Today's Readings

First Reading

Romans 6:12-23

Тож нехай не панує гріх у смерте́льному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадли́востей, і не віддавайте членів своїх гріхові за знаря́ддя неправедности, але віддайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші — Богові за знаря́ддя праведности. Бо хай гріх не панує над вами, — ви бо не під Законом, а під благода́ттю. Що ж? Чи бу́демо грішити, бо ми не під Законом, а під благода́ттю? Зо́всім ні! Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на по́слух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, — або гріха на смерть, або послуху на праведність? Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха, від серця послухались того роду науки, якому ви себе віддали́. А звільни́вшися від гріха́, стали рабами праведности. Говорю́ я по-лю́дському, через неміч вашого тіла. Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечи́стості й беззако́нню на беззако́ння, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освя́чення. Бо коли були́ ви рабами гріха, то були вільні від праведности. Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх — то смерть. А тепер, звільни́вшися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець — життя вічне. Бо заплата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!

First Reading

Genesis 30

І побачила Рахіль, що вона не вродила Якову. І заздрила Рахіль сестрі своїй, і сказала до Якова: „Дай мені синів! А коли ні, то я вмираю!“ І запалився гнів Яковів на Рахіль, і він сказав: „Чи я замість Бога, що затримав від тебе плід утроби?“ І сказала вона: „Ось неві́льниця моя Білга. Прийди до неї, і нехай вона вродить на коліна мої, і я також буду мати від неї дітей“. І вона дала йому Білгу, невільницю свою, за жінку. І ввійшов до неї Яків. І завагітніла Білга, і вродила Якову сина. І сказала Рахіль: „Розсудив Бог мене, а також вислухав голос мій, і дав мені сина.“ Тому́ назвала ймення йому: Дан. І завагітніла вона ще, і вродила Білга, невільниця Рахілина, другого сина Якову. І сказала Рахіль: „Великою боротьбою боролась я з сестрою своєю, — і перемогла. І назвала ймення йому: Нефтали́м. І побачила Лія, що вона перестала родити, і взяла Зілпу, свою невільницю, і дала́ її Якову за жінку. І вродила Зілпа, неві́льниця Леїна, Якову сина. І сказала Лія: „Прийшло щастя“, і назвала ймення йому Ґад. І вродила Зілпа, невільниця Ліїна, другого сина Якову. І промовила Лія: „То на блаже́нство моє, бо будуть уважати мене за жінку блаженну“. І назвала ймення йому: Аси́р. І пішов Рувим за тих днів, коли жато пшеницю, і знайшов на полі мандрагорові яблучка, і приніс їх до Лії, матері своєї. І сказала Рахіль до Лії: „Дай мені з мандрагорових яблучок сина твого!“ А та відказала їй: „Чи мало тобі, що забрала мого чоловіка? І забереш також мандрагорові яблучка сина мого?“ І сказала Рахіль: „Тому то він ляже з тобою цієї ночі за мандрагорові яблучка сина твого!“ І прийшов Яків з поля ввечері, а Лія вийшла назустріч і сказала: „Уві́йдеш до мене, бо справді найняла я тебе за мандрагорові яблучка сина мого“. І лежав він із нею ночі тієї. І вислухав Бог Лію, і завагітніла вона, і вродила Якову п'ятого сина. І промовила Лія: „Дав Бог заплату мені, що дала я невільницю свою своєму чоловікові“. І назвала ймення йому: Іссаха́р. І завагітніла Лія ще, і вродила Якову шостого сина. І промовила Лія: „Обдарував мене Бог добрим подарунком, — цим разом замешкає в мене мій чоловік, бо я породила йому шестеро синів“. І назвала ймення йому: Завуло́н. А потому вродила дочку, і назвала ймення їй: Діна. І згадав Бог про Рахіль, і вислухав її Бог, і відчинив їй утробу. І завагітніла вона, і сина вродила, і сказала: „Бог забрав мою ганьбу!“ І назвала ймення йому: Йо́сип, кажучи: „Додасть Господь мені іншого сина!“ І сталося, коли Рахіль породила Йо́сипа, то сказав Яків до Лавана: „Відпусти мене, і нехай я піду́ до свого місця й до Кра́ю свого. Дай же жінок моїх і дітей моїх, що служив тобі за них, і нехай я піду́, бо ти знаєш службу мою, яку я служив був тобі“. І промовив до нього Лаван: „Коли я знайшов милість в очах твоїх, побудь з нами, бо я зрозумів, що поблагословив мене Господь через тебе“. І далі казав: „Признач собі заплату від мене, — і я дам“. А той відказав: „Ти знаєш, як я служив тобі, і якою стала худоба твоя зо мною. Бо те мале, що було в тебе до мене, розмножилося на велике, і Господь поблагословив тебе, відко́ли нога моя в тебе. А тепер, коли ж я буду працювати для власного дому?“ І сказав Лаван: „Що́ ж я тобі дам?“ А Яків промовив: „Не давай мені нічого. Коли зробиш мені оцю річ, то вернуся, буду пасти отару твою, буду пильнувати. Я сьогодні перейду́ через усю отару твою, щоб вилучити звідти кожну овечку крапчасту й перепола́су, і кожну овечку чорну — з-поміж овець, і переполасе й крапчасте з-поміж кіз, — і це буде заплата мені. І справедливість моя посвідчить за мене в завтрішнім дні, коли при́йдеш гля́нути на заплату мою від тебе. Усе, що воно не крапчасте й не переполасе з-поміж кіз і не чорне з-поміж овець, — крадене воно в мене“. А Лаван відказав: „Так, — нехай буде за словом твоїм!“ І того дня вилучив він козлів пасастих і покрапованих, і всі кози крапчасті й переполасі, усе, що біле було́ в ньому, і все чорне серед овець, і дав до рук своїх синів. І визначив дорогу триденну поміж собою й поміж Яковом. А Яків пас позосталу Лаванову отару. І взяв собі Яків сирого кия тополевого, і мігдалового, і каштанового, і налупив з них білих лушпин, відкриваючи білість, що на киях була. І поставив кийки, що їх облупив, перед отарою при жолобах при коритах води, куди отара приходить пити. І вони злучувалися, як прихо́дили пити. І злучувалася отара при киях, і котилася овечками та козами пасастими, крапчастими й переполасими. І відділя́в Яків тих овечок, і ставив отару обличчям до пасастого й до всього чорного серед отари Лавана. І клав свої стада окремо, і не клав їх до отари Лаванової. І бувало, що кожного разу, коли злучувалася отара міцна, то Яків клав при жолобах киї перед очі отари, щоб вона злучувалася при тих киях. А як отара слаба була, то не клав. І ставалось, що слабе припадало Лаванові, а міцніше — Якову. І дуже-дуже зможнів той чоловік. І було в нього багато отар, і невільниці, і раби, і верблюди, і осли.

