Today's Readings

First Reading

Genesis 9:1-29

І поблагословив Бог Ноя й синів його, та й промовив: „Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю! І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усією звіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря. У ваші руки віддані вони. Усе, що плазує, що живе воно, — буде вам на їжу. Як зеле́ну ярину́ — Я віддав вам усе. Тільки м'яса з душею його, цебто з кров'ю його, не будете ви споживати. А тільки Я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жада́ти її, і з руки чоловіка, з руки ко́жного брата його Я буду жадати душу лю́дську. Хто виллє кров людську з люди́ни, то виллята бу́де його кров, бо Він учинив люди́ну за образом Божим. Ви ж плодіться й розмножуйтеся, роїться на землі та розмножуйтесь на ній!“ І сказав Бог до Ноя та до синів його з ним, кажучи: „А Я, — ось Свого заповіта укладаю Я з вами та з вашим пото́мством по вас. І з кожною живою душею, що з вами: серед птаства, серед худоби, і серед усієї зе́мної звірини́ з вами, від усіх, що виходять з ковчегу, до всієї земної звірини. І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не бу́де вже знищене водою пото́пу, і більш не буде пото́пу, щоб землю нищити“. І Бог промовляв: „Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління: Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею. І станеться, коли над землею Я хмару захмарю, то буде виднітися в хмарі веселка. І згадаю про Свого заповіта, що між Мною й між вами, і між кожною живою душею в кожному тілі. І більш не буде вода для пото́пу, щоб вигубляти кожне тіло. І буде веселка у хмарі, і побачу її, щоб пам'ятати про вічний заповіт між Богом і між кожною живою душею в кожному тілі, що воно на землі“. І сказав Бог до Ноя: „Це знак заповіту, що Я встановив поміж Мною й поміж кожним тілом, що воно на землі“. І були сини Ноєві, що вийшли з ковчегу: Сим, і Хам, і Яфе́т. А Хам — він був батько Ханаанів. Оці троє були сини Ноєві, і від них залю́днилася вся земля. І зачав був Ной, муж землі, садити виноград. І пив він вино та й упився, й обнажився в сере́дині свого намету. І побачив Хам, батько Ханаанів, наготу батька свого, та й розказав обом браттям своїм надво́рі. Узяли тоді Сим та Яфет одежину, і поклали обидва на плечі свої, і позадкува́ли, та й прикрили наготу батька свого. Вони відвернули дозаду обличчя свої, і не бачили наготи батька свого. А Ной ви́тверезився від свого вина, і довідався, що́ йому був учинив його син наймолодший. І сказав він: „Про́клятий будь Ханаан, — він буде рабом рабів своїм браттям!“ І сказав він: „Благословенний Господь, Симів Бог, — і хай Ханаан рабом буде йому! Нехай Бог розпросто́рить Яфета, і нехай пробуває в наметах він Симових, — і нехай Ханаан рабом буде йому́!“ А Ной жив по пото́пі триста літ і п'ятдесят літ. А всіх Ноєвих днів було́ дев'ятсот літ і п'ятдесят літ. Та й помер.

First Reading

Exodus 22

Коли зло́дій буде зло́влений в підко́пі, і буде побитий так, що помре, то нема прови́ни крови на тому, хто побив. Але як засвітило сонце над ним, то є на ньо́му прови́на крови. Злодій конче відшкодує, а якщо він нічого не має, то буде про́даний за свою краді́жку. Якщо та крадіжка справді буде зна́йдена в руці його живою, від вола аж до осла, до ягняти, то нехай відшкодує удвоє. Коли хто ви́пасе поле або виноградинка, і пустить свою худобу й буде випаса́ти на чужому полі, відшкодує найліпшим із поля свого й найліпшим із свого виноградника. Коли вийде огонь і попаде на тернину, і буде спалена скирта, або збіжжя стояче, або поле, — конче відшкодує той, хто запалив пожежу. Коли хто дасть своє́му ближньому срібло або по́суд на збере́ження, а воно буде вкра́дене з дому того чоловіка, — якщо буде зна́йдений злодій, нехай відшкодує вдвоє. Якщо ж злодій не буде зна́йдений, то власник дому буде приведений до суддів, на присягу, що не простягав своєї руки на працю свого ближнього. У кожній справі провини, — про вола, про осла, про овечку, про одіж, про все згублене, про яке хто скаже, що це його, нехай справа обох при́йде до судді. Кого суддя визнає за винного, той відшкодує вдвоє своєму ближньому. Коли хто дасть своєму ближньому на збере́ження осла, або вола, або овечку, чи яку іншу худобину, а вона згине, або буде скалічена, або буде заграбована, і ніхто того не бачив, — прися́га Господня нехай буде між обома, що він не простяг своєї руки на власність свого ближнього, а власник її нехай забере, а позваний не буде відшкодо́вувати. А якщо справді буде вкрадена від нього, то нехай відшкодує власнико́ві її. Якщо дійсно буде розша́рпана вона, нехай принесе її як свідо́цтво, а за розша́рпане він не відшкодує. А коли хто позичить від свого ближнього худобину, а вона буде скалічена або згине, а власник її не був із нею, то конче відшкодує; якщо ж її власник був із нею, не відшкодує. А якщо худобина була найнята, то піде та шкода в заплату її. А коли хто підмо́вить дівчину, яка не зару́чена, і ляже з нею, то нехай дасть їй ві́но, і візьме її собі за жінку. Якщо батько її справді відмовить віддати її йому, — нехай відважить срібла згідно з віном дівочим. Чарівни́ці не зоставиш при житті. Кожен, хто зляжеться з худобиною, конче буде забитий. Кожен, хто прино́сить жертву богам, крім Бога Одного, підпадає закляттю. А прихо́дька не будеш утискати та гноби́ти його, бо й ви були прихо́дьками в єгипетськім кра́ї. Жодної вдови та сироти не будеш гноби́ти; якщо ж ти справді гноби́тимеш їх, то коли вони, кли́чучи, кли́катимуть до Мене, то конче почую їхній зойк, і розпалиться гнів Мій, і повбиваю вас мечем, і стануть жінки́ ваші вдо́вами, а діти ваші си́ротами. Якщо позичиш гроші народові Моєму, бідному, що з тобою, то не будь йому, як суворий позича́льник, — не покладеш на нього лихви. Якщо дійсно ві́зьмеш у заста́ву одежу ближнього свого, то вернеш її йому до за́ходу сонця, бо вона — єдине накриття́ його, вона одіж на тіло його; на чому він буде лежати? І станеться, коли буде він кликати до Мене, то почую, бо Я милосердний. Бога не будеш лихосло́вити, а начальника в народі твоїм не будеш проклинати. Не будеш спізнюватися, щодо жертов, із щедрістю збіжжя та з пли́нами твоїми. Перворідного з синів своїх даси́ Мені. Так зробиш волові своєму, і дрібній худобі своїй: сім день буде вона з своєю матір'ю, а восьмого дня даси її Мені. І ви будете Мені святими людьми, і не бу́дете їсти м'яса, розша́рпаного в полі, — псові кинете його!

