Today's Readings

First Reading

Acts 9:10-19

А в Дама́ску був учень один, на йме́ння Ана́ній. І Господь у видінні промовив до нього: „ Ана́нію!“ А він відказав: „Ось я, Господи!“ Господь же до нього: „Устань, і піди на вулицю, що Про́стою зветься, і пошукай в домі Юдовім Са́вла на йме́ння, тарся́нина, ось бо він мо́литься, і мужа в видінні він бачив, на йме́ння Ананія, що до нього прийшов і руку на нього поклав, щоб став він видю́щий“. Відповів же Ана́ній: „Чув я, Господи, від багатьох про цього́ чоловіка, скільки зла він учинив в Єрусалимі святим Твоїм! І тут має вла́ду від первосвящеників, щоб в'язати усіх, хто кли́че Ім'я́ Твоє“. І промовив до нього Господь: „Іди, бо для Мене — посу́дина ви́брана він, щоб носити Ім'я́ Моє перед наро́дами, і царями, і синами Ізраїля. Бо Я покажу́ йому, скільки має він витерпіти за Ім'я́ Моє“. І Ананій пішов, і до дому ввійшов, і руки поклавши на нього, промовив: „Са́вле брате, Господь Ісус, що з'явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видю́щий, і напо́внився Духа Святого!“ І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска́, і зараз видю́щий він став... І, вставши, охристився, і, прийнявши поживу, на силах зміцнів.

First Reading

Isaiah 10

Горе законода́вцям несправедли́вим, та писаря́м, які пишуть на лихо, щоб від правосу́ддя усу́нути бідних, і щоб відняти права́ від убогих наро́ду Мого, щоб стали вдови́ці здоби́чею їм, і пограбува́ти сирі́т. А що́ ви чини́тимете в день наві́щення, і на́глої згу́би, що при́йде здале́ка, — до ко́го втече́те за по́міччю, і де́ позоста́вите славу свою? Нічого́ не ли́шиться — тільки зігну́тися між полоне́ними, і попа́дати між позаби́ваними. При цьо́му всьому не відверну́всь Його гнів, і ви́тягнена ще рука Його! Біда асирі́йцеві, же́злові гніву Мого, а кий у руках його — це пересе́рдя Моє! На люд нечести́вий пошлю́ Я його́, про наро́д Мого гніву йому накажу́, щоб набрати здоби́чі й вчинити грабу́нок, і щоб потопта́ти його́, як боло́то на ву́лицях. Та не так він собі розуміє, а серце його не так ми́слить, бо в серці його — щоб немало наро́дів пони́щити та погуби́ти! Бо говорить: Хіба мої провідники́ ра́зом усі не царі? Чи ж Кално не такий, як Кархеміш? Чи ж Хама́т не такий, як Арпа́д? Хіба ж не така Самарі́я, як Дамаск? Тому́ що рука моя ца́рства божкі́в досягла́, а в них більші бовва́ни, як в Єрусалимі та в Самарі́ї, то хіба не зроблю́ я так само для Єрусалиму й бовва́нів його, як зробив я був для Самарі́ї й божкі́в її? І станеться, як докона́є ввесь чин Свій Госпо́дь на Сіонській горі та в Єрусалимі, то скаже: Навіщу́ я плоди́ гордови́тости серця царя асирійського та пишно́ту чванли́вих оче́й його! Бо він каже: Вчинив я це міццю своєї руки й своїм розумом, я бо розумний, — і відміня́ю границі наро́дів, а їхній маєток грабу́ю, й як сильний, скида́ю пану́ючих! І досягла́, мов кубло́ те, багатства наро́дів рука моя, й як збирають поки́нені я́йця, я всю зе́млю зібрав, — і ніхто не порушив крило́м, і дзюбка́ не відкрив, і не зацвірі́нькав. Чи бу́де сокира пиша́тися понад свого́ рубача́? Чи понад свого́ пилува́льника буде горди́тися пилка? Ніби жезло пови́щує тих, хто його́ підіймає, ніби підно́сить кий того, хто не є дерево! Зате Госпо́дь, Бог Савао́т пошле сухорля́вість на ситих його, і під його славою — по́лум'я буде пала́ти, немов би пожар! І Світло Ізраїля стане огнем, а Святий його — по́лум'ям, і запа́лить воно, й пожере́ його те́рня й будя́ччя його в один день! І славу лісу його й його са́ду ви́губить Він від душі й аж до тіла, і бу́де, що зни́діє він, мов той хворий, — і буде оста́нок дере́в його лісу такий нечисле́нний, що й хло́пець їх спише! І станеться в день той, оста́нок Ізраїля і врято́вані дому Якова не бу́дуть вже більш опира́тись на то́го, хто б'є їх, — й обіпру́ться у правді на Господа, Святого Ізраїлевого. Останок наве́рнеться, останок Якова, до Сильного Бога. Бо коли б був наро́д твій, Ізра́їль, як мо́рський пісок, тільки останок із нього наве́рнеться! Заги́бель призна́чена є, щоб ви́повнилась справедливість, бо ви́конає Господь, Бог Савао́т постано́влену згу́бу посеред всієї землі. Тому так промовляє Госпо́дь, Бог Савао́т: Мій наро́де, мешка́нче Сіону, не бійсь асирі́йця! Він па́лицею тебе вдарить, і кия свого піді́йме на те́бе, як колись на дорозі єгипетській. Бо мало ще, трохи побу́де, — та й скі́нчиться лють, і зве́рнеться гнів Мій на зни́щення їх! І збу́дить на нього бича́ Госпо́дь Савао́т, як ура́зив був Він Мадія́ма при скелі Оре́в, і кий Його буде на морі, і його Він простя́гне, як колись на Єгипет! І станеться в день той, з твого рамена тяга́р його зді́йметься, а з-над шиї твоєї ярмо́ його, і через ситість ярмо́ буде зни́щене! Він при́йде навпроти Айя́ту, пере́йде в Мігро́н, свої речі складе до Міхма́шу. Пере́йдуть прова́лля, Гева — ночлі́г нам, затремтіла Рама, утекла Саулова Гів'а. Заголоси́ ти, о до́чко Галліму, послухай, Лаїше, о бідний Анатоте! Мадме́на розбіглась, мешка́нці Гевіму втікають. Ще сьогодні зоста́неться він у Нові; своєю рукою грози́ть горі дочки́ Сіону, па́гірку Єрусалиму. Ось Господь, Бог Саваот відтина́є галу́зки застраша́льною силою, — і найвищі поста́вою будуть пости́нані, а високі бу́дуть пони́жені. І буде обтя́та навко́ло залізом гуща́вина лісу, і Ліва́н упаде́ від Могу́тнього!

