Today's Readings

First Reading

Romans 8:22-30

Бо знаємо, що все створі́ння ра́зом зідхає й ра́зом мучиться аж досі. Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зача́ток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла. Надією бо ми спасли́ся. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що́ бачить, чому б того й наді́явся? А коли сподіва́ємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю. Так само ж і Дух допомагає нам у наших не́мочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимо́вними зідха́ннями. А Той, Хто досліджує серця́, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих. І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре. Бо кого Він передба́чив, тих і призна́чив, щоб були подібні до о́бразу Сина Його, щоб Він був перворі́дним поміж багатьма́ братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і ви́правдав, а кого ви́правдав, тих і просла́вив.

First Reading

Genesis 35

І сказав Бог до Якова: „Уставай, вийди до Бет-Елу, і там осядься, і зроби там жертівника Богові, що явився тобі, як ти втікав був перед Ісавом, братом своїм“. І сказав Яків до дому свого, до всіх, хто був із ним: „Усуньте чужинних богів, які є серед вас, і очистьтеся, і змініть свою одіж. І встаньмо, і підім до Бет-Елу, і зроблю́ я там жертівника Богові, що відповів мені в день мого утиску, і був зо мною в дорозі, якою ходив я“. І вони віддали Якову всіх чужинних богів, що були в їх руках, і сережки, що в їхніх ушах, а Яків сховав їх під дубом, що перед Сихемом. І вирушили вони. І великий жах обгорнув ті міста, що навколо них, і вони не гналися за синами Якова. І прибув Яків до Лузу, що в землі ханаанській, цебто до Бет-Елу, він і ввесь наро́д, що був з ним. І збудував він там жертівника, та й назвав те місце: Ел Бет-Ел, бо там явився йому Бог, коли він утікав перед своїм братом. І вмерла Девора, мамка Ревеки, і була похована нижче Бет-Елу під дубом, а він назвав ім'я йому: Аллон-Бахут. І ще явився Бог до Якова, коли він прийшов був із Падану арамейського, і поблагословив його. І сказав йому Бог: „Ім'я твоє Яків. Не буде вже кликатися ім'я твоє Яків, але Ізра́їль буде ім'я́ твоє“. І назвав ім'я йому: Ізра́їль. І сказав йому Бог: „Я Бог Всемогутній! Плодися й розмножуйся, — наро́д і громада народів буде з тебе, і царі вийдуть із сте́гон твоїх. А той Край, що я дав його Авраамові та Ісакові, — дам його тобі, і нащадку твоєму по тобі дам Я той Край“. I вознісся Бог з-понад нього в місці, де з ним говорив. І поставив Яків пам'ятника на тому місці, де Він говорив з ним, пам'ятника кам'яного, і вилив на нього винне лиття, і полив його оливою. І назвав Яків ім'я місцю, що там говорив із ним Бог: Бет-Ел. І він рушив із Бет-Елу. І була ще ківра землі до Ефрати, а Рахіль породила, і були важкі її пологи. І сталося, коли важкі були її пологи, то сказала їй баба-сповитуха: „Не бійся, бо й це тобі син“. I сталося, коли виходила душа її, бо вмирала вона, то назвала ім'я йому: Бен-Оні, а його батько назвав його: Веніями́н. І вмерла Рахіль, і була похована на дорозі до Ефрати, це є Віфлеєм. І поставив Яків пам'ятника на гробі її, — це надгро́бний пам'ятник Рахілі аж до сьогодні. І рушив Ізраїль, і розтягнув намета свого далі до Міґдал-Едеру. І сталося, коли Ізраїль перебував у тім краї, то Рувим пішов і ліг із Білгою, наложницею батька свого. І почув Ізраїль, і було це злим йому. Сини Ліїні: перворідний Якова Руви́м, і Симео́н, і Леві́й, і Юда, і Іссаха́р, і Завуло́н. Сини Рахілині: Йо́сип і Веніями́н. А сини Білги, невільниці Рахілиної: Дан і Нефтали́м. А сини Зілпи, невільниці Ліїної: Ґад і Аси́р. Оце сини Якова, що йому народжено в Падані арамейському. І прибув Яків до Ісака, свого батька, до Мамре́, до Кир'ят-Арби, цебто Хеврону, що там жив Авраам та Ісак. І були Ісакові дні сто літ і вісімдесят літ. І впоко́ївся Ісак та й помер, і прилучився до своє́ї рідні, старий та нажившись. І поховали його Ісав та Яків, сини його.

