Today's Readings

First Reading

Acts 1:1-8

Першу книгу я був написав, о Тео́філе, про все те, що Ісус від поча́тку чинив та навчав, аж до дня, коли через Духа Святого подав Він нака́зи апо́столам, що їх вибрав, і возні́сся. А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засві́дченнями багатьма́, і сорок день їм з'являвся та про Боже Царство казав. А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відхо́дили з Єрусалиму, а чекали обі́тниці Отчої, „що про неї — казав — ви чули від Мене. Іван бо водою христив, — ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!“ А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: „Чи не ча́су цього відбуду́єш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?“ А Він їм відказав: „То не ваша справа знати час та добу́, що Отець покла́в у вла́ді Своїй. Та ви при́ймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками бу́дете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього кра́ю землі“.

First Reading

Deuteronomy 12

Оце постанови та зако́ни, які ви пильнува́тимете виконувати в кра́ї, що дав Господь, Бог батьків твоїх, на насліддя його всі дні, які жи́тимете на цій землі. Конче ви́нищите всі ті місця, що служили там люди, яких ви виганяєте, своїм богам на високих гора́х і на пагірках, та під кожним зеленим де́ревом. І розвалите їхні жертівники, і поламаєте камінні стовпи для богів, і їхні святі дере́ва попа́лите в огні, а бовва́нів їхніх богі́в порубаєте, і ви́губите їхнє ймення з того місця. Не робитимете так Господе́ві, вашому Богові, бо тільки на місці, яке вибере Господь, Бог ваш, зо всіх ваших племе́н, щоб покласти там Ім'я́ Своє, на місці перебува́ння Його будете шукати, і ти при́йдеш туди. І принесе́те туди свої цілопа́лення, і свої жертви, і свої десятини та прино́шення рук своїх, і обі́тниці свої, і да́ри свої, і перворідних худоби своєї великої та худоби своєї дрібно́ї. І будете їсти там перед лицем Господа, Бога вашого, і будете тішитися всім, до чого доторкне́ться ваша рука, ви та доми́ ваші, якими поблагослови́в тебе Господь, Бог твій. Там ви не зробите так, як ми робимо сьогодні тут, — кожен усе, що́ йому здається справедливим в оча́х тільки його, бо ви дотепе́р не ввійшли до мі́сця відпочи́нку й до спа́дщини, що Господь, Бог твій, дає тобі. А коли ви пере́йдете Йорда́н і осядете в кра́ї, що Господь, Бог ваш, дає вам на спа́дщину, і Він заспоко́їть вас від усіх ворогів ваших навколо, і ви сидітимете безпечно, то станеться, на те місце, що його ви́бере Господь, Бог ваш, щоб Ім'я́ Його перебува́ло там, туди принесете все, що я вам наказую: свої цілопа́лення, і свої жертви, десятини свої та прино́шення рук своїх, і всі добі́рні жертви обі́тниць своїх, що обіцяєте Господе́ві. І будете ті́шитися перед лицем Господа, Бога вашого, ви й сини ваші, і до́чки ваші, і раби ваші, і невільниці ваші, і Левит, що в ваших брамах, бо нема йому частки й спа́дку з вами. Стережися, щоб не прино́сив ти своїх цілопа́лень на кожному місці, яке побачиш, бо тільки на тому місці, яке вибере Господь в одно́му з племе́н твоїх, там принесеш свої цілопа́лення, і там зробиш усе, що я наказую тобі. Але скільки запра́гне душа твоя, будеш різати й будеш їсти м'ясо, за благослове́нням Господа, Бога твого, що його́ дав тобі в усіх брамах твоїх; нечистий і чистий буде їсти його, як са́рну й як о́леня. Тільки кро́ви не їстимеш, — на землю ви́ллєш її, як во́ду. Не зможеш ти їсти в брамах своїх десятини збіжжя свого, і соку виноградного свого, і оливи своєї, і перворідних худоби своєї великої й худоби своєї дрібно́ї, і всіх обі́тниць своїх, що будеш обіцяти, і добровільних да́рів своїх, і прино́шення своєї руки, бо тільки перед лицем Господа, Бога свого, будеш їсти його в місці, яке вибере Господь, Бог твій, ти, і син твій, і дочка́ твоя, і раб твій, і невільниця твоя, і Леви́т, що в брамах твоїх. І будеш ти радіти перед лицем Господа, Бога свого, усім, до чого доторкнеться рука твоя. Стережися, щоб не залишив ти Левита по всі дні на землі своїй. Коли Господь, Бог твій, поширить границю твою, як Він говорив тобі, і ти скажеш: „Нехай я їм м'ясо“, бо бу́де жадати душа твоя їсти м'ясо, то за всім жада́нням душі своєї будеш ти їсти м'ясо. Коли буде далеке від тебе те місце, що вибере Господь, Бог твій, щоб перебувало там Ім'я́ Його, то заріжеш із худоби своєї великої та з худоби своєї дрібної, що дав Господь тобі, як наказав я тобі, і будеш їсти в брамах своїх усім жада́нням своєї душі. Тільки як їсться са́рну й о́леня, так будеш їсти його, — нечистий та чистий однаково можуть їсти його. Тільки будь обере́жним, щоб не їсти кро́ви, бо кров — вона душа, і ти не будеш їсти душі ра́зом з м'ясом. Не будеш їсти її, — на землю виллєш її, як во́ду. Не будеш їсти її, щоб було́ добре тобі та синам твоїм по тобі, коли робитимеш справедливе в Господніх оча́х. Тільки святощі свої, що будуть у тебе, та обі́тниці свої понесеш, і при́йдеш до місця, яке вибере Господь. І принесеш своє ціло́палення, м'ясо та кров, на же́ртівнику Господа, Бога свого, а кров твоїх інших же́ртов буде вилита на же́ртівнику Господа, Бога твого, а м'ясо будеш їсти. Виконуй і слухай усі ті слова́, що я наказую тобі, щоб було добре тобі та синам твоїм по тобі навіки, коли будеш робити добре та справедливе в оча́х Господа, Бога свого. Коли Господь, Бог твій, вигубить народи, куди ти входиш, щоб посісти їх перед собою, і посядеш їх, і осядеш у їхньому кра́ї, то стережися, щоб не впасти до пастки за ними, коли вони будуть ви́гублені перед тобою, і щоб не шукав ти їхніх богів, говорячи: Як служать ті люди бога́м своїм, то зроблю́ так і я. Не зробиш так Господе́ві, Богу своєму; бо всяку гидо́ту, яку Господь знена́видів, робили вони бога́м своїм, бо навіть синів своїх та дочо́к своїх вони палять в огні для богів своїх.