First Reading

Numbers 21:4-9

І рушили вони з Гор-гори дорогою Червоного моря, щоб обійти едо́мський край. І підупала душа того наро́ду в тій дорозі. І промовляв той народ проти Бога та проти Мойсея: „На́що ви вивели нас із Єгипту, щоб ми повмирали в пустині? Бож нема тут хліба й нема води, а душі нашій обри́дла ця непридатна ї́жа“. І послав Господь на той наро́д зміїв сара́фів, і вони кусали наро́д. І померло багато народу з Ізраїля. І прийшов народ до Мойсея та й сказав: „Згрішили ми, бо говорили проти Господа та проти тебе. Молися до Господа, і нехай Він забере від нас цих зміїв“. І молився Мойсей за народ. І сказав Господь до Мойсея: „Зроби собі сара́фа, і вистав його на жерди́ні. І станеться, — кожен поку́саний, як погляне на нього, то буде жити“. І зробив Мойсей мідяно́го змія, і виставив його на жерди́ні. І сталося, якщо змій покусав кого, то той дивився на мідяно́го змія — і жив!

Morning Prayer — First Lesson

Joshua 6

А Єрихо́н замкнувся, і був за́мкнений зо страху перед Ізраїлевими синами, — ніхто не вихо́див і не вхо́див. І сказав Господь до Ісуса: „Ось, Я дав у твою ру́ку Єрихо́н та царя його, сильних вояків. І обі́йдете навколо це місто, всі вояки́, — о́бхід навко́ло міста один раз. Так зробиш шість день. А сім священиків будуть нести сім сурем із баранячих ро́гів перед ковчегом. А сьомого дня обі́йдете навколо те місто сім раз, а священики засурмлять у ро́ги. І станеться, коли засурми́ть бара́нячий ріг, коли ви почуєте голос тієї сурми́, а ввесь народ крикне гучни́м криком, то мур цього міста впаде́ на своєму місці, а народ уві́йде кожен перед себе“. І покликав Ісус, син Навинів, священиків, та й сказав до них: „Несіть ковчега заповіту, а сім священиків будуть нести сім су́рем із баранячих ро́гів перед Господнім ковчегом“. А до народу сказав: „Підіть, обійдіть навколо це місто, а озбро́єний пі́де перед Господнім ковчегом“. І сталося, як Ісус сказав це наро́дові, то сім священиків, що не́сли сім су́рем із баранячих рогів, ішли та сурми́ли в ці су́рми, а ковчег Господнього заповіту йшов за ними. А озбро́єні йшли перед священиками, що сурми́ли в роги, а ві́йсько заднє йшло за ковчегом. І все сурми́ли в су́рми. А народові Ісус наказав, говорячи: „Не будете кричати, і не дасте почути вашого голосу, і не вийде слово з ваших уст аж до дня, коли я скажу́ вам: Закричіть! І ви закричите́“. І Господній ковчег пішов навколо міста, — обійшов один раз. І ввійшли до табо́ру, та й ночували в табо́рі. І встав Ісус рано вранці, і поне́сли священики Господнього ковчега. А сім священиків, що не́сли сім су́рем із баранячих рогів перед Господнім ковчегом, ішли та все сурми́ли в сурми, а озбро́єні йшли перед ними, а ві́йсько заднє йшло за Господнім ковчегом. І все сурми́ли в су́рми. І обійшли навколо міста другого дня один раз, та й вернулися до табо́ру. Так зробили шість день. І сталося сьомого дня, і повставали вони рано вранці, як схо́дила ра́ння зоря́, і обійшли навколо міста за тим при́писом сім раз. Тільки того дня обійшли місто навколо сім раз. І сталося, коли сьо́мого ра́зу засурми́ли священики в су́рми, то Ісус сказав до народу: „Закричіть, бо Господь віддав вам це місто! І станеться це місто закляттям, — воно та все, що в ньому, для Господа. Тільки блудни́ця Раха́в буде жити, вона та всі, хто з нею в домі, бо вона сховала була послів, яких ми посилали. Та тільки стережіться закля́того, щоб ви самі не стали закляттям, і не взяли́ з заклятого, і щоб тим не завели́ Ізраїлевого табо́ру під закляття, і не довели́ його до нещастя. А все срібло та золото, і речі мідяні та залізні, — це святість для Господа, воно вві́йде до Господньої скарбни́ці“. І закричав народ, і засурми́ли в су́рми. І сталося, як народ почув голос сурми́, і закричав народ гучни́м криком, то впав мур на своє́му місці, а народ увійшов до міста, кожен перед се́бе. І здобули́ вони те місто. І зробили вони закляттям усе, що в місті, — від чоловіка й аж до жінки, від юнака́ й аж до старого, і аж до вола, і штуки дрібно́ї худоби, і осла, — усе зни́щили ві́стрям меча́. А до двох тих людей, що виві́дували край, Ісус сказав: „Увійдіть до дому тієї жінки блудни́ці, і ви́ведіть звідти ту жінку та все, що її, як ви заприсягли були́ їй“. І ввійшли юнаки́, виві́дувачі, і вивели Раха́в, і ба́тька її, і матір її, і братів її, і все, що її, і всі ро́ди її вивели й умістили поза Ізраїлевим табо́ром. А місто та все, що в ньому, спалили огнем. Тільки срібло та золото, і речі мідяні та залізні дали до скарбни́ці Господнього дому. А блудни́цю Раха́в, і дім її батька, і все, що її, Ісус позоставив при житті. І осіла вона серед Ізраїля, і так є аж до цього дня, бо сховала була послів, яких послав був Ісус ви́відати Єрихо́н. І того ча́су заприсягнув Ісус, говорячи: „Прокля́тий перед Господнім лицем кожен, хто встане й відбуду́є це місто Єрихо́н, — на перворіднім своїм він заложить його, і на наймолодшім своїм поставить брами його́“. І був Господь з Ісусом, а слава його розійшла́ся по всім кра́ї.

