Today's Readings

First Reading

Acts 1:9-14

І, прорікши оце, як дивились вони, Він уго́ру возно́ситись став, а хмара забра́ла Його сперед їхніх оче́й. А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі́ у білій одежі ось стали при них, та й сказали: „Галілейські мужі, — чого стоїте́ й задивля́єтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, при́йде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!“ Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знахо́диться по́близько Єрусалиму, на віддаль дороги суботнього дня. А прийшовши, увійшли вони в го́рницю, де й перебували: Петро та Іван, та Яків та Андрій, Пилип та Фома, Варфоломі́й та Матвій, Яків Алфе́їв та Си́мон Зило́т, та Юда Яковів. Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінка́ми, і з Марією, матір'ю Ісусовою, та з братами Його.

First Reading

Deuteronomy 13

Кожне слово, що я наказую його вам, будете додержувати виконувати, — не додаси до нього, і не віді́ймеш від нього. Якщо повстане серед тебе пророк або снови́дець, і дасть тобі ознаку або чудо, і збу́деться та ознака й те чудо, що сказав він тобі, до того говорячи: „Ходімо ж за іншими бога́ми, яких ти не знав, і бу́демо їм служити“, то не слухайся слів того пророка або того снови́дця, бо цим Господь, Бог ваш, випробо́вує вас, щоб пізнати, чи ви любите Господа, Бога вашого, усім своїм серцем і всією своєю душею. За Господом, Богом вашим, будете ходити, і Його будете боятися, і заповіді його будете виконувати, і голосу Його будете слухатися, і Йому будете служити, і до Нього будете ли́нути. А пророк той або той снови́дець нехай буде забитий, бо намовляв на відсту́пство від Господа, Бога вашого, — що вивів вас із єгипетського кра́ю й викупив вас з дому ра́бства, — щоб звести тебе з дороги, що наказав тобі Господь, Бог твій, ходити нею; і вигубиш зло з-посеред себе. Коли намовить тебе брат твій, син твоєї матері, або син твій, або дочка́ твоя, або жінка твого лоня, або твій при́ятель, який тобі як душа твоя, таємно говорячи: „Ходімо ж і служім іншим бога́м“, яких не знав ти та батьки твої, з богів тих народів, що навколо вас, близьки́х тобі або далеких від тебе, від кінця землі й аж до кінця землі, то не будеш зго́джуватися з ним і не будеш слухатися його, і не буде милосе́рдитися око твоє над ним, і не змилосе́рдишся й не сховаєш його, бо конче заб'єш ти його, рука твоя буде на ньому найперше, щоб забити його, рука всього народу — наоста́нку. І заки́даєш його камінням, і він помре, бо жадав відвернути тебе від Господа, Бога твого, що вивів тебе з єгипетського кра́ю, з дому ра́бства. А ввесь Ізраїль буде слухати і буде боятись, і більше не буде робити такої злої речі серед тебе. Коли почуєш про одне з своїх міст, яке Господь, Бог твій, дає тобі, щоб сидіти там, що про нього кажуть: вийшли люди, сини велійяа́лові, з-поміж тебе, і звели́ з правдивої дороги ме́шканців свого міста, кажучи: „Ходімо ж, і служім іншим бога́м“, яких ви не знали, то будеш допитуватися, і будеш досліджувати, і будеш добре питати, а ось — воно правда, дійсна та річ, була зроблена та гидо́та посеред тебе, то конче ви́бий ме́шканців того міста вістрям меча, — віддай на закляття його й усе, що в ньому, та худобу його вибий вістрям меча. А всю здо́бич його збереш до сере́дини майда́ну його, і спалиш огнем те місто та всю здо́бич його цілковито для Господа, Бога твого. І стане воно купою руїн навіки, не буде вже воно відбудо́ване. І нічого з закляття нехай не прилипне до руки твоєї, щоб відвернувся Господь від палючого гніву Свого й дав тобі милосердя, і змилосе́рдився над тобою, і розмно́жив тебе, як присягнув був батькам твоїм, коли будеш слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб виконувати всі заповіді Його, що я сьогодні наказую тобі, щоб виконувати те, що справедливе в оча́х Господа, Бога твого.

