Today's Readings

First Reading

Acts 8:9-17

Був один чоловік, на ім'я́ йому́ Си́мон, що до того в цім місті займавсь ворожби́тством та дурив самарійський наро́д, видаючи себе за якогось великого. Його слухали всі, — від найменшого аж до найбільшого, кажучи: „Він — сила Божа, що зветься велика!“ Його ж слухалися, бо він їх довший час дивував ворожби́тством. Та коли йняли віри Пилипові, що благовістив про Боже Царство й Ім'я́ Ісуса Христа, чоловіки й жінки охристи́лися. Увірував навіть сам Си́мон, і, охристившись, тримався Пилипа; а бачивши чуда й знаме́на великі, він дуже дивувався. Як зачули ж апо́столи, які в Єрусалимі були, що Боже Слово прийняла́ Самарі́я, то послали до них Петра та Івана. А вони, як прийшли, помолились за них, щоб Духа Святого вони прийняли́, бо ще ні на о́дного з них Він не схо́див, а були вони тільки охрищені в Ім'я́ Господа Ісуса. Тоді на них руки поклали, і прийняли́ вони Духа Святого!

First Reading

Isaiah 6

Року смерти царя Озі́ї бачив я Господа, що сидів на високому та підне́сеному престо́лі, а кі́нці одежі Його перепо́внювали храм. Серафи́ми стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав. І кликав один до о́дного й говорив: „Свят, свят, свят Господь Савао́т, уся земля повна слави Його!“ І захиталися чопи́ порогів від голосу того, хто кликав, а храм перепо́внився димом! Тоді я сказав: „Горе мені, бо я занапа́щений! Бо я чоловік нечистоу́стий, і сиджу́ посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!“ І прилетів до мене один з Серафи́мів, а в руці його ву́гіль розпа́лений, якого він узяв щипцями з-над же́ртівника. І він доторкну́вся до уст моїх та й сказав: „Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззако́ння твоє, і гріх твій оку́плений“. І почув я голос Господа, що говорив: „Кого Я пошлю́, і хто пі́де для Нас?“ А я відказав: „Ось я, — пошли Ти мене!“ А Він проказав: „Іди, і скажеш наро́дові цьому́: Ви бу́дете чути постійно, та не зрозумієте, і будете бачити за́вжди, але не пізна́єте. Учини́ затужа́вілим серце наро́ду цього́, і тяжки́ми зроби його уші, а очі йому позакле́юй, щоб не бачив очима своїми, й ушима своїми не чув, і щоб не зрозумів своїм серцем, і не наверну́вся, і не був уздоро́влений він“! І сказав я: „Аж доки, о Господи?“ А Він відказа́в: „Аж доки міста́ спусті́ють без ме́шканця, і доми́ без людей, а земля спусто́шена бу́де зовсі́м“. І відда́лить люди́ну Госпо́дь, і буде велике опу́щення серед землі. І коли позоста́неться в ній ще десята части́на, вона зно́ву спусто́шена бу́де. Але мов з тереби́нту й мов з ду́бу, зоста́неться в них пень по зру́бі, насіння бо святости — пень ї́хній!

First Reading

2 Samuel 18:1-18

А Давид переглянув наро́д, що з ним, і настанови́в над ними ти́сячників та со́тників. І послав Давид народ, — третину під рукою Йоа́ва, і третину під рукою Авіша́я, сина Церуї, Йоавового брата, а третину під рукою ґатянина Ітта́я. І сказав цар до народу: „Конче піду́ також і я з вами!“ Та народ сказав: „Ти не пі́деш! Бо якщо ми справді втече́мо, вони не звернуть на нас уваги. І якщо половина нас повмирає, вони не звернуть на нас уваги, бо ти — як нас десять тисяч. А тепер буде ліпше, як бу́деш допомага́ти нам із міста“. І сказав до них цар: „Що́ буде добре в оча́х ваших, зроблю́“. І став цар при брамі, а ввесь наро́д повихо́див за сотнями та за тисячами. А цар наказав Йоавові й Авішаєві та Іттаєві, говорячи: „Обере́жно будьте мені з моїм юнако́м Авесаломом!“ А ввесь народ чув, як цар наказав усім провідника́м про Авесало́ма. І вийшов народ на поле навпере́йми Ізраїля, і був бій в Єфремовому лісі. І був побитий там Ізраїлів народ Давидовими раба́ми. І була там того дня велика пора́зка, — полягло двадцять тисяч! І поши́рився там бій по всій тій землі, і того дня більш народу пожер ліс, ніж поїв меч. І спітка́вся Авесало́м із Давидовими рабами, а Авесалом їхав на мулі. І підбіг мул під гуща́вину великого дуба, а його воло́сся заплу́талося в ду́бі, і він опинився між небом та між землею, а мул, що під ним, перебіг. І побачив це один чоловік, і доніс Йоаву та й сказав: „Ось я бачив Авесалома, що ви́сить на дубі“. І сказав Йоав до чоловіка, що доно́сив йому: „Ось ти бачив, а чому́ ти не вра́зив його там на землі, а я дав би був тобі десять шеклів срібла та одно́го пояса“. І сказав той чоловік до Йоава: „А коли б я важив на руці своїй навіть тисячу шеклів срібла, — не простягну́ своєї руки на царсько́го сина, бо ми чули на власні вуха, що цар наказав тобі й Авішаєві та Іттаєві, говорячи: Збережіть мені мого юнака́ Авесалома! Або коли б я допусти́вся в душі своїй неправди, — а всяка річ не зата́їться перед царем! — то й ти став би проти мене“. І сказав Йоав: „Не буду отак зволіка́ти з тобою!“ І він узяв три стрілі́ в ру́ку свою, і вбив їх у серце Авесалома, що ще живий ви́сів на сере́дині дуба. І оточили його десять юнаків, Йоавові зброєноші, і вда́рили Авесало́ма, та й убили його. І засурми́в Йоав у сурму́, а народ повернувся з погоні за Ізраїлем, бо Йоав стримав наро́д. I взяли вони Авесалома, та й кинули його в лісі до великої ями, і наки́дали над ним дуже велику могилу з каміння, а ввесь Ізраїль повтіка́в кожен до намету свого. А Авесалом узяв був і поставив собі ще за життя свого пам'ятника, що в царські́й долині, бо він казав: „Нема в мене сина, щоб згадувати про йме́ння моє“. І він назвав пам'ятникові ім'я на своє ім'я́. І звалось його: Яд-Авесалом , і так зветься він аж до цього дня.