First Reading

Genesis 37:1-28

І осівся Яків у Краї мешкання батька свого, в Краї ханаанському. Оце о́повість про Якова. Йо́сип, віку сімнадцяти літ, пас, як юнак, отару з братами своїми, з синами Білги та з синами Зілпи, жінок батька свого. І Йо́сип доносив недобрі звістки про них до їхнього батька. А Ізра́їль любив Йо́сипа над усіх синів своїх, бо він був у нього сином старости. І він справив йому квітчасте вбрання́. І бачили його браття, що їх батько полюбив його над усіх братів його, — і знена́виділи його, і не могли говорити з ним спокійно. І снився був Йо́сипові сон, і він розпові́в своїм браттям, а вони ще збільшили нена́висть до нього. І сказав він до них: „Послухайте но про той сон, що снився мені. А ото ми в'яжемо снопи серед поля, і ось мій сніп зачав уставати, та й став. І ось оточують ваші снопи, — та й вклоняються снопові моєму“. І сказали йому його браття: „Чи справді ти будеш царювати над нами, чи теж справді ти будеш панувати над нами?“ І вони збільшили ненависть до нього через сни його та через слова його. І снився йому ще сон інший, і він оповів його братам своїм, та й сказав: „Оце снився мені ще сон, — і ось сонце та місяць та одинадцять зір вклоняються мені“. І він розповів це батькові своєму та браттям своїм. І докорив йому ба́тько його, та й промовив до нього: „Що́ то за сон, що снився тобі? Чи справді при́йдемо ми, я та мати твоя та брати твої, щоб уклонитися тобі до землі?“ І заздрили йому брати його, а батько його запам'ята́в ці слова. І пішли брати його пасти отару свого батька в Сихем. І сказав Ізра́їль до Йо́сипа: „Таж брати твої пасуть у Сихемі! Іди ж, і я пошлю тебе до них!“ А той відказав йому: „Ось я!“ І сказав він до нього: „Піди но, побач стан братів твоїх і стан отари, та й дай мені відповідь“. І він послав його з долини Хеврону, і той прибув до Сихему. І знайшов його один чоловік, — а він ось блукає по полю. І запитав його той чоловік, кажучи: „Чого ти шукаєш?“ А той відказав: „Я шукаю братів своїх. Скажи ж мені, де вони випасають?“ І сказав той чоловік: „Вони пішли звідси, бо я чув, як казали вони: Ходімо до Дотаїну“. І пішов Йо́сип за своїми братами, і знайшов їх у Дотаїні. А вони побачили його зда́лека, і поки він набли́зився до них, то змовлялися на нього, щоб убити його. І сказали вони один о́дному: „Ось іде той сновидець! А тепер давайте вбиймо його, і вкиньмо його до однієї з ям, та й скажемо: Дикий звір з'їв його! І побачимо, що буде з його снами“. І почув це Руви́м, і визволив його з руки їхньої, і сказав: „Не губімо душі його!“ І сказав до них Рувим: „Не проливайте крови, — киньте його до ями тієї, що в пустині, а руки́ не кладіть на нього", щоб визволити його з їхньої руки, щоб вернути його до батька його. І сталося, коли прийшов Йо́сип до братів своїх, то вони стягнули з Йосипа вбрання його, вбрання квітчасте, що на ньому було. І взяли його, та й кинули його до ями, а яма та порожня була, — не було в ній води. І сіли вони попоїсти хліба. І звели вони очі свої та й побачили, — ось караван ізмаїлітів іде з Ґілеаду, а верблюди їхні несуть пахощі, і бальзам, і ладан, — іде він спровадити це до Єгипту. І сказав Юда до своїх братів: „Яка ко́ристь, що вб'ємо нашого брата, і затаїмо́ його кров? Давайте продамо його Ізма́їльтянам, — і рука наша нехай не буде на ньому, бо він брат нам, він наше тіло“. І послухалися брати його. І коли прохо́дили мідіяніти, купці, то витягли й підняли Йо́сипа з ями. І продали Йосипа ізмаїльтянам за двадцять срібняків, а ті повели Йосипа до Єгипту.

Morning Prayer — First Lesson

Exodus 6:1-14

І сказав Господь до Мойсея: „Тепер побачиш, що вчиню́ Я фараонові, бо він, змушений рукою сильною, їх відпу́стить, і, змушений рукою сильною, вижене їх із кра́ю свого“. І говорив Бог до Мойсея, та й сказав йому: „Я — Господь! І являвся Я Авраамові, Ісакові та Яковові Богом Всемогутнім, але Йменням Своїм „Господь" Я не дався їм пізнати. А також Я склав був із ними Свого заповіта, що дам їм землю ханаанську, землю їх мандрування, в якій вони мандрували. І почув Я теж стогін синів Ізраїлевих, що єгиптяни роблять їх своїми рабами, — і згадав заповіта Свого. Тому скажи синам Ізраїлевим: „Я — Господь! І Я виведу вас з-під тягарів Єгипту, і визволю вас від їхньої роботи, і звільню́ вас витягненим раме́ном та великими при́судами. І візьму́ вас Собі за народа, і буду вам Богом, і ви познаєте, що Я — Господь, Бог ваш, що виводить вас із-під тягарів Єгипту! І введу́ вас до того Кра́ю, що про нього Я підняв був Свою руку , щоб дати його Авраамові, Ісакові та Якову. І Я дам його вам на спа́дщину. Я — Госпо́дь!“ І так говорив Мойсей до синів Ізраїлевих, та вони не слухали Мойсея через легкодухість та тяжку́ роботу. І казав Господь до Мойсея, говорячи: „Увійди, говори до фараона, царя єгипетського, і нехай він відпустить Ізраїлевих синів із свого кра́ю“. І казав Мойсей перед лицем Господнім, говорячи: „Таж Ізраїлеві сини не слухали мене, — як же послухає мене фарао́н? А я — необрізановустий! І казав Господь до Мойсея та до Ааро́на, і дав їм накази до Ізраїлевих синів та до фарао́на, царя єгипетського, щоб вивести Ізраїлевих синів з єгипетського кра́ю. Оце го́лови ба́тьківських домів їхніх. Сини Руви́ма, перворідного Ізраїлевого: Ханох і Паллу, Хецрон і Кармі, — це роди́ни Руви́мові.

