Today's Readings

First Reading

Genesis 42

А Яків побачив, що в Єгипті є хліб. І сказав Яків до синів своїх: „Пощо ви споглядаєте один на о́дного?“ І сказав він: „Ось чув я, що в Єгипті є хліб; зійдіть туди, і купіть нам хліба ізвідти, — і будемо жити, і не помремо“. І зійшли десятеро Йосипових братів купити збіжжя з Єгипту. А Веніями́на, Йо́сипового брата, Яків не послав із братами його, бо сказав: „Щоб не спіткало його яке нещастя!“ І прибули Ізра́їлеві сини купити хліба разом з іншими, що прихо́дили, бо був голод у Краї ханаанськім. А Йосип — він володар над тим краєм, він продавав хліб усьому народові тієї землі. І прибули́ Йо́сипові брати, та й уклонилися йому обличчям до землі. І побачив Йо́сип братів своїх, і пізнав їх, та не дав пізнати себе. І говорив із ними суворо, і промовив до них: „Звідкіля прибули́ ви?“ А вони відказали: „З ханаанського Кра́ю купити їжі“. І пізнав Йосип братів своїх, а вони не впізнали його. І згадав Йосип сни, що про них йому снились були́. І сказав він до них: „Ви шпигуни́! Ви́ прибули́ підглянути слабі місця цієї землі“. А вони відказали йому: „Ні, пане мій, а раби твої прибули́ купити їжі. Ми всі — сини одного чоловіка, ми правдиві. Раби твої не були́ шпигунами!“ Він же промовив до них: „Ні, — бо ви прийшли підглянути слабі місця цієї землі!“ А вони відказали: „Дванадцятеро твоїх рабів — брати ми, сини одного чоловіка в ханаанському Краї. А наймолодший тепер із батьком нашим, а одного нема“. І промовив їм Йо́сип: „Оце те, що я сказав був до вас, говорячи: Ви шпигуни. Оцим ви будете ви́пробувані: Клянуся життям фараоновим, що ви не вийдете звідси, якщо не при́йде сюди наймолодший ваш брат! Пошліть з-поміж себе одно́го, і нехай ві́зьме вашого брата, а ви бу́дете ув'язнені. І слова ваші будуть піддані пробі, чи правда з вами; а коли ні, — клянуся життям фараоновим, що ви шпигуни!“ І він забрав їх під варту на три дні. А третього дня Йо́сип промовив до них: „Зробіть це — і живіть. Я Бога боюся, якщо ви правдиві. Один брат ваш буде ув'язнений в домі вашої варти, а ви йдіть, принесіть хліба для заспокоєння голоду ваших домів. А свого наймолодшого брата приведіть до мене, — і бу́дуть потверджені ваші слова, а ви не повмираєте“. І вони зробили так. І говорили вони один о́дному: „Справді, винні ми за нашого брата, бо ми бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали. Тому то прийшло це нещастя на нас!“ І відповів їм Руви́м, говорячи: „Чи не говорив я вам, кажучи: Не грішіть проти хло́пця, та ви не послухали. А оце й кров його жадається“ А вони не знали, що Йо́сип їх розуміє, бо був поміж ними перекладач. А він відвернувся від них та й заплакав... І вернувся до них, і говорив із ними. І взяв від них Симео́на, та й зв'язав його на їхніх очах. А Йосип наказав, щоб напо́внили їхні мішки збіжжям, а срібло їхнє вернули кожному до його мішка, і дали їм поживи на дорогу. І їм зроблено так. І поне́сли вони хліб свій на ослах своїх, і пішли звідти. І відкрив один мішка свого, щоб ослові своєму дати паші на нічлігу, та й побачив срібло своє, — а воно ось в отворі мішка його! І сказав він братам своїм: „Повернене срібло моє, — і ось воно в мішку моїм!“ І завмерло їм серце, і вони затремтіли, говорячи один до о́дного: „Що́ це Бог нам зробив?“ І прибули вони до Якова, батька свого, до Кра́ю ханаанського, і розповіли́ йому все, що́ їх спіткало було, говорячи: „Той муж, пан того краю, говорив із нами суворо, і прийняв був нас як шпигунів того краю. А ми сказали йому: „Ми правдиві, — не були ми шпигунами! Ми дванадцятеро братів, сини нашого ба́тька. Одного нема, а наймолодший тепер з нашим батьком у ханаанському Краї“. І сказав до нас муж той, пан того кра́ю: „З того пізна́ю, що правдиві ви, — зоста́вте зо мною одно́го вашого брата, а на голод домів ваших візьміть хліб та й ідіть. І приведіть до мене брата вашого найменшого, і бу́ду я знати, що ви не шпигуни, що ви правдиві. Тоді віддам вам вашого брата, і ви можете перехо́дити цей край для купівлі.“ І сталося, — вони випоро́жнювали мішки свої, а ось у кожного вузлик срібла його в його мішку! І побачили вузлики срібла свого, вони та їх батько, — і полякались. І сказав до них Яків, їх батько: „Ви позбавили мене дітей, — Йосипа нема, і Симеона нема, а тепер Веніямина заберете? Усе те на мене!“ І промовив Руви́м до батька свого, кажучи: „Двох синів моїх уб'єш, коли не приведу його до тебе! Дай же його на руку мою, а я поверну його до тебе“. А той відказав: „Не зі́йде з вами мій син, бо брат його вмер, а він сам позостався... А трапиться йому нещастя в дорозі, якою підете, то в смутку зведете мою сивину до шео́лу!“