First Reading

Judges 13:1-25

А Ізраїлеві сини й далі робили зло в Господніх оча́х. І Господь віддав їх у руку филисти́млян на сорок літ. І був один чоловік з Цар'ї, да́нівець з роду, а ім'я́ йому — Мано́ах. А жінка його була неплідна, і не родила. І явився Ангол Господній до тієї жінки, та й промовив до неї: „Ось ти неплі́дна, і не роджала, але ти зачнеш і породиш сина. А тепер стережись, і не пий вина та п'янко́го напо́ю, і не їж нічого нечистого, бо ось ти зачнеш, і сина породиш, і бри́тва не торкнеться його голови, бо дитя те буде Божим назоре́єм від утро́би, — і він зачне спаса́ти Ізраїля з руки филисти́млян“. І прийшла та жінка, та й сказала до чоловіка свого, говорячи: „Божий чоловік прихо́див до мене, а вигляд його — як вигляд Божого Ангола, дуже грізни́й. І я не питала його, звідки він, а йме́ння свого він мені не сказав. І сказав він мені: Ось ти зачне́ш, і поро́диш сина, а тепер не пий вина та п'янко́го напо́ю, і не їж жодної нечистости, бо дитя те буде Божим назоре́єм від утро́би аж до дня смерти своєї“. І благав Мано́ах Господа, та й сказав: „О Господи, — Божий чоловік, що його́ посилав Ти, нехай при́йде ще до нас, і нехай нас навчи́ть, що́ ми зробимо для дитини, що народиться“. І вислухав Бог цей Маноахів голос, і прийшов Божий Ангол ще до тієї жінки. А вона сиділа на полі, і Мано́аха, чоловіка її, не було́ з нею. І поспішила та жінка, і побігла та й оповіла́ чоловікові своєму, і сказала до нього: „Ось з'явився мені той чоловік, що прихо́див був того дня до ме́не“. І встав, і пішов Маноах за своєю жінкою, і прийшов до того чоловіка, та й сказав йому: „Чи ти той чоловік, що говорив до цієї жінки?“ А той сказав: „Я“. І сказав Маноах: „Тепер нехай спо́вниться слово твоє. Та як нам вихо́вувати ту дитину, і що чинити з нею? І сказав Ангол Господній до Маноаха: „Усього, що́ сказав я жінці, нехай вона стереже́ться. Усього, що́ виходить із виноградного куща́, не буде вона їсти, а вина та напо́ю п'янко́го нехай не п'є, і нічого нечистого нехай не їсть. Нехай додержує всього, що я наказав“. І сказав Маноах до Ангола Господнього: „Нехай ми заде́ржимо тебе, і пригото́вимо для тебе козля́“. І сказав Ангол Господній до Маноаха: „Якщо ти заде́ржиш мене, я не бу́ду їсти твого хліба. А якщо приготу́єш цілопа́лення — для Господа принесеш його“. Бо Маноах не знав, що це Ангол Господній. І сказав Маноах до Господнього Ангола: „Яке ім'я́ твоє? Коли спо́вниться твоє слово, то ми вшануємо тебе“. І сказав йому Ангол Господній: „Чому ти питаєшся про моє ім'я́? Воно дивне“. І взяв Маноах козля́ та жертву хлі́бну, і на скелі приніс Господе́ві. І Він учинив чудо, а Маноах та його жінка бачили те. І сталося, коли по́лум'я підіймалося з-над жертівника до неба, то Ангол Господній вознісся в по́лум'ї жертівника. А Маноах та жінка його бачили це, та й попа́дали обличчям своїм на землю. І Ангол Господній більш уже не появлявся до Маноаха та до жінки його. Тоді Маноах пізнав, що це Ангол Господній. І сказав Маноах до своєї жінки: „Ми справді помремо́, бо ми бачили Бога“. І сказала йому жінка його: „Коли б Господь хотів був повбивати нас, не взяв би з нашої руки цілопа́лення та хлібної жертви, і не дав би нам побачити всього цьо́го, і не об'явив би нам цього ча́су речі, як це“. І породила та жінка сина, і назвала ім'я́ йому: Самсо́н. І виро́став той хло́пець, і Господь благословля́в його́. А Дух Господній почав дія́ти в ньо́му в Дановім табо́рі між Цор'а та між Ештаолом.

Morning Prayer — First Lesson

1 Samuel 29

І зібрали филисти́мляни всі свої війська́ до Афеку, а Ізраїль таборував в Аїні, що в Їзреелі. А филистимські князі перехо́дили за сотнями та за тисячами, Давид же та люди його ішли накінці́ ра́зом з Ахішем. І казали филисти́мські князі́: „Що́ це за євреї?“ А Ахі́ш відказав филистимським князя́м: „Таж це Давид, раб Саула, Ізраїлевого царя, що був зо мною певний час, чи то роки, а я не знайшов у ньому нічого злого від дня його прихо́ду аж до дня цього.“ І гнівалися на нього филистимські князі́. І сказали йому филистимські князі: „Заверни того́ чоловіка, і нехай він ве́рнеться до свого місця, де ти призна́чив йому, і нехай він не йде з нами на війну, і не стане нам противником на війні. І чим він може подо́батися своєму панові? Хіба головами цих людей? Чи ж це не той Давид, що про нього співали в танцях, говорячи: „Саул повбивав свої тисячі, а Давид — десятки тисяч свої!“ І покликав Ахіш Давида, і сказав до нього: „Як живий Господь, — ти правдивий, і в моїх оча́х добрий твій вихід та вхід твій зо мною в табо́рі, бо я не знайшов у тобі зла від дня прихо́ду твого до мене аж до цього дня. Та в оча́х князі́в ти не добрий. А тепер вернися та йди в мирі, і не зробиш зла в оча́х филистимських князів“. А Давид сказав до Ахіша: „Що́ ж зробив я? І що́ ти знайшов у своєму рабові від дня, коли став я перед твоїм обли́ччям, аж до цього дня, що я не ви́йду й не буду воювати з ворогами мого пана, царя?“ І відповів Ахіш і сказав до Давида: „Знаю я, що ти добрий в оча́х моїх, немов Ангол Божий. Та филистимські князі сказали: Нехай не йде він із нами на війну́! А тепер устань рано вранці ти та раби пана твого, що прийшли з тобою. І повставайте рано вранці, і як вам розсвіне́, ідіть!“ І встав рано вранці Давид та люди його, щоб піти ра́нком і вернутися до филистимського кра́ю. А филисти́мляни пішли до Ізраїля.

