Today's Readings

First Reading

Acts 5:17-26

А первосвященик, уставши, та й усі, хто був із ним, хто належав до саддуке́йської єресі, перепо́внились за́здрощами, і руки наклали вони на апо́столів, і до в'язниці грома́дської вкинули їх. Але Ангол Господній вночі відчинив для них двері в'язничні, і, вивівши їх, проказав: „Ідіть, і, ставши, говоріть до наро́ду у храмі всі слова́ цього життя“. Як це вчули вони, то в храм рано ввійшли і навчали. А первосвященик і ті, хто був із ним, прийшовши, скликали синедріо́н і всіх старших з Ізраїлевих синів. І послали в в'язницю, щоб їх привели́. А служба, прийшовши, не знайшла́ їх у в'язниці, а вернувшись, сповістила, говорячи: „В'язницю знайшли ми з великою пильністю за́мкнену, і сторо́жу, що при две́рях стояла; а коли відчинили, то ніко́го всере́дині ми не знайшли!“ Як почули слова ці начальник сторожі храму та первосвященики, не могли зрозуміти вони, що́ б то сталося. Та прийшовши один, сповістив їх, говорячи: „Ось ті мужі, що ви їх до в'язниці всадили були, у храмі стоять та й навчають наро́д“. Пішов тоді старши́й сторо́жі зо слу́жбою, та й привів їх без насильства, бо боялись наро́ду, щоб їх не побили камінням.

