Today's Readings

First Reading

Ezekiel 37:1-14

Була́ надо мною Господня рука, і Дух Госпо́дній ви́провадив мене, і спинив мене серед долини, а вона — повна кісто́к! І Він обвів мене біля них навко́ло, аж ось їх дуже багато на пове́рхні долини, і ось вони стали дуже сухі! І сказав Він мені: „Сину лю́дський, чи оживу́ть оці ко́сті?“ А я відказав: „Господи Боже, — Ти знаєш!“ І сказав Він мені: „Пророку́й про ці кості, та й скажеш до них: Сухі ко́сті, послухайте слова Господнього! Так говорить Господь Бог до цих кісто́к: Ось Я введу́ у вас духа — і ви оживе́те! І дам на вас жи́ли, і ви́росте на вас тіло, і простягну́ на вас шкіру, і дам у вас духа, — і ви оживе́те. І пізна́єте ви, що Я — Госпо́дь!“ І пророкував я, як наказано. І зня́вся шум, коли я пророкува́в, і ось гу́ркіт, а ко́сті зближа́лися, кістка до кістки своєї. І побачив я, аж ось на них жи́ли, і виросло тіло, і була натя́гнена на них шкіра зве́рху, та духа не було в них. І сказав Він мені: „Пророкуй до духа, пророкуй, сину лю́дський, та й скажеш до духа: Так говорить Господь Бог: Прилинь, духу, з чотирьох вітрі́в, і дихни́ на цих забитих, — і нехай оживу́ть!“ І я пророкував, як Він наказав був мені, — і ввійшов у них дух, і вони ожили́, і постава́ли на ноги свої, — ві́йсько дуже-дуже велике! І сказав Він мені: „Сину лю́дський, ці кості — вони ввесь Ізраїлів дім. Ось вони кажуть: Повисиха́ли наші кості, і заги́нула наша надія, нам кіне́ць! Тому́ пророкуй та й скажеш до них: Так говорить Господь Бог: Ось Я повідчиня́ю ваші гроби́, і позво́джу вас із ваших гробі́в, мій наро́де, і введу́ вас до Ізраїлевої землі! І пізнаєте ви, що Я Госпо́дь, коли Я повідчиня́ю ваші гроби́, і коли позво́джу вас із ваших гробі́в, Мій наро́де! І дам Я в вас Свого Духа, — і ви оживе́те, і вміщу́ вас на вашій землі, і пізна́єте ви, що Я, Госпо́дь, сказав це й зробив, говорить Госпо́дь!“

First Reading

Deuteronomy 11

І будеш ти любити Господа, Бога свого, і будеш доде́ржувати постанови Його, і звича́ї Його, і зако́ни Його, і заповіді Його по всі дні. І ви пізнаєте сьогодні, — бо я навчаю не синів ваших, які не пізнали й не бачили кара́ння Господа, Бога вашого, — величність Його, руку Його сильну й раме́но Його ви́тягнене, і ознаки Його, і чини Його, що зробив був серед Єгипту фараонові, єгипетському царе́ві та всьому́ його кра́єві, і що́ Він зробив був війську Єгипта, ко́ням його та колесни́цям його, що пустив над ними воду Червоного моря, коли вони гнались за вами, і вигубив їх Господь, і так є аж до дня цього, і що́ Він зробив був для вас у пустині аж до вашого прихо́ду до цього місця, і що́ Він зробив був Дата́нові й Авіро́нові, синам Еліява, Рувимового сина, що земля відкрила була свої уста й погли́нула їх, і їхні доми́, і їхні намети, і всю власність, що була з ними, посеред усього Ізраїля. Бо очі ваші — то ті, що бачили всякий великий чин Господа, що Він зробив. І будете ви вико́нувати всі заповіді Його́, що я сьогодні наказую, щоб стали ви сильні, і ввійшли, і заволоділи тим кра́єм, куди перехо́дите ви, щоб посісти його, і щоб довго жили ви на тій землі, що Господь присягну́в був вашим батька́м дати їм та їхньому насінню край, що тече молоком та медом. Бо цей край, куди входиш ти заволодіти ним, він не такий, як єгипетський край, звідки вийшли ви, де ти засієш було насіння своє й полива́єш працею ніг своїх, як горо́д варивни́й. А цей край, куди ви перехо́дите посісти його, то край гір та долин, — із небесного дощу́ він напо́юється. край, що про нього дбає Господь, Бог твій, за́вжди на ньому очі Господа, Бога твого, від поча́тку року аж до кінця року. І станеться, якщо справді ви будете слухати Моїх заповідей, що Я вам сьогодні наказую, — любити Господа, Бога вашого, і служити Йому всім вашим серцем і всією вашою душею, то Я дам вам дощ вашого кра́ю своєча́сно, дощ ра́нній і дощ пі́зній, і збереш ти своє збіжжя, і свій сік виноградний, і оливу свою. І дам Я траву на твоїм полі для твоєї худоби, і будеш ти їсти й наси́тишся. Стережіться, щоб не було зве́дене ваше серце, і щоб ви не відступили, і не служили іншим бога́м, і не вклонялися їм. А то запалиться гнів Господній на вас, і замкне́ небо, і не буде дощу́, а земля не дасть свого урожаю, і ви скоро погинете з тієї доброї землі, що Господь дає вам. І покладете ви ці слова́ Мої на свої серця́ та на свої ду́ші, і прив'яжете їх на зна́ка на руці своїй, і вони будуть пов'я́зкою між вашими очима. І будете навчати про них синів своїх, говорячи про них, коли ти сидітимеш у домі своїм, і коли ходитимеш дорогою, і коли лежатимеш, і коли вставатимеш. І ти понаписуєш їх на бічни́х одві́рках дому свого і на брамах своїх, щоб дні ваші та дні синів ваших на землі, яку́ Господь присягнув був батькам вашим дати їм, були такі довгі, як дні неба над землею. Бо якщо будете ви конче виконувати всі ті заповіді, що я наказав вам чинити їх, — щоб любити Господа, Бога свого, щоб ходити всіма́ доро́гами Його, і щоб горну́тись до Нього, — то Господь вижене всі ті народи перед вами, і ви посядете народи більші й міцніші від вас. Кожне місце, що на нього ступить ваша нога, буде ваше. Від пустині й Ливану, від Річки, річки Ефра́ту й аж до моря Оста́ннього буде ваша границя. Не всто́їть ніхто перед вами, — ляк перед вами й страх перед вами дасть Господь, Бог ваш, на кожен той край, що ви ступите на нього, як Він говорив вам. Ось, сьогодні я даю перед вами благослове́ння й прокля́ття: благослове́ння, коли будете слухатися заповідей Господа, Бога вашого, які я наказую вам сьогодні, і прокля́ття, якщо не будете слухатися заповідей Господа, Бога свого, і збо́чите з дороги, яку я наказую вам сьогодні, щоб ходити за іншими бога́ми, яких ви не знали. І станеться, коли Господь, Бог твій, уведе́ тебе до краю, куди ти входиш посісти його, то даси благослове́ння на горі Ґарізі́м, а прокля́ття на горі Ева́л. От вони на то́му боці Йорда́ну за дорогою за́ходу сонця, у кра́ю ханаанеянина, що сидить у степу́ навпроти Ґілґалу при діброві Море́. Бо ви переходите Йорда́н, щоб увійти посісти той край, що дає вам Господь, Бог ваш. І посядете його, й осядете в ньому, і будете доде́ржувати, щоб виконувати всі постанови й зако́ни Його́, які я сьогодні даю вам.

