Today's Readings

First Reading

Hebrews 3:1-10

Отож, святі брати́, учасники небесного покли́кання, уважайте на Апо́стола й Первосвященика нашого ісповідання, Ісуса, що вірний Тому́, Хто настанови́в Його, як був і Мойсей у всім домі Його, бо гідний Він вищої слави понад Мойсея, поскільки будівни́чий має більшу честь, аніж дім. Усякий бо дім хтось будує, а Той, хто все збудував, — то Бог. І Мойсей вірний був у всім домі Його, як слуга, на свідоцтво того, що сказати повинно було́. Христос же, як Син, у Його домі. А дім Його — ми, коли тільки відвагу й похвалу́ надії доде́ржимо певними аж до кінця. Тому́ то, як каже Дух Святий: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверді́лими ваших серде́ць, як під час наріка́нь, за дня випробо́вування на пустині, де Мене випробо́вували отці ваші, Мене випробо́вували, і бачили працю Мою сорок років. Через це Я розгнівався був на той рід і сказав: Постійно вони блу́дять серцем, вони не пізнали доріг Моїх,

First Reading

Exodus 24

А до Мойсея сказав Він: „Вийди до Господа ти й Ааро́н, Надав та Авігу́, та сімдеся́т із Ізраїлевих старши́х, і вклоніться здале́ка. А Мойсей нехай піді́йде до Господа сам, а вони не піді́йдуть. А наро́д з ним не вийде“. І прибув Мойсей, та й оповів наро́дові всі Господні слова та всі зако́ни. І ввесь народ відповів одноголосно, та й сказали: „Усе, про що́ говорив Господь, зро́бимо!“ І написав Мойсей всі Господні слова. І встав він рано вранці, та й збудува́в же́ртівника під горою, та дванадцять кам'яни́х стовпів для дванадцяти́ Ізраїлевих племе́н. І послав він юнакі́в, синів Ізраїлевих, і вони зложили цілопа́лення, і прине́сли жертви, мирні жертви для Господа, бички. І взяв Мойсей половину крови, і влив до мідниць, а другу половину тієї крови вилив на же́ртівника. І взяв він книгу заповіту, та й відчитав вголос народові. А вони сказали: „Усе, що говорив Господь, зробимо й послухаємо!“ І взяв Мойсей тієї кро́ви, і покропив на народ, та й сказав: „Оце кров запові́ту, що Господь уклав із вами про всі оці речі!“ І вийшов Мойсей й Ааро́н, Надав та Авігу, та сімдеся́т Ізраїлевих старши́х, і вони спогляда́ли на Ізраїлевого Бога, а під ногами Його ніби зро́блене з сапфірової плити́, і немов саме небо, щодо ясности. І він не простяг Своєї руки на достойних із синів Ізраїля. І вони споглядали на Бога, — і їли й пили. І промовив Господь до Мойсея: „Вийди до Мене на го́ру, і будь там. І дам тобі кам'яні табли́ці, і зако́на та за́повідь, що Я написав для навча́ння їх“. І встав Мойсей та Ісус, слуга його, і вийшов Мойсей на Божу го́ру. А до старши́х сказав він: „Сидіть нам на цім місці, аж поки ми ве́рнемось до вас! А ось Аарон та Хур будуть із вами. Хто матиме справу, нехай при́йде до них“. І вийшов Мойсей на го́ру, а хма́ра закрила го́ру. І слава Господня спочива́ла на горі Сіна́й, а хма́ра закривала її шість день. А сьомого дня Він кликнув до Мойсея з сере́дини хмари. А вид Господньої слави — як огонь, що пожирає на верхі́в'ї гори, на оча́х Ізраїлевих синів. І ввійшов Мойсей у сере́дину хмари, і вийшов на го́ру. І Мойсей пробува́в на горі со́рок день та со́рок ноче́й.

First Reading

Numbers 24:1-25

І побачив Валаам, що Господе́ві вгодно поблагословити Ізраїля, і не пішов, як кожного ра́зу, на ворожбу́, і звернув лице́ своє́ до пустині. І звів Валаам очі свої, та й побачив Ізраїля, що пробува́в за своїми племена́ми. І на ньому був Дух Божий! І він виголосив свою приповістку пророчу й сказав: „Мова Валаама, сина Беорового, і мова мужа з очима відкритими, це мова того, хто слухається Божих слів, хто бачить виді́ння Всемогу́тнього, що падає він, але очі відкриті йому. Які, Якове, гарні намети твої, місця перебува́ння твойого, Ізраїлю! Вони розтягли́ся, немов ті долини, немов ті садки́ понад річкою, вони як дере́ва ало́йні, що Господь насадив, як ке́дри над во́дами! Вода потече з його відер, а насіння його — над великими во́дами. Його цар стане вищий за Аґаґа, і царство його піднесе́ться. Із Єгипту Бог вивів його, Він для нього — як міць однорожця! Поїсть він людей, що ворожі йому, і їхні кості потро́щить, а стрі́ли його поламає. Нахилився він, ліг, немов лев, і як леви́ця, — хто піді́йме його? Хто благословляє тебе — той благослове́нний, а хто проклинає тебе — той прокля́тий!“ І запалав гнів Балаків на Валаама, і сплеснув він у долоні свої! І сказав Бала́к до Валаама: „Я покликав тебе прокля́сти ворогів моїх, а ти ось, благословляючи, поблагословив їх оце тричі! А тепер утікай собі до свого місця! Я сказав був: конче пошаную тебе, та ось стримав тебе Господь від пошани“. І сказав Валаа́м до Балака: „Чи ж не казав я також до посланці́в твоїх, яких послав ти до мене, говорячи: Якщо Балак дасть мені повний свій дім срібла та золота, то й тоді я не змо́жу переступити наказу Господнього, щоб зробити добре чи зле з власної волі, — що́ казатиме Господь, те́ я буду говорити! А тепер я оце йду до народу свого́. Ходи ж, я звіщу́ тобі, що і зро́бить той народ твоєму народові на кінці днів“. І він виголосив свою приповістку пророчу й сказав: „Мова Валаама, сина Беорового, і мова мужа з очима відкритими, мова того, хто слухається Божих слів, і знає думку Всевишнього, хто бачить виді́ння Всемогутнього, що падає він, але очі відкриті йому. Я бачу його, та не тепер, дивлюся на нього, та він не близьки́й! Сходить зоря́ он від Якова, і підіймається бе́рло з Ізраїля, — ламає він скроні Моава та че́репа всіх синів Сифа! І стане Едом за спа́дщину, і стане Сеїр за посілість своїх ворогів, а Ізраїль робитиме справи великі! І той запанує, хто з Якова, і вигубить рештки із міста“. І побачив він Амали́ка, і виголосив свою припові́стку пророчу й сказав: „Початок наро́дів — Амали́к, та загине напри́кінці й він!“ І побачив він кенеянина, і виголосив свою приповістку пророчу й сказав: „Міцна́ ця оселя твоя, і поклав ти на скелі гніздо́ своє! Але ви́гублений буде Каїн, незаба́ром Ашшу́р поневолить тебе!“ I він виголосив свою приповістку пророчу й сказав: „О, хто ж буде жити, як зачне Бог робити оце? І кораблі припливуть від кіттеїв, і Ашшура впоко́рять, і Евера впокорять. Та загине напри́кінці й він!“ І встав Валаам і пішов, та й вернувся до місця свого́. А Балак також пішов на дорогу свою.