First Reading

Deuteronomy 28

„І станеться, якщо дійсно будеш ти слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати ви́конання всіх Його заповідей, що я наказую тобі сьогодні, то поставить тебе Господь, Бог твій, найвищим над усі народи землі. І при́йдуть на тебе всі оці благослове́ння, і досягнуть тебе, коли ти слухатимешся голосу Господа, Бога свого. Благослове́нний ти в місті, і благослове́нний ти на полі! Благослове́нний плід утроби твоєї, і плід твоєї землі, і плід худоби твоєї, по́рід биків твоїх і коті́ння ота́ри твоєї! Благослове́нний твій кіш та діжа́ твоя! Благослове́нний ти у вході своїм, і благослове́нний ти в ви́ході своїм! Господь учинить, що вороги́ твої, які повстають на тебе, будуть побиті перед тобою, — вони однією доро́гою вийдуть навпере́йми тебе, а сімома́ дорогами втікатимуть перед тобою. Господь накаже Своєму благослове́нню бути з тобою в комо́рах твоїх, та в усьому, чого доторкнеться рука твоя, і благословлятиме тебе в краю́, що Господь, Бог твій, дає тобі. Господь поставить тебе Собі за святий народ, як присягнув був тобі, коли ти будеш доде́ржуватися за́повідей Господа, Бога твого, і пі́деш дорогами Його. І побачать усі народи землі, що Господнє Ім'я́ кличеться на тобі, — і будуть боятися тебе. І Господь дасть тобі добрий при́ріст у пло́ді утроби твоєї, і в пло́ді худоби твоєї, і в пло́ді поля твого на тій землі, що Господь заприсягнув був батькам твоїм, щоб дати тобі. Господь відчинить для тебе Свою добру скарбни́цю, небеса́, щоб дати дощ для кра́ю твого в ча́сі його, і щоб поблагослови́ти всякий чин твоєї руки. І ти позичатимеш багатьом народам, а сам не позичатимеш ні в кого. І вчинить тебе Господь головою, а не хвостом, і ти будеш тільки ве́рхом, а не будеш до́лом, коли будеш слухатися заповідей Господа, Бога свого, що я сьогодні наказую тобі, щоб додержувати й виконувати, і не відступиш від усіх тих слів, що я сьогодні наказую вам, ані право́руч, ані ліво́руч, щоб ходити за іншими бога́ми й служити їм. Та станеться, коли ти не будеш слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати викона́ння всіх Його заповідей та постанов Його, що я сьогодні наказую тобі, то при́йдуть на тебе всі оці прокля́ття, і досягнуть тебе: Прокля́тий ти в місті, і прокля́тий ти в полі! Проклятий кіш твій та діжа́ твоя! Проклятий плід утро́би твоєї та плід твоєї землі, по́рід биків твоїх та коті́ння отари твоєї! Прокля́тий ти у вході своїм, і проклятий ти в виході своїм! Пошле Господь на тебе прокля́ття, і замі́шання, і нещастя на всякий по́чин твоєї руки, що ти зробиш, аж поки ти не будеш ви́гублений, і аж поки ти скоро не загинеш через зло твоїх чи́нів, що опустив ти Мене. Прилі́пить Господь до тебе морови́цю, аж поки вона не вигубить тебе з-над землі, куди ти входиш посісти її. Ударить Господь тебе сухо́тами, і пропа́сницею, і запа́ленням, і гаря́чкою, і мече́м, і посу́хою, і ірже́ю, — і вони будуть гнати тебе, аж поки ти не загинеш. І стане небо твоє, що над твоєю головою, міддю, а земля, що під тобою, залізом. Дасть Господь замість дощу Краєві твоєму ку́ряву, а порох із неба буде схо́дити на тебе, аж поки не будеш ти вигублений. Віддасть тебе Господь на пора́зку твоїм ворогам. Однією дорогою ти ви́йдеш навперейми його, а сімома́ дорогами втікатимеш перед ним, і будеш розпорошений по всіх ца́рствах землі. І буде твій труп на їжу для всякого пта́ства небесного та для худоби зе́мної, і не буде нікого, хто б їх пополо́шив. Ударить тебе Господь єгипетським гнояко́м, ґу́дзами, лишая́ми, стру́пами такими, що не зможеш їх ви́лікувати. Ударить тебе Господь божеві́ллям, і сліпото́ю, і туподу́мством. І будеш ти ма́цати в пі́вдень, як ма́цає сліпий у те́мряві, і не матимеш пово́дження в дорогах своїх, і будеш ти по всі дні тільки ути́скуваний та грабо́ваний, та не буде кому боронити. Одру́жишся з жінкою, та хто інший лежатиме з нею. Хату збудуєш, та в ній не сидітимеш. Засадиш виноградинка, та не будеш користатися ним. Заколений буде віл твій на оча́х твоїх, та їсти не будеш із нього. Твій осел буде заграбо́ваний перед тобою, і не вернеться до тебе. Ота́ра твоя ві́ддана буде ворогам твоїм, і не буде кому боронити тебе. Сини твої та до́чки твої будуть віддані іншому наро́дові, а очі твої будуть бачити й гинути за ними ці́лий день, а твоя рука не матиме сили. Плід твоєї землі та ввесь труд твій поїсть народ, якого ти не знав, а ти будеш тільки ути́скуваний та гно́блений по всі дні. І ти збожево́лієш від того, що бачитимуть очі твої. Ударить тебе Господь злим гнояко́м на колінах і на сте́гнах, від якого не зможеш ви́лікуватися, від стопи ніг твоїх і аж до че́репа твого. Відведе́ Господь тебе та царя твого, якого поставиш над собою, до народу, якого не знав ти та батьки́ твої, і ти будеш служити там іншим бога́м, — де́реву та ка́меневі. І станеш ти страхі́ттям, погово́ром та посміхо́вищем серед усіх наро́дів, куди відведе́ тебе Господь. Багато насіння ви́несеш на поле, та мало збереш, — бо пожере́ його сарана́. Позасаджуєш виноградники й будеш обробляти, та не будеш пити вина й не будеш збирати, — бо пожере його черва́. Будуть у тебе оливки по всім кра́ї твоїм, та оливою не будеш маститися, — бо поспада́є оливка твоя. Ти поро́диш синів і дочо́к, та не будуть для тебе вони, — бо пі́дуть у неволю. Усяке твоє де́рево та плід твоєї землі обсяде черва́. Прихо́дько, що серед тебе, піднесеться понад тебе ви́соко-ви́соко, а ти зі́йдеш низько-низько. Він тобі позичатиме, а ти йому не позичатимеш, він стане головою, а ти станеш хвостом. І при́йдуть на тебе всі оці прокля́ття, і будуть гнати тебе, і доженуть тебе, аж поки ти будеш ви́гублений, бо не слухав ти голосу Господа, Бога свого, щоб виконувати заповіді Його та постанови Його, що Він наказав був тобі. І будуть вони на тобі на озна́ку та на до́каз, та на насінні твоєму аж навіки. За те, що не служив ти Господе́ві, Богові своєму, у радості та в добрі серця, із рясно́ти всього, то будеш служити во́рогові своєму, якого Господь пошле на тебе, у голоді, і в пра́гненні, і в наготі́, і в недостатку всього, а він дасть залізне ярмо́ на твою шию, аж поки вигубить тебе. Господь нанесе на тебе народ іздале́ка, з кінця землі, так, як летить орел, народ, що мови його ти не розумієш, народ жорсто́кий, що не зважатиме на старо́го, а для юнака́ не буде милости́вий. І він буде жерти плід твоєї худоби та плід твоєї землі, аж поки вигубить тебе, і він не позоставить тобі збіжжя, ані виноградного со́ку, ані оливи, ані по́роду биків твоїх, ані коті́ння ота́ри твоєї, аж поки вигубить тебе. І він буде облягати тебе в усіх твоїх бра́мах, аж поки порозвалює по всім твоїм кра́ї твої міцні і укрі́плені му́ри, на які ти наді́явся, і буде гноби́ти тебе в усіх твоїх брамах по всім твоїм кра́ї, що дав тобі Господь, Бог твій. І будеш ти їсти плід утро́би своєї, тіло синів своїх та дочо́к своїх, що дав тобі Господь, Бог твій, в обло́зі та в у́тиску, яким буде гноби́ти тебе твій ворог. Кожен найлагідні́ший серед тебе й найбільше ви́пещений, — буде око його лихе на брата свого, і на жінку ло́ня свого, і на решту синів своїх, що позоставить їх ворог, щоб не дати ані о́дному з них тіла синів своїх, що буде він їсти, бо йому не позоста́неться нічого в обло́зі та в у́тискові, яким буде утиска́ти тебе твій ворог по всіх твоїх брамах. Найлагідні́ша між тобою й найбільше ви́пещена, що через пе́щення та ніжність не про́бувала ставити на землю стопи́ своєї ноги, — зле буде око її на мужа ло́ня свого, і на сина свого, і на дочку́ свою, і на по́слід, що виходить з-поміж ніг її при породі, і на дітей своїх, що поро́дить, — бо поїсть їх таємно через недостаток усього в обло́зі та в у́тиску, яким буде гноби́ти тебе твій ворог у брамах твоїх. Якщо ти не будеш доде́ржувати, щоб виконувати всі слова́ цього Зако́ну, написані в цій книзі, щоб боятися того славного й страшно́го Ймення Господа, Бога твого, то Господь наведе́ надзвичайні порази на тебе, та порази на насіння твоє, порази великі та певні, і хвороби злі та постійні. І наведе́ Він на тебе всякий єгипетський біль, якого боявся ти, а він пристане до тебе. Також усяку хворобу та всяку поразу, що не написана в книзі цього Зако́ну, — наведе́ їх Господь на тебе, аж поки бу́деш ти ви́гублений. І позостане вас мало, — за́мість того, що були ви, щодо числе́нности, як зо́рі небесні, — бо ти не слухався голосу Господа, Бога свого. І станеться, як Господь радів був вами, коли робив вам добро, і коли розмно́жував вас, так буде радіти Господь вами, коли вигубля́тиме вас та коли вини́щуватиме вас, — і ви будете ви́рвані з-над цієї землі, куди ти входиш посісти її. І розпоро́шить тебе Господь серед усіх народів від кінця землі й аж до кінця землі, і ти служитимеш там іншим бога́м, яких не знав ані ти, ані батьки твої, — де́реву та ка́меневі. І поміж цими народами не будеш ти спокійний, і не буде місця спочи́нку для стопи́ твоїх ніг. І Господь дасть тобі там серце тремтя́че, і осла́блення очей, і омліва́ння душі. І буде життя твоє ви́сіти на волоску перед тобою і ти боятимешся вдень та вночі, і не будеш певний свого життя. Уранці ти скажеш: „О, якби вечір!“, а ввечері скажеш: „О, якби ра́нок!“ зо стра́ху серця свого, що будеш боятися, та з виді́ння очей своїх, що будеш бачити. І верне тебе Господь до Єгипту на кораблях тією дорогою, про яку я казав тобі, що вже більше не побачиш її, і там ви продаватиметеся ворогам своїм за рабів та за невільниць, — та не буде покупця́“. Оце слова заповіту, що наказав був Господь Мойсеєві скласти з Ізраїлевими синами в моавському кра́ї, окрім того заповіту, що склав був із ними на Хори́ві.