Morning Prayer — First Lesson

Deuteronomy 6

А оце заповідь, постанови та зако́ни, що наказав Господь, Бог ваш, щоб навчити вас виконувати їх у кра́ї, що ви переходите туди посісти його, щоб ти боявся Господа, Бога свого, щоб пильнувати всіх постано́в Його та заповідей Його, що я наказую тобі, ти й син твій, та син твого́ сина по всі дні життя твого, і щоб були довгі твої дні. І слухай, Ізраїлю, і пильнуй виконувати це, щоб було добре тобі, і щоб ви си́льно розмно́жились, як прирік був Господь, Бог батьків твоїх, дати край, що тече молоком та медом. Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш — Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сиді́тимеш удома, і як ходи́тимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив'яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов'я́зкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічни́х одвірках дому свого та на брамах своїх. І станеться, коли Господь, Бог твій, уведе тебе до того краю́, якого присягнув був батькам твоїм, Авраамові, Ісакові та Якову, щоб дати тобі великі та гарні міста́, яких ти не будував, та доми, повні всякого добра, яких ти не напо́внював, і те́сані колодязі, яких ти не теса́в, і виноградники та оливки, яких ти не садив, і ти будеш їсти й наси́тишся, — стережися тоді, щоб ти не забув Господа, що вивів тебе з єгипетського кра́ю, з дому ра́бства! Бійся Господа, Бога свого, і Йому будеш служити, і Йменням Його будеш присягати. Не будеш ходити за іншими богами з богів тих наро́дів, що в околицях ваших, бо Господь, Бог твій — Бог ревнивий посеред тебе; щоб не запалився на тебе гнів Господа, Бога твого, і щоб Він не вигубив тебе з поверхні землі. Не будете спокуша́ти Господа, Бога вашого, як спокушали ви в Массі. Будете конче пильнувати заповідей Господа, Бога вашого, і свідо́цтва Його, і постанови Його, що наказав Він тобі. І будеш робити справедливе та добре в Господніх очах, щоб було тобі добре, і щоб увійшов ти та посів той хороший Край, що Господь присягнув був батькам твоїм, щоб вигнати всіх ворогів твоїх перед тобою, як говорив був Господь. Коли запитає тебе син твій колись, говорячи: „Що це за свідо́цтва й постанови та зако́ни, що вам наказав Господь, Бог наш?“ то скажеш синові своєму: „Ми були раби фараонові в Єгипті, а Господь вивів нас із Єгипту сильною рукою. І дав Господь ознаки та чуда великі та страшні на Єгипет, і на фараона та ввесь дім його на наших оча́х. А нас вивів звідти, щоб увести нас та дати той край, що присягнув був Він нашим батькам. І наказав нам Господь чинити всі ті постанови, щоб боятися Господа, Бога нашого, щоб було́ добре нам усі дні, щоб утри́мати нас при житті, як дня цього. І буде нам праведність у тому, коли будемо пильнувати виконувати всі ці заповіді перед лицем Господа, Бога нашого, як Він наказав нам“.

Epistle

James 1:22-27

Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, — бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм! Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́! Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.