First Reading

Exodus 3:16-22

Іди, збери старши́х Ізраїлевих та й скажи їм: Господь, Бог батьків ваших, явився мені, Бог Авраама, Ісака та Якова, говорячи: Згадуючи, згадав Я про вас, та про заподіяне вам ув Єгипті“. І сказав Я: „Я виведу вас з єгипетської біди до Краю ханаанеянина, і хіттеянина, й амореянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина, до Краю, що тече молоком та медом. І вони послухають сло́ва твого, і при́йдеш ти та старші Ізраїлеві до єгипетського царя, та й скажете йому: Господь, Бог євреїв, стрівся був нам. А тепер ми пі́демо в триденну дорогу в пустиню, і складемо жертви Господе́ві, Богові нашому! І Я знаю, що єгипетський цар не дасть вам піти, як не буде змушений рукою сильною. І Я витягну Свою руку, та й поб'ю Єгипет усіма чудами Моїми, що вчиню серед нього, а потому він відпустить вас. І Я дам милість цьому наро́дові в очах Єгипту, — і станеться, коли пі́дете, не пі́дете ви впорожні! Бо позичить жінка від сусідки своєї і від ме́шканки дому свого по́суд срібний і по́суд золотий та одежу, і покладете це на синів ваших та на дочок ваших, — і заберете здобич від Єгипту“.

Morning Prayer — First Lesson

Exodus 14

І говорив Господь до Мойсея, кажучи: „Скажи Ізраїлевим синам, і нехай вони повернуть, і нехай ота́боряться перед Пі-Гахіротом, між Міґдолом і між морем, перед Баал-Цефоном. Навпроти нього ота́боритесь над морем. І скаже фараон про Ізраїлевих синів: заблудились вони в землі цій, за́мкнено пустиню для них. І вчиню запеклим фараонове серце, і він буде гнатися за вами, а Я прославлюся через фараона та через військо його. І пізнають єги́птяни, що Я — Господь!“ І вони вчинили так. І повідомлено царя єгипетського, що втік той наро́д. І змінилося серце фараона та рабів його до того народу, і сказали вони: Що́ це ми зробили, що відпустили Ізраїля від роботи нам?“ І запріг він свою колесни́цю, і забрав наро́д свій з собою. І взяв він шість сотень добі́рних колесни́ць, і всі колесни́ці Єгипту, і трійкових над усіма́ ними. І Господь учинив запеклим серце фараона, єгипетського царя, — і він погнався за Ізраїлевими синами. Але Ізраїлеві сини виходили сильною рукою! І гналися єги́птяни за ними, уся кіннота, колесни́ці фараонові, і комо́нники його та військо його, — і догнали їх, як вони ота́борилися були над морем, під Пі-Гахіротом, перед Баал-Цефоном. А фараон наближа́вся. І звели Ізраїлеві сини свої очі, аж ось єги́птяни жену́ться за ними! І дуже злякались вони... І кликали Ізраїлеві сини до Господа, а Мойсеєві дорікали: „Чи через те, що не було гробів в Єгипті, ти забрав нас умирати в пустині? Що́ це вчинив ти нам, щоб вивести нас із Єгипту? Чи це не те саме ми говорили до тебе в Єгипті, кажучи: Позостав нас, і нехай ми робимо Єгиптові! Бо ліпше нам ра́бство Єгиптові, аніж помирати нам у пустині!“ І сказав Мойсей до народу: „Не бійтеся! Стійте, і побачите спасі́ння Господа, що вчинить вам сьогодні. Бо єги́птян, яких бачите сьогодні, більше не побачите їх уже повіки! Господь буде воювати за вас, а ви мовчіть!“ І промовив Господь до Мойсея: „Що́ ти до Мене кли́чеш? Говори до синів Ізраїлевих, нехай руша́ють! А ти підійми свою палицю, і простягни руку свою на море, і розітни його, — і нехай уві́йдуть Ізраїлеві сини в сере́дину моря, на суходіл. А Я, — ось Я вчиню запеклим серце єги́птянам, і вони вві́йдуть за ними. І буду Я просла́влений через фараона, і через усе його військо, і через колесниці, його, і через комо́нників його. I пізнають єги́птяни, що Я — Господь, коли буду Я прославлений через фараона, і через колесниці його, і через комо́нників його!“ І рушив Ангол Божий, що йшов перед Ізраїльським табо́ром, і пішов за ними; і рушив стовп хмари перед ними, і став за ними, і ввійшов він у сере́дину між та́бір Єгипту й між та́бір Ізраїлів. І була та хмара й темрява для Єгипту, а ніч розсвітлив він для Ізраїля. І не зближався один до о́дного цілу ніч. І простяг Мойсей руку свою на море, — і Господь гнав море сильним сх́іднім вітром ц́ілу ніч, і зробив море суходолом, — і розступилася вода. І ввійшли Ізраїлеві сини в сере́дину моря, як на суходіл, а море було для них муром із прави́ці їхньої та з ліви́ці їхньої. А єги́птяни гналися, і ввійшли за ними всі фараонові коні й колесни́ці його, та його комо́нники до сере́дини моря. І сталося за ранньої сторожі, і поглянув Господь на єгипетський та́бір у стовпі огня й хмари, та й привів у зам́ішання єгипетський та́бір. І поскида́в колеса з колесни́ць його, і вчинив, що йому було́ тяжко ходити. І єги́птяни сказали: „Утікаймо від ізраїльтя́н, бо Господь воює за них з Єгиптом!“ І промовив Госпо́дь до Мойсея: „Простягни свою руку на море, і нехай ве́рнеться вода на єги́птян, на їхні колесни́ці й на комо́нників їхніх“. І простяг Мойсей руку свою на море, — і море вернулося, коли настав ранок, до сили своєї, а єги́птяни втікали навпроти нього. І кинув Господь єги́птян у сере́дину моря! І вернулась вода, і позакривала колесни́ці та комо́нників усьому фараоновому військові, що ввійшло за ними в море. Ані жоден із них не зостався! А Ізраїлеві сини йшли суходо́лом у сере́дині моря, а море було для них муром із правиці їхньої та з лівиці їхньої. І визволив Господь того дня Ізраїля з єгипетської руки. І бачив Ізра́їль мертвих єги́птян на березі моря. І побачив Ізра́їль сильну руку, яку ви́явив Господь у Єгипті, — і став боятися той народ Господа! І ввірував він у Господа, та в Мойсея, раба Його.

