Today's Readings

First Reading

Romans 11:1-12

Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув наро́да Свого́? Зо́всім ні! Бо й я ізра́їльтянин, із насіння Авраамового, Веніями́нового племени. Не відкинув Бог наро́да Свого́, що його перше знав. Чи ви не знаєте, що гово́рить Писа́ння „про Іллю“, як він ска́ржиться Богові на Ізраїля, кажучи: „Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої же́ртівники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі“. Та що каже йому Божа відповідь: „Я для Себе зоставив сім тисяч мужа, що перед Ваа́лом колін не схилили“. Також і тепе́рішнього ча́су залиши́вся останок за ви́бором благодаті. А коли за благода́ттю, то не з учинків, інакше благода́ть не була́ б благода́ттю. А коли з учинків, то це більше не благода́ть, інакше вчи́нок не є вже вчинок. Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не оде́ржав, та оде́ржали ви́брані, а останні затверді́ли, як написано: „Бог дав їм духа засипа́ння, очі, щоб не бачили, і ву́ха, щоб не чули, аж до сього́днішнього дня“. А Дави́д каже: „Нехай станеться стіл їхній за сітку й за па́стку, і на спокусу, та їм на заплату; нехай потемні́ють їхні очі, щоб не бачили, хай наза́вжди зігне́ться хребе́т їхній!“ Тож питаю: Чи ж спіткну́лись вони, щоб упасти? Зо́всім ні! Але з їхнього зане́паду — спасі́ння поганам, щоб ви́кликати за́здрість у них. А коли їхній зане́пад — багатство для світу, а їхнє упоко́рення — багатство поганам, — скільки ж більш повнота́ їхня?

First Reading

Genesis 42

А Яків побачив, що в Єгипті є хліб. І сказав Яків до синів своїх: „Пощо ви споглядаєте один на о́дного?“ І сказав він: „Ось чув я, що в Єгипті є хліб; зійдіть туди, і купіть нам хліба ізвідти, — і будемо жити, і не помремо“. І зійшли десятеро Йосипових братів купити збіжжя з Єгипту. А Веніями́на, Йо́сипового брата, Яків не послав із братами його, бо сказав: „Щоб не спіткало його яке нещастя!“ І прибули Ізра́їлеві сини купити хліба разом з іншими, що прихо́дили, бо був голод у Краї ханаанськім. А Йосип — він володар над тим краєм, він продавав хліб усьому народові тієї землі. І прибули́ Йо́сипові брати, та й уклонилися йому обличчям до землі. І побачив Йо́сип братів своїх, і пізнав їх, та не дав пізнати себе. І говорив із ними суворо, і промовив до них: „Звідкіля прибули́ ви?“ А вони відказали: „З ханаанського Кра́ю купити їжі“. І пізнав Йосип братів своїх, а вони не впізнали його. І згадав Йосип сни, що про них йому снились були́. І сказав він до них: „Ви шпигуни́! Ви́ прибули́ підглянути слабі місця цієї землі“. А вони відказали йому: „Ні, пане мій, а раби твої прибули́ купити їжі. Ми всі — сини одного чоловіка, ми правдиві. Раби твої не були́ шпигунами!“ Він же промовив до них: „Ні, — бо ви прийшли підглянути слабі місця цієї землі!“ А вони відказали: „Дванадцятеро твоїх рабів — брати ми, сини одного чоловіка в ханаанському Краї. А наймолодший тепер із батьком нашим, а одного нема“. І промовив їм Йо́сип: „Оце те, що я сказав був до вас, говорячи: Ви шпигуни. Оцим ви будете ви́пробувані: Клянуся життям фараоновим, що ви не вийдете звідси, якщо не при́йде сюди наймолодший ваш брат! Пошліть з-поміж себе одно́го, і нехай ві́зьме вашого брата, а ви бу́дете ув'язнені. І слова ваші будуть піддані пробі, чи правда з вами; а коли ні, — клянуся життям фараоновим, що ви шпигуни!“ І він забрав їх під варту на три дні. А третього дня Йо́сип промовив до них: „Зробіть це — і живіть. Я Бога боюся, якщо ви правдиві. Один брат ваш буде ув'язнений в домі вашої варти, а ви йдіть, принесіть хліба для заспокоєння голоду ваших домів. А свого наймолодшого брата приведіть до мене, — і бу́дуть потверджені ваші слова, а ви не повмираєте“. І вони зробили так. І говорили вони один о́дному: „Справді, винні ми за нашого брата, бо ми бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали. Тому то прийшло це нещастя на нас!“ І відповів їм Руви́м, говорячи: „Чи не говорив я вам, кажучи: Не грішіть проти хло́пця, та ви не послухали. А оце й кров його жадається“ А вони не знали, що Йо́сип їх розуміє, бо був поміж ними перекладач. А він відвернувся від них та й заплакав... І вернувся до них, і говорив із ними. І взяв від них Симео́на, та й зв'язав його на їхніх очах. А Йосип наказав, щоб напо́внили їхні мішки збіжжям, а срібло їхнє вернули кожному до його мішка, і дали їм поживи на дорогу. І їм зроблено так. І поне́сли вони хліб свій на ослах своїх, і пішли звідти. І відкрив один мішка свого, щоб ослові своєму дати паші на нічлігу, та й побачив срібло своє, — а воно ось в отворі мішка його! І сказав він братам своїм: „Повернене срібло моє, — і ось воно в мішку моїм!“ І завмерло їм серце, і вони затремтіли, говорячи один до о́дного: „Що́ це Бог нам зробив?“ І прибули вони до Якова, батька свого, до Кра́ю ханаанського, і розповіли́ йому все, що́ їх спіткало було, говорячи: „Той муж, пан того краю, говорив із нами суворо, і прийняв був нас як шпигунів того краю. А ми сказали йому: „Ми правдиві, — не були ми шпигунами! Ми дванадцятеро братів, сини нашого ба́тька. Одного нема, а наймолодший тепер з нашим батьком у ханаанському Краї“. І сказав до нас муж той, пан того кра́ю: „З того пізна́ю, що правдиві ви, — зоста́вте зо мною одно́го вашого брата, а на голод домів ваших візьміть хліб та й ідіть. І приведіть до мене брата вашого найменшого, і бу́ду я знати, що ви не шпигуни, що ви правдиві. Тоді віддам вам вашого брата, і ви можете перехо́дити цей край для купівлі.“ І сталося, — вони випоро́жнювали мішки свої, а ось у кожного вузлик срібла його в його мішку! І побачили вузлики срібла свого, вони та їх батько, — і полякались. І сказав до них Яків, їх батько: „Ви позбавили мене дітей, — Йосипа нема, і Симеона нема, а тепер Веніямина заберете? Усе те на мене!“ І промовив Руви́м до батька свого, кажучи: „Двох синів моїх уб'єш, коли не приведу його до тебе! Дай же його на руку мою, а я поверну його до тебе“. А той відказав: „Не зі́йде з вами мій син, бо брат його вмер, а він сам позостався... А трапиться йому нещастя в дорозі, якою підете, то в смутку зведете мою сивину до шео́лу!“