First Reading

Judges 7:1-25

І встав рано вра́нці Єруббаа́л, — це Гедео́н, — та ввесь народ, що з ним, і таборува́ли над Ен-Хародом. А мідіяні́тянський та́бір був із пі́вночі від Ґів'ат-Гамморев долині. І сказав Господь до Гедеона: „Числе́нний той народ, що з тобою, щоб Я дав мідіянітян в його руку, — щоб не запиша́вся надо Мною Ізраїль, говорячи: Рука моя спасла мене. А тепер поклич до ушей люду, говорячи: Хто боїться й тремтить, нехай ве́рнеться й віді́йде від гори Ґілеа́д“. І верну́лося з народу двадцять і дві тисячі, а десять тисяч позоста́лось. І сказав Господь до Гедеона: „Ще числе́нний цей народ. Зведи їх до води, і Я там переберу́ його тобі. І буде, як Я скажу́ тобі: Цей пі́де з тобою, — той пі́де з тобою, а кожен, що скажу́ тобі: Цей не пі́де з тобою, той не пі́де“. І привів він народ до води. І сказав Господь до Гедеона: „Кожен, хто буде хле́птати воду язиком своїм, як хле́пче пес, поставиш його окремо. А кожен, хто припаде́ на коліна свої, щоб пити, — поставиш його окремо“. І було число тих, що хле́птали, носячи рукою своєю до уст своїх, три сотні чоловіка, а вся решта народу припали на коліна свої, щоб пити во́ду. І сказав Господь до Гедеона: „Трьома́ сотнями мужів, що хле́птали, спасу тебе, і дам мідіяні́тян у твою руку, а ввесь наро́д пі́де кожен на своє місце“. І взяли́ вони в свою руку пожи́ву народу та свої су́рми, а всіх інших ізра́їльтян він відпустив, кожного до наме́ту свого́, а три сотні мужа затримав. А мідіяні́тянський та́бір був під ним у долині. І сталося тієї ночі, і сказав до нього Господь: „Устань, зійди́ до табо́ру, бо Я дав його в руку твою. А якщо ти боїшся зійти, зійди ти та Пура, твій слуга, до табо́ру. І почуєш, що́ вони говорять, а потім змі́цняться твої ру́ки, і ти зі́йдеш до табо́ру“. І зійшов він та Пура, слуга його, до кра́ю озброєних у табо́рі. А мідіяні́тяни й амалики́тяни та всі сини Кедему лежали в долині, як сарана́, щодо числе́нности. А верблю́дам їх нема числа, — як пісок на бе́резі моря, щодо числе́нности. І прийшов Гедео́н, аж ось один оповідає другові своєму сон. І він казав: „Оце снився мені сон, а ото бухане́ць ячмі́нного хліба ко́титься в мідіяні́тянському табо́рі. І докоти́вся він аж до наме́ту, та й ударив його, а той упав, і переверну́в його догори́, і намет той бу́хнув“. І відповів його друг та й сказав: „Це ніщо інше, як меч Гедеона, Йоашового сина, мужа Ізраїльського, — Бог дав у його руку мідіяні́тян та ввесь та́бір“. І сталося, як Гедеон почув оповіда́ння про той сон та розга́дку його, то вклонився, і вернувся до Ізраїлевого табо́ру та й сказав: „Уставайте, бо Господь дав у вашу руку мідіяні́тянський та́бір!“ І поділив він три сотні тих мужів на три відділи, і дав у руку їх усіх су́рми, і порожні гле́ки, та смолоски́пи до сере́дини тих гле́ків. І сказав він до них: „Що́ будете бачити від мене, то й ви так зробите. А ось я піду́ до кра́ю табо́ру, і буде, — я́к я зроблю́, так зробите й ви. І засурмлю́ в сурму́ я та всі, що зо мною, то засурмите́ в су́рми й ви навколо всього табо́ру, та й скажете: меч за Господа та за Гедеона!“ І прийшов Гедеон та сотня мужів, що з ним, до кра́ю табо́ру, на початку середньої сторо́жі, коли тільки но поставили сторо́жу. І засурми́ли вони в су́рми, і побили гле́ки, що в їхніх руках. І засурми́ли три відділи в су́рми, і поторо́щили гле́ки, і тримали рукою своєї ліви́ці смолоски́па, а рукою своєї прави́ці — су́рми, щоб сурми́ти. І кричали вони: „Меч за Господа та за Гедеона!“ І стояли кожен на своїм місці навко́ло табо́ру, а ввесь та́бір бігав, і вони кричали й утікали. І засурми́ли три сотні су́рем, а Господь обернув меча одного на о́дного та на ввесь та́бір. І та́бір побіг аж до Бет-Гашшітта до Церери, аж до Сефат-Авел-Мехоли при Таббаті. І були скликані ізра́їльтяни з Нефтали́му, і з Асиру, і з усього Манасі́ї, — і вони гналися за мідіяні́тянами. А по всіх Єфремових гора́х Гедеон послав послів, говорячи: „Зійдіть навпере́йми мідіяні́тян, і заступіть їм воду аж до Бет-Бари та Йорда́н“. І скликали всіх Єфремових людей, та й заступили воду аж до Бет-Бари та Йорда́н. І вони захопи́ли двох мідіяні́тянських князі́в: Орева та Зеева, і вбили Орева в Цур-Ореві, а Зеева вбили в Екев-Зееві. І гналися за мідіянітянами, а го́лови Орева та Зеева перене́сли до Гедеона на той бік Йорда́ну.