Epistle

Sirach 44:16-27;45:3-20

First Reading

Song of Solomon 4

„Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хоро́ша! Твої оченя́тка, немов ті голу́бки, глядя́ть з-за серпа́нку твого́! Твої ко́си — немов стадо кіз, що хви́лями схо́дять з гори Гілеа́дської! Твої зу́бки — немов та отара овець пообстри́ганих, що з ку́пелю вийшли, що ко́тять близня́та, і між ними немає неплі́дної, Твої гу́бки — немов кармази́нова нитка, твої у́стонька красні, мов частина грана́тного яблука — скро́ня твоя за серпа́нком твоїм! Твоя шия — немов та Давидова башта, на збро́ю збудо́вана: тисяча щитів повішена в ній, усе щити ли́царів! Два пе́рса твої — мов ті двоє близнят молодих у газе́лі, що випа́суються між ліле́ями. Поки день прохоло́ду навіє, а ті́ні втечуть, піду́ я собі на ту ми́ррину го́ру й на па́гірок ладану“. „Уся ти прекрасна, моя ти подру́женько, і пля́ми нема на тобі! Зо мною з Лівану, моя нарече́на, зо мною з Лівану ти пі́деш! Спогля́неш з вершини Ама́ни, з вершини Сені́ру й Гермо́ну, з лего́вища левів, з леопа́рдових гір. Забра́ла ти серце мені, моя се́стро, моя нарече́на, забра́ла ти серце мені самим о́чком своїм, разо́чком одне́ньким намиста свого! Яке любе коха́ння твоє, о сестрице моя, нарече́на! Скільки ліпша любов твоя за вино, а запа́шність олив твоїх — за всі па́хощі!“ Уста твої кра́пають мед щільнико́вий, моя наречена, мед і молоко — під твоїм язичко́м, а па́хощ одежі твоє́ї — як ліва́нські ті па́хощі!“ „Замкне́ний садок — то сестриця моя, наречена моя — замкне́ний садок, джерело́ запеча́тане. Лоно твоє — сад грана́тових яблук з плодо́м доскона́лим, ки́при із на́рдами, нард і шафра́н, пахуча трости́на й кори́ця з усіма деревами ла́дану, ми́рра й ало́е зо всіма́ найзапашні́шими па́хощами, ти джерело́ садкове́, криниця живої води, та тієї, що пли́не з Лива́ну“! „Прокинься, о вітре з півно́чі, і прили́нь, вітре з полу́дня, — повій на садок мій: нехай потечуть його па́хощі! Хай коха́ний мій при́йде до са́ду свого́, і нехай споживе́ плід найкращий його!“

