Today's Readings

First Reading

Romans 8:12-21

Тому́ то, браття, ми не боржники́ тіла, щоб жити за тілом; бо коли живе́те за тілом, то маєте вмерти, а коли Духом умертвля́єте тілесні вчинки, то бу́дете жити. Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі; бо не взяли́ ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа сині́вства, що через Нього кличемо: „Авва, Отче!“ Сам Цей Дух сві́дчить ра́зом із духом нашим, що ми — діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки ра́зом із Ним ми терпимо́, щоб разом із Ним і просла́витись. Бо я ду́маю, що страждання тепе́рішнього ча́су нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас. Бо чека́ння створі́ння очікує з'я́влення синів Божих, бо створі́ння покорилось марно́ті не добровільно, але через того, хто скори́в його, в надії, що й саме створіння ви́зволиться від неволі тління на волю слави синів Божих.

First Reading

Genesis 34

І вийшла була Діна, дочка Лії, яка вродила її Якову, щоб подивитися на дочок того кра́ю. І побачив її Сихем, син Гамора хіве́янина, начальника того краю, і взяв її, і лежав із нею, і збезчестив її. І пригорнулася душа його до Діни, дочки Якової, і покохав він дівчину, і говорив до серця дівочого. І сказав Сихем до Гамора, батька свого, говорячи: „Візьми те дівча за жінку для мене!“ А Яків почув, що той збезчестив Діну, дочку його, а сини його були з худобою його на полі. І мовчав Яків, аж поки прибули́ вони. І вийшов Гамор, Сихемів батько, до Якова, щоб поговорити з ним. І прийшли сини Яковові з поля, коли почули, і засмутились ці люди, і сильно запалав їхній гнів, бо той ганьбу зробив в Ізраїлі тим, що лежав із дочкою Якова, а так не робиться. А Гамор говорив з ними, кажучи: „Син мій Сихем, — запрагла душа його вашої дочки. Дайте ж її йому за жінку! І посвоячтеся з нами, — дайте нам ваші дочки, а наші дочки візьміть собі. І осядьтеся з нами, а цей край буде перед вами. Сидіть і перемандруйте його, і набувайте на власність у нім“. І промовив Сихем до батька її та до братів її: Нехай я знайду́ милість у ваших очах, і що ви скажете мені — я дам. Сильно побільші́ть на мене ві́но та дарунок, а я дам, як мені скажете, — та тільки дайте мені дівчину за жінку!“ І відповіли́ сини Якова Сихемові та Гаморові, батькові його, підступом, сказали, бо він збезчестив Діну, сестру їх. І сказали до них: „Ми не можемо зробити тієї речі, видати сестру нашу чоловікові, що має крайню плоть, бо то ганьба для нас. Ми тільки за те прихилимось до вас, коли ви станете, як ми, — щоб у вас був обрізаний кожний чоловічої статі. І дамо вам своїх дочок, а ваших дочок візьмемо собі, й осядемось із вами, і станемо одним наро́дом. А коли ви не послухаєте нас, щоб обрізатися, то ми візьмемо свої дочки, та й пі́демо“. І їхні слова були добрі в очах Гамора та в очах Сихема, сина Гаморового. І не загаявся юнак той учинити ту річ, бо полюбив дочку Якова. А він був найповажніший у всім домі батька свого. І прибув Гамор та Сихем, син його, до брами міста, і промовили до людей свого міста, говорячи: „Ці люди — вони приязні до нас, і нехай осядуть у краю, і нехай перемандрують його, а цей край ось — розлогий перед ними. Дочок їхніх візьмі́мо собі за жінок, а наших дочок даймо їм. Тільки за це прихиляться до нас ці люди, щоб сидіти з нами, і щоб стати одним народом, — коли в нас бу́де обрізаний кожен чоловічої статі, як і вони обрізані. Отара їхня, і майно їхнє, і вся їхня худоба — хіба не наші вони? Тільки прихилімося до них, і нехай вони осядуть із нами. І послухали Гамора та Сихема, сина його, усі, хто виходив з брами його міста. І були обрізані всі чоловічої статі, усі, хто виходив з брами міста його. І сталося третього дня, коли вони хворі були, то два сини Яковові, Симеон і Левій, брати Дінині, взяли кожен меча свого, і безпечно напали на місто, і повбивали всіх чоловіків. Також Гамора й Сихема, сина його, забили мечем, і забрали Діну з дому Сихемового, та й вийшли. Сини Якова напали на трупи, і пограбували місто за те, що вони збезчестили їхню сестру. Забрали дрібну й велику худобу їх, і осли їх, і що було в місці, і що на полі, і ввесь маєток їхній, і всіх їхніх дітей, і їхніх жінок забрали в неволю, і пограбували все, що́ де в домі було. І сказав Яків до Симеона й до Левія: „Ви зробили мене нещасливим, бо зробили мене зненавидженим у мешканців цього краю, у ханаане́янина й периззеянина. Ми люди нечисленні, а вони зберуться на мене, та й поб'ють мене, і буду знище́ний я та мій дім“. А вони відказали: „Чи він мав би зробити нашу сестру блудницею?“