Epistle

Sirach 51:1-8;51:12

First Reading

Genesis 30

І побачила Рахіль, що вона не вродила Якову. І заздрила Рахіль сестрі своїй, і сказала до Якова: „Дай мені синів! А коли ні, то я вмираю!“ І запалився гнів Яковів на Рахіль, і він сказав: „Чи я замість Бога, що затримав від тебе плід утроби?“ І сказала вона: „Ось неві́льниця моя Білга. Прийди до неї, і нехай вона вродить на коліна мої, і я також буду мати від неї дітей“. І вона дала йому Білгу, невільницю свою, за жінку. І ввійшов до неї Яків. І завагітніла Білга, і вродила Якову сина. І сказала Рахіль: „Розсудив Бог мене, а також вислухав голос мій, і дав мені сина.“ Тому́ назвала ймення йому: Дан. І завагітніла вона ще, і вродила Білга, невільниця Рахілина, другого сина Якову. І сказала Рахіль: „Великою боротьбою боролась я з сестрою своєю, — і перемогла. І назвала ймення йому: Нефтали́м. І побачила Лія, що вона перестала родити, і взяла Зілпу, свою невільницю, і дала́ її Якову за жінку. І вродила Зілпа, неві́льниця Леїна, Якову сина. І сказала Лія: „Прийшло щастя“, і назвала ймення йому Ґад. І вродила Зілпа, невільниця Ліїна, другого сина Якову. І промовила Лія: „То на блаже́нство моє, бо будуть уважати мене за жінку блаженну“. І назвала ймення йому: Аси́р. І пішов Рувим за тих днів, коли жато пшеницю, і знайшов на полі мандрагорові яблучка, і приніс їх до Лії, матері своєї. І сказала Рахіль до Лії: „Дай мені з мандрагорових яблучок сина твого!“ А та відказала їй: „Чи мало тобі, що забрала мого чоловіка? І забереш також мандрагорові яблучка сина мого?“ І сказала Рахіль: „Тому то він ляже з тобою цієї ночі за мандрагорові яблучка сина твого!“ І прийшов Яків з поля ввечері, а Лія вийшла назустріч і сказала: „Уві́йдеш до мене, бо справді найняла я тебе за мандрагорові яблучка сина мого“. І лежав він із нею ночі тієї. І вислухав Бог Лію, і завагітніла вона, і вродила Якову п'ятого сина. І промовила Лія: „Дав Бог заплату мені, що дала я невільницю свою своєму чоловікові“. І назвала ймення йому: Іссаха́р. І завагітніла Лія ще, і вродила Якову шостого сина. І промовила Лія: „Обдарував мене Бог добрим подарунком, — цим разом замешкає в мене мій чоловік, бо я породила йому шестеро синів“. І назвала ймення йому: Завуло́н. А потому вродила дочку, і назвала ймення їй: Діна. І згадав Бог про Рахіль, і вислухав її Бог, і відчинив їй утробу. І завагітніла вона, і сина вродила, і сказала: „Бог забрав мою ганьбу!“ І назвала ймення йому: Йо́сип, кажучи: „Додасть Господь мені іншого сина!“ І сталося, коли Рахіль породила Йо́сипа, то сказав Яків до Лавана: „Відпусти мене, і нехай я піду́ до свого місця й до Кра́ю свого. Дай же жінок моїх і дітей моїх, що служив тобі за них, і нехай я піду́, бо ти знаєш службу мою, яку я служив був тобі“. І промовив до нього Лаван: „Коли я знайшов милість в очах твоїх, побудь з нами, бо я зрозумів, що поблагословив мене Господь через тебе“. І далі казав: „Признач собі заплату від мене, — і я дам“. А той відказав: „Ти знаєш, як я служив тобі, і якою стала худоба твоя зо мною. Бо те мале, що було в тебе до мене, розмножилося на велике, і Господь поблагословив тебе, відко́ли нога моя в тебе. А тепер, коли ж я буду працювати для власного дому?“ І сказав Лаван: „Що́ ж я тобі дам?“ А Яків промовив: „Не давай мені нічого. Коли зробиш мені оцю річ, то вернуся, буду пасти отару твою, буду пильнувати. Я сьогодні перейду́ через усю отару твою, щоб вилучити звідти кожну овечку крапчасту й перепола́су, і кожну овечку чорну — з-поміж овець, і переполасе й крапчасте з-поміж кіз, — і це буде заплата мені. І справедливість моя посвідчить за мене в завтрішнім дні, коли при́йдеш гля́нути на заплату мою від тебе. Усе, що воно не крапчасте й не переполасе з-поміж кіз і не чорне з-поміж овець, — крадене воно в мене“. А Лаван відказав: „Так, — нехай буде за словом твоїм!“ І того дня вилучив він козлів пасастих і покрапованих, і всі кози крапчасті й переполасі, усе, що біле було́ в ньому, і все чорне серед овець, і дав до рук своїх синів. І визначив дорогу триденну поміж собою й поміж Яковом. А Яків пас позосталу Лаванову отару. І взяв собі Яків сирого кия тополевого, і мігдалового, і каштанового, і налупив з них білих лушпин, відкриваючи білість, що на киях була. І поставив кийки, що їх облупив, перед отарою при жолобах при коритах води, куди отара приходить пити. І вони злучувалися, як прихо́дили пити. І злучувалася отара при киях, і котилася овечками та козами пасастими, крапчастими й переполасими. І відділя́в Яків тих овечок, і ставив отару обличчям до пасастого й до всього чорного серед отари Лавана. І клав свої стада окремо, і не клав їх до отари Лаванової. І бувало, що кожного разу, коли злучувалася отара міцна, то Яків клав при жолобах киї перед очі отари, щоб вона злучувалася при тих киях. А як отара слаба була, то не клав. І ставалось, що слабе припадало Лаванові, а міцніше — Якову. І дуже-дуже зможнів той чоловік. І було в нього багато отар, і невільниці, і раби, і верблюди, і осли.