First Reading

Judges 6:25-40

І сталося тієї ночі, і сказав йому Господь: „Візьми бичка з волів батька свого́, і другого бичка семилітнього, і розбий Ваалового же́ртівника батька свого, а святе дерево, що при ньому, зрубай. І збудуєш жертівника Господе́ві, Богові своєму, на верху́ цієї тверди́ні, у порядку. І ві́зьмеш другого бичка, і принесеш цілопа́лення дрова́ми з святого дерева, яке зрубаєш“. І взяв Гедео́н десять людей зо своїх рабів, і зробив, як говорив до нього Господь. І сталося, через те, що боявся дому батька свого та людей того міста, щоб робити вдень, то зробив уночі́. І встали люди того міста рано вранці, аж ось жертівник Ваа́лів розбитий, а святе дерево, що при ньому, пору́бане, а другого бичка прине́сено в жертву на збудованому же́ртівнику. І говорили вони один о́дному: „Хто́ зробив оцю річ?“ І вони виві́дували й шукали, та й сказали: „Гедео́н, син Йоа́шів, зробив оцю річ“. І сказали люди того міста до Йоа́ша: „Виведи сина свого, і нехай він помре, бо розбив Ваа́лового жертівника та порубав святе дерево, що при ньому“. І сказав Йоа́ш до всіх, що стояли при ньому: „Чи ви будете обставати за Ваа́лом? Чи ви допоможете йому? Хто буде обставати за ним, той буде забитий до ра́нку. Якщо він Бог, то нехай сам заступається за себе, коли той розбив його же́ртівника“. І він назвав ім'я́ йому того дня: Єруббаал, говорячи: „Нехай змагається з ним Ваа́л, бо він розбив його же́ртівника“. А всі мідіяні́ти й амалики́тяни та сини Кедему були зі́брані ра́зом, і перейшли Йорда́н, і таборува́ли в долині Ізреел. А Дух Господній зійшов на Гедео́на, і він засурми́в у сурму́, і був скликаний Авієзер за ним. І він послав послів по всьому Манасі́ї, і був скликаний за ним і він. І послав він послів до Аси́ра, і до Завуло́на, і до Нефтали́ма, — і вони вийшли навпере́йми них. І сказав Гедео́н до Бога: „Якщо Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив, — то ось я розстелю́ на то́ці во́вняне руно́; якщо роса́ буде на самім руні́, а на всій землі сухо, то я буду знати, що Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив!“ І сталося так. І встав він рано взавтра, і розстели́в руно́, і вичавив росу́ з руна́, — повне горня́ води. І сказав Гедеон до Бога: „Нехай не запа́литься гнів Твій на мене, нехай я скажу́ тільки цей раз, нехай но я спро́бую руно́м тільки цей раз: нехай буде сухо на самім руні́, а на всій землі нехай буде роса́“. І Бог зробив так тієї ночі, — і було́ сухо на самім руні́, а на всій землі була роса́.