First Reading

Exodus 3:1-15

А Мойсей пас отару тестя свого Їтра́, жерця Мідіянського. І провадив він цю отару за пустиню, і прийшов був до Божої гори, до Хори́ву. І явився йому Ангол Господній у по́лум'ї огняному з-посеред терно́вого куща. І побачив він, що та терни́на горить огнем, але не згоря́є кущ. І сказав Мойсей: „Зійду но, і побачу це велике видіння, — чому не згоряє та терни́на?“ І побачив Господь, що він зійшов подивитися. І кликнув до нього Бог з-посеред тієї терни́ни і сказав: „Мойсею, Мойсею!“ А той відказав: „Ось я!“ І сказав Він: „Не зближайся сюди! Здійми взуття́ своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш ти, — земля це свята!“ І сказав: „Я Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова!“ І сховав Мойсей обличчя своє, бо боявся споглянуть на Бога! І промовив Господь: „Я спра́вді бачив біду Свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк перед його гнобителями, бо пізнав Я болі його. І Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки, та щоб вивести його з цього краю до Краю доброго й широкого, до Краю, що тече молоком та медом до місця ханаанеянина, і хіттеянина, і амореянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина. А тепер — ось зойк Ізраїлевих синів дійшов до Мене, і Я також побачив той утиск, що ним єгиптяни їх тиснуть. А тепер іди ж, і Я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту наро́д Мій, синів Ізраїлевих!“ І сказав Мойсей до Бога: „Хто я, що піду до фараона, і що виведу з Єгипту синів Ізра́їлевих?“ А Він відказав: „Та Я бу́ду з тобою! А це тобі знак, що Я послав тебе: коли ти виведеш народ із Єгипту, то ви бу́дете служити Богові на оцій горі“. І сказав Мойсей до Бога: „Ото я прийду́ до Ізраїлевих синів та й скажу їм: „Бог ваших батьків послав мене до вас“, то вони запитають мене: „Яке Ім'я Його?“ Що я скажу їм?“ І сказав Бог Мойсеєві: „Я Той, що є“. І сказав: „Отак скажеш Ізраїлевим синам: Су́щий послав мене до вас“. І сказав іще Бог до Мойсея: „Отак скажи Ізра́їлевим синам: Госпо́дь, Бог батьків ваших, Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова послав мене до вас. А оце Ім'я Моє навіки, і це пам'ять про Мене з роду в рід.