First Reading

Exodus 27

І зробиш же́ртівника з акаційного дерева, — п'ять ліктів довжина́, і п'ять ліктів ширина́; квадрато́вий нехай буде той же́ртівник, а вишина́ його — три лікті. І поробиш ро́ги його на чотирьох кута́х його, — із нього нехай будуть роги його. І пообкладаєш його міддю. І поробиш горшки́ на зси́пування по́пелу з нього, і лопа́тки його, і кропи́льниці його, і виде́льця його, і його лопатки на вугіль. Для всього по́суду його будеш уживати міді. І зробиш для нього мідяну́ мере́жу роботою сітки, а над мережею зробиш чотири мідяні́ каблучки на чотирьох кі́нцях його. І покладеш її здо́лу під ли́штву же́ртівника, і буде та мере́жа аж до половини жертівника. І поробиш держаки́ для же́ртівника, держаки з акаційного дерева, і пообкладаєш їх міддю. І буде всунено держаки його в каблучки; і будуть ті держаки́ на двох боках жертівника при но́шенні його. Порожня́вим усере́дині зробиш його з дощо́к. Як показано було тобі на горі, так нехай зроблять. І зробиш скині́йне подві́р'я. На південну сторону, на по́лудень запо́ни для подвір'я, — суканий віссон; довжина першій стороні сто ліктів. А стовпів для нього — двадцять, а їхніх підстав із міді — двадцять. Гаки́ тих стовпів та обручі́ їхні — срібло. І так само на сторону півночі вдовжину́ запо́ни: довжина́ — сто ліктів; а стовпів для нього — двадцять, а підстав для них — двадцять, із міді. Гаки́ тих стовпів та обручі їхні — срібло. А ширина́ подві́р'я в сторону за́ходу: запони — п'ятдесят ліктів, а для них стовпів — десять, а їхніх підстав — десять. А ширина подвір'я в сторону переду, сходу, — п'ятдесят ліктів. І на п'ятнадцять ліктів запони для боку; стовпів для них — три, і підстав для них — три. А для боку другого — п'ятнадцять ліктів запони; стовпів для них три, і підстав для них — три. А для брами подвір'я — заслона на двадцять ліктів із блаки́ті, і пу́рпуру, і червені та з суканого віссону, — робота гаптівника. Для них стовпів — чотири, і підстав їхніх — чотири. Усі стовпи подвір'я поспи́нані навколо сріблом; їхні гаки́ — срібло, а підстави їхні — мідь. Довжина подвір'я — сто ліктів, а ширина — скрізь п'ятдесят, а вишина — п'ять ліктів. Запони з су́каного віссону, а підстави стовпів — мідь. Усі речі скинії — для всякої І служби в ній, усі кілки́ її й усі кілки подвір'я — мідь. І І ти накажеш Ізраїлевим синам, і нехай вони приносять тобі оливу з оливок, чисту, то́вчену, для осві́тлення, щоб за́вжди горіла лямпа́да. У ски́нії заповіту назо́вні завіси, що на свідоцтві, приготує її на запалення Аарон та сини його від вечора аж до ранку перед лицем Господнім. Це вічна постанова їхнім родам від Ізраїлевих синів!

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 8

А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов на́товп великий. І ось підійшов прокаже́ний, уклонився Йому та й сказав: „Коли, Господи, хочеш, — Ти можеш очистити мене!“ А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: „Хо́чу, — будь чистий!“ І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І гово́рить до нього Ісус: „Гляди, — не розповіда́й ніко́му. Але йди, покажися священикові, та дар принеси́, якого Мойсей заповів, їм на свідо́цтво “. А коли Він до Капернау́му ввійшов, то до Нього набли́зився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: „Господи, мій слуга лежить удома розсла́блений, і тяжко страждає“. Він говорить йому: „Я прийду́ й уздоро́влю його“. А сотник Йому відповів: „Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Та промов тільки слово, — і ви́дужає мій слуга! Бо й я — люди́на підвла́дна, і воякі́в під собою я маю; і одному кажу: піди — то йде він, а тому: прийди́ — і приходить, або рабо́ві своєму: зроби те — і він зро́бить“. Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: „Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшо́в був такої великої віри! Кажу́ ж вам, що багато-хто при́йдуть від сходу та за́ходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства — повки́дані бу́дуть до те́мряви зо́внішньої — буде там плач і скре́гіт зубів“! I сказав Ісус сотникові: „Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!“ І тієї ж години одужав слуга його. Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці. І Він доторкнувся руки її, — і гарячка покинула ту... І встала вона, та й Йому прислуго́вувала! А коли настав вечір, привели́ багатьох біснуватих до Нього, — і Він словом Своїм вигнав ду́хів, а недужих усіх уздорови́в, щоб спра́вдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Він узяв наші немочі, і неду́ги поніс“. А як угледів Ісус навко́ло Себе багато наро́ду, наказав перепли́нути на то́й бік. І приступив один книжник та й до Нього сказав: „Учителю, я піду́ за Тобою, хоч би куди ти пішов!“ Промовляє до нього Ісус: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має де й голови́ прихили́ти“. А і́нший із у́чнів промовив до Ньо́го: „Дозволь мені, Господи, перше піти та ба́тька свого похова́ти“. А Ісус йому каже: „Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!“ І коли Він до чо́вна вступив, за Ним увійшли Його у́чні. І ось буря велика зірва́лась на морі, аж чо́вен зачав залива́тися хви́лями. А Він спав. І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, — ги́немо!“ А Він відповів їм: „Чого полохливі ви, маловірні?“ Тоді встав, заказав бурі й морю, — і тиша велика настала. А народ дивувався й казав: „Хто ж це такий, що ві́три та море слухня́ні Йому́?“ І, як прибув Він на то́й бік, до землі Гадари́нської, перестріли Його два біснуваті, що вийшли з могильних пече́р, дуже люті, так що ніхто не міг перехо́дити тією дорогою. І ось, вони стали кричати, говорячи: „Що́ Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?“ А опо́даль від них пасся гурт великий свине́й. І просилися де́мони, кажучи: „Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свине́й“. А Він відповів їм: „Ідіть“. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, — і потопи́вся в воді. Пастухи ж повтікали; а коли прибули́ вони в місто, то про все розповіли́, і про біснуватих. І ось, усе місто вийшло назу́стріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю!