First Reading

1 Kings 2:1-12

І набли́зилися Давидові дні до смерти, і він наказав своєму синові Соломонові, говорячи: „Ось я йду дорогою всієї землі, а ти будеш міцни́й та станеш мужем. І будеш ти стерегти́ нака́зи Господа, Бога свого, щоб ходити Його дорогами, щоб стерегти́ постанови Його, заповіді Його, та устави Його й сві́дчення Його, як писано в Мойсеєвім Зако́ні, щоб тобі щастило в усьому, що будеш робити, і скрізь, куди зве́рнешся, щоб ви́повнив Господь слово Своє, яке говорив мені, кажучи: Якщо сини твої будуть стерегти дороги свої, щоб ходити перед лицем Моїм у правді всім своїм серцем та всією душею своєю, то, сказав: Не буде переводу ніко́му від тебе на троні Ізраїлевім! А також ти знаєш, що́ зробив мені Йоа́в, син Церуїн, що́ зробив він двом провідника́м Ізраїлевих військ, — Авнерові, Неровому синові, та Амасі, синові Єтеровому. Він повбивав їх, і пролив воєнну кров у час миру, і попля́мив воєнною кров'ю свого пояса, що на сте́гнах його, та санда́лі свої, що на нога́х його. І ти зро́биш за своєю мудрістю, і не даси зни́зитися сивині́ його мирно до шео́лу. А синам ґілеадянина Барзіллая зробиш ласку, і нехай вони будуть серед тих, що їдять за твоїм столом, бо вони отак прийшли до ме́не, коли я втікав перед Авесаломом, твоїм братом. А ось з тобою Шім'ї, Ґерин син, веніяминівець із Бахуріму. А він прокля́в був мене гострим прокля́ттям того дня, коли я йшов до Маханаїму. Та він прийшов до Йорда́ну стрі́нути мене, і я присягнув йому Господом, говорячи: Не заб'ю тебе мечем! А тепер не прощай йому́, бо ти муж мудрий, і знатимеш, що́ зробити йому, — і ти сивину́ його зведе́ш у крові до шео́лу“. І спочив Давид з батьками своїми, і був похо́ваний у Давидовім Місті. А дні, що Давид царював над Ізраїлем, сорок літ: у Хевроні царював він сім літ, а в Єрусалимі царював тридцять і три роки. І сів Соломон на троні Давида, батька свого, і його царюва́ння було дуже міцне́.