Epistle

Wisdom 10:10-14

First Reading

Daniel 1

За третього року царюва́ння Йояки́ма, Юдиного царя, прийшов Навуходоно́сор, цар вавилонський, до Єрусалиму, та й обліг його́. І дав Госпо́дь в його руку Йояки́ма, Юдиного царя, та частину по́суду Божого дому, і він відправив їх до кра́ю вавилонського, до дому свого бога, а по́суд відправив до скарбни́чного дому свого бога. І сказав цар до Ашпеназа, начальника його е́внухів, щоб приве́сти з Ізраїлевих синів, і з царсько́го, і з шляхе́тського роду, юнакі́в, що нема в них жодної ва́ди, і вони вродли́вого ви́гляду та розумні в усякій мудрості, і здібні до знання́, і розуміють науку, і щоб у них була́ мото́рність служи́ти в царсько́му пала́ці, і щоб навчати їх книг та мови халдеїв. І призна́чив їм цар щоденну пожи́ву, з царсько́ї ї́жі та з вина, що сам його пив, а на їхнє вихова́ння — три роки, а по закі́нченні їх стануть вони перед царськи́м обличчям. І були́ серед них з Юдиних синів Даниїл, Ана́нія, Мисаї́л та Аза́рія. А нача́льник е́внухів дав їм інші імена́, і дав Даниїлові ім'я́ Валтаса́р, а Ананії — Шадра́х, а Мисаїлові — Меша́х, а Азарії — Авед-Не́ґо. І поклав Даниїл собі на серце, що він не оскверни́ться ї́жею царя та питво́м, що той сам його пив, і просив від начальника е́внухів, щоб не оскверни́тися. І дав Бог Даниїлові ласку та милість перед начальником е́внухів. І сказав начальник е́внухів до Даниїла: „Боюсь я свого пана царя, бо він ви́значив вашу ї́жу та ваше питво́. Бо коли б він побачив ваше обличчя худішим, ніж у тих юнакі́в, що вашого віку, то ви зробите мою голову винуватою перед царем“. І сказав Даниїл до старшо́го, якого начальник е́внухів призна́чив над Даниїлом, Ананією, Мисаїлом та Азарією: „Ви́пробуй но своїх рабів десять день, і нехай дають нам із ярини́, — і ми бу́демо їсти, та воду — і бу́демо пити. І нехай з'я́вляться перед тобою наші обличчя та обличчя тих юнакі́в, що їдять царську́ їжу, — і згідно з тим, що побачиш, зроби зо своїми рабами“. І той послухався їх у цьому, і випробо́вував їх десять день. А по десяти днях їхній вигляд ви́явився кращим, і вони були здорові́ші на тілі, аніж усі ті юнаки́, що їли царську́ ї́жу. І цей старший відно́сив їхню їжу та вино їхнього пиття́, а давав їм ярину́. А ці че́тверо юнакі́в, — дав їм Бог пізна́ння та розумі́ння в кожній книжці та мудрості, а Даниїл розумівся на всякому виді́нні та снах. А на кінець тих днів, коли цар сказав приве́сти їх, то начальник е́внухів привів їх перед обличчя Навуходоно́сорове. І цар розмовляв з ними, і зо всіх них жоден не був зна́йдений таким, як Даниїл, Ана́нія, Мисаї́л та Аза́рія. І вони ставали перед царськи́м обличчям. А всяку справу мудрости та розуму, що шукав від них цар, то він знайшов їх уде́сятеро мудрішими від усіх чарівникі́в та заклиначі́в, що були́ в усьому його царстві. І був Даниїл там аж до першого року царя Кі́ра.

Morning Prayer — Second Lesson

Acts 10

Проживав же один чоловік у Кесарі́ї, на йме́ння Корни́лій, сотник по́лку, що звавсь Італійським. З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щедру ми́лостиню, і за́вжди Богові молився. Явно він у видінні, десь коло години дев'ятої дня, бачив Ангола Божого, що до нього зійшов і промовив йому: „Корни́лію!“ Він поглянув на нього й жахнувся, й сказав: „Що, Господи?“ Той же йому відказав: „Моли́тви твої й твоя ми́лостиня перед Богом згадалися. Тепер же пошли до Йоппі́ї людей, та й приклич Си́мона, що зветься Петром. Він гостює в одно́го гарбарника Си́мона, що дім має при морі. Він скаже тобі, що́ ти маєш робити“. Коли ж Ангол, що йому говорив, відійшов, той закликав двох із своїх слуг домо́вих, і вояка́ богобійного з тих, що служили при ньому, і розповів їм усе та й послав їх в Йоппі́ю. А наступного дня, як у дорозі були́ вони та наближа́лись до міста, Петро вийшов на го́рницю, щоб помолитись, о годині десь шостій. І став він голодний, і їсти схотів. Як йому ж готували, захо́плення на нього найшло, і бачить він небо відкрите, і якуюсь посу́дину, що схо́дила, немов простира́ло велике, яка, за чотири кінці прив'язана, спускалась додолу. У ній же знахо́дились чотириногі всілякі, і зе́мне гаддя, і небесні пташки́. І голос почувся до нього: „Устань, заколи, Петре, і їж!