Responsorial Psalm

Psalm 42

Second Reading

II Corinthians 10

А я сам, Павло, благаю вас ла́гідністю й ласка́вістю Христовою; я, коли присутній — слухня́ний між вами, а не бувши між вами — сміли́вий я супроти вас. І благаю, щоб я, прибувши, не осмі́лився надією, що нею я ду́маю сміли́вим бути проти деяких, що про нас вони гада́ють, ніби ми поступаємось за тілом. Бо хо́дячи в тілі, не за тілом воюємо ми, — зброя бо нашого воюва́ння не тілесна, але міцна́ Богом на зруйнува́ння тверди́нь, — ми руйнуємо за́думи, і всяке ви́несення, що підіймається проти пізна́ння Бога, і поло́нимо всяке знання́ на по́слух Христові, і покарати ми готові всякий непо́слух, коли зді́йсниться послух ваш. Чи на обличчя ви дивитеся? Як хто певний про себе, що Христовий він, нехай ду́має знов по собі, що як сам він Христовий, так само Христові й ми. Бо коли б я ще більш став хвалитися нашою вла́дою, яку дав нам Господь на збудува́ння, а не на зруйнува́ння ваше, то не осоро́млюсь. Та щоб не здавалось, ніби хочу лякати вас листами. „Бо листи його — кажуть — важкі́ та міцні́, але особисто присутній — слабий, а мова його незначна́“, такий нехай знає оце, що які ми на слові в листах, неприсутніми бувши, такі ми й на ді́лі, присутніми бувши. Бо не сміємо вважати себе чи рівняти до інших, що самі себе хвалять, — вони нерозумно самі себе міряють собою, і рівняють з собою себе. Ми ж не будем хвалитись над міру, а в міру міри́ла, що його Бог призна́чив на міру для нас, щоб і до нас досягти́. Бо ми не розтягуємося над міру, ніби не досягли́ ми до вас, бо ми досягли́ аж до вас із Єва́нгелією Христовою. Ми не хвалимось над міру у чужих працях, але маємо надію, що як буде рости ваша віра, то за нашим міри́лом сильно звели́чимося ми між вами, щоб і в дальших за вами країнах звіщати Єва́нгелію, а не хвалитись готовим, як це чужі тве́рдять. А „хто хва́литься, нехай хва́литься в Господі!“ Бо достойний не той, хто сам себе хва́лить, але кого хвалить Госпо́дь!