Morning Prayer — First Lesson

2 Kings 10

А Аха́в мав сімдеся́т синів у Самарії. І понапи́сував Єгу листи, і порозсила́в до Самарії, до провідників Їзреелу, до старши́х і до вихо́вників Ахавових синів, говорячи: „Як тільки при́йде лист цей до вас, — а з вами сини вашого пана, і з вами колесни́ці, і коні, і тверди́ні, і збро́я, — то виберіть найліпшого та найвідповідні́шого з синів вашого пана, і посадіть його на трон вашого батька, та й воюйте за дім вашого пана!“ А вони дуже-дуже налякалися й сказали: „Ось два царі́ не всто́яли перед ним, якже встоїмо́ ми?“ І послали ті, що були над домом та над тим містом, і старші́, і виховники до Єгу, говорячи: „Ми раби твої, і зро́бимо все, що ти нам скажеш. Та ми не настано́вимо царем ніко́го, — що добре в оча́х твоїх, те роби!“ А він написав до них другого листа, пишучи: „Якщо ви мої, і слухня́ні моєму го́лосові, візьміть го́лови мужів, синів вашого пана, і прийдіть до мене цього ча́су взавтра до Їзреелу“ (а царськи́х синів було сімдеся́т чоловіка, при міськи́х вельможах, що ви́ховали їх). І сталося, як прийшов той лист до них, то побрали вони царських синів, та й позабивали сімдеся́т чоловіка. І посклада́ли вони їхні го́лови в ко́шики, та й послали до нього в Їзреел. І прибув посо́л, і доніс йому, кажучи: „Прине́сли го́лови царськи́х синів!“ А він сказав: „Покладіть їх на дві купі при вході до брами до ра́нку“. І сталося вранці, і він вийшов і став, і сказав до всьо́го наро́ду: „Ви неви́нні. Я вчинив змову на свого пана й убив його. А хто повбивав усіх цих? Знайте ж тепер, що з Господнього слова не промине́ться нічо́го, що́ Господь говорив на Ахавів дім, і Господь зробив те, що говорив був через раба Свого Іллю“. І Єгу повбивав усіх позосталих з Ахавого дому в Їзреелі, і всіх вельмож його, і знайо́мих його, і священиків його, так, що не позоста́вив йому і врятованого! І встав він і відійшов, і пішов до Самарії. А коли він був на дорозі при Бет-Екед-Гароімі , то спіткав братів Ахазії, Юдиного царя, і сказав: „Хто ви?“ А ті відказали: „Ми Ахазієві брати, а йдемо́ запитати про гаразд царе́вих синів та синів цариці!“ А він сказав: „Схопі́ть їх живих!“ І схопи́ли їх живих, і позабивали їх до ями Бет-Екеду, сорок і два чоловіка, — і він не позоставив ані одно́го з них! І пішов він ізвідти, і спіткав Єгонадава, Рехавового сина, що йшов навпроти нього, і привітав його та й сказав до нього: „Чи твоє серце щире до мене, як моє серце до те́бе?“ А Єгонадав відказав: „Так! Дай же свою́ ру́ку!“ І той дав руку свою, і підняв його до себе до колесни́ці, і сказав: „Іди ж зо мною, і приглянься до моєї запопа́дливости для Господа!“ І посадили його в колесни́цю його́. І прибув він до Самарії, і повбивав усіх позосталих в Ахава в Самарії, і ви́бив аж до кінця його, за словом Господа, що говорив був до Іллі. І зібрав Єгу ввесь наро́д і сказав до них: „Ахав мало служив Ваалові, — Єгу служи́тиме йому більше! А тепер покличте до мене всіх пророків Ваала, усіх, хто служить йому, та всіх священиків. Нехай нікого не бракува́тиме, бо в мене велика жертва для Ваала. Кожен, хто буде відсутній, не буде живи́й!“ А Єгу зробив це пі́дступом, щоб вигубити тих, хто служить Ваалові. І сказав Єгу́: „Оголосіть святочні збори для Ваала!“ І вони оголосили. І послав Єгу по всьому Ізраїлю. І посхо́дилися всі, хто служить Ваалові, і не позостався ніхто, хто не прийшов би. І прибули́ вони до Ваалового дому, — і перепо́внився Ваалів дім від входу до входу. І сказав він тому, хто над царсько́ю шатнею: „Винеси одежу для всіх тих, хто служить Ваалові“. І той виніс їм ту одежу. І ввійшов Єгу та Єгонадав, Рехавів син, до Ваалового дому, і сказав до Ваалових служи́телів: „Пошукайте й подивіться, щоб не був тут із вами ніхто з Господніх слуг, а тільки самі ті, хто служить Ваалові“. І ввійшли вони, щоб прине́сти жертви та цілопа́лення. А Єгу́ поставив собі назо́вні вісімдеся́т чоловіка й сказав: „Кожен, у кого втече хто з тих людей, що я ввів на ваші руки, — життя його буде за життя того́!“ І сталося, як скінчи́в він приря́джувати цілопа́лення, то Єгу сказав до бігунів та до старши́н: „Увійдіть, повбивайте їх, — нехай ніхто не вийде!“ І повбивали їх ві́стрям меча́, і поскидали їх ті бігуни́ та старши́ни. Потому пішли до міста Ваалового дому. І повино́сили вони бовванів Ваалового дому, і попали́ли те. І розбили вони Ваалового боввана, і розбили Ваалів дім, та й зробили з нього нечисте місце, і так є аж до сьогодні. І ви́губив Єгу Ваала з Ізраїля. Тільки не відступив він від гріхів Єровоама, Неватового сина, що вводив у гріх Ізраїля, від золотих тельці́в, що в Бет-Елі та що в Дані. І сказав Госпо́дь до Єгу: „Тому́, що ти добре зробив угодне в оча́х Моїх, зробив Ахавовому домові все, що було на серці Моєму, — сиді́тимуть сини твої на Ізраїлевому троні аж до четвертого покоління“. Та Єгу не пильнував ходити за Зако́ном Господа, Бога Ізраїля, усім своїм серцем, не відступив від гріхів Єровоама, що вводив у гріх Ізраїля. За тих днів розпочав Господь відру́бувати від Ізраїля частини, — і побив їх Газаїл в усій Ізраїлевій країні, від Йорда́ну на схід сонця, увесь край Ґілеаду, Ґадів, Рувимів та Манасіїн, від Ароеру, що над потоком Арнон, і Ґілеад та Башан. А решта діл Єгу, і все, що́ він зробив, і вся лица́рськість його́, — ось вони написані в Книзі Хроніки Ізраїлевих царів. І спочив Єгу зо своїми батька́ми, і поховали його в Самарії, а замість нього зацарював син його Єгоахаз. А дні, що царював Єгу над Ізраїлем у Самарії, були двадцять і вісім літ.

Epistle

Acts 1:1-11

Першу книгу я був написав, о Тео́філе, про все те, що Ісус від поча́тку чинив та навчав, аж до дня, коли через Духа Святого подав Він нака́зи апо́столам, що їх вибрав, і возні́сся. А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засві́дченнями багатьма́, і сорок день їм з'являвся та про Боже Царство казав. А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відхо́дили з Єрусалиму, а чекали обі́тниці Отчої, „що про неї — казав — ви чули від Мене. Іван бо водою христив, — ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!“ А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: „Чи не ча́су цього відбуду́єш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?“ А Він їм відказав: „То не ваша справа знати час та добу́, що Отець покла́в у вла́ді Своїй. Та ви при́ймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками бу́дете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього кра́ю землі“. І, прорікши оце, як дивились вони, Він уго́ру возно́ситись став, а хмара забра́ла Його сперед їхніх оче́й. А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі́ у білій одежі ось стали при них, та й сказали: „Галілейські мужі, — чого стоїте́ й задивля́єтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, при́йде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!“

First Reading

Exodus 31

І промовив Господь до Мойсея, говорячи: „Дивися, — Я покликав на ім'я́ Бецал'ї́ла, сина Урієвого, сина Хура, Юдиного племени, і напо́внив його Духом Божим, мудрістю, і розумуванням, і знання́м, і здібністю до всякої роботи, на обми́слення мистецьке, на роботу в золоті, і в сріблі, і в міді, і в обро́бленні каменя, щоб всаджувати, і в обробленні дерева, щоб робити в усякій роботі. І Я ото дав із ним Оголіява, Ахісамахового сина, Данового племени. А в серце кожного мудросердого Я дав мудрість, — і зроблять вони все, що Я наказав був тобі: ски́нію заповіту, і ковчега для свідоцтва, і віко, що на ньому, і всі скині́йні речі, і стола та речі його, і чистого свічника та всі речі його, і жертівника кадила, і жертівника цілопа́лення та всі речі його, і вмивальницю та підставу її, і ша́ти служебні, і ша́ти свяще́нні для священика Аарона, і ша́ти синів його на священнослу́ження, і оливу пома́зання, і запашне́ кадило для святині, — як усе, що Я наказав був тобі, вони зроблять“. І промовив Господь до Мойсея, гово́рячи: „А ти промовляй Ізраїлевим синам, говорячи: Тільки суботи Мої бу́дете пильнувати, бо це знак поміж Мною та поміж вами для ваших поколінь, щоб ви пізнали, що Я — Госпо́дь, що освячує вас! І будете пильнувати суботу, бо вона святість для вас. Хто опога́нить її, той конче буде забитий, бо кожен, хто робить у ній роботу, то буде стята душа та з-посеред наро́дів її! Шість день буде робитися праця, а дня сьомого — субота відпочинку від праці, святість для Господа. Кожен, хто робить роботу за субо́тнього дня, той конче буде забитий! І будуть Ізраїлеві сини доде́ржувати суботу, щоб зробити суботу вічним заповітом для своїх поколінь. Це знак навіки поміж Мною та поміж Ізра́їлевими синами, бо шість день творив Господь небо та землю, а дня сьомого — перервав працю та спочив“. І дав Він Мойсе́єві, коли закінчив говорити з ним на Сінайській горі, дві табли́ці свідо́цтва, табли́ці кам'яні́, писані Божим пальцем.

