Today's Readings

First Reading

Acts 5:12-16

А руками апо́столів стались знаме́на та чуда великі в наро́ді. І були́ однодушно всі в Соломоновім ґанку. А з сторонніх ніхто приставати не важивсь до них, але люд прославляв їх. І все збі́льшувалось тих, хто вірує в Господа, бе́зліч чолові́ків і жінок, так що хворих стали вино́сити на вулиці, та й клали на ложа та ноші, щоб, як ітиме Петро, то хоч тінь його впала б на ко́го із них. І бе́зліч люду збиралась до Єрусалиму з довко́лишніх міст, і не́сли недужих та хворих від ду́хів нечистих, — і були́ вони всі вздоро́влювані!

First Reading

Deuteronomy 27

І наказав Мойсей та Ізра́їлеві старші́ народові, говорячи: „Додержуйте всіх за́повідей, що я сьогодні наказую вам! І станеться того дня, коли ви пере́йдете Йорда́н до того кра́ю, що дає тобі Господь, Бог твій, то поставиш собі велике каміння, і пова́пниш їх вапно́м. І понапи́суєш на них усі слова́ цього Зако́ну, коли пере́йдеш, щоб увійшов ти до того кра́ю, що Господь, Бог твій, дає тобі, край, що тече молоком та медом, як промовляв був Господь, Бог батьків твоїх, до тебе. І станеться, коли ви пере́йдете Йорда́н, поставите те каміння, що я наказую вам сьогодні, на горі Ева́л, і пова́пните їх вапно́м. І збудуєш там же́ртівника для Господа, Бога свого, жертівника з каміння, — не піднесеш над ними заліза. З нетесаного камі́ння збудуєш же́ртівника Господа, Бога свого, і принесеш на ньому цілопа́лення Господе́ві, Богові своєму. І принесеш на жертву мирні жертви, і будеш там їсти, і будеш тішитися перед лицем Господа, Бога свого. І напишеш на тих камі́ннях усі слова цього Зако́ну дуже вира́зно“. І промовляв Мойсей та всі священики-Левити, до всього Ізраїля, говорячи: „Уважай та слухай, Ізраїлю, — ти цього дня став народом Господа, Бога свого. І будеш ти слу́хатися Господа, Бога свого, і будеш виконувати заповіді Його та постанови Його, що я наказую тобі сьогодні“. І наказав Мойсей того дня наро́дові, говорячи: „Оці стануть на горі Ґарізі́м, щоб благословляти народ, коли ви пере́йдете Йорда́н: Симео́н, і Леві́й, і Юда, і Іссаха́р, і Йо́сип, і Веніями́н. А оці стануть для клятви на горі Ева́л: Руви́м, Ґад, і Аси́р, і Завуло́н, Дан і Нефтали́м. І відповідять Левити, і скажуть до всіх Ізраїлевих мужів сильним голосом: „Прокля́та люди́на, що зробить бовва́на різаного або литого, гидо́ту для Господа, чин різьба́рських рук, і поставить таємно! І відповість увесь наро́д, та й скаже: амі́нь! Прокля́тий той, хто легкова́жить свого батька та свою матір! А ввесь народ скаже: амі́нь! Прокля́тий, хто пересуває межу́ свого бли́жнього! А ввесь народ скаже: амі́нь! Прокля́тий, хто робить блудя́чим сліпого в дорозі! А ввесь народ скаже: амінь! Прокля́тий, хто перекручує право прихо́дька, сироти та вдови! А ввесь народ скаже: амінь! Прокля́тий, хто лягає з жінкою батька свого, бо відкрив він подолка одежі свого батька! А ввесь народ скаже: амінь! Прокля́тий, хто лягає з усяким скотом ! А ввесь народ скаже: амінь! Прокля́тий, хто лягає з сестрою своєю, дочко́ю свого батька або з дочкою своєї матері! А ввесь народ скаже: амінь! Прокля́тий, хто лягає з тещею своєю! А ввесь народ скаже: амінь! Прокля́тий, хто вбиває свого ближнього потаємно! А ввесь народ скаже: амінь! Прокля́тий, хто бере пі́дкупа, щоб забити кого, пролляти кров непови́нну! А ввесь народ скаже: амінь! Прокля́тий, хто не дотримає слів цього Зако́ну, щоб виконувати їх! А ввесь народ скаже: амінь!“

First Reading

1 Samuel 16:1-13

І сказав Господь до Самуїла: „Аж доки ти сумува́тимеш за Саулом? Таж Я відкинув його, щоб не царював над Ізраїлем. Напо́вни рога свого оливою, та й іди, — пошлю тебе до віфлеє́млянина Єссея, бо Я наглянув Собі царя між синами його“. І сказав Самуїл: „Як я піду́? А почує Саул, то вб'є мене“. А Господь сказав: „Візьми в свою руку теля з великої худоби, та й скажеш: Я прийшов, щоб прине́сти жертву для Господа. І закличеш Єссе́я на жертву, а Я тобі дам знати, що́ маєш робити, і пома́жеш Мені того, кого скажу́ тобі“. І зробив Самуїл, що́ Господь говорив. І прийшов він до Віфлеєму, а старші́ міста вийшли йому назустріч із тремтінням. І сказали вони: „Чи твій при́хід — то мир?“ А він відказав: „Мир! Я прийшов, щоб прине́сти жертву Господе́ві. Освятіться, і при́йдете зо мною до жертви“. І освятив він Єссе́я та синів його, і покликав їх на жертву. І сталося, як вони поприхо́дили, то побачив він Еліява, та й сказав: „Справді — перед Господом пома́занець Його!“ Та Господь сказав Самуїлові: „Не дивись на обличчя його та на високість зросту його, бо Я відкинув його Собі! Бо Бог бачить не те, що бачить люди́на: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце“. І покликав Єссе́й Авінадава, і привів його перед Самуїла, та той сказав: „Також цього не вибрав Господь!“ І привів Єссе́й Шамму, та Самуїл сказав: „Також цього не вибрав Господь“. І привів Єссей сімох своїх синів перед Самуїла. І сказав Самуїл до Єссея: „Цих не вибрав Господь“. І сказав Самуїл до Єссея: „Чи то всі твої діти?“ А той відказав: „Ще позостався найменший, — він пасе отару“. І сказав Самуїл до Єссея: „Пошли ж приве́сти його, бо не сядемо за стіл, аж поки він не при́йде сюди“. І послав він, і привів його, а він — рум'яний, із гарними очима та хорошого стану. А Господь сказав Самуїлові: „Устань, пома́ж його, — бо це він!“ І взяв Самуїл рога оливи, та й пома́зав його серед братів його. І Дух Господній злинув на Давида, і був на ньо́му від того дня й далі. А Самуїл устав, і пішов до Рами́.

