Today's Readings

First Reading

Proverbs 3:1-12

Сину мій, не забудь ти моєї науки, і нехай мої заповіді стережу́ть твоє серце, бо примно́жать для тебе вони довготу́ твоїх днів, і років життя та споко́ю! Ми́лість та правда нехай не зали́шать тебе, — прив'яжи́ їх до шиї своєї, напиши їх на табли́ці серця свого, — і зна́йдеш ти ласку та добру премудрість в очах Бога й люди́ни! Наді́йся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх доро́гах своїх, і Він випростує твої стежки. Не будь мудрий у власних оча́х, — бійся Господа та ухиляйся від злого! Це буде ліком для тіла твого, напо́єм для ко́стей твоїх. Шануй Господа із маєтку свого́, і з початку всіх пло́дів своїх, — і будуть комори твої перепо́внені си́тістю, а чави́ла твої будуть перелива́тись вином молоди́м! Мій сину, кара́ння Господнього не відкидай, і карта́ння Його не вважай тягаре́м, — бо кого́ Господь любить, карта́є того, і кохає, немов батько сина!

First Reading

Exodus 23

Не будеш розносити неправдивих поголосок. Не покладеш руки своєї з несправедливим, щоб бути свідком неправди. Не будеш з більшістю, щоб чинити зло. І не будеш висловлюватися про по́зов, прихиляючись до більшости, щоб перегнути правду. І не будеш потура́ти вбогому в його по́зові. Коли стрінеш вола свого ворога або осла його, що заблудив, то конче повернеш його йому. Коли побачиш осла свого ворога, що лежить під тягаре́м своїм, то не зага́їшся помогти йому, — конче поможеш ра́зом із ним. Не перегинай суду на бік вбогого свого́ в його по́зові. Від неправдивої справи відда́лишся, а чистого й справедливого не забий, бо Я не всправедливлю несправедливого. А хабара́ не візьмеш, бо хаба́р осліплює зрячих і викривляє слова справедливих. А прихо́дька не будеш тиснути, бож ви познали душу прихо́дька, бо самі були прихо́дьками в єгипетськім кра́ї. І шість літ будеш сі́яти землю свою, і будеш збирати її врожай, а сьомого — опустиш її та полишиш її, і будуть їсти вбогі народу твого, а позостале по них буде їсти польова́ звірина́. Так само зробиш для виноградинка твого, і для оливки твоєї. Шість день будеш робити діла́ свої, а сьомого дня спочи́неш, щоб відпочив віл твій, і осел твій, і щоб відідхнув син невільниці твоєї й прихо́дько. І все, що Я сказав вам, будете вико́нувати. А йме́ння інших богів не згадаєте, — не буде почуте воно на устах твоїх. Три ра́зи на рік будеш святкува́ти Мені. Будеш дотримувати свято Опрі́сноків; сім день будеш їсти опрісноки, як наказав тобі, окресленого часу місяця авіва, бо в нім ти був вийшов з Єгипту. І не будете являтися перед лицем Моїм з порожніми руками. І свято жнив первопло́ду праці твоєї, що сієш на полі. І свято збира́ння при закінченні року, коли ти збираєш з поля працю свою. Три рази на рік буде являтися ввесь чоловічий рід твій перед лицем Владики Господа. Не будеш прино́сити крови жертви Моєї на квашенім, а лій Моєї святкової жертви не буде ночува́ти аж до ра́нку. Поча́тки первопло́ду твоєї землі принесеш до дому Господа, Бога твого. Не будеш варити ягняти в молоці його матері. Ось Я посилаю Ангола перед лицем твоїм, щоб він охороня́в у дорозі тебе, і щоб провадив тебе до того місця, яке Я пригото́вив. Стережися перед лицем Його, і слухайся Його голосу! Не протився Йому, бо Він не проба́чить вашого гріха, — бо Ім'я́ Моє в Ньому Коли ж справді послухаєш ти Його голосу, і вчиниш усе, що говорю́, то Я буду ворогува́ти проти ворогів твоїх, і буду гноби́ти твоїх гноби́телів. Бо Мій Ангол ходитиме перед лицем твоїм, і запрова́дить тебе до амореянина, і хіттеянина, і періззеянина, і ханаанеянина, хіввеянина, і євусеянина, — а Я зни́щу його. Не будеш вклонятися їхнім бога́м, і служити їм не будеш, і не будеш чинити за вчинками їх, бо конче порозбиваєш і конче поламаєш їхні стовпи́ для богів. І будеш служити ти Господе́ві, Богові своєму, і Він поблагосло́вить твій хліб та воду твою, і з-посеред тебе усуне хворо́бу. У твоїм кра́ї не буде такої, що скидає плода́, ані неплідної. Число твоїх днів Я доповню. Свій страх пошлю перед лицем твоїм, і приведу в замішання ввесь цей наро́д, що ти ввійдеш між ньо́го. І всіх ворогів твоїх оберну́ до тебе поти́лицею. І пошлю ше́ршня перед тобою, і він вижене перед тобою хіввеянина, ханаанеянина та хіттеянина. Не вижену їх перед тобою в однім році, щоб не став той край спусто́шеним, і не розмно́жилася на тебе польова́ звірина́. Помалу Я буду їх виганяти перед тобою, аж поки ти розро́дишся, і пося́деш цей край. І покладу́ границю твою від моря Червоного й аж до моря Филистимського, і від пустині аж до річки, бо дам в вашу руку ме́шканців цього кра́ю, — і ти виженеш їх перед собою. Не складай умови з ними та з їхніми бога́ми. Не бу́дуть сидіти вони в твоїм кра́ї, щоб не ввести тебе в гріх супроти Мене, коли будеш служити їхнім бога́м, бо це буде па́стка тобі!“