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 12

Того ча́су Ісус перехо́див лана́ми в суботу. А у́чні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти. Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: „Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу“. А Він відповів їм: „Чи ж ви не читали, що́ зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним? Як він увійшов до Божого дому, і спожив хліби́ показні́, яких їсти не можна було ні йому, ані тим, хто був із ним, а тільки самим священикам? Або ви не читали в Зако́ні що в суботу священики пору́шують суботу у храмі, — і невинні вони? А Я вам кажу́, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“, то ви не судили б невинних. Бо Син Лю́дський Госпо́дь і суботі“! І, вийшовши звідти, прибув Він до їхньої синагоги. І ото, був там чоловік, що мав суху руку. І, щоб обвини́ти Ісуса, запитали Його: „Чи вздоровляти годи́ться в суботу?“ А Він їм сказав: „Чи зна́йде́ться між вами люди́на, яка, одну мавши вівцю́, не пі́де по неї, і не врятує її, як вона впаде в яму в суботу? А скільки ж люди́на вартніша за тую овечку! Тому́ можна чинити добро й у суботу“! І каже тоді чоловікові: „Простягни свою руку!“ Той простяг, — і стала здорова вона, як і друга. Фарисеї ж пішли, і зібрали нараду на Нього, — я́к би Його погубити? А Ісус, розізнавши, пішов Собі звідти. А Він наказав їм суво́ро Його не виявляти, щоб спра́вдилось те, що́ сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Ото Мій Слуга, що Я вибрав Його, Мій Улю́блений, що Його полюбила душа Моя! Вкладу́ Свого Духа в Нього, — і Він суд проголо́сить поганам. Він не буде змагатися, ані кричати, і на вулицях чути не буде ніхто Його голосу. Він очерети́ни надло́мленої не доло́мить, і ґнота́ догасаючого не пога́сить, поки не допровадить при́суду до перемоги. І погани наді́ятись будуть на Йме́ння Його“! Тоді привели́ до Ньо́го німого сліпця́, що був біснуватий, — і Він уздоро́вив його, так що німий став говорити та бачити. І дивувались усі люди й казали: „Чи ж не Син це Давидів?“ Фарисеї ж, почувши, сказали: „Він де́монів не виганяє інакше, тільки як Вельзеву́лом, князем де́монів“. А Він знав думки їхні, і промовив до них: „Кожне царство, поділене супроти себе, запусті́є. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втри́маються. І коли сатана́ сатану́ виганяє, то ділиться супроти себе; як же втри́мається царство його? І коли Вельзевулом виганя́ю Я де́монів, то ким виганя́ють сини ваші? Тому́ вони стануть вам су́ддями. А коли ж Духом Божим виго́ню Я де́монів, то настало для вас Царство Боже. Або я́к то хто може вде́ртися в дім дужого, та пограбувати добро́ його, якщо перше не зв'яже дужого? І аж тоді він госпо́ду його пограбує. Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкида́є. Тому́ то кажу́ вам: усякий гріх, навіть богозневага, про́ститься лю́дям, але богозневага на Духа не про́ститься! І як скаже хто слово на Лю́дського Сина, то йому́ проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, — не про́ститься того йому ані в цім віці, ані в майбу́тнім! Або ви́ростіть дерево добре, то й плід його добрий, або ви́ростіть дерево зле, то й плід його злий. Пізнається бо дерево з пло́ду! Ро́де змії́ний! Як ви можете мовити добре, бувши злі? Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́. Добра люди́на з доброго ска́рбу добре виносить, а лукава люди́на зо скарбу лихого виносить лихе́. Кажу́ ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш випра́вданий, і зо слів своїх будеш засу́джений“. Тоді дехто із книжників та фарисеїв озвались до Нього й сказали: „Учителю, — хочемо побачити озна́ку від Те́бе“. А Ісус відповів їм: „Рід лукавий і перелю́бний шукає ознаки, — та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йо́ни. Як Йо́на перебув у сере́дині китовій три дні і три ночі, так перебу́де три дні та три ночі й Син Лю́дський у серці землі. Ніневі́тяни стануть на суд із цим родом, — і осудять його, вони бо покаялися через Йо́нину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йо́на! Цариця з пі́вдня на суд стане з родом оцим, — і засу́дить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послу́хати. А тут ото Більший, аніж Соломон! А коли дух нечистий виходить із люди́ни, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, та не знахо́дить. Тоді він говорить: „Вернуся до дому свого́, звідки вийшов“. А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить порожню, заметену й при́брану. Тоді він іде, та й приводить сімох духів інших, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть тут. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше... Так буде й лукавому родові цьому́!“ Коли Він іще промовляв до наро́ду, аж ось мати й брати Його о́сторонь стали, бажаючи з Ним говорити. І сказав хтось Йому́: „Ото мати Твоя й Твої бра́ття стоять онде о́сторонь, і говорити з Тобою бажають“. А Він відповів тому́, хто Йому говорив, і сказав: „Хто́ мати Моя? І хто́ браття Мої?“ І, показавши рукою Своєю на у́чнів Своїх, Він промовив: „Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чини́тиме, той Мені брат, і сестра, і мати!“

Responsorial Psalm

Psalm 63

Gospel

Mark 16:14-20

Наре́шті, Він з'явився Одинадцятьо́м, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недові́рство їхнє та твердосе́рдя, що вони не йняли́ віри тим, хто воскреслого бачив Його. І казав Він до них: „Ідіть по ці́лому світові, та всьому створінню Єва́нгелію проповідуйте! Хто увірує й охри́ститься, — буде спасе́ний, а хто не ввірує — засу́джений буде. А тих, хто ввірує, супрово́дити будуть озна́ки такі: у Ім'я́ Моє де́монів будуть виго́нити, говоритимуть мовами нови́ми, братимуть змій; а коли смертоді́йне що вип'ють, — не буде їм шко́дити; кластимуть руки на хворих, — і добре їм буде!“ Господь же Ісус, по розмові із ними, возні́сся на небо, — і сів по Божій прави́ці. І пішли вони, і скрізь проповідували. А Господь помагав їм, і стве́рджував слово ознаками, що його супрово́дили. Амі́нь.