Morning Prayer — First Lesson

2 Samuel 24

І зно́ву запалився Господній гнів на Ізраїля, і намовив сатана́ Давида проти них, говорячи: „Іди, перелічи Ізраїля та Юду!“ І сказав цар до Йоава, вождя́ ві́йська, що з ним: „Перемандру́й серед усіх Ізраїлевих племе́н від Дану аж до Беер-Шеви, і перелічіть народ, — і я пізна́ю число цього наро́ду“. І сказав Йоа́в до царя: „Нехай же Господь, Бог твій, додасть до народу в сто раз стільки, скільки є, а очі мого пана, царя, бачать. Та на́що пан мій, цар, уподо́бав собі таку річ?“ Та цареве слово до Йоава та на військо́вих провідникі́в перемогло́. І вийшов Йоав та військо́ві провідники́ від царя, щоб перелічити Ізраїлів народ. І перейшли вони Йордан, і таборува́ли в Ароері, з правого бо́ку міста, що лежить в сере́дині долини Ґаду та при Язері. І прийшли вони до Ґілеаду та до кра́ю Тахтім-Ходші. І прийшли́ до Дан-Яану, і навко́ло до Сидо́ну. І прийшли вони до твердині Цор й до всіх міст хіввеянина та ханаанеянина, і вийшли до Юдиного Неґеву, до Беер-Шеви. І мандрували вони по ці́лому краю, і прийшли в кінці дев'яти місяців та двадцяти днів до Єрусалиму. І дав Йоав цареві число пере́ліку народу. І було Ізраїля вісімсот тисяч сильних мужів, що витяга́ють меча, а Юдиного мужа — п'ятьсот тисяч чоловіка. І збенте́жилося Давидове серце, як перелі́чив він народ. І сказав Давид до Господа: „Я дуже згрішив, що зробив це! А тепер, Господи, відсунь же провину Свого́ раба, бо я дуже немудро вчинив!“ І встав Давид рано вранці, а Господнє слово було до пророка Ґада, Давидового прозорли́вця, говорячи: „Іди, та й скажеш Давидові: Так сказав Господь: Три карі кладу́ Я на тебе, — вибери собі одну з них, і Я зроблю́ її тобі“. І прийшов Ґад до Давида, і розпові́в йому та й до нього сказав: „Чи при́йдуть тобі сім літ голоду в твоїм кра́ї, чи теж три місяці твого́ втіка́ння перед ворогами твоїми, а вони тебе гна́тимуть, чи теж буде три дні морови́ця в твоїм Кра́ї? Подумай тепер та й ріши, яке слово верну́ я Тому, Хто послав мене“. І сказав Давид до Ґа́да: „Сильно скорблю́ я! Нехай же впаде́мо ми до Господньої руки, „бо велике Його милосе́рдя“, а в руку лю́дську нехай я не впаду́!“ І дав Господь морови́цю в Ізраїлі від ра́нку й аж до ча́су умо́влення, — і померло з народу від Дану й аж до Беер-Шеви сімдеся́т тисяч чоловіка... І простя́г той Ангол свою руку на Єрусалима, щоб ви́губити його, та Господь пожалував щодо того зла. І сказав Він до Ангола, що вигубляв серед народу: Забагато тепер, попусти́ свою руку!“ А Ангол Господній був при то́ці євусе́янина Аравни. І сказав Давид до Господа, коли побачив того Ангола, що побива́в серед народу, і проказав: „Я ось згрішив, і пішов проти Зако́ну. А ці ві́вці, — що́ зробили вони? Нехай же рука Твоя буде на мені та на домі батька мого!“ І прийшов того дня Ґад до Давида, та й сказав йому: „Устань, постав Господе́ві жертівника на току́ євусе́янина Аравни“. І пішов Давид за словами Ґадовими, як наказав був Господь. І виглянув Аравна, і побачив царя та його слуг, що йдуть до нього. І вийшов Аравна, і вклонився цареві обличчям своїм до землі. І сказав Аравна: „Чого прийшов пан мій, цар, до свого раба?“ А Давид відказав: „Купити від тебе цього то́ка, щоб збудувати же́ртівника для Господа, — і буде стримана зараза від наро́ду“. І сказав Аравна до Давида: „Нехай пан мій, цар, ві́зьме, і нехай принесе́ жертву, що́ добре в оча́х його. Дивися, — ось худоба на цілопа́лення, а молоті́лки та я́рма — на дро́ва. Усе віддає́ Аравна, о ца́рю, цареві“. І сказав Аравна до царя: „Господь, Бог твій, нехай уподо́бає Собі тебе!“ І сказав цар до Аравни: „Ні, — бо тільки куплю́ від тебе за ці́ну, і не принесу́ да́рмо цілопа́лень Господе́ві, Богові моєму“. І купив Давид то́ка й худобу за срібло п'ятидесяти́ ше́клів. І Давид збудува́в там же́ртівника для Господа, і приніс цілопа́лення та мирні жертви. І Господь був убла́ганий для Кра́ю, — і була стри́мана зараза від Ізра́їля.