Morning Prayer — First Lesson

Numbers 16:1-36

І взяли Коре́й, син Їцгара, сина Кегата, сина Левієвого, і Дата́н, і Авіро́н, сини Еліявові, та Он, син Пелета, сини Руви́мові, та й повстали проти Мойсея, а з ними двісті й п'ятдеся́т мужа Ізраїлевих синів, начальники громади, закли́кувані на збори, люди вельможні. І зібра́лися вони на Мойсея та на Ааро́на, та й сказали до них: „До́сить вам, бо вся громада — усі вони святі, а серед них Госпо́дь! І чому́ ви несе́теся понад зборами Господніми?“ І почув це Мойсей, та й упав на обличчя своє. І промовив він до Коре́я та до всієї громади його, говорячи: „Уранці Господь дасть знати, хто́ Його та хто́ святий, щоб набли́зити його до Себе; а кого вибере, того Він і набли́зить до Себе. Зробіть ви оце: візьміть собі кадильниці, Коре́ю та вся громадо твоя́, і дайте в них огню та покладіть на них кадила перед Господнє лице взавтра. І станеться, — той чоловік, що Господь його вибере, — він святий. До́сить вам, Левієві сини!“ І сказав Мойсей до Корея: „Слухайте ж, Левієві сини, — чи вам мало, що Бог Ізраїлів відділив вас від Ізраїлевої громади, щоб набли́зити вас до Се́бе, і щоб ви виконували службу Господньої скинії, і стояли перед громадою, щоб служити їй? І Він набли́зив тебе та всіх братів твоїх, Левієвих синів, із тобою; а ти будеш домагатися ще й свяще́нства? Тому ти та вся громада твоя змовилися проти Господа. А Ааро́н, — що́ він, що ви ремствуєте проти нього?“ I послав Мойсей та Ааро́н закли́кати Дата́на й Авіро́на, синів Еліявових, та сказали вони: „Не ви́йдемо! Чи мало того, що ти вивів нас із кра́ю, який тече́ молоком та медом, щоб повбивати нас у пустині? Хочеш ще панувати над нами, щоб бути також вельмо́жею? Ти не впровадив нас ані до кра́ю, що тече молоком та медом, ані не дав нам на власність поля́ та виноградники. Чи ти ви́береш очі цим лю́дям? Не вийдемо!“ А Мойсей сильно запалився, та й сказав до Господа: „Не обернися до їхнього прино́шення! Я не взяв від них жодного осла, і зла не вчинив жодному з них!“ І сказав Мойсей до Коре́я: „Ти та вся громада твоя будьте перед Господнім лицем, ти й вони та Ааро́н узавтра. І візьміть кожен свою кади́льницю, і покладіть на неї кадила та й принесе́те перед Господнє лице кожен кади́льницю свою, двісті й п'ятдеся́т кадильниць, і ти та Ааро́н, кожен кадильницю свою“. І взяли кожен кадильницю свою, і поклали на них огню, і поклали на неї кадила, та й стали при вході скинії заповіту, а також Мойсей та Аарон. І Коре́й зібрав на них усю громаду до входу скинії заповіту. І показалася слава Господня всій громаді! І промовив Господь до Мойсея та до Аароиа, говорячи: „Відділіться від цієї громади, — Я винищу їх умить!“ А вони попа́дали на обличчя свої та й сказали: „Боже, Боже духів і кожного тіла! Як згрішить один чоловік, чи Ти будеш гніватися на всю громаду?“ І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: „Скажи до громади, говорячи: Відступіться зо всіх боків від місця ме́шкання Коре́я, Дата́на й Авіро́на!“ І встав Мойсей, і пішов до Датана та Авірона, і пішли за ним ста́рші Ізраїлеві. І він промовляв до громади, говорячи: „Відступіть від наметів тих несправедливих людей, і не доторкніться до всьо́го, що їхнє, щоб і ви не загинули за всі їхні гріхи!“ І вони відступи́лися від місця ме́шкання Корея, Датана й Авірона зо всіх боків; а Дата́н та Авіро́н вийшли, і стояли при вході наметів своїх, і жінки́ їх, і сини їх, та діти їхні. І сказав Мойсей: „Оцим пізнаєте, що Господь послав мене зробити всі діла́ ці, що вони не з моєї ви́гадки. Якщо вони повмирають, як умирає кожна люди́на, і їх спіткає доля кожної люди́ни, то не Господь послав мене! А коли Господь створить щось нове́, і земля відкриє уста свої та й поглине їх та все, що їхнє, і вони зі́йдуть живі до шео́лу, то пізнаєте, що люди обра́зили Господа“. І сталося, як скінчи́в він говорити всі ці слова́, то розступи́лася та земля, що під ними! А земля відкрила свої уста, та й поглинула їх, і доми́ їхні, і кожну люди́ну, що Кореєва, та ввесь їх має́ток. І зійшли вони та все, що їхнє, живі до шео́лу, і накрила їх земля, і вони погинули з-посеред збору! А ввесь Ізра́їль, що був навко́ло них, повтікав на їхній крик, бо казали: „Щоб земля не поглинула й нас!“ І вийшов огонь від Господа, та й поїв тих двісті й п'ятдеся́т чоловіка, що прино́сили кадило!

Epistle

1 John 5:4-10

Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, — віра наша. А хто світ перемагає, як не той, хто вірує, що Ісус — то Син Божий? То Той, що прийшов був водою та кров'ю, — Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров'ю. І Дух свідчить, бо Дух — то правда. Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє — Одно. І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє — в одно. Коли ми приймаємо сві́дчення лю́дське, то свідчення Боже вартніше, бо це свідчення Бога, яким сві́дчив про Сина Свого́. Хто вірує в Божого Сина, той сві́дчення має в собі. Хто не вірує Богові, той учинив Його неправдомовцем, бо не вірив у свідчення, яким Бог сві́дчив про Сина Свого́.