Responsorial Psalm

Psalm 125

Responsorial Psalm

Psalm 134

Responsorial Psalm

Psalm 132

Evening Prayer — First Lesson

2 Kings 11

А коли Аталія, мати Ахазії, побачила, що помер її син, то встала та й вигубила все цареве насіння. А Єгошева, дочка́ царя Йорама, сестра Ахазії, взяла Йоаша , сина Ахазії, та й викрала його з-поміж вби́ваних царськи́х синів, його та няньку його, і сховала в спальній кімна́ті. І схова́ли його від Аталії, і він не був забитий. І ховався він із нею в Господньому домі шість років, а Аталія царювала над краєм. А сьомого року послав Єгоя́да, і взяв сотників із карійців та бігунів, і привів їх до себе до Господнього дому, і склав із ними умову, і заприсягнув їх у Господньому домі, і показав їм царсько́го сина. І він наказав їм, говорячи: „Оце та річ, яку зро́бите. Третина з вас, що прихо́дите в суботу, будете виконувати сторо́жу царсько́го дому. А третина буде в брамі Сур, а третина — у брамі за бігуна́ми, — і будете виконувати сторо́жу дому на зміну. А дві частині з вас, усі, що відходять у суботу, будуть виконувати сторо́жу Господнього дому при цареві. І оточите царя навколо, кожен із своєю зброєю в руці своїй; а хто ввійшов би до рядів, нехай буде забитий. І будете ви з царем при виході його та при вході його“. І зроби́ли сотники все, що наказав священик Єгояда. І взяли́ кожен людей своїх, що прихо́дять у суботу та виходять у суботу, і прийшли до священика Єгояди. І дав священик сотникам списи́ та щити́, що нале́жали цареві Давидові, що були в Господньому домі. І постава́ли бігуни́, кожен зо зброєю своєю в руці своїй, від правого боку дому аж до лівого боку дому, при же́ртівнику та при домі, навколо біля царя. А він вивів царе́вого сина, і поклав на нього корону та нараме́нники. І зробили вони його царем, і пома́зали його, і вдарили в долоні та й крикнули: „Нехай живе цар!“ І почула Аталія голос бігунів та наро́ду, і прийшла до народу до Господнього дому. І побачила вона, аж ось цар стоїть за зви́чаєм на помо́сті, а при царі зверхники та су́рми, а ввесь народ кра́ю тішиться та сурми́ть у су́рми. І роздерла Аталія шати свої та й крикнула: „Зрада, зрада!“ А священик Єгояда наказав сотникам, поставленим над ві́йськом, і сказав до них: „Ви́провадьте її поза ряди́, а хто пі́де за нею, того́ забийте мечем!“ Бо священик сказав: „Нехай вона не буде забита в Господньому домі!“ І зробили їй про́хід, і вона прийшла Кінським входом до царсько́го дому, і там була́ забита. І склав Єгояда заповіта між Господом та між царем і між народом, щоб був народом Господнім, і між царем та між народом. І ввійшов увесь наро́д Кра́ю до Ваалового дому, та й прозбива́ли його та же́ртівники його, і бовва́нів його зовсі́м полама́ли, а Маттана, Ваалового священика, убили перед же́ртівниками. А при Господньому домі священик поставив ва́рти. І взяв він сотників і карійців, і бігунів та ввесь народ кра́ю, і ви́вели царя з Господнього дому. І ввійшли вони через браму бігунів до царсько́го дому, і той сів на царсько́му троні. І тішився ввесь народ кра́ю, а місто заспоко́їлось. А Аталію вбили мечем у царсько́му домі.

Second Reading

Acts 14

І трапилось, що в Іконі́ї вкупі ввійшли вони до синагоги юдейської, і промовили так, що бе́зліч юдеїв й огре́чених увірували. Невірні ж юдеї підбу́рили та роз'ятри́ли душі поган на братів. Та проте довгий час пробули́ вони там, промовляючи мужньо про Господа, що свідо́цтво давав слову благода́ті Своєї і робив, щоб знаме́на та чу́да чинились їхніми руками. А в місті наро́д поділився, — і пристали одні до юдеїв, а інші тримались апо́столів. Коли ж кинулися ті погани й юдеї з своїми старши́ми, щоб зневажити їх та камінням побити, то, дізнавшись про це, вони повтікали до міст лікао́нських, до Лі́стри та Де́рвії, та в околиці їхні, і Єва́нгелію там звіща́ли. А в Лі́стрі сидів один чоловік, безвладний на ноги, що кривий був з утроби своєї матері, і ніко́ли ходити не міг. Він слухав, як Павло́ говорив, який пильно на нього споглянув, і побачив, що має він віру вздоровленим бути, то голосом гучни́м промовив: „Устань просто на ноги свої!“ А той скочив, і ходити почав. А люди, побачивши, що́ Павло́ вчинив, підне́сли свій голос, говорячи по-лікао́нському: „Боги людям вподі́бнились, та до нас ось зійшли!“ І Варнаву вони звали Зе́всом, а Герме́сом Павла, бо він провід мав у слові. А жрець Зе́вса, що святиня його перед містом була, припрова́див бики та вінки до воріт, та й з наро́дом прино́сити жертву хотів. Та коли про це почули апо́столи Варнава й Павло, то роздерли одежі свої, та й кинулися між наро́д, кричачи та говорячи: „Що́ це робите, люди? Таж і ми такі самі смерте́льні, подібні вам люди, і благовістимо́ вам, — від оцих ось марно́т наверну́тись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є. За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежка́ми своїми, але́ не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи́, та напо́внював їжею й радощами серця наші“. І, говорячи це, зале́две спинили наро́д не приносити їм же́ртов. А з Антіохі́ї та з Іконі́ї посхо́дились юдеї, і, підбуривши на́товп, камінням побили Павла, та й за місто геть виволікли, мавши думку, що вмер він. Коли ж учні його оточили, то він устав, та й вернувся до міста. А наступного дня він відбув із Варнавою в Де́рвію. І, як звістили Єва́нгелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лі́стру, та в Іконі́ю, та в Антіохі́ю, душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навча́ючи, що через великі у́тиски треба нам вхо́дити у Боже Царство. І рукопокла́ли їм пресві́терів по Церквах, і помолилися з по́стом та й їх передали Господе́ві, в Якого ввірували. Як вони ж перейшли Пісіді́ю, прибули в Памфілі́ю; і, звістивши Господнє Слово в Пергі́ї, вони в Атталі́ю ввійшли, а звідти поплинули в Антіохі́ю, звідки були благода́ті Божій віддані на ді́ло, що його й закінчи́ли. А прибувши та скликавши Церкву, вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними, і що відкрив двері віри поганам. І перебува́ли вони немали́й час із учнями.