“ А Петро відказав: „Жа́дним способом, Господи, — бо ніко́ли не їв я нічого оги́дного чи то нечистого!“ І знов голос удруге до нього: „Що від Бога очи́щене, не вважай за оги́дне того́!“ І це сталося тричі, і посу́дина знов була взята на небо. Як Петро ж у собі бенте́жився, що́ б то значило те видіння, що бачив, то ось посланці́ від Корнилія, розпитавши про Си́монів дім, спинилися перед ворі́тьми, і спиталися, крикнувши: „Чи то тут сидить Си́мон, що зветься Петро?“ Як Петро ж над видінням роздумував, Дух промовив до нього: „Онде три чоловіки шукають тебе. Але встань і зійди, і піди з ними без жодного су́мніву, бо то Я їх послав!“ І зійшовши Петро до тих му́жів, промовив: „Ось я той, що його ви шукаєте. З якої причини прийшли ви?“ А вони відказали: „Сотник Корни́лій, муж праведний та богобійний, слави доброї в усього люду юдейського, святим а́нголом був у видінні наставлений, щоб до дому свого покли́кати тебе та послухати слів твоїх“. Тоді він покликав й гостинно прийняв їх. А другого дня він устав та й із ними пішов; також дехто з братів із Йоппі́ї пішли з ним. І назавтра прийшли вони до Кесарі́ї. А Корнилій чекав їх, рідню й близьких дру́зів покликавши. А як увіходив Петро, Корнилій зустрінув його, і до ніг йому впав і вклонився. Та Петро його підвів, промовляючи: „Устань, бо й сам я люди́на!“ І, розмовляючи з ним, увійшов, і знайшов багатьох, що зібралися, і промовив до них: „Ви знаєте, що не вільно юдеєві приставати й прихо́дити до чужани́ці. Та відкрив мені Бог, щоб я жодну люди́ну не мав за огидну чи то за нечисту. Тому я без вага́ння прибув, як покликано. Тож питаю я вас: З якої причини ви слали по мене?“ А Корни́лій сказав: „Четвертого дня аж до цієї години я по́стив, а о дев'ятій годині молився я в домі своїм. І ото, перед мене став муж у блискучій одежі й сказав: „Корнилію, почута молитва твоя, і твої ми́лостині перед Богом згадалися. Тож пошли до Йоппі́ї, і приклич Си́мона, що зветься Петром. Він гостює в гарба́рника Си́мона, у госпо́ді край моря, — він при́йде й розпові́сть тобі“. Я зараз по тебе послав, — ти добре зробив, що прийшов. Тож тепер перед Богом ми всі стоїмо́, щоб почути все те, що Господь наказав був тобі“. А Петро відкрив у́ста свої та й промовив: „Пізнаю́ я поправді, що „не дивиться Бог на обличчя“, але в кожнім наро́ді приємний Йому, хто боїться Його й чинить праведність. Він слово послав для Ізраїлевих синів, благові́стячи мир через Ісуса Христа, що Госпо́дь Він усім. Ви знаєте справу, що по всій Юдеї була й зачала́сь з Галілеї, після хрищення, що Іван проповідував, Ісуса, що був із Назаре́ту, як помазав Його Святим Духом і силою Бог. І ходив Він, добро чинячи й усіх уздоро́влюючи, кого поневолив диявол, бо Бог був із Ним. І ми свідки всьому, що́ Він учинив у Юдейському кра́ї та в Єрусалимі, — та вбили Його, на дереві повісивши. Але Бог воскресив Його третього дня, і дав Йому, щоб з'явився, не всьому наро́дові, але наперед Богом вибраним свідкам, нам, що з Ним їли й пили, як воскрес Він із мертвих. І Він нам звелів, щоб наро́дові ми проповідували та засві́дчили, що то Він є призначений Богом Суддя для живих і для мертвих. Усі пророки свідку́ють про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, одержить про́щення гріхів Його Йме́нням“. Як Петро говорив ще слова́ ці, зли́нув Святий Дух на всіх, хто слухав слова́. А обрі́зані віруючі, що з Петром прибули́, здивувалися дивом, що дар Духа Святого пролився також на пога́н! Бо чули вони, що мовами різними ті розмовляли та Бога звели́чували... Петро тоді відповів: „Чи хто може заборонити христитись водою оцим, що оде́ржали Духа Святого, як і ми?“ І звелів охриститися їм у Йме́ння Ісуса Христа. Тоді просили його позостатися в них кілька днів.

