Today's Readings

First Reading

Acts 8:18-25

Як побачив же Си́мон, що через наклада́ння апо́стольських рук Святий Дух подається, то приніс він їм гроші, і сказав: „Дайте й мені таку вла́ду, щоб той, на кого́ покладу́ свої руки, одержав би Духа Святого!“ Та промовив до нього Петро: „Нехай згине з тобою те срібло твоє, бо ти ду́мав набути дар Божий за гроші! У цім ділі нема тобі частки ні уділу, бо серце твоє перед Богом не слушне. Тож покайся за це лихе ді́ло своє, і проси Господа, — може про́щений буде тобі за́мір серця твого! Бо я бачу, що ти пробува́єш у жо́вчі гіркі́й та в пу́тах неправди“. А Си́мон озвався й сказав: „Помоліться за мене до Господа, щоб мене не спіткало нічого з того, про що ви говорили“. А вони ж, засвідчивши, і Слово Господнє звістивши, повернулись до Єрусалиму, і звіщали Єва́нгелію в багатьох самарійських осе́лях.

First Reading

Isaiah 7

І сталося за днів Аха́за, сина Йота́ма, Уззіїного сина, царя Юди, вийшов Реці́н, цар сирійський, і Пе́ках, син Ремаліїн, цар Ізраїлів, до Єрусалиму на війну́ на нього, та не міг звоюва́ти його. І спові́щено Давидів дім, і сказано: „Став табо́ром Ара́м у землі Єфремовій“. І захиталося серце його й серце наро́ду його, як хитаються лісові́ дере́ва від вітру! І сказав Господь до Ісаї: „Вийди навпроти Ахаза, ти та твій син Шеар-Яшув, до кінця водово́ду горі́шнього ставу, на биту дорогу По́ля-Валю́шників. І скажеш до нього: Стережися й будь спокійний, не бійся, а серце твоє нехай не мякне через два за́лишки тих димля́чих голове́шок, від по́лум'я гніву Реціна й Арама та сина Ремаліїного, за те, що Арам, Єфрем та син Ремаліїн радили проти тебе лихе, говорячи: Ходім на Юдею та її налякаємо, і здобу́демо для себе, і настано́вимо царем серед нього Тавеїлового сина. Так сказав Господь Бог: Цього не станеться й не бу́де! Бо голова Ара́му — Дама́ск, а голова Дамаску — Рецін, та ще шістдеся́т і п'ять літ, — і буде зла́маний Єфрем, так що перестане бути наро́дом! А голова Єфрему — Самарі́я, а голова Самарії — син Ремаліїн. Якщо ви не повірите, то не встоїте́“. I Господь далі говорив до Ахаза й казав: „Зажадай собі знака від Господа, Бога твого, і зійди гли́боко до шео́лу, або зійди ви́соко догори́!“ А Ахаз відказав: „Не пожадаю я, і не буду споку́шувати Господа“. І він сказав: „Послухайте, доме Давидів, — чи мало вам труди́ти людей, що тру́дите також Бога мого? Тому Господь Сам дасть вам знака: Ось Діва в утро́бі зачне́, і Сина поро́дить, і назве́ш ім'я́ Йому: Еммануї́л. Масло та мед буде Він спожива́ти, аж поки не пізна́є того, як зло відкидати та добро́ вибирати. Бо поки пізна́є Та Дити́на, як зло відкида́ти та добро вибира́ти, буде поки́нена та земля, що ти лякаєшся перед двома́ царями її.“ Спровадить Госпо́дь на тебе, і на наро́д твій, і на дім ба́тька твого дні, які не прихо́дили від дня відсту́плення Єфрема від Юди, — спровадить царя асирійського. І станеться в день той, прива́бить Госпо́дь муху, що в кінці рік Єгипту, та бджолу́, що в ассирійському кра́ї, і вони прилетя́ть, та уся́дуться всі по прова́ллях стрімки́х та по щі́линах ске́льних, і в усіх тернови́ннях, та на лу́ках усіх. Дня то́го ого́лить Господь немов бритвою, на́йнятою по тім боці ріки́, — царем асирійським, го́лову та воло́сся ніг, забере також бо́роду. І бу́де дня то́го, що хто прогоду́є корівку та дві штуки худо́би дрібно́ї, то ста́неться, що від многоти́ молока, що надо́їть, спожива́тиме масло, бо масло та мед буде їсти всякий, хто зоста́неться серед землі. І бу́де дня то́го: кожне місце, що в нім буде тисяча лоз винограду на тисячу срі́бла, стане терни́ною та будяко́м! Зо стрі́лами й з луком він бу́де ходи́ти туди́, бо стане терни́ною та будяко́м уся земля. А на всі го́ри, що за́ступом копано їх, ти не зі́йдеш туди, бо будеш боятись терни́ни й будя́ччя, — і стануться місцем вони, куди волів посила́тимуть, і топта́тимуть ві́вці його́.

First Reading

2 Samuel 22:1-20

І промовив Давид до Господа слова́ оцієї пісні того дня, як Господь урятува́в був його з руки́ всіх його ворогів та з доло́ні Саулової, та й сказав: „Госпо́дь моя ске́ля й тверди́ня моя, і для мене Спаси́тель Він мій! Мій Бог — моя ске́ля, сховаюсь я в ній, Він щит мій і ріг Він спасі́ння мого́, Він ба́шта моя та моє пристано́вище! Спаси́телю мій, — Ти врятуєш мене від наси́лля! Я кли́чу: Преславний Госпо́дь, і я ви́зволений від своїх ворогів! Бо хви́лі смерте́льні мене оточи́ли, потоки велійяа́ла лякають мене. Тене́та шео́лу мене оточи́ли, а па́стки смерте́льні мене попере́дили! В тісноті́ своїй кличу до Господа, і до Бога свого́ я вола́ю, — І Він почує мій голос із храму Свого́, і в ушах Його — зойк мій. Захита́лась земля й затремті́ла, затрясли́ся й хитались небесні підва́лини, — бо Він запалився від гніву! Із ні́здер Його бу́хнув дим, з Його ж уст — пожиру́щий огонь, запаливсь жар від Нього! Він небо простя́г — і спустився, а хмара густа́ під нога́ми Його. Усівся Він на херуви́ма — й летів, і явився на ві́тряних кри́лах. А навколо Себе поклав те́мряву, мов куріні́, збір води, густі хмари висо́кі. Від бли́ску, що був перед Ним, запали́лось вугі́лля горю́че. Госпо́дь загримів у небеса́х, і Свій голос Всевишній подав. Він послав Свої стріли та їх розпоро́шив, послав бли́скавку й їх побенте́жив. І показа́лися рі́чища во́дні, і відкрились основи вселе́нної, — від сва́ру Твойо́го, о Господи, від по́диху вітру із ні́здер Його. Він послав із високо́сти, узяв Він мене, витяг мене з вод великих. Він мене врятував від мойого поту́жного ворога, від моїх ненави́сників, — бо сильніші від ме́не вони. Напали на мене вони в день нещастя мого́, — та Господь був моїм опертя́м. І на місце широке Він вивів мене, Він мене врятува́в, — бо вподо́бав мене!