Morning Prayer — First Lesson

1 Samuel 25

І вмер Самуїл, і зібрався ввесь Ізраїль, та й оплакував його, і поховали його в його домі в Рамі. А Давид устав, і пішов у пустиню Пара́н. І був чоловік у Мао́ні, а оселя його на Карме́лі, і цей чоловік був дуже багатий, і мав три тисячі дрібно́ї худоби та тисячу кіз. І був він на Карме́лі, коли стригли отару його́. А ім'я́ тому чоловікові Нава́л, а ім'я жінці його Авіґа́їл. А жінка та була доброго розуму та вродли́ва, чоловік же той був жорсто́кий та злочинний, із роду Калева. А Давид почув у пустині, що Навал стриже свою отару. І послав Давид десять хлопців. І сказав Давид до тих хлопців: „Вийдіть на Карме́л, і при́йдете до Навала й запитаєте його в моєму йменні про мир, та й скажете так братові моєму: І тобі мир, і дому твоєму мир, і, всьому, що твоє, мир! А тепер почув я, що в тебе стрижуть. Пастухи твої були з нами, — ми не кри́вдили їх, і нічого не пропало їм по всі дні перебува́ння їх на Кармелі. Запитай своїх слуг, і вони розповідять тобі. І нехай зна́йдуть в оча́х твоїх милість мої хлопці, бо доброго дня ми прийшли. Дай же рабам своїм та синові своєму Давидові, що зна́йде рука твоя!“ І прийшли Давидові хлопці, і промовили до Навала, в імені Давида, усі ці слова́. І спини́лися. І відповів Навал Давидовим рабам, і сказав: „Хто такий Давид та хто Єссеїв син? Сьогодні намно́жилося рабів, що вириваються кожен від пана свого! І я візьму́ хліб свій і воду свою та зарізане, що нарізав я для своїх стрижіїв, та й дам лю́дям, яких не знаю, звідки то вони?“ І Давидові хлопці пішли назад на свою дорогу, і вернулися, і прийшли, і розповіли́ йому всі ці слова́. А Давид сказав до людей своїх: „Припережіть кожен меча свого!“ І припереза́ли кожен меча свого, і припереза́в і Давид свого меча. І вийшло за Давидом близько чотирьох сотень чоловіка, а дві сотні остались при реча́х. А один хлопець із Навалових слуг доніс Авіґа́їл, Наваловій жінці, говорячи: „Ось Давид послав був із пустині посланців, щоб привітати нашого пана, а він кинувся на них. А ті люди дуже добрі для нас, і не були ми покривджені, і нічого нам не пропало за всі дні, коли ми ходили з ними, як були́ ми на полі. Муром були вони над нами і вночі, і вдень повся́кчас, коли ми були з ними, як ми пасли отари. А тепер пізнай та побач, що́ зробиш, бо дозріло зло на нашого пана та на ввесь дім його. А він негідний, із ним не можна говорити“. Тоді Авіґа́їл поспішно взяла́ двісті хлібів, і два бурдюки́ вина, і п'ятеро приготовлених з отари, і п'ять сеїв пряженого зе́рна, а сто — родзи́нок, та двісті — су́шених фіґ. І склала це на ослів. І сказала вона до своїх слуг: „Ідіть передо мною, а я ось піду́ за вами“. І сталося, як вона їхала на ослі й спускалася в гірсько́му укритті́, аж ось Давид та люди його сходять навпере́йми їй. І вона стрінула їх. А Давид, сказав: „Надармо ж пильнував я все, що належить тому чоловікові в пустині, і зо всього його нічого не пропало. Та він вернув мені злом за добро! Так нехай зробить Бог Давидовим ворогам, і так нехай додасть, якщо я позоставлю до ра́нку зо всього належного йому бодай те, що мочиться до стіни!“ А Авіґаїл побачила Давида, і поспішно зійшла з осла, і впала перед Давидом на обличчя своє, та й вклонилася до землі. I впала вона до ніг йому та й сказала: „На мені самій, пане мій, ця провина! І дозволь говорити твоїй невільниці до ушей твоїх, а ти послухай слів своєї невільниці. Нехай же пан мій не кладе свого серця на цього негідного чоловіка, на Навала, бо яке ім'я́ його, такий він: Нава́л ім'я́ йому́, і глупо́та з ним! А я, невільниця твоя, не бачила хлопців мого пана, що ти посилав. А тепер, мій пане, — як живий Господь і як жива душа твоя! — Господь стримає тебе, щоб ти не ввійшов до пролиття́ крови, і щоб рука твоя не допомогла в цьому тобі! А тепер нехай стануть, як Навал, вороги твої та ті, що шукають зла на пана мого! А оце дару́нок, якого прине́сла твоя невільниця своєму панові, буде да́ний хлопцям, що служать моє́му панові. Прости ж провину невільниці своєї, бо конче зробить Господь моєму панові вірний дім, бо пан мій прова́дить ві́йни Господні, і зло не буде зна́йдене в тобі за твоїх днів. І хоч повстане хто гнати тебе, і шукати твоєї душі, то буде душа мого пана зв'я́зана у в'язці живих із Господом, Богом твоїм, а душу ворогів твоїх — нехай Він її кине, як із пра́щі! І станеться, коли Господь зробить моєму панові все добре, що говорив про тебе, і настано́вить тебе володарем над Ізраїлем, то це не буде тобі на спотика́ння та на споку́су серця мого пана, як коли б пролив ти надармо кров, і пан мій пімстився сам. А коли Господь зробить добро моєму панові, то ти згадаєш про свою невільницю!“ І сказав Давид до Авіґа́їл: „Благослове́нний Господь, Бог Ізраїлів, що послав тебе на це навпроти мене! І благословенний розум твій, і благословенна ти, що стримала мене цього дня, щоб я не пішов на пролиття́ крови, і щоб рука моя не відімстила за мене. Але — живий Господь, Бог Ізраїлів, що стримав мене зробити тобі зло, бо коли б ти була не поспішила, і не прийшла назустріч мені, то до світла ра́нку Навалові не зоставлено б навіть те, що мочиться до стіни!“ І взяв Давид із руки її те, що вона прине́сла йому, а їй сказав: „Іди з миром до свого дому! Бачиш, — я послу́хався голосу твого, і простив тобі!“ І прийшла Авіґаїл до Навала, аж ось у нього прийняття́ в його домі, немов прийняття́ царське́! А Навалове серце було веселе в ньому, і він був дуже п'я́ний. І вона не розповіла́ йому нічого, — ані малого, ані великого аж до світла ра́нку. І сталося, вранці, коли Навал ви́тверезився, то жінка його розповіла́ йому про цю справу. І завмерло йому серце в його сере́дині, і він став, як камінь. І сталося днів через десять, і вра́зив Господь Навала, і той помер. І почув Давид, що Навал помер, і сказав: „Благословенний Госпо́дь, що розсудив справу обра́зи моєї від Навала, а раба Свого стримав від зла, — зло Навала звернув Господь на його го́лову!“ І Давид послав, і говорив про Авіґа́їл, щоб узяти її собі за жінку. І прийшли Давидові раби до Авіґа́їл на Карме́л, і промовляли до неї, говорячи: „Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе йому за жінку“. А вона встала, і вклонилася лицем до землі, та й сказала: „Ось твоя служни́ця готова стати невільницею, щоб мити но́ги рабів пана мого!“ І Авіґаїл поспішно встала, і сіла на осла, а п'ятеро служанок її йшли при нога́х її. І пішла вона за Давидовими посланця́ми, та й стала йому за жінку. А Ахіноам узяв Давид з Їзреелу, і вони оби́дві стали йому за жінок А Саул віддав дочку́ свою Мелхо́лу, Давидову жінку, Палтієві, Лаїшевому синові, що з Ґалліму.