Responsorial Psalm

Psalm 13

Gospel

Luke 14:26-33

„Коли хто прихо́дить до Мене, і не знена́видить свого батька та матері, і дружи́ни й дітей, і братів і сесте́р, а до того й своє́ї душі́ , — той не може буть учнем Моїм! І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, — той не може бути учнем Моїм! Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й вида́тків не ви́рахує, — чи має потрібне на ви́конання, щоб, коли покладе він основу, але докінчи́ти не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, говорячи: „Чоловік цей почав будувати, але докінчи́ти не міг“. Або який цар, ідучи́ на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спромо́жен він із десятьма́ тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма́ тисячами проти нього? Коли ж ні, то, як той ще дале́ко, шле посольство до нього та й просить про мир. Так ото й кожен із вас, який не зречеться усьо́го, що має, не може бути учнем Моїм.

Responsorial Psalm

Psalm 94

Responsorial Psalm

Psalm 103

Responsorial Psalm

Psalm 98

Evening Prayer — First Lesson

1 Samuel 30

І сталося, коли Давид та люди його йшли до Цікла́ґу, третього дня, то амалики́тяни вдерлися до пі́вдня та до Ціклаґу, — і побили Ціклаґ та спалили його огнем. І позабирали вони до неволі жіно́к, що були в ньому, від мало́го аж до великого, нікого не забили, але забрали, та й пішли своєю дорогою. І прийшов Давид та його люди до того міста, а воно спа́лене огнем! А їхні жінки, та сини їхні, та їхні до́чки — забрані в неволю. І підніс Давид та народ, що з ним, свій голос, та й плакали, аж поки не стало їм сили плакати. І були взяті до неволі оби́дві Давидові жінки́: їзреелі́тка Ахіноам та Авіґаїл, коли́шня жінка кармелітянина Навала. І було Давидові дуже гірко, бо народ говорив, щоб його вкаменувати, бо засмутилася душа всього народу, — кожен обурився за синів своїх та за дочо́к своїх. Та Давид зміцни́вся Господом, Богом, своїм. І сказав Давид до священика Евіятара, Ахімеле́хового сина: „Принеси до мене ефо́да!“ І Евіята́р приніс ефода до Давида. І запитав Давид Господа, говорячи: „Чи мені гнатися за тією ордою, чи дожену́ її?“ А Він відказав йому́: „Женися, бо конче дожене́ш, і конче ви́зволиш“. І пішов Давид, він та шість сотень люда, що з ним, і вони прийшли аж до потоку Бесор; а відсталі спинилися. І гнався Давид, він та чотири сотні чоловіка. А двісті люда спини́лися, бо були слабі, щоб перейти потока Бесор. І знайшли вони в полі єги́птянина, і привели́ його до Давида, і дали йому хліба, а він їв, і напоїли його водою. І дали́ йому половину грудки сушених фіґ та дві в'язки родзи́нок. І він з'їв, і вернувся дух його до нього, бо він не їв хліба та не пив води три дні та три ночі. І запитав його Давид: „Чий ти та звідкіля́ ти?“ А той відказав: „Я єгипетський юнак, раб амаликитянина. Та покинув мене пан мій, бо я захворі́в три дні тому. Ми були вдерлися на пі́вдень керетеїв, і на той, що Юдин, та на південь Калева. А Ціклаґ ми спалили огнем“. I сказав йому Давид: „Чи не заведеш мене до тієї орди?“ А той відповів: „Присягни мені Богом, що не вб'єш мене, і що не ви́даси мене в руку мого пана, то спрова́джу тебе до тієї орди“. І він спрова́див його, аж ось — вони розпоро́шені по пове́рхні всієї тієї землі, їдять та п'ють та святкують з при́воду всієї тієї великої здо́бичі, що вони набрали з филистимського кра́ю та з Кра́ю Юдиного. І бив їх Давид від ранку аж до вечора насту́пного дня, і не втік із них ніхто, крім чотирьохсот чоловіка хлопців, що повсіда́ли на верблю́дів, і повтіка́ли. І врятував Давид усе, що позабирав був Амалик. І оби́дві свої жі́нки Давид урятував. І не пропало їм нічого: усе, від мало́го й аж до великого, і аж до синів та дочо́к, і від здо́бичі, і аж до всьо́го, що ті взяли були собі, — усе вернув Давид! І взяв Давид усю худобу дрібну́ та худобу велику, а ті, що йшли перед тією чередою, говорили: „Це Давидова здо́бич!“ Пото́му прийшов Давид до тих двохсот людей, що були слабі́, щоб іти за Давидом, і що їх він лишив був при потоці Бесо́р, а вони повихо́дили назу́стріч Давидові та назустріч народові, що з ним. І підійшов Давид до народу, і запитався їх про мир. І стали говорити всі люди злі та негідні з тих людей, що ходи́ли з Давидом, та й сказали: „Вони не ходили з нами, тому не дамо їм зо здо́бичі, що ми відняли, бо кожному дамо тільки жінок його та синів його, нехай відведуть, і нехай ідуть!“ А Давид сказав: „Не робіть так, браття мої, з тим, що дав нам Госпо́дь, і пильнував нас, і дав орду́, що йшла на нас, у нашу руку. А хто послухає вас у такій речі? Бо яка частина того, хто ходив до бо́ю, то така частина й того, хто сидів при ре́чах, — рівно поділять“. І сталося від цього дня й далі, і зробив він це за постанову та за зви́чай для Ізраїля, і він існу́є аж до цього дня. І прийшов Давид до Цікла́ґу, і послав зо здо́бичі Юдиним старши́м, при́ятелям своїм, говорячи: „Оце вам подарок зо здо́бичі Господніх ворогі́в“, — тим, що в Бет-Елі, і тим, що в Рамо́ті півде́ннім, і тим, що в Яттері, і тим, що в Ароері, і тим, що в Сіфмоті, і тим, що в Ештемоа, і тим, що в Рахалі, і тим, що в міста́х Єрахмелеянина, і тим, що в містах Кене́янина, і тим, що в Хормі, і тим, що в Бор-Ашані, і тим, що в Атаху, і тим, що в Хевро́ні, і до всіх тих місць, куди ходив Давид, він та люди його.

Second Reading

II Corinthians 8

Повідомляємо ж вас, браття, про Божу благода́ть, що да́на Церква́м македо́нським, що серед великого досвіду горя вони мають радість рясну́, і глибоке їхнє убо́зтво збага́тилось багатством їхньої щирости; бо вони добровільні в мі́ру сил своїх, і над силу, засвідчую, — із ревним блага́нням вони нас просили, щоб ми прийняли́ дар та спільність служіння святим. І не так, як наді́ялись ми, але віддали́ себе перш Господе́ві та нам із волі Божої, щоб ми благали Тита, щоб він, як був перше зачав, так і скінчи́в би в вас оце добре ді́ло. А ви, як у всім, збагачуєтесь: вірою, і словом, і розумом, і всякою пильністю, і вашою любов'ю до нас, — щоб збагачувались ви і в благода́ті оцій. Не кажу́ це, як нака́за, але́ пильністю інших досві́дчую щирість любови й вашої. Бо ви знаєте благода́ть Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убо́зтвом. І раду даю вам про це, бо це вам на пожи́ток, що не тільки чинили, але перші ви стали й бажати з минулого ро́ку. А тепер закінчі́ть роботу, щоб ви, як горли́во бажали, так і виконали б у міру можности. Бо коли є охота, то приємна вона згідно з тим, що́ хто має, а не з тим, чого хто не має. Хай не буде для інших полегша, а тягар для вас, але рівність для всіх. Ча́су тепе́рішнього ваш достаток нехай неста́ткові їхньому допоможе, щоб і їхній достаток був на ваш неста́ток, щоб рівність була́, як написано: „Хто мав багато, той не мав зайвини́, а хто мало, — не мав недостачі“. Та Богові дяка, що Він таку пильність про вас дав у Ти́тове серце, бо блага́ння прийняв він, але́, бувши горли́вий, удався до вас добровільно. А з ним ра́зом послали ми брата, якого по всіх Церква́х хвалять за Єва́нгелію, і не тільки оце, але ви́браний був від Церко́в бути товаришем нашим у дорозі для благода́ті тієї, якій служимо ми на хвалу́ Само́го Господа, остерігаючись того, щоб хто не дорікав нам цим достатком, що ним служимо ми, дба́ючи про добро не тільки перед Богом, але й перед людьми́. А ми з ними послали були́ брата нашого, про пильність якого ми часто досвідчувались у речах багатьо́х, який ще пильніший тепер — через велике довір'я до вас. Щодо Тита, то він мій това́риш, а ваш співробі́тник; щождо наших братів — вони посланці від Церко́в, вони слава Христова! Отож, дайте їм доказа своєї любови й нашого хвалі́ння вас перед Церква́ми!