Epistle

2 Timothy 4:1-8

Отже, я свідкую тобі перед Богом і Христом Ісусом, що Він має судити живих і мертвих за Свого прихо́ду та за Свого Царства. Проповідуй Слово, допоминайся вча́сно-невча́сно, докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю та з наукою. Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителі́в, щоб вони їхні ву́ха вле́щували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байо́к нахи́ляться. Але ти будь пи́льний у всьому, терпи лихо, виконуй працю благові́сника, сповня́й свою службу. Бо я вже за жертву стаю, і час відхо́ду мого вже настав. Я змагався добрим зма́гом, свій біг закінчи́в, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто при́хід Його полюбив.

First Reading

Job 40

І говорив Господь Йову й сказав: „Чи буде ставати на прю з Всемогутнім огу́дник? Хто сперечається з Богом, хай на це відповість!“ І Йов відповів Господе́ві й сказав: „Оце я знікче́мнів, — що ж маю Тобі відповісти? Я кладу́ свою руку на уста свої. Я раз говорив був, і вже не скажу́, а вдруге — і більш не дода́м“! І відповів Господь Йову із бурі й сказав: „Підпережи́ но ти сте́гна свої, як мужчи́на: Я буду питати тебе, — ти ж поя́снюй Мені! Чи ти хочеш пору́шити право Моє, винува́тити Мене, щоб опра́вданим бути? Коли маєш раме́но, як Бог, і голосом ти загрими́ш, немов Він, то окрась Ти себе пишното́ю й вели́чністю, зодягни́ся у славу й красу́! Розпоро́ш лютість гніву свого́, і поглянь на все горде — й прини́зь ти його́! Поглянь на все горде — й його впокори́, поспиха́й нечестивих на їхньому місці, поховай їх у по́росі ра́зом, а їхні обличчя обви́й в укритті́. Тоді й Я тебе сла́вити буду, як правиця твоя допоможе тобі! А ось бегемо́т , що його Я створив, як тебе, — траву, як худо́ба велика, він їсть. Ото сила його в його сте́гнах, його ж мі́цність — у м'я́зах його живота́. Випросто́вує він, немов ке́дра, свойо́го хвоста́, жили сте́гон його поспліта́лись. Його кості — немов мідяні оті ру́ри, костома́хи його — як ті пру́ття залізні. Голова оце Божих доріг; і тільки Творе́ць його може зблизи́ти до нього меча. Бо гори прино́сять поживу йому, і там гра́ється вся звірина́ польова́. Під ло́тосами він виле́жується, в укритті́ очере́ту й болота. Ло́тоси тінню своєю вкривають його, топо́лі поточні його обгорта́ють. Ось підійма́ється рі́чка, та він не боїться її, він безпечний, хоча б сам Йорда́н йому в па́щу впливав! Хто може схопи́ти його в його о́чах, гака́ми ніздрю́ продіра́вити? Чи левіята́на потя́гнеш гачко́м, і йому язика стягнеш шну́ром? Чи очерети́ну вкладеш йому в ні́здря, чи терни́ною що́ку йому продіра́виш? Чи він бу́де багато благати тебе, чи бу́де тобі говорити лагі́дне? Чи складе він умову з тобою, і ти ві́зьмеш його за раба собі вічного? Чи ним ба́витись будеш, як пта́хом, і прив'яжеш його для дівча́ток своїх? Чи ним спільники́ торгува́тимуть, чи поділять його між купців-ханане́їв? Чи шпилька́ми проко́лиш ти шкіру його, а остро́гою ри́б'ячою — його го́лову? Поклади ж свою ру́ку на нього, й згадай про війну, — і більше того не чини!

Morning Prayer — Second Lesson

Acts 24

А по п'яти днях прибув первосвященик Ана́ній з якимись старши́ми, та з промовцем якимсь Терти́лом, що перед намісником ска́ржилися на Павла. Коли ж він був покликаний, то Тертил оскаржати зачав, промовляючи: „Через тебе великий мир маємо ми, і для наро́ду цього добрі речі впроваджено через дбайливість твою, — це ми за́вжди і скрізь визнаємо з подякою щирою, вседостойний наш Фе́ліксе! Та щоб довго тебе не турбува́ти, то благаю тебе, щоб ти коротко вислухав нас зо своєї ласка́вости. Ми переконались, що цей чоловік — то зара́за, і що він колотнечу викли́кує між усіма юдеями в ці́лому світі, і що він провідни́к Назорейської єресі. Він відважився навіть збезчестити храм, і його ми схопи́ли були, і судити хотіли за нашим Зако́ном. Але тисяцький Лі́сій прибув, і з великим наси́льством видер його з наших рук, а його винува́льникам звелів йти до тебе. Ти сам зможеш від нього, розпитавши, дізнатись про все, у чо́му його ми вину́ємо“. Юдеї також прилучились до того, говорячи, що то так. І як намісник дав знака йому говорити, то Павло відповів: „Я знаю, що від літ багатьох ти суддя для наро́ду цього, — тому буду сміліш боронитись. Ти можеш довідатися, що нема більш дванадцяти день, як прийшов я до Єрусалиму вклонитися. І вони ані в храмі, ані в синагогах, ні в місті мене не здиба́ли, щоб я з ким сперечався, або колотнечу в наро́ді здіймав. І не можуть вони дове́сти тобі того, у чо́му тепер оскаржа́ють мене. Але признаю́сь тобі, що в дорозі оцій, яку звуть вони єрессю, я Богові отців служу́ так, що вірую всьому, що в Зако́ні й у Пророків написане. І маю надію я в Бозі, — чого й самі вони сподіва́ються, — що настане воскресіння праведних і неправедних. І я пильно дба́ю про те, щоб за́всіди мати сумління невинне, щодо Бога й людей. А по довгих рока́х я прибув, щоб подати моєму наро́дові ми́лостиню та при́носи. Ось при цьо́му знайшли мене дехто з юдеїв азійських очищеного в храмі, а не з на́товпом чи з колотнечею. Їм належало б ось перед тебе прибути й казати, коли мають вони що на мене. Або самі ці нехай скажуть, чи якусь неправду знайшли на мені, як я в синедріоні стояв, крім отого єдиного виразу, що я його крикнув, стоячи́ серед них: „За воскресіння мертвих приймаю від вас суд сьогодні!“ Але Фе́лікс, дуже добре дорогу цю знавши, відро́чив їм справу, говорячи: „Розсуджу́ вашу справу, коли тисяцький Лісій прибу́де“. І він сотникові наказав сторожити Павла́, але мати полегшу, і не боронити ніко́му з близьки́х його, щоб служили йому. А по декількох днях прийшов Фе́лікс із дружи́ною своєю Друзі́ллою, що була юде́янка, і покликав Павла, та слухав від нього про віру в Ісуса Христа. І як розповідав він про праведність, і про здержливість, та про майбу́тній суд, то Фе́лікса страх обгорнув, і він відповів: „Тепер іди собі, відповідного ж ча́су покличу тебе!“ Разом із тим і сподіва́вся він, що дасть Павло грошей йому, тому й часто його приклика́в і розмову з ним вів. Як минуло ж два роки, то Фе́лікс одержав наступника, — По́рція Фе́ста. А Фелікс бажав догодити юдеям, — і в в'язниці Павла́ залиши́в.