Responsorial Psalm

Psalm 54

Gospel

John 16:23-30

Ні про що ж того дня ви Мене не спитаєте. Поправді, поправді кажу́ вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Йме́ння, — Він дасть вам. Не просили ви досі нічо́го в Ім'я́ Моє. Просіть — і отримаєте, щоб повна була ваша радість. Оце все Я в при́тчах до вас говорив. Настає́ година, коли при́тчами Я вже не бу́ду до вас промовляти, але явно звіщу́ про Отця вам. Того дня ви проси́тимете в Моє Ймення, і Я вам не кажу́, що вблагаю Отця Я за вас, — бо Отець любить Сам вас за те, що ви полюбили Мене та й увірували, що Я вийшов від Бога. Від Отця вийшов Я, і на світ Я прийшов. І знов покидаю Я світ та й іду до Отця“. Його учні відказують: „Ось тепер Ти говориш відкрито, і жодної притчі не кажеш. Тепер ві́даємо ми, що Ти знаєш усе, і потреби не маєш, щоб Тебе хто питав. Тому віруємо, що Ти вийшов від Бога!“

Responsorial Psalm

Psalm 121

Responsorial Psalm

Psalm 130

Responsorial Psalm

Psalm 128

Evening Prayer — First Lesson

Deuteronomy 9

Слухай, Ізраїлю: ти сьогодні перехо́диш Йорда́н, щоб увійти й заволодіти народами, більшими й міцнішими від тебе, містами великими й укріпленими аж до неба, народом великим та високим, ве́летнями, яких ти знаєш, і про яких ти чув: „Хто стане перед ве́летнями?“ І пізнаєш сьогодні, що Господь, Бог твій, Він Той, що переходить перед тобою, як огонь поїдаючий, — Він вигубить їх і Він пони́жуватиме їх перед тобою. І ти виженеш їх і вигубиш їх незаба́ром, як Господь говорив був тобі. Не скажи в серці своїм, коли Господь, Бог твій, буде їх виганяти з-перед тебе, говорячи: „Через пра́ведність мою ввів мене Господь посісти цей Край, і через непра́ведність цих людей Господь виганяє їх з-перед мене“. Не через пра́ведність твою, і не через простоту́ твого серця ти входиш володіти їхнім Краєм, але через неправедність цих людей Господь, Бог твій, виганяє їх з-перед тебе, і щоб виконати те слово, що присягнув був Господь батькам твоїм, Авраамові, Ісакові та Якову. І пізнаєш, що не через пра́ведність твою Господь, Бог твій, дає тобі посісти цей хороший Край, бо ти народ твердоши́їй. Пам'ятай, не забудь, що ти гніви́в Господа, Бога свого, — у пустині від дня, коли вийшов ти з єгипетського кра́ю аж до прихо́ду вашого до цього місця, неслухня́ні були ви проти Господа. І на Хори́ві розгніви́ли були ви Господа, — і Господь був розгнівався на вас, щоб вигубити вас. Коли я схо́див на го́ру взяти кам'яні табли́ці заповіту, що Господь склав був із вами, то сидів я на горі сорок день і сорок ночей, хліба не їв, і води не пив. І Господь дав мені оби́дві кам'яні табли́ці, писані Божим пальцем, а на них усі ті слова́, що Господь говорив був із вами на горі з сере́дини огню в дні зборів. І сталося, на кінці сорока́ день і сорока́ ночей дав мені Господь дві кам'яні табли́ці, табли́ці заповіту. І сказав мені Господь: „Устань, швидко зійди звідси, бо зіпсувся наро́д твій, що ти вивів з Єгипту. Вони скоро збо́чили з дороги, яку Я наказав їм, — зробили собі литого бовва́на“. I сказав Господь до мене, говорячи: „Бачив Я той наро́д, — і ось він наро́д твердоши́їй. Позостав Мене, і Я ви́гублю їх, і зітру́ їхнє ймення з-під неба, тебе зроблю́ народом міцнішим та численнішим від нього“. І я обернувся, і зійшов із гори, а гора палає в огні, і оби́дві табли́ці заповіту в обох руках моїх. І побачив я, а ось ви згрішили проти Господа, Бога вашого, — зробили собі теля, литого бовва́на, зійшли скоро з дороги, яку Господь наказав був вам! І схопи́в я за оби́дві табли́ці, та й кинув їх з обох своїх рук, — і розторо́щив їх на ваших оча́х!... І впав я перед Господнім лицем, як перше, сорок день і сорок ночей хліба не їв і води не пив, за ввесь ваш гріх, що згрішили ви, як чинили зло в оча́х Господа, щоб Його розгніви́ти, бо боявся я гніву та люті, якими розгні́вався був на вас Господь, щоб ви́губити вас, — та вислухав Господь мене й цього ра́зу. А на Аарона Господь дуже розгнівався був, щоб погубити його. І молився я того ча́су також за Ааро́на. А гріх ваш, що вчинили ви, теля́ те я взяв та й спалив його в огні, і розторо́щив його, добре змолов, аж стало воно дрібни́м, немов порох. І кинув я порох його до пото́ку, що сходить з гори. І в Тав'ері, і в Массі, і в Ківрот-Гаттааві гніви́ли ви Господа. А коли Господь посилав вас з Кадеш-Барнеа, говорячи: „Увійдіть, та й посядьте той край, що Я дав вам“, то були ви неслухня́ні нака́зу Господа, Бога вашого, і не повірили Йому, і не послухалися Його голосу. Неслухня́ні були ви Господе́ві від дня, як я вас пізнав. І впав я перед Господнім лицем на ті сорок день і сорок ночей, що я був упав, бо Господь сказав, що ви́губить вас. І молився я до Господа й говорив: „Владико Господи, не губи народу Свого та насліддя Свого, що Ти викупив Своєю вели́чністю, що Ти вивів його́ з Єгипту сильною рукою! Згадай Своїх рабів — Авраама, Ісака та Якова, не вважай на запеклість цього наро́ду й на несправедливість та гріх його, щоб не сказав той кра́й, звідки вивів ти нас: Не міг Господь увести їх до того кра́ю, що Ти говорив їм, та з Своєї не́нависти до них Ти вивів їх, щоб побити їх у пустині. А вони народ Твій та насліддя Твоє, що Ти вивів Своєю великою силою та Своїм ви́тягненим раме́ном“.