First Reading

Numbers 22:1-41

І рушили Ізраїлеві сини, та й таборува́ли в моавських степах по тім боці приєрихонського Йорда́ну. І побачив Бала́к, син Ціппо́рів, усе, що зробив Ізра́їль аморе́янинові. І дуже злякався Моав того наро́ду, бо він був великий. І настра́шився Моав Ізра́їлевих синів. І сказав Моав до мідія́нських старших: Тепер повиску́бує оця громада всі наші околиці, як виску́бує віл польову́ зелени́ну“. А Бала́к, син Ціппо́рів, був того часу моавським царем. І послав він послів до Валаа́ма, Беорового сина, до Петору, що над Річкою, до кра́ю синів народу його, щоб покликати його, говорячи: „Ось вийшов народ із Єгипту, ось покрив він пове́рхню землі, і сидить навпроти мене. А тепер ходи ж, прокляни́ мені цей народ, бо він міцніший за ме́не. Може я потра́плю вдарити його, і вижену його з кра́ю, бо знаю, що кого ти поблагосло́виш, той благослове́нний, а кого прокляне́ш, — прокля́тий“. І пішли моавські старші та старші Мідіяну, — а дарунки за чари в руці їх, — і прийшли до Валаама, та й промовляли до нього Балакові слова́. І А він їм сказав: „Ночуйте тут і цієї но́чі, і я перекажу́ вам слово, як Господь промовлятиме до мене“. І зостались моавські вельможі в Валаама. І прийшов Бог до Валаама та й сказав: „Хто ці люди з тобою?“ І сказав Валаа́м до Бога: „Балак, син Ціппорів, цар моавський, послав до мене сказати: Ось народ виходить з Єгипту, і закрив пове́рхню землі; тепер іди ж, прокляни мені його, — може я потра́плю воювати з ним, і вижену його“. І сказав Бог до Валаама: „Не пі́деш ти з ними, не прокляне́ш того народу, бо благослове́нний він!“ І встав Валаам уранці та й сказав до Валакових вельмож: „Верта́йтесь до свого кра́ю, бо відмовив Господь позволити мені піти з вами“. І встали моавські вельможі, і прийшли до Балака та й сказали: „Відмовив Валаам піти з нами“. А Балак зно́ву послав вельмож, більше й поважніших від тих. І прибули́ вони до Валаама та й сказали йому: „Так сказав Балак, син Ціппорів: Не стримуйся прийти до мене, бо справді дуже вшаную тебе, і все, що скажеш мені, зроблю́. І ходи ж, — прокляни мені народ той!“ І відповів Валаам, і сказав Балаковим рабам: „Якщо Балак дасть мені повний свій дім срібла та золота, то й тоді я не зможу переступити наказу Господа, Бога мого, щоб зробити річ малу чи річ велику. А тепер посидьте й ви тут цієї но́чі, а я пізна́ю, що ще Господь буде говорити мені“. І прийшов Бог уночі до Валаама та й сказав йому: „Якщо ці люди прийшли покли́кати тебе, — устань, іди з ними. Але тільки те, що Я промовля́тиму до тебе, — те́ ти зробиш“. І встав Валаам уранці, і осідлав свою осли́цю, та й пішов із моавськими вельмо́жами. І запалився гнів Божий, що він іде. І став Ангол Господній на дорозі за перешкоду йому, а він їде на своїй ослиці, і двоє слуг його з ним. І побачила та ослиця Господнього Ангола, що стоїть на дорозі, а ви́тягнений меч його в руці його. І збо́чила ослиця з дороги, і пішла полем, а Валаам ударив ослицю, щоб збочила на доро́гу. І став Ангол Господній на стежці виноградників, — стіна з цієї сторони, і стіна з тієї. І побачила та ослиця Господнього Ангола, і прити́снулася до стіни, та й притиснула до стіни Валаамову ногу. І він далі її бив. І Ангол Господній знов перейшов, і став у тісно́му місці, де нема дороги збочити ні право́руч, ні ліво́руч. І побачила та ослиця Господнього Ангола — і лягла під Валаамом. І запалився гнів Валаамів, і він ударив ослицю києм. І відкрив Господь уста ослиці, і сказала вона до Валаама: „Що́ я зробила тобі, то ти оце тричі вдарив мене?“ І сказав Валаам до ослиці: „Бо ти виставила мене на сміх. Коли б меч був у руці моїй, то тепер я забив би тебе!“ І сказала осли́ця до Валаама: „Чи ж я не ослиця твоя, що ти їздив на мені, скільки живеш, аж до цього дня? Чи ж справді звикла я робити тобі так?“ І він відказав: „Ні!“ І відкрив Господь очі Валаамові, і побачив він Господнього Ангола, що стоїть на дорозі, а його ви́тягнений меч у руці його. І схилився він, і впав на обличчя своє. І сказав до нього Ангол Господній: „На́що ти вдарив ослицю свою оце тричі? Ось я вийшов за перешкоду, бо ця дорога погибельна передо мною. І побачила мене ця ослиця, і збо́чила перед лицем моїм ось власне тричі. І коли б вона не збо́чила була перед лицем моїм, то тепер я й забив би тебе, а її позоставив би живою“. І сказав Валаам до Господнього Ангола: „Я згрішив, бо не знав, що ти стоїш да дорозі навпроти ме́не. А тепер, якщо це зле в оча́х твоїх, то я вернуся собі“. І сказав Ангол Господній до Валаама: „Іди з цими людьми́, і те слово, що скажу́ тобі, — його тільки будеш говорити“. І пішов Валаам з Балаковими вельмо́жами. І почув Балак, що прийшов Валаам, і вийшов навпроти нього до Їр-Моаву, що на границі Арнону, що на краю́ границі. І сказав Балак до Валаама: „Чи ж справді не послав я до тебе, щоб покли́кати тебе, — чому ж не пішов ти до мене? Чи справді я не потра́плю вшанувати тебе?“ І сказав Валаам до Балака: „Ось я прибув до тебе тепер. Чи потра́плю я сказати щось? Те слово, що Бог вкладе в уста мої, його тільки я буду промовляти“. І пішов Валаам із Балаком, і прибули́ вони до Кір'ят-Хуцоту. І прині́с Балак на жертву худо́бу велику та худобу дрібну́, і послав Валаамові та вельможам, що з ним. І сталося вранці, і взяв Балак Валаама, та й вивів його на Бамот-Баал, щоб побачив ізвідти тільки частину того народу.