Second Reading

Revelation 13

І я бачив звіри́ну, що виходила з моря, яка мала десять ро́гів та сім голів, а на ро́гах її було десять вінці́в, а на її го́ловах богознева́жні імена́. А звіри́на, що я її бачив, подібна до ри́ся була́, а но́ги її — як ведме́жі, а паща її — немов ле́в'яча паща. І змій дав їй свою силу, і престола свого́, і вла́ду велику. А одна з її голів була ніби забита на смерть, але рана смерте́льна її вздоро́вилась. І вся земля дивувалась, слідкуючи за звіри́ною! І вклонилися змієві, що дав вла́ду звіри́ні. І вклонились звірині, говорячи: „Хто до звіри́ни подібний, і хто воювати з нею може?“ І їй да́но уста, що говорили зухва́ле та богознева́жне. І їй да́но вла́ду ді́яти сорок два місяці. І відкрила вона свої у́ста на зневагу проти Бога, щоб богозневажа́ти Ім'я́ Його й оселю Його, та тих, хто на небі живе. І їй да́но прова́дити війну зо святими, та їх перемогти. І їй да́на вла́да над кожним племенем, і наро́дом, і язи́ком, і людом. І їй вкло́няться всі, хто живе на землі, що їхні імена не написані в книгах життя Агнця, зако́леного від закла́дин світу. Коли має хто вухо, нехай слухає: Коли хто до поло́ну веде́, — сам пі́де в поло́н. Коли хто мечем убиває, — такий мусить сам бути вбитий мече́м! Отут терпеливість та віра святих! І бачив я іншу звіри́ну, що вихо́дила з землі. І вона мала два роги, подібні ягня́чим, та говорила, як змій. І вона виконувала всю вла́ду першої звіри́ни перед нею, і робила, щоб земля та ті, хто живе на ній, вклонилися першій звіри́ні, що в неї вздоро́влена була її рана смерте́льна. І чинить вона великі ознаки, так що й огонь зводить з неба додолу перед людьми́. І зводить вона ме́шканців землі через ознаки, що їх да́но їй чинити перед звіри́ною, намовляючи ме́шканців землі зробити о́браза звіри́ни, що має рану від меча, та живе. І да́но їй вкла́сти духа о́бразові звіри́ни, щоб заговорив образ звірини, і зробити, щоб усі, хто не покло́ниться о́бразові звіри́ни, побиті були́. І зробить вона, щоб усім — малим і великим, багатим і вбогим, вільним і рабам — було да́но знаме́но на їхню прави́цю або на їхні чо́ла, щоб ніхто не міг ані купити, ані продати, якщо він не має знаме́на ймення звіри́ни, або числа ймення його. Тут мудрість! Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число лю́дське. А число її — шістсот шістдеся́т шість.

Second Reading

Hebrews 2:10-18

Бо належало, щоб Той, що все ради Нього й усе від Нього, Хто до слави привів багато синів, Провідника їхнього спасі́ння вчинив досконалим через стражда́ння. Бо Хто освячує, і ті, хто освя́чується — усі від Одно́го. З цієї причини не соромиться Він звати братами їх, кажучи: „Сповіщу́ про Ім'я́ Твоє бра́ттям Своїм, буду хвалити Тебе серед Церкви“! І ще: „На Нього я бу́ду надіятися“! І ще: „Ото Я та діти, яких Бог Мені дав“. А що ді́ти стали спільниками тіла та крови, то й Він став уча́сником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має вла́ду смерти, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто все життя стра́хом смерти тримався в неволі. Бо приймає Він не Анголі́в, але Авраамове насіння. Тому́ мусів бути Він у всьому подібний брата́м, щоб стати милости́вим та вірним Первосвящеником у Божих справах, для вблага́ння за гріхи людей. Бо в чо́му був Сам постраждав, ви́пробовуваний, у тому Він може й випробо́вуваним помогти.