Second Reading

Acts 10

Проживав же один чоловік у Кесарі́ї, на йме́ння Корни́лій, сотник по́лку, що звавсь Італійським. З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щедру ми́лостиню, і за́вжди Богові молився. Явно він у видінні, десь коло години дев'ятої дня, бачив Ангола Божого, що до нього зійшов і промовив йому: „Корни́лію!“ Він поглянув на нього й жахнувся, й сказав: „Що, Господи?“ Той же йому відказав: „Моли́тви твої й твоя ми́лостиня перед Богом згадалися. Тепер же пошли до Йоппі́ї людей, та й приклич Си́мона, що зветься Петром. Він гостює в одно́го гарбарника Си́мона, що дім має при морі. Він скаже тобі, що́ ти маєш робити“. Коли ж Ангол, що йому говорив, відійшов, той закликав двох із своїх слуг домо́вих, і вояка́ богобійного з тих, що служили при ньому, і розповів їм усе та й послав їх в Йоппі́ю. А наступного дня, як у дорозі були́ вони та наближа́лись до міста, Петро вийшов на го́рницю, щоб помолитись, о годині десь шостій. І став він голодний, і їсти схотів. Як йому ж готували, захо́плення на нього найшло, і бачить він небо відкрите, і якуюсь посу́дину, що схо́дила, немов простира́ло велике, яка, за чотири кінці прив'язана, спускалась додолу. У ній же знахо́дились чотириногі всілякі, і зе́мне гаддя, і небесні пташки́. І голос почувся до нього: „Устань, заколи, Петре, і їж!“ А Петро відказав: „Жа́дним способом, Господи, — бо ніко́ли не їв я нічого оги́дного чи то нечистого!“ І знов голос удруге до нього: „Що від Бога очи́щене, не вважай за оги́дне того́!“ І це сталося тричі, і посу́дина знов була взята на небо. Як Петро ж у собі бенте́жився, що́ б то значило те видіння, що бачив, то ось посланці́ від Корнилія, розпитавши про Си́монів дім, спинилися перед ворі́тьми, і спиталися, крикнувши: „Чи то тут сидить Си́мон, що зветься Петро?“ Як Петро ж над видінням роздумував, Дух промовив до нього: „Онде три чоловіки шукають тебе. Але встань і зійди, і піди з ними без жодного су́мніву, бо то Я їх послав!“ І зійшовши Петро до тих му́жів, промовив: „Ось я той, що його ви шукаєте. З якої причини прийшли ви?“ А вони відказали: „Сотник Корни́лій, муж праведний та богобійний, слави доброї в усього люду юдейського, святим а́нголом був у видінні наставлений, щоб до дому свого покли́кати тебе та послухати слів твоїх“. Тоді він покликав й гостинно прийняв їх. А другого дня він устав та й із ними пішов; також дехто з братів із Йоппі́ї пішли з ним. І назавтра прийшли вони до Кесарі́ї. А Корнилій чекав їх, рідню й близьких дру́зів покликавши. А як увіходив Петро, Корнилій зустрінув його, і до ніг йому впав і вклонився. Та Петро його підвів, промовляючи: „Устань, бо й сам я люди́на!“ І, розмовляючи з ним, увійшов, і знайшов багатьох, що зібралися, і промовив до них: „Ви знаєте, що не вільно юдеєві приставати й прихо́дити до чужани́ці. Та відкрив мені Бог, щоб я жодну люди́ну не мав за огидну чи то за нечисту. Тому я без вага́ння прибув, як покликано. Тож питаю я вас: З якої причини ви слали по мене?“ А Корни́лій сказав: „Четвертого дня аж до цієї години я по́стив, а о дев'ятій годині молився я в домі своїм. І ото, перед мене став муж у блискучій одежі й сказав: „Корнилію, почута молитва твоя, і твої ми́лостині перед Богом згадалися. Тож пошли до Йоппі́ї, і приклич Си́мона, що зветься Петром. Він гостює в гарба́рника Си́мона, у госпо́ді край моря, — він при́йде й розпові́сть тобі“. Я зараз по тебе послав, — ти добре зробив, що прийшов. Тож тепер перед Богом ми всі стоїмо́, щоб почути все те, що Господь наказав був тобі“. А Петро відкрив у́ста свої та й промовив: „Пізнаю́ я поправді, що „не дивиться Бог на обличчя“, але в кожнім наро́ді приємний Йому, хто боїться Його й чинить праведність. Він слово послав для Ізраїлевих синів, благові́стячи мир через Ісуса Христа, що Госпо́дь Він усім. Ви знаєте справу, що по всій Юдеї була й зачала́сь з Галілеї, після хрищення, що Іван проповідував, Ісуса, що був із Назаре́ту, як помазав Його Святим Духом і силою Бог. І ходив Він, добро чинячи й усіх уздоро́влюючи, кого поневолив диявол, бо Бог був із Ним. І ми свідки всьому, що́ Він учинив у Юдейському кра́ї та в Єрусалимі, — та вбили Його, на дереві повісивши. Але Бог воскресив Його третього дня, і дав Йому, щоб з'явився, не всьому наро́дові, але наперед Богом вибраним свідкам, нам, що з Ним їли й пили, як воскрес Він із мертвих. І Він нам звелів, щоб наро́дові ми проповідували та засві́дчили, що то Він є призначений Богом Суддя для живих і для мертвих. Усі пророки свідку́ють про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, одержить про́щення гріхів Його Йме́нням“. Як Петро говорив ще слова́ ці, зли́нув Святий Дух на всіх, хто слухав слова́. А обрі́зані віруючі, що з Петром прибули́, здивувалися дивом, що дар Духа Святого пролився також на пога́н! Бо чули вони, що мовами різними ті розмовляли та Бога звели́чували... Петро тоді відповів: „Чи хто може заборонити христитись водою оцим, що оде́ржали Духа Святого, як і ми?“ І звелів охриститися їм у Йме́ння Ісуса Христа. Тоді просили його позостатися в них кілька днів.

