Today's Readings
The Scripture readings appointed for today, with the full text in your language. Follow the daily readings for your tradition, every morning, in the Bosko app.
Morning Prayer — First Lesson
1 Kings 1
А Давид поста́рів, увійшов у літа. І покривали його одежами, та не було йому те́пло. І сказали йому його раби: „Нехай пошукають для пана царя молоду ді́вчину, — і стане вона перед царем, і буде йому за догля́дачку. І буде вона лежати при лоні твоїм, — і буде те́пло панові цареві!“ І шукали ді́вчину вродли́ву по всій Ізраїлевій границі, та й знайшли шунаммі́тку Авіша́ґ, і привели́ її до царя. А та ді́вчина була дуже вродли́ва. І була́ вона цареві догля́дачкою, і прислуго́вувала йому, та цар не пізнав її. А Адо́нія, син Хаґґітин, бундю́чився та говорив: „Я буду царювати!“ І справив він собі по́воза та верхівців, та п'ятдесят чоловіка бігунів перед собою. А батько його ніко́ли його не засмучував, щоб сказати: „Чому́ ти так робиш?“ А він також був дуже вродли́вий, і мати народила його по Авесаломі. І мав він змову з Йоавом, сином Церуї, та зо священиком Евіятаром, — і вони помагали Адонії. А священик Садок, і Беная, син Єгоядин, і пророк Ната́н, і Шім'ї, і Реї та Давидові лицарі не були з Адонією. І приніс Адо́нія в жертву худоби дрібно́ї та худоби великої, та худоби ситої при Евен-Газзохелеті, що при Ен-Роґелі, і закли́кав усіх братів своїх, царськи́х синів, та всіх Юдиних мужів, царськи́х слуг. А пророка Натана, і Бенаю, і лицарів та брата свого Соломона він не покли́кав. І сказав Ната́н до Вірсаві́ї, Соломонової матері, говорячи: „Чи ти не чула, що зацарюва́в Адо́нія, син Хаґґітин, а пан наш Давид не знає про те? А тепер іди, я тобі пора́джу, — і рятуй життя своє та життя сина свого Соломо́на! Іди, і вві́йдеш до царя Давида та й скажеш до нього: Чи ж не ти, пане мій ца́рю, присягнув був своїй невільниці, говорячи: Син твій Соломо́н буде царюва́ти по мені, і він буде сидіти на троні моїм. Чому́ ж зацарюва́в Адо́нія? Ото, ти ще будеш говорити там із царем, а я ввійду́ за тобою, і потверджу́ слова твої“. І ввійшла Вірсаві́я до царя в кімна́ту, — а цар був дуже стари́й, і шунаммітка Авішаґ послуго́вувала цареві. І похилилася Вірсавія, і вклонилася цареві до землі. А цар сказав: „Що́ тобі?“ І вона сказала йому: „Пане мій, ти присягнув був своїй невільниці Господом, Богом своїм: Соломо́н, син твій, буде царювати по мені, і він сидітиме на троні моїм. А тепер ось зацарюва́в Адо́нія, а ти, пане мій ца́рю, не знаєш про те. І приніс він у жертву багато волів і худоби ситої та худоби дрібно́ї, і покликав усіх царськи́х синів, і священика Евіятара та Йоава, вождя́ війська, а раба твого Соломо́на не покликав. А ти, пане мій ца́рю, — очі всього Ізраїля на тобі, щоб ти сказав їм, хто́ буде сидіти на троні пана мого царя по ньому. Іна́кше станеться, як спочи́не пан мій цар з батьками своїми, то буду я та син мій Соломо́н винними“. І ось, ще вона говорила з царем, а прийшов пророк Ната́н. І доне́сли цареві, говорячи: „Ось пророк Ната́н!“ І ввійшов він перед цареве обличчя, і впав перед царем обличчям своїм до землі. І сказав Ната́н: „Пане мій ца́рю! Чи ти сказав: Адонія буде царювати по мені, і він буде сидіти на троні моїм? Бо зійшов він сьогодні, і приніс у жертву багато волів і худоби ситої та худоби дрібно́ї. І він покли́кав усіх царськи́х синів, і провідників ві́йська, і священика Евіятара, і ось вони їдять та п'ють перед ним, і говорять: Нехай живе цар Адо́нія! А мене — я раб твій! — і священика Садо́ка, і Бена́ю, сина Єгоядиного, та раба твого Соломона не покли́кав. Чи ця річ була від пана мого царя, а ти не повідо́мив раба свого, хто́ буде сидіти на троні мого пана царя по ньому?“ А цар Давид відповів та й сказав: „Покличте мені Вірсаві́ю!“ І прийшла́ вона перед царське́ обличчя, і стала перед царем. І присягну́в цар та й сказав: „Як живий Господь, що визволив душу мою від усякого лиха, — як присягнув я тобі Господом, Богом Ізраїля, говорячи: Син твій Соломо́н буде царюва́ти по мені, і він буде сидіти на моєму троні замість мене, — так я й зроблю́ цього дня!“ І вклонилася Вірсаві́я обличчям своїм до землі, і впала перед царем та й сказала: „Нехай живе пан мій, цар Давид, навіки!“ І сказав цар Давид: „Покличте мені священика Садо́ка, і пророка Ната́на та Бена́ю, сина Єгоя́диного“. І поприхо́дили вони перед царе́ве обличчя. І сказав цар до них: Візьміть із собою слуг вашого пана, і посадіть мого сина Соломона на мою му́лицю, і зведіть його до Ґіхону. А там помаже його священик Садок та пророк Натан на царя над Ізраїлем. І засурмі́ть у сурму́ та й скрикнете: Нехай живе цар Соломон! Потім пі́дете за ним, а він уві́йде та й сяде на моєму троні, і він буде царюва́ти замість мене, і йому наказав я бути володарем над Ізраїлем та над Юдою“. І відповів Беная, син Єгоядин, та й сказав: „Амінь. Так нехай скаже Господь, Бог пана мого царя! Як був Госпо́дь із паном моїм царем, так нехай буде з Соломоном, і нехай Він звели́чить трон його над трона пана мого царя Давида!“ І пішов священик Садок та пророк Натан, і Беная, син Єгоядин, і керетянин, і пелетянин, і посадили Соломона на мулицю царя Давида, та й повели́ його до Ґіхону. І взяв священик Садок рога оливи із скинії, та й помазав Соломона. І засурми́ли в сурму́, та й кричав увесь народ: „Нехай живе цар Соломон!“ І піднявся за ним ввесь народ. А народ грав на сопі́лках та радів великою радістю, аж земля розпада́лася від їхнього голосу! І почув це Адонія та всі покли́кані, що були з ним, а вони тількищо скінчи́ли їсти. І почув Йоав голос сурми́ та й сказав: „Що це за крик та гамір у місті?“ Ще він говорив, аж ось прихо́дить Йоанатан, син священика Евіятара. А Адонія сказав: „Увійди, бо ти муж гідний, і звісти нам щось добре!“ І відповів Йонатан та й сказав до Адонії: „Таж пан наш цар Давид настанови́в на царя Соломона! І послав із ним цар священика Садока та пророка Натана, і Бенаю, Єгоядиного сина, і керетянина, і пелетянина, і вони посадили його на царську́ му́лицю. І пома́зали його в Ґіхоні священик Садок та пророк Натан на царя. І повихо́дили вони звідти веселі, і зашуміло місто. Це той голос, що ви чули. І Соломон уже засів на троні царства. І також посхо́дилися царські́ слу́ги, щоб поблагословити нашого пана царя Давида, говорячи: Нехай Бог твій учинить Соломонове ім'я́ славнішим від твого імени, і нехай звеличить його трон над трона твого́! І вклонився цар на ло́жі своїм. І сказав цар так: Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що сьогодні дав сидя́чого на моїм троні, а мої очі те бачать!“ І затремтіли, і повставали всі покли́кані, що були з Адонією, і пішли кожен на доро́гу свою... А Адонія боявся Соломона. І встав він, і пішов, і схопи́вся за роги же́ртівника. І донесено Соломонові, кажучи: „Ось Адо́нія злякався царя Соломона, й ось він схопи́вся за роги же́ртівника, кажучи: Нехай цар Соломон зараз присягне́ мені, що не вб'є свого раба мече́м!“ І сказав Соломон: „Якщо він буде му́жем че́сним, ані волоси́на його не впаде на землю! А якщо зна́йдеться в ньому зло, то помре“. І послав цар Соломон, і відвели́ його від же́ртівника. І прийшов він, і впав перед царем Соломоном, а Соломон йому сказав: „Іди до свого дому!“
Morning Prayer — Second Lesson
Acts 25
А коли прибув Фест до свого намісництва, то він по трьох днях відійшов із Кесарі́ї до Єрусалиму. І поскаржилися йому на Павла первосвященики та головніші з юдеїв, і благали його, і ніби милости просили для нього, щоб до Єрусалиму його припровадив, — вони змову вчинили, щоб смерть заподі́яти йому по дорозі. А Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і він сам незаба́ром туди подає́ться. „Отже, — сказав він, — хто спроможен із вас, нехай ті вируша́ють ра́зом зо мною, і коли є неправда яка в чоловікові цьому, нехай оскаржа́ють його“. І, пробувши в них днів не більше як вісім чи десять, він поверну́вся до Кесарії. А другого дня він засів на суддевім сидінні, і звелів, щоб приве́сти Павла. Як його ж привели́, то стали навколо юдеї, що поприхо́дили з Єрусалиму, і Павлу закидали багато тяжки́х винувачень, що їх не могли дове́сти, бо Павло боронився: „Я не провинився ні в чім ані проти Зако́ну юдейського, ані проти храму, ані супроти ке́саря“. Тоді Фест, що бажав догодити юдеям, промовив Павло́ві на відповідь: „Чи ти хочеш до Єрусалиму піти, і там суд прийняти від мене про це?“ Та Павло відказав: „Я стою перед судом ке́саревим, де належить мені суд прийняти. Юдеїв нічим я не скри́вдив, як і ти дуже добре те знаєш. Бо коли допустився я кривди, або гідне смерти вчинив що, то не відмовляюся вмерти. Як нема ж нічого того, у чім вони винуватять мене, то не може ніхто мене видати їм. Відкликаюсь до ке́саря!“ Тоді Фест, побалакавши з радою, відповідь дав: „Ти відкли́кавсь до ке́саря, — до ке́саря пі́деш!“ Як минуло ж днів кілька, цар Агрі́ппа й Верні́ка приїхали до Кесарії, щоб Феста вітати. А що там багато днів вони пробули́, то Фест ви́клав справу Павлову цареві й промовив: „Є один чоловік — від Фелікса лишений в'язень, на якого, як в Єрусалимі я був, первосвященики й старші юдейські прине́сли скаргу, домагаючись його о́суду. Я їм відповів, що римля́ни не мають звича́ю люди́ну якусь видавати на згубу, поки пізваний перед собою не матиме обвинувачі́в, і не буде йому дано можности для оборони від закидів. І як зійшлись вони тут, то я, зволіка́ння не роблячи жодного, сів наступного дня на сидіння судде́ве, і звелів привести́ цього мужа. І винувальники стали круг нього, проте́ не вказали вини ані жодної з тих, яких я сподівався. Та мали вони проти нього якісь суперечки про власне своє марновірство, і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло твердив, що живий Він. І я був непевний у цьо́му змага́нні й спитав, чи не хоче піти він до Єрусалиму, і там суд прийняти про це? Через те ж, що Павло заявив, щоб зали́шений був він на ке́сарів ро́зсуд, я звелів сторожити його, аж поки його не відправлю до ке́саря“. А Агріппа промовив до Феста: „Хотів би і я цього му́жа послухати!“ „Узавтра — сказав той — почуєш його“. А назавтра Агрі́ппа й Верні́ка прийшли з превеликою пишно́тою, і на залю судо́ву ввійшли разом з тисяцькими та значнішими му́жами міста. І як Фест наказав, то Павло був приве́дений. І сказав до них Фест: „О ца́рю Агріппо, та з нами присутні всі му́жі! Ви бачите того, що за нього ввесь люд юдейський мені докучав в Єрусалимі та тут, кричачи́, що йому не повинно більш жити. Я ж дізнавсь, що нічого, ва́ртого смерти, він не вчинив; а що сам він відкликавсь до Августа, розсудив я послати його. Нічого не маю я певного, що міг би про нього писати до пана. Тому я припровадив його перед вас, а найбільш перед тебе, ца́рю Агріппо, щоб після переслу́хання мав що писати. Бо здається мені нерозва́жливим ув'я́зненого посилати, і не озна́чити обвинува́чень на нього“.
Evening Prayer — First Lesson
1 Kings 3
І посвоя́чився Соломон із фараоном, єгипетським царем, і взяв фараонову дочку́, і ввів її до Давидового Міста, ще доки він не закінчи́в будувати свого дому й храму Господнього, та муру навколо Єрусалиму. Та народ прино́сив жертви на па́гірках, бо не був ще збудований дім для Господнього Імени аж до тих днів. І полюбив Соломон Господа, щоб ходити постановами свого батька Давида, тільки й він прино́сив жертви та кадив на па́гірках. І пішов був цар до Ґів'ону, щоб прино́сити там жертви, бо то найбільший па́гірок. Тисячу цілопа́лень приніс Соломон на тому же́ртівникові. У Ґів'оні з'явився Господь до Соломона в нічно́му сні. І Бог сказав: „Проси, що Я маю дати тобі!“ А Соломон відказав: „Ти зробив був велику милість із рабом Своїм Давидом, батьком моїм, як він ходив перед лицем Твоїм правдою та праведністю, та простото́ю серця з Тобою. І зберіг Ти йому ту велику милість, і дав йому сина, що сидить на його троні, як є й цього дня. А тепер, Господи, Боже, Ти вчинив Свого раба царем замість батька мого Давида, — а я недо́росток, не знаю ви́ходу та входу. А раб Твій серед народу Твого, якого Ти вибрав, — він народ числе́нний, що його не можна ані злічити, ані зрахувати через многоту́. Дай же Своєму рабові серце розумне, щоб судити народ Твій, щоб розрізня́ти добре від злого, бо хто потрапить керувати цим великим народом Твоїм?“ І була́ та річ приємна в Господніх оча́х, що Соломон попросив оцю річ. І сказав Бог до нього: „За те, що просив ти цю річ, а не просив для себе днів довгих та багатства, і не просив душ ворогів своїх, а просив собі розуму, щоб уміти судити, то ось зроблю́ Я за словом твоїм, — ось Я даю тобі серце мудре та розумне, так що такого, як ти, не було́ перед тобою й не встане такий, як ти, по тобі. А також те, чого не просив ти, Я даю тобі: і бага́тство, і славу таку, що такого, як ти, не було перед тобою й не буде ніко́го серед царів усе життя твоє. А якщо ти ходи́тимеш Моїми дорогами, щоб дотримувати постанови Мої та заповіді Мої, як ходив був батько твій Давид, то продо́вжу дні твої!“ І прокинувся Соломон, аж ось — це був сон. І ввійшов він до Єрусалиму, та й став перед ковчегом Господнього заповіту, і приніс цілопа́лення та вчинив жертви мирні. І зробив він гостину для всіх своїх слуг. І прийшли до царя дві жі́нки блудни́ці, та й стали перед обличчям його. І сказала одна жінка: „Прошу́, пане мій, — я та ця жінка сидимо́ в одно́му домі. І породила я при ній у цьому домі. І сталося третього дня по по́роді моїм, і породила теж оця жінка. А ми були́ ра́зом, ніко́го чужого в домі з нами не було́, тільки двоє нас було в домі. А вночі помер син цієї жінки, бо вона налягла на нього. І встала вона серед ночі, і взяла́ мого сина від мене, — а невільниця твоя спала, — і поклала його при своєму лоні, а свого померлого сина поклала при лоні моїм. І встала я рано, щоб погодува́ти сина свого, аж ось — помер він! І придивилася я до нього рано, а ото — не був це син мій, що я породила“... А інша жінка відказала: „Ні, то мій син — живий, а твій син — мертвий!“ А та говорила: „Ні, то твій син — мертвий, а мій син — живий!“ І так спереча́лись вони перед царем. І сказав цар: „Ця говорить: Це мій син живий, а син твій — мертвий, а та говорить: Ні, то син твій — мертвий, а мій син — живий“. І сказав цар: „Подайте мені меча́!“ І прине́сли меча перед цареве обличчя. І сказав цар: „Розітні́ть це живе дитя надво́є, і дайте половину одній, а половину дру́гій!“ І сказала до царя жінка, що син її — той живий, бо запалилася любов її до сина свого, — і сказала вона: „Прошу́, пане мій, дайте їй немовлятко живим, а забити — не забивайте його́!“ А та каже: „Хай не буде ні мені, ні тобі, — розтинайте!“ А цар відповів та й сказав: „Дайте їй це живе немовлятко, а вбивати — не вбивайте його. Вона його мати!“ І почув увесь Єрусалим про той суд, що цар розсудив, і стали боятися царя, бо бачили, що в ньому Божа мудрість, щоб чинити суд.
Evening Prayer — Second Lesson
1 John 4
Улю́блені, — не кожному духові вірте, але випробо́вуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з'явилося в світ. Духа Божого цим пізнавайте: кожен дух, який ви́знає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога. А кожен дух, який не визнає́ Ісуса, той не від Бога, але́ він анти́христів, про якого ви чули, що йде, а тепер уже він у світі. Ви від Бога, дітки́, і ви перемогли їх, — більший бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі. Вони від світу, тому́ то говорять від світу, а світ слухає їх. Ми від Бога, — хто знає Бога, той слухає нас, хто не від Бога, той не слухає нас. Цим пізнає́мо Духа правди та духа обмани. Улю́блені, — любім один о́дного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та ві́дає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов! Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Одноро́дженого послав у світ, щоб ми через Нього жили́. Не в то́му любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблага́нням за наші гріхи. Улю́блені, — коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один о́дного! Бога не бачив ніко́ли ніхто. Коли один о́дного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удоскона́лилась. Що ми пробуваємо в Ньому, а Він у нас, пізнає́мо це тим, що Він дав нам від Духа Свого́. І ми бачили й сві́дчимо, що Отець послав Сина Спасителем світу. Коли хто визнає́, що Ісус — то Син Божий, то в нім Бог пробува́є, а він у Бозі. Ми пізнали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває! Любов удоскона́люється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, такі й ми на цім світі. Стра́ху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має му́ку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові. Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив. Як хто скаже: „Я Бога люблю́“, та нена́видить брата свого́, той неправдомо́вець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? І ми оцю заповідь маємо від Нього, щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив!
Readings follow the 1662 Book of Common Prayer (public domain). Scripture text is in the public domain. (Біблія Огієнка)
Today's readings, every morning
Bosko brings the daily readings for your tradition to your day — with a reflection, the full Bible in 30 translations, and the liturgical calendar, in 18 languages.
