Today's Readings

First Reading

Acts 9:1-9

А Савл, іще дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвященика, попросив від нього листи́ у Дама́ск синагогам, щоб, коли зна́йде яких чоловіків та жінок, що тієї дороги вони, то зв'язати й приве́сти до Єрусалиму. А коли він ішов й наближа́вся до Дамаску, то ось нагло ося́яло світло із неба його, а він повали́вся на землю, і голос почув, що йому говорив: „Са́вле, Са́вле, — чому́ ти Мене переслідуєш?“ А він запитав: „Хто Ти, Пане?“ А Той: „Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку! “ А він, затрусившися та налякавшися, каже: „Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?“ А до нього Господь: „Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що́ маєш робити!“ А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та ніко́го не бачили. Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплю́щені мав, ніко́го не бачив... І за руку його повели́ й привели́ до Дамаску. І три дні невидю́щий він був, і не їв, і не пив.

First Reading

Isaiah 9

Наро́д, який в те́мряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смерти, Світло зася́є над ними! Ти помно́жиш наро́д цей, Ти збільши́ш йому радість. Вони перед лицем Твоїм будуть радіти, як радіють в жнива́, як ті́шаться в час, коли ділять здо́бич! Бо злама́в Ти ярмо́ тягару́ його, і ки́я з раме́на його, жезло його пригноби́теля, як за днів Мадія́ма. Усякий бо чобіт військо́вий, що гу́пає гу́чно, та оде́жа, попля́млена кров'ю, — стане все це поже́жею, за ї́жу огню! Бо Дитя народи́лося нам, да́ний нам Син, і вла́да на раме́нах Його, і кликнуть ім'я́ Йому: Ди́вний Пора́дник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру. Без кінця́ буде мно́житися панува́ння та мир на троні Давида й у ца́рстві його, щоб поставити міцно його й щоб підпе́рти його правосу́ддям та правдою відтепе́р й аж навіки, — ре́вність Господа Савао́та це зробить! Проти Якова слово послав був Госпо́дь, а впало воно на Ізра́їля, і пізна́є наро́д, увесь він, Єфре́м та мешканець Самарі́ї, що говорять з пихо́ю й наду́тістю се́рця: „Попа́дали цегли, а ми побуду́ємо з ка́меня те́саного, сікомо́ри позру́бувано, — та замінимо їх ке́драми!“ Та над ним Господь зміцнив противників Реціна, а його ворогів нацькува́в: Арама попе́реду, а филисти́млян поза́ду, і поже́рли Ізраїля ці́лою па́щею. При цьо́му всьому не відвернувсь Його гнів, і ви́тягнена ще рука Його! Та наро́д не зверну́вся до Того, Хто вра́зив його, і не шукали Господа Саваота. Тому́ то Господь відсік від Ізраїля го́лову й хвіст, пальму й очерети́ну за одного дня. Стари́й та поважа́ний — це та голова, а пророк, що навчає неправди, це хвіст. І сталося, що повода́тарі цього наро́ду зроби́лися зві́дниками, і гинуть прова́джені ними. Тому́ то його юнака́ми радіти не буде Госпо́дь, а до сирі́т його й його вдів милосердя не матиме, бо кожен безбожний й злочи́нець, і зло́бне всі уста говорять. При цьому всьому не відверну́всь Його гнів, і ви́тягнена ще рука Його! Бо зло́ба горить, як огонь, пожира́є терни́ну й будя́ччя, і пала́є по за́пустах лісу, і кру́тяться вверх стовпи диму. Від лютости Господа Саваота земля загори́ться, і стане наро́д, як пожи́ва огню, і не пощади́ть жоден брата свого́! І різати буде право́руч, та бу́де голодний, і же́ртиме зліва, але не наси́титься, кожен же́ртиме тіло раме́на свого́: Манасі́я — Єфре́ма, а Єфре́м — Манасі́ю, ра́зом обоє на Юду. При цьому всьому не відверну́всь Його гнів, і ви́тягнена ще рука Його!