Responsorial Psalm

Psalm 32

Gospel

Matthew 5:13-19

Ви — сіль землі. Коли сіль ізвітрі́є, то чим насолити її? Не придасться вона вже ніна́що, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верхови́ні гори. І не запалюють світла, щоб поставити його під посу́дину, але на світи́льник, — і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми́, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі. Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, — Я не руйнувати прийшов, але ви́конати. Попра́вді ж кажу́ вам: доки небо й земля не мине́ться, — ані йота єдина, ані жоден значок із Зако́ну не мине́ться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчи́ть, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчи́ть, той стане великим у Царстві Небеснім.

Responsorial Psalm

Psalm 108

Responsorial Psalm

Psalm 117

Responsorial Psalm

Psalm 112

Evening Prayer — First Lesson

1 Kings 1

А Давид поста́рів, увійшов у літа. І покривали його одежами, та не було йому те́пло. І сказали йому його раби: „Нехай пошукають для пана царя молоду ді́вчину, — і стане вона перед царем, і буде йому за догля́дачку. І буде вона лежати при лоні твоїм, — і буде те́пло панові цареві!“ І шукали ді́вчину вродли́ву по всій Ізраїлевій границі, та й знайшли шунаммі́тку Авіша́ґ, і привели́ її до царя. А та ді́вчина була дуже вродли́ва. І була́ вона цареві догля́дачкою, і прислуго́вувала йому, та цар не пізнав її. А Адо́нія, син Хаґґітин, бундю́чився та говорив: „Я буду царювати!“ І справив він собі по́воза та верхівців, та п'ятдесят чоловіка бігунів перед собою. А батько його ніко́ли його не засмучував, щоб сказати: „Чому́ ти так робиш?“ А він також був дуже вродли́вий, і мати народила його по Авесаломі. І мав він змову з Йоавом, сином Церуї, та зо священиком Евіятаром, — і вони помагали Адонії. А священик Садок, і Беная, син Єгоядин, і пророк Ната́н, і Шім'ї, і Реї та Давидові лицарі не були з Адонією. І приніс Адо́нія в жертву худоби дрібно́ї та худоби великої, та худоби ситої при Евен-Газзохелеті, що при Ен-Роґелі, і закли́кав усіх братів своїх, царськи́х синів, та всіх Юдиних мужів, царськи́х слуг. А пророка Натана, і Бенаю, і лицарів та брата свого Соломона він не покли́кав. І сказав Ната́н до Вірсаві́ї, Соломонової матері, говорячи: „Чи ти не чула, що зацарюва́в Адо́нія, син Хаґґітин, а пан наш Давид не знає про те? А тепер іди, я тобі пора́джу, — і рятуй життя своє та життя сина свого Соломо́на! Іди, і вві́йдеш до царя Давида та й скажеш до нього: Чи ж не ти, пане мій ца́рю, присягнув був своїй невільниці, говорячи: Син твій Соломо́н буде царюва́ти по мені, і він буде сидіти на троні моїм. Чому́ ж зацарюва́в Адо́нія? Ото, ти ще будеш говорити там із царем, а я ввійду́ за тобою, і потверджу́ слова твої“. І ввійшла Вірсаві́я до царя в кімна́ту, — а цар був дуже стари́й, і шунаммітка Авішаґ послуго́вувала цареві. І похилилася Вірсавія, і вклонилася цареві до землі. А цар сказав: „Що́ тобі?“ І вона сказала йому: „Пане мій, ти присягнув був своїй невільниці Господом, Богом своїм: Соломо́н, син твій, буде царювати по мені, і він сидітиме на троні моїм. А тепер ось зацарюва́в Адо́нія, а ти, пане мій ца́рю, не знаєш про те. І приніс він у жертву багато волів і худоби ситої та худоби дрібно́ї, і покликав усіх царськи́х синів, і священика Евіятара та Йоава, вождя́ війська, а раба твого Соломо́на не покликав. А ти, пане мій ца́рю, — очі всього Ізраїля на тобі, щоб ти сказав їм, хто́ буде сидіти на троні пана мого царя по ньому. Іна́кше станеться, як спочи́не пан мій цар з батьками своїми, то буду я та син мій Соломо́н винними“. І ось, ще вона говорила з царем, а прийшов пророк Ната́н. І доне́сли цареві, говорячи: „Ось пророк Ната́н!