Morning Prayer — First Lesson

Exodus 12

І сказав Господь до Мойсея й до Аарона в єгипетськім краї, говорячи: „Оцей місяць для вас — поча́ток місяців. Він вам перший між місяцями року. Скажіть усій ізра́їльській громаді, говорячи: „У десятий день цього місяця нехай візьмуть собі кожен ягня́ за домом батьків, ягня на дім. А коли буде той дім замали́й, щоб з'їсти ягня, то нехай ві́зьме він і найближчий до його дому сусід його за числом душ. Кожен згідно з їдо́ю своєю полі́читься на те ягня. Ягня у вас нехай бу́де без вади, самець, однорічне. Візьміть його з овечок та з кіз. І нехай буде воно для вас пильноване аж до чотирнадцятого дня цього місяця. І заколе його ці́лий збір Ізраїлевої громади на смерка́нні. І нехай візьмуть тієї крови, і нехай покроплять на обидва бокові́ одві́рки, і на одві́рок верхній у тих дома́х, що бу́дуть їсти його в них. І нехай їдять тієї ночі те м'ясо, спе́чене на огні, та опрі́сноки. Нехай їдять його на гірких травах. Не їжте з нього сирово́го та варе́ного, зва́реного в воді, бо до їди тільки спе́чене на огні, голова його з голі́нками його та з нутро́м його. І не лишайте з нього нічого до ра́нку, а полишене з нього до ра́нку спаліть на огні. А їсти його бу́дете так: сте́гна ваші підпере́зані, взуття́ ваше на ногах ваших, а па́лиця ваша в руці вашій, і бу́дете ви їсти його в поспіху. Па́сха це для Господа! І перейду Я тієї ночі в єгипетськім краї, і повбиваю в єгипетській землі кожного перворідного від люди́ни аж до скотини. А над усіма єгипетськими бога́ми вчиню́ Я суд. Я — Господь! І буде та кров вам знаком на тих домах, що там ви, — і побачу ту кров, і обмину вас. І не буде між вами згу́бної пора́зи, коли Я вбиватиму в єгипетськім краї. І стане той день для вас па́м'яткою, і бу́дете святкувати його, як свято для Господа на всі роди ваші! Як постанову вічну бу́дете святкувати його! Сім днів бу́дете їсти опрі́сноки. Але́ першого дня зро́бите, щоб не було́ ква́шеного в ваших домах, бо кожен, хто їстиме ква́шене, — від дня першого аж до дня сьомого, — то буде ви́тята душа та з Ізраїля. А першого дня бу́дуть у вас священні збори, і сьомого дня священні збори. Жодна праця не буде робитися в них, тільки що́ їсти кожній душі, те єдине роби́тимете ви. І ви будете доде́ржувати опрі́сноків, бо саме того дня Я вивів війська ваші з єгипетського краю. І бу́дете доде́ржувати того дня в ваших родах, як постанови вічної. Першого місяця, чотирна́дцятого дня місяця бу́дете їсти опрісноки аж до вечора дня двадцять першого того ж місяця. Сім день ква́шене не буде знахо́дитися в ваших дома́х, бо кожен, хто їстиме квашене, то буде ви́тята душа та з Ізраїльської громади, чи то серед прихо́дьків, чи то тих, хто народився у кра́ї. Жодного ква́шеного не бу́дете їсти в усіх ваших оселях, — будете їсти опрі́сноки!“ І покликав Мойсей усіх старши́х Ізраїлевих, та й промовив до них: „Спровадьте й візьміть собі дрібну худо́бину за роди́нами вашими, і заколіть па́сху. І візьміть в'язку ісо́пу й умочіть у кров, що в посу́дині, і доторкніться горі́шнього одві́рка й двох одвірків бічни́х кров'ю, що в посудині. А ви, — ніхто не вийдете з дверей дому свого аж до ра́нку! І пере́йде Господь ударити Єгипет, і побачить ту кров на одвірку горі́шнім і на двох одвірках бічни́х, — і обмине́ Господь ті двері, і не дасть згубникові ввійти до ваших домів, щоб ударити. А ви бу́дете дотримувати цю річ, як постанови для себе й для синів своїх аж навіки. І станеться, коли ви вві́йдете до того Кра́ю, що дасть вам Господь, як Він обіцяв був, то ви бу́дете доде́ржувати цієї служби. І станеться, коли запитають вас ваші сини: „Що́ то за служба ваша?“ то відкажете: „Це жертва — Пасха для Господа, що обминув був доми Ізраїлевих синів в Єгипті, коли побивав Єгипет, а доми наші зберіг“. І схилився наро́д, — і вклонивсь до землі. І пішли й учинили сини Ізраїля, — як наказав був Господь Мойсеєві та Ааронові, так учинили вони. І сталося в половині но́чі, і вдарив Господь в єгипетськім кра́ї кожного перворідного, від перворідного фараона, що сидить на своїм престолі, аж до перворідного полоне́ного, що у в'язни́чному домі, і кожного перворідного худоби. І встав фараон уночі́, він та всі раби його, та ввесь Єгипет. І зня́вся великий зойк в Єгипті, бо не було́ дому, щоб не було там померлого!... І покликав фараон Мойсея та Аарона вночі́, та й сказав: „Устаньте, вийдіть з-посеред народу мого, — і ви, і сини Ізраїлеві. І йдіть, служіть Господе́ві, як ви казали! І дрібну вашу худобу, і худобу вашу велику візьміть, як ви казали, та й ідіть. І поблагословіть і мене!“ І квапили єги́птяни наро́д той, щоб спішно відпустити їх із кра́ю, бо казали: „Усі ми помремо́!“ І поніс той наро́д тісто своє, поки воно вкисло, діжки́ свої, зав'язані в їхні одежі, на плечах своїх. І Ізраїлеві сини вчинили за словом Мойсеєвим, і пози́чили від єги́птян посуд срібний і по́суд золотий та шати. А Господь дав милість тому народові в очах Єгипту, — і вони позичили — і забрали здобич від Єгипту. І вирушили Ізраїлеві сини з Рамесесу до Суккоту, близько шости сот тисяч чоловіка піхоти, крім дітей, а також багато різного люду підняли́ся з ними, і дрібна худоба й велика худоба, маєток дуже великий. І пекли вони те тісто, що винесли з Єгипту, на прісні коржі́, бо не вкисло воно, бо вони були вигнані з Єгипту, і не могли бари́тися, а поживи на дорогу не пригото́вили собі. А перебува́ння Ізраїлевих синів, що сиділи в Єгипті, — чотириста років і тридцять років. І сталося в кінці чотирьохсот років і тридцяти років, і сталося саме того дня, — вийшли всі Господні війська з єгипетського кра́ю. Це ніч сторо́жі для Господа, бо Він вивів їх з єгипетського кра́ю. Ця сама ніч — сторо́жа для Господа всім синам Ізраїля на їхні поколі́ння. І сказав Господь до Мойсея й до Аарона: „Це постанова про Пасху: жоден чужи́нець не бу́де їсти її. А кожен раб лю́дський, ку́плений за срібло, коли обріжеш його, тоді він буде їсти її. Прихо́дько та на́ймит не бу́де їсти її. В само́му домі буде вона їстися, не винесеш із дому назо́вні того м'яса, а костей його не зламаєте. Уся громада Ізраїлева буде справляти її. А коли буде ме́шкати з тобою прихо́дько, і схоче справляти Пасху Господе́ві, то нехай буде обрі́заний в нього кожен чоловічої статі, а тоді він приступить справляти її, і він буде, як наро́джений в краї. А кожен необрі́заний не буде їсти її. Один зако́н буде для тубі́льця й для прихо́дька, що мешкає серед вас“. І вчинили всі Ізраїлеві сини, — як наказав був Господь Мойсеєві та Ааронові, так учинили вони. І сталося того саме дня, — вивів Господь Ізраїлевих синів з єгипетського кра́ю за їхніми відділами.