Morning Prayer — First Lesson

2 Kings 4

А одна з жінок пророчих синів кли́кала до Єлисей, говорячи: „Помер раб твій, мій чоловік! А ти знаєш, що раб твій боявся Господа. А позича́льник прийшов ось, щоб забрати собі двоє дітей моїх за рабів“. І сказав до неї Єлисей: „Що́ я зроблю тобі? Розкажи мені, що́ є в тебе в домі“. А та відказала: „Нічого нема в домі твоєї невільниці, — є тільки горня́ оливи“. А він сказав: „Іди, позич собі настороні́ по́суд від усіх сусі́док твоїх, по́суд порожній. Не бери мало! І вві́йдеш, і замкне́ш двері за собою та за синами своїми, і поналива́єш у всі ті посу́дини, а повні повідставля́й“. І пішла вона від нього, і замкну́ла двері за собою та за синами своїми. Вони подава́ли їй по́суд, а вона налива́ла. І сталося, коли понапо́внювано по́суд, то сказала вона до сина свого: „Подай мені ще по́суду!“ А він відказав їй: „Нема вже по́суду“. І спини́лася олива. І вона прийшла, і доне́сла Божому чоловікові. І він сказав: „Іди, продай ту оливу, та й заплати своєму позича́льникові. А ти та сини́ твої будете жити на позоста́ле“. І сталося певного дня, і прийшов Єлисе́й до Шуна́му, а там була багата жінка, — і вона сильно просила його до себе поїсти хліба. І бувало, скільки разів прихо́див він, захо́див туди їсти хліб. І сказала вона до чоловіка свого: „Ось я познала, що Божий чоловік, який за́вжди прихо́дить до нас, він святий. Зробім же малу муровану го́рницю, і поставимо йому там ліжко, і стола, і стільця́, і свічника́. І коли він прихо́дитиме до нас, то захо́дитиме туди“. Одно́го ра́зу прийшов він туди, і зайшов до горниці та й ліг там. І сказав він до свого слуги Ґехазі: „Поклич оцю шунамі́тянку!“ І той покли́кав її, і вона стала перед ним. І сказав він до нього: „Скажи їй: Ось ти старанно піклува́лася про всі наші потреби. Що́ зробити тобі за це! Чи є що, щоб сказати про тебе цареві або начальникові війська?“ А вона відказала: „Ні,— я сиджу́ серед народу свого!“ І сказав він: „Що́ ж зробити їй?“ А Ґехазі відказав: „Та вона не має сина, а чоловік її стари́й“. А він сказав: „Поклич її“. І він покликав її, і вона стала при вході. І він сказав: „На цей озна́чений час, коли саме цей час ве́рнеться , ти обійма́тимеш сина!“ А вона відказала: „Ні, пане, чоловіче Божий, не говори неправди своїй невільниці!“ Та зачала́ та жінка, і породи́ла сина на той озна́чений час, того саме ча́су, про який говорив до неї Єлисей. І росло те дитя. А одно́го ра́зу вийшло воно до свого́ ба́тька до женці́в. І сказало воно до свого батька: „Голова моя, голова моя!“ А той сказав слузі: „Занеси́ його до його матері!“ І той поніс його, і приніс його до його матері. І сиділо воно на її колінах аж до полу́дня, та й померло... І ввійшла вона, і поклала його на ліжко Божого чоловіка, і замкну́ла за ним двері та й вийшла. І покликала вона свого чоловіка та й сказала: „Пришли мені одно́го із слуг та одну з ослиць, і я поїду до Божого чоловіка й вернуся“. А він сказав: „Чому ти їдеш до нього? Сьогодні не новомісяччя й не субота“. А вона відказала: „Добре!“ І осідла́ла вона ослицю, і сказала до свого слуги: „Поганяй та йди. Не затримуй мені в їзді, аж поки не скажу́ тобі“. І поїхала вона, і приїхала до Божого чоловіка, до гори Карме́л. І сталося, як Божий чоловік побачив її зда́лека, то сказав до слуги свого Ґехазі: „Ось та шунамі́тянка! Побіжи ж назу́стріч їй та й скажи їй: Чи все гара́зд тобі, чи гаразд чоловікові твоєму, чи гаразд дитині?“ А та відказала: „Усе гаразді“ І прийшла вона до Божого чоловіка на го́ру, і сильно схопи́ла за но́ги його. А Ґехазі підійшов, щоб відіпхну́ти її, та Божий чоловік сказав: „Позостав її, бо затурбо́вана душа її, а Господь затаїв це передо мною й не сказав мені“. А вона сказала: „Чи я жадала сина від пана? Чи я не говорила: Не впрова́джуй мене в обма́ну?“ І він сказав до Ґехазі: „Опережи сте́гна свої, і візьми мою па́лицю в руку свою та й іди. Коли спітка́єш кого, не повітаєш його, а коли хто повітає тебе, не відповіси́ йому. І покладеш мою палицю на хло́пцеве обличчя“. А мати того хлопця сказала: „Як живий Господь і жива душа твоя, — я не полишу́ тебе!“ І він устав і пішов за нею. А Ґехазі пішов перед ними, і поклав ту палицю на хлопцеве обличчя, та не було ані голосу, ані чуття. І вернувся він навпроти нього, і доніс йому, говорячи: „Не збуди́вся той хлопець!“ І ввійшов Єлисей у дім, аж ось той хлопець лежить мертвий на ліжку його! І ввійшов він, і замкнув двері за ними обома́, та й молився до Господа. І ввійшов він, і ліг на того хло́пця, і поклав уста свої на уста його, а очі свої на очі його, і долоні свої на долоні його. І схилився над ним, і стало тепле тіло тієї дитини!... І він зно́ву ходив по дому раз сюди́, а раз туди́. І ввійшов він, і знову схилився над ним, — і чхнув той хлопець аж до семи раз. І розплю́щив той хлопець очі свої. І покликав він Ґехазі та й сказав: „Поклич ту шунамі́тянку!“ І той покликав її. І прийшла вона до нього, і він сказав: „Забери свого сина!“ І ввійшла вона, і впала до його ніг, і вклони́лася до землі. І взяла́ вона сина свого та й вийшла... І вернувся Єлисей до Ґілґалу. А в Краю́ був голод, і пророчі сини сиділи перед ним. І сказав він до свого хлопця: „Пристав великого горшка́, і звари їжу для пророчих синів“. І вийшов один на поле, щоб назбирати ярини́, і знайшов там витку́ рослину, і назбирав із неї повну свою одежу диких огіркі́в. І він прийшов, і накриши́в до горшка́ ї́жі, бо вони не знали того́. І поналива́ли вони лю́дям їжі. І сталося, як вони їли ту їжу, то закричали й сказали: „Смерть у горшку, чоловіче Божий!“ І не могли вони їсти... А він сказав: „Дайте муки́!“ І він всипав її до горшка і сказав: „Наливай наро́дові, і нехай їдять!“ І вже не було́ нічого злого в горшку́. І прийшов один чоловік із Баал-Шалішу, і приніс Божому чоловікові хліб первопло́ду, — двадцять ячмінних хлібці́в та зе́рна в колоска́х у своїй торбі. І сказав Єлисе́й: „Дай наро́дові, і нехай вони їдять!“ А слуга його сказав: „Що оце покладу я перед сотнею чоловіка?“ Та він відказав: „Дай наро́дові, і нехай їдять, бо так сказав Господь: їжте й позоставте!“ І він поклав перед ними, і вони їли й позоставили, за словом Господнім.