Morning Prayer — Second Lesson

Mark 4

І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато наро́ду, так що Сам Він до чо́вна на морі ввійшов і сидів, а наро́д увесь був на землі покрай моря. І багато навчав Він їх при́тчами, і в науці Своїй їм казав: „Слухайте, — вийшов сіяч ось, щоб сі́яти. І як сі́яв, упало зе́рно одне край дороги, — і налетіли пташки́, і його́ повидзьо́бували. Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, де не мало багато землі, — і негайно зійшло, бо земля неглибока була́; а як сонце зійшло — то зів'я́ло, і, коріння не мавши, усохло. А інше впало між те́рен, і ви́гнався терен, і його поглуши́в, — і пло́ду воно не дало́. Інше ж упало на добрую землю, — і дало плід, що посхо́див і ріс; і видало втри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“. І сказав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“ І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма́ про цю при́тчу. І Він їм відповів: „Вам да́но пізнати таємни́ці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в при́тчах, щоб „оком дивились вони — і не бачили, ву́хом слухали — і не зрозуміли, щоб коли вони не наверну́лися, і відпу́щені бу́дуть гріхи їм!“ І Він їх запитав: „Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі! Сіяч сіє слово. А котрі́ край дороги, де сіється слово, — це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них. Так само й посіяні на кам'яни́стому ґрунті, — вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його, та коріння не мають у собі й непостійні; а зго́дом, як у́тиск або переслі́дування наступає за слово, вони спокушаються зараз. А між терен посіяне, — це ті, що слухають слово, але кло́поти цьогосві́тні й омана багатства та різні бажа́ння ввіходять, та й заглушують слово, — і пло́ду воно не дає. А посіяне в добрую землю — це ті, що слухають слово й приймають, — і родять утри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“. І сказав Він до них: „Чи світло прино́сять на те, щоб поставити його під посу́дину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на світи́льнику? Бо немає нічого захованого, що не ви́явиться, і немає таємного, що не вийде ная́в. Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“ І сказав Він до них: „Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам, і додаду́ть вам. Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має“. І сказав Він: „Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насі́ння, і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає па́ростки та росте, хоч не знає він, я́к. Бо родить земля сама з себе: перше вру́на, потім ко́лос, а тоді повне збіжжя на колосі. А коли плід доспіє, зараз він „посилає серпа́, бо настали жнива́“. І сказав Він: „До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі предста́вим його́? Воно — як те зе́рно гірчи́чне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі зе́мні насіння. Як посіяне ж буде, вироста́є, і стає над усі зілля́ більше, і ві́ття пускає велике таке́, що ку́блитись може в тіні його птаство небесне“. І такими притчами багатьома́ Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати. І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе. І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: „Перепли́ньмо на той бік“. І, лишивши наро́д, узяли із собою Його, як у чо́вні Він був; і інші човни́ були з Ним. І зняла́ся ось буря велика, а хвилі вливалися в чо́вен, аж чо́вен водою вже був перепо́внився! А Він спав на кормі́ на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: „Учителю, чи Тобі байдуже́, що ми гинемо?“ Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: „Мовчи, перестань!“ І стих вітер, — і тиша велика настала. І сказав Він до них: „Чого́ ви такі полохливі? Чому віри не маєте?“ А вони налякалися стра́хом великим, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітер і море слухня́ні Йому?“

Responsorial Psalm

Psalm 54

Gospel

Matthew 25:14-23

Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одно́му він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, — кожному за спромо́жністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, — і набув він п'ять і́нших талантів. Так само ж і той, що взяв два — і він ще два і́нших набув. А той, що одно́го взя́в, пішов та й закопав його в землю, — і сховав срі́бло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п'ять талантів, — приніс іще п'ять талантів і сказав: „Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, — ось я здобу́в інші п'ять талантів“. Сказав же йому його пан: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“ Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: „Два таланти мені передав ти, — ось іще два тала́нти здобу́в я“. Сказав йому пан його: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“

Responsorial Psalm

Psalm 34

Responsorial Psalm

Psalm 35

Responsorial Psalm

Psalm 35

Evening Prayer — First Lesson

Exodus 15

Тоді заспівав Мойсей та Ізраїлеві сини оцю пісню Господе́ві, та й проказали, говорячи: „Я буду співать Господе́ві, бо дійсно звели́чився Він, — коня й верхівця́ його кинув до моря! Моя сила та пісня — Госпо́дь, і Він став на спасі́ння мені! Це мій Бог, — і просла́влю Його, Він Бог батька мого, — і звеличу Його! Госпо́дь — Муж війни, Єгова́ — Йому Йме́ння! Колесни́ці фараонові й військо його вкинув у море, а вибір його трійкови́х у Червоному морі зато́плений. Безодні їх позакривали, зійшли до глиби́н, як той камінь! Права рука Твоя, Господи, всла́влена силою, прави́ця Твоя тро́щить ворога, Господи! А Своєю безмірною ве́личчю Ти розбиваєш Своїх заколо́тників, посилаєш палю́чий Свій гнів, — він їх поїдає, немов ту солому! А по́дувом ні́здер Твоїх вода ску́пчилась, вир спинився, немов та стіна, потоки загу́сли були в серці моря! Нахваля́вся був ворог: „Поженусь — дожену́! Попаю́ю здобичу, — душа моя спо́вниться ними! Меча свого ви́хоплю я, — і понищить рука моя їх!“ Та дмухну́в Ти був духом Своїм — і закрило їх море: вони потопи́лись в бурхливій воді, немов о́ливо! Хто подібний Тобі серед бо́гів, о Господи? Хто подібний Тобі, Препросла́влений святістю? Ти в славі грізни́й, Чудотворче! Простягнув Ти правицю Свою — і земля їх погли́нула! Милосердям Своїм вів наро́д, якого Ти визволив, Своєю Ти силою ввів у мешка́ння Своєї святині! Почули наро́ди — і тремтіли, обгорнула тривога мешка́нців землі филисти́мської! Старши́ни едо́мські тоді побенте́жились, моа́вських вельмож обгорнуло тремті́ння, розпливлися усі ханаа́нці! Напали на них страх та жах, через ве́лич раме́на Твойо́го замовкли, як камінь, аж поки пере́йде наро́д Твій, о Господи, аж поки перейде народ, що його Ти набув! Ти їх уведеш, і їх посадиш на го́ру спа́дку Твого, на місці, яке вчинив, Господи, жи́тлом Своїм, до Святині Господньої, що поставили руки Твої, і Господь зацарює навіки віків!“ Бо коли ввійшов був до моря кінь фараона з колесни́цею його та з його комо́нниками, то Господь повернув на них води мо́рські, а Ізраїлеві сини пішли суходолом у сере́дині моря. І взяла́ бубна пророчиця Марія́м, сестра Ааронова, а за нею повихо́дили всі жінки́ з бубнами та з танцями. І відповіла їм Марія́м: Співайте для Господа, бо дійсно звели́чився Він, — коня й верхівця його кинув до моря!“ І повів Мойсей Ізраїля від Червоного моря, і вийшли вони до пустині Шур. І йшли вони три дні в пустині, — і не знахо́дили води. І прийшли вони до Мари, і не могли пити води з Мари́, бо гірка́ вона. Тому названо ймення їй: Мара́. І став наро́д ре́мствувати на Мойсея, говорячи: „Що́ ми бу́демо пити?“ І він кли́кав до Господа! І показав йому Господь дерево, і він кинув його до води, — і стала вода та солодка! Там Він дав йому постанову та право, і там його ви́пробував. І сказав Він: „Коли дійсно будеш ти слухати голосу Господа, Бога твого, і будеш робити слушне в очах Його, і будеш слухатися за́повідей Його, і будеш виконувати всі постанови Його, то всю хворобу, що Я поклав був на Єгипет, не покладу на тебе, бо Я — Господь, Лікар твій!“ І прийшли вони до Єліму, а там дванадцять во́дних джере́л та сімдесят пальм. І вони ота́борилися там над водою.