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 27

А коли настав ра́нок, усі первосвященики й старші наро́ду зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть. І, зв'язавши Його, повели́, та й По́нтію Пилату намісникові віддали́. Тоді Юда, що ви́дав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібнякі́в первосвященикам і старшим, та й сказав: „Я згрішив, невинну кров ви́давши“. Вони ж відказали: „А нам що до того? Дивись собі сам“. І, кинувши в храм срібняки́, відійшов, а потому пішов, — та й повісився. А первосвященики, як взяли срібняки́, то сказали: „Цього не годи́ться покласти до сховку церковного, — це ж бо заплата за кров“. А порадившись, купили на них поле ганча́рське, щоб мандрівників ховати, чому й зветься те поле „полем крови“ аж до сьогодні. Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремі́я, промовляючи: „І взяли вони тридцять срібнякі́в, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві, і дали́ їх за поле ганча́рське, як Господь наказав був мені“. Ісус же став перед намісником. І намі́сник Його запитав і сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“ Ісус же йому відказав: „Ти кажеш“. Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічо́го на те не відказував. Тоді каже до Нього Пила́т: „Чи не чуєш, — як багато на Тебе свідку́ють?“ А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був ду́же здивований. Мав же намісник звича́й відпускати на свято наро́дові в'я́зня одно́го, котро́го хотіли вони. Був тоді в'я́зень відо́мий, що звався Вара́вва. І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: „Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?“ Бо він знав, що Його через за́здрощі видали. Коли ж він сидів на судде́вім сиді́нні, його дружи́на прислала сказати йому: „Нічо́го не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього“. А первосвященики й старші попідмовля́ли наро́д, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподі́яти. Намісник тоді відповів і сказав їм: „Котро́го ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив?“ Вони ж відказали: „Варавву“. Пилат каже до них: „А що́ ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?“ Усі закричали: „Нехай ро́зп'ятий бу́де!“ А намісник спитав: „Яке ж зло Він зробив?“ Вони ж зачали́ ще сильніше кричати й казати: „Нехай ро́зп'ятий буде!“ І, як побачив Пила́т, що нічо́го не вдіє, а неспо́кій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: „Я невинний у крові Його! Самі ви побачите“. А ввесь наро́д відповів і сказав: „На нас Його кров і на наших дітей!“ Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб ро́зп'ятий був. Тоді то намісникові вояки́, до прето́рія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ. І, роздягнувши Його, багряни́цю наділи на Нього. І, сплівши з терни́ни вінка, покла́ли Йому на голову, а трости́ну в прави́цю Його. І, навко́лішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били. А коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього плаща́, і зодягнули в одежу Його. І повели́ Його на розп'яття́. А виходячи, стріли одного кіріне́янина, — Си́мон на йме́ння, — його змусили не́сти для Нього хреста. І, прибувши на місце, що зветься Голго́фа, цебто сказати „Черепо́вище“, дали́ Йому пити вина, із гірко́тою змішаного, — та, покуштувавши, Він пити не схотів. А розп'я́вши Його, вони поділили одежу Його, кинувши же́реба. І, посідавши, стерегли́ Його там. І напис провини Його помістили над Його головою: „Це Ісус, Цар Юдейський“. Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників: одного право́руч, а одного ліво́руч. А хто побіч прохо́див, Його лихосло́вили та головами своїми хитали, і казали: „Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, — спаси Само́го Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!“ Так само ж і первосвященики з книжниками та старши́ми, насміхаючися, говорили: „Він інших спасав, — а Само́го Себе не може спасти́! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зі́йде тепер із хреста, — і ми повіримо Йому! Покладав Він надію на Бога, — нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому́. Бо Він говорив: „Я — Син Божий“. Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були ро́зп'яті. А від години шостої аж до години дев'ятої — те́мрява сталась по ці́лій землі! А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучни́м голосом, кажучи: „Елі́, Елі́, лама́ савахта́ні?“ цебто: „Боже Мій, Боже Мій, на́що Мене Ти покинув?“ Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю́. А один із них зараз побіг і взяв гу́бку та, оцтом її напо́внивши, настромив на трости́ну й давав Йому пити. Інші казали: „Чекай но, поба́чмо, — чи при́йде Ілля визволяти Його“. А Ісус знову голосом гучним скрикнув, — і духа віддав. І ось заві́са у храмі роздерлась надво́є — від ве́рху аж додолу, і земля потрясла́ся, і зачали́ розпада́тися скелі, і повідкривались гроби́, і повставало багато тіл спочилих святих, а з гробів повиходивши, по Його воскресінні, до міста святого ввійшли, і багатьо́м з'явились. А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли́, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися ду́же й казали: „Він був справді Син Божий!“ Було там багато й жінок, що дивилися зда́лека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуго́вували. Між ними була́ Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йо́сипа, і мати синів Зеведе́євих. А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Аримате́ї, на ім'я́ Йо́сип, що й сам був навчався в Ісуса. Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвелів тоді видати. І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його в чисте полотно́, і поклав його в гробі ново́му своїм, що був висік у скелі. До дверей гробови́х привалив він великого каменя, та й відійшов. Була́ ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділи насу́проти гро́бу. А наступного дня, що за п'ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї, і сказали: „Пригадали ми, пане, собі, що обма́нець отой, як живий іще був, то сказав: „По трьох днях Я воскре́сну“. Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали наро́дові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу“. Відказав їм Пилат: „Сторо́жу ви маєте, — ідіть, забезпечте, як знаєте“. І вони відійшли, і, запеча́тавши каменя, біля гро́бу сторожу поставили.

Responsorial Psalm

Psalm 46

Gospel

Matthew 25:1-13

Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці́ свої, та й пішли зустріча́ти молодого. П'ять же з них нерозумні були, а п'ять мудрі. Нерозумні ж, узявши каганці́, не взяли́ із собою оливи. А мудрі набрали оливи в посудинки ра́зом із своїми каганця́ми. А коли забари́всь молодий, то всі задрімали й поснули. А опі́вночі крик залуна́в: „Ось молодий, — виходьте назу́стріч!“ Схопи́лись тоді всі ті діви, і каганці́ свої наготува́ли. Нерозумні ж сказали до мудрих: „Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці́ ось гаснуть“. Мудрі ж відповіли та сказали: „Щоб, бува, нам і вам не забракло, — краще вдайтеся до продавців, і купіть собі“. І як вони купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весі́лля з ним, — і за́мкнені двері були́. А по́тім прийшла й решта дів і казала: „Пане, пане, — відчини нам!“ Він же в відповідь їм проказав: „Поправді кажу вам, — не знаю я вас!“ Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли при́йде Син Лю́дський!