Morning Prayer — First Lesson

Genesis 42

А Яків побачив, що в Єгипті є хліб. І сказав Яків до синів своїх: „Пощо ви споглядаєте один на о́дного?“ І сказав він: „Ось чув я, що в Єгипті є хліб; зійдіть туди, і купіть нам хліба ізвідти, — і будемо жити, і не помремо“. І зійшли десятеро Йосипових братів купити збіжжя з Єгипту. А Веніями́на, Йо́сипового брата, Яків не послав із братами його, бо сказав: „Щоб не спіткало його яке нещастя!“ І прибули Ізра́їлеві сини купити хліба разом з іншими, що прихо́дили, бо був голод у Краї ханаанськім. А Йосип — він володар над тим краєм, він продавав хліб усьому народові тієї землі. І прибули́ Йо́сипові брати, та й уклонилися йому обличчям до землі. І побачив Йо́сип братів своїх, і пізнав їх, та не дав пізнати себе. І говорив із ними суворо, і промовив до них: „Звідкіля прибули́ ви?“ А вони відказали: „З ханаанського Кра́ю купити їжі“. І пізнав Йосип братів своїх, а вони не впізнали його. І згадав Йосип сни, що про них йому снились були́. І сказав він до них: „Ви шпигуни́! Ви́ прибули́ підглянути слабі місця цієї землі“. А вони відказали йому: „Ні, пане мій, а раби твої прибули́ купити їжі. Ми всі — сини одного чоловіка, ми правдиві. Раби твої не були́ шпигунами!“ Він же промовив до них: „Ні, — бо ви прийшли підглянути слабі місця цієї землі!“ А вони відказали: „Дванадцятеро твоїх рабів — брати ми, сини одного чоловіка в ханаанському Краї. А наймолодший тепер із батьком нашим, а одного нема“. І промовив їм Йо́сип: „Оце те, що я сказав був до вас, говорячи: Ви шпигуни. Оцим ви будете ви́пробувані: Клянуся життям фараоновим, що ви не вийдете звідси, якщо не при́йде сюди наймолодший ваш брат! Пошліть з-поміж себе одно́го, і нехай ві́зьме вашого брата, а ви бу́дете ув'язнені. І слова ваші будуть піддані пробі, чи правда з вами; а коли ні, — клянуся життям фараоновим, що ви шпигуни!“ І він забрав їх під варту на три дні. А третього дня Йо́сип промовив до них: „Зробіть це — і живіть. Я Бога боюся, якщо ви правдиві. Один брат ваш буде ув'язнений в домі вашої варти, а ви йдіть, принесіть хліба для заспокоєння голоду ваших домів. А свого наймолодшого брата приведіть до мене, — і бу́дуть потверджені ваші слова, а ви не повмираєте“. І вони зробили так. І говорили вони один о́дному: „Справді, винні ми за нашого брата, бо ми бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали. Тому то прийшло це нещастя на нас!“ І відповів їм Руви́м, говорячи: „Чи не говорив я вам, кажучи: Не грішіть проти хло́пця, та ви не послухали. А оце й кров його жадається“ А вони не знали, що Йо́сип їх розуміє, бо був поміж ними перекладач. А він відвернувся від них та й заплакав... І вернувся до них, і говорив із ними. І взяв від них Симео́на, та й зв'язав його на їхніх очах. А Йосип наказав, щоб напо́внили їхні мішки збіжжям, а срібло їхнє вернули кожному до його мішка, і дали їм поживи на дорогу. І їм зроблено так. І поне́сли вони хліб свій на ослах своїх, і пішли звідти. І відкрив один мішка свого, щоб ослові своєму дати паші на нічлігу, та й побачив срібло своє, — а воно ось в отворі мішка його! І сказав він братам своїм: „Повернене срібло моє, — і ось воно в мішку моїм!“ І завмерло їм серце, і вони затремтіли, говорячи один до о́дного: „Що́ це Бог нам зробив?“ І прибули вони до Якова, батька свого, до Кра́ю ханаанського, і розповіли́ йому все, що́ їх спіткало було, говорячи: „Той муж, пан того краю, говорив із нами суворо, і прийняв був нас як шпигунів того краю. А ми сказали йому: „Ми правдиві, — не були ми шпигунами! Ми дванадцятеро братів, сини нашого ба́тька. Одного нема, а наймолодший тепер з нашим батьком у ханаанському Краї“. І сказав до нас муж той, пан того кра́ю: „З того пізна́ю, що правдиві ви, — зоста́вте зо мною одно́го вашого брата, а на голод домів ваших візьміть хліб та й ідіть. І приведіть до мене брата вашого найменшого, і бу́ду я знати, що ви не шпигуни, що ви правдиві. Тоді віддам вам вашого брата, і ви можете перехо́дити цей край для купівлі.“ І сталося, — вони випоро́жнювали мішки свої, а ось у кожного вузлик срібла його в його мішку! І побачили вузлики срібла свого, вони та їх батько, — і полякались. І сказав до них Яків, їх батько: „Ви позбавили мене дітей, — Йосипа нема, і Симеона нема, а тепер Веніямина заберете? Усе те на мене!“ І промовив Руви́м до батька свого, кажучи: „Двох синів моїх уб'єш, коли не приведу його до тебе! Дай же його на руку мою, а я поверну його до тебе“. А той відказав: „Не зі́йде з вами мій син, бо брат його вмер, а він сам позостався... А трапиться йому нещастя в дорозі, якою підете, то в смутку зведете мою сивину до шео́лу!“