First Reading

1 Samuel 17:1-30

І зібрали филисти́мляни свої ві́йська на війну. І зібралися вони до Сохо, що Юдине, і таборува́ли між Сохо та між Азекою в Ефес-Даммімі. І зібра́лися Саул та ізра́їльтяни, і таборува́ли в долині Елі, і вставилися до бо́ю проти филисти́млян. І стояли филисти́мляни на горі з того боку, а Ізраїль стояв на горі з цього боку, а поміж ними долина. І вийшов із филистимських табо́рів однобо́рець, ім'я́ йому Ґолія́т із Ґату. Високий був — шість ліктів і п'ядь. А на голові його — мідяний шоло́м, і він одя́гнений був у па́нцера з луски́; а вага того па́нцера — п'ять тисяч шеклів міді. А на нога́х його — мідяні наголі́нники, а за плечи́ма його — мідяний спис. А держа́к списа його — як ткацький вал, а ві́стря спи́су його — шістсот шеклів заліза. А перед ним ходив щитоно́ша. І став він, і кликнув до Ізраїлевих полків, та й сказав до них: „Чого ви вийшли ставати до бо́ю? Чи ж я не филисти́млянин, а ви не раби Саулові? Оберіть собі кого, і нехай він зі́йде до мене. Якщо він зможе воювати зо мною, і вб'є мене, то ми ста́немо вам за рабів. А якщо я перемо́жу його, і вб'ю його, то ви станете нам за рабів, і будете служити нам“. І сказав филисти́млянин: „Я цього дня зневажив Ізраїлеві полки́. Дайте мені чоловіка, і бу́демо битися вдвох“. І чув Саул та ввесь Ізраїль ці слова филисти́млянина, — і вони перестра́шилися та сильно наляка́лися. А Давид — син того мужа ефра́тянина, з Юдиного Віфлеєму, а ім'я́ йому Єссе́й, що мав во́сьмеро синів. І цей чоловік за Саулових днів був стари́й, увійшов у літа. І пішли троє найстарших Єссеєвих синів, пішли за Саулом на війну́. А імена́ трьох синів його, що пішли на війну: перворідний Еліяв, а другий його — Авінадав, а третій — Шамма. А Давид — він найменший, а три найстарші пішли за Саулом. А Давид ходив до Саула, та вертався па́сти отару свого батька в Віфлеємі. А той филисти́млянин підхо́див ранком та ввечорі, і виступав сорок день. І сказав Єссей до сина свого Давида: „Візьми но для братів своїх ефу́ цього пра́женого зе́рна, і десять цих хлібі́в, та й віднеси́ скоренько до табо́ру до своїх братів. А цих десять кусків сиру віднесеш для тисячника, і розізнаєш про пово́дження братів своїх, і вивідай про їхні потреби.“ А Саул і вони, та всі ізра́їльтяни були в долині Елі, — воювали з филисти́млянами. І встав Давид рано вранці, і полиши́в ота́ру свою на сто́рожа; і взяв та й пішов, як наказав йому Єссей. І ввійшов він до обо́зу, а ві́йсько вихо́дило до бойово́го стро́ю, і підняли́ вони окрик у бою́. І ви́шикувалися Ізраїль та Филисти́млянин ла́ва проти ла́ви. І Давид позоставив свою но́шу в сто́рожа речей, та й побіг до по́лку. І ввійшов він, і запитав своїх братів про пово́дження. А коли він розмовляв із ними, аж ось виходить із филистимських полкі́в одноборець, филисти́млянин Ґолія́т ім'я́ йому, із Ґату. І промовляв він ті самі слова́, а Давид почув. А всі ізра́їльтяни, коли бачили того чоловіка, то втікали перед ним та дуже лякалися. І говорив Ізра́їльтянин: „Чи бачите ви цього чоловіка, що виходить? А виходить він, щоб зневажа́ти Ізраїля. І буде, — того чоловіка, що вб'є його, збагати́ть його цар великим багатством, і дочку́ свою віддасть йому, а дім його батька зробить вільним в Ізраїлі“. І спитався Давид тих людей, хто стояв з ним, говорячи: „Що́ буде зро́блене тому, хто вб'є цього филисти́млянина й зді́йме обра́зу з Ізраїля? Бо хто цей необрізаний филисти́млянин, що так зневажає полки́ Живого Бога?“ А народ сказав йому те саме слово, говорячи: „Отак буде зро́блено чоловікові, хто вб'є його“. І почув Еліяв, його найстарший брат, як він говорив до людей. І запалився Еліявів гнів на Давида, і він сказав: „Чого то зійшов ти? І на ко́го ти позоставив трохи тієї отари в пустині? Я знаю зарозумі́лість твою та порожнечу твого серця, бо ти зійшов, щоб подивитися на війну́!“ А Давид відказав: „Та що́ я зробив тепер? Чи не на нака́з батька?“ І він відвернувся від нього до іншого, і запитував про те саме. А народ відповів йому те саме, як перше.