Epistle

Numbers 20:1,3;6-13

І ввійшли Ізраїлеві сини, уся громада, до пустині Цін першого місяця, та й засів наро́д у Кадеші. І померла там Марія́м, і була́ там похо́вана. І сварився той наро́д із Мойсеєм, та й сказали, говорячи: „О, якби ми повмирали були́, коли наші брати вмирали перед Господнім лицем! І ввійшли Мойсей та Аарон від громади до входу скинії заповіту, та й попа́дали на обличчя свої. І слава Господня появилася їм! І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: „Візьми же́зло, та збери громаду ти та брат твій Ааро́н, і скажете до тієї скелі на їхніх оча́х, — і вона дасть свою воду. І виведеш для них во́ду з тієї ске́лі, та й напо́їш ту громаду та їхню худо́бу“. І взяв Мойсей те же́зло з-перед Господнього лиця, як Він наказав був йому. І зібрали Мойсей та Аарон громаду перед тією скелею. І сказав він до них: „Послухайте ж, неслухня́ні, чи з цієї скелі ми виведемо для вас воду?“ І підніс Мойсей руку свою, та й ударив ту скелю своїм жезлом два ра́зи, — і вийшло багато води! І пила́ громада та їхня худоба! І сказав Господь до Мойсея та до Аарона: „За те, що ви не вві́рували в Мене, щоб явилася святість Моя на оча́х Ізраїлевих синів, ви не введе́те цієї громади до кра́ю, що Я дав їм.“ Це вода Меріви, де сварилися Ізраїлеві сини з Господом, і святість Його явилася їм.

First Reading

Isaiah 52

Збудися, збудись, зодягни́ся, Сіоне, у силу свою, зодягни́ся у шати пишно́ти своєї, о Єрусалиме, о місто святе, бо вже необрі́заний та занечи́щений більше не вві́йде до тебе! Обтруси́ з себе порох, устань та сіда́й, Єрусалиме! Розв'яжи́ пута шиї своєї, о бра́нко, о до́чко Сіону! Бо Господь каже так: Зада́рмо були ви попро́дані, тому бу́дете ви́куплені не за срі́бло. Бо так Господь Бог промовляє: До Єгипту зійшов був наро́д Мій впоча́тку, щоб ме́шкати там, а Ашшу́р за ніщо́ його ти́снув. А тепер що Мені тут, — говорить Господь, — коли взятий даре́мно наро́д Мій? Шаліють воло́дарі їхні, — говорить Господь, — і постійно ввесь день Моє Ймення знева́жене. Тому́ Моє Йме́ння пізна́є наро́д Мій, тому́ того дня він пізна́є, що Я — то Отой, що говорить: Ось Я! Які гарні на го́рах ноги благові́сника, що звіща́є про мир, що добро провіщає, що спасіння звіщає, що говорить Сіонові: „Царю́є твій Бог!“ Слухай, — твої сторожі́ зняли голос, укупі співають, бо бачать вони око-в-о́ко, коли до Сіону Госпо́дь поверта́ється. Радійте, співайте сумі́сно, о єрусалимські руїни, бо наро́да Свого Господь звесели́в, — ви́купив Єрусалима! Господь обнажи́в на оча́х усіх наро́дів святеє раме́но Своє, — і спасі́ння від нашого Бога побачать всі кі́нці землі! Уступі́ться, вступі́ться та ви́йдіть ізвідти, нечистого не доторка́йтеся, вийдіть з сере́дини його, очистьтеся ви, що но́сите по́суд Господній! Бо не в по́спіху ви́йдете і не навте́ки ви пі́дете, бо пі́де Господь перед вами, за вами ж — Ізраїлів Бог. Ось стане розумне роби́ти Мій Слуга, піді́йметься й буде пови́щений, і височе́нним Він стане! Як багато-хто Ним дивува́лись, — такий то був змі́нений о́браз Його, що й не був люди́ною, а ви́гляд Його, що й не був сином лю́дським! Отак Він здиву́є числе́нних наро́дів, царі свої у́ста замкнуть перед Ним, бо побачать, про що не гово́рено їм, і зрозуміють, чого́ не чува́ли вони!

Morning Prayer — Second Lesson

Luke 24

А дня першого в тижні прийшли вони рано вранці до гро́бу, несучи́ нагото́вані па́хощі, та й застали, що камінь від гро́бу відва́лений був. А ввійшовши, вони не знайшли тіла Господа Ісуса. І сталось, як безрадні були вони в цім, ось два мужі́ в одежах блискучих з'явились при них. А коли налякались вони й посхиляли обличчя додолу, ті сказали до них: „Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебува́в в Галілеї. Він казав: „Сину Лю́дському треба бути ви́даному до рук грішних людей, і розп'я́тому бути, і воскре́снути третього дня“. І згадали вони ті слова́ Його! А вернувшись від гро́бу, про все те сповістили Одинадцятьох та всіх інших. То були́: Марія Магдали́на, і Іванна, і Марія, мати Яковова, і інші з ними, — і вони розповіли апо́столам це. Та слова́ їхні здалися їм вигадкою, — і не повірено їм. Петро ж устав та до гро́бу побіг, і, нахилившися, бачить — лежать самі тільки покривала. І вернувсь він до себе, і дивувався, що́ сталось. І ото, двоє з них того ж дня йшли в село, на ім'я́ Еммау́с, що від Єрусалиму лежало на стадій із шістдеся́т. І розмовляли вони між собою про все те, що́ сталося. І ото, як вони розмовляли, і розпитували один о́дного, підійшов Сам Ісус, — і пішов разом із ними. Очі ж їхні були стри́мані, щоб Його не пізнали. І спитався Він їх: „Що́ за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні́?“ І озвався один, йому йме́ння Клео́па, та й промовив до Нього: „Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що́ сталося в нім цими днями?“ І спитався Він їх: „Що таке?“ А вони розпові́ли Йому: „Про Ісуса Назаряни́на, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім наро́дом. Як первосвященики й наша старши́на Його віддали́ на суд смертний, — і Його розп'яли́. А ми сподівались були́, що Це Той, що має Ізраїля ви́зволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося. А дехто з наших жінок, що рано були́ коло гро́бу, нас здивували: вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'я́влення анголі́в, які кажуть, що живий Він. І пішли дехто з наших до гро́бу, і знайшли так, як казали й жінки́; та Його не побачили“. Тоді Він сказав їм: „О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що́ сповіщали Пророки! Чи ж Христові не це перете́рпіти треба було, і ввійти в Свою славу?“ І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясня́в їм зо всього Писа́ння, що́ про Нього було́. І набли́зились вони до села, куди йшли. А Він удавав, ніби хоче йти далі. А вони не пускали Його й намовляли: „Зостанься з нами, бо вже вечорі́є, і кінча́ється день“. І Він увійшов, щоб із ними побути. І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав. Тоді очі відкрилися їм, — і пізнали Його́. Але Він став для них невиди́мий... І говорили вони один о́дному: „Чи не пала́ло нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писа́ння?“ І зараз устали вони, і повернулись до Єрусалиму, і знайшли там у зборі Одинадцятьо́х, і і тих, що з ними були́, які розповідали, що Госпо́дь дійсно воскрес, і з'явився був Си́монові. А вони розпо́віли, що́ сталось було на дорозі, і як пізнали Його в лама́нні хліба. І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: „Мир вам!“ А вони налякалися та перестра́шились, і ду́мали, що бачать духа. Він же промовив до них: „Чого́ ви стриво́жились? І пощо́ ті думки до серде́ць ваших входять? Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, — це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, — бо не має дух тіла й косте́й, а Я, бачите, маю“. І, промовивши це, показав Він їм руки та но́ги. І, як ще не йняли вони віри з радощів та дивувались, Він сказав їм: „Чи не маєте тут чогось їсти?“ Вони ж подали́ Йому ку́сника риби печеної та стільника́ медово́го. І, взявши, Він їв перед ними. І промовив до них: „Це слова́, що казав Я до вас, коли був іще з вами: Потрібно, щоб ви́коналось усе, що про Мене в Зако́ні Мойсеєвім, та в Пророків, і в Пса́лмах написане“. Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писа́ння. І сказав Він до них: „Так написано є, і так потрібно було́ постраждати Христові, і воскре́снути з мертвих дня третього, і щоб у Йме́ння Його проповідувалось покая́ння, і про́щення гріхів між наро́дів усіх, від Єрусалиму почавши. А ви свідки того́. І ось Я посилаю на вас обі́тницю Мого Отця; а ви позоста́ньтеся в місті, аж поки зодя́гнетесь силою з висоти“. І Він вивів за місто їх аж до Віфа́нії; і, знявши руки Свої, поблагословив їх. І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступа́ти від них, і на небо возно́ситись. А вони поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю. І постійно вони перебува́ли в храмі, переславля́ючи й хва́лячи Бога. Амінь.