Responsorial Psalm

Psalm 29

Responsorial Psalm

Psalm 30

Responsorial Psalm

Psalm 30

Evening Prayer — First Lesson

Exodus 7

І сказав Господь до Мойсея: „Диви́сь, — Я поставив тебе замість Бога для фараона, а твій брат Аарон буде пророк твій. Ти бу́деш говорити все, що Я накажу́ тобі, а брат твій Аарон буде говорити фараонові, — і нехай він відпустить Ізраїлевих синів з свого кра́ю. А Я вчиню́ запеклим фараонове серце, і помно́жу ознаки мої та чуда мої в єгипетськім кра́ї. І не послухає вас фараон, а Я покладу́ Свою руку на Єгипет, і виведу війська Свої, наро́д Мій, синів Ізраїлевих, з єгипетського кра́ю великими при́судами. І пізнають эгиптяни, що Я Госпо́дь, коли простягну Свою ру́ку на Єгипет — і виведу від них Ізраїлевих синів“. І вчинив Мойсей та Аарон, — як звелів їм Господь, так учинили вони. А Мойсей був віку восьмидесята літ, а Ааро́н восьмидесяти і трьох літ, коли вони говорили до фараона. І промовив Господь до Мойсея й до Аарона, говорячи: „Коли бу́де до вас говорити фараон, кажучи: Покажіть своє чудо, то скажеш Ааронові: Візьми свою палицю, та й кинь перед лицем фараоновим, — нехай станеться вужем! І ввійшов Мойсей та Аарон до фараона, та й вчинили так, як наказав був Господь. І кинув Аарон палицю свою перед лицем фараона й перед його рабами, — і вона стала вужем! І покликав фараон також мудреців та ворожбитів, — і вчинили так само й вони, чарівники́ єгипетські, своїми ча́рами. І кинули кожен палицю свою, — і вони постава́ли вужа́ми. Та Ааронова па́лиця проковтнула палиці їхні. Та затверділо фараонове серце, — і він не послухався їх, як говорив був Госпо́дь. І сказав Господь до Мойсея: „Запекле фараонове серце, — він відмовив відпустити наро́д! Піди до фараона рано вранці. Ось він вийде до води, а ти стань навпро́ти нього на бе́резі Річки. А палицю, що була змінена на вужа, ві́зьмеш у свою ру́ку. І скажеш йому: „Господь, Бог євреїв, послав мене до те́бе, кажучи: Відпусти Мій наро́д, і нехай вони служать Мені на пустині! Та не послухався ти дотепе́р“. Так сказав Господь: „По цьому пізнаєш, що Я Господь: Ось я вда́рю па́лицею, що в руці моїй, по воді, що в Річці, — і вона змі́ниться на кров! А риба, що в Річці, погине. І засмердиться Річка, і попому́чаться єги́птяни, щоб пити во́ду з Рі́чки!“ І сказав Господь до Мойсея: „Скажи Ааронові: Візьми свою па́лицю, і простягни́ свою руку над водою єги́птян, над їхніми річка́ми, над їхніми потоками, і над става́ми їхніми, і над кожним водозбором їхнім, — і вони стануть кров'ю. І буде кров по всій єгипетській землі, і в по́суді дерев'янім, і в каміннім.“ І Мойсей та Аарон зробили так, як наказав був Господь. І підняв він палицю, та й ударив во́ду, що в Річці, на очах фараона й на очах його рабів. І змінилася вся вода, що в Річці, на кров! А риби, що в Річці, погинули. І засмерділася Рі́чка, і не могли єги́птяни пити воду з Річки. І була кров у всім єгипетськім кра́ї. І так само зробили єгипетські чарівники́ своїми ча́рами. І стало запеклим фараонове серце, — і він не послухався їх, як говорив був Господь. І повернувся фараон, і ввійшов до до́му свого́, і не приклав він свого серця також до цього. І всі єги́птяни копа́ли біля річки, щоб дістати води до пиття́, бо не могли пити води з річки. І минуло сім день по то́му, як Господь ударив річку. І промовив Господь до Мойсея: „Іди до фараона, та й скажи йому: Так сказав Господь: Відпусти Мій наро́д, — і нехай вони служать Мені. А коли ти відмо́вишся відпустити, то ось Я вда́рю ввесь край твій жабами. І стане річка рої́ти жаби, і вони повиходять, і вві́йдуть до твого дому, і до спальної кімна́ти твоєї, і на ліжко твоє, і до домів рабів твоїх, і до народу твого, і до печей твоїх, і до діжо́к твоїх. І на тебе, і на народ твій, і на всіх рабів твоїх повилазять ці жаби“.

Second Reading

III John 1

Ста́рець — улю́бленому Гаєві, якого я направду люблю́. Улю́блений, — я молюся, щоб добре вело́ся в усьому тобі, і щоб був ти здоровий, як добре веде́ться душі твоїй. Бо я дуже зрадів, як прийшли були браття, і засві́дчили правду твою, як ти живеш у правді. Я не маю більшої радости від цієї, щоб чути, що діти мої живуть у правді. Улю́блений, — вірно ти чи́ниш, як що робиш для братті та для чужи́нців, — вони про любов твою свідчили Церкві; добре ти зробиш, як їх ви́провадиш, як достойно для Бога, бо вийшли вони ради Йме́ння Його, нічого не взявши від поган. Отож, ми повинні приймати таких, щоб бути співробі́тниками правді. Я до Церкви писав був, але Діотре́ф, що любить бути першим у них, нас не приймає. Тому́ то, коли я прийду́, то згадаю про вчинки його, що їх ро́бить, словами лихими обмовля́ючи нас. І він тим не задово́льнюється, — а й сам не приймає братів, і тим, що бажають приймати, боронить, і виго́нить із Церкви. Улюблений, — не робися подібним до лихо́го, а до доброго: доброчинець від Бога, а злочинець Бога не бачив. Про Димитрія сві́дчили всі й сама правда. І сві́дчимо й ми, а ви знаєте, що свідчення наше правдиве. Багато хотів я писати, та не хочу писати до тебе чорнилом та очерети́нкою, але маю надію побачити тебе незаба́ром, і говорити уста́ми до уст. Мир тобі! Друзі вітають тебе. Привітай друзів пойменно! Амі́нь.