Morning Prayer — First Lesson

1 Kings 1

А Давид поста́рів, увійшов у літа. І покривали його одежами, та не було йому те́пло. І сказали йому його раби: „Нехай пошукають для пана царя молоду ді́вчину, — і стане вона перед царем, і буде йому за догля́дачку. І буде вона лежати при лоні твоїм, — і буде те́пло панові цареві!“ І шукали ді́вчину вродли́ву по всій Ізраїлевій границі, та й знайшли шунаммі́тку Авіша́ґ, і привели́ її до царя. А та ді́вчина була дуже вродли́ва. І була́ вона цареві догля́дачкою, і прислуго́вувала йому, та цар не пізнав її. А Адо́нія, син Хаґґітин, бундю́чився та говорив: „Я буду царювати!“ І справив він собі по́воза та верхівців, та п'ятдесят чоловіка бігунів перед собою. А батько його ніко́ли його не засмучував, щоб сказати: „Чому́ ти так робиш?“ А він також був дуже вродли́вий, і мати народила його по Авесаломі. І мав він змову з Йоавом, сином Церуї, та зо священиком Евіятаром, — і вони помагали Адонії. А священик Садок, і Беная, син Єгоядин, і пророк Ната́н, і Шім'ї, і Реї та Давидові лицарі не були з Адонією. І приніс Адо́нія в жертву худоби дрібно́ї та худоби великої, та худоби ситої при Евен-Газзохелеті, що при Ен-Роґелі, і закли́кав усіх братів своїх, царськи́х синів, та всіх Юдиних мужів, царськи́х слуг. А пророка Натана, і Бенаю, і лицарів та брата свого Соломона він не покли́кав. І сказав Ната́н до Вірсаві́ї, Соломонової матері, говорячи: „Чи ти не чула, що зацарюва́в Адо́нія, син Хаґґітин, а пан наш Давид не знає про те? А тепер іди, я тобі пора́джу, — і рятуй життя своє та життя сина свого Соломо́на! Іди, і вві́йдеш до царя Давида та й скажеш до нього: Чи ж не ти, пане мій ца́рю, присягнув був своїй невільниці, говорячи: Син твій Соломо́н буде царюва́ти по мені, і він буде сидіти на троні моїм. Чому́ ж зацарюва́в Адо́нія? Ото, ти ще будеш говорити там із царем, а я ввійду́ за тобою, і потверджу́ слова твої“. І ввійшла Вірсаві́я до царя в кімна́ту, — а цар був дуже стари́й, і шунаммітка Авішаґ послуго́вувала цареві. І похилилася Вірсавія, і вклонилася цареві до землі. А цар сказав: „Що́ тобі?“ І вона сказала йому: „Пане мій, ти присягнув був своїй невільниці Господом, Богом своїм: Соломо́н, син твій, буде царювати по мені, і він сидітиме на троні моїм. А тепер ось зацарюва́в Адо́нія, а ти, пане мій ца́рю, не знаєш про те. І приніс він у жертву багато волів і худоби ситої та худоби дрібно́ї, і покликав усіх царськи́х синів, і священика Евіятара та Йоава, вождя́ війська, а раба твого Соломо́на не покликав. А ти, пане мій ца́рю, — очі всього Ізраїля на тобі, щоб ти сказав їм, хто́ буде сидіти на троні пана мого царя по ньому. Іна́кше станеться, як спочи́не пан мій цар з батьками своїми, то буду я та син мій Соломо́н винними“. І ось, ще вона говорила з царем, а прийшов пророк Ната́н. І доне́сли цареві, говорячи: „Ось пророк Ната́н!“ І ввійшов він перед цареве обличчя, і впав перед царем обличчям своїм до землі. І сказав Ната́н: „Пане мій ца́рю! Чи ти сказав: Адонія буде царювати по мені, і він буде сидіти на троні моїм? Бо зійшов він сьогодні, і приніс у жертву багато волів і худоби ситої та худоби дрібно́ї. І він покли́кав усіх царськи́х синів, і провідників ві́йська, і священика Евіятара, і ось вони їдять та п'ють перед ним, і говорять: Нехай живе цар Адо́нія! А мене — я раб твій! — і священика Садо́ка, і Бена́ю, сина Єгоядиного, та раба твого Соломона не покли́кав. Чи ця річ була від пана мого царя, а ти не повідо́мив раба свого, хто́ буде сидіти на троні мого пана царя по ньому?“ А цар Давид відповів та й сказав: „Покличте мені Вірсаві́ю!“ І прийшла́ вона перед царське́ обличчя, і стала перед царем. І присягну́в цар та й сказав: „Як живий Господь, що визволив душу мою від усякого лиха, — як присягнув я тобі Господом, Богом Ізраїля, говорячи: Син твій Соломо́н буде царюва́ти по мені, і він буде сидіти на моєму троні замість мене, — так я й зроблю́ цього дня!“ І вклонилася Вірсаві́я обличчям своїм до землі, і впала перед царем та й сказала: „Нехай живе пан мій, цар Давид, навіки!“ І сказав цар Давид: „Покличте мені священика Садо́ка, і пророка Ната́на та Бена́ю, сина Єгоя́диного“. І поприхо́дили вони перед царе́ве обличчя. І сказав цар до них: Візьміть із собою слуг вашого пана, і посадіть мого сина Соломона на мою му́лицю, і зведіть його до Ґіхону. А там помаже його священик Садок та пророк Натан на царя над Ізраїлем. І засурмі́ть у сурму́ та й скрикнете: Нехай живе цар Соломон! Потім пі́дете за ним, а він уві́йде та й сяде на моєму троні, і він буде царюва́ти замість мене, і йому наказав я бути володарем над Ізраїлем та над Юдою“. І відповів Беная, син Єгоядин, та й сказав: „Амінь. Так нехай скаже Господь, Бог пана мого царя! Як був Госпо́дь із паном моїм царем, так нехай буде з Соломоном, і нехай Він звели́чить трон його над трона пана мого царя Давида!“ І пішов священик Садок та пророк Натан, і Беная, син Єгоядин, і керетянин, і пелетянин, і посадили Соломона на мулицю царя Давида, та й повели́ його до Ґіхону. І взяв священик Садок рога оливи із скинії, та й помазав Соломона. І засурми́ли в сурму́, та й кричав увесь народ: „Нехай живе цар Соломон!“ І піднявся за ним ввесь народ. А народ грав на сопі́лках та радів великою радістю, аж земля розпада́лася від їхнього голосу! І почув це Адонія та всі покли́кані, що були з ним, а вони тількищо скінчи́ли їсти. І почув Йоав голос сурми́ та й сказав: „Що це за крик та гамір у місті?“ Ще він говорив, аж ось прихо́дить Йоанатан, син священика Евіятара. А Адонія сказав: „Увійди, бо ти муж гідний, і звісти нам щось добре!“ І відповів Йонатан та й сказав до Адонії: „Таж пан наш цар Давид настанови́в на царя Соломона! І послав із ним цар священика Садока та пророка Натана, і Бенаю, Єгоядиного сина, і керетянина, і пелетянина, і вони посадили його на царську́ му́лицю. І пома́зали його в Ґіхоні священик Садок та пророк Натан на царя. І повихо́дили вони звідти веселі, і зашуміло місто. Це той голос, що ви чули. І Соломон уже засів на троні царства. І також посхо́дилися царські́ слу́ги, щоб поблагословити нашого пана царя Давида, говорячи: Нехай Бог твій учинить Соломонове ім'я́ славнішим від твого імени, і нехай звеличить його трон над трона твого́! І вклонився цар на ло́жі своїм. І сказав цар так: Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що сьогодні дав сидя́чого на моїм троні, а мої очі те бачать!“ І затремтіли, і повставали всі покли́кані, що були з Адонією, і пішли кожен на доро́гу свою... А Адонія боявся Соломона. І встав він, і пішов, і схопи́вся за роги же́ртівника. І донесено Соломонові, кажучи: „Ось Адо́нія злякався царя Соломона, й ось він схопи́вся за роги же́ртівника, кажучи: Нехай цар Соломон зараз присягне́ мені, що не вб'є свого раба мече́м!“ І сказав Соломон: „Якщо він буде му́жем че́сним, ані волоси́на його не впаде на землю! А якщо зна́йдеться в ньому зло, то помре“. І послав цар Соломон, і відвели́ його від же́ртівника. І прийшов він, і впав перед царем Соломоном, а Соломон йому сказав: „Іди до свого дому!“

Epistle

1 Corinthians 1:17-25

Бо Христос не послав мене, щоб христити, а звіщати Єва́нгелію, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа. Бож слово про хреста тим, що гинуть, — то глупо́та, а для нас, що спасаємось, — Сила Божа! Бо написано: „Я погублю́ мудрість премудрих, а розум розумних відки́ну!“ Де мудрий? Де книжник? Де дослі́дувач віку цього́? Хіба Бог мудрість світу цього́ не змінив на глупо́ту? Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було́ спасти віруючих через ду́рість проповіді. Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошу́кують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп'я́того, — для юдеїв згі́ршення, а для греків — безу́мство, а для самих покликаних юдеїв та греків — Христа, Божу силу та Божу мудрість! Бо Боже й немудре — розумніше воно від людей, а Боже не́мічне — сильніше воно від людей!