Epistle

Galatians 4:22-31

Бо написано: „Мав Авраам двох синів, одно́го від рабині, а другого від вільної“. Але той, хто був від рабині, народився за тілом, а хто був від вільної, — за обі́тницею. Розуміти це треба інакше, бо це два заповіти: один від гори Сіна́й, що в ра́бство народжує, а він — то Аґа́р. Бо Аґа́р — то гора Сіна́й в Ара́бії, а відповідає сучасному Єрусалимові, який у ра́бстві з своїми дітьми́. А ви́шній Єрусали́м — вільний, він мати всім нам! Бо написано: „Звеселися, неплідна, ти, що не родиш! Гукай та викликуй ти, що в поро́ді не мучилась, бо в полишеної значно більше дітей, ніж у тієї, що має вона чоловіка!“ А ви, браття, діти обі́тниці за Ісаком! Але як і тоді, — хто родився за тілом, переслідував тих, хто родився за духом, так само й тепер. Та що каже Писа́ння? „Прожени рабиню й сина її, бо не буде спадкува́ти син рабині ра́зом із сином вільної“. Тому́, браття, не сини́ ми рабині, але вільної!

First Reading

Isaiah 54

Веселися ж, неплі́дна, яка не родила, співа́нням утішайся й радій, що мук породі́льних не мала, бо в покиненої буде більше синів від синів заміжньо́ї, говорить Господь! Пошир місце наме́ту свого́, а заві́си наме́тні поме́шкань твоїх повитяга́й, не затри́муй! Свої шнури продо́вж, а кіло́чки свої позміцня́й! Бо право́руч і ліво́руч поши́ришся ти, а насіння твоє одіди́чать наро́ди, і заселять міста́ опусто́шені. Не бійся, бо со́рому ти не зазнаєш, і не соро́мся, бо не будеш засти́джена, бо про сором свого юна́цтва забудеш, а га́ньби уді́вства свого́ ти не будеш уже пам'ятати! Бо Муж твій, Творе́ць твій, — Господь Саваот йому Йме́ння, а твій Викупи́тель — Святий Ізраїлів, — Він Богом усієї землі буде зва́ний! Бо Господь був покликав тебе, як поки́нуту жінку й засму́чену духом, й як жінку юна́цтва Свого, як була ти відки́нена, каже твій Бог. На хвильку малу́ Я тебе був покинув, але з милосердям великим тебе позбира́ю. У за́палі гніву Я сховав був обличчя Своє на хвилину від тебе, та вічною милістю зми́луюся над тобою, каже твій Викупи́тель, Госпо́дь. Бо для Мене оце — мов ті Но́єві во́ди: як Я присягнув був, що Но́єві во́ди не при́йдуть уже над землею, так Я присягну́в, щоб на тебе не гні́ватися й не карта́ти тебе! Бо зру́шаться го́ри й холми́ захита́ються, та милість Моя не віді́йде від тебе, і заповіт Мого миру не захита́ється, каже твій милости́вець, Господь. Моя до́чко убога та бурею гнана, невті́шна, — ось камі́ння твої покладу́ в малахі́ті, основи ж твої закладу́ із сапфі́рів! І пороблю́ із рубі́ну карні́зи твої, твої ж брами — з каміння карбу́нкула, а всю горо́жу твою — з дорогого камі́ння. Всі сини твої стануть за у́чнів Господніх, і спо́кій глибокий настане синам твоїм! Будеш міцно поста́влена праведністю, стань дале́ко від у́тиску, бо не боя́тимешся, і від стра́ху, бо до тебе не збли́зиться він. Коли́ хто чіпля́тися буде до тебе, то це не від Мене, хто чіпля́тися буде до те́бе, той перед тобою впаде́. Отож, Я створив коваля́, який дме на огонь із вугі́лля, і виро́блює збро́ю свого ремесла́; і вигу́бника теж Я створив, який нищить ту збро́ю. Жодна збро́я, що зро́блена буде на тебе, не матиме у́спіху, і кожні́сінького язика́, який стане з тобою до су́ду, осудиш. Це спа́дщина Господніх рабів, а їхнє оправда́ння від Мене, говорить Госпо́дь!