First Reading

Exodus 10:1-29

І сказав Господь до Мойсея: „Увійди до фараона, бо Я зробив запеклим серце його та серце рабів його, щоб показати ці ознаки Мої серед ньо́го, і щоб ти розповідав в уші сина свого та онука свого, що́ зробив Я в Єгипті, та про озна́ки Мої, що вчинив я серед них. І ви бу́дете знати, що Я — Господь!“ І ввійшли Мойсей та Аарон до фараона, та й сказали йому: „Так сказав Господь, Бог євреїв: Аж доки ти бу́деш відмовля́тися впокори́тися передо Мною? Відпусти Мій наро́д, — і нехай вони служать Мені! Бо коли ти відмо́вишся відпустити народ Мій, то ось Я взавтра спроваджу сарану́ на твій край. І покриє вона поверхню землі, і не можна буде бачити землі. І поїсть вона решту вцілілого, позосталого вам від граду, і поїсть вона кожне дерево, що росте вам з землі. І перепо́вняться нею доми́ ваші, і доми́ всіх рабів ваших, і доми́ всього Єгипту, чого не бачили батьки́ ваші та батьки батьків твоїх від дня існува́ння їх на землі аж до сьогодні!“ І він відвернувся, і вийшов від фараона. І сказали раби фараона до нього: „Аж доки цей буде нам па́сткою? Відпусти цих людей, — і нехай вони служать Господе́ві, Богові своєму. Чи ти ще не знаєш, що знищений Єгипет?“ І пове́рнено Мойсея та Аарона до фараона, а він їм сказав: „Ідіть, служіть Господе́ві, Богові вашому. Хто та хто пі́де?“ І відповів Мойсей: „Ми пі́демо з мо́лоддю нашою та з старими нашими, з синами нашими та з дочками нашими, з дрібною нашою худобою та з великою нашою худобою пі́демо, — бо в нас свято Господнє“. А він відказав: „Нехай буде так Господь із вами, як я відпущу́ вас і дітей ваших! Та глядіть, бо щось лихе перед вами. Тож нехай ідуть самі чоловіки, та й служіть Господе́ві, бо того ви бажаєте“. І вигнано їх від лиця фараонового. І сказав Господь до Мойсея: „Простягни свою руку на єгипетську землю сарано́ю, і нехай вона на́йде на єгипетський край, і нехай поїсть усю зе́мну траву, усе, що град позалиша́в“. І простяг Мойсей свою па́лицю на єгипетську землю, — і Господь навів схі́дній вітер на землю, ці́лий день той і ці́лу ніч. Настав ранок, — і східній вітер наніс сарани́! І найшла сарана́ на всю єгипетську землю, і залягла́ в усім єгипетськім кра́ї, дуже багато! Перед нею не було́ такої сарани́, як вона, і по ній не бу́де такої! І покрила вона поверхню всієї землі, і поте́мніла земля! І поїла вона всю зе́мну траву та ввесь плід де́рева, що град позоста́вив. І не зоста́лось ніякої зелені ані на дереві, ані на польові́й росли́нності в усім єгипетськім кра́ї! І поспішив фараон покликати Мойсея та Ааро́на, та й сказав: „Згрішив я Господе́ві, Богові вашому, та вам! А тепер пробач же мій гріх тільки цього ра́зу, і помолі́ться до Господа, вашого Бога, — і нехай тільки відве́рне від мене цю смерть!“ І він вийшов від фарао́на й молився до Господа. І поверну́в Господь за́хідній дуже сильний вітер назад, і він поніс сарану́, та й укинув її до Червоного моря. Не позоста́лась жодна сарана́ в усім єгипетськім кра́ї. Та Господь учинив запеклим фараонове серце, — і він знов не відпустив Ізраїлевих синів. І сказав Господь до Мойсея: „Простягни свою руку до неба, — і станеться те́мрява на єгипетській землі, і нехай бу́де те́мрява, щоб відчули її.“ І простяг Мойсей свою руку до неба, — і ста́лася густа те́мрява по всій єгипетській землі три дні. Не бачили один о́дного, і ніхто не вставав з свого місця три дні! А Ізраїлевим синам було́ світло в їхніх сади́бах. І покликав фараон Мойсея, та й сказав: „Ідіть, служіть Господе́ві! Тільки дрібна ваша худоба та ваша худоба велика нехай позоста́неться. Також дітвора́ ваша нехай іде з вами!“ Та Мойсей відказав: „Дай в наші руки також жертви та цілопа́лення, і ми спорядимо́ жертву Господе́ві, Богові нашому. І також худоба наша піде з нами, — не зоста́неться ані копи́та, бо з нього ми ві́зьмемо на слу́ження Господе́ві, Богові нашому. Бо ми не знаємо, поки прибудемо туди, чим будемо служити Господе́ві“. І вчинив запеклим Господь фараонове серце, і він не хотів відпустити їх. І сказав йому фараон: „Іди від мене! Стережися, щоб ти не бачив більше лиця мого, бо того дня, коли побачиш лице моє, ти помреш!“ А Мойсей відказав: „Так сказав ти... Я більш уже не побачу лиця твого́!“