Second Reading

James 3

Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший о́суд при́ймемо. Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний прибо́ркувати й усе тіло. От і ко́ням вкладаєм узде́чки до ро́та, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо. От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітра́ми жорсто́кими, проте найменшим сте́рном скеро́вуються, куди хоче стерни́чий. Так само й язик, — малий член, але хва́литься ве́льми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса! І язик — то огонь. Як світ неправости, поста́влений так поміж нашими членами, язик скверни́ть усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни. Бо всяка природа звірі́в і пташо́к, гадів і мо́рських потвор прибо́ркується, і прибо́ркана буде природою лю́дською, та не може ніхто із людей язика вгамува́ти, — він зло безупи́нне, він повний отрути смерте́льної! Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу. Із тих самих уст виходить благослове́ння й прокля́ття. Не повинно, брати́ мої, щоб так це було́! Хіба з одно́го отвору виходить вода солодка й гірка́? Хіба може, бра́ти мої, фіґове дерево родити оливки, або виноград — фіґи? Солодка вода не тече з солонця́. Хто мудрий і розумний між вами, нехай він покаже діла́ свої в ла́гідній мудрості добрим поводженням! Коли ж гірку́ заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, — це не мудрість, що ніби зве́рху походить вона, але земна, тілесна та де́монська. Бо де за́здрість та сварка, там бе́злад та всяка зла річ! А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, ла́гідна, покірлива, повна милосердя та добрих пло́дів, безстороння та нелукава. А плід праведности сіється творцями миру.

Second Reading

1 Thessalonians 1:1-10

Павло й Силуа́н та Тимофій до Церкви Солу́нської в Бозі Отці й Господі Ісусі Христі: благода́ть вам і мир! Ми дякуємо Богові за́вжди за всіх вас, згадуючи вас у наших моли́твах. Ми згадуємо безпереста́нку про ваше ді́ло віри, і про працю любови, і про терпіння надії на Господа нашого Ісуса Христа, перед Богом і Отцем нашим, зна́ючи, Богом улю́блені браття, про ваше обра́ння. Бо наша Єва́нгелія не була́ для вас тільки у слові, а й у силі, і в Дусі Святім, і з великим упе́вненням, як знаєте ви, які ми були́ поміж вами для вас. І ви стали наслідувачі нам і Господе́ві, слово прийнявши в великому утискові з радістю Духа Святого, так що ви стали взірце́м для всіх віруючих у Македонії та в Ахаї. Бо проне́слося Слово Господнє від вас не тільки в Македонії та в Ахаї, а й до кожного міста прийшла ваша віра в Бога, так що вам непотрібно казати чого́сь. Вони бо звіщають про нас, який був при́хід наш до вас, і як ви наверну́лись до Бога від і́долів, щоб служити живому й правдивому Богові, і з неба очікувати Сина Його, що Його воскресив Він із мертвих, Ісуса, що визволює нас від майбу́тнього гніву.

Second Reading

2 Peter 1:1-10

Симеон Петро, раб та апо́стол Ісуса Христа, до тих, хто одержав із нами рівноці́нну віру в праведності Бога нашого й Спасителя Ісуса Христа: благодать вам та мир нехай примно́житься в пізна́нні Бога й Ісуса, Господа нашого! Усе, що потрібне для життя та побожности, подала́ нам Його Божа сила пізна́нням Того, Хто покликав нас славою та чесно́тою. Через них даро́вані нам цінні та великі обі́тниці, щоб ними ви стали уча́сниками Божої Істо́ти, утікаючи від пожадливого світового тління. Тому́ докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесно́ту, а в чесно́ті — пізна́ння, а в пізнанні — стри́мання, а в стри́манні — терпеливість, а в терпеливості — благоче́стя, а в благочесті — брате́рство, а в братерстві — любов. Бо коли це в вас є та примно́жується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізна́ння Господа нашого Ісуса Христа. А хто цього не має, той сліпий, короткозо́рий, він забув про очи́щення з своїх давніх гріхів. Тому́, браття, тим більше дба́йте чинити міцни́м своє покли́кання та ви́брання, бо, ро́блячи так, ви ніко́ли не спіткне́тесь.

Gospel

John 14

Неха́й серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осе́ль у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготува́ти місце для вас? А коли́ відійду́ й приготу́ю вам місце, Я зно́ву прийду́ й заберу́ вас до Себе, щоб де Я — були й ви. А куди Я йду — дорогу ви знаєте“. Говорить до Нього Хома́: „Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу?“ Промовляє до нього Ісус: „Я — дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене. Коли б то були ви пізна́ли Мене, ви пізнали були б і Мого Отця. Відтепе́р Його знаєте ви, і Його бачили“. Говорить до Нього Пилип: „Господи, покажи нам Отця, — і ви́стачить нам“! Промовляє до нього Ісус: „Стільки ча́су Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: „Покажи нам Отця?“ Чи не віруєш ти, що Я — в Отці, а Отець — у Мені? Слова́, що Я вам говорю́, говорю не від Се́бе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті. Повірте Мені, що Я — в Отці, а Отець — у Мені! Коли ж ні, то повірте за вчинки самі. Поправді, поправді кажу́ вам: Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учи́нить, бо Я йду до Отця. І коли що просити ви бу́дете в Іме́ння Моє, те вчиню́, щоб у Сині прославивсь Отець. Коли бу́дете в Мене просити чого в Моє Йме́ння, то вчиню́. Якщо Ви Мене любите, — Мої заповіді зберігайте! І вблагаю Отця Я, — і Втіши́теля іншого дасть вам, щоб із вами повік перебува́в, — Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебува́є, і в вас буде Він. Я не кину вас си́ротами, — Я прибу́ду до вас! Ще недовго, і вже світ Мене не побачить, але ви́ Мене бачити бу́дете, бо живу Я — і ви жити бу́дете! Того дня пізна́єте ви, що в Своїм Я Отці, а ви в Мені, і Я в вас. Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю́ Його, і об'явлюсь йому Сам“. Запитує Юда, не Іскаріотський, Його: „Що то, Господи, що Ти нам об'явитися маєш, а не світові?“ Ісус відповів і до нього сказав: „Як хто любить Мене, той слово Моє берегти́ме, і Отець Мій полюбить його, і Ми при́йдемо до нього, і оселю закладе́мо в нього. Хто не любить Мене, той не береже́ Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене. Говорив це Я вам, бувши з вами. Утіши́тель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я́ Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив. Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не триво́житься, ані не лякається! Чули ви, що Я вам говори́в: „Я відхо́джу, і вернуся до вас“. Якби́ ви любили Мене, то ви б ті́шилися, що Я йду до Отця, — бо більший за Мене Отець. І тепер Я сказав вам, передніше, ніж сталося, щоб ви вірували, коли станеться. Небагато вже Я говори́тиму з вами, бо надхо́дить князь світу цього, а в Мені він нічого не має, та щоб світ зрозумів, що люблю́ Я Отця, і як Отець наказав Мені, так роблю́. Уставайте, — ходім звідсіля́!