Epistle

1 Corinthians 9:24-27;10:1-5

Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб оде́ржали ви! І кожен змагу́н від усього стримується; вони ж — щоб тлінний прийняти вінок, але ми — щоб нетлінний. Тож біжу́ я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б'ючи́. Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати само́му негі́дним. Не хо́чу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були́, — і всі перейшли через море, і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея, і всі їли ту саму пожи́ву духовну, і пили́ всі той самий духовний напі́й, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля — був Христос! Але їх багатьох не вподо́бав був Бог, бо „понищив Він їх у пустині“.

First Reading

Song of Solomon 3

„По но́чах на ложі своїм я шукала того́, кого́ полюбила душа моя. Шукала його, — та його не знайшла́. Хай устану й нехай я пройду́ся по місті, хай на ву́лицях та на майда́нах того пошукаю, кого полюбила душа моя! Шукала його, — та його не знайшла́. Спітка́ли мене сторожі́, що по місті прохо́дять. „Чи не бачили ча́сом того, кого полюбила душа моя?“ Небагато пройшла я від них, — та й знайшла́ я того́, кого́ полю́била душа моя: схопи́ла його, — й не пустила його, аж по́ки його не ввела́ у дім неньки своєї, та в кімна́ту тієї, що в утро́бі носила мене! Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газе́лями чи польови́ми оленями, щоб ви не споло́хали, щоб не збуди́ли любови, аж доки йому до вподо́би!“ „Хто вона, що вихо́дить із пустині, немов стовпи диму, оку́рена ми́ррою й ла́даном, всіля́кими па́хощами продавця?“ „Ось ло́же його, Соломонове, — шістдесят лицарів навколо нього, із лицарів славних Ізраїлевих! Усі вони мають меча, усі вправні в бою́, кожен має свого меча при своєму стегні́ проти стра́ху нічно́го. Но́ші зробив собі цар Соломон із лива́нських дере́в: стовпці їхні зробив він із срі́бла, а їхне опертя́ — золоте, пурпуро́ве сиді́ння, їхня сере́дина ви́стелена коха́нням дочо́к єрусалимських! Підіть і побачте, о до́чки сіо́нські, царя Соломона в вінку́, що ним мати його увінча́ла його в день весілля його та в день радости серця його!“

Morning Prayer — Second Lesson

Mark 3

І Він зно́ву до синагоги ввійшов. І був там один чоловік, який мав суху руку. І, щоб обвинуватити Його, наглядали за Ним, чи Він у суботу того не вздоро́вить. І говорить Він до чоловіка з сухою рукою: „Стань посере́дині!“ А до них промовляє: „У суботу годи́ться робити добре, чи робити лихе, життя зберегти, чи погуби́ти?“ Вони ж мовчали. І спогля́нув Він із гнівом на них, засму́чений закам'яні́лістю їхніх серде́ць, і сказав чоловікові: „Простягни свою руку!“ І той простяг, — і рука йому стала здорова! Фарисеї ж негайно пішли та з іродія́нами раду зробили на Нього, — як Його погубити. А Ісус із Своїми у́чнями вийшов над море. І на́товп великий ішов вслід за Ним із Галілеї й з Юдеї, і з Єрусалиму, і з Ідуме́ї, і з-за Йорда́ння, і з Ти́ру й Сидо́ну. На́товп великий, прочувши, як багато чинив Він, зібрався до Нього. І сказав Він до у́чнів Своїх нагото́вити чо́вна Йому, через натовп, щоб до Нього не ти́снулись. Бо Він багатьох уздоро́вив, так що хто тільки не́мочі мав, то ти́слись до Нього, щоб Його доторкну́тись. І ду́хи нечисті, як тільки вбачали Його, то падали ницьма перед Ним, і кричали й казали: „Ти Син Божий!“ А Він їм суво́ро наказував, щоб вони Його не виявля́ли. І Він вийшов на го́ру, і покликав, кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього. І визначив Дванадцятьо́х, щоб із Ним перебува́ли, і щоб послати на проповідь їх, і щоб мали вони вла́ду вздоровля́ти неду́ги й виго́нити де́монів. І визначив Він оцих Дванадцятьо́х: Си́мона, і дав йому ймення Петро, і Якова Зеведе́євого, і Івана, брата Якова, і дав їм імена Воанерге́с, цебто „сини гро́мові“, і Андрія, і Пилипа, і Вартоломі́я, і Матві́я, і Хому́, і Якова Алфі́євого, і Таде́я, і Си́мона Канані́та та Юду Іскаріо́тського, що й видав Його. І приходять до дому вони. І знову зібралось наро́ду, що вони не могли навіть хліба з'їсти. І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамови́тий. А книжники, що поприхо́дили з Єрусалиму, казали: Має Він Вельзеву́ла, і виганяє де́монів силою князя де́монів. І, закликавши їх, Він у при́тчах до них промовляв: „Як може сатана́ сатану́ виганяти? І коли царство поділиться супроти себе, — не може всто́яти те царство. І коли дім поділиться супроти себе, — не може всто́яти той дім. І коли б сатана сам на се́бе повстав і поділився, то не зможе всто́яти він, але згине. Ніхто бо не може вде́ртись у дім дужого, та й пограбувати добро його, якщо перше не зв'яже дужого, і аж тоді пограбує госпо́ду його. Поправді кажу́ вам, що про́стяться лю́дським синам усі про́гріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали. Але, хто богознева́жить Духа Святого, — повіки йому не відпуститься, але́ гріху вічному він підпадає“. Бож казали вони: „Він духа нечистого має“. І поприхо́дили мати Його та брати Його, і, о́сторонь ставши, послали до Нього і Його виклика́ли. А наро́д кругом Нього сидів. І сказали Йому: „Ото мати Твоя, і брати Твої, і се́стри Твої он про Тебе питаються о́сторонь“. А Він їм відповів і сказав: „Хто́ Моя мати й брати?“ І поглянув на тих, що круг Нього сиділи, і промовив: „Ось мати Моя та бра́ття Мої! Бо хто Божу волю чинитиме, то́й Мені брат, і сестра, і мати“.