Epistle

Wisdom 5:1-5

First Reading

Exodus 28

А ти візьми до себе брата свого Аарона та синів його з ним, з-поміж Ізраїлевих синів, щоб він був священиком для Мене, Аарона, Надава, і Авігу, Елеазара та Ітамара, синів Ааронових. І зробиш свяще́нні ша́ти для брата свого Аарона на славу й красу́. І ти скажеш усім мудросердим, що Я напо́внив їх духом мудрости, і вони зроблять Ааронові ша́ти для посвя́чення його, щоб був священиком для Мене. А оце ті ша́ти, що вони зроблять: нагру́дник, і ефо́д, і верхню ша́ту, і хіто́н пле́тений, завій і пояс. І зробиш свяще́нні ша́ти для брата свого Аарона та для синів його, щоб він був священиком для Мене. І ві́зьмуть вони золота, і блакиті, і пурпуру, і червені та віссо́ну, — і зроблять ефо́да з золота, блакиті, і пурпуру, і червені та з віссону су́каного, — робота мистця́. Два злучені нараме́нники будуть у нього при обох кі́нцях його, і буде він сполучений. А пояс мистецький його ефо́ду, що на нім, тієї ж роботи, нехай буде з нього, — з золота, блакиті, і пурпуру, і червені та з су́каного віссону. І ві́зьмеш два о́ніксові ка́мені, та й вирізьбиш на них імена́ Ізраїлевих синів, — шість із їхніх імен на камені однім, а ймення шости позосталих на камені дру́гім, за їхнім наро́дженням. Роботою різьбаря́ каменя, різьбою печатки вирізьбиш на тих обох каменях імена Ізраїлевих синів; оточені золотими гні́здами зробиш їх. І положиш оби́два камені на нараме́нниках ефо́ду, — камені пам'яти для Ізраїлевих синів. І буде носити Аарон їхні ймення перед Божим лицем на обох плеча́х своїх на пам'ять. А гні́зда поробиш із золота. І два ланцюги́ зо щирого золота, — плетеними поробиш їх, роботою шнурів. І даси ті плетені ланцюги́ на гні́зда. І зробиш нагрудника су́дного, роботою мистця́, як робота ефоду зробиш його, — із золота, блакиті, і пурпуру, і червені та зі віссону су́каного зробиш його. Квадрато́вий нехай буде він, зложений удвоє, — п'ядь довжина його, і п'ядь ширина його. І понасаджуєш на ньому каменеве наса́дження, — чотири ряди каменя. Ряд: рубі́н, топа́з і смара́гд — ряд перший. А ряд другий: карбу́нкул, сапфі́р і я́спіс. \ А ряд третій: опа́ль, ага́т і і амети́ст. А четвертий ряд: хризолі́т, і о́нікс, і бери́л, — вони будуть вставлені в золото в своїх гніздах. А камені нехай будуть на ймення дванадцяти Ізраїлевих синів, на ймення їх; різьбою печатки кожен на ймення його нехай будуть для дванадцяти́ родів. І поробиш на нагруднику сукані ланцюги́ плетеною роботою зо щирого золота. І зробиш на нагруднику дві золоті каблучки, і даси ці дві каблучки на двох кінцях нагрудника. І даси два золоті шнури на дві ті каблучки до кінців нагрудника. А два кінці двох шнурів даси до двох гнізд, і даси на нараменники ефо́ду спереду його. І зробиш дві золоті каблу́чки, і покладеш їх на двох кінцях нагрудника на краї його, що до сторони ефо́ду, всере́дину. І зробиш дві золоті каблучки, та й даси їх на обидва нараменники ефоду здо́лу, спе́реду його, при сполу́ченні його, над мистецьким поясом ефоду. І прив'яжуть нагрудника від каблучок його до каблучок ефоду блаки́тною ниткою, щоб був на мистецькім поясі ефоду, — і не буде рухатись нагру́дник із-над ефоду. І буде носити Аарон імена́ Ізраїлевих синів в су́днім нагруднику на серці своїм, як буде входити до святині, — на повсякчасну пам'ять перед Господнім лицем. І даси до судного нагрудника урі́м та туммі́м, — і будуть вони на Аароновім серці при вході його перед Господнє лице. І буде за́вжди носити Аарон суд Ізраїлевих синів на своїм серці перед Господнім обличчям. І зробиш ве́рхню ша́ту для ефоду, усю блаки́тну. І нехай буде в сере́дині її о́твір для голови його; край отвору нехай буде навколо роботою ткача, як панцерний отвір буде їй, — щоб їй не дертися. І поробиш на подолку її грана́тові яблука з блакиті, і пурпуру та з червені, на подолку її навко́ло, і золоті дзвінки́ поміж ними навколо, — золотий дзвінок і гранатове яблуко, золотий дзвінок і гранатове яблуко на подолку тієї ша́ти навколо. І нехай вона бу́де на Ааронові для слу́ження, і нехай буде чутий голос його при вході його до святині перед Господнє обличчя, і при виході його, — щоб йому не померти. І зробиш квітку зо щирого золота, і ви́різьбиш на ній, як різьба́ печатки: „Святиня для Господа“. І покладеш її на нитці з блакиті, і нехай вона буде на заво́ї, — на переді завою нехай буде вона. І нехай буде вона на Аароновім чолі́, і нехай носить Аарон гріх тієї святощі, що Ізраїлеві сини посвятять її для всіх своїх святих дарунків. І нехай вона буде за́вжди на його чолі на благоволі́ння для них перед Господнім лицем. І витчеш хітона з віссону, і зробиш завоя з віссону, і зробиш пояса роботою гаптяра́. І для синів Ааронових поробиш хітони, і поробиш їм пояси́, і поробиш їм покриття голови на славу й красу́. І понадягаєш їх на брата свого Аарона та на синів його з ним. І помажеш їх, і рукоположиш їх, і посвятиш їх, — і будуть вони священиками Мені. І пороби їм льняну спі́дню о́діж, щоб закрити тілесну наготу, — від сте́гон аж до голінок нехай будуть вони. І нехай будуть вони на Ааронові та на синах його при вході їх до скинії заповіту, або при прихо́ді їх до же́ртівника на слу́ження в святині, — і не понесуть вони гріха, і не помруть. Це вічна постанова йому та нащадкам його по ньому!