Second Reading

Revelation 9

І засурмив п'ятий ангол, — і я бачив зо́рю, що спала із неба додолу. І їй да́ний був ключ від криниці безо́дньої. І вона відімкнула криницю безо́дню, — і дим повалив із криниці, мов дим із великої пе́чі. І затьми́лося сонце й повітря від криничного диму. А з диму на землю вийшла сарана́, і да́но їй міць, як мають міць скорпіо́ни земні. І наказано їй, щоб вона не шкодила земній траві́, ані жа́дному зі́ллю, ані жа́дному дереву, але тільки тим людям, які на чо́лах не мають печатки Божої. І було да́но їй, щоб їх не вбивати, але мучити п'ять місяців; а му́ка від неї, як му́ка від скорпіо́на, коли вкусить люди́ну. І в ті дні люди смерти шукатимуть, — та не зна́йдуть її! Померти вони захотять, — та втече від них смерть! А вигляд сарани́ був подібний до ко́ней, на війну приготованих; а на головах у неї — немов би вінки́, подібні на золото, а обличчя її — немов лю́дські обличчя. І мала волосся — як волосся жіноче, а її зуби були́ — немов ле́в'ячі. І мала вона па́нцери, немов панцери залізні; а шум її крил — немов шум колесни́ць, коли ко́ней багато біжить на війну́. І мала хвости, подібні до скорпіонових, та жа́ла, а в неї в хвостах її вла́да — п'ять місяців шкодити лю́дям. І мала вона над собою царя, ангола безодні; йому по-єврейському ім'я Аваддо́н, а по-грецькому звався він Аполліо́н! Одне горе минуло! Ось за ним ще два горя надходять! I засурми́в шостий Ангол, — і я почув один голос із чотирьох ро́гів золотого же́ртівника, який перед Богом, що казав шостому Анголові, який мав сурму́: „Розв'яжи чотирьох Анголів, що пов'язані при великій річці Ефра́ті“. I були порозв'я́зувані чотири Анголи́, пригото́вані на годину, і на день, і на місяць, і на рік, щоб убили третину людей. А число кі́нного ві́йська — двадцять тисяч раз по десять тисяч; і я чув їхнє число. І так бачив я ко́ней в виді́нні, а на них верхівці́в, що па́нцери мали огняні́, і гіяци́нтові, і сірчані́. А го́лови в ко́ней — немов голови ле́в'ячі, а з їхнього рота виходив огонь, і дим, і сірка. І побита була́ третина людей від цих трьох пора́зок, — від огню́, і від диму, і від сірки, що вихо́дили з їхніх роті́в. Сила бо ко́ней була в їхнім роті та в їхніх хвоста́х. А хвости́ їхні подібні до вужі́в, що мають го́лови, і ними вони шкоду чинять. А решта людей, що не вбита була́ цими пора́зками, не пока́ялася за діла своїх рук, щоб не кланятись де́монам, ані і́долам золотим, і срібним, і мідяним, і кам'яни́м, і дерев'яним, що не можуть вони ані бачити, ані чути, ані ходити. І вони не покаялися в своїх убивствах, ані в чарах своїх, ні в розпусті своїй, ні в краді́жках своїх.