Gospel

Matthew 21

А коли вони набли́зились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагі́ї, до гори до Оли́вної, тоді Ісус вислав двох учнів, до них, кажучи: „Ідіть у село, яке перед вами, і зна́йдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля́; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що́ скаже, відкажіть, що їх потребує Госпо́дь, — і він зараз пошле їх“. А це сталось, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Скажіте Сіонській доньці́: Ось до тебе йде Цар твій! Він покі́рливий, і всів на осла, — на осля, під'яре́мної сина“. А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели́ до Ісуса ослицю й осля́, і одежу поклали на них, — і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стели́ли дорогою. А наро́д, що йшов перед Ним і поза́ду, викрикував, кажучи: „Оса́нна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я́! Осанна на висоті!“ А коли увійшов Він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: „Хто́ це такий?“ А наро́д говорив: „Це Пророк, — Ісус із Назаре́ту Галілейського!“ Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і попереверта́в грошомінам столи, та осло́ни — продавцям голубів. І сказав їм: „Написано: „Дім Мій — буде домом молитви,“ а ви робите з нього „печеру розбійників“. I приступили у храмі до Нього сліпі та криві, — і Він їх уздоро́вив. А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: „Осанна Сину Давидовому“, обурилися, та й сказали Йому: „Чи ти чуєш, що кажуть вони?“ А Ісус відказав їм: „Так. Чи ж ви не читали нікол́и: „Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу“? І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфа́нію, — і там ніч перебув. А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів. І побачив Він при дорозі одне фі́ґове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя само́го, на нім не знайшов. І до нього Він каже: „Нехай пло́ду із тебе не буде ніко́ли повіки!“ І фіґове дерево зараз усохло. А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: „Як швидко всохло це фіґове дерево!“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Поправді кажу́ вам: Коли б мали ви віру, і не мали су́мніву, то вчинили б не тільки як із фіговим деревом, а якби й цій горі ви сказали: „Порушся та кинься до моря“, — то й станеться те! І все, чого ви в молитві попросите з вірою, — то одержите“. А коли Він прийшов у храм і навчав, поприхо́дили первосвященики й старші наро́ду до Нього й сказали: „Якою Ти вла́дою чиниш оце? І хто Тобі вла́ду цю дав?“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу́, якою вла́дою Я це чиню́. Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей?“ Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „Із неба“, відкаже Він нам: „Чого ж ви йому не повірили?“ А як скажемо: „Від людей“, — боїмося наро́ду, бо Івана вважають усі за пророка“. І сказали Ісусові в відповідь: „Ми не знаємо“. Відказав їм і Він: „То й Я вам не скажу́, якою владою Я це чиню́. А як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: „Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику!“ А той відповів і сказав: „Готовий, панотче“, — і не пішов. І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: „Я не хочу“. А потім покаявся, і пішов. Котрий же з двох учинив волю батькову?“ Вони кажуть: „Останній“. Ісус промовляє до них: „Поправді кажу вам, що ми́тники та блудоді́йки випере́джують вас у Боже Царство. Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а ми́тники та блудоді́йки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля́, щоб повірити йому. Послухайте іншої притчі. Був госпо́дар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. Коли ж надійшов час плоді́в, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди́ свої. Винарі ж рабів його похапали, — і одно́го побили, а другого замордували, а того вкаменува́ли. Знов послав він інших рабів, більш як перше, — та й їм учинили те саме. Нарешті послав до них сина свого́ і сказав: „Посоро́мляться сина мого“. Але́ винарі́, як побачили сина, міркувати собі стали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, — і заберемо його спа́дщину!“ І, схопи́вши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибу́де той пан виноградника, що́ зробить він тим винаря́м?“ Вони кажуть Йому: „Злочинців погубить жорсто́ко, виноградника ж віддасть іншим винаря́м, що будуть плоди́ віддавати йому своєча́сно“. Ісус промовляє до них: „Чи ви не читали ніко́ли в Писа́нні: Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!“ Тому́ кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться наро́дові, що плоди́ його буде прино́сити. І хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде — то розча́вить його́“. А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він гово́рить. І намага́лись схопи́ти Його, але́ побоялись людей, бо вважали Його за Пророка.