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 9

І, сівши до чо́вна, Він перепли́нув, і до міста Свого прибув. І ото, прине́сли до Нього розсла́бленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розсла́бленому: „Будь бадьо́рий, сину! Прощаються тобі гріхи твої́!“ І ось, дехто із книжників стали казати про себе: „Він богозневажає“. Ісус же думки́ їхні знав і сказав: „Чого ду́маєте ви лукаве в серцях своїх?“ Що́ легше, — сказати: „Прощаються тобі гріхи“, чи сказати: „Уставай та й ходи“? Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має вла́ду Син Лю́дський, — тож каже Вій розсла́бленому: „Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“ Той устав і пішов у свій дім. А на́товп, побачивши це, налякався, — і славив Бога, що лю́дям Він дав таку вла́ду! А коли Ісус звідти прохо́див, побачив чоловіка, на йме́ння Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: „Іди за Мною!“ Той устав, і пішов услід за Ним. І сталось, як Ісус сиді́в при столі́ у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його у́чнями. Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Вчитель ваш їсть із ми́тниками та із грішниками?“ А Він це почув та й сказав: „Лікаря не потребу́ють здорові, а слабі! Ідіть же, і навчіться, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покая́ння“. Тоді приступили до Нього Іванові у́чні та й кажуть: „Чому́ по́стимо ми й фарисеї, а учні Твої не по́стять?“ Ісус же промовив до них: „Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити бу́дуть вони. До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирово́го, — бо збіжи́ться воно, і дірка стане ще гірша. І не вливають вина молодого в старі бурдюки́, а то бурдюки́ розірву́ться, і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюкі́в, — і одне й друге збере́жене бу́де“. Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старши́х, уклонився Йому та й говорить: „Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, — і вона оживе“. I підвівся Ісус, і пішов услід за ним, також у́чні Його́. І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровоте́чу була́, приступила зза́ду, і доторкнулась до кра́ю одежі Його. Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю“. Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: „Будь бадьо́рою, до́чко, — твоя віра спасла тебе!“ І одужала жінка з тієї години. А Ісус, як прибув до госпо́ди старшо́го, і вздрів дударів та юрбу́ голосі́льників, то сказав: „Відійдіть, бо не вмерло дівча́, але спить“. І насміхалися з Нього. А коли наро́д випроваджено, Він увійшов, узяв за руку її, — і дівчина вста́ла! І вістка про це розійшлася по всій тій країні. Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: „Змилуйсь над нами, Сину Давидів!“ І коли Він додому прийшов, приступили до Нього сліпці. А Ісус до них каже: „Чи ж вірите ви, що Я мо́жу вчинити оце?“ Говорять до Нього вони: „Так, Господи“. Тоді Він доторкнувся до їхніх оче́й і сказав: „Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!“ І очі відкрилися їм. А Ісус наказав їм суво́ро, гово́рячи: „Глядіть, — щоб ніхто не дові́давсь про це!“ А вони відійшли, та й розголосили про Нього по всій тій країні. Коли ж ті вихо́дили, то ось привели́ до Нього чоловіка німого, що був біснуватий. І як де́мон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався наро́д і казав: „Ніко́ли таке не траплялося серед Ізраїля!“ Фарисеї ж казали: „Виганяє Він де́монів силою князя де́монів“. І обхо́див Ісус всі міста́ та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Єва́нгелію Царства проповідуючи, і вздоро́влюючи всяку неду́гу та не́міч усяку. А як бачив людей, змилосе́рджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпоро́шені, „як ті вівці, що не мають пастуха“. Тоді Він казав Своїм учням: „Жни́во справді велике, та робі́тників мало; тож благайте Госпо́даря жни́ва, щоб на жни́во Своє Він робі́тників вислав“.

