!“ І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І гово́рить до нього Ісус: „Гляди, — не розповіда́й ніко́му. Але йди, покажися священикові, та дар принеси́, якого Мойсей заповів, їм на свідо́цтво “. А коли Він до Капернау́му ввійшов, то до Нього набли́зився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: „Господи, мій слуга лежить удома розсла́блений, і тяжко страждає“. Він говорить йому: „Я прийду́ й уздоро́влю його“. А сотник Йому відповів: „Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Та промов тільки слово, — і ви́дужає мій слуга! Бо й я — люди́на підвла́дна, і воякі́в під собою я маю; і одному кажу: піди — то йде він, а тому: прийди́ — і приходить, або рабо́ві своєму: зроби те — і він зро́бить“. Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: „Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшо́в був такої великої віри! Кажу́ ж вам, що багато-хто при́йдуть від сходу та за́ходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства — повки́дані бу́дуть до те́мряви зо́внішньої — буде там плач і скре́гіт зубів“! I сказав Ісус сотникові: „Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!“ І тієї ж години одужав слуга його. Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці. І Він доторкнувся руки її, — і гарячка покинула ту... І встала вона, та й Йому прислуго́вувала! А коли настав вечір, привели́ багатьох біснуватих до Нього, — і Він словом Своїм вигнав ду́хів, а недужих усіх уздорови́в, щоб спра́вдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Він узяв наші немочі, і неду́ги поніс“. А як угледів Ісус навко́ло Себе багато наро́ду, наказав перепли́нути на то́й бік. І приступив один книжник та й до Нього сказав: „Учителю, я піду́ за Тобою, хоч би куди ти пішов!“ Промовляє до нього Ісус: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має де й голови́ прихили́ти“. А і́нший із у́чнів промовив до Ньо́го: „Дозволь мені, Господи, перше піти та ба́тька свого похова́ти“. А Ісус йому каже: „Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!“ І коли Він до чо́вна вступив, за Ним увійшли Його у́чні. І ось буря велика зірва́лась на морі, аж чо́вен зачав залива́тися хви́лями. А Він спав. І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, — ги́немо!“ А Він відповів їм: „Чого полохливі ви, маловірні?“ Тоді встав, заказав бурі й морю, — і тиша велика настала. А народ дивувався й казав: „Хто ж це такий, що ві́три та море слухня́ні Йому́?“ І, як прибув Він на то́й бік, до землі Гадари́нської, перестріли Його два біснуваті, що вийшли з могильних пече́р, дуже люті, так що ніхто не міг перехо́дити тією дорогою. І ось, вони стали кричати, говорячи: „Що́ Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?“ А опо́даль від них пасся гурт великий свине́й. І просилися де́мони, кажучи: „Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свине́й“. А Він відповів їм: „Ідіть“. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, — і потопи́вся в воді. Пастухи ж повтікали; а коли прибули́ вони в місто, то про все розповіли́, і про біснуватих. І ось, усе місто вийшло назу́стріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю!

Evening Prayer — Second Lesson

1 Corinthians 10

Не хо́чу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були́, — і всі перейшли через море, і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея, і всі їли ту саму пожи́ву духовну, і пили́ всі той самий духовний напі́й, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля — був Христос! Але їх багатьох не вподо́бав був Бог, бо „понищив Він їх у пустині“. А це були при́клади нам, щоб ми пожадливі на зле не були́, як були пожадливі й вони. Не будьте також ідоля́нами, як деякі з них, як написано: „Люди сіли, щоб їсти та пити, і встали, щоб грати“. Не станьмо чинити блу́ду, як деякі з них блудоді́яли, — і полягло їх одно́го дня двадцять три тисячі. Ані не випробо́вуймо Христа, як деякі з них випробо́вували, — та й від змі́їв загинули. Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, — і загинули від погуби́теля. Усе це трапилось з ними, як при́клади, а написане нам на науку, бо за нашого ча́су кінець віку прийшов. Тому́ то, хто ду́має, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти! Досягла́ вас спроба не інша, тільки лю́дська; але вірний Бог, Який не попу́стить, щоб ви випробо́вувалися більше, ніж можете, але при спробі й поле́гшення дасть, щоб зне́сти могли ви її. Тому, мої любі, утікайте від служі́ння ідолам. Кажу́, як розумним; судіть самі, що кажу́ я. Чаша благослове́ння, яку благословляємо, — чи не спільно́та то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільно́та він тіла Христового? Тому́ що один хліб, тіло одне — нас багато, бо ми всі спільники хліба одного. Погляньте на Ізраїля за тілом: чи ж ті, що жертви їдять, не спільники́ вівтаря́? Тож що́ я кажу́? Що ідольська жертва є щось? Чи що ідол є щось? Ні, але те, що в жертву приносять, „де́монам, а не Богові в жертву приносять“. Я ж не хо́чу, щоб ви спільника́ми для де́монів стали. Бо не можете пити чаші Господньої та чаші де́монської; не можете бути спільника́ми Господнього сто́лу й столу де́монського. Чи ми дратува́тимем Господа? Хіба ми поту́жніші за Нього? Усе мені можна, — та не все на пожи́ток. Усе мені можна, — та буду́є не все! Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен — для ближнього! Їжте все, що на я́тках м'ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, — Бо „Господня земля, і все, що на ній“! Як покличе вас хтось із невіруючих, і ви захочете піти́, — їжте все, що дадуть вам, за сумління зовсім не турбуючись. Коли ж скаже вам хтось: „Це і́дольська жертва“, — не їжте тоді через того, хто сказав, та через сумління! Говорю́ ж не про власне сумління, але іншого, — чого б моя воля судилась сумлінням чужим? Коли я стаю спільником їжі з подякою, чому мене зневажають за те, за що́ дякую я? Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте́, або коли інше що робите, — усе на Божу славу робіть! Не робіть спокуси юдеям та ге́лленам, та Церкві Божій, як дого́джую й я всім у всьо́му, не шукаючи в тому пожи́тку свого́, але пожи́тку для багатьох, щоб спасли́ся вони.