First Reading

Ezekiel 48

А оце іме́на племе́н: Від півні́чного кінця по боці дороги до Хетлону, де йти до Хамату, Хацар-Енан, на границі Дамаску на пі́вніч, по боці Хамату, і будуть вони йому від схі́днього кінця аж до моря, — один уділ Да́нові. А при границі Дана від схі́днього кінця й аж до кінця за́хіднього, — один уділ Асси́рові. А при границі Асси́ра від схі́днього кінця аж до кінця за́хіднього, — один уділ Нефтали́мові. А при границі Нефталима від схі́днього кінця аж до кінця за́хіднього, — один уділ Манасі́ї. А при границі Манасії від схі́днього кінця аж до кінця за́хіднього, — один уділ Єфре́мові. А при границі Єфрема від східнього кінця й аж до кінця західнього, — один уділ Руви́мові. А при границі Рувима від східнього кінця аж до кінця західнього, — один уділ Юді. А при границі Юди від схі́днього кінця аж до кінця західнього буде те прино́шення, що ви принесе́те, ділянка на двадцять і п'ять тисяч завши́р, а завдо́вж — як одна з частин племен зо схі́днього кінця аж до кінця за́хіднього, і буде в ній святиня. Те прино́шення, що принесе́те Господе́ві, ділянка буде завдо́вж двадцять і п'ять тисяч, а завши́р — двадцять тисяч. А святе прино́шення буде для оцих: діля́нка священикам на пі́вніч двадцять і п'ять тисяч, а на за́хід завши́р десять тисяч, а на схід завши́р десять тисяч, а на пі́вдень завдо́вж двадцять і п'ять тисяч, і Господня святиня буде серед того. Священикам, посвя́ченим із синів Садока, що виконували Мою сторожу, що не блукали блукани́ною Ізраїлевих синів, як блукали Левити, то буде їм прино́шення з прино́шення цієї землі, найсвятіша святість, при границі Левитів. А Левити відповідно границі священиків, ділянка їм на двадцять і п'ять тисяч завдо́вж, а завши́р — десят тисяч, уся довжина́ — двадцять і п'ять тисяч, а ширина́ — десять тисяч. І вони не продаду́ть із цього, і не виміняють, і первоплі́д землі ні до кого не пере́йде, бо це святість для Господа. А ділянка на п'ять тисяч завши́ршки й на двадцять і п'ять тисяч завдо́вжки призначається на оселення й на пасови́ська, а саме́ те місто буде всере́дині. А оце розміри його: півні́чний край — чотири тисячі й п'ять сотень, і півде́нний край — чотири тисячі й п'ять сотень, і від схі́днього кра́ю — чотири тисячі й п'ять сотень, а за́хідній край — чотири тисячі й п'ять сотень. І буде пасови́сько для міста, — на пі́вніч двісті й п'ятдесят, і на пі́вдень двісті й п'ятдесят, і на схід двісті й п'ятдесят, і на за́хід двісті й п'ятдесят. А позостале на довжину́ навпроти святого прино́шення — десять тисяч на схід і десят тисяч на захід, і бу́де воно навпроти святого прино́шення, і буде плід його на хліб робітника́м міста. А робітники́ міста — будуть обро́блювати його зо всіх Ізраїлевих племе́н. Усе прино́шення — ділянка на двадцять і п'ять тисяч завдо́вж і на двадцять і п'ять тисяч завши́р, чотирику́тнє, підне́сене святе прино́шення понад володі́ння міста. А позостале — для кня́зя, з цього й з того боку святого прино́шення та володі́ння міста перед тими двадцятьма́ й п'ятьма́ тисячами прино́шення аж до границі на схід та на за́хід, навпроти тих двадцяти й п'яти тисяч аж до границі на за́хід, навпроти частин племе́н, — це кня́зеві, і буде святе прино́шення, а святиня дому — серед них. А з володі́ння Левитів і з володі́ння міста серед того, що бу́де кня́зеві, між границею Юди й між границею Веніямина, буде це кня́зеві. А решта племе́н від схі́днього кінця аж до кінця за́хіднього, — один у́діл Веніями́нові. А при границі Веніями́на від схі́днього кінця аж до кінця за́хіднього, — один уділ Симео́нові. А при границі Симеона від схі́днього кінця аж до кінця за́хіднього, — один уділ Іссаха́рові. А при границі Іссахара від схі́днього кінця аж до кінця за́хіднього, — один уділ Завуло́нові. А при границі Завулона від східнього кінця аж до кінця західнього, — один уділ Ґа́дові. А при границі Ґада до границі півде́нної, на пі́вдні, то буде границя від Тамару до води Меріват-Кадешу, пото́ку, до Великого моря. Оце Край, що поділите жеребко́м у спа́док Ізраїлевим племена́м, і це їхні у́діли, говорить Господь Бог. А оце ви́ходи міста: з півні́чного кінця — чотири тисячі й п'ять сотень міри. А міські́ брами — на імена́ Ізраїлевих племе́н, три брамі на пі́вніч: одна брама Руви́мова, одна брама Юдина, одна брама Леві́єва. А при схі́дньому кінці — чотири тисячі й п'ять сотень, а брам троє: одна брама Йо́сипова, одна брама Веніями́нова, одна брама Да́нова. І південний край — чотири тисячі й п'ять сотень міри, а брам троє: одна брама Симео́нова, одна брама Іссаха́рова, одна брама Завуло́нова. За́хідній кінець — чотири тисячі й п'ятьсот, три їхні брамі: одна брама Ґа́дова, одна брама Асси́рова, одна брама Нефтали́мова. Навко́ло — вісімнадцять тисяч. А ім'я́ міста з того дня: „Тут Госпо́дь“.