Responsorial Psalm

Psalm 56

Gospel

John 14:1-13

Неха́й серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осе́ль у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготува́ти місце для вас? А коли́ відійду́ й приготу́ю вам місце, Я зно́ву прийду́ й заберу́ вас до Себе, щоб де Я — були й ви. А куди Я йду — дорогу ви знаєте“. Говорить до Нього Хома́: „Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу?“ Промовляє до нього Ісус: „Я — дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене. Коли б то були ви пізна́ли Мене, ви пізнали були б і Мого Отця. Відтепе́р Його знаєте ви, і Його бачили“. Говорить до Нього Пилип: „Господи, покажи нам Отця, — і ви́стачить нам“! Промовляє до нього Ісус: „Стільки ча́су Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: „Покажи нам Отця?“ Чи не віруєш ти, що Я — в Отці, а Отець — у Мені? Слова́, що Я вам говорю́, говорю не від Се́бе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті. Повірте Мені, що Я — в Отці, а Отець — у Мені! Коли ж ні, то повірте за вчинки самі. Поправді, поправді кажу́ вам: Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учи́нить, бо Я йду до Отця. І коли що просити ви бу́дете в Іме́ння Моє, те вчиню́, щоб у Сині прославивсь Отець.

Responsorial Psalm

Psalm 122

Responsorial Psalm

Psalm 131

Responsorial Psalm

Psalm 129

Evening Prayer — First Lesson

2 Kings 5

А Наама́н, нача́льник війська сирійського царя, був муж великий перед своїм паном, вельмиповажа́ний, бо через нього Господь дав перемогу Сирії. І був це муж дуже хоробрий, але прокаже́ний. А сирійці вийшли були́ о́рдами, і взяли́ до неволі з Ізраїлевого кра́ю малу́ дівчину, і вона услуго́вувала жінці Наамана. І сказала вона до своєї пані: „Ох, коли б пан мій побував у того пророка, що в Самарії, то він вилікував би його від прока́зи його!“ А Нааман прийшов, і доніс своєму панові, говорячи: „Отак і отак говорила та ді́вчина, що з Ізраїлевого кра́ю“. І сказав сирійський цар: „Тож піди, а я пошлю́ свого листа до Ізраїлевого царя“. І той пішов, і взяв із собою десять талантів срібла та шість тисяч шеклів золота, і десять змін оде́жі. І він приніс до Ізраїлевого царя такого листа: „Ось тепер, як при́йде оцей лист до тебе, то знай: ото послав я до тебе свого раба Наамана, а ти ви́лікуєш його від прока́зи його.“ І сталося, як Ізраїлів цар перечита́в цього листа, то роздер свої ша́ти й сказав: „Чи я Бог, щоб убивати чи лишати при житті, що той посилає до мене, щоб я ви́лікував чоловіка від прока́зи його? Тож зна́йте й дивіться — це він шукає проти мене за́чіпки“. І сталося, як почув Єлисей, Божий чоловік, що Ізраїлів цар роздер шати свої, то послав до царя, говорячи: „Нащо розде́р ти шати свої? Нехай той при́йде до мене, і пізнає, що є пророк ув Ізраїлі!“ І прибув Нааман зо своїми кі́ньми та з колесни́цею своєю, і став при вході Єлисеєвого дому. І послав Єлисей до нього посла, говорячи: „Іди, і ви́миєшся сім раз у Йорда́ні, і вигоїться тіло твоє тобі, — й очи́стишся“. І розгнівася Нааман, і пішов і сказав: „Ось я подумав був: він ви́йде до мене, і стане, і закличе Ім'я́ Господа, Бога свого, і покладе́ свою́ руку на те місце, і вилікує прокаже́ного... Чи ж не ліпші Авана та Парпар, дама́ські річки́, від усіх Ізраїлевих вод? Чи не міг я ви́митися в них, і стати чистим?“ І повернувся він, і пішов у гніві. І підійшли його раби, і говорили до нього, і сказали: „Батьку мій, коли б велику річ говорив тобі той пророк, чи ж ти не зробив би? А що ж, коли він сказав тобі тільки: Умийся — і будеш чистий!“ І зійшов він, і зану́рився в Йорда́ні сім раз, за словом Божого чоловіка. І сталося тіло його, як тіло мало́го хлопця, — і став він чистий!... І верну́вся до Божого чоловіка він та ввесь та́бір його. І прийшов він, і став перед ним та й сказав: „Оце пізнав я, що на всій землі нема Бога, а тільки в Ізраїлі! А тепер візьми́ дару́нка від свого раба“. Та Єлисей відказав: „Як живий Господь, що стою́ перед лицем Його, — я не візьму́!“ А той сильно просив його взяти, та він відмо́вився. І сказав Наама́н: „А як ні, то нехай буде да́но твоєму рабові землі, скільки понесу́ть два мули, бо твій раб не буде вже прино́сити цілопа́лення та жертву іншим богам, а тільки Господе́ві! Тільки оцю річ нехай про́стить Господь твоєму рабові: коли мій пан при́йде до Ріммонового дому, щоб там поклоня́тися, і опира́тиметься на мою руку, то й я схилю́ся в Ріммоновім домі. Коли я кла́нятимуся в Ріммоновім домі, то нехай про́стить Госпо́дь твоєму рабові цю річ!“ А той відказав: „Іди з миром!“ І відійшов від нього на невелику ві́дстань. І сказав Ґеха́зі, слуга Єлисея, чоловіка Божого: „Ось мій пан стримав цього сирі́янина Наамана, щоб нічого не взяти з руки його, що він приніс. „Як живий Господь, — побіжу́ за ним і візьму́ щось від нього!“ І погнався Ґеха́зі за Наама́ном. І побачив Нааман бігуна за собою, і зіскочив із воза навпроти нього й сказав: „Чи все гаразд?“ А той відказав: „Гаразд! Пан мій послав мене, говорячи: Ось тепер прийшли до мене з Єфремових гір двоє юнакі́в, пророчі сини. Дай їм талант срібла та дві зміні одежі!“ А Нааман відказав: „Будь ласкав, — візьми два тала́нти!“ І він упро́шував його. І зав'язав він два тала́нти срібла в дві то́рбі, та дві змі́ні одежі, і дав своїм слу́гам, а вони поне́сли перед ним. І прийшов він до згі́р'я, і взяв з їхньої руки, і вмістив у домі, а тих людей відпустив, і вони пішли. А він прийшов та й став перед паном своїм. І сказав до нього Єлисей: „Звідки ти, Ґеха́зі?“ А той відказав: „Нікуди не ходи́в твій раб, — ані туди, ані сюди“... І сказав Єлисей до нього: „Чи моє серце не ходило з тобою, коли оберну́вся той муж зо свого воза назу́стріч тобі? Чи час бра́ти срібло та бра́ти одежі, і оливки, і виноградинка, і худобу дрібну́ та худобу велику, і рабів, і невільниць? Тож Нааманова прока́за нехай прилі́питься до тебе та до насіння твого навіки!“ І той вийшов від нього прокаже́ний, побілівши, як сніг!

Second Reading

Acts 11

Почули ж апо́столи й браття, що в Юдеї були, що й погани прийняли́ Слово Боже. І, як Петро повернувся до Єрусалиму, з ним стали змагатися ті, хто з обрі́зання, кажучи: „Чого́ ти ходив до людей необрі́заних та споживав із ними?“ Петро ж розпочав і їм розповів за порядком, говорячи: „Був я в місті йоппі́йськім і молився, і бачив в захо́пленні видіння: якась посу́дина схо́дила, немов простира́ло велике, яка, за чотири кінці прив'я́зана, спускалася з неба й підійшла аж до мене. Зазирнувши до неї, я поглянув, і побачив там чотириногих землі, і звірів, і гаддя, і небесних пташок. І голос почув я, що мені промовляв: „Устань, Петре, заколи та й їж!“ А я відказав: „Жодним способом, Господи, — бо ніко́ли нічого оги́дного чи то нечистого в у́ста мої не вхо́дило!“ І відповів мені голос із неба вдруге: „Що від Бога очищене, не вважай за оги́дне того́!“ І це сталося тричі, і все знов було взяте на небо. І ось три чоловіки, посланці з Кесарі́ї до мене, перед домом, де був я, спинилися за́раз. І сказав мені Дух іти з ними без жодного сумніву. Зо мною ж пішли й оці шестеро браття, і ввійшли ми до дому того чоловіка. І він нам розповів, як у домі своїм бачив ангола, який став і сказав: „Пошли до Йоппі́ї, та приклич того Си́мона, що зветься Петром, він слова́ тобі скаже, якими спасешся і ти, і ввесь дім твій“. А як я промовляв, зли́нув на них Святий Дух, як споча́тку й на нас. І я згадав слово Господнє, як Він говорив: „Іван ось водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим“. Отож, коли Бог дав одна́ковий дар їм, як і нам, що ввірували в Господа Ісуса Христа, то хто́ ж я такий, щоб міг заперечити Богові?“ І, почувши таке, замовкли вони, і Бога хвалили, говорячи: „Отож, і поганам Бог дав покая́ння в життя!“ А ті, хто розпоро́шився від переслідування, що зняло́ся було через Степа́на, перейшли навіть до Фінікі́ї, і Кі́пру, і Антіохі́ї, не звіщаючи сло́ва ніко́му, крім юдеїв. А між ними були мужі деякі з Кіпру та з Кіріне́ї, що до Антіохі́ї прийшли, і промовляли й до греків, благові́стячи про Господа Ісуса. І Господня рука була з ними; і велике число їх увірувало, і навернулось до Господа! І вістка про них досягла́ до вух єрусали́мської Церкви, і до Антіохі́ї послали Варнаву. А він, як прийшов і благодать Божу побачив, звеселився, і всіх став просити, щоб серцем рішучим трималися Господа. Бо він добрий був муж, повний Духа Святого та віри. І прилучилось багато наро́ду до Господа! Після того подався Варна́ва до Та́рсу, щоб Са́вла шукати. А знайшовши, привів в Антіохі́ю. І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохі́ї найперш християнами на́звано учнів. Прибули́ ж тими днями пророки від Єрусалиму до Антіохі́ї. І встав один з них, на йме́ння Ага́в, і Духом прорік, що голод великий у ці́лому світі настане, як за Кла́вдія був. Тоді учні, усякий із своєї спроможности, постановили послати допомогу братам, що в Юдеї жили. Що й зробили, через руки Варнави та Са́вла, пославши до старших.

Second Reading

Revelation 10

І бачив я іншого поту́жного Ангола, що сходив із неба. Був одя́гнений в хмару, і над його головою весе́лка була, а обличчя його — немов сонце, а ноги його — як стовпи́ огняні́, і мав у руці своїй книжку розго́рнену. І він поставив свою праву ногу на море, а ліву — на землю, і закричав гучним голосом, як лев той ричить. І як він закричав, то заговори́ли сім гро́мів голосами своїми. А як заговорили сім гро́мів голосами своїми, я хотів був писати. Та я почув голос із неба, що до мене казав: „Запечатай оте, що сім гро́мів казали, і того не пиши!“ А Ангол, що я бачив його, як стояв він на морі й землі, зняв до неба прави́цю свою та й поклявся Живучим по вічні віки, Який створив небо та те, що на ньому, і землю та те, що на ній, і море й що в нім, — що вже ча́су не бу́де, а дня голосу сьомого Ангола, коли він засу́рмить, доверши́ться Божа таємни́ця, як Він благовісти́в був Своїм рабам пророкам. І голос, що я чув його з неба, став знов говорити зо мною й казати: „Піди, та візьми розго́рнену книжку з руки Ангола, що стоїть на морі й землі“. І пішов я до Ангола та й промовив йому, щоб дав мені книжку. А він мені каже: „Візьми, і з'їж її! І гі́ркість учинить вона для твого живота, та в устах твоїх буде солодка, як мед“. І я взяв з руки Ангола книжку та й з'їв її. І була́ вона в устах моїх, немов мед той, солодка. Та коли її з'їв, вона гі́ркість зробила в моїм животі... І сказали мені: „Ти мусиш зно́ву пророкувати про наро́ди, і поган, і язи́ки, і про багато царів“.

Second Reading

Philemon 1:1-25

Павло, в'я́зень Христа Ісуса, та брат Тимофій, улю́бленому Филимо́нові й співробі́тникові нашому, і сестрі любій Апфі́ї, і співвойо́вникові нашому Архи́пові, і Церкві домашній твоїй: благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! Я за́всіди дякую Богові моє́му, коли тебе згадую в молитвах своїх. Бо я чув про любов твою й віру, яку маєш до Господа Ісуса, і до всіх святих, щоб спільність віри твоєї дія́льна була в пізна́нні всякого добра, що в нас для Христа. Бо ми маємо радість велику й потіху в любові твоїй, серця́ бо святих заспоко́їв ти, брате. Через це, хоч я маю велику відвагу в Христі подавати нака́зи тобі про потрібне, але більше з любови благаю я, як Павло, стари́й, тепер же ще й в'язень Христа Ісуса. Благаю тебе про сина свого, про Они́сима, що його породив я в кайда́нах своїх. Колись то для тебе він був непотрібний, тепер же для тебе й для мене він дуже потрібний. Тобі я вертаю його, того, хто є неначе серце моє. Я хотів був тримати його при собі, щоб він замість тебе мені послужив у кайда́нах за Єва́нгелію, та без волі твоєї нічо́го робити не хотів я, щоб твій добрий учинок не був ніби ви́мушений, але добровільний. Бо може для того він був розлучився на час, щоб навіки прийняв ти його, і вже не як раба, але вище від раба, — як брата улю́бленого, особливо для мене, а тим більше для тебе, — і за ті́лом, і в Го́споді. Отож, коли маєш за друга мене, то прийми його, як мене. Коли ж він чим скри́вдив тебе або винен тобі, — полічи це мені. Я, Павло, написав це рукою своєю: „Я віддам“, щоб тобі не казати, що ти навіть само́го себе мені винен. Так, брате, — нехай я оде́ржу те, що від тебе прохаю в Го́споді. Заспокой моє серце в Христі! Пересвідчений я про слухня́ність твою, і тобі написав оце, відаючи, що ти зробиш і більше, ніж я говорю́. А ра́зом мені приготуй і поме́шкання, бо наді́юся я, що за ваші моли́тви я буду дарований вам. Вітає тебе Епафра́с, мій співв'я́зень у Христі Ісусі, Ма́рко, Ариста́рх, Дима́с, Лука́, — мої співробі́тники. Благода́ть Господа Ісуса Христа з вашим духом! Амі́нь.

Second Reading

2 Peter 5:1-10

Gospel

Matthew 21

А коли вони набли́зились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагі́ї, до гори до Оли́вної, тоді Ісус вислав двох учнів, до них, кажучи: „Ідіть у село, яке перед вами, і зна́йдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля́; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що́ скаже, відкажіть, що їх потребує Госпо́дь, — і він зараз пошле їх“. А це сталось, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Скажіте Сіонській доньці́: Ось до тебе йде Цар твій! Він покі́рливий, і всів на осла, — на осля, під'яре́мної сина“. А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели́ до Ісуса ослицю й осля́, і одежу поклали на них, — і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стели́ли дорогою. А наро́д, що йшов перед Ним і поза́ду, викрикував, кажучи: „Оса́нна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я́! Осанна на висоті!“ А коли увійшов Він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: „Хто́ це такий?“ А наро́д говорив: „Це Пророк, — Ісус із Назаре́ту Галілейського!“ Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і попереверта́в грошомінам столи, та осло́ни — продавцям голубів. І сказав їм: „Написано: „Дім Мій — буде домом молитви,“ а ви робите з нього „печеру розбійників“. I приступили у храмі до Нього сліпі та криві, — і Він їх уздоро́вив. А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: „Осанна Сину Давидовому“, обурилися, та й сказали Йому: „Чи ти чуєш, що кажуть вони?“ А Ісус відказав їм: „Так. Чи ж ви не читали нікол́и: „Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу“? І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфа́нію, — і там ніч перебув. А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів. І побачив Він при дорозі одне фі́ґове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя само́го, на нім не знайшов. І до нього Він каже: „Нехай пло́ду із тебе не буде ніко́ли повіки!“ І фіґове дерево зараз усохло. А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: „Як швидко всохло це фіґове дерево!“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Поправді кажу́ вам: Коли б мали ви віру, і не мали су́мніву, то вчинили б не тільки як із фіговим деревом, а якби й цій горі ви сказали: „Порушся та кинься до моря“, — то й станеться те! І все, чого ви в молитві попросите з вірою, — то одержите“. А коли Він прийшов у храм і навчав, поприхо́дили первосвященики й старші наро́ду до Нього й сказали: „Якою Ти вла́дою чиниш оце? І хто Тобі вла́ду цю дав?“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу́, якою вла́дою Я це чиню́. Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей?“ Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „Із неба“, відкаже Він нам: „Чого ж ви йому не повірили?“ А як скажемо: „Від людей“, — боїмося наро́ду, бо Івана вважають усі за пророка“. І сказали Ісусові в відповідь: „Ми не знаємо“. Відказав їм і Він: „То й Я вам не скажу́, якою владою Я це чиню́. А як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: „Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику!“ А той відповів і сказав: „Готовий, панотче“, — і не пішов. І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: „Я не хочу“. А потім покаявся, і пішов. Котрий же з двох учинив волю батькову?“ Вони кажуть: „Останній“. Ісус промовляє до них: „Поправді кажу вам, що ми́тники та блудоді́йки випере́джують вас у Боже Царство. Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а ми́тники та блудоді́йки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля́, щоб повірити йому. Послухайте іншої притчі. Був госпо́дар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. Коли ж надійшов час плоді́в, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди́ свої. Винарі ж рабів його похапали, — і одно́го побили, а другого замордували, а того вкаменува́ли. Знов послав він інших рабів, більш як перше, — та й їм учинили те саме. Нарешті послав до них сина свого́ і сказав: „Посоро́мляться сина мого“. Але́ винарі́, як побачили сина, міркувати собі стали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, — і заберемо його спа́дщину!“ І, схопи́вши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибу́де той пан виноградника, що́ зробить він тим винаря́м?“ Вони кажуть Йому: „Злочинців погубить жорсто́ко, виноградника ж віддасть іншим винаря́м, що будуть плоди́ віддавати йому своєча́сно“. Ісус промовляє до них: „Чи ви не читали ніко́ли в Писа́нні: Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!“ Тому́ кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться наро́дові, що плоди́ його буде прино́сити. І хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде — то розча́вить його́“. А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він гово́рить. І намага́лись схопи́ти Його, але́ побоялись людей, бо вважали Його за Пророка.

Evening Prayer — Second Lesson

Romans 10

Браття, бажа́ння мого серця й молитва до Бога за Ізраїля на спасі́ння. Бо я свідчу їм, що вони мають ре́вність про Бога, але не за розумом. Вони бо, не розуміючи праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій. Бо кінець Зако́ну — Христос на праведність кожному, хто вірує. Мойсей бо пише про праведність, що від Закону, що „люди́на, яка його виконує, буде ним жити“. А про праведність, що від віри, говорить так: „Не кажи в своїм серці: Хто вийде на небо?“ цебто зве́сти додолу Христа, або: „Хто зі́йде в безодню?“ цебто ви́вести з мертвих Христа. Але що каже ще? „Бли́зько тебе слово, — в устах твоїх і в серці твоїм“, цебто слово віри, що його проповідуємо. Бо коли ти уста́ми своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведности, а устами іспові́дуємо для спасі́ння. Каже бо Писа́ння: „Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоро́млений“. Бо нема різниці поміж юдеєм та ге́лленом, бо той же Госпо́дь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його. Бо „кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасе́ний“. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть по́слані? Як написано: „Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра́“. Але не всі послухались Єва́нгелії. Бо Ісая каже: „Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?“ Тож віра від слу́хання, а слу́хання через Слово Христо́ве. Та кажу́: Чи не чули вони? Отож: „По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова́ в кінці світу!“ Але кажу́: Чи Ізраїль не знав? Перший Мойсей говорить: „Я викличу заздрість у вас ненаро́дом, — роздражню́ вас нерозумним народом“. А Ісая сміли́во говорить: „Знайшли Мене ті, хто Мене не шукав, відкрився Я тим, хто не питався про Мене!“ А про Ізраїля каже: „Я руки Свої цілий день простягав до людей неслухня́них і суперечних!“

Gospel

Luke 8:40-56

А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли́, бо всі чека́ли Його. Аж ось прийшов муж, Яір на ім'я́, що був старши́м синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його. Бо він мав одиначку дочку́, років десь із дванадцять, — і вмирала вона. А коли Він ішов, наро́д тиснув Його. А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́, що ніхто вздорови́ти не міг її, підійшовши зза́ду, доторкнулась до кра́ю одежі Його, — і хвилі тієї спинилася їй кровоте́ча. А Ісус запитав: „Хто доторкнувся до Мене?“ Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: „Учителю, наро́д коло Тебе он то́впиться й тисне“. Ісус же промовив: „Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене“. А жінка, побачивши, що вона не втаї́лась, трясучи́сь, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми́, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала. Він же промовив до неї: „До́чко, твоя віра спасла тебе; іди з ми́ром собі!“ Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини́ синагоги один та й говорить: „Дочка твоя вмерла, — не турбуй же Вчителя!“ Ісус же, почувши, йому відповів: „Не лякайсь, тільки віруй, — і буде спасе́на вона“. Прийшовши ж до дому, не пустив Він ніко́го з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівча́ти, та матері. А всі плакали та голосили за нею. Він же промовив: „Не плачте, — не вмерла вона, але спить!“ І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона. А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: „Дівчатко, вставай!“ І вернувся їй дух, — і хвилі тієї вона ожила́. І звелів дать їй їсти. І здивувались батьки її. А Він наказав їм ніко́му не розповідати, що́ сталось.

Gospel

John 6:48-54

Я — хліб життя! Отці ваші в пустині їли манну, — і померли. То є хліб, Який сходить із неба, — щоб не вмер, хто Його споживає. Я — хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світу дам“. Тоді між собою змагатися стали юдеї, говорячи: „Як же Він може дати нам тіла спожити?“ І сказав їм Ісус: „Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Лю́дського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, — і того воскрешу́ Я останнього дня.

Gospel

Matthew 20

Бо Царство Небесне подібне одно́му госпо́дареві, що вдо́світа вийшов згодити робітників у свій виноградник. Згодившися ж він із робі́тниками по дина́рію за день, послав їх до свого виноградника. А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: „Ідіть і ви до мого виноградника, і що́ буде належати, дам вам“. Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев'ятій, і те саме зробив. А вийшовши коло години одина́дцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: „Чого тут стоїте́ цілий день безробітні?“ Вони кажуть до нього: „Бо ніхто не найняв нас“. Відказує їм: „Ідіть і ви в виноградник“. Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: „Поклич робі́тників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших“. І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по дина́рію. Коли ж прийшли перші, то ду́мали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли́. А взявши, вони почали́ наріка́ти на господаря, кажучи: „Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спеко́ту“. А він відповів і сказав до одно́го із них: „Не кривджу я, друже, тебе, — хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому́ ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хо́чу, зробити? Хіба око твоє за́здре від того, що я добрий?“ Отак будуть останні першими, а перші — останніми!“ Побажавши ж піти до Єрусалиму, Ісус взяв осібно Дванадцятьо́х, і на дорозі їм сповістив: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, — і первосвященикам і книжникам ви́даний буде Син Лю́дський, — і засудять на смерть Його. І поганам Його вони видадуть — на нару́гу та на катува́ння, і на розп'яття́, — але третього дня Він воскресне!“ Тоді приступила до Нього мати синів Зеведеєвих, і вклонилась, і просила від Нього чогось. А Він їй сказав: „Чого хочеш?“ Вона каже Йому́: „Скажи, щоб оби́два сини мої ці сіли в Царстві Твоїм — право́руч один, і ліво́руч від Тебе один“. А Ісус відповів і сказав: „Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її питиму (або христи́тися хрищенням, що я ним хрищу́ся )?“ „Вони кажуть Йому: „Можемо“. Він говорить до них: „Ви питимете Мою чашу (і бу́дете христитися хрищенням, що Я ним хрищуся). А сидіти право́руч Мене та ліво́руч — не Моє це давати, а кому від Мого Отця те вгото́вано“. Як почули це де́сятеро, стали гніватися на обох тих братів. А Ісус їх покликав і промовив: „Ви знаєте, що князі наро́дів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але́ хто великим із вас хоче бути, — хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, — нехай буде він вам за раба. Так само й Син Лю́дський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох! Як вони ж з Єрихо́ну вихо́дили, за Ним ішов на́товп великий. І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що переходить Ісус, стали кричати, благаючи: „Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!“ Наро́д же сварився на них, щоб мовчали, вони ж іще більше кричали, благаючи: „Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!“ Ісус же спинився, — покликав їх та й сказав: „Що́ хочете, щоб Я вам зробив?“ Вони Йому кажуть: „Господи, — нехай нам розкриються очі!“ І змилосе́рдивсь Ісус, доторкнувся до їхніх оче́й, — і зараз прозріли їм очі, і вони подалися за Ним.