Epistle

1 Peter 2:1-10

Отож, відкладіть усяку зло́бу, і всякий пі́дступ, і лицемірство, і заздрість, і всякі обмови, і, немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасі́ння, якщо ви спро́бували, що добрий Госпо́дь. Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб прино́сити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа. Бо стоїть у Писа́нні: „Ось кладу́ Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоро́млений“! Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує — „камінь, що його занедба́ли були будівничі, той наріжним став каменем“, і „камінь спотика́ння, і скеля спокуси“, — і об нього вони спотика́ються, не вірячи слову, на що й призначені були. Але ви — ви́браний рід, свяще́нство царське́, наро́д святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесно́ти Того, Хто покликав вас із те́мряви до дивного світла Свого́, колись „ненаро́д,“ а тепер наро́д Божий, колись „непомилувані,“ а тепер ви помилувані!

First Reading

Ezekiel 47

І він вернув мене до двере́й храму, аж ось вихо́дить вода з-під порога храму на схід, бо пе́ред того храму на схід. А вода схо́дила здолу, з правого боку храму, з пі́вдня від же́ртівника. І він ви́провадив мене в напрямі брами на пі́вніч, і провів мене навко́ло зо́внішньою дорогою до зо́внішньої брами, дорогою, зве́рненою на схід; і ось вода випри́скувала з правого бо́ку. І вийшов цей чоловік на схід, а шнур був у його руці, і він відмі́ряв тисячу ліктів, і перепрова́див мене водою, водою по кістки. І відмі́ряв ще тисячу, і перепрова́див мене водою, водою по коліна; і відміряв ще тисячу, і перепрова́див мене водою по сте́гна. І відміряв він ще тисячу, і був поті́к, якого я не міг перейти́, бо стала великою та вода на пли́вання, поті́к, що був неперехідни́й. І сказав він мені: „Чи ти бачив це, сину лю́дський?“ І повів мене, і вернув мене на берег цього пото́ку. А коли я вернувся, то ось на бе́резі пото́ку дуже багато дере́в з цього й з того бо́ку. І сказав він до мене: „Ця вода виходить до схі́дньої округи, і схо́дить на степ, і схо́дить до моря, до води соло́ної, — і вздоро́виться вода. І станеться, всяка жива душа, що роїться скрізь, куди прихо́дить той поті́к, буде жити, і буде дуже багато риби, бо ввійшла́ туди та вода, і буде вздоро́влена, і буде жити все, куди про́йде той поті́к. І станеться, стануть при ньому рибаки від Ен-Ґеді й аж до Ен-Еґлаїму; вода буде місцем розтя́гнення не́воду, їхня риба буде за родом своїм, як риба Великого моря, дуже числе́нна. Його ж ба́гна та калю́жі його не будуть уздоро́влені, — на сіль вони да́ні. А над пото́ком виросте на його бе́резі з цього й з того боку всяке де́рево їстивне́; не опаде́ його листя, і не переста́не плід його, — кожного місяця буде давати первопло́ди, бо вода його — вона зо святині вихо́дить, і буде плід його на ї́жу, а його листя на лік. Так говорить Господь Бог: Оце грани́ця, що ви пося́дете собі цю землю для дванадцяти Ізраїлевих племе́н; Йо́сип матиме два у́діли. І пося́дете її як один, так і другий, бо, прирікаючи, підняв Я був руку Свою дати її вашим батька́м, і припаде́ цей край вам у спа́дщину. А оце границя кра́ю: на півні́чному кінці́ від Великого моря напряме́ць до Хетлону, як іти до Цедаду, Хамат, Берота, Сівраїм, що між границею Дамаску та між границею Хамату, середу́щий Хацар, що при границі Хавра́ну. І бу́де границя від моря: Хацар-Енон, границя Дамаску на пі́вніч, і границя Хамату. Це півні́чний кіне́ць. А схі́дній кінець, з-між Хавра́ну та з-між Дамаску, і з-між Ґілеаду та з-між Ізраїлевого кра́ю — Йорда́н; від границі аж до схі́днього моря відмі́ряєте. Це схі́дній кінець. А півде́нний кінець, на пі́вдень: від Тамару аж до води Мерівот-Кадешу, пото́ку, до Великого моря. Це півде́нний кінець, на пі́вдень. А за́хідній кінець — Велике море, від границі аж навпроти того, де йти на Хамат. Це за́хідній кінець. І поділите цю зе́млю собі, Ізра́їлевим племе́нам. І станеться, поділите її жеребко́м на спа́док собі та чужи́нцям, що ме́шкають серед вас, що породи́ли синів серед вас, і стануть вам, як тубі́льці між синами Ізраїлевими; з вами вони кинуть жеребка́ про спа́док серед Ізраїлевих племе́н. І станеться, у тому пле́мені, де ме́шкатиме з ним той чужи́нець, там дасте́ його спа́док, говорить Господь Бог.