Second Reading

I John 4

Улю́блені, — не кожному духові вірте, але випробо́вуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з'явилося в світ. Духа Божого цим пізнавайте: кожен дух, який ви́знає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога. А кожен дух, який не визнає́ Ісуса, той не від Бога, але́ він анти́христів, про якого ви чули, що йде, а тепер уже він у світі. Ви від Бога, дітки́, і ви перемогли їх, — більший бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі. Вони від світу, тому́ то говорять від світу, а світ слухає їх. Ми від Бога, — хто знає Бога, той слухає нас, хто не від Бога, той не слухає нас. Цим пізнає́мо Духа правди та духа обмани. Улю́блені, — любім один о́дного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та ві́дає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов! Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Одноро́дженого послав у світ, щоб ми через Нього жили́. Не в то́му любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблага́нням за наші гріхи. Улю́блені, — коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один о́дного! Бога не бачив ніко́ли ніхто. Коли один о́дного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удоскона́лилась. Що ми пробуваємо в Ньому, а Він у нас, пізнає́мо це тим, що Він дав нам від Духа Свого́. І ми бачили й сві́дчимо, що Отець послав Сина Спасителем світу. Коли хто визнає́, що Ісус — то Син Божий, то в нім Бог пробува́є, а він у Бозі. Ми пізнали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває! Любов удоскона́люється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, такі й ми на цім світі. Стра́ху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має му́ку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові. Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив. Як хто скаже: „Я Бога люблю́“, та нена́видить брата свого́, той неправдомо́вець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? І ми оцю заповідь маємо від Нього, щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив!

Second Reading

II Corinthians 3

Чи нам знов зачинати дору́чувати самих себе́? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доруча́льних до вас чи від вас? Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають! Виявляєте ви, що ви — лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на табли́цях камінних, але на тіле́сних табли́цях серця. Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа, не тому́, що ми здібні поми́слити щось із се́бе, як від себе, але наша здібність від Бога. І Він нас зробив бути здатними служи́телями Ново́го Заповіту, не букви, а Духа, — бо буква вбиває, а Дух оживля́є. Коли ж служі́ння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізра́їлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу мину́щу обличчя його, скільки ж більш буде в славі те служі́ння Духа! Бо як служі́ння о́суду — слава, то служіння праведности тим більше багате на славу! Не просла́вилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує, бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває! Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміли́вости, а не як Мойсей, що покрива́ло клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає. Але засліпилися їхні думки́, бо те саме покрива́ло аж до сьогодні лишилось незняте в чита́нні Старо́го Заповіту, бо зникає воно Христо́м. Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покрива́ло, „коли ж вони наве́рнуться до Господа, тоді покрива́ло здіймається“. Госпо́дь же — то Дух, а де Дух Господній, — там воля. Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.