Responsorial Psalm

Psalm 51

Gospel

Matthew 20:1-16

Бо Царство Небесне подібне одно́му госпо́дареві, що вдо́світа вийшов згодити робітників у свій виноградник. Згодившися ж він із робі́тниками по дина́рію за день, послав їх до свого виноградника. А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: „Ідіть і ви до мого виноградника, і що́ буде належати, дам вам“. Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев'ятій, і те саме зробив. А вийшовши коло години одина́дцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: „Чого тут стоїте́ цілий день безробітні?“ Вони кажуть до нього: „Бо ніхто не найняв нас“. Відказує їм: „Ідіть і ви в виноградник“. Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: „Поклич робі́тників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших“. І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по дина́рію. Коли ж прийшли перші, то ду́мали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли́. А взявши, вони почали́ наріка́ти на господаря, кажучи: „Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спеко́ту“. А він відповів і сказав до одно́го із них: „Не кривджу я, друже, тебе, — хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому́ ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хо́чу, зробити? Хіба око твоє за́здре від того, що я добрий?“ Отак будуть останні першими, а перші — останніми!“

Responsorial Psalm

Psalm 33

Responsorial Psalm

Psalm 34

Responsorial Psalm

Psalm 34

Evening Prayer — First Lesson

Exodus 13

І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: „Посвяти Мені кожного перворідного, що розкриває всяку утро́бу серед Ізраїлевих синів, серед люди́ни й серед худоби, — для Мене воно!“ І сказав Мойсей до народу: „Пам'ятайте той день, коли ви вийшли з Єгипту, із дому ра́бства! Бо силою руки Господь вивів вас ізвідти; і не будете їсти ква́шеного. Ви виходите сьогодні, у місяці авіві. І станеться, коли Господь уведе тебе до краю ханаанеянина, і хіттеянина, й амореянина, і хіввеянина, й євусеянина, що про нього присягнув був батькам твоїм, щоб дати тобі край, який тече молоком та медом, то ти бу́деш служити ту службу того місяця. Сім день бу́деш їсти опрісноки, а дня сьомого — свято для Господа! Опрі́сноки будуть їстися сім тих день, і не побачиться в тебе квашене, і не побачиться в тебе квашене в усім кра́ї твоїм! І оповіси́ синові своєму того дня, говорячи: Це для того, що вчинив мені Господь, коли я виходив із Єгипту“. І буде тобі це за знака на руці твоїй, і за па́м'ятку між очима твоїми, щоб Господній Зако́н був в устах твоїх, бо сильною рукою Господь вивів тебе із Єгипту. І будеш доде́ржуватися цієї постано́ви в означенім ча́сі її з року в рік. І станеться, коли введе тебе Господь до землі ханаанеянина, як присяг був тобі та батькам твоїм, і дасть її тобі, то відділиш усе, що розкриває утро́бу, для Господа, і все перворідне худоби, що буде в тебе, — самці́ для Господа! А кожного віслюка́, що розкриває утробу, викупиш овечкою; а коли не викупиш, то зламай йому шию. І кожного перворідного лю́дського серед синів твоїх викупиш. І станеться, коли взавтра запитає тебе син твій, говорячи: Що́ то? то відповіси йому: Силою Своєї руки вивів нас Господь із Єгипту, із дому рабства. І сталося, коли фараон учинив запеклим своє серце, щоб не відпустити нас, то Господь повбивав усіх перворідних в єгипетськім краї, від перворідного лю́дського й аж до перворідного худоби. Тому то я прино́шу в жертву Господе́ві все чоловічої статі, що розкриває утро́бу, а кожного перворідного синів своїх викупляю. І станеться це за знака на руці твоїй, і за пов'я́зку поміж очима твоїми, бо силою Своєї руки вивів нас Господь із Єгипту“. І сталося, коли фараон відпустив був той народ, то Бог не повів їх дорогою землі филистимської, хоч була близька́ вона. Бо Бог сказав: „Щоб не пожалкував той наро́д, коли він побачить війну, і не вернувся до Єгипту“. І повів Бог той народ окружно́ю дорогою пустині аж до Червоного моря. І вийшли Ізраїлеві сини з єгипетського краю узбро́єні. А Мойсей забрав із собою кості Йо́сипа, бо присягою той закляв був Ізраїлевих синів, кажучи: „Напевно згадає Бог вас, і ви винесете з собою кості мої звідси“. І вони ру́шили з Суккоту, і розта́борилися в Етам, на границі пустині. А Господь ішов перед ними вдень у стовпі хмари, щоб провадити їх дорогою, а вночі́ в стовпі огню́, щоб світити їм, щоб ішли вдень та вночі. Не відступав удень стовп хмари тієї, а вночі стовп огню з-перед обличчя народу!