Morning Prayer — First Lesson

Leviticus 18

І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: „Промовляй до Ізраїлевих синів, і скажеш їм: Я — Госпо́дь, Бог ваш! За чином єгипетського кра́ю, що сиділи ви в нім, не робіть, і за чином Кра́ю ханаанського, що Я впроваджую вас туди, не зробите, і звичаями їхніми не пі́дете. Ви вико́нуватимете уста́ви Мої, і будете додержувати постанови Мої, щоб ними ходити. Я — Господь, Бог ваш! І будете додержувати постанов Моїх та уста́вів Моїх, що люди́на їх вико́нує й ними живе. Я — Госпо́дь! Жоден чоловік не набли́зиться до жодної однокровної своєї, щоб відкрити наготу́. Я — Господь! Наготи́ батька свого й наготи́ матері своєї не відкриєш, — вона мати твоя, не відкриєш наготи́ її! Наготи́ жінки батька твого не відкриєш, вона нагота батька твого! Наготи́ сестри своєї, дочки батька свого або дочки́ матері своєї, що народи́лися в домі або народилися назо́вні, — не відкриєш їхньої наготи! Наготу́ дочки сина свого або дочки́ дочки своєї, — не відкриєш наготи́ їхньої, бо вони — нагота твоя! Наготи́ дочки жінки батька свого, наро́дженої від батька твого, — вона сестра твоя, не відкриєш наготи її! Наготи́ сестри батька свого не відкриєш, — вона однокровна ба́тька твого! Наготи́ сестри матері своєї не відкриєш, бо вона однокровна матері твоєї. Наготи брата ба́тька свого не відкриєш, до жінки його не набли́зишся, — вона тітка твоя! Наготи́ невістки своєї не відкриєш, — вона жінка сина твого, не відкриєш наготи її! Наготи жінки брата свого не відкриєш, — вона нагота брата твого! Наготи жінки й дочки́ її не відкриєш; дочки сина її й дочки дочки її не ві́зьмеш, щоб відкрити її наготу, — вони однокровні її, це кровозмі́шання! І жінки з сестрою її не візьмеш на супе́рництво, щоб відкрити наготу її при ній за життя її. А до жінки в час відді́лення нечистости її не набли́зишся, щоб відкрити наготу її. А з жінкою свого ближнього не будеш лежати на насіння, щоб нею не стати нечистим. А з насіння свого не даси на жертву Молохові, — і не знева́жиш Імени Бога свого. Я — Господь! А з чоловіком не будеш лежати як з жінкою, — гидота воно! І з жодною худобиною не злижешся, щоб не стати нею нечистим. І жінка не стане перед худо́биною на злягання, — це паску́дство! Не занечи́щуйтеся тим усім, бо всім тим занечи́щені ті люди, яких Я виганяю перед вами. І стала нечиста та земля, і Я полічив на ній її гріх, — і та земля ви́ригнула мешканців своїх! І ви будете доде́ржувати постанов Моїх та уста́вів Моїх, і не зробите жодної зо всіх тих гидот, як і тубі́лець чи прихо́дько, що мешкає серед вас. Бо всі ті гидо́ти робили люди тієї землі, які перед вами, — і стала нечиста та земля. І щоб та земля не ви́ригнула вас через ваше занечищення її, як вона виригнула наро́д, який перед вами. Бо кожен, хто зробить одну зо всіх тих гидот, то ду́ші, що роблять, будуть винищені з-посеред їхнього наро́ду. І ви будете додержувати нака́зів Моїх, щоб не чинити чого з тих гидотних постано́в, що ро́блені перед вами, — і не спога́нитеся ними. Я — Госпо́дь, Бог ваш!“

Epistle

Revelation 11:19;12:1,10

І розкрився храм Божий на небі, — і ковче́г заповіту Його в Його храмі з'явився. І зчинилися бли́скавки, і гу́ркіт, і гро́ми, і землетру́с, і великий град. І з'явилась на небі велика ознака: Жі́нка, зодя́гнена в сонце, а під ногами її місяць, а на її голові вінок із дванадцяти́ зір. А ме́шканці землі будуть тішитися та радіти над ними, і дару́нки пошлють один о́дному, бо мучили ці два пророки ме́шканців землі.

First Reading

Ruth 3

І сказала їй свекруха її Ноомі: „До́чко моя, ось я пошукаю для тебе місця спочи́нку, що буде добре тобі. А тепер ось Бо́аз, наш ро́дич, що була ти з його служницями, ось він цієї ночі буде ві́яти ячмінь на току́. А ти вмийся, і намасти́ся, і надягни на себе кращу одежу свою, та й зійди на тік. Але не показуйся на очі тому чоловікові, аж поки він не скінчи́ть їсти та пити. І станеться, коли він ляже, то ти зауваж те місце, де він лежить. І ти при́йдеш, і відкриєш прині́жжя його та й ляжеш, а він скаже тобі, що маєш робити“. А та відказала до неї: „Усе, що ти кажеш мені, я зроблю́“. І зійшла вона на тік, і зробила все, як наказала їй свекруха її. А Бо́аз з'їв та випив, та й стало ве́село йому на серці, і прийшов він покластися біля копи́ці. А вона тихо прийшла, і відкрила його прині́жжя та й лягла. І сталося опі́вночі, і затремтів той чоловік, та й звівся, — аж ось жінка лежить у прині́жжі його! І він сказав: „Хто ти?“ А вона відказала: „Я невільниця твоя Рут. Простягни ж крило над своєю невільницею, бо ти мій родич“. А він сказав: „Благословенна ти в Господа, до́чко моя! Твоя остання ласка до мене ліпша від першої, — що не пішла ти за юнака́ми, чи вони бідні, чи вони багаті. А тепер, до́чко моя, не бійся! Усе, що скажеш, я зроблю́ тобі, — бо все місто народу мого знає, що ти жінка чесно́тна! А тепер справді, що я родич, — та є родич ще, ближчий від мене. Ночуй цю ніч, а ра́нком, — якщо він викупить тебе — добре, нехай викупить. А якщо він не схоче викупити тебе, то викуплю тебе я, — як живий Господь! Лежи тут аж до ра́нку“. І лежала вона у прині́жжі його аж до ранку, і встала, перше ніж можна розпізнати один о́дного. А він сказав: „Нехай не пізнають, що жінка прихо́дила на тік“. І він сказав: „Дай хустку, що на тобі, і подерж її“. І держала вона її, а він відмі́ряв шість мір ячме́ню, і поклав на неї, та й пішов до міста. А вона прийшла до своєї свекрухи. А та сказала: „Як спра́ва, до́чко моя?“ А вона розповіла́ їй усе, що зробив їй той чоловік. І сказала: „Ці шість мір ячме́ню він дав мені, бо сказав: Не приходь по́рожньо до своєї свекрухи“. А та сказала: „Почекай, моя до́чко, аж поки довідаєшся, як ви́паде справа, бо той чоловік не заспоко́їться, доки не викінчить цієї справи сьогодні“.

Morning Prayer — Second Lesson

Mark 11

І коли вони набли́зились до Єрусалиму, до Вітфагі́ї й Віфа́нії, на Оливній горі, тоді Він посилає двох учнів Своїх, і каже до них: „Ідіть у село, яке перед вами, і, входячи в нього, ви зна́йдете зараз прив'язане осля́, що на нього ніхто ще з людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть. Коли ж скаже хто вам: „Що́ це ви робите?“ відкажіть: „Господь потребу́є його, — і віді́шле його сюди зараз“. І вони відійшли, і знайшли те осля, що прив'я́зане коло воріт ізнадво́ру було при дорозі, — і відв'язали його. А деякі з тих, що стояли там, сказали до них: „Що́ ви робите? По́що осля ви відв'я́зуєте?“ Вони ж їм відказали, як звелів їм Ісус, — і відпущено їх. І вони привели́ до Ісуса осля́, і поклали на нього плащі свої, а Він сів на нього. Багато ж наро́ду стелили одежу свою по дорозі, а інші стелили дорогою зе́лень, натя́ту в полях. А ті, що йшли перед Ним і поза́ду, викрикували: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Благословенне Царство, що надходить, Отця нашого Давида! Оса́нна на висоті!“ Потому ввійшов Він до Єрусалиму, і в храм. А оглянувши все, як година вже пізня була, Він пішов у Віфа́нію з Дванадцятьма́. А назавтра, коли вони вийшли з Віфа́нії, Він зголодні́в. І, побачивши зда́лека фіґове дерево, вкрите листями, Він підійшов, чи не зна́йде на ньому чого́. І, прийшовши до нього, не знайшов нічого, крім листя само́го, — не пора бо на фіґи була́. І озвався Ісус і промовив до нього: „Щоб більше ніхто твого пло́ду не з'їв аж повіки!“ А учні Його все те чули. І прийшли вони в Єрусалим. А як Він у храм увійшов, то став виганяти продавців і покупців у храмі, і попереверта́в столи грошомі́нам та осло́ни — продавцям голубів. І Він не дозволяв, щоб хто річ яку носив через храм. І Він їх навчав і казав їм: „Хіба не написано: „Дім Мій — бу́де домом молитви в наро́дів усіх“, ви ж із нього зробили „печеру розбійників!“ І почули це первосвященики й книжники, і шукали, як Його погубити, бо боялись Його, — увесь бо наро́д дивувався науці Його. А як пізно ставало, вони поза місто вихо́дили. А прохо́дячи вранці, побачили фіґове дерево, усохле від кореня. І, згадавши, Петро гово́рить Йому: „Учителю, глянь — фіґове дерево, що прокляв Ти, усохло!“ А Ісус їм у відповідь каже: „Майте віру Божу! Поправді кажу вам: Як хто скаже горі цій: „Порушся та й кинься до моря“, і не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як гово́рить, — то буде йому! Через це говорю вам: Усе, чого ви в молитві попро́сите, вірте, що одержите, і спо́вниться вам. І коли стоїте́ на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам про́гріхи ваші. Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам про́гріхів ваших“. І зно́ву прийшли вони в Єрусалим. Коли ж Він у храмі ходив, поприхо́дили первосвященики й книжники, і старши́ни до Нього, і сказали Йому: „Якою Ти вла́дою все оце чиниш? І хто Тобі вла́ду цю дав, щоб Ти це робив? А Ісус відказав їм: „Запитаю й Я вас одне слово, і відповідайте Мені, то й Я відкажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́. Іванове хрищення з неба було, чи від людей? Відповідайте Мені!“ Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: „Із неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“ А як скажемо: „Від людей“, — то боялись наро́ду, бо всі вважали, що Іван був поправді пророк. І сказали Ісусові в відповідь: „Не знаємо“. А Ісус їм відказує: „То й Я не скажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́“.

Responsorial Psalm

Psalm 67

Gospel

Luke 1:26-31

А шостого місяця від Бога був по́сланий ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім'я́ Назаре́т, до діви, що заручена з мужем була́, на ім'я́ йому Йо́сип, із дому Давидового, а ім'я́ діві — Марі́я. І, ввійшовши до неї, промовив: „Раді́й, благода́тная, Госпо́дь із тобою! Ти благослове́нна між жо́нами!“ Вона ж затриво́жилась словом, та й стала розду́мувати, що́ б то значило це привіта́ння. А ангол промовив до неї: „Не бійся, Маріє, — бо в Бога благода́ть ти знайшла́! І ось ти в утро́бі зачне́ш, і Сина породиш, і даси Йому йме́ння Ісус.

Responsorial Psalm

Psalm 41

Responsorial Psalm

Psalm 42

Responsorial Psalm

Psalm 42

Evening Prayer — First Lesson

Leviticus 19

І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: „Промовляй до всієї громади Ізра́їлевих синів, та й скажеш їм: Будьте святі, бо святий Я, — Госпо́дь, Бог ваш! Кожен буде боятися матері своєї та батька свого, а субіт Моїх будете доде́ржувати. Я — Господь, Бог ваш! Не зверта́йтеся до ідолів, і не робіть собі литих божкі́в. Я — Господь Бог ваш! А коли ви принесете мирну жертву для Господа, — на вподо́бання вас принесете її. Ви будете їсти її в день прине́сення вашого та взавтра, а позостале до дня третього — огнем буде спа́лене. А якщо справді буде їджене воно третього дня, — нечистість воно, не буде вподо́бане. А хто те їсть, понесе він свій гріх, бо спога́нив він святиню Господню, — і буде винищена душа та з-посеред народу свого! А коли ти будеш жати жни́во своєї землі, не докінчуй жати до кра́ю свого поля, а попадалих колосків твого жни́ва не бу́деш збирати; а виноградника свого не вибереш дорешти, а попадалих ягід виноградника свого не будеш збирати, — для вбогого та для прихо́дька позостав їх. Я — Господь, Бог ваш! Не будете красти, і не будете неправдиво заперечувати, і не будете говорити неправди один на о́дного! І не будете присягати Моїм Іменем на неправду, бо зневажиш Ім'я́ Бога свого. Я — Господь! Не будеш гноби́ти ближнього свого, і не будеш грабувати, і не задержиш в себе через ніч аж до ранку заробітку наймита. Не будеш проклинати глухого, а перед сліпим не роби перешкоди, — і будеш боятися Бога свого. Я — Господь! Не зробите кривди в суді: не будеш потура́ти особі вбогого, і не будеш підлещуватися до особи вельможного, — за правдою суди свого ближнього! Не будеш ходити пліткаре́м серед наро́ду свого. Не будеш настава́ти на життя свого ближнього. Я — Господь! Не будеш нена́видіти брата свого в серці своє́му. Конче вияви неправду свого ближнього, — і не понесеш гріха за нього. Не будеш мститися, і не будеш нена́видіти синів свого наро́ду. І будеш любити ближнього свого, як самого себе! Я — Господь! Постанов Моїх будете дотримувати. Не зробиш, щоб худоба твоя злучувалася двоїсто. Поля свого не будеш обсівати двоїсто. А одежа двоїста, мішани́на нито́к, не вві́йде на тебе. А чоловік, коли буде злягатися з жінкою, а вона — невільниця, заручена чоловікові, а справді не була вона ви́куплена, або ви́зволення не було дане їй, — то нехай буде кара, але не будуть вони забиті, бо не увільнена вона. І спровадить він жертву за провину свою Господе́ві до входу скинії заповіту, — барана жертви за провину. І очистить його священик бараном жертви за провину перед Господнім лицем за гріх його, що він був згрішив. І про́ститься йому гріх його, що він був згрішив. А коли ви вві́йдете до кра́ю цього, і понаса́джуєте всяке їстивне́ дерево, то плід його вважатимете за необрізаний, — три роки буде воно для вас необрізане, не буде їджене. А року четвертого ввесь плід його присвятиться для Господа. А року п'ятого бу́дете їсти плід його, щоб помно́жився для вас урожай його. Я — Господь, Бог ваш. Не будете їсти з кров'ю. Не будете ворожи́ти, і не будете чарува́ти! Не будете стригти волосся довко́ла голови вашої, і не будеш ни́щити кра́ю бороди своєї. І не зробите на тілі своїм нарізу за душу померлого, і не зробите на собі нако́леного на́пису. Я — Господь! Не безчесть своєї дочки, і не роби її блудли́вою, щоб не стала блудли́вою ця земля, і не напо́внилась земля розпустою. Субіт Моїх будете доде́ржувати, а святиню Мою будете шанувати. Я — Господь! Не звертайтесь до ду́хів померлих та до ворожбитів, і не доводьте себе до опога́нення ними. Я — Господь, Бог ваш! Перед лицем сивизни́ встань, і вшануй лице старо́го, і будеш боятися Бога свого. Я — Господь! А коли мешкатиме з тобою прихо́дько в вашім краї, то не будете гноби́ти його. Як тубілець із вас буде для вас прихо́дько, що мешкає з вами, — і ти будеш любити його, як самого себе, бо прихо́дьки були ви в єгипетськім кра́ї. Я — Господь, Бог ваш! Не будете чинити кривди в суді́, у мірі, у вазі́ та в мірі рідини́. Вага вірна, тягарці вірні, ефа вірна, гін вірний буде в вас. Я — Господь, Бог ваш, що вивів вас із єгипетського кра́ю! І ви будете держати всі постанови Мої та всі устави Мої, і вико́нуватимете їх. Я — Господь!“

Second Reading

Ephesians 1

Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, святим, що в Ефе́сі, і вірним у Христі Ісусі, — нехай буде вам благода́ть та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благослове́нням духовним у небесах, так як вибрав у Ньому Він нас перше зало́ження світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові, призна́чивши напере́д, щоб нас усинови́ти для Себе Ісусом Христом, за вподо́банням волі Своєї, на хвалу́ слави благода́ті Своєї, якою Він обдарував нас в Улю́бленім, що маємо в Ньому відку́плення кров'ю Його, про́щення провин, через багатство благода́ті Його, яку Він намно́жив у нас у всякій премудрості й розва́жності, об'явивши нам таємни́цю волі Своєї за Своїм уподо́банням, яке постановив у Самому Собі, для уря́дження ви́повнення часів, щоб усе об'єднати в Христі, — що на небі, і що́ на землі. У Нім, що в Нім стали ми й спадкоє́мцями, бувши призначені наперед постановою Того, Хто все чинить за радою волі Своєї, щоб на хвалу́ Його слави були ми, що перше надіялися на Христа. У Ньому й ви, як почули були слово правди, Єва́нгелію спасі́ння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обі́тниці, Який є завда́ток нашого спа́дку, на викуп здобутого, на хвалу́ Його слави! Тому й я, прочувши про вашу віру в Господа Ісуса, і про любов до всіх святих, не перестаю за вас дя́кувати, і в моли́твах своїх за вас згадую, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрости та об'явлення для пізна́ння Його, просвітив очі вашого серця, щоб ви зрозуміли, до якої надії Він вас закликає, і який багатий Його славний спа́док у святих, і яка безмірна ве́лич Його сили в нас, що віруємо за ви́явленням поту́жної сили Його, яку виявив Він у Христі, воскресивши із мертвих Його, і посадивши на небі право́руч Себе, вище від усякого уря́ду, і вла́ди, і сили, і панува́ння, і всякого йме́ння, що на́зване не тільки в цім віці, але й у майбу́тньому. І все впокорив Він під ноги Йому́, і Його дав найвище за все — за Голову Церкви, а вона — Його тіло, по́вня Того, що все всім наповня́є!

Second Reading

II Corinthians 10

А я сам, Павло, благаю вас ла́гідністю й ласка́вістю Христовою; я, коли присутній — слухня́ний між вами, а не бувши між вами — сміли́вий я супроти вас. І благаю, щоб я, прибувши, не осмі́лився надією, що нею я ду́маю сміли́вим бути проти деяких, що про нас вони гада́ють, ніби ми поступаємось за тілом. Бо хо́дячи в тілі, не за тілом воюємо ми, — зброя бо нашого воюва́ння не тілесна, але міцна́ Богом на зруйнува́ння тверди́нь, — ми руйнуємо за́думи, і всяке ви́несення, що підіймається проти пізна́ння Бога, і поло́нимо всяке знання́ на по́слух Христові, і покарати ми готові всякий непо́слух, коли зді́йсниться послух ваш. Чи на обличчя ви дивитеся? Як хто певний про себе, що Христовий він, нехай ду́має знов по собі, що як сам він Христовий, так само Христові й ми. Бо коли б я ще більш став хвалитися нашою вла́дою, яку дав нам Господь на збудува́ння, а не на зруйнува́ння ваше, то не осоро́млюсь. Та щоб не здавалось, ніби хочу лякати вас листами. „Бо листи його — кажуть — важкі́ та міцні́, але особисто присутній — слабий, а мова його незначна́“, такий нехай знає оце, що які ми на слові в листах, неприсутніми бувши, такі ми й на ді́лі, присутніми бувши. Бо не сміємо вважати себе чи рівняти до інших, що самі себе хвалять, — вони нерозумно самі себе міряють собою, і рівняють з собою себе. Ми ж не будем хвалитись над міру, а в міру міри́ла, що його Бог призна́чив на міру для нас, щоб і до нас досягти́. Бо ми не розтягуємося над міру, ніби не досягли́ ми до вас, бо ми досягли́ аж до вас із Єва́нгелією Христовою. Ми не хвалимось над міру у чужих працях, але маємо надію, що як буде рости ваша віра, то за нашим міри́лом сильно звели́чимося ми між вами, щоб і в дальших за вами країнах звіщати Єва́нгелію, а не хвалитись готовим, як це чужі тве́рдять. А „хто хва́литься, нехай хва́литься в Господі!“ Бо достойний не той, хто сам себе хва́лить, але кого хвалить Госпо́дь!

Second Reading

1 Corinthians 10:31-11:1

Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте́, або коли інше що робите, — усе на Божу славу робіть! Не робіть спокуси юдеям та ге́лленам, та Церкві Божій, як дого́джую й я всім у всьо́му, не шукаючи в тому пожи́тку свого́, але пожи́тку для багатьох, щоб спасли́ся вони. Будьте наслідувачами мене, як і я Христа!

Second Reading

Galatians 5:22-26

А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, ла́гідність, до́брість, вірність, тихість, здержливість: — Зако́ну нема на таких! А ті, що Христові Ісусові, розп'яли́ вони тіло з пожадли́востями та з по́хотями. Коли Духом живемо, то й Духом ході́мо! Не будьмо чванли́ві, не дражнімо один о́дного, не зави́дуймо один о́дному!

Gospel

Matthew 21

А коли вони набли́зились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагі́ї, до гори до Оли́вної, тоді Ісус вислав двох учнів, до них, кажучи: „Ідіть у село, яке перед вами, і зна́йдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля́; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що́ скаже, відкажіть, що їх потребує Госпо́дь, — і він зараз пошле їх“. А це сталось, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Скажіте Сіонській доньці́: Ось до тебе йде Цар твій! Він покі́рливий, і всів на осла, — на осля, під'яре́мної сина“. А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели́ до Ісуса ослицю й осля́, і одежу поклали на них, — і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стели́ли дорогою. А наро́д, що йшов перед Ним і поза́ду, викрикував, кажучи: „Оса́нна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я́! Осанна на висоті!“ А коли увійшов Він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: „Хто́ це такий?“ А наро́д говорив: „Це Пророк, — Ісус із Назаре́ту Галілейського!“ Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і попереверта́в грошомінам столи, та осло́ни — продавцям голубів. І сказав їм: „Написано: „Дім Мій — буде домом молитви,“ а ви робите з нього „печеру розбійників“. I приступили у храмі до Нього сліпі та криві, — і Він їх уздоро́вив. А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: „Осанна Сину Давидовому“, обурилися, та й сказали Йому: „Чи ти чуєш, що кажуть вони?“ А Ісус відказав їм: „Так. Чи ж ви не читали нікол́и: „Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу“? І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфа́нію, — і там ніч перебув. А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів. І побачив Він при дорозі одне фі́ґове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя само́го, на нім не знайшов. І до нього Він каже: „Нехай пло́ду із тебе не буде ніко́ли повіки!“ І фіґове дерево зараз усохло. А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: „Як швидко всохло це фіґове дерево!“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Поправді кажу́ вам: Коли б мали ви віру, і не мали су́мніву, то вчинили б не тільки як із фіговим деревом, а якби й цій горі ви сказали: „Порушся та кинься до моря“, — то й станеться те! І все, чого ви в молитві попросите з вірою, — то одержите“. А коли Він прийшов у храм і навчав, поприхо́дили первосвященики й старші наро́ду до Нього й сказали: „Якою Ти вла́дою чиниш оце? І хто Тобі вла́ду цю дав?“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу́, якою вла́дою Я це чиню́. Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей?“ Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „Із неба“, відкаже Він нам: „Чого ж ви йому не повірили?“ А як скажемо: „Від людей“, — боїмося наро́ду, бо Івана вважають усі за пророка“. І сказали Ісусові в відповідь: „Ми не знаємо“. Відказав їм і Він: „То й Я вам не скажу́, якою владою Я це чиню́. А як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: „Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику!“ А той відповів і сказав: „Готовий, панотче“, — і не пішов. І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: „Я не хочу“. А потім покаявся, і пішов. Котрий же з двох учинив волю батькову?“ Вони кажуть: „Останній“. Ісус промовляє до них: „Поправді кажу вам, що ми́тники та блудоді́йки випере́джують вас у Боже Царство. Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а ми́тники та блудоді́йки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля́, щоб повірити йому. Послухайте іншої притчі. Був госпо́дар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. Коли ж надійшов час плоді́в, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди́ свої. Винарі ж рабів його похапали, — і одно́го побили, а другого замордували, а того вкаменува́ли. Знов послав він інших рабів, більш як перше, — та й їм учинили те саме. Нарешті послав до них сина свого́ і сказав: „Посоро́мляться сина мого“. Але́ винарі́, як побачили сина, міркувати собі стали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, — і заберемо його спа́дщину!“ І, схопи́вши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибу́де той пан виноградника, що́ зробить він тим винаря́м?“ Вони кажуть Йому: „Злочинців погубить жорсто́ко, виноградника ж віддасть іншим винаря́м, що будуть плоди́ віддавати йому своєча́сно“. Ісус промовляє до них: „Чи ви не читали ніко́ли в Писа́нні: Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!“ Тому́ кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться наро́дові, що плоди́ його буде прино́сити. І хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде — то розча́вить його́“. А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він гово́рить. І намага́лись схопи́ти Його, але́ побоялись людей, бо вважали Його за Пророка.

Evening Prayer — Second Lesson

2 Corinthians 7

Отож, мої любі, мавши ці обі́тниці, очистьмо себе від усякої не́чисти тіла та духа, — і творімо святиню у Божім страху́! Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли! Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити. У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі. Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині. Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита, і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився. Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово. Я радію тепер не тому́, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покая́ння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чо́му не мати втрати від нас. Бо смуток для Бога чинить каяття́ на спасі́ння, а про нього не жалуємо, а смуток світськи́й — чинить смерть. Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажа́ння, яку горливість, яку по́мсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі. А коли я й писав вам, то не через того, хто кри́вдить, і не через покри́вдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом. Тому́ то потіхою вашою вті́шились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспоко́їли духа його. Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоро́мився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала́ перед Титом правдива була́! І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли́ ви були зо стра́хом і тремті́нням. Отож, тішуся я, що мо́жу покластись у всьому на вас!

Gospel

Matthew 18:1-14

Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: „Хто найбільший у Царстві Небеснім?“ Він же дитину покликав, і поставив її серед них, та й сказав: „Поправді кажу́ вам: коли не наве́рнетесь, і не станете, як ті діти, — не вві́йдете в Царство Небесне! Отже, хто впоко́риться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім. І хто при́йме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене. Хто ж споку́сить одне з цих мали́х, що вірують в Мене, то краще б тако́му було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепи́ти, — і його потопи́ти в морські́й глибині́. Від споку́с горе світові, — бо мусять спокуси прийти; надто горе люди́ні, що від неї прихо́дить споку́са! Коли тільки рука твоя, чи нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її й кинь від себе: краще тобі увійти в життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненому в огонь вічний. І коли твоє око тебе́ спокушає — його ви́бери й кинь від себе: краще тобі однооким ввійти в життя, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної. Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із мали́х цих; кажу́ бо Я вам, що їхні Анголи́ повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі. Син бо Лю́дський прийшов, щоб спасти́ загинуле. Як вам здається: коли має який чоловік сто овець, а одна з них заблу́дить, то чи він не покине дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х у гора́х, і не пі́де шукати заблу́длої? І коли пощасти́ть відшукати її, поправді кажу́ вам, що радіє за неї він більше, аніж за дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х незаблудлих. Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих мали́х.

Gospel

Luke 6:12-19

І сталось, що ча́су того Він вийшов на го́ру молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога. А коли настав день, покликав Він у́чнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьо́х, яких і апо́столами Він назвав: Си́мона, якого й Петром Він назвав, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Пилипа й Варфоломі́я, Матвія й Хому́, Якова Алфі́євого й Си́мона, зва́ного Зило́том, Юду Якового, й Юду Іскаріо́тського, що й зрадником став. Як зійшов Він із ними, то спинився на рівному місці, також на́товп густий Його у́чнів, і бе́зліч людей з усіє́ї Юдеї та з Єрусалиму, і з примо́рського Тиру й Сидо́ну, що посхо́дилися, щоб послухати Його та вздорови́тися із неду́гів своїх, також ті, хто від ду́хів нечистих стражда́в, — і вони вздоровля́лися. Увесь же наро́д намагався бода́й доторкну́тись до Ньо́го, бо від Ньо́го вихо́дила сила, і всіх вздоровляла.

Gospel

Matthew 6

Стережіться виставляти свою ми́лостиню перед людьми́, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі. Отож, коли чиниш ти ми́лостиню, не сурми́ перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою! А як ти чиниш ми́лостиню, — хай не знатиме ліва рука твоя, що́ робить прави́ця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як мо́литеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехре́стях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли мо́лишся, „увійди до своєї комі́рчини, зачини свої двері, і помолися“ Отцеві своєму, що в таїні́; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, не прока́зуйте за́йвого, як ті погани, — бо ду́мають, ніби вони бу́дуть ви́слухані за своє велемо́вство. Отож, не вподобля́йтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребу́єте, ще раніше за ваше проха́ння! Ви ж моліться отак: „Отче наш, що на небі! Нехай святиться Ім'я́ Твоє, нехай при́йде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого щоденного дай нам сьогодні. І прости нам довги́ наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. I не введи нас у випробо́вування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амі́нь “. Бо як лю́дям ви про́стите про́гріхи їхні, то про́стить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не бу́дете лю́дям прощати, то й Отець ваш не простить вам про́гріхів ваших. А як по́стите, то не будьте сумні́, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що по́стять вони. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли по́стиш, намасти́ свою голову, і лице своє вмий, щоб ти по́сту свого не виявив лю́дям, а Отцеві своєму, що в таїні́; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. Не складайте ска́рбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злоді́ї підко́пуються й викрадають. Складайте ж собі ска́рби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підко́пуються та не кра́дуть. Бо де скарб твій, — там бу́де й серце твоє! Око — то світи́льник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є те́мрява, — то яка ж то велика та те́мрява! Ніхто двом панам служити не може, — бо або одно́го знена́видить, а дру́гого буде любити, або буде трима́тись одно́го, а другого зне́хтує. Не можете Богові служити й мамо́ні. Через те вам кажу́: Не журіться про життя́ своє́ — що́ будете їсти та що́ будете пити, ні про тіло своє, — у що́ зодягне́теся. Чи ж не більше від їжі життя́, а від одягу тіло? Погляньте на птахі́в небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли жу́риться, зможе дода́ти до зро́сту свого бодай ліктя одно́го? І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові́ ліле́ї, як зроста́ють вони, — не працюють, ані не пряду́ть. А Я вам кажу́, що й сам Соломо́н у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову́ ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до пе́чі вкидається, Бог отак зодягає, — скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться, кажучи: Що́ ми будемо їсти, чи: Що́ будемо пити, або: У що́ ми зодя́гнемось? Бож усьо́го того́ погани шука́ють; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й праведности Його́, — а все це́ вам додасться. Отож, не журіться про за́втрашній день, — бо завтра за себе само́ поклопо́четься. Кожний день має до́сить своєї турбо́ти!