First Reading

Job 41

Тож наді́я твоя неправдива, — на сам ви́гляд його упаде́ш. Нема смільчака́, щоб його він збудив, — а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати? Хто ви́йде навпроти Мене́ — й буде ці́лий? Що під небом усім — це Моє! Не буду мовчати про чле́ни його, про стан його сили й красу́ його складу. Хто відкриє пове́рхню одежі його? Хто піді́йде коли до двійни́х його ще́лепів? Двері обличчя його хто відчи́нить? Навко́ло зубів його жах! Його спи́на — канали щитів, поє́днання їх — крем'яна́я печать. Одне до одно́го дохо́дить, а вітер між ними не про́йде. Одне до одно́го притве́рджені, сполучені, і не відді́ляться. Його чха́ння засвічує світло, а очі його — як пові́ки зорі́ світово́ї! Бу́хає по́лум'я з па́щі його, вириваються і́скри огне́нні! Із ні́здер його валить дим, немов з то́го горшка, що кипить та біжить. Його по́дих розпалює ву́гіль, і бу́хає по́лум'я з па́щі його. Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає. М'ясо нутра́ його міцно тримається, — воно в ньому тверде́, не хитається. Його серце, мов з каменя вилите, і тверде́, як те долішнє жо́рно! Як підво́диться він, перелякуються силачі́, та й ховаються з жа́ху. Той меч, що дося́гне його, не встої́ть, ані спис, ані ра́тище й па́нцер. За солому залізо вважає, а мідь — за гнилу́ дереви́ну! Син лука, стріла, не приму́сит увтікати його, камі́ння із пра́щі для нього зміняється в сіно. Булаву́ уважає він за соломи́нку, і сміється із по́свисту ра́тища. Під ним гостре чере́п'я, — лягає на го́стре, немов у болото. Чинить він, що кипить глибочі́нь, мов горня́, і обе́ртає море в окрі́п. Стежка світить за ним, а безо́дня здається йому́ сиви́ною. Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений, він бачить усе, що висо́ке, він цар над усім пишним зві́р'ям!“

Morning Prayer — Second Lesson

Acts 25

А коли прибув Фест до свого намісництва, то він по трьох днях відійшов із Кесарі́ї до Єрусалиму. І поскаржилися йому на Павла первосвященики та головніші з юдеїв, і благали його, і ніби милости просили для нього, щоб до Єрусалиму його припровадив, — вони змову вчинили, щоб смерть заподі́яти йому по дорозі. А Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і він сам незаба́ром туди подає́ться. „Отже, — сказав він, — хто спроможен із вас, нехай ті вируша́ють ра́зом зо мною, і коли є неправда яка в чоловікові цьому, нехай оскаржа́ють його“. І, пробувши в них днів не більше як вісім чи десять, він поверну́вся до Кесарії. А другого дня він засів на суддевім сидінні, і звелів, щоб приве́сти Павла. Як його ж привели́, то стали навколо юдеї, що поприхо́дили з Єрусалиму, і Павлу закидали багато тяжки́х винувачень, що їх не могли дове́сти, бо Павло боронився: „Я не провинився ні в чім ані проти Зако́ну юдейського, ані проти храму, ані супроти ке́саря“. Тоді Фест, що бажав догодити юдеям, промовив Павло́ві на відповідь: „Чи ти хочеш до Єрусалиму піти, і там суд прийняти від мене про це?“ Та Павло відказав: „Я стою перед судом ке́саревим, де належить мені суд прийняти. Юдеїв нічим я не скри́вдив, як і ти дуже добре те знаєш. Бо коли допустився я кривди, або гідне смерти вчинив що, то не відмовляюся вмерти. Як нема ж нічого того, у чім вони винуватять мене, то не може ніхто мене видати їм. Відкликаюсь до ке́саря!“ Тоді Фест, побалакавши з радою, відповідь дав: „Ти відкли́кавсь до ке́саря, — до ке́саря пі́деш!“ Як минуло ж днів кілька, цар Агрі́ппа й Верні́ка приїхали до Кесарії, щоб Феста вітати. А що там багато днів вони пробули́, то Фест ви́клав справу Павлову цареві й промовив: „Є один чоловік — від Фелікса лишений в'язень, на якого, як в Єрусалимі я був, первосвященики й старші юдейські прине́сли скаргу, домагаючись його о́суду. Я їм відповів, що римля́ни не мають звича́ю люди́ну якусь видавати на згубу, поки пізваний перед собою не матиме обвинувачі́в, і не буде йому дано можности для оборони від закидів. І як зійшлись вони тут, то я, зволіка́ння не роблячи жодного, сів наступного дня на сидіння судде́ве, і звелів привести́ цього мужа. І винувальники стали круг нього, проте́ не вказали вини ані жодної з тих, яких я сподівався. Та мали вони проти нього якісь суперечки про власне своє марновірство, і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло твердив, що живий Він. І я був непевний у цьо́му змага́нні й спитав, чи не хоче піти він до Єрусалиму, і там суд прийняти про це? Через те ж, що Павло заявив, щоб зали́шений був він на ке́сарів ро́зсуд, я звелів сторожити його, аж поки його не відправлю до ке́саря“. А Агріппа промовив до Феста: „Хотів би і я цього му́жа послухати!“ „Узавтра — сказав той — почуєш його“. А назавтра Агрі́ппа й Верні́ка прийшли з превеликою пишно́тою, і на залю судо́ву ввійшли разом з тисяцькими та значнішими му́жами міста. І як Фест наказав, то Павло був приве́дений. І сказав до них Фест: „О ца́рю Агріппо, та з нами присутні всі му́жі! Ви бачите того, що за нього ввесь люд юдейський мені докучав в Єрусалимі та тут, кричачи́, що йому не повинно більш жити. Я ж дізнавсь, що нічого, ва́ртого смерти, він не вчинив; а що сам він відкликавсь до Августа, розсудив я послати його. Нічого не маю я певного, що міг би про нього писати до пана. Тому я припровадив його перед вас, а найбільш перед тебе, ца́рю Агріппо, щоб після переслу́хання мав що писати. Бо здається мені нерозва́жливим ув'я́зненого посилати, і не озна́чити обвинува́чень на нього“.