Morning Prayer — Second Lesson

1 Corinthians 15:1-29

Звіщаю ж вам, браття, Єва́нгелію, яку я вам благовісти́в, і яку прийняли́ ви, в якій і стоїте́. Якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовісти́в вам, якщо тільки ви ввірували не нао́сліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, - що Христос був умер ради наших гріхів за Писа́нням, і що Він був похо́ваний, і що третього дня Він воскрес за Писа́нням, і що з'явився Він Ки́фі, потім Дванадцятьо́м. А по́тім з'явився нара́з більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочи́ли. Пото́му з'явився Він Якову, опісля - усім апо́столам. А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недо́родкові. Я бо найменший з апо́столів, що негі́дний зватись апо́столом, бо я переслідував був Божу Церкву. Та благода́ттю Божою я те, що є, і благода́ть Його, що в мені, не даремна була́, але я працював більше всіх їх, правда - не я, але Божа благода́ть, що зо мною вона. Тож чи я, чи вони, - ми так проповідуємо, і так ви ввірували. Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, - як же дехто між вами гово́рять, що немає воскресіння мертвих? Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша! Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми сві́дчили, що воскреси́в Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі. Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, - ви в своїх ще гріхах, тоді то загинули й ті, що в Христі упоко́їлись! Коли ми наді́ємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасні́ші від усіх людей! Та нині Христос воскрес із мертвих, - пе́рвісток серед покі́йних. Смерть бо через люди́ну, і через Люди́ну воскресіння мертвих. Бо так, як в Ада́мі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: пе́рвісток Христос, по́тім ті, що Христові, під час Його при́ходу. А пото́му кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уря́д, і вла́ду всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не „покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!“ Як ворог останній - смерть зни́щиться, бо „під ноги Його Він усе впокори́в“. Коли ж каже, що впоко́рено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокори́в Йому все. А коли Йому все Він упоко́рить, тоді й Сам Син упоко́риться Тому́, Хто все впокори́в Йому, щоб Бог бу́в у всьому все. Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то на́що вони ради мертвих і христяться?

Responsorial Psalm

Psalm 10

Gospel

John 20:19-31

Того ж дня — дня першого в тижні, — коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були́, були за́мкнені, — бо боялись юдеїв, — з'явився Ісус, і став посере́дині, та й промовляє до них: „Мир вам!“ І, сказавши оце, показав Він їм ру́ки та бо́ка. А учні зраділи, побачивши Господа. Тоді зно́ву сказав їм Ісус: „Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!“ Сказавши оце, Він дихну́в, і говорить до них: „Прийміть Духа Святого! Кому гріхи про́стите, — про́стяться їм, а кому затри́маєте, — то затри́маються!“ А Хома́, один з Дванадцятьох, званий Близню́к, із ними не був, як прихо́див Ісус. Інші ж учні сказали йому: „Ми бачили Господа!“ А він відказав їм: „Коли на руках Його зна́ку відцвя́шного я не побачу, і пальця свого́ не вкладу́ до відцвя́шної рани, і своєї руки не вкладу́ до боку Його, — не ввірую!“ За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома́. І, як за́мкнені двері були́, прийшов Ісус, і став посере́дині та й проказав: „Мир вам!“ Потім каже Хомі: „Простягни́ свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади́ до бо́ку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!“ А Хома відповів і сказав Йому: „Господь мій і Бог мій!“ Промовляє до нього Ісус: „Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!“ Багато ж і інших озна́к учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я́ Його!

Responsorial Psalm

Psalm 118

Responsorial Psalm

Psalm 102

Responsorial Psalm

Psalm 97

Evening Prayer — First Lesson

Numbers 16:36

Second Reading

II Corinthians 7

Отож, мої любі, мавши ці обі́тниці, очистьмо себе від усякої не́чисти тіла та духа, — і творімо святиню у Божім страху́! Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли! Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити. У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі. Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині. Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита, і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився. Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово. Я радію тепер не тому́, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покая́ння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чо́му не мати втрати від нас. Бо смуток для Бога чинить каяття́ на спасі́ння, а про нього не жалуємо, а смуток світськи́й — чинить смерть. Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажа́ння, яку горливість, яку по́мсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі. А коли я й писав вам, то не через того, хто кри́вдить, і не через покри́вдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом. Тому́ то потіхою вашою вті́шились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспоко́їли духа його. Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоро́мився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала́ перед Титом правдива була́! І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли́ ви були зо стра́хом і тремті́нням. Отож, тішуся я, що мо́жу покластись у всьому на вас!

Second Reading

James 2

Брати́ мої, не зважаючи на обличчя, майте віру в нашого Господа слави, Ісуса Христа. Бо коли до вашого зібра́ння ввійде чоловік із золотим перснем, у шаті блискучій, увійде й біда́р у вбогім вбранні́, і ви поглянете на то́го, хто в шаті блискучій, і скажете йому: „Ти сідай вигі́дно отут,“ а бідаре́ві прокажете: „Ти стань там, чи сідай собі тут на підніжку моїм“, то чи не стало між вами поді́лення, і не стали ви злоду́мними суддями? Послухайте, мої брати любі, — чи ж не вибрав Бог бідарі́в цього світу за багатих вірою й за спадкоє́мців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його? А ви бідаря́ зневажили! Хіба не багачі переслідують вас, хіба не вони тягнуть вас на суди́? Хіба не вони зневажають те добре ім'я́, що ви ним називаєтесь? Коли ви Зако́на Царсько́го виконуєте, за Писа́нням: „Люби свого ближнього, як самого себе“, то ви робите добре. Коли ж дивитеся на обличчя, то чините гріх, бо Зако́н удоводнює, що ви винуватці. Бо хто всього Зако́на виконує, а згрішить в одно́му, той винним у всьому стає. Бо Той, Хто сказав: „Не чини перелю́бства“, також наказав: „Не вбивай“. А хоч ти перелю́бства не чиниш, а вб'єш, то ти переступник Зако́ну. Отак говоріть і отак чиніть, як такі, що будете суджені зако́ном волі. Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя. Милосердя бо ставиться вище за суд. Яка ко́ристь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного по́корму, а хтонебудь із вас до них скаже: „Ідіть з миром, грійтесь та їжте“, та не дасть їм потрібного тілу, — що ж то поможе? Так само й віра, коли діл не має, — ме́ртва в собі! Але скаже хтоне́будь: „Маєш ти віру, а я маю діла; покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх“. Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й де́мони вірують, — і тремтять. Чи хочеш ти знати, о марна́ люди́но, що віра без діл — ме́ртва? Авраам, отець наш, — чи він не з діл виправданий був, як поклав був на же́ртівника свого сина Ісака? Чи ти бачиш, що віра помогла його ділам, і вдоскона́лилась віра із діл? І зді́йснилося Писа́ння, що каже: „Авраам же ввірував Богові, і це йому зараховане в праведність, і був на́званий він другом Божим“. Отож, чи ви бачите, що люди́на виправдується від діл, а не тільки від віри? Чи так само і блудни́ця Раха́в не з діл виправдалась, коли прийняла́ посланці́в, і дорогою іншою випустила? Бо як тіло без духа ме́ртве, так і віра без діл — мертва!