Responsorial Psalm

Psalm 119:33-48

Gospel

John 4:5-42

Отож, прибуває Він до самарі́йського міста, що зветься Сіха́р, недалеко від поля, яке Яків був дав своєму синові Йо́сипові. Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою змо́рений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої. Надхо́дить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: „Дай напитись Мені!“ Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити пожи́ви. Тоді каже Йому самаря́нка: „Як же Ти, юде́янин бувши, та просиш напитись від мене, самаря́нки?“ Бо юдеї не сходяться із самарянами. Ісус відповів і промовив до неї: „Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: „Дай напитись Мені“, — ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води“. Каже жінка до Нього: „І черпака́ в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, — звідки ж маєш Ти воду живу ? Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?“ Ісус відповів і сказав їй: „Кожен, хто воду цю п'є, буде пра́гнути зно́ву. А хто питиме воду, що Я йому дам, пра́гнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне“. Каже жінка до Нього: „Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не прихо́дила брати“. Говорить до неї Ісус: „Іди, поклич чоловіка свого та й вертайся сюди“. Жінка відповіла та й сказала: „Чоловіка не маю“. Відказав їй Ісус: „Ти добре сказала: Чоловіка не маю. Бо п'ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, — не муж він тобі. Це ти правду сказала“. Каже жінка до Нього: „Бачу, Пане, що Пророк Ти. Отці наші вклоня́лися Богу на цій ось горі, а ви тве́рдите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись“. Ісус промовляє до неї: „Повір, жінко, Мені, що надхо́дить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклоня́тись Отцеві не бу́дете ви. Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв. Але наступає година, і тепер вона є, коли богомі́льці правдиві вклонятися бу́дуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомі́льців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклоня́тись“. Відказує жінка Йому: „Я знаю, що при́йде Месі́я, що зветься Христо́с, — як Він прийде, то все розпові́сть нам“. Промовляє до неї Ісус: „Це Я, що розмовляю з тобою“. І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв. Проте жоден із них не спитав: „Чого хочеш?“ або: „Про що з нею гово́риш?“ Покинула жінка тоді водоно́са свого, і побігла до міста, та й людям гово́рить: „Ходіть но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що́ я вчинила. Чи Він не Христос?“ І вони повихо́дили з міста, і до Нього прийшли. Тим ча́сом же учні просили Його та й казали: „Учителю, їж!“ А Він їм відказав: „Я маю пожи́ву на ї́дження, якої не знаєте ви“. Питали тоді один о́дного учні: „Хіба хто приніс Йому їсти?“ Ісус каже до них: „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його доверши́ти. Чи не кажете ви: „Ще чотири от місяці, — і наста́нуть жнива́?“ А Я вам кажу́: Підійміть свої очі, та гляньте на ни́ви, — як для жнив уже пополові́ли вони! А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне — ра́зом раділи. Бо про це погові́рка правдива: „Хто інший сіє, а хто інший жне“. Я вас жати послав, де ви не працюва́ли: працюва́ли інші, ви ж до їхньої праці ввійшли“. З того ж міста багато-хто із самаря́н в Нього ввірували через слово жінки, що сві́дчила: „Він сказав мені все, що я вчинила була́!“ А коли самаря́ни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався. І Він перебув там два дні. Значно ж більш вони ввірували через слово Його. А до жінки казали вони: „Не за слово твоє ми вже віруємо, — самі бо ми чули й пізна́ли, що справді Спаси́тель Він світу!“