Responsorial Psalm

Psalm 33

Gospel

Luke 10:1-9

Після того призна́чив Господь і інших Сімдеся́т, і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди Сам мав іти. І промовив до них: „Хоч жни́во велике, та робі́тників мало; тож благайте Господаря жни́ва, щоб робі́тників вислав на жни́во Своє. Ідіть! Оце посилаю Я вас, як ягнят між вовки́. Не носіть ні кали́тки, ні торби, ні санда́ль, і не вітайте в дорозі ніко́го. Як до дому ж якого ви вві́йдете, то найперше кажіть: „Мир дому цьому́!“ І коли син миру там буде, то спочи́не на ньому ваш мир, коли ж ні — до вас ве́рнеться. Зоставайтеся ж у домі тім самім, споживайте та пийте, що є в них, — бо вартий робі́тник своєї заплати. Не ходіть з дому в дім. А як при́йдете в місто яке, і вас при́ймуть, — споживайте, що вам подадуть. Уздоро́влюйте хворих, що в нім, промовляйте до них: „Набли́зилося Царство Боже до вас!“

Responsorial Psalm

Psalm 109

Responsorial Psalm

Psalm 118

Responsorial Psalm

Psalm 113

Evening Prayer — First Lesson

1 Kings 3

І посвоя́чився Соломон із фараоном, єгипетським царем, і взяв фараонову дочку́, і ввів її до Давидового Міста, ще доки він не закінчи́в будувати свого дому й храму Господнього, та муру навколо Єрусалиму. Та народ прино́сив жертви на па́гірках, бо не був ще збудований дім для Господнього Імени аж до тих днів. І полюбив Соломон Господа, щоб ходити постановами свого батька Давида, тільки й він прино́сив жертви та кадив на па́гірках. І пішов був цар до Ґів'ону, щоб прино́сити там жертви, бо то найбільший па́гірок. Тисячу цілопа́лень приніс Соломон на тому же́ртівникові. У Ґів'оні з'явився Господь до Соломона в нічно́му сні. І Бог сказав: „Проси, що Я маю дати тобі!“ А Соломон відказав: „Ти зробив був велику милість із рабом Своїм Давидом, батьком моїм, як він ходив перед лицем Твоїм правдою та праведністю, та простото́ю серця з Тобою. І зберіг Ти йому ту велику милість, і дав йому сина, що сидить на його троні, як є й цього дня. А тепер, Господи, Боже, Ти вчинив Свого раба царем замість батька мого Давида, — а я недо́росток, не знаю ви́ходу та входу. А раб Твій серед народу Твого, якого Ти вибрав, — він народ числе́нний, що його не можна ані злічити, ані зрахувати через многоту́. Дай же Своєму рабові серце розумне, щоб судити народ Твій, щоб розрізня́ти добре від злого, бо хто потрапить керувати цим великим народом Твоїм?“ І була́ та річ приємна в Господніх оча́х, що Соломон попросив оцю річ. І сказав Бог до нього: „За те, що просив ти цю річ, а не просив для себе днів довгих та багатства, і не просив душ ворогів своїх, а просив собі розуму, щоб уміти судити, то ось зроблю́ Я за словом твоїм, — ось Я даю тобі серце мудре та розумне, так що такого, як ти, не було́ перед тобою й не встане такий, як ти, по тобі. А також те, чого не просив ти, Я даю тобі: і бага́тство, і славу таку, що такого, як ти, не було перед тобою й не буде ніко́го серед царів усе життя твоє. А якщо ти ходи́тимеш Моїми дорогами, щоб дотримувати постанови Мої та заповіді Мої, як ходив був батько твій Давид, то продо́вжу дні твої!“ І прокинувся Соломон, аж ось — це був сон. І ввійшов він до Єрусалиму, та й став перед ковчегом Господнього заповіту, і приніс цілопа́лення та вчинив жертви мирні. І зробив він гостину для всіх своїх слуг. І прийшли до царя дві жі́нки блудни́ці, та й стали перед обличчям його. І сказала одна жінка: „Прошу́, пане мій, — я та ця жінка сидимо́ в одно́му домі. І породила я при ній у цьому домі. І сталося третього дня по по́роді моїм, і породила теж оця жінка. А ми були́ ра́зом, ніко́го чужого в домі з нами не було́, тільки двоє нас було в домі. А вночі помер син цієї жінки, бо вона налягла на нього. І встала вона серед ночі, і взяла́ мого сина від мене, — а невільниця твоя спала, — і поклала його при своєму лоні, а свого померлого сина поклала при лоні моїм. І встала я рано, щоб погодува́ти сина свого, аж ось — помер він! І придивилася я до нього рано, а ото — не був це син мій, що я породила“... А інша жінка відказала: „Ні, то мій син — живий, а твій син — мертвий!“ А та говорила: „Ні, то твій син — мертвий, а мій син — живий!“ І так спереча́лись вони перед царем. І сказав цар: „Ця говорить: Це мій син живий, а син твій — мертвий, а та говорить: Ні, то син твій — мертвий, а мій син — живий“. І сказав цар: „Подайте мені меча́!“ І прине́сли меча перед цареве обличчя. І сказав цар: „Розітні́ть це живе дитя надво́є, і дайте половину одній, а половину дру́гій!“ І сказала до царя жінка, що син її — той живий, бо запалилася любов її до сина свого, — і сказала вона: „Прошу́, пане мій, дайте їй немовлятко живим, а забити — не забивайте його́!“ А та каже: „Хай не буде ні мені, ні тобі, — розтинайте!“ А цар відповів та й сказав: „Дайте їй це живе немовлятко, а вбивати — не вбивайте його. Вона його мати!“ І почув увесь Єрусалим про той суд, що цар розсудив, і стали боятися царя, бо бачили, що в ньому Божа мудрість, щоб чинити суд.