“ І ввійшов він перед цареве обличчя, і впав перед царем обличчям своїм до землі. І сказав Ната́н: „Пане мій ца́рю! Чи ти сказав: Адонія буде царювати по мені, і він буде сидіти на троні моїм? Бо зійшов він сьогодні, і приніс у жертву багато волів і худоби ситої та худоби дрібно́ї. І він покли́кав усіх царськи́х синів, і провідників ві́йська, і священика Евіятара, і ось вони їдять та п'ють перед ним, і говорять: Нехай живе цар Адо́нія! А мене — я раб твій! — і священика Садо́ка, і Бена́ю, сина Єгоядиного, та раба твого Соломона не покли́кав. Чи ця річ була від пана мого царя, а ти не повідо́мив раба свого, хто́ буде сидіти на троні мого пана царя по ньому?“ А цар Давид відповів та й сказав: „Покличте мені Вірсаві́ю!“ І прийшла́ вона перед царське́ обличчя, і стала перед царем. І присягну́в цар та й сказав: „Як живий Господь, що визволив душу мою від усякого лиха, — як присягнув я тобі Господом, Богом Ізраїля, говорячи: Син твій Соломо́н буде царюва́ти по мені, і він буде сидіти на моєму троні замість мене, — так я й зроблю́ цього дня!“ І вклонилася Вірсаві́я обличчям своїм до землі, і впала перед царем та й сказала: „Нехай живе пан мій, цар Давид, навіки!“ І сказав цар Давид: „Покличте мені священика Садо́ка, і пророка Ната́на та Бена́ю, сина Єгоя́диного“. І поприхо́дили вони перед царе́ве обличчя. І сказав цар до них: Візьміть із собою слуг вашого пана, і посадіть мого сина Соломона на мою му́лицю, і зведіть його до Ґіхону. А там помаже його священик Садок та пророк Натан на царя над Ізраїлем. І засурмі́ть у сурму́ та й скрикнете: Нехай живе цар Соломон! Потім пі́дете за ним, а він уві́йде та й сяде на моєму троні, і він буде царюва́ти замість мене, і йому наказав я бути володарем над Ізраїлем та над Юдою“. І відповів Беная, син Єгоядин, та й сказав: „Амінь. Так нехай скаже Господь, Бог пана мого царя! Як був Госпо́дь із паном моїм царем, так нехай буде з Соломоном, і нехай Він звели́чить трон його над трона пана мого царя Давида!“ І пішов священик Садок та пророк Натан, і Беная, син Єгоядин, і керетянин, і пелетянин, і посадили Соломона на мулицю царя Давида, та й повели́ його до Ґіхону. І взяв священик Садок рога оливи із скинії, та й помазав Соломона. І засурми́ли в сурму́, та й кричав увесь народ: „Нехай живе цар Соломон!“ І піднявся за ним ввесь народ. А народ грав на сопі́лках та радів великою радістю, аж земля розпада́лася від їхнього голосу! І почув це Адонія та всі покли́кані, що були з ним, а вони тількищо скінчи́ли їсти. І почув Йоав голос сурми́ та й сказав: „Що це за крик та гамір у місті?“ Ще він говорив, аж ось прихо́дить Йоанатан, син священика Евіятара. А Адонія сказав: „Увійди, бо ти муж гідний, і звісти нам щось добре!“ І відповів Йонатан та й сказав до Адонії: „Таж пан наш цар Давид настанови́в на царя Соломона! І послав із ним цар священика Садока та пророка Натана, і Бенаю, Єгоядиного сина, і керетянина, і пелетянина, і вони посадили його на царську́ му́лицю. І пома́зали його в Ґіхоні священик Садок та пророк Натан на царя. І повихо́дили вони звідти веселі, і зашуміло місто. Це той голос, що ви чули. І Соломон уже засів на троні царства. І також посхо́дилися царські́ слу́ги, щоб поблагословити нашого пана царя Давида, говорячи: Нехай Бог твій учинить Соломонове ім'я́ славнішим від твого імени, і нехай звеличить його трон над трона твого́! І вклонився цар на ло́жі своїм. І сказав цар так: Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що сьогодні дав сидя́чого на моїм троні, а мої очі те бачать!“ І затремтіли, і повставали всі покли́кані, що були з Адонією, і пішли кожен на доро́гу свою... А Адонія боявся Соломона. І встав він, і пішов, і схопи́вся за роги же́ртівника. І донесено Соломонові, кажучи: „Ось Адо́нія злякався царя Соломона, й ось він схопи́вся за роги же́ртівника, кажучи: Нехай цар Соломон зараз присягне́ мені, що не вб'є свого раба мече́м!“ І сказав Соломон: „Якщо він буде му́жем че́сним, ані волоси́на його не впаде на землю! А якщо зна́йдеться в ньому зло, то помре“. І послав цар Соломон, і відвели́ його від же́ртівника. І прийшов він, і впав перед царем Соломоном, а Соломон йому сказав: „Іди до свого дому!“