Morning Prayer — Second Lesson

John 2

А третього дня весі́лля справляли в Кані́ Галілейській, і була там Ісусова мати. На весілля запрошений був теж Ісус та учні Його. Як забракло ж вина, то мати Ісусова каже до Нього: „Не мають вина!“ Ісус же відказує їй: „Що тобі, жо́но, до Мене? Не прийшла ще година Моя!“ А мати Його до слуг каже: „Зробіть усе те, що́ Він вам скаже!“ Було тут шість камінних посу́дин на воду, що стояли для очи́щення юдейського, що відер по дві чи по три вміщали. Ісус каже до слуг: „Напо́вніть водою посу́дини“. І їх поналива́ли вще́рть. І Він каже до них: „Тепер зачерпні́ть, і занесіть до весільного ста́рости“. І занесли. Як весільний же ста́роста скуштува́в воду, що сталась вином, а він не знав, звідки воно, — знали ж слу́ги, що води наливали, — то староста кличе тоді молодо́го та й каже йому: „Кожна люди́на подає перше добре вино, а як понапива́ються, тоді гірше; а ти добре вино аж на досі зберіг“. Такий поча́ток чудам зробив Ісус у Кані́ Галілейській, — і виявив славу Свою. І ввірували в Нього учні Його. Після цього відправивсь Він Сам, і мати Його, і брати Його, і Його учні до Капернау́му, і там перебули небагато днів. А зближалася Пасха юдейська, і до Єрусалиму подався Ісус. І знайшов Він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міня́льники. І, зробивши бича́ з мотузкі́в, Він вигнав із храму всіх, — вівці й воли, а міня́льникам гроші розси́пав, і попереверта́в їм столи́. І сказав продавця́м голубів: „Заберіть оце звідси, і не робіть із дому Отця Мого дому торго́вого! Тоді учні Його згадали, що написано: „Ревність до дому Твого з'їдає Мене!“ І обізва́лись юдеї й сказали Йому: „Яке нам знаме́но покажеш, що Ти можеш робити таке?“ Ісус відповів і промовив до них: „Зруйнуйте цей храм, — і за три дні Я поставлю його!“ Відказали ж юдеї: „Сорок шість літ будувався цей храм, а Ти за три́ дні поставиш його?“ А Він говорив про храм тіла Свого. Коли ж Він із мертвих воскрес, то учні Його згадали, що Він говорив це, і ввірували в Писа́ння та в слово, що сказав був Ісус. А як в Єрусалимі Він був у свято Пасхи, то багато-хто ввірували в Його Йме́ння, побачивши чуда Його, що чинив. Але Сам Ісус їм не звіря́вся, бо Сам знав усіх, і потреби не мав, щоб хто сві́дчив Йому про люди́ну, — бо знав Сам, що в люди́ні було.

Responsorial Psalm

Psalm 119:105-112

Gospel

John 6:1-15

Після того Ісус перейшов на той бік Галілейського чи Тіверія́дського моря. А за Ним ішла бе́зліч народу, бо бачили чу́да Його, що чинив над недужими. Ісус же на го́ру зійшов, і сидів там зо Своїми учнями. Наближа́лася ж Пасха, свято юдейське. А Ісус, звівши очі Свої та побачивши, яка бе́зліч наро́ду до Нього йде, говорить Пилипові: „Де́ ми купимо хліба, щоб вони поживи́лись?“ Він же це говорив, його випробо́вуючи, бо знав Сам, що́ Він має робити. Пилип Йому відповідь дав: „І за двісті дина́ріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай тро́хи дістав“. Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Си́мона Петра: „Є тут хлопчи́на один, що має п'ять я́чних хлібів та дві риби, але що́ то на бе́зліч таку!“ А Ісус відказав: „Скажіть лю́дям сідати!“ А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п'ять тисяч. А Ісус узяв хліби́, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони. І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: „Позбирайте куски позоста́лі, щоб ніщо не загинуло“. І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдця́м із п'яти я́чних хлібів. А люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив, гомоніли: „Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ!“ Спостерігши ж Ісус, що вони мають за́мір прийти та забрати Його, щоб настанови́ти царем, знов на го́ру пішов Сам один.

Responsorial Psalm

Psalm 73

Responsorial Psalm

Psalm 74

Responsorial Psalm

Psalm 71

Evening Prayer — First Lesson

Genesis 43

А голод став тяжки́й у тім краї. І сталося, як вони скінчи́ли їсти хліб, що привезли були з Єгипту, то сказав до них ба́тько їх: „Верніться, купіть нам трохи їжі!“ І сказав йому Юда, говорячи: „Рішуче освідчив нам той муж, кажучи: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами!“ Як ти пошлеш брата нашого з нами, то ми зі́йдемо, і купимо тобі їжі. А коли не пошлеш, не зі́йдемо, бо муж той сказав нам: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами“. І промовив Ізра́їль: „На́що зло ви вчинили мені, що сказали тому мужеві, що ще маєте брата?“ А вони відказали: „Розпитуючи, випитував той муж про нас та про місце нашого народження, говорячи: Чи батько ваш іще живий? Чи є в вас брат? І ми розповіли йому відповідно до цих слів. Чи могли ми знати, що скаже: Приведіть вашого брата?“ І сказав Юда до Ізраїля, батька свого: „Пошли ж цього юнака зо мною, і встаньмо, та й ходім, і бу́демо жити, і не повмираємо і ми, і ти, і наші діти. Я поручуся за нього, — з моєї руки бу́деш його ти жадати! Коли я не приведу його до тебе, і не поставлю перед лицем твоїм, то буду винним перед тобою по всі дні! А коли б ми були не відтягалися, то тепер уже б вернулися були́ два рази“. І сказав їм Ізра́їль, їх батько: „Коли так, то зробіть ви оце. Візьміть із плодів цього Краю, і віднесіть дарунка мужеві тому: трохи бальзаму, і трохи меду, пахощів, і ладану, дактилів, і мигдалів. А срібла візьміть удвоє в руку свою. А срібло, повернене в отвір ваших мішків, верніть своєю рукою, — може то помилка. А брата вашого заберіть, — і встаньте, ідіть до того мужа. А Бог Всемогутній нехай дасть вам милосердя перед лицем того мужа, і нехай він відпустить вам другого вашого брата й Веніями́на. А я, — певно стратив сина свого́!“ І взяли ті люди того дарунка, і взяли вдвоє срібла в руку свою, і Веніямина, і встали, та й зійшли до Єгипту. І стали вони перед лицем Йосиповим. І побачив Йосип Веніямина з ними, і сказав до того, що був над його домом: „Упровадь цих людей до дому, і нехай заріжуть худобину, і приготуй, бо зо мною бу́дуть їсти ці люди опівдні“. І той чоловік зробив, як Йосип сказав був. І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому. І полякалися ті люди, що були впроваджені до Йо́сипового дому. І сказали вони: „Через срібло, повернене напочатку в наших мішках, ми впроваджені, щоб причепитись до нас, і напасти на нас, і забрати за рабів нас та наші осли“. І приступили вони до чоловіка, що над домом Йо́сиповим, та й говорили до нього при вході в дім. І сказали вони: „Послухай, о пане мій, ми зійшли були напочатку купити їжі. І сталося, коли ми прийшли на нічліг, і відкрили мішки свої, — а ось срібло кожного в отворі мішка його, наше срібло за вагою його! І ми вертаємо його нашою рукою! А на купівлю їжі ми знесли нашою рукою інше срібло. Ми не знаємо, хто поклав був наше срібло до наших мішків“. А той відказав: „Мир вам! Не бійтеся! Бог ваш і Бог вашого батька дав вам скарб до ваших мішків. Срібло ваше прийшло до мене“. І вивів до них Симеона. І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому, і дав води, а вони вмили ноги свої, і дав паші їхнім ослам. І вони пригото́вили дарунки до приходу Йосипа опі́вдні, бо почули, що там вони їстимуть хліб. І ввійшов Йо́сип до дому, а вони прине́сли йому до дому дарунка, що в їхній руці. І вони поклонилися йому до землі. А він запитав їх про мир і сказав: „Чи гара́зд вашому батькові старому, про якого ви розповідали? Чи він ще живий?“ А вони відказали: „Гаразд рабові твоєму, батькові нашому. Ще він живий“. І вони схилилися, і вклонилися до землі. І звів він очі свої, та й побачив Веніямина, свого брата, сина матері своєї, і промовив: „Чи то ваш наймолодший брат, що ви мені розповідали?“ І сказав: „Нехай Бог буде милости́вий до тебе, мій сину!“ І Йо́сип поспішив, бо порушилася його любов до брата його, і хотів він заплакати. І ввійшов він до іншої кімнати, і заплакав там... І вмив він лице своє, і вийшов, і стримався, та й сказав: „Покладіть хліба!“ І поклали йому окремо, а їм окремо, й єгиптянам, що їли з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти хліб з євреями, бо це огида для Єгипту. І вони посідали перед ним, — перворідний за перворідством своїм, а молодший за молодістю своєю. І здивувалися ці люди один перед о́дним. І він посилав дари страви від себе до них. А дар Веніяминів був більший від дару всіх їх уп'ятеро. І пили вони, і повпива́лися з ним.