Second Reading

Colossians 3:18-4:1

Дружи́ни, — слухайтеся чоловіків своїх, як лицює то в Господі! Чоловіки, — любіть дружи́н своїх, і не будьте суво́рі до них! Діти, — будьте слухня́ні в усьому батька́м, бо це Господе́ві приємне! Батьки́, — не драту́йте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони! Раби, — слухайтеся в усьому тілесних панів, і не працюйте тільки про лю́дське око, немов підле́щуючись, але в простоті серця, боячи́ся Бога! І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господе́ві, а не лю́дям! Знайте, що від Господа при́ймете в нагороду спа́дщину, бо служите ви Господе́ві Христові. А хто кривдить, той одержить за свою кривду. Бо не дивиться Бог на осо́бу! Пани, — виявляйте до рабів справедливість та рівність, і знайте, що й для вас є на небі Госпо́дь!

Second Reading

1 Peter 1:1-10

Петро, апо́стол Ісуса Христа, захожа́нам Розпоро́шення: По́нту, Гала́тії, Каппадокі́ї, Азії й Віфі́нії, ви́браним із передба́чення Бога Отця, посвя́ченням Духа, на покору й окро́плення кров'ю Ісуса Христа: нехай примно́житься вам благодать та мир! Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскре́сення з мертвих Ісуса Христа, на спа́дщину нетлінну й непорочну та нев'яну́чу, заховану в небі для вас, що ви бережені силою Божою через віру на спасі́ння, яке готове з'явитися останнього ча́су. Тіштеся з того, засмучені тро́хи тепер, якщо треба, всілякими випробо́вуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробо́вується, на похвалу́, і честь, і славу при з'я́вленні Ісуса Христа. Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимо́вною й славною радістю, бо досяга́єте мети́ віри вашої — спасі́ння ду́шам. Про це спасі́ння розвідували та допитувалися пророки, що звіщали про благода́ть, призначену вам.

Gospel

John 13

Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала годи́на Йому́ перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були́, до кінця полюбив їх. Під час же вече́рі, як диявол уже був укинув у серце синові Си́мона — Юді Іскаріотському, щоб він видав Його́, то Ісус, знавши те, що Отець віддав все Йому в руки, і що від Бога прийшов Він, і до Бога відходить, устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника́ й підпері́зується. Пото́му налив Він води до вмива́льниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушнико́м, що ним був підпере́заний. І підходить до Си́мона Петра, а той каже Йому: „Ти, Господи, ми́тимеш но́ги мені?“ Ісус відказав і промовив йому: „Що́ Я роблю́, ти не знаєш тепер, але опісля́ зрозумієш“. Говорить до Нього Петро: „Ти повік мені ніг не обмиєш!“ Ісус відповів йому: „Коли́ Я не вмию тебе, — ти не матимеш частки зо Мною“. До Нього проказує Си́мон Петро: „Господи, — не самі мої но́ги, а й руки та го́лову!“ Ісус каже йому: „Хто обмитий, тільки но́ги обмити потребу́є, бо він чистий увесь. І ви чисті, — та не всі“. Бо Він знав Свого зра́дника, тому то сказав: „Ви чисті не всі“. Коли ж пообмива́в їхні но́ги, і одежу Свою Він надів, засів зно́ву за стіл і промовив до них: „Чи знаєте ви, що́ Я зробив вам? Ви Мене називаєте: Учитель і Госпо́дь, — і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Госпо́дь і Вчитель, то повинні й ви один о́дному ноги вмивати. Бо то Я вам при́клада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив. Поправді, поправді кажу́ вам: Раб не більший за пана свого́, послане́ць же не більший від того, хто вислав його. Коли знаєте це, то блаженні ви, якщо таке чините! Не про всіх вас кажу́. Знаю Я, кого вибрав, але щоб збуло́ся Писа́ння: „Хто хліб споживає зо Мною, підняв той на Мене п'яту́ свою!“ Уже тепер вам кажу́, перше ніж те настане, щоб як станеться, ви ввірували, що то Я. Поправді, поправді кажу́ вам: Хто приймає Мого посланця́, той приймає Мене; хто ж приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене!“ Промовивши це, затривожився духом Ісус, і осві́дчив, говорячи: „Поправді, поправді кажу́ вам, що один із вас видасть Мене!“ І озиралися учні один на одно́го, непевними бувши, про кого Він каже. При столі, при Ісусовім лоні, був один з Його учнів, якого любив Ісус. От цьому кивну́в Си́мон Петро та й шепну́в: „Запитай, — хто б то був, що про нього Він каже?“ І, пригорну́вшись до ло́ня Ісусового, той говорить до Нього: „Хто́ це, Господи?“ Ісус же відказує: „Це той, кому, умочивши, подам Я куска́“. І, вмочивши куска́, подав синові Си́мона, — Юді Іскаріо́тському! За тим же куско́м тоді в нього ввійшов сатана́. А Ісус йому каже: „Що́ ти робиш — роби швидше“. Але жоден із тих, хто був при столі, того не зрозумів, до чо́го сказав Він йому. А тому́, що тримав Юда скриньку на гроші, то деякі ду́мали, ніби каже до нього Ісус: „Купи, що потрібно на свято для нас“, або щоб убогим подав що. А той, узявши кусок хліба, зараз вийшов. Була ж ніч. Тоді, як він вийшов, промовляє Ісус: „Тепер ось просла́вивсь Син Лю́дський, і в Ньому просла́вився Бог. Коли в Ньому прославився Бог, то і Його Бог просла́вить у Собі, і зараз прославить Його! Мої дітоньки, не довго вже бути Мені з вами! Ви шукати Мене будете, але́ — як сказав Я юдеям: „Куди Я йду, туди ви прибути не можете“, — те й вам говорю́ Я тепер. Нову́ заповідь Я вам даю: Любіть один о́дного! Як Я вас полюбив, так любіть один о́дного й ви! По то́му пізнають усі, що ви учні Мої, як бу́дете мати любов між собою“. А Симон Петро Йому каже: „Куди, Господи, ідеш Ти?“ Ісус відповів: „Куди Я йду, туди ти́ тепер іти за Мною не можеш, але по́тім ти підеш за Мною“. Говорить до Нього Петро: „Чому, Господи, іти за Тобою тепер я не мо́жу? За Те́бе я душу свою́ покладу́!“ Ісус відповідає: За Ме́не покладе́ш ти душу свою́? Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Півень не заспіває, як ти тричі зречешся Мене́.