Second Reading

Philippians 4

Отож, мої браття улю́блені, за якими так сильно тужу́, моя радосте й ві́нче, — так у Господі стійте, улю́блені! Благаю Ево́дію, благаю й Синти́хію — ду́мати однаково в Господі. Так, благаю й тебе, това́ришу вірний, допомагай тим, хто в боротьбі за Єва́нгелію помагали мені та Кли́ментові й іншим моїм співробі́тникам, яких іме́ння записані в Книзі Життя. Радійте в Господі за́всіди, і зно́ву кажу́: раді́йте! Ваша ла́гідність хай буде відо́ма всім лю́дям. Господь близько! Ні про що не турбуйтесь, а в усьо́му нехай виявля́ються Богові ваші бажа́ння молитвою й проха́нням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки́ у Христі Ісусі. Наоста́нку, браття, що́ тільки правдиве, що́ тільки чесне, що тільки праведне, що́ тільки чисте, що тільки любе, що́ тільки гі́дне хвали́, коли яка чесно́та, коли яка похвала́, — ду́майте про це! Чого ви від мене й навчилися, і прийняли́, і чули та бачили, — робіть те! І Бог миру буде з вами! Я ве́льми потішився в Господі, що справді ви вже нови́х сил набули́ піклува́тись про мене; ви й давніш піклува́лись, та ча́су сприя́тливого ви не мали. Не за нестатком кажу́, бо навчився я бути задово́леним із то́го, що маю. Умію я й бути в упоко́ренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всьо́го й у всім: насища́тися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі. Я все мо́жу в Тім, Хто мене підкріпляє, — в Ісусі Христі. Тож ви добре зробили, що участь узяли́ в моїм горі. І знаєте й ви, филип'я́ни, що на поча́тку благові́стя, коли я з Македонії вийшов, не прилучилась була́ жо́дна Церква до справи дава́ння й прийма́ння для мене, самі тільки ви, що і раз, і вдруге мені на потреби мої посилали й до Солу́ня. Кажу́ це не тому́, щоб шукав я дава́ння, — я шукаю плоду, що примно́жується на річ вашу. Та все я одержав, і маю достаток. Маю повно, прийнявши від Епафроди́та, що́ ви послали, як па́хощі запашні́, жертву приємну, Богові вгодну. А мій Бог нехай ви́повнить вашу всяку потребу за Своїм багатством у Славі, у Христі Ісусі. А Богові й нашому Отцеві слава на віки віків. Амі́нь. Вітайте кожного святого у Христі Ісусі. Вітають вас браття, присутні зо мною. Вітають вас усі святі, а найбільше ті, хто з ке́саревого дому. Благода́ть Господа Ісуса Христа зо всіма́ вами! Амі́нь.

Second Reading

I John 5

Кожен, хто вірує, що Ісус — то Христос, той родився від Бога. І кожен, хто любить Того, Хто породив, любить і Того, Хто народився від Нього. Що ми любимо Божих дітей, дізнає́мося з того, коли любимо Бога і Його заповіді доде́ржуємо. Бо то любов Божа, щоб ми доде́ржували Його заповіді, Його ж заповіді не тяжкі. Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, — віра наша. А хто світ перемагає, як не той, хто вірує, що Ісус — то Син Божий? То Той, що прийшов був водою та кров'ю, — Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров'ю. І Дух свідчить, бо Дух — то правда. Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє — Одно. І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє — в одно. Коли ми приймаємо сві́дчення лю́дське, то свідчення Боже вартніше, бо це свідчення Бога, яким сві́дчив про Сина Свого́. Хто вірує в Божого Сина, той сві́дчення має в собі. Хто не вірує Богові, той учинив Його неправдомовцем, бо не вірив у свідчення, яким Бог сві́дчив про Сина Свого́. А це сві́дчення, що Бог життя вічне нам дав, а життя це — у Сині Його. Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя. Оце написав я до вас, що віруєте в Ім'я́ Божого Сина, щоб ви знали, що ви віруючи в Ім'я Божого Сина, маєте вічне життя. І оце та відвага, що ми маємо до Нього, — що коли чого просимо згі́дно волі Його, то Він слухає нас. А як знаємо, що Він слухає нас, чого тільки ми просимо, то знаємо, що оде́ржуємо те, чого просимо від Нього. Коли хто бачить брата свого́, що грішить гріхом не на смерть, нехай мо́литься за нього, — і Він життя йому дасть, тим, хто грішить не на смерть. Є й гріх на смерть, — не про нього кажу́, щоб молився. Усяка неправда — то гріх. Та є гріх не на смерть. Ми знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить, — бо хто народився від Бога, той себе береже, і лукавий його не торкається. Ми знаємо, що ми від Бога, і що ввесь світ лежить у злі. Ми знаємо, що Син Божий прийшов, і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого, і щоб бути в правдивому Сині Його, Ісусі Христі. Він — Бог правдивий і вічне життя! Ді́тоньки, — бережіться від і́долів! Амі́нь.

Second Reading

1 Timothy 3:1-13

Вірне це слово: коли хто єпи́скопства хоче, — доброго діла він пра́гне. А єпи́скоп має бути бездога́нний, муж однієї дружи́ни, тверезий, невинний, че́сний, гостинний до при́ходнів, здібний навчати, не п'яни́ця, не заводія́ка, але тихий, несварли́вий, не сріблолюбець, щоб добре ряди́в власним домом, що має дітей у слухня́ності з повною чесністю, — бо хто власним домом ряди́ти не вміє, я́к він зможе пильнува́ти про Божу Церкву? — не новонаве́рнений, щоб він не запишався, і не впав у ворожий о́суд. Треба, щоб мав він і добре засві́дчення від чужи́нців, щоб не впасти в догану та в сітку диявольську. Так само диякони́ мають бути поважні, не двомовці, не багато відда́ні вину, не соромнозахла́нні, такі, що мають таємни́цю віри при чистім сумлінні. Отже, і вони нехай перш випробо́вуються, а потому хай служать, якщо бу́дуть бездога́нні. Так само жінки́ нехай будуть поважні, не обмовли́ві, тверезі та вірні в усьому. Диякони́ мусять бути мужі однієї дружи́ни, що добре рядя́ть дітьми́ й своїми домами. Бо хто добре виконує службу, той до́брий ступі́нь набуває собі та велику відвагу в вірі через Христа Ісуса.

Second Reading

1 John 3:1-10

Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми́ Божими, і ними ми є. Світ нас не знає тому́, що Його не пізнав. Улю́блені, — ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що́ ми будемо. Та знаємо, що, коли з'я́виться, то бу́дем подібні до Нього, бо бу́демо бачити Його, як Він є. І кожен, хто має на Нього наді́ю оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він. Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззако́ння. Бо гріх — то беззако́ння. І ви знаєте, що Він був з'явився, щоб гріхи наші взяти, а гріха в Нім нема. Кожен, хто в Нім пробува́є, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його, і не пізнав Його. Діточки, хай ніхто вас не зво́дить! Хто чинить праведність, той праведний, як праведний Він! Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від поча́тку. Тому́ то з'явився Син Божий, щоб зни́щити справи диявола. Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога наро́джений він. Цим пізнаю́ться діти Божі та діти дияволові: Кожен, хто нраведности не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить!