Second Reading

Titus 3:1-8

Нагадуй їм, щоб слухали вла́ди верховної та кори́лися їй, і до всякого доброго ді́ла готові були́, щоб не зневажали ніко́го, щоб були́ не сварли́ві, а тихі, виявляючи повну ла́гідність усім лю́дям. Бо колись були й ми нерозсудні, неслухня́ні, зве́дені, служили різним пожадли́востям та розкошам, жили в злобі та в за́здрощах, бридки́ми були, нена́виділи один о́дного. А коли з'явилась благодать та люди́нолюбство Спасителя, нашого Бога, Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були́, а з Своєї милости через обмиття відро́дження й обно́влення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого, щоб ми виправдались Його благодаттю, і стали спадкоє́мцями за надією на вічне життя. Вірне слово, і я хочу, щоб ти і про це впевня́в, щоб ті, хто ввірував у Бога, дба́ли про добрі діла пильнувати. Для людей оце добре й кори́сне!

Second Reading

1 Peter 5:1-10

Тож благаю між вами пресві́терів, співпресві́тер та свідок Христових стражда́нь, співучасник слави, що повинна з'явитись: пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно по-Божому, не для брудної наживи, а ревно, не пануйте над спа́дком Божим, але будьте для стада за взір. А коли Архипа́стир з'я́виться, то одержите ви нев'яну́чого вінка́ слави. Також молоді, — коріться ста́ршим! А всі майте покору один до о́дного, бо „Бог проти́виться гордим, а смиренним дає благода́ть!“ Тож покоріться під міцну́ Божу руку, щоб Він вас Свого ча́су пови́щив. Покладіть на Нього всю вашу журбу́, бо Він опікується вами! Будьте твере́зі, пильнуйте! Ваш супроти́вник — диявол — ходить, ричучи́, як лев, що шукає пожерти кого́. Противтесь йому́, тверді в вірі, знавши, що ті самі му́ки трапляються й вашому братству по світу. А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удоскона́лить вас, хто трохи поте́рпів, хай упе́внить, зміцни́ть, уґрунтує.

Gospel

Matthew 20

Бо Царство Небесне подібне одно́му госпо́дареві, що вдо́світа вийшов згодити робітників у свій виноградник. Згодившися ж він із робі́тниками по дина́рію за день, послав їх до свого виноградника. А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: „Ідіть і ви до мого виноградника, і що́ буде належати, дам вам“. Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев'ятій, і те саме зробив. А вийшовши коло години одина́дцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: „Чого тут стоїте́ цілий день безробітні?“ Вони кажуть до нього: „Бо ніхто не найняв нас“. Відказує їм: „Ідіть і ви в виноградник“. Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: „Поклич робі́тників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших“. І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по дина́рію. Коли ж прийшли перші, то ду́мали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли́. А взявши, вони почали́ наріка́ти на господаря, кажучи: „Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спеко́ту“. А він відповів і сказав до одно́го із них: „Не кривджу я, друже, тебе, — хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому́ ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хо́чу, зробити? Хіба око твоє за́здре від того, що я добрий?“ Отак будуть останні першими, а перші — останніми!“ Побажавши ж піти до Єрусалиму, Ісус взяв осібно Дванадцятьо́х, і на дорозі їм сповістив: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, — і первосвященикам і книжникам ви́даний буде Син Лю́дський, — і засудять на смерть Його. І поганам Його вони видадуть — на нару́гу та на катува́ння, і на розп'яття́, — але третього дня Він воскресне!“ Тоді приступила до Нього мати синів Зеведеєвих, і вклонилась, і просила від Нього чогось. А Він їй сказав: „Чого хочеш?“ Вона каже Йому́: „Скажи, щоб оби́два сини мої ці сіли в Царстві Твоїм — право́руч один, і ліво́руч від Тебе один“. А Ісус відповів і сказав: „Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її питиму (або христи́тися хрищенням, що я ним хрищу́ся )?“ „Вони кажуть Йому: „Можемо“. Він говорить до них: „Ви питимете Мою чашу (і бу́дете христитися хрищенням, що Я ним хрищуся). А сидіти право́руч Мене та ліво́руч — не Моє це давати, а кому від Мого Отця те вгото́вано“. Як почули це де́сятеро, стали гніватися на обох тих братів. А Ісус їх покликав і промовив: „Ви знаєте, що князі наро́дів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але́ хто великим із вас хоче бути, — хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, — нехай буде він вам за раба. Так само й Син Лю́дський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох! Як вони ж з Єрихо́ну вихо́дили, за Ним ішов на́товп великий. І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що переходить Ісус, стали кричати, благаючи: „Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!“ Наро́д же сварився на них, щоб мовчали, вони ж іще більше кричали, благаючи: „Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!“ Ісус же спинився, — покликав їх та й сказав: „Що́ хочете, щоб Я вам зробив?“ Вони Йому кажуть: „Господи, — нехай нам розкриються очі!“ І змилосе́рдивсь Ісус, доторкнувся до їхніх оче́й, — і зараз прозріли їм очі, і вони подалися за Ним.