Second Reading

I Corinthians 14

Дбайте про любов, і про духовне пильнуйте, а найбільше — щоб пророкува́ти. Як гово́рить хто чужою мовою, той не лю́дям говорить, а Богові, бо ніхто його не розуміє, і він духом говорить таємне. А хто пророку́є, той лю́дям говорить на збудува́ння, і на умо́влений, і на розраду. Як говорить хто чужою мовою, той будує тільки самого себе, а хто пророкує, той Церкву будує. Я ж хо́чу, щоб мовами говорили всі, а ліпше — щоб пророкува́ли: більший бо той, хто пророкує, аніж той, хто говорить мовами, хібащо пояснює, щоб будува́лася Церква. А тепер, як прийду́ я до вас, браття, і до вас говорити буду чужою мовою, то який вам пожи́ток зроблю́, коли не поясню́ вам чи то відкриття́м, чи знання́м, чи пророцтвом, чи наукою? Бо навіть і речі бездушні, що звук видають, як сопілка чи лю́тня, коли б не видавали вони різних звуків, — як пізнати б тоді, що́ бринить або грає? Бо коли сурма́ звук невира́зний дає, — хто до бо́ю гото́витись бу́де? Так і ви, коли мовою не подасте́ зрозумілого слова, — як пізнати, що́ кажете? Ви говоритимете на вітер! Як багато, напри́клад, різних мов є на світі, — і жа́дна з них не без зна́чення! І коли я не знатиму зна́чення слів, то я буду чужи́нцем промовцеві, і промо́вець чужи́нцем мені. Так і ви, що пильнуєте про духовні дари, — дбайте, щоб збагачуватись через них на збудува́ння Церкви! Ось тому́, хто говорить чужою мовою, нехай молиться, щоб умів виясняти. Бо коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а мій розум без пло́ду! Ну, то що ж? Буду молитися духом, і буду молитися й розумом, співатиму духом, і співатиму й розумом. Бо коли благословля́тимеш духом, то як той, що займає місце про́стої людини, промовить „амі́нь“ на подяку твою? Не знає бо він, що́ ти кажеш. Ти дякуєш добре, але не будується інший. Дякую Богові моєму, — розмовляю я мовами більше всіх вас. Але в Церкві волію п'ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою! Браття, не будьте дітьми́ своїм розумом, — будьте в лихо́му дітьми́, а в розумі доскона́лими будьте! У Зако́ні написано: „Іншими мовами й іншими устами Я говоритиму лю́дям оцим, та Мене вони й так не послухають“, каже Госпо́дь. Отож, мови існують на знак не для віруючих, але для невіруючих, а пророцтво — для віруючих, а не для невіруючих. А як зі́йдеться Церква вся ра́зом, і всі говоритимуть чужими мовами, і ввійдуть туди й сторонні чи невіруючі, — чи ж не скажуть вони, що біснуєтесь ви? Коли ж усі пророкують, а вві́йде якийсь невіруючий чи сторонній, то всі докоряють йому, усі судять його, і так таємни́ці серця його виявляються, і так він падає ницьма́ і вклоняється Богові й каже: „Бог справді між вами!“ То що ж, браття? Коли схо́дитесь ви, то кожен із вас псало́м має, має науку, має мову, об'я́влення має, має вия́снення, — нехай буде все це на збудува́ння! Як говорить хто чужою мовою, говоріть по двох, чи найбільше по трьох, і то за черго́ю, а один нехай перекладає! А коли б не було перекла́дача, то нехай він у Церкві мовчить, а говорить нехай собі й Богові! А пророки нехай промовляють по двох чи по трьох, а інші нехай розпізнаю́ть. Коли ж відкриття́ буде іншому з тих, хто сидить, — нехай перший замовкне! Бо можете пророкувати ви всі по одно́му, — щоб училися всі й усі ті́шилися! І ко́ряться духи пророчі пророкам, бо Бог не є Богом бе́зладу, але миру. нехай у Церкві мовчать жінки ваші! Бо їм говорити не позволено, — тільки кори́тись, як каже й Зако́н. Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають своїх чоловіків, — непристойно бо жінці говорити в Церкві! Хіба вийшло від вас Слово Боже? Чи прийшло воно тільки до вас? Коли хто вважає себе за пророка або за духовного, нехай розуміє, що́ я пишу́ вам, — бо Господня це заповідь! Коли б же хто не розумів, — нехай не розуміє! Отож, браття мої, майте ревність пророкувати, та не бороніть говорити й мовами! Але все нехай буде добропристо́йно і стате́чно!

Second Reading

1 Corinthians 1:1-17

Павло́, волею Божою покликаний за апо́стола Ісуса Христа, і брат Состе́н, Божій Церкві, що в Кори́нті, посвяченим у Христі Ісусі, покли́каним святим, зо всіма́, що на всякому місті приклика́ють Ім'я́ Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого, — благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! Я за́вжди дякую моєму Богові за вас, через Божу благода́ть, що була вам да́на в Христі Ісусі, бо ви всім збагати́лися в Ньому, — словом усяким і всяким знання́м, бо свідо́цтво Христове між вами утверди́лось, так що не маєте недоста́чі в жоднім да́рі благода́ті ви, що очікуєте з'я́влення Господа нашого Ісуса Христа. Він вас утвердить до кінця неповинними бути дня Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Бог, що ви через Нього покли́кані до спільноти́ Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого. Тож благаю вас, браття, Ім'я́м Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поді́лення, але щоб були́ ви поєднані в однім розумінні та в думці одній! Бо стало відо́мо мені про вас, мої браття, від Хло́їних, що між вами супере́чки. А кажу́ я про те, що з вас кожен говорить: я ж Па́влів, а я Аполло́сів, а я Ки́фин, а я Христів. Чи ж Христос поділився? Чи ж Павло був розп'я́тий за вас? Чи в Павло́ве ім'я́ ви христились? Дякую Богові, що я ані одно́го з вас не христив, окрім Крі́спа та Га́я, щоб ніхто не сказав, ніби я охристив був у йме́ння своє. Охристив же був я й дім Степанів; більш не знаю, чи христив кого іншого я. Бо Христос не послав мене, щоб христити, а звіщати Єва́нгелію, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа.