Evening Prayer — Second Lesson

John 20:24-30

А Хома́, один з Дванадцятьох, званий Близню́к, із ними не був, як прихо́див Ісус. Інші ж учні сказали йому: „Ми бачили Господа!“ А він відказав їм: „Коли на руках Його зна́ку відцвя́шного я не побачу, і пальця свого́ не вкладу́ до відцвя́шної рани, і своєї руки не вкладу́ до боку Його, — не ввірую!“ За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома́. І, як за́мкнені двері були́, прийшов Ісус, і став посере́дині та й проказав: „Мир вам!“ Потім каже Хомі: „Простягни́ свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади́ до бо́ку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!“ А Хома відповів і сказав Йому: „Господь мій і Бог мій!“ Промовляє до нього Ісус: „Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!“ Багато ж і інших озна́к учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані.

Gospel

Mark 15:1-20

А первосвященики з ста́ршими й книжниками, та ввесь синедріо́н, зараз уранці, нараду вчинивши, зв'язали Ісуса, повели́ та й Пилатові видали. А Пила́т запитався Його: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він йому в відповідь каже: „Сам ти кажеш“. А первосвященики мі́цно Його винува́тили. Тоді Пилат зно́ву Його запитав і сказав: „Ти нічого не відповідаєш? Дивись, — як багато проти Тебе свідку́ють!“ А Ісус більш нічого не відповідав, так що Пилат дивувався. На свято ж він їм відпускав був одно́го із в'я́знів, котро́го просили вони. Був же один, що звався Вара́вва, ув'я́знений ра́зом із повста́нцями, які за повста́ння вчинили були душогубство. Коли ж на́товп зібрався, він став просити Пила́та зробити, як він за́вжди робив їм. Пилат же сказав їм у відповідь: „Хочете, — відпущу́ вам Царя Юдейського?“ Бо він знав, що Його через за́здрощі видали первосвященики. А первосвященики на́товп підмовили, щоб краще пустив їм Вара́вву. Пилат же промовив знов їм у відповідь: „А що ж я чинитиму з Тим, що Його ви Юдейським Царем називаєте?“ Вони ж стали кричати знов: „Розіпни́ Його!“ Пилат же сказав їм: „Яке ж зло вчинив Він?“ А вони ще сильніше кричали: „Розіпни́ Його!“ Пилат же хотів догодити наро́дові, — і відпустив їм Вара́вву. І видав Ісуса, збичува́вши, щоб ро́зп'ятий був. Вояки ж повели́ Його до сере́дини двору, цебто в преторій, і цілий відділ скликають. І вони зодягли Його в багряни́цю і, сплівши з терни́ни вінка, поклали на Нього. І вітати Його зачали́: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І трости́ною по голові Його били, і плювали на Нього. І навколішки кидалися та вклонялись Йому. І коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього багряни́цю, і наділи на Нього одежу Його. І Його повели́, щоб розп'я́сти Його.

Gospel

John 1:1-17

На початку було Слово, а Слово в Бога було́, і Бог було Слово. Воно в Бога було на поча́тку. Усе через Нього повста́ло, і ніщо, що повста́ло, не повстало без Ньо́го. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у те́мряві світить, і те́мрява не обгорну́ла його. Був один чоловік, що від Бога був по́сланий, — йому йме́ння Іван. Він прийшов на свідо́цтво, щоб засві́дчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але сві́дчити мав він про Світло. Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну люди́ну, що прихо́дить на світ. Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його. До свого Воно прибуло́, — та свої відцура́лись Його. А всім, що Його прийняли́, їм вла́ду дало́ дітьми́ Божими стати, тим, що вірять у Йме́ння Його, що не з крови, ані з пожадли́вости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога. І Слово сталося тілом, і перебува́ло між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Одноро́дженого від Отця. Іван сві́дчить про Нього, і кликав, говорячи: „Це був Той, що про Нього казав я: Той, Хто прийде за мною, існував передо мною, бо був перше, ніж я“. А з Його повноти́ ми оде́ржали всі, — а то благода́ть на благода́ть. Зако́н бо через Мойсея був да́ний, а благода́ть та правда з'явилися через Ісуса Христа.