Second Reading

Romans 2

Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чо́му осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш. А ми знаємо, що суд Божий поправді на тих, хто чинить таке. Чи ти ду́маєш, чоловіче, судячи тих, хто чинить таке, а сам робиш таке саме, — що ти втечеш від суду Божого? Або пого́рджуєш багатством Його до́брости, ла́гідности та довготерпіння, не знаючи, що Божа до́брість провадить тебе до покая́ння? Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об'я́влення справедливого суду Бога, що „кожному віддасть за його вчинками“: тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, — життя вічне, а сварливим та тим, хто противиться правді, але кориться неправді, — лютість та гнів. Недоля та у́тиск на всяку душу людини, хто чинить зле, юдея ж перше та ге́ллена, а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та ге́лленові. Бо не дивиться Бог на обличчя! Котрі бо згрішили без Зако́ну, без Зако́ну й загинуть, а котрі згрішили в Зако́ні, при́ймуть суд за Зако́ном. Бо не слухачі Зако́ну справедливі перед Богом, але виконавці Закону ви́правдані бу́дуть. Бо коли погани, що не мають Зако́ну, з природи чинять зако́нне, вони, не мавши Зако́ну, самі собі Зако́н, що виявляють ді́ло Зако́ну, написане в серця́х своїх, як свідчить їм сумлі́ння та їхні думки́, що то осуджують, то виправдують одна о́дну, дня, коли Бог, згідно з моїм благові́стям, буде судити таємні речі людей через Ісуса Христа. Ось ти звешся юдеєм, і спираєшся на Зако́на, і хвалишся Богом, і знаєш волю Його, і розумієш, що́ краще, навчившись із Зако́ну, і маєш певність, що ти провідни́к для сліпих, світло для тих, хто знахо́диться в те́мряві, вихо́вник нерозумним, учитель дітям, що ти маєш зразок знання́ й правди в Зако́ні. Отож, ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш! Проповідуєш не кра́сти, а сам кра́деш! Наказуючи не чинити пере́любу, чиниш пере́люб! Гиду́ючи і́долами, чиниш святокрадство! Ти, що хва́лишся Зако́ном, зневажаєш Бога пере́ступом Зако́ну! Бо „через вас зневажається Боже Ймення в поган“, як написано. Обрі́зання кори́сне, коли виконуєш Зако́на; а коли ти пересту́пник Зако́ну, то обрі́зання твоє стало необрі́занням. Отож, коли необрізаний зберігає постанови Зако́ну, то чи не порахується його необрізання за обрізання? І необрізаний з природи, виконуючи Зако́на, чи не осудить тебе, переступника Закону з Писа́нням і обрі́занням? Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духо́во, і обрі́зання — серця духом, а не за буквою; і йому похвала́ не від людей, а від Бога.