Second Reading

3 John 5:1-10

Gospel

Matthew 24

І вийшов Ісус і від храму пішов. І підійшли Його учні, щоб Йому показати будинки храмо́ві. Він же промовив у відповідь їм: „Чи бачите ви все оце? Поправді кажу́ вам: Не зали́шиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!“ Коли ж Він сидів на Оли́вній горі, підійшли Його учні до Нього само́тньо й спитали: „Скажи нам, — коли станеться це? І яка буде ознака прихо́ду Твого й кінця віку?“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Стережіться, щоб вас хто не звів! Бо багато хто при́йде в Ім'я́ Моє, кажучи: „Я Христос“. І зведуть багатьох. Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки́, — глядіть, не лякайтесь, бо „статись належить тому“. Але це не кінець ще. Бо „повстане наро́д на народ, і царство на царство“, і голод, мор та землетруси настануть місця́ми. А все це — поча́ток терпінь породільних. На муки тоді видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть нена́видіти всі народи за Ймення Моє. І багато-хто в той час спокусяться, і видавати один о́дного будуть, і один о́дного будуть нена́видіти. Постане багато фальшивих пророків, — і зведу́ть багатьо́х. І через розрі́ст беззаконства любов багатьох охоло́не. А хто витерпить аж до кінця, — той буде спасе́ний! І проповідана буде ця Євангелія Царства по ці́лому світові, на свідо́цтво наро́дам усім. І тоді при́йде кінець! Тож, коли ви побачите ту „гидоту спусто́шення“, що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, — хто читає, нехай розуміє, — тоді ті, хто в Юдеї, нехай в го́ри втікають. Хто на покрівлі, нехай той не сходить узяти речі з дому свого́. І хто на полі, — хай назад не вертається взяти одежу свою. Горе ж вагі́тним і тим, хто годує грудьми́, за днів тих! Моліться ж, щоб ваша втеча не сталась зимою, ані в суботу. Бо скорбо́та велика настане тоді, „якої не було́ з первопо́чину світу аж досі“ й не бу́де. І коли б не вкороти́лись ті дні, не спаслася б ніяка люди́на; але через ви́браних дні ті вкоро́тяться. Тоді, як хто скаже до вас: „Ото, Христос тут" чи „Отам“, — не йміть віри. Бо постануть христи́ неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели́ б, коли б можна, і ви́браних. Оце Я наперед вам сказав. А коли скажуть вам: „Ось Він у пустині“ — не виходьте, „Ось Він у криївках“ — не вірте! Бо як бли́скавка та вибігає зо схо́ду, і з'являється аж до за́ходу, так буде і при́хід Сина Лю́дського. Бо де труп, — там зберуться орли́. І зараз, по скорботі тих днів, „сонце затьми́ться, і місяць не дасть свого світла“, і зорі попа́дають з неба, і сили небесні пору́шаться. І того ча́су на небі з'я́виться знак Сина Лю́дського, і тоді „заголосять всі зе́мні племе́на“, і побачать вони „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах небесних" із великою поту́гою й славою. І пошле анголі́в Своїх Він із голосним сурмови́м гуком, і зберуть Його ви́браних — „від вітрі́в чотирьох, від кінців неба аж до кі́нців його“. Від дерева ж фіґового навчіться при́кладу: коли віття його вже розпу́кується, і ки́неться листя, то ви знаєте, що близько вже літо. Так і ви: коли все це побачите, знайте, що бли́зько, — під дверима! Поправді кажу́ вам: не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться. Небо й земля промине́ться, але не минуться слова́ Мої! А про день той й годину не знає ніхто: ані анголи́ небесні, ані Син, — лише́ Сам Отець. Як було за днів Но́євих, так буде і при́хід Сина Лю́дського. Бо так само, як за днів до пото́пу всі їли й пили, женилися й заміж вихо́дили, аж до дня, „коли Ной увійшов до ковче́гу“, і не знали, аж поки пото́п прийшов та й усіх забрав, — так буде і при́хід Сина Лю́дського. Будуть двоє на полі тоді, — один ві́зьметься, а другий поли́шиться. Дві будуть молоти на жо́рнах, — одна ві́зьметься, а друга полишиться. Тож пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня при́йде Господь ваш. Знайте ж це, що коли б знав госпо́дар, о котрі́й сторожі при́йде зло́дій, то він пильнував би, і підкопа́ти свого дому не дав би. Тому бу́дьте готові й ви, — бо при́йде Син Лю́дський тієї години, коли ви не ду́маєте! Хто ж вірний і мудрий раб, якого пан поставив над своїми челя́дниками давати своєчасно поживу для них? Блаженний той раб, що пан його при́йде та зна́йде, що робить він так! Поправді кажу́ вам, що над ці́лим маєтком своїм він поставить його. А як той злий раб скаже у серці своїм: „Заба́риться пан мій прийти“, і зачне бити товаришів своїх, а їсти та пити з п'яни́цями, то пан того раба при́йде дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає. І він пополови́ні розі́тне його́, і визначить долю йому з лицемірами, — буде плач там і скре́гіт зубів!

Evening Prayer — Second Lesson

Romans 13

Нехай кожна люди́на ко́риться вищій вла́ді, бо немає вла́ди, як не від Бога, і вла́ди існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться вла́ді, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі ві́зьмуть о́суд на себе. Бо володарі — по́страх не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися вла́ди? Роби добро, і матимеш похвалу́ від неї, бо володар — Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо неда́рмо він носить меча́, він бо Божий слуга, ме́сник у гніві злочи́нцеві! Тому треба кори́тися не тільки ради стра́ху кари, але й ради сумління. Через це ви й пода́тки даєте, бо вони служи́телі Божі, саме тим за́вжди зайняті. Тож віддайте належне усім: кому податок — податок, кому ми́то — мито, кому страх — страх, кому честь — честь. Не будьте винні ніко́му нічо́го, крім того, щоб любити один о́дного. Бо хто іншого любить, той виконав Зако́на. Бо заповіді: „Не чини пере́любу“, „Не вбивай“, „Не кради́“, „Не свідку́й неправдиво“, „Не пожада́й“ й які інші, вони мі́стяться всі в цьому слові: „Люби свого бли́жнього, як самого себе!“ Любов не чинить зла ближньому, тож любов — викона́ння Зако́ну. І це тому́, що знаєте час, що пора нам уже пробуди́тись від сну. Бо тепер спасі́ння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували. Ніч минула, а день набли́зився, тож відкиньмо вчинки те́мряви й зодягнімось у зброю світла. Як удень, поступаймо доброчесно, не в гульні та п'я́нстві, не в пере́любі та розпусті, не в сварні́ та за́здрощах, але зодягні́ться Господом Ісусом Христо́м, а дого́дження тілу не обе́ртайте на пожадли́вість!