Gospel

Matthew 8

А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов на́товп великий. І ось підійшов прокаже́ний, уклонився Йому та й сказав: „Коли, Господи, хочеш, — Ти можеш очистити мене!“ А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: „Хо́чу, — будь чистий!“ І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І гово́рить до нього Ісус: „Гляди, — не розповіда́й ніко́му. Але йди, покажися священикові, та дар принеси́, якого Мойсей заповів, їм на свідо́цтво “. А коли Він до Капернау́му ввійшов, то до Нього набли́зився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: „Господи, мій слуга лежить удома розсла́блений, і тяжко страждає“. Він говорить йому: „Я прийду́ й уздоро́влю його“. А сотник Йому відповів: „Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Та промов тільки слово, — і ви́дужає мій слуга! Бо й я — люди́на підвла́дна, і воякі́в під собою я маю; і одному кажу: піди — то йде він, а тому: прийди́ — і приходить, або рабо́ві своєму: зроби те — і він зро́бить“. Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: „Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшо́в був такої великої віри! Кажу́ ж вам, що багато-хто при́йдуть від сходу та за́ходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства — повки́дані бу́дуть до те́мряви зо́внішньої — буде там плач і скре́гіт зубів“! I сказав Ісус сотникові: „Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!“ І тієї ж години одужав слуга його. Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці. І Він доторкнувся руки її, — і гарячка покинула ту... І встала вона, та й Йому прислуго́вувала! А коли настав вечір, привели́ багатьох біснуватих до Нього, — і Він словом Своїм вигнав ду́хів, а недужих усіх уздорови́в, щоб спра́вдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Він узяв наші немочі, і неду́ги поніс“. А як угледів Ісус навко́ло Себе багато наро́ду, наказав перепли́нути на то́й бік. І приступив один книжник та й до Нього сказав: „Учителю, я піду́ за Тобою, хоч би куди ти пішов!“ Промовляє до нього Ісус: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має де й голови́ прихили́ти“. А і́нший із у́чнів промовив до Ньо́го: „Дозволь мені, Господи, перше піти та ба́тька свого похова́ти“. А Ісус йому каже: „Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!“ І коли Він до чо́вна вступив, за Ним увійшли Його у́чні. І ось буря велика зірва́лась на морі, аж чо́вен зачав залива́тися хви́лями. А Він спав. І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, — ги́немо!“ А Він відповів їм: „Чого полохливі ви, маловірні?“ Тоді встав, заказав бурі й морю, — і тиша велика настала. А народ дивувався й казав: „Хто ж це такий, що ві́три та море слухня́ні Йому́?“ І, як прибув Він на то́й бік, до землі Гадари́нської, перестріли Його два біснуваті, що вийшли з могильних пече́р, дуже люті, так що ніхто не міг перехо́дити тією дорогою. І ось, вони стали кричати, говорячи: „Що́ Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?“ А опо́даль від них пасся гурт великий свине́й. І просилися де́мони, кажучи: „Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свине́й“. А Він відповів їм: „Ідіть“. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, — і потопи́вся в воді. Пастухи ж повтікали; а коли прибули́ вони в місто, то про все розповіли́, і про біснуватих. І ось, усе місто вийшло назу́стріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю!

Evening Prayer — Second Lesson

1 John 4

Улю́блені, — не кожному духові вірте, але випробо́вуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з'явилося в світ. Духа Божого цим пізнавайте: кожен дух, який ви́знає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога. А кожен дух, який не визнає́ Ісуса, той не від Бога, але́ він анти́христів, про якого ви чули, що йде, а тепер уже він у світі. Ви від Бога, дітки́, і ви перемогли їх, — більший бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі. Вони від світу, тому́ то говорять від світу, а світ слухає їх. Ми від Бога, — хто знає Бога, той слухає нас, хто не від Бога, той не слухає нас. Цим пізнає́мо Духа правди та духа обмани. Улю́блені, — любім один о́дного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та ві́дає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов! Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Одноро́дженого послав у світ, щоб ми через Нього жили́. Не в то́му любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблага́нням за наші гріхи. Улю́блені, — коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один о́дного! Бога не бачив ніко́ли ніхто. Коли один о́дного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удоскона́лилась. Що ми пробуваємо в Ньому, а Він у нас, пізнає́мо це тим, що Він дав нам від Духа Свого́. І ми бачили й сві́дчимо, що Отець послав Сина Спасителем світу. Коли хто визнає́, що Ісус — то Син Божий, то в нім Бог пробува́є, а він у Бозі. Ми пізнали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває! Любов удоскона́люється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, такі й ми на цім світі. Стра́ху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має му́ку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові. Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив. Як хто скаже: „Я Бога люблю́“, та нена́видить брата свого́, той неправдомо́вець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? І ми оцю заповідь маємо від Нього, щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив!

Gospel

Luke 5:1-11

І сталось, як ти́снувся на́товп до Нього, щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаре́тського. І Він побачив два чо́вни, що стояли край о́зера. А риба́лки, відійшовши від них, полоска́ли не́вода. І Він увійшов до одно́го з човні́в, що був Си́монів, і просив, щоб він тро́хи відплив від землі. І Він сів, та й навчав наро́д із чо́вна. А коли перестав Він навчати, промовив до Си́мона: „Попливи на глибі́нь, — і закиньте на по́лов свій не́від“. А Си́мон сказав Йому в відповідь: „Наставнику, — цілу ніч ми працюва́ли, і не вловили нічо́го, — та за словом Твоїм укину не́вода“. А зробивши оце, вони бе́зліч риби набрали — і їхній не́від почав прорива́тись... І кива́ли вони до товаришів, що були в другім чо́вні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й напо́внили оби́два човни́, — аж стали вони потопа́ти. А як Си́мон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: „Господи, — вийди від мене, бо я грішна люди́на!“ Бо від по́лову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був, також Якова й Івана, синів Зеведе́євих, що були спільника́ми Си́мона. І сказав Ісус Си́монові: „Не лякайсь, — від цього ча́су ти будеш ловити людей!“ І вони повитяга́ли на землю човни́, покинули все, — та й пішли вслід за Ним.

Gospel

John 4:39-42

З того ж міста багато-хто із самаря́н в Нього ввірували через слово жінки, що сві́дчила: „Він сказав мені все, що я вчинила була́!“ А коли самаря́ни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався. І Він перебув там два дні. Значно ж більш вони ввірували через слово Його. А до жінки казали вони: „Не за слово твоє ми вже віруємо, — самі бо ми чули й пізна́ли, що справді Спаси́тель Він світу!“

Gospel

Matthew 13

Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи: І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували. Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́; а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли. А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в. Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро. Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“ І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“ А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но. Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має. Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите. Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують. Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули. Послухайте ж притчу про сіяча́. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується. А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду. А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль. І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“ А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“ Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю. Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“. Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“. Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“ Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“. А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський, а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого; а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́. І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́. Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння, і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає! Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“. І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов. І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні? Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда? І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“ І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.