Responsorial Psalm

Psalm 71

Responsorial Psalm

Psalm 72

Responsorial Psalm

Psalm 69

Evening Prayer — First Lesson

Joshua 7

І спроневі́рилися Ізраїлеві сини в заклятому, — Ахай, син Кармія, сина Завдієвого, сина Зерахового, Юдиного племени, узяв із заклятого. І запали́вся Господній гнів на Ізраїлевих синів. І послав Ісус мужів з Єрихону в Ай, що при Бет-Евені, на схід від Бет-Елу, і сказав до них, говорячи: „Підіть, і ви́відайте цей Край“. І пішли ті му́жі, і вивідали той Ай. І вернулися вони до Ісуса та й сказали до нього: „Нехай не йде ввесь наро́д, — коло двох тисяч лю́да або коло трьох тисяч люда нехай вийдуть, і поб'ють Ай. Не труди всього народу туди, бо ті вороги нечисле́нні“. І пішли туди з народу коло трьох тисяч люда, — та вони повтікали перед айськими людьми́. І айські люди повибива́ли з них коло тридцяти й шости чоловіка, та й гнали їх з-перед брами аж до Шеварім, і розбили їх на узбі́ччі гори. І охля́ло серце народу, та й стало як вода. І роздер Ісус одежу свою, та й упав на обличчя своє на землю перед Господнім ковчегом, і лежав аж до вечора він та Ізраїлеві старші́, і посипа́ли порохом свою го́лову. І сказав Ісус: „Ах, Владико Господи, для чого Ти конче перепровадив цей наро́д через Йорда́н, щоб дати нас у руку аморе́янина, щоб вигубити нас? О, коли б ми були позоста́лися, і осіли по той бік Йорда́ну! О, Господи! Що я скажу́ по тому, як Ізраїль обернув потилицю перед своїми ворога́ми? І почують ханаанеянин та всі ме́шканці цього краю, і зберуться навколо на нас, і знищать ім'я́ наше з землі. І що́ Ти зробиш Своєму великому Йменню?“ І сказав Господь до Ісуса: „Устань, — по́що то ти падаєш на обличчя своє? Ізраїль згрішив, і вони переступили Мого заповіта, що Я наказав їм, і взяли з заклятого, а також крали, і обманювали, і клали поміж свої речі. І не зможуть Ізраїлеві сини всто́яти перед своїми ворогами, — вони обернуть спи́ну перед ворогами своїми, бо стали закляттям. Не буду більше з вами, якщо не ви́губите заклятого з-поміж себе! Устань, освяти народ та й скажеш: Освятіться на завтра, бо так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Закляте серед тебе, Ізраїлю! Ти не зможеш усто́яти перед своїми ворогами, аж доки ви не викинете з-поміж себе того заклятого. І підходьте ра́но вранці за вашими племена́ми. І станеться, те пле́м'я, що його виявить Господь, нехай підходить за ро́дами; а рід, що його виявить Господь, підходитиме за дома́ми, а дім, що його виявить Господь, підходитиме за мужчи́нами. І станеться, хто буде ви́явлений у заклятім, той буде спалений в огні, — він та все, що його, бо переступив він заповіта Господнього, і вчинив безсоромне між Ізраїлем“. І встав Ісус рано вранці, і привів Ізраїля за його племена́ми, — і було́ виявлене Юдине пле́м'я. І привів він Юдині ро́ди, і був виявлений рід Зархіїв. І привів він Зархіїв рід за роди́нами, і був виявлений Завдій. І привів він його дім за мужчи́нами, і був виявлений Ахан, син Кармія, сина Завдія, сина Зераха з Юдиного племени. І сказав Ісус до Ахана: „Сину мій, воздай же славу для Господа, Бога Ізраїля, і признайся Йому, і подай мені, що́ ти зробив? Не скажи неправди передо мною!“ І відповів Ахан до Ісуса та й сказав: „Дійсно, згрішив я Господе́ві, Богові Ізраїля, і зробив так та так. І побачив я в здо́бичі одного доброго шін'арського плаща, і дві сотні шеклів срібла, і одного золотого зли́вка, п'ятдесят шеклів вага його, — і забажав я їх, і взяв їх. І ось вони сховані в землі в сере́дині намету мого, а срібло під ним“. І послав Ісус посланців, і побігли вони до намету, аж ось сховане воно в наметі, а срібло під ним. І забрали його́ з сере́дини намету, і прине́сли його́ до Ісуса та до всіх Ізраїлевих синів, і поклали його́ перед Господнім лицем. І взяв Ісус Ахана, Зерахового сина, і те срібло, і того плаща, і того золотого зли́вка, і синів його, і дочо́к його, і вола його, і осла його, і отару його, і намета його, і все, що його, а ввесь Ізраїль із ним, та й повиво́дили їх до долини Ахор. І сказав Ісус: „На́що ти навів нещастя на нас? Нехай на тебе наведе́ це нещастя Господь цього дня!“ І вкаменува́ли його, увесь Ізраїль, камінням. І попалили їх в огні, і вкаменували їх камінням. І поставили над ним велику камінну могилу, що стоїть аж до цього дня. І спинив Господь лютість гніву Свого, тому назвав ім'я́ того місця: Ахор, аж до цього дня.

Second Reading

Hebrews 13

Братолю́бство нехай пробува́є між вами! Не забувайте любови до при́ходнів, бо деякі нею, на́віть не ві́даючи, гостинно прийняли а́нголів. Пам'ятайте про в'я́знів, немов із ними були б ви пов'язані, про тих, хто страждає, як такі, що й самі ви знахо́дитесь в тілі. Нехай буде в усіх че́сний шлюб та ложе непоро́чне, а блу́дників та пере́любів судитиме Бог. Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що́ маєте. Сам бо сказав: „Я тебе не покину, ані не відступлю́ся від тебе!“ Тому́ то ми сміливо говоримо: „Господь — мені Помічни́к, і я не злякаюсь ніко́го: що зробить люди́на мені?“ Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру. Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Са́мий! Не захоплюйтеся всілякими та чужими науками. Бо річ добра зміцняти серця благода́ттю, а не стра́вами, що ко́ристи від них не оде́ржали ті, хто за ними ходив. Маємо же́ртівника, що від нього годуватися права не мають ті, хто скинії служить, — бо котри́х звірят кров первосвященик уносить до святині за гріхи, тих м'ясо па́литься поза табо́ром, — тому́ то Ісус, щоб кров'ю Своєю людей освятити, постраждав поза брамою. Тож виходьмо до Нього поза та́бір, і наругу Його понесімо, бо постійного міста не маємо тут, а шукаємо майбутнього! Отож, за́вжди приносьмо Богові жертву хвали́, цебто плід уст, що Ім'я́ Його славлять. Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові. Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, — вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, — бо це для вас не кори́сне. Моліться за нас, бо наді́ємося, що ми маємо добре сумління, бо хочемо добре в усьому пово́дитись. А надто прошу́ це робити, щоб шви́дше до вас мене ве́рнено. Бог же миру, що з мертвих підняв великого Па́стиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удоскона́лить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амі́нь. Благаю ж вас, браття, прийміть слово поті́хи, бо коротко я написав вам. Знайте, що наш брат Тимофі́й вже ви́пущений, і я з ним; коли незаба́ром він при́йде, я вас побачу. Вітайте всіх ваших наставників та всіх святих. Вітають вас ті, хто в Італії. Благодать зо всіма́ вами! Амі́нь.