Morning Prayer — First Lesson

Joshua 8

І сказав Господь до Ісуса: „Не бійся й не лякайся, — візьми з собою ввесь військо́вий люд, та й устань, піди на Ай. Подивися: ось дав Я в руку твою айського царя, і наро́д його, і місто його, і край його. І зробиш Аєві, і цареві його, як ти зробив Єрихонові та цареві його, — тільки здо́бич його та худобу його заберете собі. Постав собі за́сідку на місто позад нього“. І встав Ісус та ввесь військо́вий люд, щоб іти на Ай. І вибрав Ісус тридцять тисяч чоловіка сильних воякі́в, та й послав їх уночі. І він наказав їм, говорячи: „Глядіть, чатуйте на Ай з-позад міста, — не віддаляйтеся дуже від міста, і будьте всі готові. А я та ввесь народ, що зо мною, при́йдемо до міста. І станеться, коли вийдуть навпере́йми нам, як перше, то ми втечемо перед ними. І вийдуть вони за нами, а ми відтя́гнемо їх від міста, бо скажуть: Вони втікають перед нами, як перше. І ми втечемо перед ними. А ви встанете з за́сідки, і здобудете те місто, і Господь, Бог ваш, дасть його вам у вашу руку. І станеться, як ви ві́зьмете місто, то підпа́лите місто огнем, — зробите за Господнім словом. Глядіть, — я вам наказав“. І послав їх Ісус, і пішли вони на за́сідку, та й засіли між Бет-Елом та між Аєм, із за́ходу від Аю. А Ісус ночував тієї ночі серед наро́ду. І встав Ісус рано вранці, і перегля́нув наро́д, і пішов він та Ізраїлеві старші́ перед наро́дом до Аю. А всі вояки́, що були з ним, пішли під го́ру, і підійшли, і прийшли навпроти того міста, і таборува́ли з пі́вночі Аю, а між ним та між Аєм була долина. І взяв він коло п'яти тисяч чоловіка, і поставив їх як за́сідку між Бет-Елом та між Аєм з за́ходу міста. І розклав народ, увесь та́бір, що з пі́вночі міста, а задню частину його з за́ходу міста. І прийшов Ісус тієї ночі на сере́дину долини. І сталося, як побачив це айський цар, то люди того міста поспішили, і встали рано, і вийшли навпере́йми Ізраїля на бій, він та ввесь його наро́д, на озна́чений час перед стен. А він не знав, що є за́сідка на нього з-позад міста. А Ісус та ввесь Ізраїль удавали, ніби побиті перед ними, і втікали дорогою на пустиню. А ті скликали ввесь народ, що в місті, щоб гнатися за ними. І гналися вони за Ісусом, і віддали́лися від міста. І не полишився ніхто в Аї та в Бет-Елі, хто не погнався б за Ізраїлем. І позоста́вили вони місто відчи́неним, та й гналися за Ізраїлем. І сказав Господь до Ісуса: „Простягни́ списа, що в руці твоїй, до Аю, бо в руку твою його віддам“. І простягну́в Ісус списа́, що в руці його, до міста. А за́сідка швидко встала зо свого місця, та й побігли, як він простягну́в свою руку. І ввійшли вони до міста, і здобули́ його, і поква́пилися та й підпалили те місто огнем. І оберну́лися айські люди позад себе, та й побачили, аж ось знявся дим міста до неба! І не було в них сили, щоб утікати ані сюди, ані туди... А народ, що втікав до пустині, обернувся на тих, хто гнався за ним. А Ісус та ввесь Ізраїль, як побачили, що за́сідка здобула́ те місто, і що знявся дим із міста, то вернулися, та й повбивали айських людей. А ті повихо́дили з міста навпере́йми них, і опинилися серед Ізраїля: ті з цього боку, а ті з того. І повбивали їх, так що не позоста́лося з них нікого, хто врятувався б чи втік. А айського царя вони схопи́ли живого, і привели́ його до Ісуса. І сталося, як покінчи́в Ізраїль забивати всіх айських ме́шканців на полі, у пустині, що гнали їх по ній, і попа́дали вони від ві́стря меча аж до останнього, то вернувся ввесь Ізраїль до Аю, і перебили його ві́стрям меча. І було всіх, що впали того дня, від чоловіка й аж до жінки, дванадцять тисяч, усі айські ме́шканці. А Ісус не опуска́в своєї руки, що витягнув зо списом, аж поки не вчинив закля́ттям усіх айських ме́шканців. Тільки худобу та здобич того міста позабирав собі Ізра́їль за словом Господа, що наказав був Ісусові. І спалив Ісус Ай, і поклав його вічною руїною, пусткою, і так є аж до цього дня. А айського царя повісив на дереві аж до вечі́рнього ча́су. А коли сонце захо́дило, Ісус наказав, і зняли його трупа з того дерева та й кинули його до входу брами міста. І наки́дали над ним велику камінну могилу, що стоїть аж до цього дня. Тоді Ісус збудував жертівника для Господа, Бога Ізраїлевого, на горі Ева́л, як наказав був Мойсей, раб Господній, Ізраїлевим синам, як написано в книзі Мойсеєвого Зако́ну, — же́ртівника з ці́лого каміння, що над ними не підіймали заліза. І прине́сли на ньому цілопа́лення для Господа, і прино́сили мирні жертви. І він написав там на тих каміннях ві́дписа Мойсеєвого Зако́ну, що той написав перед Ізраїлевими синами. А ввесь Ізраїль, і старші́ його, і урядники, і су́дді його, стояли з цього й з того боку ковчегу навпроти священиків-Левитів, що носять ковчега Господнього заповіту, як прихо́дько, так і тубі́лець, — половина його навпроти гори Ґарізі́м, а половина його навпроти гори Ева́л, як наказав був Мойсей, раб Господній, благословляти Ізраїлів народ найперше. А по́тім він читав усі слова́ того Зако́ну, благослове́ння та прокля́ття, усе так, як написано в Зако́ні. Не було сло́ва зо всього, що наказав був Мойсей, чого не читав би Ісус перед усіма́ зборами Ізраїля, і жіно́к, і дітей, і прихо́дька, що ходить серед них.