Morning Prayer — Second Lesson

Acts 8

А Савл похваляв його вби́вство. І утиск великий постав того дня проти єрусалимської Церкви, і всі, крім апо́столів, розпоро́шилися по краях юдейських та самарійських. І поховали Степа́на му́жі побожні, і плакали ревно за ним. А Савл нищив Церкву, — вдирався в доми́, витягав чоловіків і жінок та давав до в'язниці. Ходили тоді розпоро́шенці, та Боже Слово благовісти́ли. Ось Пилип прийшов до самарійського міста, і проповідував їм про Христа. А люди вважали на те, що Пилип говорив, і згідно слухали й бачили чу́да, які він чинив. Із багатьох бо, що мали їх, ду́хи нечисті вихо́дили з криком великим, і багато розсла́блених та кривих уздорови́лися. І радість велика в тім місті була́! Був один чоловік, на ім'я́ йому́ Си́мон, що до того в цім місті займавсь ворожби́тством та дурив самарійський наро́д, видаючи себе за якогось великого. Його слухали всі, — від найменшого аж до найбільшого, кажучи: „Він — сила Божа, що зветься велика!“ Його ж слухалися, бо він їх довший час дивував ворожби́тством. Та коли йняли віри Пилипові, що благовістив про Боже Царство й Ім'я́ Ісуса Христа, чоловіки й жінки охристи́лися. Увірував навіть сам Си́мон, і, охристившись, тримався Пилипа; а бачивши чуда й знаме́на великі, він дуже дивувався. Як зачули ж апо́столи, які в Єрусалимі були, що Боже Слово прийняла́ Самарі́я, то послали до них Петра та Івана. А вони, як прийшли, помолились за них, щоб Духа Святого вони прийняли́, бо ще ні на о́дного з них Він не схо́див, а були вони тільки охрищені в Ім'я́ Господа Ісуса. Тоді на них руки поклали, і прийняли́ вони Духа Святого! Як побачив же Си́мон, що через наклада́ння апо́стольських рук Святий Дух подається, то приніс він їм гроші, і сказав: „Дайте й мені таку вла́ду, щоб той, на кого́ покладу́ свої руки, одержав би Духа Святого!“ Та промовив до нього Петро: „Нехай згине з тобою те срібло твоє, бо ти ду́мав набути дар Божий за гроші! У цім ділі нема тобі частки ні уділу, бо серце твоє перед Богом не слушне. Тож покайся за це лихе ді́ло своє, і проси Господа, — може про́щений буде тобі за́мір серця твого! Бо я бачу, що ти пробува́єш у жо́вчі гіркі́й та в пу́тах неправди“. А Си́мон озвався й сказав: „Помоліться за мене до Господа, щоб мене не спіткало нічого з того, про що ви говорили“. А вони ж, засвідчивши, і Слово Господнє звістивши, повернулись до Єрусалиму, і звіщали Єва́нгелію в багатьох самарійських осе́лях. А ангол Господній промовив Пилипові, кажучи: „Устань та на пі́вдень іди, на дорогу, що від Єрусалиму до Га́зи спускається, — порожня вона“. І, вставши, пішов він. І ось муж етіо́пський, скопе́ць, вельможа Канда́ки, цариці етіопської, що був над усіма́ її ска́рбами, що до Єрусалиму прибув поклонитись, вертався, і, сидючи́ на пово́зі своїм, читав пророка Ісаю. А Дух до Пилипа промовив: „Підійди, та й пристань до цього пово́зу“. Пилип же підбіг і почув, що той читає пророка Ісаю, та й спитав: „Чи розумієш, що́ ти читаєш?“ А той відказав: „Як же мо́жу, як ніхто не напу́тить мене?“ І впросив він Пилипа піднятись та сісти з ним. А слово Писа́ння, що його він читав, було це: „Як вівцю́ на заріз Його ве́дено, і як ягня супроти стрижія́ безголосе, так Він не відкрив Своїх уст! У прини́женні суд Йому віднятий був, а про рід Його хто розповість? Бо життя Його із землі забирається“. Відізвався ж скопе́ць до Пилипа й сказав: „Благаю тебе, — це про ко́го говорить пророк? Чи про себе, чи про іншого кого?“ А Пилип відкрив у́ста свої, і, зачавши від цього Писа́ння, благовістив про Ісуса йому. І, як шляхо́м вони їхали, прибули́ до якоїсь води. І озвався скопець: „Ось вода. Що мені заважає христитись?“ А Пилип відказав: „Якщо віруєш із повного серця свого, то можна“. А той відповів і сказав: „Я вірую, що Ісус Христос — то Син Божий!“ І звелів, щоб по́віз спинився. І оби́два — Пилип та скопе́ць — увійшли до води, і охристив він його. А коли вони вийшли з води, Дух Господній Пилипа забрав, і скопе́ць уже більше не бачив його. І він їхав, радіючи, шляхом своїм. А Пилип опинився в Азо́ті, і, переходячи, звіщав Єва́нгелію всім містам, аж поки прийшов у Кесарі́ю.

Responsorial Psalm

Psalm 9

Gospel

John 20:1-9

А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було́, прийшла Марія Магдали́на до гро́бу, та й бачить, що камінь від гро́бу відва́лений. Тож біжить вона та й прибуває до Си́мона Петра, та до другого учня, що Ісус його любив, та й каже до них: „Взяли́ Господа з гро́бу, і ми не знаємо, де́ покла́ли Його!“ Тоді вийшов Петро й другий учень, і до гро́бу пішли. Вони ж бігли оби́два укупі, але другий той учень попе́реду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув. І, нахили́вшися, бачить — лежить полотно... Але він не ввійшов. Прибува́є і Си́мон Петро, що слідко́м за ним біг, і входить до гробу, і полотно оглядає, що лежало, і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащани́цею, але о́сторонь, зго́рнена, в іншому місці. Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, — і ввірував. Бо ще не розуміли з Писа́ння вони, що Він має воскре́снути з мертвих.

