Today's Readings

First Reading

Deuteronomy 29

І скликав Мойсей усього Ізраїля та й сказав їм: „Ви бачили все, що́ зробив був Господь на ваших оча́х в єгипетськім кра́ї фараонові, і всім рабам його та всьому його кра́єві, — ті великі ви́пробування, що бачили очі твої, ті великі ознаки та чу́да, та не дав вам Господь серця, щоб пізнати, і очей, щоб бачити, і ушей, щоб слухати, аж до дня цього. І провадив я вас сорок літ пустинею, — не зужили́ся одежі ваші на вас, а чо́біт твій не зужився на твоїй нозі. Не їли ви хліба, і вина та п'янко́го напо́ю не пили ви, щоб пізнати, що Я — Господь, Бог ваш. А коли ви прийшли до цього місця, то вийшов був навпере́йми вас на війну Сиго́н, цар хешбо́нський, та Оґ, цар баша́нський, — і побили ми їх, і забрали ми їхній край, та й дали його на спа́док Руви́мовим та Ґа́довим та половині племени Манасі́їного. Додержуй же слів цього́ заповіту, і виконуй їх, щоб мали ви пово́дження в усьому, що́ будете робити. Ви стоїте́ сьогодні всі перед лицем Господа, Бога вашого: го́лови ваші, племе́на ваші, старші́ ваші та урядники ваші, усякий Ізраїлів муж, діти ваші, ваші жінки́ та твій прихо́дько, що посеред табо́рів твоїх від колія́ дров твоїх аж до черпача́ твоєї води, щоб ти ввійшов у запові́т Господа, Бога свого, та в клятву Його, що Господь, Бог твій, сьогодні складає з тобою, щоб поставити сьогодні тебе народом для Себе, а Він буде тобі Богом, як Він говорив був тобі, і як присягнув був батька́м твоїм, Авраамові, Ісакові та Якову. І не з вами самими я складаю цього заповіта та цю клятву, але теж і з тим, хто тут з нами сьогодні стоїть перед лицем Господа, Бога нашого, так і з тим, хто сьогодні не з нами тут. Бо ви знаєте, що ми сиділи були в єгипетськім кра́ї, і що ми прохо́дили серед тих народів, які ви перейшли́, І ви бачили їхні огиди та їхніх бовва́нів, дерево та камінь, срібло та золото, що з ними. Стережіться, щоб не був серед вас чоловік або жінка, або рід, або пле́м'я, що серце його сьогодні відверта́ється від Господа, Бога нашого, щоб піти служити богам цих народів, щоб не був серед вас корінь, що виро́щує їдь та поли́н, щоб не було, що коли він почує слова́ цього прокля́ття, то поблагословиться в серці своїм, говорячи: Мир буде мені, хоч і ходитиму в сваволі свого серця. Тоді загине і напо́єний, і спра́гнений. Не захоче Господь простити йому́, бо тоді запа́литься Господній гнів та лютість Його на цього чоловіка, і буде лежати на ньому все прокляття, написане в цій книзі, і Господь витре ім'я́ його з-під неба. І відділить його Господь на зло від усіх Ізраїлевих племе́н, згідно з усіма́ прокляттями заповіту, написаного в цій книзі Зако́ну. І скаже останнє покоління, ваші сини, що постануть за вами, і чужий, що при́йде з далекої країни, і побачить порази цього Кра́ю та його хвороби, які пошле́ Господь на нього: сірка та сіль, погорі́лище — уся земля його, не буде вона засі́ювана, і не пустить росли́н, і не зі́йде на ній жодна трава, як по знищенні Содо́му та Гомо́ри, Адми та Цевоїму, що поруйнував був Господь у гніві Своїм та в люті Своїй. І скажуть усі ті наро́ди: „Для чого Господь зробив так цьому кра́єві? Що то за горіння цього великого гніву?“ І скажуть: „За те, що вони покинули заповіта Господа, Бога сво́їх батьків, якого Він склав був із ними, коли виво́див їх з єгипетсього кра́ю. І вони пішли, і служили іншим богам, і вклонялися їм, богам, що не знали їх, і що Він не приділив їм. І запалився Господній гнів на цей край, щоб навести на нього все прокляття, написане в цій книзі. І вирвав їх Господь з-над цієї землі в гніві, і в люті, і в великім обу́ренні, та й кинув їх до іншого кра́ю, як цього дня. Закрите те, що є Господа, Бога нашого, а відкрите — наше та наших синів аж навіки, щоб вико́нувати всі слова́ цього Зако́ну“.