Second Reading

Philippians 3

Зрештою, браття мої, радійте у Господі! Писати вам те саме не прикро мені, а для вас це навча́льне. Стережіться собак, — стережіться працівникі́в лихих, стережіться обрі́зання! Бо обрі́зання — то ми, що слу́жимо Богові духом, а хвалимося Христом Ісусом, і не кладемо надії на тіло, хоч і я міг би мати надію на тіло. Як хто інший на тіло надіятись ду́має, то тим більше я, — обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом. Через горли́вість я був переслідував Церкву, бувши невинний, щодо праведности в Законі. Але те, що́ для мене було́ за надба́ння, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного позна́ння Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всьо́го, і вважаю все за сміття́, щоб придбати Христа, щоб знайтися в Нім не з власною праведністю, яка від Зако́ну, але з тією, що з віри в Христа, праведністю від Бога за вірою, щоб пізнати Його й силу Його воскресіння, та участь у му́ках Його, уподо́блюючись Його смерті, аби досягнути я́кось воскресіння з мертвих. Не тому́, що я вже досягнув, або вже вдоскона́лився, але пра́гну, чи не досягну́ я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене. Браття, я себе не вважаю, що я досягну́в. Та тільки, забуваючи те, що поза́ду, і спішачи́ до того, що попе́реду, я женусь до мети за нагородою високого по́клику Божого в Христі Ісусі. Тож усі, хто досконалий, ду́маймо це; коли ж ду́маєте ви щось інше, то Бог вам відкриє й це. Та до чо́го дійшли ми, поступаймо в тім самім далі. Будьте до мене подібні, браття, і дивіться на тих, хто пово́диться так, як маєте ви за взір нас. Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю́ навіть пла́чучи, пово́дяться, як вороги хреста Христового. Їхній кінець — то загибіль, шлу́нок — їхній бог, а слава — в їхньому соромі... Вони ду́мають тільки про зе́мне! Життя ж наше на небі, звідки ждемо́ й Спаси́теля, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пони́ження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі.

Second Reading

I John 4

Улю́блені, — не кожному духові вірте, але випробо́вуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з'явилося в світ. Духа Божого цим пізнавайте: кожен дух, який ви́знає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога. А кожен дух, який не визнає́ Ісуса, той не від Бога, але́ він анти́христів, про якого ви чули, що йде, а тепер уже він у світі. Ви від Бога, дітки́, і ви перемогли їх, — більший бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі. Вони від світу, тому́ то говорять від світу, а світ слухає їх. Ми від Бога, — хто знає Бога, той слухає нас, хто не від Бога, той не слухає нас. Цим пізнає́мо Духа правди та духа обмани. Улю́блені, — любім один о́дного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та ві́дає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов! Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Одноро́дженого послав у світ, щоб ми через Нього жили́. Не в то́му любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблага́нням за наші гріхи. Улю́блені, — коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один о́дного! Бога не бачив ніко́ли ніхто. Коли один о́дного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удоскона́лилась. Що ми пробуваємо в Ньому, а Він у нас, пізнає́мо це тим, що Він дав нам від Духа Свого́. І ми бачили й сві́дчимо, що Отець послав Сина Спасителем світу. Коли хто визнає́, що Ісус — то Син Божий, то в нім Бог пробува́є, а він у Бозі. Ми пізнали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває! Любов удоскона́люється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, такі й ми на цім світі. Стра́ху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має му́ку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові. Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив. Як хто скаже: „Я Бога люблю́“, та нена́видить брата свого́, той неправдомо́вець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? І ми оцю заповідь маємо від Нього, щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив!

Second Reading

1 Timothy 2:1-8

Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, блага́ння, проха́ння, подяки за всіх людей, за царі́в та за всіх, хто при вла́ді, щоб могли ми прова́дити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості. Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізна́ння пра́вди. Один бо є Бог, і один Посере́дник між Богом та людьми́, — люди́на Христос Ісус, що дав Само́го Себе на ви́куп за всіх. Таке було свідо́цтво ча́су свого, на що я поста́влений був за проповідника та за апо́стола, — правду кажу́, не обманюю, — за вчителя поганів у вірі та в правді. Отож, хо́чу я, щоб му́жі чинили моли́тви на кожному місці, підіймаючи чисті руки без гніву та сумніву.

Second Reading

2 Peter 3:1-10

Це вже другого листа пишу́ я до вас, улюблені. У них нага́дуванням я буджу́ вашу чисту думку, щоб ви пам'ятали слова́, що святі пророки давніше звістили їх вам, і заповідь Господа й Спасителя, що оде́ржали через ваших апо́столів. Насампере́д знайте оце, що в останні дні при́йдуть із на́смішками глузії́, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: „Де обі́тниця Його прихо́ду? Бо від того ча́су, як позасинали наші батьки, усе залиша́ється так від поча́тку творі́ння“. Бо сховане від тих, хто хоче цього, що небо було напоча́тку, а земля із води та водою скла́дена словом Божим, тому́ тодішній світ, водою пото́плений, згинув. А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей. Нехай же одне це не буде заховане від вас, улю́блені, що в Господа один день — немов тисяча ро́ків, а тисяча ро́ків — немов один день! Не ба́риться Госпо́дь із обі́тницею, як деякі вважають це барі́нням, але вам довготе́рпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі наверну́лися до каяття́. День же Господній прибу́де, як злодій вночі, коли з гу́ркотом небо мине, а стихі́ї, розпе́чені, ру́нуть, а земля та діла, що на ній, погорять.

Gospel

Matthew 7

Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судо́м судити бу́дете, таким же осу́дять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам. І чого́ в оці брата свого́ ти за́скалку бачиш, коло́ди ж у вла́сному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого́: „Давай вийму я за́скалку з ока твого́“, коли он колода у вла́сному оці? Лицеміре, — вийми перше коло́ду із вла́сного ока, а по́тім побачиш, я́к вийняти за́скалку з ока брата твого. Не давайте святого псам, і не розсипайте пе́рел своїх перед свиньми́, щоб вони не потопта́ли їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматува́ли й вас... Просіть — і бу́де вам да́но, шукайте — і зна́йдете, стукайте — і відчинять вам; бо кожен, хто просить — оде́ржує, хто шукає — знахо́дить, а хто стукає — відчинять йому́. Чи ж то серед вас є люди́на, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він? Або коли риби проситиме, то подасть йому га́дину? Тож як ви, бувши злі, потра́пите добрі дари́ своїм дітям давати, — скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра́ тим, хто проситиме в Нього! Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Зако́н і Пророки. Увіходьте тісни́ми ворітьми, бо просто́рі воро́та й широка дорога, що веде до погибелі, — і нею багато-хто ходять. Бо тісні́ ті ворота, і вузька́ та дорога, що веде до життя́, — і мало таких, що знахо́дять її! Стережі́ться фальшиви́х пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всере́дині — хижі вовки́. По їхніх плода́х ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на терни́ні збирають, або фіґи — із будякі́в? Так ото родить добрі плоди́ кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може роди́ть добре дерево пло́ду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго пло́ду не родить, — зру́бується та в огонь укидається. Ото ж бо, — по їхніх плода́х ви пізна́єте їх! Не кожен, хто каже до Ме́не: „Господи, Господи!“ увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: „Господи, Господи, хіба ми не Ім'я́м Твоїм пророкува́ли, хіба не Ім'я́м Твоїм де́монів ми виганяли, або не Ім'я́м Твоїм чуда великі творили?“ І їм оголошу́ Я тоді: „Я ніко́ли не знав вас. Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!“ Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. І ли́нула злива, і розлили́ся річки́, і буря зняла́ся, і на дім отой кинулась, — та не впав, бо на камені був він засно́ваний. А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, — подібний до чоловіка того необа́чного, що свій дім збудував на піску́. І ли́нула злива, і розлили́ся річки́, і буря зняла́ся й на дім отой кинулась, — і він упав. І велика була та руїна його!“ І ото, як Ісус закінчи́в ці слова, то наро́д дивувався з науки Його. Бо навчав Він їх, як можновла́дний, а не як ті книжники їхні.