Responsorial Psalm

Psalm 16

Responsorial Psalm

Psalm 101

Responsorial Psalm

Psalm 96

Evening Prayer — First Lesson

1 Samuel 26

І прийшли зіфе́яни до Саула до Ґів'ї, говорячи: „Он Давид ховається на взгір'ях Гахіли навпроти Єшімону!“ І встав Саул, і зійшов у пустиню Зіф, а з ним три тисячі чоловіка, вибраних із Ізраїля, щоб шукати Давида в пустині Зіф. І таборував Саул на згір'ї Гахіли, що навпроти Єшімону, на дорозі. А Давид пробува́в у пустині, і побачив, що Саул вийшов за ним до пустині. І послав Давид підгля́дачів, і довідався, що Саул дійсно прийшов. А Давид устав, і прийшов до місця, де таборува́в Саул. І Давид побачив те місце, де лежав Саул та Авне́р, син Нерів, керівни́к його війська. А Саул лежав у табо́рі, а наро́д таборува́в навколо нього. І звернувся Давид, і сказав до хітте́янина Ахімелеха та до Авішая, Церуєвого сина, Йоавого брата, говорячи: „Хто зі́йде зо мною до Саула до табо́ру?“ І сказав Авішай: „Я зійду́ з тобою!“ І прийшов Давид та Авішай до Сау́лового народу вночі, аж ось Саул лежить, — спить у табо́рі, а спис його встромлений у землю в приголі́в'ї його, а Авне́р та народ лежать навколо нього. І сказав Авіша́й до Давида: „Сьогодні Бог видав твого ворога в руку твою, а тепер проколю́ я його списом аж до землі одним ударом, і не повторю́ йому!“ І сказав Давид до Авіша́я: „Не губи його, бо хто простягав руку свою на Господнього пома́занця, і був невинний?“ І сказав Давид: „Як живий Господь, — тільки Господь ура́зить його: або при́йде день його — і він помре, або він пі́де на війну́ і загине. Борони мене, Господи, простягнути свою руку на Господнього пома́занця! А тепер візьми цього списа, що в приголі́в'ї його, та горня́ води, і ходімо собі!“ І взяв Давид списа та горня́ води з Саулового приголів'я, та й пішли собі. І ніхто не бачив, і не знав, і не збудився, бо всі вони спали, бо на них упав сон від Господа. І перейшов Давид на той бік, і став зда́лека на верхови́ні гори, а між ними — велика про́сторінь. І крикнув Давид до народу та до Авне́ра, Нерового сина, говорячи: „Чи ж не відповіси́, Авне́ре?“ А Авне́р відповів та сказав: „Хто ти, що кликав до царя?“ І сказав Давид до Авнера: „Чи ти не муж? І хто рівний тобі в Ізраїлі? І чому не пильнував ти свого пана, царя? Бо прихо́див один із народу, щоб погубити царя, твого пана. Не добра це річ, що ти зробив! Як живий Господь, — ви повинні померти, бо не пильнували ви пана свого, Господнього пома́занця! А тепер побач, де царів спис, та де горня́ води, що були в приголі́в'ї його?“ І пізнав Саул Давидів голос, та й сказав: „Чи це твій голос, сину мій Дави́де?“ А Давид сказав: „Мій голос, пане мій, ца́рю!“ І далі сказав: „На́що то пан мій ганя́ється за своїм рабом? Бо що́ я зробив, і яке зло в моїй руці? А тепер нехай пан мій, цар, послухає слів свого раба. Якщо Господь намовив тебе проти мене, то нехай це станеться запашно́ю жертвою, а якщо лю́дські сини, — прокля́ті вони перед Господнім лицем, бо вони відігнали мене сьогодні, щоб я не належав до Господнього спа́дку, говорячи: „Іди, служи іншим богам!“ А тепер нехай не проллється моя кров на землю перед Господнім лицем, бо вийшов Ізраїлів цар шукати однієї блохи, як женуть куропа́тву в гора́х!“ І сказав Саул: „Прогрішив я! Вернися, сину мій, Давиде, бо не вчиню́ вже тобі зла за те, що дороге́ було моє життя в оча́х твоїх цього дня. Оце був я нерозумний, і дуже багато помиля́вся“. А Давид відповів та й сказав: „Ось царів спис, — і нехай при́йде один із слуг, і нехай його ві́зьме. А Господь відпла́тить кожному за його справедливість та правду його, — що Господь дав тебе сьогодні в руку мою, та я не хотів підіймати своєї руки на Господнього пома́занця. І ось, — яке велике було життя твоє цього дня в оча́х моїх, таке велике нехай буде моє життя в оча́х Господа, і нехай Він урятує мене від усякого у́тиску!“ І сказав Саул до Давида: „Благослове́нний ти, сину мій Давиде! І ти дійсно зро́биш, і дійсно зможеш ти!“ І пішов Давид на свою доро́гу, а Саул вернувся на своє місце.

Second Reading

II Corinthians 6

А ми, як співробі́тники, благаємо, щоб ви Божої благода́ті не брали надармо. Бо каже: „Приємного ча́су почув Я тебе, - і поміг Я тобі в день спасі́ння!“ Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння! Ні в чому ніякого спотика́ння не робимо, щоб служі́ння було бездога́нне, а в усьому себе виявляємо, як служи́телів Божих, у великім терпінні, у скорбо́тах, у бідах, у тісно́тах, у вда́рах, у в'язницях, у ро́зрухах, у пра́цях, у недосипа́ннях, у поста́х, у чи́стості, у розумі, у ла́гідності, у до́брості, у Дусі Святім, у нелицемі́рній любові, у слові правди, у силі Божій, зо зброєю праведности в прави́ці й ліви́ці, через славу й безчестя, через га́ньбу й хвалу́, як обманці, але ми правдиві; як незнані, та по́знані, як умираючі, та ось ми живі; як ка́рані, та не забиті; як сумні, але за́вжди веселі; як убогі, але багатьох ми збага́чуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо. Уста наші відкрились до вас, кори́нтяни, серце наше розши́рене! У нас вам не тісно, але тісно вам у ваших серцях! Такою ж відплатою — говорю́, немов дітям — розширені будьте й ви! До чужого ярма́ не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззако́нням, або яка спільність у світла з те́мрявою? Яка згода в Христа з белійяа́ром? Або яка частка вірного з невірним? Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами? Бо ви храм Бога Живого, як Бог прорік: „Поселюсь серед них і ходитиму, і буду їм Богом, — а вони бу́дуть наро́дом Моїм! Вийдіть тому́ з-поміж них та й відлучі́ться, — каже Госпо́дь, — і не торкайтесь нечистого, — і Я вас прийму́, і буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочо́к Мені бу́дете, — говорить Господь Вседержи́тель!“

Second Reading

James 1

Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас! Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали. А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на. Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа. Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх. А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю, а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, — бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх! Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його. Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує. Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною. Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть. Не обма́нюйтесь, брати мої любі! Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни. Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його. Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів. Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої. Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі. Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, — бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм! Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́! Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.

Second Reading

Colossians 3:12-17

Отож, зодягніться, як Божі вибра́нці, святі та улю́блені, у щире милосердя, добротли́вість, покору, ла́гідність, довготерпіння. Терпіть один о́дного, і прощайте собі, коли б мав хто на ко́го оска́рження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви! А над усім тим — зодягніться в любов, що вона — союз доскона́лости! І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одно́му тілі. І вдячними будьте! Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумля́йте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господе́ві псалми́, гі́мни, духовні пісні́! І все, що тільки робите словом чи ділом, — усе робіть у Ім'я́ Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві.