Second Reading

Galatians 1:18-24

По трьох ро́ках пото́му пішов я в Єрусалим побачити Ки́фу, і в нього пробув днів із п'ятнадцять. А іншого з апо́столів я не бачив, крім Якова, брата Господнього. А що вам пишу́, ось кажу́ перед Богом, що я не обманюю! Пото́му пішов я до си́рських та кілікі́йських країн. Церква́м же Христовим в Юдеї я знаний не був особисто, - тільки чули вони, що той, що колись переслідував їх, благовісти́ть тепер віру, що колись руйнував був її. І сла́вили Бога вони через мене!

Gospel

Matthew 9

І, сівши до чо́вна, Він перепли́нув, і до міста Свого прибув. І ото, прине́сли до Нього розсла́бленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розсла́бленому: „Будь бадьо́рий, сину! Прощаються тобі гріхи твої́!“ І ось, дехто із книжників стали казати про себе: „Він богозневажає“. Ісус же думки́ їхні знав і сказав: „Чого ду́маєте ви лукаве в серцях своїх?“ Що́ легше, — сказати: „Прощаються тобі гріхи“, чи сказати: „Уставай та й ходи“? Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має вла́ду Син Лю́дський, — тож каже Вій розсла́бленому: „Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“ Той устав і пішов у свій дім. А на́товп, побачивши це, налякався, — і славив Бога, що лю́дям Він дав таку вла́ду! А коли Ісус звідти прохо́див, побачив чоловіка, на йме́ння Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: „Іди за Мною!“ Той устав, і пішов услід за Ним. І сталось, як Ісус сиді́в при столі́ у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його у́чнями. Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Вчитель ваш їсть із ми́тниками та із грішниками?“ А Він це почув та й сказав: „Лікаря не потребу́ють здорові, а слабі! Ідіть же, і навчіться, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покая́ння“. Тоді приступили до Нього Іванові у́чні та й кажуть: „Чому́ по́стимо ми й фарисеї, а учні Твої не по́стять?“ Ісус же промовив до них: „Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити бу́дуть вони. До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирово́го, — бо збіжи́ться воно, і дірка стане ще гірша. І не вливають вина молодого в старі бурдюки́, а то бурдюки́ розірву́ться, і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюкі́в, — і одне й друге збере́жене бу́де“. Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старши́х, уклонився Йому та й говорить: „Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, — і вона оживе“. I підвівся Ісус, і пішов услід за ним, також у́чні Його́. І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровоте́чу була́, приступила зза́ду, і доторкнулась до кра́ю одежі Його. Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю“. Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: „Будь бадьо́рою, до́чко, — твоя віра спасла тебе!“ І одужала жінка з тієї години. А Ісус, як прибув до госпо́ди старшо́го, і вздрів дударів та юрбу́ голосі́льників, то сказав: „Відійдіть, бо не вмерло дівча́, але спить“. І насміхалися з Нього. А коли наро́д випроваджено, Він увійшов, узяв за руку її, — і дівчина вста́ла! І вістка про це розійшлася по всій тій країні. Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: „Змилуйсь над нами, Сину Давидів!“ І коли Він додому прийшов, приступили до Нього сліпці. А Ісус до них каже: „Чи ж вірите ви, що Я мо́жу вчинити оце?“ Говорять до Нього вони: „Так, Господи“. Тоді Він доторкнувся до їхніх оче́й і сказав: „Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!“ І очі відкрилися їм. А Ісус наказав їм суво́ро, гово́рячи: „Глядіть, — щоб ніхто не дові́давсь про це!“ А вони відійшли, та й розголосили про Нього по всій тій країні. Коли ж ті вихо́дили, то ось привели́ до Нього чоловіка німого, що був біснуватий. І як де́мон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався наро́д і казав: „Ніко́ли таке не траплялося серед Ізраїля!“ Фарисеї ж казали: „Виганяє Він де́монів силою князя де́монів“. І обхо́див Ісус всі міста́ та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Єва́нгелію Царства проповідуючи, і вздоро́влюючи всяку неду́гу та не́міч усяку. А як бачив людей, змилосе́рджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпоро́шені, „як ті вівці, що не мають пастуха“. Тоді Він казав Своїм учням: „Жни́во справді велике, та робі́тників мало; тож благайте Госпо́даря жни́ва, щоб на жни́во Своє Він робі́тників вислав“.

Evening Prayer — Second Lesson

1 Corinthians 11

Будьте наслідувачами мене, як і я Христа! Похваляю ж вас, браття, що ви все моє пам'ятаєте, і захо́вуєте так переда́ння, як я вам передав. Хо́чу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова — Христос, а жінці голова — чоловік, голова ж Христові — Бог. Кожен чоловік, що молиться чи пророкує з головою покритою, — осоромлює він свою го́лову. І кожна жінка, що молиться чи пророкує з головою відкритою, осоромлює тим свою го́лову, бо це є те саме, як була́ б вона виголена. Бо коли жінка не покривається, хай стрижеться вона; коли ж жінці сором стри́гтися чи голитися, нехай покривається! Отож, чоловік покривати голови не повинен, бо він образ і слава Бога, а жінка — чоловікові слава. Бо чоловік не походить від жінки, але жінка від чоловіка, не ство́рений бо чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка. Тому жінка повина мати на голові знака вла́ди над нею, ради анголів. Одначе в Господі ані чоловік без жінки, ані жінка без чоловіка. Бо як жінка від чоловіка, так і чоловік через жінку; а все — від Бога. Поміркуйте самі між собою, чи присто́йне воно, щоб жінка молилася Богові непокрита? Чи ж природа сама вас не вчить, що коли чоловік запускає воло́сся, то безчестя для нього? Коли ж жінка ко́су запускає, — це слава для неї, бо замість покрива́ла да́на коса́ їй. Коли ж хто сперечатися хоче, — ми такого звича́ю не маємо, ані Церкви́ Божі. Пропонуючи це вам, я не хвалю́, що збираєтесь ви не на ліпше, а на гірше. Бо найперше, я чую, що як схо́дитесь ви на збо́ри, то між вами бувають поді́лення, у що почасти я й вірю. Бо мусять між вами й поділи бути, щоб відкрились між вами й досвідчені. А далі, коли ви збираєтесь ра́зом, то не на те, щоб їсти Господню Вече́рю. Бо кожен спішить з'їсти власну вече́рю, і один голодує, а другий впивається. Хіба ж ви не маєте хат, щоб їсти та пити? Чи ви зневажаєте Божу Церкву, і осоромлюєте немаю́чих? Що маю сказати вам? Чи за це похвалю́ вас? Не похвалю́! Бо прийняв я від Господа, що й вам передав, що Господь Ісус ночі тієї, як ви́даний був, узяв хліб, подяку віддав, і переломив, і сказав: „Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас лома́ється. Це робіть на спомин про Мене!“ Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав: „Ця чаша — Нови́й Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки бу́дете пити, на спомин про Мене!“ Бо кожного ра́зу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, — смерть Господню звіщаєте, аж доки Він при́йде. Тому то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, — буде винний супроти тіла та крови Господньої! Нехай же люди́на випробо́вує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п'є. Бо хто їсть і п'є негі́дно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п'є! Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато-хто засну́ли. Бо коли б ми самі судили себе, то засу́джені ми не були́ б. Та засу́джені від Господа, караємося, щоб нас не засу́джено з світом. Ось тому́, мої браття, схо́дячись на поживу, чека́йте один о́дного. А коли хто голодний, нехай вдома він їсть, щоб не схо́дилися ви на о́суд. А про інше, як прийду́, заряджу́.