Evening Prayer — Second Lesson

1 John 3

Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми́ Божими, і ними ми є. Світ нас не знає тому́, що Його не пізнав. Улю́блені, — ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що́ ми будемо. Та знаємо, що, коли з'я́виться, то бу́дем подібні до Нього, бо бу́демо бачити Його, як Він є. І кожен, хто має на Нього наді́ю оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він. Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззако́ння. Бо гріх — то беззако́ння. І ви знаєте, що Він був з'явився, щоб гріхи наші взяти, а гріха в Нім нема. Кожен, хто в Нім пробува́є, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його, і не пізнав Його. Діточки, хай ніхто вас не зво́дить! Хто чинить праведність, той праведний, як праведний Він! Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від поча́тку. Тому́ то з'явився Син Божий, щоб зни́щити справи диявола. Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога наро́джений він. Цим пізнаю́ться діти Божі та діти дияволові: Кожен, хто нраведности не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить! Бо це та звістка, яку від початку ви чули, — щоб любили один о́дного, не так, як той Каїн, що був від лукавого, і брата свого́ забив. А за що він забив його? Бо лукаві були його вчинки, а брата його — праведні. Не дивуйтеся, бра́ття мої, коли світ вас нена́видить! Ми знаємо, що ми перейшли від смертн в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті. Кожен, хто нена́видить брата свого, той душогу́б. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б. Ми з того пізнали любов, що ду́шу Свою́ Він покла́в був за нас. І ми мусимо класти ду́ші за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Ді́точки, — любімо не словом, ані язико́м, але ді́лом та правдою! Із цього дові́дуємось, що ми з правди, і впокорюєм наші серця́ перед Ним, бо коли винуватить нас серце, то Бог більший від нашого серця та ві́дає все! Улю́блені, — коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу до Бога, і чого́ тільки попро́симо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любе для Нього. І оце Його заповідь, щоб ми вірували в Ім'я́ Сина Його — Ісуса Христа, і щоб любили один о́дного, як Він нам заповідь дав! А хто Його заповіді береже́, той у Нім пробуває, а Він у ньому. А що в нас пробуває, пізнає́мо це з того Духа, що Він нам Його дав.

Gospel

Luke 4:31-44

І прийшов Він у Капернау́м, галілейське місто, і там їх навчав по суботах. І дивувались науці Його, бо слово Його було вла́дне. І був чоловік у синагозі, що мав духа нечистого де́мона, і він закричав гучни́м голосом: „Ах, що нам до Тебе, Ісусе Назаряни́не? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто Ти, — Божий Святий“. А Ісус заборони́в йому, кажучи: „Замовчи, і вийди з нього!“ І, кинувши де́мон того насере́дину, вийшов із нього, нічо́го йому не пошко́дивши. І всіх жах обгорнув, і питали вони один о́дного, кажучи: „Що́ то за наука, що ду́хам нечистим наказує з вла́дою й силою, — і виходять вони?“ І не́слася чутка про Нього по всіх місцях кра́ю. А як вийшов Він із синагоги, увійшов у дім Си́мона. Теща ж Си́монова в великій гарячці лежала. І просили за неї Його. І, ставши над нею, Він заборони́в тій гарячці, — і вона полишила її. І, зараз уставши, теща їм прислуго́вувала. Коли ж сонце захо́дило, то всі, хто мав яких хворих на різні неду́ги, до Нього приво́дили їх. Він же клав Свої руки на кожного з них, — та їх уздоровля́в. Із багатьох же вихо́дили й де́мони, кричачи́ та гово́рячи: „Ти Син Божий!“ Та Він їм забороня́в, і не давав говорити, що знали вони, що Христос Він. Коли ж настав день, Він вийшов, і подавсь до самотнього місця. А люди шукали Його. І прийшовши до Нього, Його затримували, щоб від них не відхо́див. Він же промовив до них: „І іншим містам Я повинен звіщати Добру Нови́ну про Боже Царство, — бо на те Мене по́слано“. І Він проповідував по синагогах Галілеї.