Second Reading

1 Corinthians 4:1-13

Нехай кожен нас так уважає, якби служи́телів Христових і доморя́дників Божих таємни́ць; а що́ ще шукається в доморя́дниках, — щоб кожен був зна́йдений вірним. А для мене то найменше, щоб судили мене ви чи суд лю́дський, бо я й сам не суджу́ себе. Я бо проти себе нічого не знаю, але цим не випра́вдуюсь; Той же, Хто судить мене, то Госпо́дь. Тому́ не судіть передчасно нічо́го, аж поки не при́йде Госпо́дь, що й ви́світлить таємниці те́мряви та виявить за́думи серде́ць, і тоді кожному бу́де похвала́ від Бога. Оце ж усе, браття, приклав я до себе й Аполло́са ради вас, щоб від нас ви навчилися ду́мати „не більш, як написано“, щоб ви не чва́нились один за о́дним перед іншим. Хто бо тебе вирізня́є? Що́ ти маєш, чого б ти не взяв? А коли ж бо ти взяв, чого чва́нишся, ніби не взяв? Ви вже нагодовані, ви вже збагати́лися, без нас ви царюєте. І коли б то ви стали царюва́ти, щоб і ми царювали з вами! Бо я ду́маю, що Бог нас, апо́столів, поставив за найоста́нніших, мов на смерть засу́джених, бо ми стали диво́вищем світові, — і ангола́м, і лю́дям. Ми нерозумні Христа ради, а ви мудрі в Христі; ми слабі, ви ж міцні́; ви славні, а ми безчесні! Ми до цього ча́су і голодуємо, і пра́гнемо, і нагі́ ми, і като́вані, і тиняємось, і тру́димось, працюючи своїми руками. Коли нас лихосло́влять, ми благословляємо; як нас переслідують, ми те́рпимо; як лають, ми молимось; ми стали, як сміття́ те для світу, аж досі ми всім, як ті ви́кидки!

Second Reading

Galatians 3:15-22

Браття, кажу́ я по-лю́дському: навіть лю́дського затве́рдженого заповіту ніхто не відкидає та до нього не додає. А обі́тниці да́ні були Авраамові й насінню його. Не говориться: „і насінням“, як про багатьох, але як про одно́го: „і Насінню твоєму“, яке є Христос. А я кажу́ це, що заповіту, від Бога затве́рдженого, Зако́н, що прийшов по чотириста тридцяти роках, не відкидає, щоб обі́тницю він зруйнував. Бо коли від Зако́ну спадщина, то вже не з обі́тниці; Авраамові ж Бог дарував із обі́тниці. Що ж Зако́н? Він був даний з причини пере́ступів, аж поки при́йде Насіння, якому обі́тниця да́на була́; він учинений був анголами рукою посере́дника. Але посере́дник не є для одно́го, Бог же один. Отож, чи ж Зако́н проти Божих обі́тниць? Зо́всім ні! Якби бо був да́ний Зако́н, щоб він міг оживляти, то праведність справді була б від Зако́ну! Та все зачинило Писа́ння під гріх, щоб віруючим була да́на обі́тниця з віри в Ісуса Христа.

Gospel

Matthew 14

Того ча́су прочув Ірод чотиривла́сник чутки́ про Ісуса, і сказав своїм слу́гам: „Це Іван Христитель, — він із мертвих воскрес, і тому́ чуда тво́ряться ним“. Бо Ірод схопи́в був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язни́цю через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа. Бо до нього Іван говорив: „Не годи́ться тобі її мати! “ І хотів Ірод смерть заподі́яти йому, та боявся наро́ду, бо того за пророка вважали. А як був день наро́дження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродія́дина, та й Іродові догоди́ла. Тому́ під прися́гою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона. А вона, за намовою матері своєї: „Дай мені — проказала — отут на полу́миску голову Івана Христителя!“ І цар засмутився, але́ через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати. І послав стяти Івана в в'язни́ці. І прине́сли на полу́мискові його голову, та й дали́ дівчині, а та відне́сла її своїй матері. А учні його прибули́, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса. Як Ісус те почув, Він відплив звідти чо́вном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, наро́д із міст пішов пі́шки за Ним. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і змилосе́рдивсь над ними, і їхніх слаби́х уздоро́вив. А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: „Тут місце пустинне, і година вже пі́зня; відпусти наро́д, — хай по селах розі́йдуться, і куплять пожи́ви собі“. А Ісус їм сказав: „Непотрібно відхо́дити їм, — нагодуйте їх ви!“ Вони ж кажуть Йому: „Не маємо чим тут, — тільки п'я́теро хліба й дві рибі“. А Він відказав: „Принесіть Мені їх сюди“. І, звелівши на́товпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, спогля́нув на небо, поблагословив й поламав ті хліби́, і дав учням, а учні наро́дові. І всі їли й наси́тились, а з кусків позосталих назбирали двана́дцятеро повних кошів. Їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жіно́к і дітей. І зараз звелів Ісус учням до чо́вна сідати, і перепли́сти на той бік раніше Його, аж поки наро́д Він відпу́стить. Відпусти́вши ж народ, Він на го́ру пішов помолитися насамоті́; і як вечір настав, був там Сам. А чо́вен вже був на сере́дині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супроти́вний. А о четвертій сторо́жі нічній Ісус підійшов до них, іду́чи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настра́шилися та й казали: „Мара́!“ І від стра́ху вони закричали... А Ісус до них зараз озвався й сказав: „Заспокойтесь, — це Я, не лякайтесь!“ Петро ж відповів і сказав: „Коли, Господи, Ти́ це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді“. А Він відказав йому: „Іди“. І, вилізши з чо́вна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса. Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопа́ти, і скричав: „Рятуй мене, Господи!“ І зараз Ісус простяг руку й схопи́в його, і каже до нього: „Маловірний, чого́ усумни́вся?“ Як до чо́вна ж вони ввійшли, буря вщу́хнула. А приявні в чо́вні вклонились Йому та сказали: „Ти справді Син Божий!“ Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську. А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій око́лиці, і до Нього прине́сли всіх хворих. І благали Його, щоб бодай доторкнутися кра́ю одежі Його. А хто доторкавсь, — уздоро́влений був.