Gospel

Acts 7

Запитав тоді первосвященик: „Чи це так?“ Степан же промовив: „Послухайте, мужі-браття й отці! Бог слави з'явивсь Авраамові, отцеві нашому, як він у Месопота́мії був, перше ніж оселився в Хара́ні, і промовив до нього: „Вийди із своєї землі та від роду свого, та й піди до землі, що тобі покажу́“. Тоді він вийшов із землі халдейської, та й оселився в Хара́ні. А звідти, як умер йому ба́тько, Він переселив його в землю оцю, що на ній ви живе́те тепер. Та спа́дщини на ній Він не дав йому навіть на крок, але обіцяв „дати її на володі́ння йому й його ро́дові по нім“, хоч дитини не мав він. І сказав Бог отак, що насіння його буде прихо́дьком у кра́ї чужому, і понево́лять його, і будуть гноби́ти чотириста ро́ків. „Але Я — сказав Бог — буду судити наро́д, що його понево́лить. Опісля́ ж вони вийдуть, і будуть служити Мені на цім місці“. І дав Він йому заповіта обрі́зання. І породив так Ісака, і во́сьмого дня він обрізав його. А Ісак породив Якова, а Яків — дванадцятьо́х патріярхів. А ті патріярхи поза́здрили Йо́сипові, і продали́ його до Єгипту. Але Бог був із ним, і його визволив від усіх його у́тисків, і дав йому благода́ть та мудрість перед фараоном, царем єгипетським, а він настановив його за правителя над Єгиптом та всім своїм домом. А як голод прийшов на всю землю єгипетську та ханаа́нську, та велика біда, то пожи́ви тоді не знахо́дили наші батьки́. Коли ж Яків зачув, що в Єгипті є збіжжя, то послав батьків наших уперше. А як удруге посла́в, то був пі́знаний Йо́сип братами своїми́, і фараонові знаний став Йо́сипів рід. Тоді Йо́сип послав, щоб покликати Якова, ба́тька свого, та всю родину свою — сімдеся́т і п'ять душ. І пода́вся Яків в Єгипет, та й умер там він сам та наші батьки. І їх перене́сли в Сихе́м, і покла́ли до гробу, що Авраам був купив за ці́ну срібла від синів Еммора Сихемового. А коли наближа́всь час обі́тниці, що нею Бог клявсь Авраамові, розрісся наро́д і намно́жився в Єгипті, аж поки настав інший цар ув Єгипті, що не знав уже Йо́сипа. Він хитро наш люд обманив, і силою змушував наших отців викидати дітей своїх, щоб вони не лишались живі. Того ча́су родився Мойсей, і га́рний він був перед Богом. Він годо́ваний був у домі батька свойо́го три місяці. А коли він був ви́кинений, то дочка фараона забрала його, та й за сина собі його викохала. І Мойсей був навче́ний всієї премудрости єгипетської, і був міцни́й у словах та в ділах своїх. А коли йому спо́внилося сорок ро́ків, йому спало на серце відві́дати братів своїх, синів Ізраїлевих. Як угле́дів же він, що одно́му з них ді́ється кривда, заступився, і відомсти́в за окри́вдженого, убивши єги́птянина. Він же ду́мав, що брати́ розуміють, що рукою його Бог дає їм визво́лення, та не зрозуміли вони. А наступного дня, як сварились вони, він з'явився й хотів погоди́ти їх, кажучи: „Люди, ви — браття, чого один о́дного кривдите?“ А той, що ближнього кривдив, його відіпхну́в та сказав: „Хто наставив над нами тебе за старшо́го й суддю? Чи хочеш убити й мене, як учора вбив ти єги́птянина?“ І втік Мойсей через слово оце, і стався прихо́дьком у землі мадія́мській, де зродив двох синів. А коли сорок ро́ків проминуло, то з'явивсь йому Ангол Господній у по́лум'ї куща́ огняно́го в пустині Сінайської гори. А Мойсей, як побачив, дивувався з видіння. А коли підійшов, щоб розглянути, був голос Господній до нього: „Я Бог отців твоїх, — Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів!“ І затрусився Мойсей, і не відваживсь погля́нути... І промовив до нього Господь: „Скинь взуття́ з своїх ніг, бо те місце, на якому стоїш, то святая земля! Добре бачив Я у́тиск наро́ду Свого, що в Єгипті, і стогін його Я почув, і зійшов, щоб їх ви́зволити. Тепер ось іди, — Я пошлю до Єгипту тебе“. Цього Мойсея, що його відцурались вони, сказавши: „Хто наставив тебе за старшо́го й суддю“, цього Бог через Ангола, якому з'явився в кущі, послав за старшо́го й визво́льника. Він їх вивів, чуда й знаме́на вчинивши в землі єгипетській, і на Червоному морі, і сорок ро́ків у пустині. Це той Мойсей, що прорік Ізраїлевим синам: „Госпо́дь Бог вам підійме Пророка від ваших братів, як мене, — Його слухайте!“ Це той, що в пустині на зборах був з Анголом, який промовляв йому на Сінайській горі, та з отцями нашими, і що прийняв він живі слова́, щоб їх нам передати; що його не хотіли отці наші слу́хати, але відіпхнули, і звернулися серцем своїм до Єгипту, промовивши до Ааро́на: „Зроби нам богів, які йшли б перед нами, бо не знаємо, що́ сталося з тим Мойсеєм, який вивів нас із кра́ю єгипетського“. І зробили вони тими днями теля, — і бовва́нові жертви прино́сили та веселилися з діл своїх рук. Але Бог відвернувся від них, і попусти́в їх вклонятися силі небесній, як написано в книзі Пророків: „Чи зако́лення й жертви Мені ви прино́сили сорок ро́ків у пустині, о доме Ізраїлів? Ви ж носили наме́та Моло́хового, і зорю вашого бога Ромфа́на, зображення, що їх ви зробили, щоб вклонятися їм. Через те запрова́джу вас аж за Вавилон!“ У наших отців на пустині була скинія свідо́цтва, як Той ізвелів, Хто Мойсею казав, щоб зробив її за зразком, якого він бачив. Її наші отці й узяли, і вне́сли з Ісусом у землю наро́дів, яких вигнав Бог з-перед обличчя наших отців, аж до ча́су Давида. Він у Бога знайшов благода́ть, і просив, щоб оселю знайти для Бога Якова. І Соломон збудував Йому дім. Але не в рукотворнім Всевишній живе, як говорить пророк: „Мені небо — престол, а земля — то підніжок ногам Моїм! Який Мені дім ви збудуєте, — говорить Господь, — або місце яке для Мого відпочинку? Хіба не рука Моя все́ це створила?“ О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви за́вжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви! Котро́го з пророків батьки ваші не переслідували? Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками, ви, що Зако́на оде́ржали через зарядження Анголів, та не зберігали його!“ Як зачули ж оце, вони запали́лися гнівом у серцях своїх, і скрегота́ли зубами на нього. А Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, — і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв, і промовив: „Ось я бачу відчи́нене небо, і Сина Лю́дського, що по Божій правиці стоїть!“ Та вони гучни́м голосом стали кричати та ву́ха собі затуляти, та й кинулися однодушно на нього!... І за місто вони його ви́вели, і зачали́ побивати камінням його. А свідки плащі свої склали в ногах юнака́, який звався Са́влом. І побивали камінням Степа́на, що молився й казав: „Господи Ісусе, — прийми духа мого!“ Упавши ж навко́лішки, скрикнув голосом гучни́м: „Не залічи́ їм, о Господи, цього гріха́!“ І, промовивши це, він спочив.