Epistle

Susanna 1:1-9,15-17,19-30,33-62

First Reading

Isaiah 53

Хто нашій спасе́нній тій звістці повірив, і над ким відкрива́лось раме́но Господнє? Бо Він виріс перед Ним, мов галу́зка, і мов корінь з сухої землі, — не мав Він прина́ди й не мав пишноти́; і ми Його бачили, та краси́ не було, щоб Його пожада́ти! Він пого́рджений був, Його люди покинули, стра́дник, знайо́мий з хоро́бами, і від Якого обличчя ховали, пого́рджений, і ми не цінува́ли Його. Направду ж Він не́мочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пора́неного, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив. А Він був ране́ний за наші гріхи, за наші прови́ни Він му́чений був, — кара на Ньому була за наш мир, Його ж ра́нами нас уздоро́влено! Усі ми блуди́ли, немов ті овечки, розпоро́шились кожен на власну дорогу, — і на Нього Господь покла́в гріх усіх нас! Він гно́блений був та пони́жуваний, але уст Своїх не відкрива́в. Як ягня був прова́джений Він на зако́лення, й як овечка перед стрижія́ми своїми мовчи́ть, так і Він не відкрива́в Своїх уст. Від у́тиску й су́ду Він за́браний був, і хто збагне́ Його рід? Бо з кра́ю живих Він віді́рваний був, за прови́ни Мого наро́ду на смерть Його да́но. Із злочинцями ви́значили Йому гро́ба Його, та Його поховали в багатого, хоч провини Він не учини́в, і не було в Його у́стах ома́ни. Та зво́лив Господь, щоб поби́ти Його, щоб му́ки завда́но Йому. Якщо ж душу Свою покладе́ Він як жертву за гріх, то побачить насі́ння, і житиме довгії дні, і за́мір Господній рукою Його буде мати пово́дження! Він через му́ки Своєї душі буде бачити плід, та й наси́титься. Справедливий, Мій Слуга, оправдає пізна́нням Своїм багатьох, і їхні гріхи́ понесе́. Тому то дам у́діл Йому між великими, і з поту́жними буде ділити здобич за те, що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахо́ваний, хоч гріх багатьо́х Сам носи́в і заступа́всь за злочинців!

Morning Prayer — Second Lesson

Deuteronomy 1

Оце ті слова, що Мойсей говорив був до всьо́го Ізраїля по тім боці Йорда́ну в пустині, на степу́, навпроти Червоного моря, між Параном, і між Тофелем, і Лаваном, і Гецеротом, і Ді-Загавом, одина́дцять день дороги від Хориву, дорога до гори Сеїру, аж до Кадеш-Барнеа. І сталося сорокового року, одина́дцятого місяця, першого дня місяця говорив Мойсей до Ізраїлевих синів усе, що Господь наказав був йому про них, по тому, як забив він Сигона, царя аморейського, що сидів у Хешбоні, і Оґа, царя баша́нського, що сидів в Аштароті в Едреї. На тім боці Йорда́ну в моавському кра́ї став Мойсей виясняти Зако́на, говорячи: „Господь, Бог наш, промовляв до нас на Хори́ві, говорячи: До́сить вам сидіти на цій горі! Оберніться й рушайте, і йдіть на го́ру амореянина, та до всіх сусідів його на степу́, на горі, і в долині, і на півдні, і на побережжі моря, — до кра́ю ханаанського та до Ливану, аж до Великої Річки, — річки Ефра́ту. Ось Я дав вам цей край! Увійдіть, і заволодійте цим кра́єм, що на нього Господь був присяг вашим батькам, — Авраамові, Ісакові та Якову, що дасть його їм та їхньому насінню по них“. І сказав я того ча́су до вас, говорячи: „Не мо́жу я сам носити вас. Господь, Бог ваш, розмно́жив вас, і ось ви сьогодні, щодо численности, як зо́рі небесні! Господь, Бог ваших батьків, нехай додасть вам у тисячу раз, і нехай поблагосло́вить вас, як Він говорив вам. Як я сам понесу тяготу́ вашу, і тяга́р ваш, і ваші супере́чки? Візьміть собі му́жів мудрих, і випробуваних, і знаних вашим племенам, і я поставлю їх на чолі́ вас“. І ви відповіли́ мені та й сказали: „Добра та річ, що ти кажеш зробити“. І взяв я голі́в ваших племе́н, мужів мудрих та знаних, і поставив їх го́ловами над вами, — тисячниками, і сотниками, і п'ятдесятниками, і десятниками, та урядниками для ваших племе́н. І наказав я того ча́су вашим су́ддям, говорячи: „Вислухо́вуйте суперечки між вашими братами, і розсуджуйте справедливо між чоловіком та між братом його, та між прихо́дьком його. Не будете звертати уваги на обличчя в суді, — як мало́го, так і великого ви́слухаєте, не будете боятися обличчя люди́ни, бо суд — Божий він! А ту справу, що буде занадто тяжка́ для вас, принесете мені, і я вислухаю її“. I наказав я вам того ча́су про всі ті речі, що ви зробите. І ми рушили з Хори́ву, та й перейшли цю велику й страшну́ пустиню, що бачили ви, дорогою до гори амореянина, як наказав нам Господь, Бог наш, і ми прийшли аж до Кадеш-Барнеа. І сказав я до вас: „Прийшли ви до Аморейської гори, що Господь, Бог наш, дає нам. Ось, Господь, Бог твій, віддає тобі цей край. Увійди, заволодій, як говорив був тобі Господь, Бог батьків твоїх. Не бійся й не лякайся!“ А ви всі підійшли до мене та й сказали: „Пошлімо мужів перед собою, і нехай вони ви́слідять нам той край, та нехай принесуть нам відо́мість про дорогу, що нею підемо, та про міста́, куди вві́йдемо“. І була́ та річ добра в моїх оча́х, і взяв я у вас дванадцять му́жа, — муж один для пле́мени. І вони відійшли, і зійшли на го́ру, і прийшли аж до долини Ешкол, та й вислідили його, Край. І взяли вони в свою ру́ку з пло́ду того кра́ю, і прине́сли до нас, і здали́ нам справу, і сказали: „Добрий той край, що Господь, Бог наш, дає нам!“ Та ви не хотіли йти, і були неслухня́ні наказам Господа, Бога вашого. І нарікали ви по ваших наметах і говорили: „З не́нависти до нас Господь вивів нас з єгипетського кра́ю, щоб дати нас у руку аморе́янина на ви́гублення нас. Куди ми пі́демо? Брати́ наші розслабили наше серце, говорячи: Наро́д той більший та вищий від нас, міста великі й умі́цнені аж до неба, і навіть ве́летнів ми бачили там“. І сказав я до вас: „Не лякайтеся й не бійтеся їх! Господь, Бог наш, що йде перед вами, Він буде воювати для вас, як зробив був з вами в Єгипті на ваших оча́х, і в пустині, де ти бачив, що Господь, Бог твій, носив тебе, як носить чоловік сина свого, у всій дорозі, якою ви йшли, аж до вашого прихо́ду до цього місця. Та все таки ви не віруєте в Господа, вашого Бога, що йде перед вами в дорозі, щоб вишукати для вас місце на ваше табору́вання, — вночі огнем, щоб ви бачили в дорозі, що бу́дете нею ходити, а хмарою вдень“. І Господь вислухав голос ваших слів, та й розгнівався, і заприсягнув, говорячи: Поправді кажу́, — ніхто серед цих людей, цього злого покоління, не побачить того доброго кра́ю, що присяг Я дати вашим батькам, окрім Калева, Єфуннеєвого сина, — він побачить його, і йому Я дам той край, по якому ступав він, та синам його, через те, що він виповняв наказа Господнього. Також на мене розгнівався був Господь через вас, говорячи: „І ти не ввійдеш туди! Ісус, син Нави́нів, що стоїть перед тобою, він уві́йде туди; зміцни його, бо він зробить, що Ізраїль заволодіє ним. А діти ваші, про яких ви сказали: „На здо́бич будуть вони“, та сини ваші, що сьогодні не знають ні добра, ані зла, — вони вві́йдуть туди, і їм дам Я його, і вони заволодіють ним. А ви йдіть, та й рушайте в пустиню дорогою Червоного моря“. А ви відповіли та й сказали мені: „Згрішили ми Господе́ві! Ми ви́йдемо, і будемо воювати, цілком так, як наказав нам Господь, Бог наш“. І припереза́ли ви кожен військо́ву збро́ю свою, і відважилися вийти на го́ру. Але Господь до мене сказав: „Скажи їм: Не вийдете, і не будете ви воювати, — бо Я не серед вас, щоб не були ви побиті вашими ворогами“. І промовляв я до вас, та ви не послухали, і були неслухня́ні наказам Господнім. І ви свавільно переступили наказа, і зійшли на го́ру. І вийшов навпере́йми вас аморе́янин, що сидить на тій горі, і гнали вас, як роблять то бджоли, і товкли́ вас в Сеїрі аж до Горми. І вернулися ви, і плакали перед Господнім лицем, — та не слухав Господь вашого голосу, і не нахилив Свого вуха до вас. І сиділи ви в Кадешу багато днів, — стільки днів, скільки там ви сиділи.