Evening Prayer — Second Lesson

1 Corinthians 16

А щодо складо́к на святих, то й ви робіть так, як я постановив для Церков галаті́йських. А першого дня в тижні нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому, щоб складо́к не робити тоді, аж коли я прийду́. А коли я прийду́, тоді тих, кого виберете, тих пошлю я з листами, щоб вони ваш дар любови відне́сли до Єрусалиму. А коли ж і мені випада́тиме йти, то зо мною піду́ть. Я прибуду до вас, коли перейду́ Македо́нію, бо прохо́джу через Македонію. А в вас, коли трапиться, я поживу́ або й перези́мую, щоб мене провели́ ви, куди я піду́. Не хо́чу я бачитись з вами тепер мимохі́дь, але сподіва́юся деякий час перебути у вас, як дозволить Госпо́дь. А в Ефе́сі пробу́ду я до П'ятдеся́тниці, бо двері великі й широкі мені відчинилися, та багато противників. Коли ж при́йде до вас Тимофі́й, то пильнуйте, щоб він був безпечний у вас, бо ді́ло Господнє він робить, як і я. Тому́ то нехай ним ніхто не пого́рджує, але відпровадьте його з миром, щоб прийшов він до мене, бо чека́ю його з брата́ми. А щодо брата Аполло́са, то я ду́же благав був його, щоб прийшов до вас з брата́ми, та охоти не мав він прибути тепер, але при́йде, як матиме час відповідний. Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні, будьте міцні, хай з любов'ю все робиться у вас! Благаю ж вас, браття, — знаєте ви дім Степанів, що в Аха́ї він пе́рвісток, і що службі святим присвяти́лись вони, — і ви підкоряйтесь таким, також кожному, хто помагає та працю́є. Я тішусь з при́ходу Степана, і Фортуна́та, і Аха́їка, бо вашу відсутність вони заступили, бо вони заспоко́їли духа мого й вашого. Тож шануйте таких! Вітають вас азійські Церкви́; Аки́ла й Приски́лла з домашньою Церквою їхньою гаряче вітають у Господі вас. Вітають вас усі брати. Вітайте один о́дного святим поцілунком. Привіта́ння моєю рукою Павловою. Коли хто не любить Господа, нехай буде про́клятий! Мара́на та́! Благода́ть Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! Любов моя з вами всіма́ у Христі Ісусі, амі́нь!

Gospel

Matthew 15:1-20

Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму н сказали: „Чого Твої учні ламають переда́ння старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають“. А Він відповів і промовив до них: „А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради переда́ння вашого? Бо Бог заповів: „Шануй ба́тька та матір“, та: „Хто злорі́чить на ба́тька чи матір, — хай смертю помре“. А ви кажете: Коли скаже хто ба́тьку чи матері: „Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові“, то може вже й не шанувати той ба́тька свого або матір свою. Так ви ради переда́ння вашого зні́вечили Боже Слово. Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував, говорячи: „Оці люди уста́ми шанують Мене, серце ж їхнє дале́ко від Мене! Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“. І Він покликав наро́д, і промовив до нього: „Послухайте та зрозумійте! Не те, що вхо́дить до уст, люди́ну скверни́ть, але те, що виходить із уст, те люди́ну скверни́ть“. Тоді учні Його приступили й сказали Йому: „Чи Ти знаєш, що фарисеї, почуши це слово, спокуси́лися?“ А Він відповів і сказав: „Усяка росли́на, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі повода́тарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, — обо́є до ями впаду́ть“. А Петро відповів і до Нього сказав: „Поясни нам цю при́тчу“. А Він відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Чи ж ви не розумієте, що все те, що́ входить до уст, вступає в живіт, та й назовні виходить? Що ж виходить із уст, те походить із серця, — і воно опога́нює люди́ну. Бо з серця виходять лихі думки́, душогубства, пере́люби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богознева́ги. Оце те, що люди́ну опога́нює. А їсти руками невмитими, — не опога́нює це люди́ни!“