Second Reading

I Timothy 1

Павло, апо́стол Христа Ісуса, з волі Бога, Спасителя нашого й Христа Ісуса, надії нашої, до Тимофі́я, щирого сина за вірою: благода́ть, милість, мир від Бога Отця і Христа Ісуса, Господа нашого! Як я йшов у Македо́нію, я тебе вблага́в був позостатися в Ефе́сі, щоб ти декому наказав не навчати іншої науки, і не зверта́ти уваги на ви́гадки й на родоводи безкраї, що викликують більше сварки́, ніж збудува́ння Боже, що в вірі воно. Ціль же нака́зу — любов від чистого серця, і доброго сумління, і нелукавої віри. Дехто в тім прогрішили були та вдалися в пустомо́вність, — вони забажали бути вчителями Зако́ну, — та не розуміли ні того, що́ говорять, ні про що запевня́ють. А ми знаємо, що добрий Зако́н, коли хто зако́нно вживає його, та ві́дає те, що Зако́н не покладений для праведного, але для беззако́нних та для неслухня́них, нечестивих і грішників, безбожних та нечистих, для знева́жників батька та зневажників матері, для душогубців, розпусників, мужоложників, розбійників, неправдомовців, кривоприсяжників, і для всього іншого, що противне здоровій науці, за славною Єва́нгелією блаженного Бога, яка мені зві́рена. Я дяку складаю Тому, Хто зміцнив мене, — Христу Ісусу, Господу нашому, що мене за вірного визнав і поставив на службу, мене, що давніше був богознева́жник, і гноби́тель, і напасни́к, але був помилуваний, бо я те чинив нетяму́чий у невірстві. І бага́то збільши́лась у мені благодать Господа нашого з вірою та з любов'ю в Христі Ісусі. Вірне це слово, і гі́дне всякого прийняття́, що Христос Ісус прийшов у світ спасти́ грішних, із яких перший — то я. Але я тому́ був помилуваний, щоб Ісус Христос на першім мені показав усе довготерпіння, для при́кладу тим, що мають увірувати в Нього на вічне життя. А Цареві віків, нетлінному, невиди́мому, єдиному Богові честь і слава на вічні віки. Амінь. Цього нака́за я передаю тобі, сину мій Тимофіє, за тими пророцтвами, що про тебе давніше були, щоб ними провадив ти добру війну, маючи віру та добре сумління, якого дехто відкинулися та й розбилися в вірі. Серед них Гімене́й та Олександер, яких я передав сатані, щоб навчились вони не зневажати Бога.

Second Reading

Galatians 6:1-10

Браття, як люди́на й упаде́ в якій про́гріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом ла́гідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти! Носіть тягарі́ один о́дного, і так виконаєте зако́на Христового. Коли бо хто ду́має, що він що́сь, бувши ніщо́, сам себе той обманює. Нехай кожен досліджує ді́ло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу́, а не в іншому! Бо кожен не́стиме свій власний тяга́р! А хто сло́ва навчається, нехай ділиться всяким добром із навчаючим. Не обманюйтеся, — Бог осміяний бути не може. Бо що тільки люди́на посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для Духа, той від Духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не зну́джуймося, бо ча́су свого пожнемо́, коли не ослабнемо. Тож тому́, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!

Second Reading

Jonah 3:1-10

І було́ Господнє слово до Йони вдру́ге таке: „Устань, іди до Ніневі́ї, великого міста, і проповідуй на нього те слово, що Я говорив був тобі!“ І Йона встав, і пішов до Ніневії за Господнім словом. А Ніневі́я була місто велике-превелике, на три дні ходи́. І зачав Йо́на ходити по місті, — на один день ходи, — і проповідував і казав: „Ще сорок день, — і Ніневія буде зруйно́вана!“ І ніневі́тяни ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали вере́ти, від найбільшого з них аж до найменшого. І дійшло це слово до царя Ніневії, і він устав зо свого трону, і скинув плаща́ свого з себе, і покрився вере́тою, та й сів на по́пелі. І він звелів кли́кнути й сказати в Ніневії з нака́зу царя та його вельмож, говорячи: „Нехай не покуштують нічо́го ані люди́на, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна́, нехай вони не пасуться, і нехай не п'ють води! І нехай покриваються вере́тами та люди́на й та худоба, і нехай сильно кли́чуть до Бога, і нехай кожен зве́рне з своєї дороги та від наси́льства, що в їхніх руках. Хто знає, може Бог обе́рнеться й пожа́лує, і відве́рнеться з жару гніву Свого́, — і ми не погинемо!“ І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив.