Responsorial Psalm

Psalm 119:89-104

Gospel

John 8:1-11

Ісус же на гору Оли́вну пішов. А над ранком прийшов знов у храм, — і всі люди збігались до Нього. А Він сів і навчав їх. І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в пере́любі схо́плену жінку, і посере́дині ставлять її, та й говорять Йому: „Оцю жінку, Учителю, зло́влено на гарячому вчинку пере́любу. Мойсей же в Зако́ні звелів нам таких побива́ти камінням. А Ти що гово́риш?“ Це ж казали вони, Його споку́шуючи, та щоб мати на Нього оска́рження. А Ісус, нахилившись додо́лу, по землі писав пальцем. А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: „Хто з вас без гріха́, — нехай перший на неї той каменем кине!“ І Він знов нахили́вся додо́лу, і писав по землі. А вони, це почувши й сумлінням доко́рені, стали один по одно́му вихо́дити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всере́дині. І підвівся Ісус, і ніко́го, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: „Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив?“ А вона відказала: „Ніхто, Господи“. І сказав їй Ісус: „Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!“

Responsorial Psalm

Psalm 72

Responsorial Psalm

Psalm 73

Responsorial Psalm

Psalm 70

Evening Prayer — First Lesson

Joshua 9

І сталося, коли це почули всі царі, що по той бік Йорда́ну, на горі та на поді́ллі, та на всім бе́резі Великого моря навпроти Лива́ну: хітте́янин, і аморе́янин, ханаане́янин, періззе́янин, хівве́янин і євусе́янин, то вони зібралися ра́зом, щоб однодушно воювати проти Ісуса та проти Ізраїля. А ме́шканці Ґів'ону почули, що́ Ісус зробив Єрихо́нові та Аєві, то зробили й вони хитрість. І пішли вони, і забезпе́чились живністю на дорогу, — і взяли́ повити́рані мішки для ослів своїх, і бурдюки́ для вина повити́рані, і потріскані, і пов'я́зані, і взуття повитиране та пола́тане на їхніх ногах, і одежа на них поношена, а ввесь хліб їхньої поживи на дорогу був сухий, заплісні́лий. І пішли вони до Ісуса, до табо́ру в Ґілґалі, та й сказали до нього та до мужів Ізраїлевих: „Ми прийшли з далекого кра́ю, а ви тепер складіть з нами умову“. І сказали Ізраїлеві мужі до хівве́ян: „Може ви сидите́ побли́зу нас, то я́к ми складемо з вами умову?“ І сказали вони до Ісуса: „Ми твої раби“. А Ісус сказав до них: „Хто́ ви та звідки прихо́дите?“ І вони сказали йому: „З дуже далекого кра́ю прийшли твої раби до Йме́ння Господа, Бога твого, бо ми чули чутку про Нього, і все, що́ Він зробив був в Єгипті, і все, що́ Він зробив двом аморейським царям, що по той бік Йорда́ну, — Сигонові, цареві хешбонському, та Оґові, цареві башанському, що в Аштароті. І сказали до нас наші старші́ та всі ме́шканці нашого кра́ю, говорячи: Візьміть у свою руку поживу на дорогу, і йдіть навпроти них та й скажете їм: Ми ваші раби, а тепер складіть із нами умову. Оце наш хліб: теплим ми забезпечилися ним у поживу на дорогу з наших домів у день нашого ви́ходу, щоб іти до вас, а тепер ось він висох і став заплісні́лий. А ці бурдюки́ вина, що понапо́внювали ми нові, ось поде́рлися! А ось одежа наша та взуття́ наше повитира́лося від цієї дуже далекої дороги“. І взяли́ люди з їхньої поживи на дорогу, а Господніх уст не питали. І вчинив їм Ісус мир, і склав з ними умову, щоб зоставити їх при житті, і присягнули їм начальники громади. І сталося по трьох днях по тому, як склали з ними умову, то почули, що близькі́ вони до нього, і сидять вони поміж ними. І рушили Ізраїлеві сини, і третього дня прибули́ до їхніх міст. А їхні міста: Ґів'он, і Кефіра, і Беерот, і Кір'ят-Єарім. І не повбивали їх Ізраїлеві сини, бо начальники громади присягли́ були їм Господом, Богом Ізраїля. І нарікала вся громада на начальників. І сказали всі начальники до всієї громади: „Ми присягнули їм Господом, Богом Ізраїля, а тепер ми не можемо доторкнутися до них. Оце зробімо їм, — позоставимо їх при житті, і не буде на нас гніву за прися́гу, що ми присягнули їм“. І сказали до них начальники: „Нехай вони живуть“. І стали вони рубати дро́ва та носи́ти воду для всієї громади, як говорили їм начальники. І покликав їх Ісус, і промовляв до них, говорячи: „Чому́ ви обмани́ли нас, говорячи: Ми дуже далекі від вас, а ви ось сидите́ серед нас? А тепер ви прокля́ті, і не переведеться з-посеред вас раб, і рубачі́ дров, і носії́ води для дому Бога мого“. А вони відповіли Ісусові та й сказали: „Бо справді ви́явлено рабам твоїм, що Господь, Бог твій, наказав Мойсеєві, Своєму рабові, дати вам увесь цей край, і ви́губити всіх ме́шканців цієї землі перед вами. І ми дуже налякалися за своє життя зо страху перед вами, і зробили оцю річ. А тепер ми оце в руці твоїй: я́к добре, і я́к справедливо в оча́х твоїх учинити нам, учини“. І він зробив їм так, — і врятував їх від руки Ізраїлевих синів, і не повбивали їх. І дав їх Ісус того дня за рубачі́в дров та за носії́в води для громади й для Господнього же́ртівника, і так є аж до цього дня, до місця, яке він вибере.