Second Reading

I John 3

Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми́ Божими, і ними ми є. Світ нас не знає тому́, що Його не пізнав. Улю́блені, — ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що́ ми будемо. Та знаємо, що, коли з'я́виться, то бу́дем подібні до Нього, бо бу́демо бачити Його, як Він є. І кожен, хто має на Нього наді́ю оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він. Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззако́ння. Бо гріх — то беззако́ння. І ви знаєте, що Він був з'явився, щоб гріхи наші взяти, а гріха в Нім нема. Кожен, хто в Нім пробува́є, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його, і не пізнав Його. Діточки, хай ніхто вас не зво́дить! Хто чинить праведність, той праведний, як праведний Він! Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від поча́тку. Тому́ то з'явився Син Божий, щоб зни́щити справи диявола. Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога наро́джений він. Цим пізнаю́ться діти Божі та діти дияволові: Кожен, хто нраведности не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить! Бо це та звістка, яку від початку ви чули, — щоб любили один о́дного, не так, як той Каїн, що був від лукавого, і брата свого́ забив. А за що він забив його? Бо лукаві були його вчинки, а брата його — праведні. Не дивуйтеся, бра́ття мої, коли світ вас нена́видить! Ми знаємо, що ми перейшли від смертн в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті. Кожен, хто нена́видить брата свого, той душогу́б. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б. Ми з того пізнали любов, що ду́шу Свою́ Він покла́в був за нас. І ми мусимо класти ду́ші за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Ді́точки, — любімо не словом, ані язико́м, але ді́лом та правдою! Із цього дові́дуємось, що ми з правди, і впокорюєм наші серця́ перед Ним, бо коли винуватить нас серце, то Бог більший від нашого серця та ві́дає все! Улю́блені, — коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу до Бога, і чого́ тільки попро́симо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любе для Нього. І оце Його заповідь, щоб ми вірували в Ім'я́ Сина Його — Ісуса Христа, і щоб любили один о́дного, як Він нам заповідь дав! А хто Його заповіді береже́, той у Нім пробуває, а Він у ньому. А що в нас пробуває, пізнає́мо це з того Духа, що Він нам Його дав.

Second Reading

II Corinthians 2

А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку. Бо коли я засму́чую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмути́в? І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися нале́жало, про всіх вас бувши певний, що радість моя — то радість усіх вас! Бо з великого горя та з ту́ги сердечної я написав вам з рясни́ми слізьми́ не на те, щоб були ви засму́чені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас! А як хто засмутив, не мене засмутив, а поча́сти — щоб не пригніти́ти — і всіх вас. До́сить такому кара́ння того, що від багатьох, через те навпаки́, — краще простити й поті́шити, щоб смуток великий його не поже́р. Через те вас благаю: зміцніть до нього любов! Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш до́свід, чи в усім ви слухня́ні. А кому ви прощаєте що, тому й я; бо й я, як простив що кому, то кому я простив, зробив те через вас від Особи Христа, щоб нас сатана не перехитрував, — відо́мі бо нам його задуми! А коли я прийшов до Троа́ди звіщати Христову Єва́нгелію, і були двері для мене відчинені в Господі, не мав я споко́ю для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита; але, попрощавшися з ними, я пішов в Македонію. А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запа́шність знання́ про Себе через нас виявляє на всякому місці! Ми бо для Бога Христова запа́шність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть, для одних бо смертельна запа́шність на смерть, а для других запа́шність життє́ва в життя. І хто здатен на це? Бо ми не такі, як багато-хто, що Боже Слово фальшують, але ми провіщаємо, як із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі!

Second Reading

1 Corinthians 3:16-23

Чи не знаєте ви, що ви — Божий храм, і Дух Божий у вас пробува́є? Як хто ні́вечить Божого храма, того зні́вечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той — то ви! Хай не зво́дить ніхто сам себе́. Як кому з вас здається, що він мудрий в цім віці, нехай стане нерозумним, щоб бути премудрим. Цьогосві́тня бо мудрість — у Бога глупо́та, бо написано: „Він ловить премудрих у хи́трощах їхніх!“ І зно́ву: „Знає Госпо́дь думки мудрих, що марно́тні вони!“ Тож нехай ніхто не хва́литься людьми́, бо все ваше: чи Павло, чи Аполло́с, чи Ки́фа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи тепе́рішнє, чи майбутнє — усе ваше, ви ж Христові, а Христос — Божий!