Second Reading

II Thessalonians 2

Благаємо ж, бра́ття, ми вас, щодо прихо́ду Господа нашого Ісуса Христа й нашого згрома́дження до Нього, щоб ви не хвилювалися зараз умом та не жахались ані через духа, ані через слово, ані через листа, що він ніби від нас, — ніби вже настав день Господній. Хай ніхто жодним способом вас не зведе́! Бо той день не настане, аж перше при́йде відсту́плення, і ви́явиться беззако́нник, призна́чений на погибіль, що противиться та несеться над усе, зване Богом чи свя́тощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме. Чи ви не пам'ятаєте, як, ще в вас живши, я це вам говорив? І тепер ви знаєте, що́ саме не допускає з'явитись йому своєчасно. Бо вже діється таємни́ця беззако́ння; тільки Той, Хто трима́є тепер, буде тримати, аж поки не бу́де усу́нений Він із сере́дини. І тоді то з'явиться той беззаконник, що його Госпо́дь Ісус заб'є Духом уст Своїх і знищить з'я́вленням прихо́ду Свого. Його прихід — за чином сатани — буде з усякою силою й зна́ками та з неправдивими чу́дами, і з усякою обманою неправди між тими, хто гине, бо любови правди вони не прийняли́, щоб їм спастися. І за це Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили, щоб стали засу́джені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправедність. А ми за́вжди повинні дякувати Богові за вас, улю́блені Господом бра́ття, що Бог вибрав вас споча́тку на спасі́ння освя́ченням Духа та вірою в правду, до чого покликав Він вас через нашу Єва́нгелію, щоб отримати славу Господа нашого Ісуса Христа. Отже, бра́ття, стійте й тримайтеся переда́нь, яких ви навчились чи то словом, чи нашим посла́нням. Сам же Госпо́дь наш Ісус Христос і Бог Отець наш, що нас полюбив і дав у благода́ті вічну потіху та добру надію, — нехай ваші серця Він поті́шить, і нехай Він зміцнить вас у всякому доброму ділі та в слові!

Second Reading

Galatians 5:1-15

Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся зно́ву в ярмо ра́бства! Ось я, Павло, кажу вам, що коли ви обрізуєтесь, — то нема вам тоді жодної ко́ристи від Христа. І свідкую я зно́ву всякому чоловікові, який обрізується, що повинен він ви́конати ввесь Зако́н. Ви, що Зако́ном виправдуєтесь, — полишилися без Христа, відпали від благодаті! Бо ми в Дусі з віри чекаємо надії пра́ведности. Бо сили не має в Христі Ісусі ані обрі́зання, ані необрі́зання, — але віра, що чинна любов'ю. Бігли ви добре. Хто заборонив вам кори́тися правді? Таке переко́нання не від Того, Хто вас покликав. Трохи ро́зчини квасить усе тісто! Я в Господі маю надію на вас, що нічого іншого ду́мати не будете ви. А хто вас непоко́їть, осуджений буде, хоч би він хто був! Чого ж, браття, мене ще переслідують, коли я обрі́зання ще проповідую? Тоді споку́са хреста в ніщо оберта́ється! О, коли б були навіть відсі́чені ті, хто підбурює вас! Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала при́водом догоджати тілу, а любов'ю служи́ти один о́дному! Бо ввесь Зако́н в однім слові місти́ться: „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Коли ж ви гризете́ та їсте один о́дного, то глядіть, щоб не знищили ви один о́дного!

Second Reading

Malachi 3:1-6

Ось Я посилаю Свого ангола, і він перед обличчям Моїм приготу́є доро́гу. І на́гло прибу́де до храму Свого Госпо́дь, Якого шукаєте ви, і Ангол запові́ту, Якого жада́єте. Ось іде Він, говорить Господь Саваот! І хто ви́терпить день Його прибуття́, і хто всто́їть, коли Він з'я́виться? Бо Він, як огонь той у золотаря́, і як у пра́льників луг. І Він сяде топи́ти та чи́стити срі́бло, і очи́стить синів Леві́я, і їх перечи́стить, як золото й срі́бло, і будуть для Господа жертву прино́сити в правді. Тоді бу́де дар Юди та Єрусалиму приє́мний для Господа, як за днів вікові́чних і за років старода́вніх. І прибу́ду до вас Я на суд, і буду сві́дком швидки́м проти чарівників, і на перелю́бників, і проти тих, хто прися́гу складає на лжу, і проти тих, хто запла́тою на́ймита тисне, вдову́ й сироту́, хто відхилює право чужи́нця, Мене ж не боїться, говорить Госпо́дь Савао́т. Бо Я, Господь, не змі́нююся, тому ви, сини Яковові, не будете зни́щені.