Gospel

Luke 9

І скликав Він Дванадцятьо́х, і дав їм силу та вла́ду над усіма де́монами, і вздоровля́ти неду́ги. І послав їх проповідувати Царство Боже та вздоровляти недужих. І промовив до них: „Не беріть нічо́го в дорогу: ані па́лиці, ані торби, ні хліба, ні срі́бла, ані майте по двоє убра́нь. І в який дім уві́йдете, — зоставайтеся там, і звідти відходьте. А як хто вас не при́йме, то, вихо́дячи з міста того, обтрусіть від ніг ваших по́рох на сві́дчення су́проти них“. І вийшли вони, та й ходили по селах, звіщаючи Добру Нови́ну та всюди вздоровля́ючи. А І́род тетра́рх прочув усе, що сталось було, і вагався, бо дехто казали, що Іван це із мертвих устав, а інші, що Ілля́ то з'явився, а знов інші, що ожив це один із стародавніх пророків. Тоді Ірод сказав: „Іванові стяв я голову; хто ж Оцей, що я чую про Нього речі такі?“ І він намагався побачити Його. А коли повернулись апо́столи, вони розповіли Йому, що́ зробили. І Він їх узяв, та й пішов самото́ю на місце безлюдне, біля міста, що зветься Віфсаі́да. А як люди дові́далися, то пішли вслід за Ним. І Він їх прийняв, і розповідав їм про Боже Царство, та тих уздоровля́в, хто потребува́в уздоро́влення. А день став схилятися. І Двана́дцятеро підійшли та й сказали Йому: „Відпусти вже людей, — нехай вони йдуть у довко́лишні села й оселі спочити й здобути поживи, бо ми тут у місці безлю́дному!“ А Він їм сказав: „Дайте їсти їм ви“. Вони ж відказали: „Немає в нас більше, як п'я́теро хліба й дві риби. Хіба пі́демо та купимо поживи для всього наро́ду цього́“. Бо було чоловіків десь тисяч із п'ять. І сказав Він до у́чнів Своїх: „Розсадіть їх рядами — по п'ятидесяти́“. І зробили отак, і всіх їх розсади́ли. I Він узяв п'ять хлібі́в та дві риби, споглянув на небо, поблагословив їх, і поламав, і дав учням, щоб клали наро́дові. І всі їли й наси́тились! А з кусків позосталих зібрали дванадцять коші́в. І сталось, як насамоті Він молився, з Ним учні були́. І спитав Він їх, кажучи: „За кого Мене люди вважають?“ Вони ж відповіли́ та сказали: „За Івана Христителя, а ті за Іллю́, а інші, — що воскрес один із давніх пророків“. А Він запитав їх: „А ви за кого Мене маєте?“ Петро ж відповів та сказав: „За Христа Божого!“ Він же їм заказав, і звелів не казати ніко́му про це. І сказав Він: „Синові Лю́дському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, — але третього дня Він воскресне!“ А до всіх Він промовив: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зрече́ться само́го себе, і хай ві́зьме щоденно свого́ хреста, та й за Мною йде. Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою́, той її збереже́. Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобу́де ввесь світ, але́ занапа́стить чи згубить себе? Бо хто буде Мене та Моєї науки соро́митися, того посоро́миться також Син Лю́дський, як при́йде у славі Своїй, і Отчій, і святих анголі́в. Правдиво ж кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скуштують смерти, аж поки не побачать Царства Божого“. І сталось після оцих слів днів за вісім, узяв Він Петра, і Івана, і Якова, та й пішов помолитись на го́ру. І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобрази́вся, а одежа Його стала біла й блиску́ча. І ось два му́жі з Ним розмовляли, — були то Мойсей та Ілля́, що з'явилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчи́ти. А Петро та прия́вні з ним були змо́рені сном, але, пробуди́вшись, бачили славу Його й обох му́жів, що стояли при Ньому. І сталось, як із Ним розлучались вони, то промовив Петро до Ісуса: „Учителю, добре нам бути отут! Поставмо ж отут три шатра: для Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі!“ Він не знав, що говорить... А як він говорив це, насу́нула хмара та їх заслони́ла. І вони полякались, як стали ті вхо́дити в хмару. І почувся ось голос із хмари, який промовляв: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“ А коли оцей голос лунав, Ісус Сам позостався. А вони промовча́ли, і ніко́му нічо́го тих днів не казали, що́ бачили. А наступного дня, як спустились з гори, перестрів Його на́товп великий. І закричав ось один чоловік із наро́ду й сказав: Учителю, благаю Тебе, — зглянься над сином моїм, бо одина́к він у мене! А ото дух хапає його, і він нагло кричить, і трясе ним, аж той пі́ну пускає. І, вимучивши він його, насилу відхо́дить. І у́чнів Твоїх я благав його вигнати, та вони не змогли“. А Ісус відповів і промовив: „О, роде невірний й розбе́щений, — доки бу́ду Я з вами, і терпітиму вас? Приведи́ свого сина сюди!“ А як той іще йшов, де́мон кинув його та затряс. Та Ісус заказав тому духу нечистому, — і вздоро́вив дитину, і віддав її батькові її. І всі дивувалися ве́личі Божій! „Вкладіть до вух своїх ці ось слова: Людський Син буде виданий людям до рук“. Проте́ не зрозуміли вони цього слова, було бо закрите від них, щоб його не збагнули, та боялись Його запита́ти про це слово. І прийшло їм на думку: хто б найбільший з них був? А Ісус, думку серця їх знавши, узяв дитину, і поставив її біля Себе. І промовив до них: „Як хто при́йме дитину оцю в Ім'я́ Моє, Мене він приймає, а як хто Мене при́йме, приймає Того, Хто послав Мене. Хто бо найменший між вами всіма́, — той великий!“ А Іван відповів і сказав: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, що Ім'я́м Твоїм де́монів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить“. Ісус же йому́ відказав: „Не забороняйте, — бо хто не проти вас, той за вас!“ І сталось, коли дні вознесіння Його наближались, Він постановив піти в Єрусалим. І Він посланців вислав перед Собою. І пішли вони, та й прибули́ до села самарянського, щоб ночі́влю Йому пригото́вити. А ті не прийняли Його, бо йшов Він у на́прямі Єрусалиму. Як побачили ж те учні Яків й Іван, то сказали: „Господи, — хочеш, то ми скажемо, „щоб огонь зійшов з неба та винищив“ їх, як і Ілля був зробив“. А Він оберну́вся до них, їм докорив та й сказав: „Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Лю́дський прийшов не губи́ть душі лю́дські, а спасати!“ І пішли вони в інше село. І сталось, як дорогою йшли, сказав був до Нього один: „Я піду́ за Тобою, хоч би куди Ти пішов“. Ісус же йому́ відказав: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда — небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має ніде́ й голови прихили́ти!“ I промовив до другого Він: „Іди за Мною“. А той відказав: „Дозволь мені перше піти, і батька свого́ похова́ти“. Він же йому відказав: „Зостав мертвим ховати мерці́в своїх. А ти йди та звіщай Царство Боже“. А інший сказав був: „Господи, я піду́ за Тобою, та дозволь мені перш попрощатись із своїми дома́шніми“. Ісус же промовив до нього: „Ніхто з тих, хто кладе́ свою руку на плуга та назад озира́ється, не надається до Божого Царства!“

Evening Prayer — Second Lesson

2 Thessalonians 1

Павло, і Силуа́н, і Тимофій до Солунської Церкви в нашім Бозі Отці й Господі Ісусі Христі: благода́ть вам і мир від Бога Отця й Господа Ісуса Христа! Ми за́вжди повинні подяку складати за вас Богові, бра́ття, як і годи́ться, бо сильно росте віра ваша, і примно́жується любов кожного з усіх вас один до о́дного. Так що ми самі хва́лимось вами по Божих Церквах за ваші стражда́ння та віру в усіх переслі́дуваннях ваших та в у́тисках, що їх переносите ви. А це доказ праведного Божого су́ду, щоб стали ви гідні Божого Царства, що за нього й страждаєте ви! Бо то справедливе в Бога — віддати утиском тим, хто вас утискає, а вам, хто утиски терпить, відпочи́нок із нами, коли з'я́виться з неба Господь Ісус з а́нголами сили Своєї, — „в огні полум'я́ному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає“ Єва́нгелії Господа нашого Ісуса. Вони кару при́ймуть, — вічну поги́біль від лиця Господнього та від слави поту́ги Його, як Він при́йде того дня просла́витися в Своїх святих, і стати дивним у всіх віруючих, бо сві́дчення наше знайшло віру між вами. За це ми й молимось за́вжди за вас, щоб наш Бог учинив вас гідними покли́кання, і міццю напо́внив усю добру волю до́брости й ді́ло віри, щоб просла́вилося Ім'я́ Господа нашого Ісуса в вас, а ви в Ньому, за благода́ттю Бога нашого й Господа Ісуса Христа.