Gospel

John 4:25-38

Відказує жінка Йому: „Я знаю, що при́йде Месі́я, що зветься Христо́с, — як Він прийде, то все розпові́сть нам“. Промовляє до неї Ісус: „Це Я, що розмовляю з тобою“. І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв. Проте жоден із них не спитав: „Чого хочеш?“ або: „Про що з нею гово́риш?“ Покинула жінка тоді водоно́са свого, і побігла до міста, та й людям гово́рить: „Ходіть но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що́ я вчинила. Чи Він не Христос?“ І вони повихо́дили з міста, і до Нього прийшли. Тим ча́сом же учні просили Його та й казали: „Учителю, їж!“ А Він їм відказав: „Я маю пожи́ву на ї́дження, якої не знаєте ви“. Питали тоді один о́дного учні: „Хіба хто приніс Йому їсти?“ Ісус каже до них: „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його доверши́ти. Чи не кажете ви: „Ще чотири от місяці, — і наста́нуть жнива́?“ А Я вам кажу́: Підійміть свої очі, та гляньте на ни́ви, — як для жнив уже пополові́ли вони! А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне — ра́зом раділи. Бо про це погові́рка правдива: „Хто інший сіє, а хто інший жне“. Я вас жати послав, де ви не працюва́ли: працюва́ли інші, ви ж до їхньої праці ввійшли“.

Gospel

Matthew 12

Того ча́су Ісус перехо́див лана́ми в суботу. А у́чні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти. Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: „Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу“. А Він відповів їм: „Чи ж ви не читали, що́ зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним? Як він увійшов до Божого дому, і спожив хліби́ показні́, яких їсти не можна було ні йому, ані тим, хто був із ним, а тільки самим священикам? Або ви не читали в Зако́ні що в суботу священики пору́шують суботу у храмі, — і невинні вони? А Я вам кажу́, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“, то ви не судили б невинних. Бо Син Лю́дський Госпо́дь і суботі“! І, вийшовши звідти, прибув Він до їхньої синагоги. І ото, був там чоловік, що мав суху руку. І, щоб обвини́ти Ісуса, запитали Його: „Чи вздоровляти годи́ться в суботу?“ А Він їм сказав: „Чи зна́йде́ться між вами люди́на, яка, одну мавши вівцю́, не пі́де по неї, і не врятує її, як вона впаде в яму в суботу? А скільки ж люди́на вартніша за тую овечку! Тому́ можна чинити добро й у суботу“! І каже тоді чоловікові: „Простягни свою руку!“ Той простяг, — і стала здорова вона, як і друга. Фарисеї ж пішли, і зібрали нараду на Нього, — я́к би Його погубити? А Ісус, розізнавши, пішов Собі звідти. А Він наказав їм суво́ро Його не виявляти, щоб спра́вдилось те, що́ сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Ото Мій Слуга, що Я вибрав Його, Мій Улю́блений, що Його полюбила душа Моя! Вкладу́ Свого Духа в Нього, — і Він суд проголо́сить поганам. Він не буде змагатися, ані кричати, і на вулицях чути не буде ніхто Його голосу. Він очерети́ни надло́мленої не доло́мить, і ґнота́ догасаючого не пога́сить, поки не допровадить при́суду до перемоги. І погани наді́ятись будуть на Йме́ння Його“! Тоді привели́ до Ньо́го німого сліпця́, що був біснуватий, — і Він уздоро́вив його, так що німий став говорити та бачити. І дивувались усі люди й казали: „Чи ж не Син це Давидів?“ Фарисеї ж, почувши, сказали: „Він де́монів не виганяє інакше, тільки як Вельзеву́лом, князем де́монів“. А Він знав думки їхні, і промовив до них: „Кожне царство, поділене супроти себе, запусті́є. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втри́маються. І коли сатана́ сатану́ виганяє, то ділиться супроти себе; як же втри́мається царство його? І коли Вельзевулом виганя́ю Я де́монів, то ким виганя́ють сини ваші? Тому́ вони стануть вам су́ддями. А коли ж Духом Божим виго́ню Я де́монів, то настало для вас Царство Боже. Або я́к то хто може вде́ртися в дім дужого, та пограбувати добро́ його, якщо перше не зв'яже дужого? І аж тоді він госпо́ду його пограбує. Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкида́є. Тому́ то кажу́ вам: усякий гріх, навіть богозневага, про́ститься лю́дям, але богозневага на Духа не про́ститься! І як скаже хто слово на Лю́дського Сина, то йому́ проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, — не про́ститься того йому ані в цім віці, ані в майбу́тнім! Або ви́ростіть дерево добре, то й плід його добрий, або ви́ростіть дерево зле, то й плід його злий. Пізнається бо дерево з пло́ду! Ро́де змії́ний! Як ви можете мовити добре, бувши злі? Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́. Добра люди́на з доброго ска́рбу добре виносить, а лукава люди́на зо скарбу лихого виносить лихе́. Кажу́ ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш випра́вданий, і зо слів своїх будеш засу́джений“. Тоді дехто із книжників та фарисеїв озвались до Нього й сказали: „Учителю, — хочемо побачити озна́ку від Те́бе“. А Ісус відповів їм: „Рід лукавий і перелю́бний шукає ознаки, — та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йо́ни. Як Йо́на перебув у сере́дині китовій три дні і три ночі, так перебу́де три дні та три ночі й Син Лю́дський у серці землі. Ніневі́тяни стануть на суд із цим родом, — і осудять його, вони бо покаялися через Йо́нину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йо́на! Цариця з пі́вдня на суд стане з родом оцим, — і засу́дить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послу́хати. А тут ото Більший, аніж Соломон! А коли дух нечистий виходить із люди́ни, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, та не знахо́дить. Тоді він говорить: „Вернуся до дому свого́, звідки вийшов“. А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить порожню, заметену й при́брану. Тоді він іде, та й приводить сімох духів інших, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть тут. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше... Так буде й лукавому родові цьому́!“ Коли Він іще промовляв до наро́ду, аж ось мати й брати Його о́сторонь стали, бажаючи з Ним говорити. І сказав хтось Йому́: „Ото мати Твоя й Твої бра́ття стоять онде о́сторонь, і говорити з Тобою бажають“. А Він відповів тому́, хто Йому говорив, і сказав: „Хто́ мати Моя? І хто́ браття Мої?“ І, показавши рукою Своєю на у́чнів Своїх, Він промовив: „Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чини́тиме, той Мені брат, і сестра, і мати!“