Gospel

Matthew 13:24-43

Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль. І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“ А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“ Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю. Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“. Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“. Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“ Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“. А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський, а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого; а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́. І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́. Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння, і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає!

Gospel

Luke 4:14-22

А Ісус у силі Духа вернувся до Галілеї, і чутка про Нього розне́слась по всій тій країні. І Він їх навчав по їхніх синагогах, і всі Його сла́вили. І прибув Він до Назаре́ту, де був ви́хований. І звича́єм Своїм Він прийшов дня суботнього до синаго́ги, і встав, щоб читати. І подали́ Йому книгу пророка Ісаї. Розгорнувши ж Він книгу, знайшов місце, де було так написано: „На Мені Дух Господній, бо Мене Він пома́зав, щоб Добру Нови́ну звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоне́ним визво́лення, а незрячим прозрі́ння, відпустити на волю пому́чених, щоб проповідувати рік Господнього зми́лування“. І, книгу згорнувши, віддав службі й сів. А очі всіх у синагозі звернулись на Ньо́го. І почав Він до них говорити: „Сьогодні збуло́ся Писа́ння, яке ви почули!“ І всі Йому стверджували й дивувались словам благода́ті, що ли́нули з уст Його. І казали вони: „Чи ж то Він не син Йо́сипів?“

Gospel

Matthew 9

І, сівши до чо́вна, Він перепли́нув, і до міста Свого прибув. І ото, прине́сли до Нього розсла́бленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розсла́бленому: „Будь бадьо́рий, сину! Прощаються тобі гріхи твої́!“ І ось, дехто із книжників стали казати про себе: „Він богозневажає“. Ісус же думки́ їхні знав і сказав: „Чого ду́маєте ви лукаве в серцях своїх?“ Що́ легше, — сказати: „Прощаються тобі гріхи“, чи сказати: „Уставай та й ходи“? Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має вла́ду Син Лю́дський, — тож каже Вій розсла́бленому: „Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“ Той устав і пішов у свій дім. А на́товп, побачивши це, налякався, — і славив Бога, що лю́дям Він дав таку вла́ду! А коли Ісус звідти прохо́див, побачив чоловіка, на йме́ння Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: „Іди за Мною!“ Той устав, і пішов услід за Ним. І сталось, як Ісус сиді́в при столі́ у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його у́чнями. Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Вчитель ваш їсть із ми́тниками та із грішниками?“ А Він це почув та й сказав: „Лікаря не потребу́ють здорові, а слабі! Ідіть же, і навчіться, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покая́ння“. Тоді приступили до Нього Іванові у́чні та й кажуть: „Чому́ по́стимо ми й фарисеї, а учні Твої не по́стять?“ Ісус же промовив до них: „Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити бу́дуть вони. До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирово́го, — бо збіжи́ться воно, і дірка стане ще гірша. І не вливають вина молодого в старі бурдюки́, а то бурдюки́ розірву́ться, і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюкі́в, — і одне й друге збере́жене бу́де“. Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старши́х, уклонився Йому та й говорить: „Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, — і вона оживе“. I підвівся Ісус, і пішов услід за ним, також у́чні Його́. І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровоте́чу була́, приступила зза́ду, і доторкнулась до кра́ю одежі Його. Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю“. Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: „Будь бадьо́рою, до́чко, — твоя віра спасла тебе!“ І одужала жінка з тієї години. А Ісус, як прибув до госпо́ди старшо́го, і вздрів дударів та юрбу́ голосі́льників, то сказав: „Відійдіть, бо не вмерло дівча́, але спить“. І насміхалися з Нього. А коли наро́д випроваджено, Він увійшов, узяв за руку її, — і дівчина вста́ла! І вістка про це розійшлася по всій тій країні. Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: „Змилуйсь над нами, Сину Давидів!“ І коли Він додому прийшов, приступили до Нього сліпці. А Ісус до них каже: „Чи ж вірите ви, що Я мо́жу вчинити оце?“ Говорять до Нього вони: „Так, Господи“. Тоді Він доторкнувся до їхніх оче́й і сказав: „Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!“ І очі відкрилися їм. А Ісус наказав їм суво́ро, гово́рячи: „Глядіть, — щоб ніхто не дові́давсь про це!“ А вони відійшли, та й розголосили про Нього по всій тій країні. Коли ж ті вихо́дили, то ось привели́ до Нього чоловіка німого, що був біснуватий. І як де́мон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався наро́д і казав: „Ніко́ли таке не траплялося серед Ізраїля!“ Фарисеї ж казали: „Виганяє Він де́монів силою князя де́монів“. І обхо́див Ісус всі міста́ та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Єва́нгелію Царства проповідуючи, і вздоро́влюючи всяку неду́гу та не́міч усяку. А як бачив людей, змилосе́рджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпоро́шені, „як ті вівці, що не мають пастуха“. Тоді Він казав Своїм учням: „Жни́во справді велике, та робі́тників мало; тож благайте Госпо́даря жни́ва, щоб на жни́во Своє Він робі́тників вислав“.