Gospel

Luke 9:28-45

І сталось після оцих слів днів за вісім, узяв Він Петра, і Івана, і Якова, та й пішов помолитись на го́ру. І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобрази́вся, а одежа Його стала біла й блиску́ча. І ось два му́жі з Ним розмовляли, — були то Мойсей та Ілля́, що з'явилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчи́ти. А Петро та прия́вні з ним були змо́рені сном, але, пробуди́вшись, бачили славу Його й обох му́жів, що стояли при Ньому. І сталось, як із Ним розлучались вони, то промовив Петро до Ісуса: „Учителю, добре нам бути отут! Поставмо ж отут три шатра: для Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі!“ Він не знав, що говорить... А як він говорив це, насу́нула хмара та їх заслони́ла. І вони полякались, як стали ті вхо́дити в хмару. І почувся ось голос із хмари, який промовляв: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“ А коли оцей голос лунав, Ісус Сам позостався. А вони промовча́ли, і ніко́му нічо́го тих днів не казали, що́ бачили. А наступного дня, як спустились з гори, перестрів Його на́товп великий. І закричав ось один чоловік із наро́ду й сказав: Учителю, благаю Тебе, — зглянься над сином моїм, бо одина́к він у мене! А ото дух хапає його, і він нагло кричить, і трясе ним, аж той пі́ну пускає. І, вимучивши він його, насилу відхо́дить. І у́чнів Твоїх я благав його вигнати, та вони не змогли“. А Ісус відповів і промовив: „О, роде невірний й розбе́щений, — доки бу́ду Я з вами, і терпітиму вас? Приведи́ свого сина сюди!“ А як той іще йшов, де́мон кинув його та затряс. Та Ісус заказав тому духу нечистому, — і вздоро́вив дитину, і віддав її батькові її. І всі дивувалися ве́личі Божій! „Вкладіть до вух своїх ці ось слова: Людський Син буде виданий людям до рук“. Проте́ не зрозуміли вони цього слова, було бо закрите від них, щоб його не збагнули, та боялись Його запита́ти про це слово.

Gospel

John 7:1-13

Після цього Ісус ходив по Галілеї, не хотів бо ходи́ти по Юдеї, бо юдеї шукали наго́ди, щоб убити Його. А надхо́дило свято юдейське — Ку́чки. І сказали до Нього брати Його: „Піди звідси, і йди до Юдеї, щоб і учні Твої побачили вчинки Твої, що Ти робиш. Тайкома́ бо не робить нічо́го ніхто, але сам прагне бути відо́мий. Коли Ти таке чиниш, то з'яви́ Себе світові“. Бо не вірували в Нього навіть брати Його! А Ісус промовляє до них: „Не настав ще Мій час, але за́вжди готовий час ваш. Вас нена́видіти світ не може, а Мене він нена́видить, бо Я сві́дчу про нього, що діла́ його злі. Ідіть на це свято, Я ж іще не піду́ на це свято, бо не ви́повнився ще Мій час“. Це сказавши до них, Він зоставсь у Галілеї. Коли ж вийшли на свято брати Його, тоді й Сам Він пішов, — не відкрито, але́ ніби по́тай. А юдеї за свята шукали Його та питали: „Де Він?“ І поголо́ска велика про Нього в наро́ді була. Одні говорили: „Він добрий“, а інші казали: „Ні, — Він зводить з дороги наро́д“. Та відкрито про Нього ніхто не казав, — бо боялись юдеїв.

Gospel

Matthew 23

Тоді промовив Ісус до народу й до учнів Своїх, і сказав: „На сиді́нні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що́ вони скажуть вам, — робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони — та не роблять того́! Вони ж в'яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на лю́дські раме́на, самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх пору́шити. Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомі́лля свої розширяють, і здовжують ки́тиці. І люблять вони передніші місця на бенке́тах, і передніші лавки́ в синагогах, і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: Учителю! А ви вчителями не звіться, — бо один вам Учитель, а ви всі брати́. І не називайте нікого отцем на землі, — бо один вам Отець, що на небі. І не звіться наста́вниками, — бо один вам Наста́вник, — Христос. Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде! Хто бо підно́ситься, — буде понижений, хто ж понижується, той піднесе́ться. Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми́ зачиняєте Царство Небесне, — бо й самі ви не вхо́дите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте! (Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдови́ні хати поїдаєте, і напо́каз молитесь довго, — через те осуд тяжчий ви при́ймете!) Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одно́го; а коли те стається, то робите його сином геє́нни, вдвоє гіршим від вас! Горе вам, проводирі́ ви сліпі, що говорите: „Коли хто поклянеться храмом, то нічого; а хто поклянеться золотом храму, то той винуватий“. Нерозумні й сліпі, — що бо більше: чи золото, чи той храм, що освячує золото? І: „Коли хто поклянеться же́ртівником, — то нічого, а хто поклянеться жертвою, що на нім, то він винуватий“. Нерозумні й сліпі, — що́ бо більше: чи жертва, чи той же́ртівник, що освячує жертву? Отож, хто клянеться же́ртівником, — клянеться ним та всім, що на ньому. І хто храмом клянеться, — клянеться ним та Тим, Хто живе в нім. І хто небом клянеться, — клянеться Божим престолом і Тим, Хто на ньому сидить. Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м'я́ти, і га́нусу й кми́ну, але найважливіше в Зако́ні поки́нули: суд, милосе́рдя та віру; це треба робити, і того не ки́дати. Проводирі́ ви сліпі, що відціджуєте комаря́, а верблю́да ковтаєте! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність ку́хля та миски, а всере́дині повні вони здирства й кривди! Фарисею сліпий, — очисти перше сере́дину кухля, щоб чистий він був і назо́вні! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробі́в побі́лених, які гарними зверху здаються, а всере́дині повні трупних кісто́к та всякої нечи́стости! Так і ви, — назовні здаєтеся лю́дям за праведних, а всере́дині повні лицемі́рства та беззаконня! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що пророкам надгро́бники ставите, і праведникам прикраша́єте пам'ятники, та говорите: „Якби ми жили́ за днів наших батьків, то ми не були б спільника́ми їхніми в крові пророків“. Тим самим на себе свідкуєте, що сини ви убивців пророків. Доповніть і ви міру провини ваших батьків! О змії, о ро́де гадю́чий, — я́к ви втечете від за́суду до геє́нни? І ось тому́ посилаю до вас Я пророків, і мудрих, і книжників; частину їх ви повбиваєте та розіпне́те, а частину їх ви бичува́тимете в синагогах своїх, і будете гнати з міста до міста. Щоб спала на вас уся праведна кров, що пролита була на землі, від крови Авеля праведного, аж до крови Заха́рія, Варахі́їного сина, що ви замордували його між храмом і же́ртівником! Поправді кажу вам: Оце все спаде на рід цей! Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до те́бе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як квочка збирає під крила курчаток своїх, — та ви не захотіли! Ось ваш дім залиша́ється порожній для вас! Говорю́ бо Я вам: Відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: „Благословенний, Хто йде у Господнє їм'я́!“