Evening Prayer — Second Lesson

James 2

Брати́ мої, не зважаючи на обличчя, майте віру в нашого Господа слави, Ісуса Христа. Бо коли до вашого зібра́ння ввійде чоловік із золотим перснем, у шаті блискучій, увійде й біда́р у вбогім вбранні́, і ви поглянете на то́го, хто в шаті блискучій, і скажете йому: „Ти сідай вигі́дно отут,“ а бідаре́ві прокажете: „Ти стань там, чи сідай собі тут на підніжку моїм“, то чи не стало між вами поді́лення, і не стали ви злоду́мними суддями? Послухайте, мої брати любі, — чи ж не вибрав Бог бідарі́в цього світу за багатих вірою й за спадкоє́мців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його? А ви бідаря́ зневажили! Хіба не багачі переслідують вас, хіба не вони тягнуть вас на суди́? Хіба не вони зневажають те добре ім'я́, що ви ним називаєтесь? Коли ви Зако́на Царсько́го виконуєте, за Писа́нням: „Люби свого ближнього, як самого себе“, то ви робите добре. Коли ж дивитеся на обличчя, то чините гріх, бо Зако́н удоводнює, що ви винуватці. Бо хто всього Зако́на виконує, а згрішить в одно́му, той винним у всьому стає. Бо Той, Хто сказав: „Не чини перелю́бства“, також наказав: „Не вбивай“. А хоч ти перелю́бства не чиниш, а вб'єш, то ти переступник Зако́ну. Отак говоріть і отак чиніть, як такі, що будете суджені зако́ном волі. Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя. Милосердя бо ставиться вище за суд. Яка ко́ристь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного по́корму, а хтонебудь із вас до них скаже: „Ідіть з миром, грійтесь та їжте“, та не дасть їм потрібного тілу, — що ж то поможе? Так само й віра, коли діл не має, — ме́ртва в собі! Але скаже хтоне́будь: „Маєш ти віру, а я маю діла; покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх“. Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й де́мони вірують, — і тремтять. Чи хочеш ти знати, о марна́ люди́но, що віра без діл — ме́ртва? Авраам, отець наш, — чи він не з діл виправданий був, як поклав був на же́ртівника свого сина Ісака? Чи ти бачиш, що віра помогла його ділам, і вдоскона́лилась віра із діл? І зді́йснилося Писа́ння, що каже: „Авраам же ввірував Богові, і це йому зараховане в праведність, і був на́званий він другом Божим“. Отож, чи ви бачите, що люди́на виправдується від діл, а не тільки від віри? Чи так само і блудни́ця Раха́в не з діл виправдалась, коли прийняла́ посланці́в, і дорогою іншою випустила? Бо як тіло без духа ме́ртве, так і віра без діл — мертва!

Gospel

Mark 15:21-41

І одного перехо́жого, що з поля вертався, Си́мона Кіріне́янина, батька Олександра та Ру́фа, змусили, щоб хреста Йому ніс. І Його привели́ на місце Голго́фу, що значить „Черепо́вище“. І давали Йому пити вина, із ми́ррою змішаного, але Він не прийня́в. І Його розп'яли́, і „поділили одежу Його, кинувши же́реб про неї“, хто що ві́зьме. Була́ ж третя година, як Його розп'яли́. І був написаний на́пис провини Його: „Цар Юдейський“. Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників, — одно́го право́руч, і одно́го ліво́руч Його. І збулося Писа́ння, що каже: „До злочи́нців Його зарахо́вано!“ А хто побіч прохо́див, то Його лихосло́вили, „голова́ми своїми хитали“ й казали: „Отак! Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, — зійди із хреста, та спаси Самого Себе!“ Теж і первосвященики з книжниками глузува́ли й один до одного казали: „Він інших спасав, — а Самого Себе не може спасти! Христос, Цар Ізраїлів, — нехай зі́йде тепер із хреста, щоб побачили ми та й увірували“. Навіть ті, що ра́зом із Ним були ро́зп'яті, насміхалися з Нього. А як шоста година настала, то аж до години дев'ятої те́мрява стала по ці́лій землі. О годині ж дев'ятій Ісус скрикнув голосом гучни́м та й вимовив: „Елої́, Елої́, — лама́ савахта́ні“, що в перекладі значить: „Боже Мій, Боже Мій, — на́що Мене Ти покинув?“ Дехто ж із тих, що стояли навколо, це почули й казали: „Ось Він кличе Іллю́!“ А один із них побіг, намочив губку о́цтом, настроми́в на трости́ну, і давав Йому пити й казав: „Чекайте, побачим, — чи при́йде Ілля́ Його зняти!“ А Ісус скрикнув голосом гучни́м, — і духа віддав! І в храмі завіса розде́рлась надво́є, — від ве́рху аж додолу. А сотник, що насу́проти Нього стояв, як побачив, що Він отак духа віддав, то промовив: „Чоловік Цей був справді Син Божий!“ Були ж і жінки́, що дивились здалека, між ними Марі́я Магдали́на, і Марія, мати Якова Молодшого та Йосі́ї, і Саломі́я, що вони, як Він був у Галілеї, ходили за Ним та Йому прислуго́вували; і інших багато, що до Єрусалиму прийшли з Ним.