Second Reading

Romans 6:3-11

Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обно́вленні життя. Бо коли ми з'єдна́лися подо́бою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскре́сення, знаючи те, що наш давній чоловік розп'я́тий із Ним, щоб зни́щилось тіло гріхо́вне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільни́всь від гріха! А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним бу́демо, знаючи, що Христос, воскре́снувши з мертвих, уже більш не вмирає, — смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе. Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім.

Gospel

John 12

Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфа́нії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих. І для Нього вече́рю там спра́вили, а Марта прислуго́вувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли. А Марія взяла літру мира, — з найдоро́жчого на́рду паху́чого, і намасти́ла Ісусові но́ги, і воло́ссям своїм Йому но́ги обтерла. І пахощі мира наповнили дім! І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріо́тський, що мав Його видати: „Чому мира оцього за триста дина́рів не про́дано, та й не ро́здано вбогим?“ А це він сказав не тому́, що про вбогих журився, а тому́, що був зло́дій: він мав скриньку на гроші, — і крав те, що вкида́ли. І промовив Ісус: „Позостав її ти, — це вона на день по́хорону заховала Мені. Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!“ А на́товп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприхо́дили не з-за Ісуса Само́го, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих. А первосвященики змо́вилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти, бо багато з юдеїв з-за нього відхо́дили, та в Ісуса ввірували. А другого дня, коли бе́зліч наро́ду, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус, то взяли́ вони па́льмове ві́ття, і вийшли назу́стріч Йому та й кричали: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Цар Ізраїлів!“ Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: „Не бійся, до́чко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи́ на ослі молодому!“ А учні Його спочатку́ того не зрозуміли були́, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому́. Тоді свідчив наро́д, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гро́бу, і воскресив його з мертвих. Через це й зустрів на́товп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо. Фарисеї тоді між собою казали: „Ви бачите, що нічо́го не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!“ А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі ге́ллени. І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаї́ди Галілейської, і просили його та казали: „Ми хочемо, пане, побачити Ісуса“. Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають. Ісус же їм відповідає, говорячи: „Надійшла́ година, щоб Син Лю́дський просла́вивсь. Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́. Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж нена́видить душу свою на цім світі, — збереже її в вічне життя. Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошану́є Отець. Затривожена зараз душа Моя. І що Я пові́м? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю́... Прослав, Отче, Ім'я́ Своє!“ Залуна́в тоді голос із неба: „І прославив, — і зно́ву прославлю!“ А наро́д, що стояв і почув, говорив: „Загреміло"! Інші казали: „Це ангол Йому говорив“! Ісус відповів і сказав: „Не для Мене цей голос луна́в, а для вас. Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде ви́гнаний звідси тепер. І, як буду підне́сений з землі, то до Себе Я всіх притягну́“. А Він це говорив, щоб зазна́чити, якою то смертю Він має померти. А наро́д відповів Йому́: „Ми чули з Зако́ну, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Лю́дському Сину потрібно підне́сеному бути? Хто такий Цей Син Лю́дський?“ І сказав їм Ісус: „Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас те́мрява не обгорну́ла. А хто в те́мряві ходить, не знає, куди він іде. Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали“. Промовивши це, Ісус відійшов, і схова́вся від них. І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували, щоб спра́вдилось слово пророка Ісаї, який провіща́в: „Хто повірив тому́, що ми, Господи, чули, а Господнє раме́но кому́ об'яви́лось?“ Тому́ не могли вони вірити, що зно́ву Ісая прорік: „Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не наверну́лись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіща́в. Проте́ багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, — щоб не вигнано їх із синагоги. Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу. А Ісус підняв голос, та й промовляв: „Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене. А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене. Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у те́мряві не зоставався. Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу́, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ. Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю́: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно бу́де судити його! Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, — то Він Мені заповідь дав, що́ Я маю казати та що́ говорити. І відаю Я, що Його ота заповідь — то вічне життя. Тож що́ Я говорю́, то так говорю́, як Отець Мені розповіда́в.

Evening Prayer — Second Lesson

Hebrews 13

Братолю́бство нехай пробува́є між вами! Не забувайте любови до при́ходнів, бо деякі нею, на́віть не ві́даючи, гостинно прийняли а́нголів. Пам'ятайте про в'я́знів, немов із ними були б ви пов'язані, про тих, хто страждає, як такі, що й самі ви знахо́дитесь в тілі. Нехай буде в усіх че́сний шлюб та ложе непоро́чне, а блу́дників та пере́любів судитиме Бог. Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що́ маєте. Сам бо сказав: „Я тебе не покину, ані не відступлю́ся від тебе!“ Тому́ то ми сміливо говоримо: „Господь — мені Помічни́к, і я не злякаюсь ніко́го: що зробить люди́на мені?“ Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру. Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Са́мий! Не захоплюйтеся всілякими та чужими науками. Бо річ добра зміцняти серця благода́ттю, а не стра́вами, що ко́ристи від них не оде́ржали ті, хто за ними ходив. Маємо же́ртівника, що від нього годуватися права не мають ті, хто скинії служить, — бо котри́х звірят кров первосвященик уносить до святині за гріхи, тих м'ясо па́литься поза табо́ром, — тому́ то Ісус, щоб кров'ю Своєю людей освятити, постраждав поза брамою. Тож виходьмо до Нього поза та́бір, і наругу Його понесімо, бо постійного міста не маємо тут, а шукаємо майбутнього! Отож, за́вжди приносьмо Богові жертву хвали́, цебто плід уст, що Ім'я́ Його славлять. Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові. Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, — вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, — бо це для вас не кори́сне. Моліться за нас, бо наді́ємося, що ми маємо добре сумління, бо хочемо добре в усьому пово́дитись. А надто прошу́ це робити, щоб шви́дше до вас мене ве́рнено. Бог же миру, що з мертвих підняв великого Па́стиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удоскона́лить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амі́нь. Благаю ж вас, браття, прийміть слово поті́хи, бо коротко я написав вам. Знайте, що наш брат Тимофі́й вже ви́пущений, і я з ним; коли незаба́ром він при́йде, я вас побачу. Вітайте всіх ваших наставників та всіх святих. Вітають вас ті, хто в Італії. Благодать зо всіма́ вами! Амі́нь.