Gospel

Matthew 13:1-23

Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи: І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували. Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́; а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли. А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в. Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро. Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“ І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“ А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но. Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має. Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите. Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують. Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули. Послухайте ж притчу про сіяча́. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується. А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду. А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“.

Gospel

Luke 4:1-13

А Ісус, повний Духа Святого, вернувсь з-над Йорда́ну, і Дух на пустиню Його попрова́див. Сорок день там диявол Його спокуша́в, і за тих днів Він нічого не їв, а коли закінчи́лись вони, то вкінці зголодні́в. І диявол до Нього сказав: „Якщо Ти Син Божий, — скажи цьому ка́меневі, щоб хлі́бом він став!“ А Ісус відповів йому: „Написано: Не хлібом самим буде жити люди́на, але кожним Словом Божим!“ І він вивів Його на го́ру високу, і за хвилину ча́су показав Йому всі царства на світі. І диявол сказав Йому: „Я дам Тобі всю оцю вла́ду та їхню славу, бо мені це пере́дане, і я даю, кому хочу, її. Тож коли Ти покло́нишся передо мною, то все буде Твоє!“ І промовив Ісус йому в відповідь: „Написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одно́му Йому!“ І повів Його в Єрусалим, і на нарі́жнику храму поставив, та й каже Йому: „Як Ти Син Божий, — кинься звідси додолу! Бо написано: „Він накаже про Тебе Своїм Ангола́м, щоб Тебе берегли!“ і: „Вони на руках понесуть Тебе, щоб коли не спіткнув Ти об камінь Своєї ноги!“ А Ісус відказав йому в відповідь: „Сказано: Не спокуша́й Господа Бога свого́!“ І диявол, скінчи́вши все цеє споку́шування, відійшов від Нього до ча́су.

Gospel

Matthew 8

А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов на́товп великий. І ось підійшов прокаже́ний, уклонився Йому та й сказав: „Коли, Господи, хочеш, — Ти можеш очистити мене!“ А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: „Хо́чу, — будь чистий!“ І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І гово́рить до нього Ісус: „Гляди, — не розповіда́й ніко́му. Але йди, покажися священикові, та дар принеси́, якого Мойсей заповів, їм на свідо́цтво “. А коли Він до Капернау́му ввійшов, то до Нього набли́зився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: „Господи, мій слуга лежить удома розсла́блений, і тяжко страждає“. Він говорить йому: „Я прийду́ й уздоро́влю його“. А сотник Йому відповів: „Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Та промов тільки слово, — і ви́дужає мій слуга! Бо й я — люди́на підвла́дна, і воякі́в під собою я маю; і одному кажу: піди — то йде він, а тому: прийди́ — і приходить, або рабо́ві своєму: зроби те — і він зро́бить“. Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: „Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшо́в був такої великої віри! Кажу́ ж вам, що багато-хто при́йдуть від сходу та за́ходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства — повки́дані бу́дуть до те́мряви зо́внішньої — буде там плач і скре́гіт зубів“! I сказав Ісус сотникові: „Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!“ І тієї ж години одужав слуга його. Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці. І Він доторкнувся руки її, — і гарячка покинула ту... І встала вона, та й Йому прислуго́вувала! А коли настав вечір, привели́ багатьох біснуватих до Нього, — і Він словом Своїм вигнав ду́хів, а недужих усіх уздорови́в, щоб спра́вдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Він узяв наші немочі, і неду́ги поніс“. А як угледів Ісус навко́ло Себе багато наро́ду, наказав перепли́нути на то́й бік. І приступив один книжник та й до Нього сказав: „Учителю, я піду́ за Тобою, хоч би куди ти пішов!“ Промовляє до нього Ісус: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має де й голови́ прихили́ти“. А і́нший із у́чнів промовив до Ньо́го: „Дозволь мені, Господи, перше піти та ба́тька свого похова́ти“. А Ісус йому каже: „Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!“ І коли Він до чо́вна вступив, за Ним увійшли Його у́чні. І ось буря велика зірва́лась на морі, аж чо́вен зачав залива́тися хви́лями. А Він спав. І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, — ги́немо!“ А Він відповів їм: „Чого полохливі ви, маловірні?“ Тоді встав, заказав бурі й морю, — і тиша велика настала. А народ дивувався й казав: „Хто ж це такий, що ві́три та море слухня́ні Йому́?“ І, як прибув Він на то́й бік, до землі Гадари́нської, перестріли Його два біснуваті, що вийшли з могильних пече́р, дуже люті, так що ніхто не міг перехо́дити тією дорогою. І ось, вони стали кричати, говорячи: „Що́ Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?“ А опо́даль від них пасся гурт великий свине́й. І просилися де́мони, кажучи: „Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свине́й“. А Він відповів їм: „Ідіть“. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, — і потопи́вся в воді. Пастухи ж повтікали; а коли прибули́ вони в місто, то про все розповіли́, і про біснуватих. І ось, усе місто вийшло назу́стріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю!