Today's Readings

First Reading

Acts 5:27-33

Припровадивши ж їх, поставили перед синедріоном. І спитався їх первосвященик, говорячи: „Чи ми не заборонили з погрозою вам, щоб про Те Ім'я́ не навчати? І ото, ви своєю наукою перепо́внили Єрусалим, і хочете кров Чоловіка Того припрова́дити на нас“. Відповів же Петро та сказали апо́столи: „Бога повинно слухатися більш, як людей! Бог наших отців воскресив нам Ісуса, Якому ви смерть були заподі́яли, повісивши на дереві. Його Бог підвищив Своєю прави́цею — на Начальника й Спаса, щоб дати Ізраїлеві покая́ння і про́щення гріхів. А тих справ Йому свідками ми й Святий Дух, що Його Бог дав тим, хто слухня́ний Йому“. Як зачули ж оце, запалилися гнівом вони, та й ра́дилися, я́к їм смерть заподі́яти?

First Reading

Deuteronomy 29

І скликав Мойсей усього Ізраїля та й сказав їм: „Ви бачили все, що́ зробив був Господь на ваших оча́х в єгипетськім кра́ї фараонові, і всім рабам його та всьому його кра́єві, — ті великі ви́пробування, що бачили очі твої, ті великі ознаки та чу́да, та не дав вам Господь серця, щоб пізнати, і очей, щоб бачити, і ушей, щоб слухати, аж до дня цього. І провадив я вас сорок літ пустинею, — не зужили́ся одежі ваші на вас, а чо́біт твій не зужився на твоїй нозі. Не їли ви хліба, і вина та п'янко́го напо́ю не пили ви, щоб пізнати, що Я — Господь, Бог ваш. А коли ви прийшли до цього місця, то вийшов був навпере́йми вас на війну Сиго́н, цар хешбо́нський, та Оґ, цар баша́нський, — і побили ми їх, і забрали ми їхній край, та й дали його на спа́док Руви́мовим та Ґа́довим та половині племени Манасі́їного. Додержуй же слів цього́ заповіту, і виконуй їх, щоб мали ви пово́дження в усьому, що́ будете робити. Ви стоїте́ сьогодні всі перед лицем Господа, Бога вашого: го́лови ваші, племе́на ваші, старші́ ваші та урядники ваші, усякий Ізраїлів муж, діти ваші, ваші жінки́ та твій прихо́дько, що посеред табо́рів твоїх від колія́ дров твоїх аж до черпача́ твоєї води, щоб ти ввійшов у запові́т Господа, Бога свого, та в клятву Його, що Господь, Бог твій, сьогодні складає з тобою, щоб поставити сьогодні тебе народом для Себе, а Він буде тобі Богом, як Він говорив був тобі, і як присягнув був батька́м твоїм, Авраамові, Ісакові та Якову. І не з вами самими я складаю цього заповіта та цю клятву, але теж і з тим, хто тут з нами сьогодні стоїть перед лицем Господа, Бога нашого, так і з тим, хто сьогодні не з нами тут. Бо ви знаєте, що ми сиділи були в єгипетськім кра́ї, і що ми прохо́дили серед тих народів, які ви перейшли́, І ви бачили їхні огиди та їхніх бовва́нів, дерево та камінь, срібло та золото, що з ними. Стережіться, щоб не був серед вас чоловік або жінка, або рід, або пле́м'я, що серце його сьогодні відверта́ється від Господа, Бога нашого, щоб піти служити богам цих народів, щоб не був серед вас корінь, що виро́щує їдь та поли́н, щоб не було, що коли він почує слова́ цього прокля́ття, то поблагословиться в серці своїм, говорячи: Мир буде мені, хоч і ходитиму в сваволі свого серця. Тоді загине і напо́єний, і спра́гнений. Не захоче Господь простити йому́, бо тоді запа́литься Господній гнів та лютість Його на цього чоловіка, і буде лежати на ньому все прокляття, написане в цій книзі, і Господь витре ім'я́ його з-під неба. І відділить його Господь на зло від усіх Ізраїлевих племе́н, згідно з усіма́ прокляттями заповіту, написаного в цій книзі Зако́ну. І скаже останнє покоління, ваші сини, що постануть за вами, і чужий, що при́йде з далекої країни, і побачить порази цього Кра́ю та його хвороби, які пошле́ Господь на нього: сірка та сіль, погорі́лище — уся земля його, не буде вона засі́ювана, і не пустить росли́н, і не зі́йде на ній жодна трава, як по знищенні Содо́му та Гомо́ри, Адми та Цевоїму, що поруйнував був Господь у гніві Своїм та в люті Своїй. І скажуть усі ті наро́ди: „Для чого Господь зробив так цьому кра́єві? Що то за горіння цього великого гніву?“ І скажуть: „За те, що вони покинули заповіта Господа, Бога сво́їх батьків, якого Він склав був із ними, коли виво́див їх з єгипетсього кра́ю. І вони пішли, і служили іншим богам, і вклонялися їм, богам, що не знали їх, і що Він не приділив їм. І запалився Господній гнів на цей край, щоб навести на нього все прокляття, написане в цій книзі. І вирвав їх Господь з-над цієї землі в гніві, і в люті, і в великім обу́ренні, та й кинув їх до іншого кра́ю, як цього дня. Закрите те, що є Господа, Бога нашого, а відкрите — наше та наших синів аж навіки, щоб вико́нувати всі слова́ цього Зако́ну“.

First Reading

1 Samuel 17:31-54

І були почуті слова ті, що говорив Давид, і донесли їх Саулові, і він покликав його. І сказав Давид до Саула: „Хай не лякається нічиє серце через нього. Раб твій пі́де, і буде битися з отим филистимлянином“. І сказав Саул до Давида: „Ти не можеш піти на того филистимлянина битися з ним, бо ти мали́й, а він воя́к від своєї мо́лодости“. І сказав Давид до Саула: „Твій раб був пастухо́м свого батька при отарі, і прихо́див лев, а також — ведмідь, та й тягнув штуку дрібно́ї худоби зо стада, а я вихо́див за ним, і побивав його, і виривав те з па́щі його. А як він ставав на мене, то я хапав його за його гри́ву, та й побивав його. І лева, і ведмедя побива́в твій раб. І цей необрізаний филисти́млянин буде, як один із них, бо він зневажив полки́ Живого Бога!“ І сказав Давид: „Господь, що врятува́в мене з лапи лева та з лапи ведмедя, Він урятує мене з руки цього филисти́млянина“. І сказав Саул: „Іди, і нехай Господь буде з тобою!“ І зодягнув Саул Давида в свою о́діж, і дав мідяно́го шоло́ма на його голову, і надів на нього па́нцера. І прип'я́в Давид меча його на одежу свою, та й силкува́вся йти, бо він не звик був до того. І сказав Давид до Саула: „Не мо́жу в цьому ходити, бо я не звик!“ І поскида́в Давид їх із себе. І взяв він кия свого в свою руку, і вибрав собі п'ять ви́гладжених камінці́в із потоку, і поклав їх у пастушу то́рбу, яку мав, та в торби́ну, а його пра́ща — у руці його. І він пішов до филисти́млянина. А филисти́млянин підхо́див усе ближче до Давида, і чоловік ніс щита́ перед ним. І подивився филисти́млянин, та й побачив Давида, — і злегкова́жив його, бо той був ще хлопець, рум'яний юна́к струнко́ї поста́ви. І сказав филисти́млянин до Давида: „Чн я пес, що ти вийшов на мене з ки́єм?“ І филисти́млянин прокляв Давида своїми богами. І сказав филисти́млянин до Давида: „Ходи ж до мене, а я твоє тіло віддам пта́ству небесному та звірині́ польові́й“. І сказав Давид до филисти́млянина: „Ти йдеш на мене з мечем і списом та ра́тищем, а я йду на тебе в Ім'я́ Господа Савао́та, Бога військ Ізра́їлевих, які́ ти знева́жив. Сьогодні віддасть тебе Господь у мою ру́ку, — і я поб'ю́ тебе́, і відітну́ голову твою з тебе, і дня цього я дам па́дло филистимського табо́ру птаству небесному та земній звірині́. І пізнає вся земля, що є Бог Ізраїлів! І пізнає вся громада те, що Господь спасає не мече́м та списом, — бо це війна Господа, і Він віддасть вас у нашу руку“. І сталося, коли филисти́млянин устав і пішов, і збли́зився до Давида, то Давид поспішив і побіг до ла́ви навпроти филисти́млянина. І простя́г Давид руку свою до то́рби, і взяв звідти ка́меня, та й кинув із пращі, — і вдарив филисти́млянина в чоло́ його. І той камінь втявся йому в чоло́, — і він упав на обличчя своє на землю. І отак переміг Давид филисти́млянина пра́щею та ка́менем, — і вдарив він филисти́млянина, та й убив його, а меча́ не було в Давидовій руці. І підбіг Давид, і став на филисти́млянина, і ви́хопив його меча́, і витяг його з його пі́хви, — та й убив його, і відтяв ним йому го́лову! І побачили филисти́мляни, що помер їх сила́ч, — і стали втікати! А люди Ізраїлеві та Юдині схопи́лися, і зняли́ крик, та й погнали филисти́млян аж доти, де йдеться до Ґа́ю, і аж до брами Екро́ну. І падали трупи филисти́млян по дорозі аж до Шаараїму, і аж до Ґату, і аж до Екрону. І верну́лися Ізраїлеві сини з пого́ні за филистимлянами, та й розграбува́ли їхні табо́ри. А Давид узяв го́лову того филисти́млянина, і приніс її до Єрусалиму, а збро́ю його склав у своєму наме́ті.

Morning Prayer — First Lesson

1 Kings 4

І був цар Соломон царем над усім Ізраїлем. А оце його провідники́: Азарія, Садоків син, священик. Еліхореф та Ахійя, сини Шіші, писарі. Йосафа́т, син Ахілудів, канцлер. А Бена́я, Єгоядин син, — над військом, а Садо́к та Евіятар — священики. А Азарія, Натанів син, — над намісниками, а Завуд, син Натанів — священик, товариш царів. А Ахішар — над домом, а Адонірам, Авдин син — над даниною. А в Соломона було дванадцять намісників над усім Ізраїлем, і вони годували царя та дім його, — місяць на рік був на одно́го на годува́ння. А оце їхні імена: Бен-Гур — в Єфремових гора́х, Бен-Декер — у Макаці, і в Шаалевімі, і в Бет-Шемеші, і в Елоні Бет-Ганану. Бен-Гесед — в Арубботі, йому належали: Сохо та ввесь край Хеферу. Бен-Авінадав — уся околиця Дору; Тафат, Соломонова дочка́, була йому за жінку. Баана, Ахілудів син — Таанах і Меґіддо та ввесь Бет-Шеан, що при Цартані, нижче Їзреелу, від Бет-Шеану аж до Авел-Мехола, аж до того боку Йокмеаму. Бен-Ґевер — у ґілеадському Рамоті, йому належали: оселі Яїра, сина Манасії, що в Ґілеаді, йому околиця Арґову, що в Башані, — шістдеся́т міст великих, із муром та з мідя́ним засу́вом. Ахінадав, син Іддо — в Маханаїмі. Ахіма́ац — в Нефталимі; також він узяв Босмат, Соломонову дочку́, за жінку. Баана, Хушаїв син, в Асирі та в Бе-Алоті. Йосафа́т, Паруахів син, в Іссахарі. Шім'ї, Елин син, — у Веніямині. Ґевер, — син Уріїв, — у ґілеадському кра́ї, у кра́ї Сигона, царя аморейського, та Оґа, царя башанського. А один намісник, що в усьому Кра́ї. Юда та Ізраїль були числе́нні, як пісок, що над морем, щодо многоти́. Вони їли й пили та тішилися!

Epistle

2 Timothy 2:8-10;3:10-12

Пам'ятай про Ісуса Христа з насіння Дави́дового, що воскрес із мертвих, за моєю Єва́нгелією, за яку я терплю́ муки аж до ув'я́знення, як той злочи́нець. Але Сло́ва Божого не ув'язни́ти! Через це перено́шу я все ради ви́браних, щоб і вони доступили спасі́ння, що в Христі Ісусі, зо славою вічною. Ти ж пішов услід за мною наукою, поступо́ванням, за́міром, вірою, витрива́лістю, любов'ю, терпеливістю, переслідуваннями та стражда́ннями, що спіткали були мене в Антіохі́ї, в Іконі́ї, у Лі́страх, — такі переслі́дування переніс я, та Госпо́дь від усіх мене визволив. Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, — будуть переслідувані.

First Reading

Job 42

А Йов відповів Господе́ві й сказав: „Я знаю, що можеш Ти все, і не спиня́ється за́дум у Тебе! Хто́ ж то такий, що ховає пора́ду немудру? Тому я говорив, але не розумів. Це чудніше від мене, й не знаю його: „Слухай же ти, а Я буду казати, запитаю тебе, — ти ж Мені поясни́“. Тільки по́слухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе. Тому́ я зрікаюсь гово́реного, і каюсь у по́росі й по́пелі!“ І сталося по то́му, як Госпо́дь промовив ці слова́ до Йова, сказав Господь теманянину Еліфазові: „Запалився Мій гнів на тебе та на двох твоїх при́ятелів, бо ви не говорили слу́шного про Мене, як раб Мій Йов. А тепер візьміть собі сім бичків та сім барані́в, і йдіть до Мого раба Йова, і принесе́те цілопа́лення за себе, а Мій раб Йов помо́литься за вас, бо тільки з ним Я буду рахува́тися, щоб не вчинити вам злої речі, — бо ви не говорили слу́шного про Мене, як раб Мій Йов“. І пішли теманянин Еліфа́з, і шух'янин Білда́д, та нааматянин Цофа́р, і зробили, як говорив їм Госпо́дь. І споглянув Господь на Йова. І Господь приверну́в Йова до першого ста́ну, коли він помолився за своїх при́ятелів. І помно́жив Господь усе, що Йов мав, удвоє. І поприхо́дили до нього всі брати його, і всі се́стри його та всі попере́дні знайо́мі його, і їли з ним хліб у його домі. І вони головою хита́ли над ним, та потішали його за все зле, що Господь був спрова́див на нього. І дали вони йому кожен по одній кеси́ті, і кожен по одній золотій обручці. А Господь поблагослови́в останок днів Йова більше від поча́тку його, і було́ в нього чотирна́дцять тисяч дрібно́ї худоби, і шість тисяч верблю́дів, тисяча пар худоби великої та тисяча ослиць. І було́ в нього се́меро синів та три дочки́. І назвав він ім'я́ першій: Єміма, і ім'я́ другій: Кеція, а ім'я́ третій: Керен-Гаппух. I таких вродли́вих жінок, як Йовові до́чки, не знайшлося по всій землі. І дав їм їх батько спа́дщину поміж їхніми братами. А Йов жив по то́му сотню й сорок років, і побачив синів своїх та синів синів своїх, чотири поколі́нні. І впоко́ївся Йов старим та насиченим днями.

Morning Prayer — Second Lesson

Acts 26

А Агріппа сказав до Павла: „Дозволяємо тобі говорити про себе само́го“. Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні: „О ца́рю Агріппо! Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усьо́го, у чім мене винуватять юдеї, особливо ж тому́, що ти знаєш усі юдейські звича́ї та супере́чки. Тому я прошу́ мене вислухати терпля́че. А життя моє зма́лку, що споча́тку точилося в Єрусалимі серед наро́ду мого, знають усі юдеї, які відають зда́вна мене, аби тільки схотіли засві́дчити, — що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри. І тепер я стою отут су́джений за надію обі́тниці, що Бог дав ії нашим отцям, а її викона́ння чекають побачити наші дванадцять племен, слу́жачи Богові безперестанно вдень та вночі. За цю надію, о ца́рю, мене винуватять юдеї! Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих? Правда, ду́мав був я, що мені нале́жить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назаряни́на, що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в'язниць я замкнув, як отримав був вла́ду від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них. І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи ве́льми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах. Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо вла́дою та припору́ченням первосвящеників, то опі́вдні, о ца́рю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що ося́яло мене та тих, хто разом зо мною йшов! І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: „Савле, Савле, — чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колю́чку!“ А я запитав: „Хто Ти, Господи?“ А Він відказав: „Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Але підведи́ся, і стань на ноги свої. Бо на те Я з'явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі. Визволяю тебе від твого наро́ду та від поган, до яких Я тебе посилаю, — відкрити їм очі, щоб вони наверну́лись від те́мряви в світло та від сатани́ної вла́ди до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарува́ння гріхів і насліддя з освяченими“. Через це я, о ца́рю Агріппо, не був супротивний видінню небесному, але ме́шканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого кра́ю юдейського та поганам я проповідував, щоб пока́ялися й наверну́лись до Бога, і чинили діла, гі́дні покая́ння. Через це юдеї в святині схопи́ли мене та й хотіли роздерти. Але, поміч від Бога одержавши, я стою́ аж до дня сьогоднішнього та свідкую мало́му й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має, — що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!“ Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучни́м голосом: „Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму“! А Павло: „Не дурію — сказав, — о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму. Цар бо знає про це, — до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гада́ю я, щоб із цього щобудь схова́лось від нього, — бо не в за́кутку ді́ялось це. Чи віруєш, ца́рю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш“. Агріппа ж Павлові: „Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християни́ном“. А Павло: „Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, — не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів“. І встав цар та намісник, і Верні́ка та ті, хто з ними сидів. І на́бік вони відійшли, і розмовляли один до одно́го й казали: „Нічого, ва́ртого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!“ Агріппа ж до Феста сказав: „Міг би бути відпу́щений цей чоловік, якби не відкликавсь був до ке́саря“

Responsorial Psalm

Psalm 34

Gospel

Matthew 10:34-42

Не ду́майте, що Я прийшов, щоб мир на землю прине́сти, — Я не мир прине́сти прийшов, а меча. Я ж прийшов „порізни́ти чоловіка з батьком його, дочку́ з її матір'ю, і невістку з свекру́хою її“. І: „вороги́ чоловікові — домашні його!“ Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не ві́зьме свого хреста, і не пі́де за Мною слідом, той Мене недостойний. Хто душу свою́ зберігає, той погубить її, хто ж за Ме́не погубить душу свою́, — той зна́йде її. Хто вас приймає — приймає Мене, хто ж приймає Мене, — приймає Того, Хто послав Мене. Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагоро́ду проро́чу, хто ж приймає праведника, як праведника, той дістане нагоро́ду пра́ведничу. І хто напо́їть, як у́чня, кого з мали́х цих бодай ку́хлем водиці холодної, поправді кажу́ вам, — той не згубить нагоро́ди своєї“.

Responsorial Psalm

Psalm 110

Responsorial Psalm

Psalm 119

Responsorial Psalm

Psalm 114

Evening Prayer — First Lesson

1 Kings 5

А Соломон панував над усіма́ царствами від Річки аж до филистимського кра́ю та аж до границі Єгипту. Вони прино́сили дари та служили Соломонові по всі дні його життя. І була́ Соломонова пожива на один день: тридцять ко́рів пшеничної муки, а шістдесят ко́рів іншої муки. Десятеро з великої ситої худоби, і двадцятеро з худоби великої з паші та сотня худоби дрібно́ї, окрім о́леня, і са́рни, і антило́пи та ситих гусо́к. Бо він панував по всій цій стороні Річки від Тіфсаху та аж до Аззи́ над усіма́ царями по цей бік Річки. І був у ньо́го мир зо всіх сторін його навко́ло. І безпечно сидів Юда та Ізраїль, кожен під своїм виноградником та під своєю фіґою від Дану й аж до Беер-Шеви всі дні Соломона. І було в Соломона сорок тисяч стійлів для ко́ней колесни́ць його та дванадцять тисяч верхівці́в. І годували ці намісники царя Соломона та кожного, хто прихо́див до сто́лу царя Соломона, кожен свій місяць, і не було недостачі ні в чо́му. А ячме́ню та соломи для ко́ней та для румакі́в спроваджували до місця, де хто був, кожен за постановою для нього. І дав Бог Соломонові дуже багато мудрости та розуму, а широкість серця — як пісок, що на березі моря. І збільши́лася Соломонова мудрість над мудрість усіх синів сходу та над усю мудрість Єгипту. І був він мудрі́ший від усякого чоловіка, — від Етана езрахітського, і Гемана, і Калкола та Дарди, Махолових синів. А ім'я́ його було славне серед усіх людей навко́ло. І він проказав три тисячі при́казок, а пісень його було — тисяча й п'ять. І говорив він про дере́ва, від кедру, що на Лива́ні, й аж до ісо́пу, що росте на стіні. І говорив про худобу, і про пта́ства, і про плазу́юче та про риб. І прихо́дили від усіх народів, щоб послу́хати Соломонову мудрість, від усіх царів кра́ю, що чули про мудрість його. І послав Хіра́м, цар Тиру, своїх слуг до Соломона, бо почув, що його пома́зали на царя на місце батька його, бо Хіра́м був при́ятелем Давидовим по всі дні. І послав Соломон до Хірама, говорячи: „Ти знаєш мого батька Давида, що не міг він збудувати дому для Імени Господа, Бога свого, через ві́йни, що ото́чували його, аж поки Господь не віддав їх, ворогів, під сто́пи ніг його. А тепер Госпо́дь, Бог мій, дав мені відпочи́нок навко́ло, — нема противника, і нема злого випа́дку. І ото я маю на думці збудувати дім Імени Господа, Бога мого, як Господь говорив був моєму ба́тькові Давидові, кажучи: Син твій, якого дам замість тебе на трон твій, він збудує той дім для Йме́ння Мого́. А тепер накажи, і нехай зітнуть мені кедри з Лива́ну, а раби мої будуть із рабами твоїми, а в нагороду за твоїх рабів я дам тобі все, що скажеш, бо ти знаєш, що серед нас немає ніко́го, хто вмів би стинати дерева, як сидо́няни“. І сталося, як почув Хіра́м Соломонові слова́, то дуже зраді́в та й сказав: „Благослове́нний Господь сьогодні, що дав Давидові мудрого сина над цим великим наро́дом!“ І послав Хірам до Соломона, говорячи: „Почув я про те, про що посилав ти до мене. Я ви́конаю все бажа́ння твоє, щодо де́рева ке́дрового та дерева кипари́сового. Мої раби спу́стять із Ливану до моря, а я їх посклада́ю в плоти́, і відпра́влю морем аж до місця, про яке пошлеш мені звістку, і порозбива́ю їх там, і ти забере́ш. А ти ви́конаєш моє бажа́ння, — дати хліба для мого дому“. І давав Хірам Соломонові дере́ва ке́дрові та дерева кипари́сові, — усе за бажа́нням його. А Соломон давав Хірамові двадцять тисяч ко́рів пшениці, — живність для дому його, та двадцять тисяч ко́рів то́вченої оливи. Так давав Соломон Хірамові рік-у-рік. А Господь дав Соломонові мудрість, як обіцяв був йому́. І був мир між Хірамом та між Соломоном, і оби́два вони склали умову. А Соломон зібрав дани́ну робітникі́в зо всьо́го Ізраїля, і була та данина — тридцять тисяч чоловіка. І він посилав їх до Ливану, по десять тисяч на місяць, напереміну: місяць були вони на Лива́ні, два місяці — у домі своїм; а Адонірам доглядав над робітника́ми. І було в Соломона сімдеся́т тисяч тягаро́вих носіїв та вісімдеся́т тисяч ламачі́в у гора́х, окрім трьох тисяч і трьох сотень керівникі́в, що настанови́в Соломон над працею, — вони правили над народо́м, що робили працю. І цар наказав, і вони лама́ли велике камі́ння, каміння дороге, щоб закла́сти дім із те́саного каміння. І їх оте́сували будівни́чі Соломонові й будівни́чі Хірамові та ґівляни, і нагото́вили де́рева та камі́ння на збудува́ння храму.

Second Reading

Romans 6

Що ж скажемо? Позоста́немся в гріху́, щоб благодать примно́жилась? Зо́всім ні! Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім? Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обно́вленні життя. Бо коли ми з'єдна́лися подо́бою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскре́сення, знаючи те, що наш давній чоловік розп'я́тий із Ним, щоб зни́щилось тіло гріхо́вне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільни́всь від гріха! А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним бу́демо, знаючи, що Христос, воскре́снувши з мертвих, уже більш не вмирає, — смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе. Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім. Тож нехай не панує гріх у смерте́льному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадли́востей, і не віддавайте членів своїх гріхові за знаря́ддя неправедности, але віддайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші — Богові за знаря́ддя праведности. Бо хай гріх не панує над вами, — ви бо не під Законом, а під благода́ттю. Що ж? Чи бу́демо грішити, бо ми не під Законом, а під благода́ттю? Зо́всім ні! Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на по́слух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, — або гріха на смерть, або послуху на праведність? Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха, від серця послухались того роду науки, якому ви себе віддали́. А звільни́вшися від гріха́, стали рабами праведности. Говорю́ я по-лю́дському, через неміч вашого тіла. Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечи́стості й беззако́нню на беззако́ння, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освя́чення. Бо коли були́ ви рабами гріха, то були вільні від праведности. Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх — то смерть. А тепер, звільни́вшися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець — життя вічне. Бо заплата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!

Second Reading

II John 1

Ста́рець — вибраній пані та ді́тям її, яких я поправці люблю́, і не тільки я, але й усі, хто правду пізнав, за правду, що в нас пробував й повік буде з нами: нехай буде з вами благодать, милість, мир від Бога Отця та Ісуса Христа́, Сина Отцевого, у правді та в любові! Я дуже зрадів, що між ді́тьми твоїми знайшов таких, що ходять у правді, як заповідь ми прийняли́ від Отця. І тепер я благаю тебе, пані, не так, ніби пишу́ тобі нову́ заповідь, але ту, яку маємо від поча́тку, — щоб ми любили один о́дного! А любов ця — щоб ми жили згідно з Його заповідями. Це та заповідь, яку ви чули від поча́тку, щоб ви згідно з нею жили́. Бо в світ увійшло багато обма́нців, які не визнаю́ть Ісуса Христа, що прийшов був у тілі. Такий — то обманець та анти́христ! Пильнуйте себе, щоб ви не згубили того, над чим працювали, але щоб прийняли́ повну нагоро́ду. Кожен, хто робить пере́ступ та не пробуває в науці Христовій, той Бога не має. А хто пробуває в науці Його́, той має і Отця, і Сина. Коли хто приходить до вас, але не приносить науки цієї, не приймайте до дому його́, і не вітайте його́! Хто бо вітає його́, той у́часть бере в лихи́х учинках його́. Багато я мав написати до вас, але не схотів на папері й чорнилом. Та маю надію прибути до вас, і говорити уста́ми до уст, щоб повна була́ ваша радість! Вітають тебе діти ви́браної сестри твоєї. Амі́нь.

Second Reading

1 Timothy 4:1-10

А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи́, ті, хто слухає духів підступних і наук де́монів, хто в лицемірстві гово́рить неправду, і спалив сумління своє, хто одру́жуватися забороняє, наказує стри́муватися від їжі, яку Бог створив на поживу з подякою віруючим та тим, хто правду пізнав. Кожне бо Боже тво́риво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується Божим! Словом і молитвою. Як бу́деш оце подавати братам, то будеш ти добрий служи́тель Христа Ісуса, годований словами віри та доброї науки, що за нею слідо́м ти пішов. Цурайся нечистих та ба́бських байо́к, а вправляйся в благоче́сті. Бо вправа тілесна мало кори́сна, а благоче́стя кори́сне на все, бо має обі́тницю життя тепе́рішнього та майбу́тнього. Вірне це слово, і гі́дне всякого прийняття́! Бо на це ми й працюємо і зно́симо га́ньбу, що надію кладемо на Бога Живого, Який усім лю́дям Спаси́тель, найбільше ж для вірних.

Second Reading

2 John 3:1-10

Gospel

Matthew 9

І, сівши до чо́вна, Він перепли́нув, і до міста Свого прибув. І ото, прине́сли до Нього розсла́бленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розсла́бленому: „Будь бадьо́рий, сину! Прощаються тобі гріхи твої́!“ І ось, дехто із книжників стали казати про себе: „Він богозневажає“. Ісус же думки́ їхні знав і сказав: „Чого ду́маєте ви лукаве в серцях своїх?“ Що́ легше, — сказати: „Прощаються тобі гріхи“, чи сказати: „Уставай та й ходи“? Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має вла́ду Син Лю́дський, — тож каже Вій розсла́бленому: „Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“ Той устав і пішов у свій дім. А на́товп, побачивши це, налякався, — і славив Бога, що лю́дям Він дав таку вла́ду! А коли Ісус звідти прохо́див, побачив чоловіка, на йме́ння Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: „Іди за Мною!“ Той устав, і пішов услід за Ним. І сталось, як Ісус сиді́в при столі́ у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його у́чнями. Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Вчитель ваш їсть із ми́тниками та із грішниками?“ А Він це почув та й сказав: „Лікаря не потребу́ють здорові, а слабі! Ідіть же, і навчіться, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покая́ння“. Тоді приступили до Нього Іванові у́чні та й кажуть: „Чому́ по́стимо ми й фарисеї, а учні Твої не по́стять?“ Ісус же промовив до них: „Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити бу́дуть вони. До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирово́го, — бо збіжи́ться воно, і дірка стане ще гірша. І не вливають вина молодого в старі бурдюки́, а то бурдюки́ розірву́ться, і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюкі́в, — і одне й друге збере́жене бу́де“. Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старши́х, уклонився Йому та й говорить: „Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, — і вона оживе“. I підвівся Ісус, і пішов услід за ним, також у́чні Його́. І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровоте́чу була́, приступила зза́ду, і доторкнулась до кра́ю одежі Його. Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю“. Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: „Будь бадьо́рою, до́чко, — твоя віра спасла тебе!“ І одужала жінка з тієї години. А Ісус, як прибув до госпо́ди старшо́го, і вздрів дударів та юрбу́ голосі́льників, то сказав: „Відійдіть, бо не вмерло дівча́, але спить“. І насміхалися з Нього. А коли наро́д випроваджено, Він увійшов, узяв за руку її, — і дівчина вста́ла! І вістка про це розійшлася по всій тій країні. Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: „Змилуйсь над нами, Сину Давидів!“ І коли Він додому прийшов, приступили до Нього сліпці. А Ісус до них каже: „Чи ж вірите ви, що Я мо́жу вчинити оце?“ Говорять до Нього вони: „Так, Господи“. Тоді Він доторкнувся до їхніх оче́й і сказав: „Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!“ І очі відкрилися їм. А Ісус наказав їм суво́ро, гово́рячи: „Глядіть, — щоб ніхто не дові́давсь про це!“ А вони відійшли, та й розголосили про Нього по всій тій країні. Коли ж ті вихо́дили, то ось привели́ до Нього чоловіка німого, що був біснуватий. І як де́мон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався наро́д і казав: „Ніко́ли таке не траплялося серед Ізраїля!“ Фарисеї ж казали: „Виганяє Він де́монів силою князя де́монів“. І обхо́див Ісус всі міста́ та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Єва́нгелію Царства проповідуючи, і вздоро́влюючи всяку неду́гу та не́міч усяку. А як бачив людей, змилосе́рджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпоро́шені, „як ті вівці, що не мають пастуха“. Тоді Він казав Своїм учням: „Жни́во справді велике, та робі́тників мало; тож благайте Госпо́даря жни́ва, щоб на жни́во Своє Він робі́тників вислав“.

Evening Prayer — Second Lesson

1 John 5

Кожен, хто вірує, що Ісус — то Христос, той родився від Бога. І кожен, хто любить Того, Хто породив, любить і Того, Хто народився від Нього. Що ми любимо Божих дітей, дізнає́мося з того, коли любимо Бога і Його заповіді доде́ржуємо. Бо то любов Божа, щоб ми доде́ржували Його заповіді, Його ж заповіді не тяжкі. Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, — віра наша. А хто світ перемагає, як не той, хто вірує, що Ісус — то Син Божий? То Той, що прийшов був водою та кров'ю, — Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров'ю. І Дух свідчить, бо Дух — то правда. Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє — Одно. І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє — в одно. Коли ми приймаємо сві́дчення лю́дське, то свідчення Боже вартніше, бо це свідчення Бога, яким сві́дчив про Сина Свого́. Хто вірує в Божого Сина, той сві́дчення має в собі. Хто не вірує Богові, той учинив Його неправдомовцем, бо не вірив у свідчення, яким Бог сві́дчив про Сина Свого́. А це сві́дчення, що Бог життя вічне нам дав, а життя це — у Сині Його. Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя. Оце написав я до вас, що віруєте в Ім'я́ Божого Сина, щоб ви знали, що ви віруючи в Ім'я Божого Сина, маєте вічне життя. І оце та відвага, що ми маємо до Нього, — що коли чого просимо згі́дно волі Його, то Він слухає нас. А як знаємо, що Він слухає нас, чого тільки ми просимо, то знаємо, що оде́ржуємо те, чого просимо від Нього. Коли хто бачить брата свого́, що грішить гріхом не на смерть, нехай мо́литься за нього, — і Він життя йому дасть, тим, хто грішить не на смерть. Є й гріх на смерть, — не про нього кажу́, щоб молився. Усяка неправда — то гріх. Та є гріх не на смерть. Ми знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить, — бо хто народився від Бога, той себе береже, і лукавий його не торкається. Ми знаємо, що ми від Бога, і що ввесь світ лежить у злі. Ми знаємо, що Син Божий прийшов, і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого, і щоб бути в правдивому Сині Його, Ісусі Христі. Він — Бог правдивий і вічне життя! Ді́тоньки, — бережіться від і́долів! Амі́нь.

Gospel

Luke 5:12-26

А як Він перебува́в в одно́му з міст, ось один чоловік, увесь укритий проказою, Ісуса побачивши, упав ницьма, та й благав Його, кажучи: „Господи, коли хочеш, — Ти можеш очи́стити мене!“ А Він руку простяг, доторкнувся до нього й сказав: „Хо́чу, — будь чистий!“ І зараз із нього проказа зійшла. І звелів Він йому не казати ніко́му про це. „Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очи́щення, як Мойсей наказав, на сві́дчення їм“. А чутка про Нього ще більше пішла, і багато наро́ду прихо́дило слухати та вздоровлятись від Нього з неду́гів своїх. Він же відходив на місце самотнє й молився. І сталось одного із днів, коли Він навчав, і сиділи фарисеї й законовчи́телі, що посхо́дилися зо всіх сіл Галілеї й Юдеї та з Єрусалиму, а сила Господня готова була вздоровляти їх, і ось люди на ложі прине́сли чоловіка, що розсла́блений був, і намагалися вне́сти його, і перед Ним покла́сти. Не знайшовши ж кудою проне́сти його з-за наро́ду, злізли на дім, і крізь стелю спустили із ложем його на сере́дину перед Ісуса. І, побачивши їхню віру, сказав Він йому: „Чоловіче, прощаються тобі гріхі твої!“ А книжники та фарисеї почали міркувати й казати: „Хто ж Оцей, що богознева́гу говорить? Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?“ Відчувши ж Ісус думки́ їхні, промовив у відповідь їм: „Що́ міркуєте ви в серцях ваших? Що́ легше: сказати: „Прощаються тобі гріхи твої“, чи сказати: „Уставай та й ходи“? Але́ щоб ви знали, що Син Лю́дський має вла́ду на землі прощати гріхи́“, — тож каже Він розсла́бленому: „Кажу́ Я тобі: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“ І той зараз устав перед ними, узявши те, на чому лежав, і пішов у свій дім, прославляючи Бога. І всіх жах обгорнув, — і сла́вили Бога вони. І перепо́внились стра́хом, говорячи: „Дивні речі сьогодні ми бачили!“

Gospel

John 4:43-54

Як минуло ж два дні, Він ізвідти пішов в Галілею. Сам бо сві́дчив Ісус, що не має пошани пророк у вітчи́зні своїй. А коли Він прийшов в Галілею, Його прийняли́ галіле́яни, побачивши все, що вчинив Він в Єрусалимі на святі, бо ходили на свято й вони. Тоді зно́ву прийшов Ісус у Кану́ Галілейську, де перемінив був Він воду на вино. І був там один царедво́рець, що син його хво́рів у Капернау́мі. Він, почувши, що Ісус із Юдеї прибув в Галілею, до Нього прийшов і благав Його, щоб пішов і сина йому вздоровив, бо мав той умерти. Ісус же промовив до нього: „Як знаме́н тих та чуд не побачите, — не ввіруєте!“ Царедво́рець говорить до Нього: „Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя!“ Промовляє до нього Ісус: „Іди, — син твій живе!“ І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, — і пішов. А коли ще в дорозі він був, то раби́ його перестріли його й сповістили, говорячи: „Син твій живе“. А він їх запитав про годину, о котрі́й стало легше йому. Вони ж відказали до нього: „Учора о сьомій годині гаря́чка поки́нула його“. Зрозумів тоді ба́тько, що була́ то година, о котрі́й до нього промовив Ісус: „Син твій живе“. І ввірував сам і ввесь його дім. Це знов друге знаме́но Ісус учинив, як вернувся до Галілеї з Юдеї.

Gospel

Matthew 14

Того ча́су прочув Ірод чотиривла́сник чутки́ про Ісуса, і сказав своїм слу́гам: „Це Іван Христитель, — він із мертвих воскрес, і тому́ чуда тво́ряться ним“. Бо Ірод схопи́в був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язни́цю через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа. Бо до нього Іван говорив: „Не годи́ться тобі її мати! “ І хотів Ірод смерть заподі́яти йому, та боявся наро́ду, бо того за пророка вважали. А як був день наро́дження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродія́дина, та й Іродові догоди́ла. Тому́ під прися́гою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона. А вона, за намовою матері своєї: „Дай мені — проказала — отут на полу́миску голову Івана Христителя!“ І цар засмутився, але́ через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати. І послав стяти Івана в в'язни́ці. І прине́сли на полу́мискові його голову, та й дали́ дівчині, а та відне́сла її своїй матері. А учні його прибули́, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса. Як Ісус те почув, Він відплив звідти чо́вном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, наро́д із міст пішов пі́шки за Ним. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і змилосе́рдивсь над ними, і їхніх слаби́х уздоро́вив. А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: „Тут місце пустинне, і година вже пі́зня; відпусти наро́д, — хай по селах розі́йдуться, і куплять пожи́ви собі“. А Ісус їм сказав: „Непотрібно відхо́дити їм, — нагодуйте їх ви!“ Вони ж кажуть Йому: „Не маємо чим тут, — тільки п'я́теро хліба й дві рибі“. А Він відказав: „Принесіть Мені їх сюди“. І, звелівши на́товпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, спогля́нув на небо, поблагословив й поламав ті хліби́, і дав учням, а учні наро́дові. І всі їли й наси́тились, а з кусків позосталих назбирали двана́дцятеро повних кошів. Їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жіно́к і дітей. І зараз звелів Ісус учням до чо́вна сідати, і перепли́сти на той бік раніше Його, аж поки наро́д Він відпу́стить. Відпусти́вши ж народ, Він на го́ру пішов помолитися насамоті́; і як вечір настав, був там Сам. А чо́вен вже був на сере́дині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супроти́вний. А о четвертій сторо́жі нічній Ісус підійшов до них, іду́чи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настра́шилися та й казали: „Мара́!“ І від стра́ху вони закричали... А Ісус до них зараз озвався й сказав: „Заспокойтесь, — це Я, не лякайтесь!“ Петро ж відповів і сказав: „Коли, Господи, Ти́ це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді“. А Він відказав йому: „Іди“. І, вилізши з чо́вна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса. Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопа́ти, і скричав: „Рятуй мене, Господи!“ І зараз Ісус простяг руку й схопи́в його, і каже до нього: „Маловірний, чого́ усумни́вся?“ Як до чо́вна ж вони ввійшли, буря вщу́хнула. А приявні в чо́вні вклонились Йому та сказали: „Ти справді Син Божий!“ Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську. А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій око́лиці, і до Нього прине́сли всіх хворих. І благали Його, щоб бодай доторкнутися кра́ю одежі Його. А хто доторкавсь, — уздоро́влений був.