Second Reading

Galatians 3:10-14

А всі ті, хто на діла Зако́ну покладається, — вони під прокля́ттям. Бо написано:, Прокля́тий усякий, хто не триває в усьому, що написано в книзі Зако́ну, щоб чинити оте!“ А що перед Богом Зако́ном ніхто не виправдується, то це ясно, бо „праведний житиме вірою“. А Зако́н не від віри, але „хто чинитиме те, той житиме ним“. Христос відкупив нас від прокля́ття Зако́ну, ставши прокля́ттям за нас, бо написано: „Прокля́тий усякий, хто ви́сить на дереві“, щоб Авраамове благослове́ння в Ісусі Христі поши́рилося на поган, щоб обі́тницю Духа прийняти нам вірою.

Gospel

Matthew 13

Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи: І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували. Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́; а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли. А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в. Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро. Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“ І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“ А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но. Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має. Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите. Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують. Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули. Послухайте ж притчу про сіяча́. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується. А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду. А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль. І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“ А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“ Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю. Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“. Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“. Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“ Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“. А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський, а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого; а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́. І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́. Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння, і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає! Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“. І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов. І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні? Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда? І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“ І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.

Evening Prayer — Second Lesson

1 Corinthians 15

Звіщаю ж вам, браття, Єва́нгелію, яку я вам благовісти́в, і яку прийняли́ ви, в якій і стоїте́. Якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовісти́в вам, якщо тільки ви ввірували не нао́сліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, - що Христос був умер ради наших гріхів за Писа́нням, і що Він був похо́ваний, і що третього дня Він воскрес за Писа́нням, і що з'явився Він Ки́фі, потім Дванадцятьо́м. А по́тім з'явився нара́з більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочи́ли. Пото́му з'явився Він Якову, опісля - усім апо́столам. А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недо́родкові. Я бо найменший з апо́столів, що негі́дний зватись апо́столом, бо я переслідував був Божу Церкву. Та благода́ттю Божою я те, що є, і благода́ть Його, що в мені, не даремна була́, але я працював більше всіх їх, правда - не я, але Божа благода́ть, що зо мною вона. Тож чи я, чи вони, - ми так проповідуємо, і так ви ввірували. Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, - як же дехто між вами гово́рять, що немає воскресіння мертвих? Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша! Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми сві́дчили, що воскреси́в Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі. Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, - ви в своїх ще гріхах, тоді то загинули й ті, що в Христі упоко́їлись! Коли ми наді́ємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасні́ші від усіх людей! Та нині Христос воскрес із мертвих, - пе́рвісток серед покі́йних. Смерть бо через люди́ну, і через Люди́ну воскресіння мертвих. Бо так, як в Ада́мі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: пе́рвісток Христос, по́тім ті, що Христові, під час Його при́ходу. А пото́му кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уря́д, і вла́ду всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не „покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!“ Як ворог останній - смерть зни́щиться, бо „під ноги Його Він усе впокори́в“. Коли ж каже, що впоко́рено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокори́в Йому все. А коли Йому все Він упоко́рить, тоді й Сам Син упоко́риться Тому́, Хто все впокори́в Йому, щоб Бог бу́в у всьому все. Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то на́що вони ради мертвих і христяться? Для чого й ми повсякча́с наражаємось на небезпе́ки? Я щодень умираю. Так свідчу, браття, вашою хвалою, що маю її в Христі Ісусі, Господі нашім. Коли я зо звіра́ми боровся в Ефе́сі, яка мені по-лю́дському ко́ристь, коли мертві не воскресають? „Будем їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!“ Не дайте себе зве́сти, — товари́ство лихе псує добрі звича́ї! Протверезі́ться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, — говорю́ вам на сором! Але дехто скаже: „Як мертві воскреснуть? І в якім тілі при́йдуть?“ Нерозумний, — що́ ти сієш, те не оживе, як не вмре. І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зе́рно, яке тра́питься, — пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зе́рняті тіло його. Не кожне тіло однакове тіло, але ж інше в люде́й, та інше тіло в скотини, та інше тіло в пташо́к, та інше у риб. Є небесні тіла й тіла зе́мні, але ж інша слава небесним, а інша зе́мним. Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, — бо зоря́ від зорі́ відрізня́ється славою! Так само й воскресіння мертвих: сіється в тління, — в нетління встає, сіється в неславу, — у славі встає, сіється в немочі, — у силі встає, сіється тіло звичайне, — встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне. Так і написано: „Перша люди́на Ада́м став душею живою“, а останній Ада́м — то дух оживляючий. Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне. Перша люди́на — з землі, зе́мна, друга Люди́на — із неба Госпо́дь. Який зе́мний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні. І, як носили ми образ зе́много, так і образ небесного бу́демо носити. І це скажу́, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. Ось кажу́ я вам таємни́цю: не всі ми засне́мо, та всі перемінимось, — раптом, як оком змигну́ти, при останній сурмі́: бо засурми́ть вона — і мертві воскреснуть, а ми перемінимось! Мусить бо тлінне оце зодягну́тись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя. А коли оце тлінне в нетління зодя́гнеться, і оце смертне в безсмертя зодя́гнеться, тоді збудеться слово написане: „Поглинута смерть перемогою“! Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало́? Жало́ ж смерти — то гріх, а сила гріха — то Зако́н. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав. Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь за́вжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марно́тна у Господі!