Second Reading

Romans 1

Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апо́стол, вибраний для звіща́ння Єва́нгелії Божої, яку Він перед тим приобіцяв через Своїх пророків у святих Писа́ннях, про Сина Свого, що тілом був із насіння Давидового, і об'явився Сином Божим у силі, за Ду́хом святости, через воскресіння з мертвих, про Ісуса Христа, Господа нашого, що через Нього прийняли ми благода́ть і апо́стольство на по́слух віри через Ім'я́ Його між усіма́ народами, між якими й ви, покликані Ісуса Христа, — усім, хто знаходиться в Римі, улю́бленим Божим, покликаним святим, — благода́ть вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! Отже, насамперед дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові. Бо свідок мені Бог, Якому служу́ духом своїм у звіща́нні Єва́нгелії Його Сина, що я безпереста́нно згадую про вас, і в моли́твах своїх за́вжди молюся, щоб воля Божа щасливо попрова́дила мене коли прийти до вас. Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного для змі́цнення вас, цебто потішитись ра́зом між вами спі́льною вірою — і вашою, і моєю. Не хочу ж, щоб ви не знали, браття, що багато разів мав я за́мір прийти до вас, але мені перешко́джувано аж досі, щоб мати який плід і в вас, як і в інших наро́дів. А ге́лленам і чужоземцям, розумним і немудрим — я боржни́к. Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Єва́нгелію. Бо я не соромлюсь Єва́нгелії, бож вона — сила Божа на спасі́ння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім ге́лленові. Праведність бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: „А праведний житиме вірою“. Бо гнів Божий з'являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гаму́ють неправдою, тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об'явив. Бо Його невиди́ме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, ду́манням про твори стає види́ме. Так що нема їм виправдання, бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемні́ли своїми думка́ми, і запа́морочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потумані́ли, і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної люди́ни, і птахів, і чотириногих, і га́дів. Тому́ то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечи́стість, щоб вони самі знеславляли тіла свої. Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творце́ві, що благослове́нний навіки, амі́нь. Через це Бог їх видав на пожадливість гане́бну, — бо їхні жінки замінили природне єдна́ння на протиприродне. Так само й чоловіки, позоставивши природне єдна́ння з жіночою статтю, розпали́лися своєю пожадливістю один до о́дного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли́ в собі відплату, відповідну їхньому блу́дові. А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізна́нні, видав їх Бог на розум переве́рнений, — щоб чинили непристойне. Вони повні всякої неправедности, лукавства, заже́рливости, зло́би, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звича́їв, обмовники, наклепники, богонена́видники, напасники́, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухня́ні батькам, нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилости́ві. Вони знають при́суд Божий, що ті, хто чинить таке, ва́рті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке.

Second Reading

II Thessalonians 3

Наостанку, моліться, бра́ття, за нас, щоб ши́рилось Слово Господнє та сла́вилось, як і в вас, і щоб ми ви́зволилися від злих та лукавих людей, бо віра — не в усіх. І вірний Господь, що зміцнить вас і збереже від лукавого. А про вас покладаємо надію на Господа, що й чините ви, і чинити бу́дете те, що наказуємо вам. Госпо́дь же нехай серця ваші спряму́є на Божу любов та терпеливість Христову! А ми вам наказуємо, браття, Ім'я́м Господа Ісуса Христа, щоб ви цура́лися кожного брата, що живе по-леда́чому, а не за переда́нням, яке прийняли́ ви від нас. Самі бо ви знаєте, як належить наслідувати нас. Бо ми поміж вами не си́дні справля́ли, і хліба не їли ні в ко́го даремно, але в перевто́мі й напру́женні день і ніч працювали, щоб не бути ніко́му із вас тягаре́м, не тому́, щоб ми вла́ди не мали, але щоб себе за взірця́ дати вам, щоб нас ви наслідували. Бо коли ми в вас перебува́ли, то це вам наказували, що як хто працювати не хоче, — нехай той не їсть! Бо ми чуємо, що дехто між вами живуть по-леда́чому, — нічого не роблять, а тільки вдають, ніби роблять. Таким ми наказуємо та благаємо Господом нашим Ісусом Христом, щоб мо́вчки вони працювали та власний хліб їли. А ви, бра́ття, не вто́млюйтеся, коли чините добре. Коли ж хто не послухає нашого слова через цього листа, заува́жте того, і не майте з ним зносин, щоб він був посоромлений. Та не майте його за неприятеля, а навчайте, як брата. А Сам Госпо́дь миру нехай за́вжди дасть вам мир усяким способом. Госпо́дь з вами всіма́! Привіт вам моєю рукою Павловою, — це править за знака в усякім листі. Так пишу́ я. Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами всіма́! Амі́нь.

Second Reading

Galatians 5:16-26

І кажу́: ходіть у Дусі, — і не вчи́ните пожадливости тіла, бо тіло бажає противного Духові, а Дух противного тілу, і супротивні вони один о́дному, щоб ви чинили не те, чого хочете. Коли ж Дух вас провадить, то ви не під Зако́ном. Учинки тіла явні, то є: пере́люб, нечистість, розпу́ста, ідолослу́ження, ча́ри, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, за́видки, п'я́нство, гу́лянки й подібне до цього. Я про це попере́джую вас, як і попереджа́в був, що хто чинить таке, не вспадку́ють вони Царства Божого! А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, ла́гідність, до́брість, вірність, тихість, здержливість: — Зако́ну нема на таких! А ті, що Христові Ісусові, розп'яли́ вони тіло з пожадли́востями та з по́хотями. Коли Духом живемо, то й Духом ході́мо! Не будьмо чванли́ві, не дражнімо один о́дного, не зави́дуймо один о́дному!