Gospel

Luke 7

А коли Він скінчи́в усі слова́ Свої до наро́ду, що слухав Його, то ввійшов у Капернау́м. У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому́, і вмирати вже мав. А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старши́х, і благав Його, щоб прийшов, і вздоро́вив раба́ його. Вони ж прибули́ до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: „Він достойний, щоб Ти це зробив йому. Бо він любить наро́д наш, та й для нас синагогу поставив“. І пішов Ісус із ними. І коли недале́ко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: „Не турбу́йся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Тому́ то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, — і раб мій одужає. Бо й я — люди́на підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, — то йде він, а тому: прийди, — і прихо́дить, а своєму рабо́ві: зроби теє — і зробить“. Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до на́товпу, що йшов слідо́м за Ним, промовив: „Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!“ А коли посланці́ повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб! І сталось, — насту́пного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наї́н, а з Ним ішли учні Його та багато наро́ду. І ось, як до брами місько́ї набли́зився Він, вино́сили вмерлого, одинака́ в своєї матері, що вдовою була. І з нею був на́товп великий із міста. Як Господь же побачив її, то змилосе́рдивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“ І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: „Юначе, кажу́ тобі: встань!“ І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. А всіх о́страх пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: „Великий Пророк з'явився між нами, і згля́нувся Бог над наро́дом Своїм!“ І розійшлася ця чутка про Нього по ці́лій Юдеї, і по всій тій країні. Про все ж те сповістили Івана учні його. І покликав Іван двох із у́чнів своїх, і послав їх до Господа з за́питом: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ А мужі, прийшовши до Нього, сказали: „Іван Христитель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ А саме тоді багатьох уздоро́вив був Він від неду́гів і мук, і від ду́хів злих, і сліпим багатьо́м вернув зір. І промовив Ісус їм у відповідь: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви бачили й чули: „Сліпі прозрівають“, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, „убогим звіщається Добра Нови́на“. І блаженний, хто через Мене споку́си не матиме!“ А коли відійшли посланці́ Іванові, Він почав говорити про Івана наро́дові: „На що́ ви дивитись ходили в пустиню? Чи на очере́т, що вітер гойда́є його? Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто одягається славно, і розкішно живе, — по палатах царськи́х. На що́ ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, — навіть більше, аніж на пророка. Це той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготу́є!“ Кажу вам: Між наро́дженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві — той більший за нього“. І всі люди, що слухали, і ми́тники визнали Божу волю за слушну, — і охристились Івановим хрищенням. А фарисеї й зако́нники відкинули Божу волю про себе, — і не христились від нього. І промовив Госпо́дь: „До кого ж уподо́блю людей цього роду? І до ко́го подібні вони? Подібні вони до дітей, що на ринку сидять й один о́дного кличуть та кажуть: „Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“. Бо прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п'є, а ви кажете: „Має він де́мона“. Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, а ви кажете: „Чоловік Цей ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“. І ви́правдалася мудрість усіма́ своїми діла́ми“. А один із фарисеїв просив Його, щоб спожив Він із ним. І, прийшовши до дому того фарисея, Він сів при столі. І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, аляба́строву пляшечку мира принесла, і, припавши до ніг Його зза́ду, плачучи́, почала обливати слізьми́ Йому ноги, і воло́ссям своїм витирала, но́ги Йому цілувала та миром масти́ла. Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, ка́жучи: „Коли б був Він пророк, Він би знав, хто́ ото й яка жінка до Нього торкається, — бож то грішниця!“ І озвався Ісус та й говорить до нього: „Маю, Си́моне, дещо сказати тобі“. А той відказав: „Кажи, Учителю“. І промовив Ісус: „Були два боржники́ в одно́го віри́теля; один був винен п'ятсо́т динаріїв, а другий — п'ятдеся́т. Як вони ж не могли заплатити, простив він обо́м. Скажи ж, котри́й із них більше полюбить його?“ Відповів Си́мон, говорячи: „Ду́маю, — той, кому більше простив“. І сказав Він йому: „Розсудив ти правдиво“. І, оберну́вшись до жінки, Він промовив до Си́мона: „Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, — ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропи́ла слізьми́ Мої ноги й обтерла воло́ссям своїм. Поцілунку не дав ти Мені, — а вона, відко́ли ввійшов Я, Мої но́ги цілує невпинно. Голови ти Моєї оливою не намастив, — а вона миром но́ги мої намастила. Ось тому говорю́ Я тобі: „Числе́нні гріхи її про́щені, бо багато вона полюбила. Кому́ ж мало прощається, такий мало любить“. А до неї промовив: „Прощаються тобі гріхи!“ А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: „Хто́ ж це Таки́й, що прощає й гріхи?“ А до жінки сказав Він: „Твоя віра спасла тебе, — іди з ми́ром собі!“

Evening Prayer — Second Lesson

1 Thessalonians 4

А далі, бра́ття, просимо вас та благаємо в Господі Ісусі, щоб, як прийняли́ ви від нас, як належить поводитись вам та дого́джувати Богові, — як ви й поводитеся, — щоб у тому ще більше зроста́ли! Бо ви знаєте, які вам нака́зи дали ми Господом Ісусом. Бо це воля Божа, — освя́чення ваше: щоб ви береглись від розпусти, щоб кожен із вас умів тримати начи́ння своє в святості й честі, а не в при́страсній по́хоті, як і „погани, що Бога не знають“. Щоб ніхто не кривдив і не визи́скував брата свого в якійбудь справі, бо ме́сник Госпо́дь за все це, як і перше казали ми вам та засві́дчили. Бо покликав нас Бог не на нечи́стість, але на освя́чення. Отож, хто оце відкида́є, зневажає не люди́ну, а Бога, що нам також дав Свого Духа Святого. А про братолюбство немає потреби писати до вас, бо самі ви від Бога на́вчені люби́ти один о́дного, бо чините те всім брата́м у всій Македонії. Благаємо ж, браття, ми вас, щоб у цьому ще більш ви зростали, і пильно дбали жити спокійно, займатися своїми справами та заробляти своїми руками, як ми вам наказували, щоб ви перед чужими пристойно пово́дилися, і щоб ні від ко́го не залежали! Не хо́чу ж я, браття, щоб не відали ви про покі́йних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають. Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покі́йних через Ісуса приведе́ Бог із Ним. Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до прихо́ду Господнього, — ми не попередимо покі́йних. Сам бо Господь із нака́зом, при голосі арха́нгола та при Божій сурмі́ зійде з неба, і перше воскре́снуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо́ й зоста́лись, бу́демо схо́плені ра́зом із ними на хмарах на зу́стріч Господню на повітрі, і так за́всіди бу́демо з Господом. Отож, потішайте один о́дного цими словами!

Gospel

Mark 5:21-43

І коли переплив Ісус чо́вном на то́й бік ізнов, то до Нього зібралось багато наро́ду. І був Він над морем. І приходить один із старши́х синагоги, на ймення Яі́р, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому, і ду́же благає Його та говорить: „Моя дочка́ кінча́ється. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила́!“ І пішов Він із ним. За Ним на́товп великий ішов, і тиснувсь до Нього. А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́, що чимало нате́рпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого, як зачула вона про Ісуса, підійшла через на́товп ізза́ду, і доторкну́лась до одежі Його. Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то оду́жаю“. І висохло хвилі тієї джерело́ кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від неду́ги! І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до наро́ду звернувся й спитав: „Хто́ доторкнувсь до Моєї одежі?“ І відказали Йому Його учні: „Ти бачиш, що тисне на Тебе наро́д, а питаєшся: Хто́ доторкнувся до Мене?“ А Він навкруги́ поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце. І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, — і всю правду Йому розпові́ла. А Він їй сказав: „Твоя віра, о до́чко, спасла тебе; іди з ми́ром, і здоровою будь від своєї неду́ги!“ Як Він ще говорив, приходять ось від старшини́ синагоги та й кажуть: „Дочка́ твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?“ А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини́ синагоги: „Не лякайсь, — тільки віруй! І Він не дозволив іти за Собою ніко́му, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова. І приходять у дім старшини́ синаго́ги, і Він бачить метушню́ та людей, що плакали та голоси́ли. А ввійшовши, сказав Він до них: „Чого ви мету́шитеся та плачете? Не вмерло дівча́, але спить!“ І вони насміхалися з Нього. А Він усіх ви́провадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча. І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: „Таліта́, ку́мі“ що значить: „Дівча́тко, кажу́ тобі — встань!“ І в ту мить підвелося й ходило дівча́; а ро́ків мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого! А Він наказав їм суво́ро, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів.