Gospel

John 1:18-28

Ніхто Бога ніко́ли не бачив, — Одноро́джений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був. А це ось свідо́цтво Іванове, як юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: „Хто́ ти такий?“ І він визнав, і не зрікся, а визнав: „Я — не Христос“. І запитали його: „А хто ж? Чи Ілля́?“ І відказує: „Ні!“ „Чи пророк?“ І дав відповідь: „Ні!“ Сказали ж йому: „Хто́ ж ти такий, щоб дати відповідь тим, хто послав нас? Що́ ти кажеш про себе самого?“ Відказав: „Я голос того, хто кличе: В пустині рівняйте дорогу Господню“, як Іса́я пророк заповів“. Посланці ж із фарисеїв були́. І вони запитали його та сказали йому́: „Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк?“ Відповів їм Іван, промовляючи: „Я водою хрищу́, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте. Він Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'яза́ти ремінця́ від узуття́ Його я негідний“. Це в Віфа́нії ді́ялося, на тім боці Йорда́ну, де христив був Іван.

Gospel

Acts 8

А Савл похваляв його вби́вство. І утиск великий постав того дня проти єрусалимської Церкви, і всі, крім апо́столів, розпоро́шилися по краях юдейських та самарійських. І поховали Степа́на му́жі побожні, і плакали ревно за ним. А Савл нищив Церкву, — вдирався в доми́, витягав чоловіків і жінок та давав до в'язниці. Ходили тоді розпоро́шенці, та Боже Слово благовісти́ли. Ось Пилип прийшов до самарійського міста, і проповідував їм про Христа. А люди вважали на те, що Пилип говорив, і згідно слухали й бачили чу́да, які він чинив. Із багатьох бо, що мали їх, ду́хи нечисті вихо́дили з криком великим, і багато розсла́блених та кривих уздорови́лися. І радість велика в тім місті була́! Був один чоловік, на ім'я́ йому́ Си́мон, що до того в цім місті займавсь ворожби́тством та дурив самарійський наро́д, видаючи себе за якогось великого. Його слухали всі, — від найменшого аж до найбільшого, кажучи: „Він — сила Божа, що зветься велика!“ Його ж слухалися, бо він їх довший час дивував ворожби́тством. Та коли йняли віри Пилипові, що благовістив про Боже Царство й Ім'я́ Ісуса Христа, чоловіки й жінки охристи́лися. Увірував навіть сам Си́мон, і, охристившись, тримався Пилипа; а бачивши чуда й знаме́на великі, він дуже дивувався. Як зачули ж апо́столи, які в Єрусалимі були, що Боже Слово прийняла́ Самарі́я, то послали до них Петра та Івана. А вони, як прийшли, помолились за них, щоб Духа Святого вони прийняли́, бо ще ні на о́дного з них Він не схо́див, а були вони тільки охрищені в Ім'я́ Господа Ісуса. Тоді на них руки поклали, і прийняли́ вони Духа Святого! Як побачив же Си́мон, що через наклада́ння апо́стольських рук Святий Дух подається, то приніс він їм гроші, і сказав: „Дайте й мені таку вла́ду, щоб той, на кого́ покладу́ свої руки, одержав би Духа Святого!“ Та промовив до нього Петро: „Нехай згине з тобою те срібло твоє, бо ти ду́мав набути дар Божий за гроші! У цім ділі нема тобі частки ні уділу, бо серце твоє перед Богом не слушне. Тож покайся за це лихе ді́ло своє, і проси Господа, — може про́щений буде тобі за́мір серця твого! Бо я бачу, що ти пробува́єш у жо́вчі гіркі́й та в пу́тах неправди“. А Си́мон озвався й сказав: „Помоліться за мене до Господа, щоб мене не спіткало нічого з того, про що ви говорили“. А вони ж, засвідчивши, і Слово Господнє звістивши, повернулись до Єрусалиму, і звіщали Єва́нгелію в багатьох самарійських осе́лях. А ангол Господній промовив Пилипові, кажучи: „Устань та на пі́вдень іди, на дорогу, що від Єрусалиму до Га́зи спускається, — порожня вона“. І, вставши, пішов він. І ось муж етіо́пський, скопе́ць, вельможа Канда́ки, цариці етіопської, що був над усіма́ її ска́рбами, що до Єрусалиму прибув поклонитись, вертався, і, сидючи́ на пово́зі своїм, читав пророка Ісаю. А Дух до Пилипа промовив: „Підійди, та й пристань до цього пово́зу“. Пилип же підбіг і почув, що той читає пророка Ісаю, та й спитав: „Чи розумієш, що́ ти читаєш?“ А той відказав: „Як же мо́жу, як ніхто не напу́тить мене?“ І впросив він Пилипа піднятись та сісти з ним. А слово Писа́ння, що його він читав, було це: „Як вівцю́ на заріз Його ве́дено, і як ягня супроти стрижія́ безголосе, так Він не відкрив Своїх уст! У прини́женні суд Йому віднятий був, а про рід Його хто розповість? Бо життя Його із землі забирається“. Відізвався ж скопе́ць до Пилипа й сказав: „Благаю тебе, — це про ко́го говорить пророк? Чи про себе, чи про іншого кого?“ А Пилип відкрив у́ста свої, і, зачавши від цього Писа́ння, благовістив про Ісуса йому. І, як шляхо́м вони їхали, прибули́ до якоїсь води. І озвався скопець: „Ось вода. Що мені заважає христитись?“ А Пилип відказав: „Якщо віруєш із повного серця свого, то можна“. А той відповів і сказав: „Я вірую, що Ісус Христос — то Син Божий!“ І звелів, щоб по́віз спинився. І оби́два — Пилип та скопе́ць — увійшли до води, і охристив він його. А коли вони вийшли з води, Дух Господній Пилипа забрав, і скопе́ць уже більше не бачив його. І він їхав, радіючи, шляхом своїм. А Пилип опинився в Азо́ті, і, переходячи, звіщав Єва́нгелію всім містам, аж поки прийшов у Кесарі́ю.