Gospel

Luke 5:1-11

І сталось, як ти́снувся на́товп до Нього, щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаре́тського. І Він побачив два чо́вни, що стояли край о́зера. А риба́лки, відійшовши від них, полоска́ли не́вода. І Він увійшов до одно́го з човні́в, що був Си́монів, і просив, щоб він тро́хи відплив від землі. І Він сів, та й навчав наро́д із чо́вна. А коли перестав Він навчати, промовив до Си́мона: „Попливи на глибі́нь, — і закиньте на по́лов свій не́від“. А Си́мон сказав Йому в відповідь: „Наставнику, — цілу ніч ми працюва́ли, і не вловили нічо́го, — та за словом Твоїм укину не́вода“. А зробивши оце, вони бе́зліч риби набрали — і їхній не́від почав прорива́тись... І кива́ли вони до товаришів, що були в другім чо́вні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й напо́внили оби́два човни́, — аж стали вони потопа́ти. А як Си́мон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: „Господи, — вийди від мене, бо я грішна люди́на!“ Бо від по́лову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був, також Якова й Івана, синів Зеведе́євих, що були спільника́ми Си́мона. І сказав Ісус Си́монові: „Не лякайсь, — від цього ча́су ти будеш ловити людей!“ І вони повитяга́ли на землю човни́, покинули все, — та й пішли вслід за Ним.

Gospel

John 16

Оце Я сказав вам, щоб ви не спокуси́лись. Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподі́є, то ду́матиме, ніби службу приносить він Богові! А це́ вам учинять, бо вони не пізнали Отця, ні Мене. Але Я це сказав вам, щоб згадали про те, про що́ говорив був Я вам, як настане година. Цього вам не казав Я споча́тку, бо з вами Я був. Тепер же до Того Я йду, Хто послав Мене, — і ніхто з вас Мене не питає: „Куди йдеш?“ Та від того, що це Я сказав вам, серце ваше напо́внилось смутком. Та Я правду кажу́ вам: Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду́, Утіши́тель не при́йде до вас. А коли Я піду́, то пошлю вам Його. А як при́йде, Він світові виявить про гріх, і про праведність і про суд: тож про гріх, — що не вірують у Мене; а про праведність, — що Я до Отця Свого йду, і Мене не побачите вже; а про суд, — що засу́джений князь цього світу. Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли при́йде Він, Той Дух правди, Він вас попрова́дить до ці́лої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, — казатиме, і що має настати, — звістить вам. Він прославить Мене, бо Він ві́зьме з Мого та й вам сповісти́ть. Усе, що має Отець, то Моє; через те Я й сказав, що Він ві́зьме з Мого та й вам сповісти́ть. Незаба́ром, — і Мене вже не бу́дете бачити, і знов незабаром — і Мене ви побачите, бо Я йду до Отця“. А деякі з учнів Його говорили один до одно́го: „Що таке, що сказав Він до нас: „Незабаром, — і Мене вже не бу́дете бачити, і знов незаба́ром — і Мене ви побачите“, та: „Я йду до Отця“? Гомоніли також: „Що таке, що говорить: „Незаба́ром“? Про що каже, не знаємо“. Ісус же пізнав, що хочуть поспитати Його, і сказав їм: „Чи про це між собою міркуєте ви, що сказав Я: „Незаба́ром, — і вже Мене бачити не будете ви, і знов незаба́ром — і Мене ви побачите“? Поправді, поправді кажу́ вам, що ви бу́дете плакати та голосити, а світ буде радіти. Сумувати ви бу́дете, але сум ваш обе́рнеться в радість! Жу́риться жінка, що ро́дить, — бо настала година її. Як дитинку ж поро́дить вона, то вже не пам'ятає терпіння з-за ра́дощів, що людина зроди́лась на світ. Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас зно́ву, — і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не віді́йме! Ні про що ж того дня ви Мене не спитаєте. Поправді, поправді кажу́ вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Йме́ння, — Він дасть вам. Не просили ви досі нічо́го в Ім'я́ Моє. Просіть — і отримаєте, щоб повна була ваша радість. Оце все Я в при́тчах до вас говорив. Настає́ година, коли при́тчами Я вже не бу́ду до вас промовляти, але явно звіщу́ про Отця вам. Того дня ви проси́тимете в Моє Ймення, і Я вам не кажу́, що вблагаю Отця Я за вас, — бо Отець любить Сам вас за те, що ви полюбили Мене та й увірували, що Я вийшов від Бога. Від Отця вийшов Я, і на світ Я прийшов. І знов покидаю Я світ та й іду до Отця“. Його учні відказують: „Ось тепер Ти говориш відкрито, і жодної притчі не кажеш. Тепер ві́даємо ми, що Ти знаєш усе, і потреби не маєш, щоб Тебе хто питав. Тому віруємо, що Ти вийшов від Бога!“ Ісус їм відповів: „Тепер віруєте? Ото настає́ година, і вже настала, що ви розпоро́шитесь кожен у власне своє, а Мене ви Само́го покинете. Та не Сам Я, бо зо Мною Отець! Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Стражда́ння зазна́єте в світі, — але бу́дьте відважні: Я світ переміг!“