Second Reading

Isaiah 10:12-20

І станеться, як докона́є ввесь чин Свій Госпо́дь на Сіонській горі та в Єрусалимі, то скаже: Навіщу́ я плоди́ гордови́тости серця царя асирійського та пишно́ту чванли́вих оче́й його! Бо він каже: Вчинив я це міццю своєї руки й своїм розумом, я бо розумний, — і відміня́ю границі наро́дів, а їхній маєток грабу́ю, й як сильний, скида́ю пану́ючих! І досягла́, мов кубло́ те, багатства наро́дів рука моя, й як збирають поки́нені я́йця, я всю зе́млю зібрав, — і ніхто не порушив крило́м, і дзюбка́ не відкрив, і не зацвірі́нькав. Чи бу́де сокира пиша́тися понад свого́ рубача́? Чи понад свого́ пилува́льника буде горди́тися пилка? Ніби жезло пови́щує тих, хто його́ підіймає, ніби підно́сить кий того, хто не є дерево! Зате Госпо́дь, Бог Савао́т пошле сухорля́вість на ситих його, і під його славою — по́лум'я буде пала́ти, немов би пожар! І Світло Ізраїля стане огнем, а Святий його — по́лум'ям, і запа́лить воно, й пожере́ його те́рня й будя́ччя його в один день! І славу лісу його й його са́ду ви́губить Він від душі й аж до тіла, і бу́де, що зни́діє він, мов той хворий, — і буде оста́нок дере́в його лісу такий нечисле́нний, що й хло́пець їх спише! І станеться в день той, оста́нок Ізраїля і врято́вані дому Якова не бу́дуть вже більш опира́тись на то́го, хто б'є їх, — й обіпру́ться у правді на Господа, Святого Ізраїлевого.

Gospel

Luke 8

І сталось, що Він після того прохо́див містами та се́лами, проповідуючи та звіщаючи Добру Нови́ну про Боже Царство. Із ним Дванадцять були́, та дехто з жіно́к, що були́ вздоро́влені від злих ду́хів і хвороб: Марія, Магдали́ною звана, що з неї сім де́монів вийшло, і Іва́нна, дружи́на Ху́дзи, урядника Іродового, і Суса́нна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили. І, як зібралось багато наро́ду, і з міста до Нього поприхо́дили, то Він промовляти став притчею. „Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зе́рно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, — і було повито́птуване, а птахи небесні його повидзьо́бували. Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, — і, зійшовши, усохло, не мало бо во́гкости. А інше упало між те́рен, — і вигнався те́рен, і його поглуши́в. Інше ж упало на добру землю, — і, зійшовши, уродило стокро́тно“. Це сказавши, закликав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“ Запитали ж Його Його у́чні, гово́рячи: „Що́ визначає ця притча?“ А Він відказав: „Вам дано пізнати таємни́ці Божого Царства, а іншим у при́тчах, щоб „дивились вони — і не бачили, слухали — і не розуміли“. Ось що́ означає ця притча: Зе́рно — це Боже Слово. А котрі́ край дороги, — це ті, хто слухає, але по́тім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. А що на кам'яни́стому ґрунті, — це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують доча́сно, — і за час випробо́вування відпадають. А що впало між те́рен, — це ті, хто слухає слово, але, хо́дячи, бувають придушені кло́потами, та багатством, та життєви́ми розко́шами, — і пло́ду вони не дають. А те, що на добрій землі, — це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, — і плід приносять вони в терпеливості. А сві́тла засвіченого ніхто не покриває посу́диною, і не ставить під ліжко, але ставить його на світильни́к, щоб бачили світло, хто входить. Немає нічого захо́ваного, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не ви́йде ная́в. Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому́, хто ж не має, — забереться від нього і те, що, здається йому́, ніби має“. До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через наро́д не могли доступи́тись до Нього. І сповістили Йому: „Твоя мати й брати Твої он стоять о́сторонь, і бажають побачити Тебе“. А Він відповів і промовив до них: „Моя мати й брати Мої — це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!“ І сталось, одно́го з тих днів увійшов Він до чо́вна, а з Ним Його у́чні. І сказав Він до них: „Перепли́ньмо на другий бік озера“. І відча́лили. А коли вони пли́вли, Він заснув. І зняла́ся на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпе́ці вони. І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: „Учителю, Учителю, гинемо!“ Він же встав, наказав бурі й хвилям, — і вони вщу́хнули, і тиша настала! А до них Він сказав: „Де ж ваша віра?“ І дивувались вони, перестра́шені, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітра́м і воді Він наказує, а вони Його слухають?“ І вони припливли́ до землі Гадари́нської, що навпроти Галілеї. І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі ро́ки мав він де́монів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гроба́х. А коли він Ісуса побачив, то закричав, повали́всь перед Ним, і голосом гучним закликав: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Благаю Тебе, — не муч мене!“ Бо звелів Він нечистому духові вийти з люди́ни. Довгий час він хапа́в був його́, — і в'язали його ланцюга́ми й кайда́нами, і стерегли його, але він розривав ланцюги́, — і демон гнав по пустині його. А Ісус запитався його: „Як тобі на ім'я́?“ І той відказав: „Леґіо́н“, бо багато ввійшло в нього де́монів. І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безо́дню. Пасся ж там на горі гурт великий свине́й. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм. А як де́мони вийшли з того́ чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, — і потопи́лась. Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по се́лах звістили. І вийшли побачити, що́ сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що де́мони вийшли із нього, сидів при нога́х Ісусових вдя́гнений та при умі, — і полякались. Самови́дці ж їм розповіли́, як видужав той біснуватий. І ввесь наро́д Гадари́нського кра́ю став благати Його, щоб пішов Він від них, — великий бо страх обгорнув їх. Він же до чо́вна ввійшов і вернувся. А той чоловік, що де́мони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи: „Вернися до дому свого́, і розпові́ж, які речі великі вчинив тобі Бог!“ І той пішов, і по ці́лому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив! А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли́, бо всі чека́ли Його. Аж ось прийшов муж, Яір на ім'я́, що був старши́м синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його. Бо він мав одиначку дочку́, років десь із дванадцять, — і вмирала вона. А коли Він ішов, наро́д тиснув Його. А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́, що ніхто вздорови́ти не міг її, підійшовши зза́ду, доторкнулась до кра́ю одежі Його, — і хвилі тієї спинилася їй кровоте́ча. А Ісус запитав: „Хто доторкнувся до Мене?“ Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: „Учителю, наро́д коло Тебе он то́впиться й тисне“. Ісус же промовив: „Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене“. А жінка, побачивши, що вона не втаї́лась, трясучи́сь, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми́, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала. Він же промовив до неї: „До́чко, твоя віра спасла тебе; іди з ми́ром собі!“ Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини́ синагоги один та й говорить: „Дочка твоя вмерла, — не турбуй же Вчителя!“ Ісус же, почувши, йому відповів: „Не лякайсь, тільки віруй, — і буде спасе́на вона“. Прийшовши ж до дому, не пустив Він ніко́го з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівча́ти, та матері. А всі плакали та голосили за нею. Він же промовив: „Не плачте, — не вмерла вона, але спить!“ І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона. А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: „Дівчатко, вставай!“ І вернувся їй дух, — і хвилі тієї вона ожила́. І звелів дать їй їсти. І здивувались батьки її. А Він наказав їм ніко́му не розповідати, що́ сталось.