Evening Prayer — Second Lesson

Romans 9

Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого, що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого! Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом; вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці, що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь. Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля, і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“. Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння. А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“. І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака, бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“, як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“. Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні! Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“. Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує. Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“. Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує. А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“ Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так? Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть? Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль, і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу, на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган. Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою, і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“ А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться, бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“ І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“ Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри, а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности. Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння, як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“

Gospel

Luke 8:26-39

І вони припливли́ до землі Гадари́нської, що навпроти Галілеї. І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі ро́ки мав він де́монів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гроба́х. А коли він Ісуса побачив, то закричав, повали́всь перед Ним, і голосом гучним закликав: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Благаю Тебе, — не муч мене!“ Бо звелів Він нечистому духові вийти з люди́ни. Довгий час він хапа́в був його́, — і в'язали його ланцюга́ми й кайда́нами, і стерегли його, але він розривав ланцюги́, — і демон гнав по пустині його. А Ісус запитався його: „Як тобі на ім'я́?“ І той відказав: „Леґіо́н“, бо багато ввійшло в нього де́монів. І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безо́дню. Пасся ж там на горі гурт великий свине́й. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм. А як де́мони вийшли з того́ чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, — і потопи́лась. Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по се́лах звістили. І вийшли побачити, що́ сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що де́мони вийшли із нього, сидів при нога́х Ісусових вдя́гнений та при умі, — і полякались. Самови́дці ж їм розповіли́, як видужав той біснуватий. І ввесь наро́д Гадари́нського кра́ю став благати Його, щоб пішов Він від них, — великий бо страх обгорнув їх. Він же до чо́вна ввійшов і вернувся. А той чоловік, що де́мони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи: „Вернися до дому свого́, і розпові́ж, які речі великі вчинив тобі Бог!“ І той пішов, і по ці́лому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив!

Gospel

John 6:40-44

Оце ж воля Мого Отця, — щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, — і того воскрешу́ Я останнього дня“. Тоді стали юдеї ре́мствувати на Нього, що сказав: „Я той хліб, що з неба зійшов“. І казали вони: „Хіба Він не Ісус, син Йо́сипів, що ми знаємо батька та матір Його? Як же Він каже: Я з неба зійшов?“ А Ісус відповів і промовив до них: „Не ремствуйте ви між собою! Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, — і того воскрешу́ Я останнього дня.

Gospel

Matthew 19

І сталось, як Ісус закінчи́в ці слова́, то Він ви́рушив із Галілеї, і прибув до країни Юдейської, на то́й бік Йорда́ну. А за Ним ішла бе́зліч наро́ду, — і Він уздоро́вив їх тут. І підійшли фарисеї до Нього, і, випробо́вуючи, запитали Його: „Чи дозволено дружи́ну свою відпускати з причини всякої?“ А Він відповів і сказав: „Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконві́ку людей, „створив їх чоловіком і жінкою?“ І сказав: „Покине тому́ чоловік батька й матір, і пристане до дружи́ни своєї, — і стануть обо́є вони одним тілом“, тому́ то немає вже двох, але́ одне тіло. Тож, що Бог спарува́в, — людина нехай не розлу́чує!“ Вони кажуть Йому: „А чому́ ж Мойсей заповів дати листа розводо́вого, та й відпускати?“ Він говорить до них: „То за ваше жорстокосе́рдя дозволив Мойсей відпускати дружи́н ваших, споча́тку ж так не було́. А Я вам кажу́: Хто дружи́ну відпустить свою не з причини пере́любу, і одру́житься з іншою, той чинить пере́люб. І хто одру́житься з розве́деною, той чинить пере́люб“. Учні говорять Йому: „Коли справа така чоловіка із дружи́ною, то не добре одру́жуватись“. А Він їм відказав: „Це слово вміщають не всі, але ті, кому да́но. Бо бувають скопці, що з утро́би ще матерньої народилися так; є й скопці, що їх люди оскопи́ли, і є скопці, що самі оскопи́ли себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, — нехай вмістить“. Тоді привели Йому ді́ток, щоб поклав на них руки, і за них помолився, учні ж їм докоряли. Ісус же сказав: „Пустіть ді́ток, і не бороніть їм прихо́дити до Мене, — бо Царство Небесне належить таким“. І Він руки на них покла́в, та й пішов звідтіля́. І підійшов ось один, і до Нього сказав: „Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?“ Він же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Само́го. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді“. Той питає Його: „Які саме!“ А Ісус відказав: „Не вбивай, не чини пере́любу, не кради́, не свідкуй неправдиво. Шануй батька та матір“, і: „Люби свого ближнього, як само́го себе“. Говорить до Нього юна́к: „Це я виконав все. Чого́ ще бракує мені?“ Ісус каже йому: „Коли хочеш бути досконалим, — піди, продай до́бра свої та й убогим роздай, — і матимеш скарб ти на небі. Пото́му приходь та й іди вслід за Мною“. Почувши ж юна́к таке слово, відійшов, зажурившись, — бо великі маєтки він мав. Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне. Іще вам кажу́: Верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти́!“ Як учні ж Його це зачули, здивувалися дуже й сказали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“ А Ісус позирнув і сказав їм: „Неможливе це лю́дям, та можливе все Богові“. Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: „От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що́ ж нам буде за це?“ А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам, що коли, при відно́вленні світу, Син Лю́дський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племе́н Ізраїлевих. І кожен, хто за Йме́ння Моє кине дім, чи братів, чи сесте́р, або ба́тька, чи матір, чи діти, чи зе́млі, — той багатокротно одержить і успадку́є вічне життя. І багато-хто з перших останніми стануть, а останні — першими.