Gospel

Matthew 14:22-36

І зараз звелів Ісус учням до чо́вна сідати, і перепли́сти на той бік раніше Його, аж поки наро́д Він відпу́стить. Відпусти́вши ж народ, Він на го́ру пішов помолитися насамоті́; і як вечір настав, був там Сам. А чо́вен вже був на сере́дині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супроти́вний. А о четвертій сторо́жі нічній Ісус підійшов до них, іду́чи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настра́шилися та й казали: „Мара́!“ І від стра́ху вони закричали... А Ісус до них зараз озвався й сказав: „Заспокойтесь, — це Я, не лякайтесь!“ Петро ж відповів і сказав: „Коли, Господи, Ти́ це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді“. А Він відказав йому: „Іди“. І, вилізши з чо́вна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса. Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопа́ти, і скричав: „Рятуй мене, Господи!“ І зараз Ісус простяг руку й схопи́в його, і каже до нього: „Маловірний, чого́ усумни́вся?“ Як до чо́вна ж вони ввійшли, буря вщу́хнула. А приявні в чо́вні вклонились Йому та сказали: „Ти справді Син Божий!“ Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську. А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій око́лиці, і до Нього прине́сли всіх хворих. І благали Його, щоб бодай доторкнутися кра́ю одежі Його. А хто доторкавсь, — уздоро́влений був.

Gospel

Luke 4:37-44

І не́слася чутка про Нього по всіх місцях кра́ю. А як вийшов Він із синагоги, увійшов у дім Си́мона. Теща ж Си́монова в великій гарячці лежала. І просили за неї Його. І, ставши над нею, Він заборони́в тій гарячці, — і вона полишила її. І, зараз уставши, теща їм прислуго́вувала. Коли ж сонце захо́дило, то всі, хто мав яких хворих на різні неду́ги, до Нього приво́дили їх. Він же клав Свої руки на кожного з них, — та їх уздоровля́в. Із багатьох же вихо́дили й де́мони, кричачи́ та гово́рячи: „Ти Син Божий!“ Та Він їм забороня́в, і не давав говорити, що знали вони, що Христос Він. Коли ж настав день, Він вийшов, і подавсь до самотнього місця. А люди шукали Його. І прийшовши до Нього, Його затримували, щоб від них не відхо́див. Він же промовив до них: „І іншим містам Я повинен звіщати Добру Нови́ну про Боже Царство, — бо на те Мене по́слано“. І Він проповідував по синагогах Галілеї.

Gospel

John 15

Я правдива Виногра́дина, а Отець Мій — Виногра́дар. Усяку галу́зку в Мене, що плоду не прино́сить, Він відтина́є, але всяку, що плід родить, обчища́є її, щоб рясніше родила. Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті. Перебува́йте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позоста́неться на виногра́дині, так і ви, як в Мені перебува́ти не будете. Я — Виноградина, ви — галу́ззя! Хто в Мені перебува́є, а Я в ньому, той рясно заро́джує, бо без Мене нічого чинити не можете ви. Коли хто перебува́ти не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галу́зка, і всохне. І грома́дять їх, і кладуть на огонь, — і згорять. Коли ж у Мені перебува́ти ви будете, а слова́ Мої позоста́нуться в вас, то просіть, чого хочете, — і станеться вам! Отець Мій просла́виться в то́му, якщо рясно заро́дите й бу́дете учні Мої. Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй! Якщо бу́дете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебува́тимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його. Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була́ ваша радість! Оце Моя заповідь, — щоб любили один о́дного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за дру́зів своїх. Ви дру́зі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую. Я вже більше не бу́ду раба́ми вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав дру́зями Я, бо Я вам об'явив усе те, що почув від Мого Отця. Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настанови́в, щоб ішли ви й прино́сили плід, і щоб плід ваш зостався, щоб дав вам Отець, чого тільки попро́сите в Імення Моє. Це Я вам заповідую, — щоб любили один о́дного ви! Коли вас світ нена́видить, знайте, що Мене він знена́видів перше, як вас. Коли б ви зо світу були́, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас нена́видить. Пригадайте те слово, яке Я вам сказав: „Раб не більший за пана свого“. Як Мене переслі́дували, — то й вас переслідувати бу́дуть; як слово Моє зберігали, — берегти́муть і ваше. Але все це робитимуть вам за Ім'я́ Моє, бо не знають Того, хто послав Мене. Коли б Я не прийшов і до них не казав, то не мали б гріха́, а тепер вимо́вки не мають вони за свій гріх. Хто Мене нена́видить, — і Мого Отця той нена́видить. Коли б Я серед них не вчинив був тих діл, яких не чинив ніхто інший, то не мали б гріха́. Та тепер вони бачили, — і знена́виділи і Мене, і Мого Отця. Та щоб спра́вдилось слово, що в їхнім Зако́ні написане: „Мене безпідставно знена́виділи!“ А коли Втіши́тель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, — Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене. Та засві́дчте і ви, бо ви від початку зо Мною.