Evening Prayer — Second Lesson

1 Thessalonians 5

А про часи́ та про по́ри, брати, не потрібно писати до вас, бо самі ви докладно те знаєте, що при́йде день Господній так, як злодій вночі. Бо коли говоритимуть: „Мир і безпечність“, тоді несподівано при́йде заги́біль на них, як му́ка тієї, що носить в утро́бі, — і вони не втечуть! А ви, браття, не в те́мряві, щоб той день захопи́в вас, як злодій. Бо ви всі сини світла й сини дня. Не належимо ми ночі, ні те́мряві. Тож не бу́демо спати, як інші, а пильнуймо та будьмо твере́зі! Ті бо, що сплять — сплять уночі, а ті, що напиваються — вночі напиваються. А ми, що належимо дневі, будьмо тверезі, зодягнувшися в броню́ віри й любови, та в шоло́м надії спасі́ння, бо Бог нас не призна́чив на гнів, але щоб спасі́ння оде́ржали Господом нашим Ісусом Христом, що помер був за нас, щоб, чи пильнуємо ми чи спимо́, укупі з Ним ми жили́. Утішайте тому́ один о́дного, і збудо́вуйте один о́дного, — як і чините ви! Благаємо ж, бра́ття, ми вас, — шануйте тих, що працюють між вами, і в вас старшину́ють у Господі, і навчають вас вони, і в великій любові їх майте за їхню працю. Між собою заховуйте мир! Благаємо ж, бра́ття, ми вас: напоумля́йте непорядних, потішайте малодушних, підтримуйте слаби́х, усім довготерпіть! Глядіть, щоб ніхто ніко́му не віддавав злом за зло, але за́вжди дбайте про добро один для о́дного й для всіх! За́вжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі. Духа не вгаша́йте! Не горду́йте пророцтвами! Усе досліджуючи, тримайтеся доброго! Стережіться лихого в усякому ви́гляді! А Сам Бог миру нехай освя́тить вас цілко́м доскона́ло, а непору́шений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збере́жені бу́дуть на при́хід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, — Він і вчинить оте! Бра́ття, моліться за нас! Привітайте всю бра́ттю святим поцілунком! Заклинаю вас Господом, — цього листа прочитати перед усіма́ братами! Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами. Амі́нь!

Gospel

Mark 6:1-13

І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його. Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його? Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“. І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в. І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав. І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами. І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес, а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“. І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти. А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“ І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися. І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли.

Gospel

Mark 4:21-25

І сказав Він до них: „Чи світло прино́сять на те, щоб поставити його під посу́дину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на світи́льнику? Бо немає нічого захованого, що не ви́явиться, і немає таємного, що не вийде ная́в. Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“ І сказав Він до них: „Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам, і додаду́ть вам. Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має“.

Gospel

Mark 16

Як минула ж субота, Марія Магдали́на, і Марія Яковова, і Саломі́я накупили па́хощів, щоб піти й намастити Його. І на світа́нку дня першого в тижні, як схо́дило сонце, до гро́бу вони прибули́, і говорили одна о́дній: „Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?“ А зиркну́вши, побачили, що камінь відва́лений; був же він дуже великий. І, ввійшовши до гро́бу, побачили там юнака́, що право́руч сидів, і був одя́гнений в білу одежу, — і жахнулись вони. А він промовляє до них: „Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп'я́того, Ісуса Назаряни́на. Він воскрес, — нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були́. Але йдіть, скажіть у́чням Його та Петрові: Він іде в Галілею попе́реду вас, — там Його ви побачите, як Він вам говорив“. А як вийшли вони, то побігли від гро́бу, бо їх тре́пет та страх обгорнув. І не сказали ніко́му нічо́го, — бо боялись. Як воскрес Він уранці дня першого в тижні, то з'явився найперше Марїї Магдали́ні, із якої був вигнав сім демонів. Пішовши вона, повідомила тих, що були з Ним, які сумували та плакали. А вони, як почули, що живий Він, і вона Його бачила, не йняли́ тому віри. По цьому з'явився Він двом із них у по́статі іншій в дорозі, як ішли вони на село. А вони, як вернулися, інших про те сповістили, але не повірено й їм. Наре́шті, Він з'явився Одинадцятьо́м, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недові́рство їхнє та твердосе́рдя, що вони не йняли́ віри тим, хто воскреслого бачив Його. І казав Він до них: „Ідіть по ці́лому світові, та всьому створінню Єва́нгелію проповідуйте! Хто увірує й охри́ститься, — буде спасе́ний, а хто не ввірує — засу́джений буде. А тих, хто ввірує, супрово́дити будуть озна́ки такі: у Ім'я́ Моє де́монів будуть виго́нити, говоритимуть мовами нови́ми, братимуть змій; а коли смертоді́йне що вип'ють, — не буде їм шко́дити; кластимуть руки на хворих, — і добре їм буде!“ Господь же Ісус, по розмові із ними, возні́сся на небо, — і сів по Божій прави́ці. І пішли вони, і скрізь проповідували. А Господь помагав їм, і стве́рджував слово ознаками, що його супрово́дили. Амі́нь.