Gospel

Mark 6:14-29

І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього. Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків. А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“ Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею. Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“ А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́. Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні, і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“ І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“ Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“. І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“ І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити. І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову. І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері. А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його.

Gospel

Mark 8:34-38

І Він покликав народ із Своїми у́чнями, та й промовив до них: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай ві́зьме свого хреста та й за Мною йде! Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Єва́нгелії, той її збереже. Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобу́де ввесь світ, але душу свою занапа́стить? Або що́ назамі́н дасть люди́на за душу свою? Бо хто буде Мене та Моєї науки соро́митися в роді цім перелю́бнім та грішнім, того посоро́миться також Син Лю́дський, як при́йде у славі Свого Отця з ангола́ми святими“.

Gospel

Luke 19

І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихо́н. І ось чоловік, що звався Закхе́й, — він був старши́й над ми́тниками, і був багатий, — бажав ба́чити Ісуса, хто Він, але з-за наро́ду не міг, — бо мали́й був на зріст. І, забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього прохо́дити. А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув уго́ру до нього й промовив: „Закхе́ю, — зійди за́раз додо́лу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!“ І той зараз додо́лу ізліз, і прийняв Його з радістю. А всі, як побачили це, почали нарікати, і казали: „Він до грішного мужа в гости́ну зайшов!“ Став же Закхе́й та й промовив до Господа: „Господи, половину маєтку свого́ я віддам ось убогим, а коли кого скри́вдив був чим, — верну вче́тверо“. Ісус же промовив до нього: „Сьогодні на дім цей спасі́ння прийшло, бо й він син Авраамів. Син бо Лю́дський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!“ Коли ж вони слухали це, розповів Він іще одну при́тчу, бо Він був недалеко від Єрусалиму, вони ж ду́мали, що об'я́виться Боже Царство тепер. Отож Він сказав: „Один чоловік, роду славного, відправлявся в далеку країну, щоб царство прийняти й вернутись. І покликав він десятьох своїх рабів, дав їм десять мін , і сказав їм: „Торгуйте, аж поки верну́ся“. Та його громадяни його нена́виділи, і послали посланців услід за ним, кажучи: „Не хочемо, щоб він був над нами царем“. І сталось, коли він верну́вся, як царство прийняв, то звелів посклика́ти рабів, яким срі́бло роздав, щоб довідатися, хто́ що набув. І перший прийшов і сказав: „Пане, міна твоя принесла́ десять мін“. І відказав він йому: „Гаразд, рабе добрий! Ти в мало́му був вірний, — володій десятьма́ містами“. І другий прийшов і сказав: „Пане, твоя міна п'ять мін принесла́“. Він же сказав і тому́: „Будь і ти над п'ятьма́ містами“. І ще інший прийшов і сказав: „Пане, ось міна твоя, що я мав її сховану в хустці. Я бо боявся тебе, — ти ж бо люди́на жорсто́ка: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не посіяв“. І відказав той йому: „Уста́ми твоїми, злий рабе, суджу́ я тебе! Ти знав, що я — жорстока люди́на, беру́, чого не поклав, і жну, чого не посіяв. Чому́ ж не віддав ти міня́льникам срі́бла мого, — і я, повернувшись, узяв би своє із прибу́тком?“ І сказав він присутнім: „Візьміть міну від нього, та дайте тому́, хто десять мін має“. І відказали йому: „Пане, — він десять мін має“. Говорю́ бо я вам: „Кожному, хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього і те, що він має. А тих ворогів моїх, які не хотіли, щоб царював я над ними, приведіте сюди, — і на оча́х моїх їх повбивайте“. А як це оповів, Він далі пішов, простуючи в Єрусалим. І ото, як набли́зився до Вітфагі́ї й Віфа́нії, на горі, що Оли́вною зветься, Він двох учнів послав, наказуючи: „Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, зна́йдете прив'язане осля́, що на нього ніко́ли ніхто із людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть. Коли ж вас хто спитає: „На́що відв'язуєте?“, відкажіть тому так: „Госпо́дь потребу́є його“. Посланці́ ж відійшли, — і знайшли, як Він їм був сказав. А коли осля стали відв'язувати, хазяї́ його їх запитали: „На́що осля ви відв'язуєте?“ Вони ж відказали: „Господь потребу́є його“. І вони привели́ до Ісуса його, і, поклавши одежу свою на осля, посадили Ісуса. Коли ж Він їхав, вони простила́ли одежу свою по дорозі. А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то ввесь на́товп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили, кажучи: „Благослове́нний Цар, що йде у Господнє Ім'я́! Мир на небеса́х, і слава на висоті!“ А деякі фарисеї з народу сказали до Нього: „Учителю, — заборони́ Своїм учням!“ А Він їм промовив у відповідь: „Кажу вам, що коли ці замо́вкнуть, то каміння кричатиме!“ І коли Він набли́зився, і місто побачив, то заплакав за ним, і сказав: „О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо при́йдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе ва́лом ото́чать, і обля́жуть тебе, і стиснуть тебе звідусю́ди. І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позоста́влять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти ча́су відвідин твоїх“. А коли Він у храм увійшов, то почав виганяти продавці́в, до них кажучи: „Написано: „Дім Мій — дім молитви“, а ви з нього зробили „пече́ру розбійників“. І Він кожного дня у храмі навчав. А первосвященики й книжники й найважні́ші з наро́ду шукали, щоб Його погубити, але не знахо́дили, що вчинити Йому, бо ввесь наро́д горнувся до Нього та слухав Його.