Responsorial Psalm

Psalm 119

Second Reading

II John 1

Ста́рець — вибраній пані та ді́тям її, яких я поправці люблю́, і не тільки я, але й усі, хто правду пізнав, за правду, що в нас пробував й повік буде з нами: нехай буде з вами благодать, милість, мир від Бога Отця та Ісуса Христа́, Сина Отцевого, у правді та в любові! Я дуже зрадів, що між ді́тьми твоїми знайшов таких, що ходять у правді, як заповідь ми прийняли́ від Отця. І тепер я благаю тебе, пані, не так, ніби пишу́ тобі нову́ заповідь, але ту, яку маємо від поча́тку, — щоб ми любили один о́дного! А любов ця — щоб ми жили згідно з Його заповідями. Це та заповідь, яку ви чули від поча́тку, щоб ви згідно з нею жили́. Бо в світ увійшло багато обма́нців, які не визнаю́ть Ісуса Христа, що прийшов був у тілі. Такий — то обманець та анти́христ! Пильнуйте себе, щоб ви не згубили того, над чим працювали, але щоб прийняли́ повну нагоро́ду. Кожен, хто робить пере́ступ та не пробуває в науці Христовій, той Бога не має. А хто пробуває в науці Його́, той має і Отця, і Сина. Коли хто приходить до вас, але не приносить науки цієї, не приймайте до дому його́, і не вітайте його́! Хто бо вітає його́, той у́часть бере в лихи́х учинках його́. Багато я мав написати до вас, але не схотів на папері й чорнилом. Та маю надію прибути до вас, і говорити уста́ми до уст, щоб повна була́ ваша радість! Вітають тебе діти ви́браної сестри твоєї. Амі́нь.

Gospel

Matthew 9

І, сівши до чо́вна, Він перепли́нув, і до міста Свого прибув. І ото, прине́сли до Нього розсла́бленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розсла́бленому: „Будь бадьо́рий, сину! Прощаються тобі гріхи твої́!“ І ось, дехто із книжників стали казати про себе: „Він богозневажає“. Ісус же думки́ їхні знав і сказав: „Чого ду́маєте ви лукаве в серцях своїх?“ Що́ легше, — сказати: „Прощаються тобі гріхи“, чи сказати: „Уставай та й ходи“? Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має вла́ду Син Лю́дський, — тож каже Вій розсла́бленому: „Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“ Той устав і пішов у свій дім. А на́товп, побачивши це, налякався, — і славив Бога, що лю́дям Він дав таку вла́ду! А коли Ісус звідти прохо́див, побачив чоловіка, на йме́ння Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: „Іди за Мною!“ Той устав, і пішов услід за Ним. І сталось, як Ісус сиді́в при столі́ у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його у́чнями. Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Вчитель ваш їсть із ми́тниками та із грішниками?“ А Він це почув та й сказав: „Лікаря не потребу́ють здорові, а слабі! Ідіть же, і навчіться, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покая́ння“. Тоді приступили до Нього Іванові у́чні та й кажуть: „Чому́ по́стимо ми й фарисеї, а учні Твої не по́стять?“ Ісус же промовив до них: „Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити бу́дуть вони. До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирово́го, — бо збіжи́ться воно, і дірка стане ще гірша. І не вливають вина молодого в старі бурдюки́, а то бурдюки́ розірву́ться, і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюкі́в, — і одне й друге збере́жене бу́де“. Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старши́х, уклонився Йому та й говорить: „Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, — і вона оживе“. I підвівся Ісус, і пішов услід за ним, також у́чні Його́. І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровоте́чу була́, приступила зза́ду, і доторкнулась до кра́ю одежі Його. Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю“. Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: „Будь бадьо́рою, до́чко, — твоя віра спасла тебе!“ І одужала жінка з тієї години. А Ісус, як прибув до госпо́ди старшо́го, і вздрів дударів та юрбу́ голосі́льників, то сказав: „Відійдіть, бо не вмерло дівча́, але спить“. І насміхалися з Нього. А коли наро́д випроваджено, Він увійшов, узяв за руку її, — і дівчина вста́ла! І вістка про це розійшлася по всій тій країні. Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: „Змилуйсь над нами, Сину Давидів!“ І коли Він додому прийшов, приступили до Нього сліпці. А Ісус до них каже: „Чи ж вірите ви, що Я мо́жу вчинити оце?“ Говорять до Нього вони: „Так, Господи“. Тоді Він доторкнувся до їхніх оче́й і сказав: „Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!“ І очі відкрилися їм. А Ісус наказав їм суво́ро, гово́рячи: „Глядіть, — щоб ніхто не дові́давсь про це!“ А вони відійшли, та й розголосили про Нього по всій тій країні. Коли ж ті вихо́дили, то ось привели́ до Нього чоловіка німого, що був біснуватий. І як де́мон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався наро́д і казав: „Ніко́ли таке не траплялося серед Ізраїля!“ Фарисеї ж казали: „Виганяє Він де́монів силою князя де́монів“. І обхо́див Ісус всі міста́ та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Єва́нгелію Царства проповідуючи, і вздоро́влюючи всяку неду́гу та не́міч усяку. А як бачив людей, змилосе́рджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпоро́шені, „як ті вівці, що не мають пастуха“. Тоді Він казав Своїм учням: „Жни́во справді велике, та робі́тників мало; тож благайте Госпо́даря жни́ва, щоб на жни́во Своє Він робі́тників вислав“.