Gospel

Mark 4:10-20

І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма́ про цю при́тчу. І Він їм відповів: „Вам да́но пізнати таємни́ці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в при́тчах, щоб „оком дивились вони — і не бачили, ву́хом слухали — і не зрозуміли, щоб коли вони не наверну́лися, і відпу́щені бу́дуть гріхи їм!“ І Він їх запитав: „Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі! Сіяч сіє слово. А котрі́ край дороги, де сіється слово, — це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них. Так само й посіяні на кам'яни́стому ґрунті, — вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його, та коріння не мають у собі й непостійні; а зго́дом, як у́тиск або переслі́дування наступає за слово, вони спокушаються зараз. А між терен посіяне, — це ті, що слухають слово, але кло́поти цьогосві́тні й омана багатства та різні бажа́ння ввіходять, та й заглушують слово, — і пло́ду воно не дає. А посіяне в добрую землю — це ті, що слухають слово й приймають, — і родять утри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“.

Gospel

Mark 15

А первосвященики з ста́ршими й книжниками, та ввесь синедріо́н, зараз уранці, нараду вчинивши, зв'язали Ісуса, повели́ та й Пилатові видали. А Пила́т запитався Його: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він йому в відповідь каже: „Сам ти кажеш“. А первосвященики мі́цно Його винува́тили. Тоді Пилат зно́ву Його запитав і сказав: „Ти нічого не відповідаєш? Дивись, — як багато проти Тебе свідку́ють!“ А Ісус більш нічого не відповідав, так що Пилат дивувався. На свято ж він їм відпускав був одно́го із в'я́знів, котро́го просили вони. Був же один, що звався Вара́вва, ув'я́знений ра́зом із повста́нцями, які за повста́ння вчинили були душогубство. Коли ж на́товп зібрався, він став просити Пила́та зробити, як він за́вжди робив їм. Пилат же сказав їм у відповідь: „Хочете, — відпущу́ вам Царя Юдейського?“ Бо він знав, що Його через за́здрощі видали первосвященики. А первосвященики на́товп підмовили, щоб краще пустив їм Вара́вву. Пилат же промовив знов їм у відповідь: „А що ж я чинитиму з Тим, що Його ви Юдейським Царем називаєте?“ Вони ж стали кричати знов: „Розіпни́ Його!“ Пилат же сказав їм: „Яке ж зло вчинив Він?“ А вони ще сильніше кричали: „Розіпни́ Його!“ Пилат же хотів догодити наро́дові, — і відпустив їм Вара́вву. І видав Ісуса, збичува́вши, щоб ро́зп'ятий був. Вояки ж повели́ Його до сере́дини двору, цебто в преторій, і цілий відділ скликають. І вони зодягли Його в багряни́цю і, сплівши з терни́ни вінка, поклали на Нього. І вітати Його зачали́: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І трости́ною по голові Його били, і плювали на Нього. І навколішки кидалися та вклонялись Йому. І коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього багряни́цю, і наділи на Нього одежу Його. І Його повели́, щоб розп'я́сти Його. І одного перехо́жого, що з поля вертався, Си́мона Кіріне́янина, батька Олександра та Ру́фа, змусили, щоб хреста Йому ніс. І Його привели́ на місце Голго́фу, що значить „Черепо́вище“. І давали Йому пити вина, із ми́ррою змішаного, але Він не прийня́в. І Його розп'яли́, і „поділили одежу Його, кинувши же́реб про неї“, хто що ві́зьме. Була́ ж третя година, як Його розп'яли́. І був написаний на́пис провини Його: „Цар Юдейський“. Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників, — одно́го право́руч, і одно́го ліво́руч Його. І збулося Писа́ння, що каже: „До злочи́нців Його зарахо́вано!“ А хто побіч прохо́див, то Його лихосло́вили, „голова́ми своїми хитали“ й казали: „Отак! Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, — зійди із хреста, та спаси Самого Себе!“ Теж і первосвященики з книжниками глузува́ли й один до одного казали: „Він інших спасав, — а Самого Себе не може спасти! Христос, Цар Ізраїлів, — нехай зі́йде тепер із хреста, щоб побачили ми та й увірували“. Навіть ті, що ра́зом із Ним були ро́зп'яті, насміхалися з Нього. А як шоста година настала, то аж до години дев'ятої те́мрява стала по ці́лій землі. О годині ж дев'ятій Ісус скрикнув голосом гучни́м та й вимовив: „Елої́, Елої́, — лама́ савахта́ні“, що в перекладі значить: „Боже Мій, Боже Мій, — на́що Мене Ти покинув?“ Дехто ж із тих, що стояли навколо, це почули й казали: „Ось Він кличе Іллю́!“ А один із них побіг, намочив губку о́цтом, настроми́в на трости́ну, і давав Йому пити й казав: „Чекайте, побачим, — чи при́йде Ілля́ Його зняти!“ А Ісус скрикнув голосом гучни́м, — і духа віддав! І в храмі завіса розде́рлась надво́є, — від ве́рху аж додолу. А сотник, що насу́проти Нього стояв, як побачив, що Він отак духа віддав, то промовив: „Чоловік Цей був справді Син Божий!“ Були ж і жінки́, що дивились здалека, між ними Марі́я Магдали́на, і Марія, мати Якова Молодшого та Йосі́ї, і Саломі́я, що вони, як Він був у Галілеї, ходили за Ним та Йому прислуго́вували; і інших багато, що до Єрусалиму прийшли з Ним. А коли настав вечір, — через те, що було́ Пригото́влення, цебто перед суботою, — прийшов Йо́сип із Аримате́ї, радник поважний, що сам сподівавсь Царства Божого, і сміливо ввійшов до Пилата, — і просив тіла Ісусового. А Пила́т здивувався, щоб Він міг уже вмерти. І, покликавши сотника, запитався його, чи давно вже Розп'я́тий помер. І, дізнавшись від сотника, він подарував тіло Йо́сипові. А Йо́сип купив полотно, і, знявши Його, обгорнув полотном та й покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений. І каменя привалив до моги́льних дверей. Марія ж Магдали́на й Марія, мати Йосієва, дивилися, де́ ховали Його.