Gospel

Mark 14:53-72

А Ісуса вони повели́ до первосвященика. І зійшлися всі первосвященики й старші та книжники. Петро ж зда́лека йшов услід за Ним до сере́дини дво́ру первосвященика; і сидів він із службою, і грівсь при огні. А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали посві́дчення на Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть, — і не знахо́дили. Бо багато-хто свідчив фальши́во на Нього, але́ не було́ згідних сві́дчень. Тоді деякі встали, і кривосві́дчили супроти Нього й казали: „Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотво́рний, — і за три дні збудую інший, нерукотво́рний“. Але й так не було́ їхнє свідчення згідне. Тоді встав насере́дині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: „Ти нічо́го не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?“ Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізно́ву спитав Його, до Нього говорячи: „Чи Христос Ти, Син Благослове́нного?“ А Ісус відказав: „Я! І побачите ви Сина Лю́дського, що сидітиме по прави́ці сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: „На що́ нам ще свідки потрібні? Ви чули цю богозневагу. Як вам здається?“ Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен. Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: „Пророкуй!“ Служба теж Його била по що́ках. А коли Петро був на подві́р'ї надо́лі, приходить одна із служниць первосвященика, і як Петра вона вгледіла, що грівся, подивилась на нього та й каже: „І ти був із Ісусом Назаряни́ном!“ Він же відрікся, говорячи: „Не відаю, і не розумію, що́ кажеш“. І вийшов назо́вні, на нереддвір'я. І заспівав тоді півень. Служниця ж, коли його вгледіла, стала знов говорити прия́вним: „Цей із них!“ І він зно́ву відрікся. Незаба́ром же знов говорили прия́вні Петрові: „Поправді, ти з них, — бо ти галіле́янин. Та й мо́ва твоя́ така са́ма“. А він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!“ І заспівав півень хвилі тієї подруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: „Перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти тричі від Мене“. І кинувся він, та й плакати став.

Gospel

Matthew 28:1-20

Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб. І великий ось ставсь землетру́с, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу ка́меня, та й сів на ньому. Його ж постать була́, як та бли́скавка, а шати його були білі, як сніг. І від стра́ху перед ним затряслася сторо́жа, та й стала, як мертва. А ангол озвався й промовив жінка́м: „Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'я́того це ви шукаєте. Нема Його тут, — бо воскрес, як сказав. Підійдіть, — подивіться на місце, де знахо́дився Він. Ідіть же хутко, і скажіть Його у́чням, що воскрес Він із мертвих, і ото випере́джує вас в Галілеї, — там Його ви побачите. Ось, вам я звістив!“ І пішли вони хутко від гро́бу, зо стра́хом і великою радістю, і побігли, щоб учнів Його сповістити. Аж ось перестрів їх Ісус і сказав: „Ра́ді́йте!“ Вони ж підійшли, обняли Його ноги і вклонились Йому до землі. Промовляє тоді їм Ісус: „Не лякайтесь! Ідіть, повідо́мте братів Моїх, — нехай вони йдуть у Галілею, — там побачать Мене!“ Коли ж вони йшли, ось дехто зо сторожі до міста прийшли та й первосвященикам розповіли́ все, що́ сталось. І, зібравшись зо старшими, вони врадили раду, і дали́ сторожі чимало срібняків, і сказали: „Розповідайте: Його учні вночі прибули́, — і вкрали Його, як ми спали. Як почує ж намісник про це, то його ми перекона́ємо, і від клопоту ви́зволимо вас“. І, взявши вони срібняки́, зробили, як на́вчено їх. І проне́слося слово оце між юдеями, і трима́ється аж до сьогодні. Одина́дцять же учнів пішли в Галілею на го́ру, куди звелів їм Ісус. І як вони Його вгледіли, поклонились Йому до землі, а дехто вагався. А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: „Да́на Мені всяка вла́да на небі й на землі. Тож ідіть, і навчі́ть всі наро́ди, христячи їх в їм'я́ Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебува́тиму з вами повсякде́нно аж до кінця віку“! Амі́нь.

Gospel

Acts 6

Тими ж днями, як учнів намно́жилось, зачали́ нарікати на євреїв огре́чені, що в щоденному служі́нні їхні вдовиці зане́дбані. Тоді ті Дванадцять покликали багатьо́х учнів та й сказали: „Нам не ли́чить покинути Боже Слово, і служити при стола́х. Отож, браття, ви́глядіть із-поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, — їх поставимо на службу оцю. А ми перебува́тимемо за́вжди в молитві та в служі́нні слову“. І всім лю́дям сподо́балося оце слово, і обрали Степа́на, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Про́хора та Никано́ра, і Ти́мона та Парме́на, і нововірця Миколу з Антіохії, — їх поставили перед апо́столів, і, помолившись, вони руки поклали на них. І росло Слово Боже, і ду́же мно́жилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухня́ні вірі. А Степан, повний віри та сили, чинив між наро́дом великі знаме́на та чуда. Тому дехто повстав із синагоги, що зветься ліберти́нська, і кірінейська, і олександрійська, та з тих, хто походить із Кілікі́ї та з Азії, і зачали́ сперечатись із Степа́ном. Але всто́яти вони не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив. Тоді вони підмовили людей, що казали, ніби чули, як він богозневажні слова́ говорив на Мойсея та Бога. І людей попідбу́рювали, і старших та книжників, і, напавши, схопи́ли його, і припрова́дили в синедріо́н. Також свідків фальшивих поставили, які говорили: „Чоловік оцей богознева́жні слова́ безпере́стань говорить на це святе місце та проти Зако́ну. Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назаряни́н зруйнує це місце та змінить звича́ї, які передав нам Мойсей“. Коли всі, хто в синедріоні сидів, на нього споглянули, то бачили лице його, — як лице Ангола!