First Reading

1 Kings 1:28-40

А цар Давид відповів та й сказав: „Покличте мені Вірсаві́ю!“ І прийшла́ вона перед царське́ обличчя, і стала перед царем. І присягну́в цар та й сказав: „Як живий Господь, що визволив душу мою від усякого лиха, — як присягнув я тобі Господом, Богом Ізраїля, говорячи: Син твій Соломо́н буде царюва́ти по мені, і він буде сидіти на моєму троні замість мене, — так я й зроблю́ цього дня!“ І вклонилася Вірсаві́я обличчям своїм до землі, і впала перед царем та й сказала: „Нехай живе пан мій, цар Давид, навіки!“ І сказав цар Давид: „Покличте мені священика Садо́ка, і пророка Ната́на та Бена́ю, сина Єгоя́диного“. І поприхо́дили вони перед царе́ве обличчя. І сказав цар до них: Візьміть із собою слуг вашого пана, і посадіть мого сина Соломона на мою му́лицю, і зведіть його до Ґіхону. А там помаже його священик Садок та пророк Натан на царя над Ізраїлем. І засурмі́ть у сурму́ та й скрикнете: Нехай живе цар Соломон! Потім пі́дете за ним, а він уві́йде та й сяде на моєму троні, і він буде царюва́ти замість мене, і йому наказав я бути володарем над Ізраїлем та над Юдою“. І відповів Беная, син Єгоядин, та й сказав: „Амінь. Так нехай скаже Господь, Бог пана мого царя! Як був Госпо́дь із паном моїм царем, так нехай буде з Соломоном, і нехай Він звели́чить трон його над трона пана мого царя Давида!“ І пішов священик Садок та пророк Натан, і Беная, син Єгоядин, і керетянин, і пелетянин, і посадили Соломона на мулицю царя Давида, та й повели́ його до Ґіхону. І взяв священик Садок рога оливи із скинії, та й помазав Соломона. І засурми́ли в сурму́, та й кричав увесь народ: „Нехай живе цар Соломон!“ І піднявся за ним ввесь народ. А народ грав на сопі́лках та радів великою радістю, аж земля розпада́лася від їхнього голосу!

Morning Prayer — First Lesson

2 Kings 8

А Єлисей говорив до жінки, що її сина він воскреси́в, кажучи: „Устань та й іди ти та дім твій, і мешкай дебудь, бо Господь прикликав голод, і він прийшов до кра́ю на сім літ“. І встала та жінка, і зробила за словом Божого чоловіка. І пішла вона та її дім, і заме́шкала в филистимському кра́ї сім літ. І сталося напри́кінці семи років, вернулася та жінка з филистимського кра́ю, і пішла до царя благати за свій дім та за своє поле. А цар говорив до Ґехазі, слуги Божого чоловіка, кажучи: „Розкажи мені про все те велике, що́ зробив Єлисей“. І сталося, як він оповідав цареві, що той воскресив померлого, аж ось та жінка, що він воскресив сина її, благає царя за свій дім та за своє поле. І сказав Ґехазі: „Пане мій ца́рю, оце та жінка, і це той син її, що воскресив Єлисей!“ І прийшов Єлисей до Дамаску, а Бен-Гадад, сирійський цар, хворий. І доне́сено йому, кажучи: „Божий чоловік прийшов аж сюди!“ І сказав цар до Газаїла: „Візьми в свою руку подару́нка, та й іди зустріти чоловіка Божого. І запитайся Господа через нього, кажучи: „Чи ви́дужаю я від оцієї хвороби?“ І пішов Газаїл спіткати його, і взяв подару́нка в руку свою́, та зо всього добра́ Дамаску тягару́ на сорок верблю́дів. І прийшов, і став перед ним та й сказав: „Син твій Бен-Гадад, цар сирійський, послав мене до тебе, питаючи: Чи видужаю я з оцієї хвороби?“ І сказав до нього Єлисей: „Іди, скажи йому: Жити — жи́тимеш, та Господь показав мені, що напевно помре він“. І наставив він обличчя своє на нього, і довго вдивлявся, аж той збенте́жився. І заплакав Божий чоловік. А Газаїл сказав: „Чого плаче мій пан?“ А той відказав: „Бо знаю, що ти зробиш лихо Ізраїлевим синам: їхні тверди́ні пустиш з огнем, і їхніх воякі́в позабива́єш мече́м, і дітей їхніх порозбиваєш, а їхнє вагітне́ — посічеш“. А Газаїл сказав: „Та що таке твій раб, цей пес, що зробить таку велику річ?“ І сказав Єлисей: „Господь показав мені тебе царем над Сирією!“ І пішов він від Єлисея, і прийшов до свого пана. А той сказав йому: „Що́ говорив тобі Єлисей?“ І він сказав: „Говорив мені: жити — жи́тимеш!“ I сталося другого дня, і взяв він покрива́ло, і намочив у воді, і поклав на його обличчя, — і той помер. І зацарював Газаїл замість нього. А п'ятого року Йорама, Ахавого сина, Ізраїлевого царя, за Йосафата, Юдиного царя, зацарював Єгорам, син Йосафатів, цар Юдин. Він був віку тридцяти й двох літ, коли зацарював, а царював вісім літ в Єрусалимі. І ходив він дорогою Ізраїлевих царів, як робив Ахавів дім, бо Ахавова дочка́ була йому за жінку. І робив він зло в Господніх оча́х. Та не хотів Господь погубити Юду ради раба Свого Давида, як обіцяв був йому дати світильника йому та синам його по всі дні. За його днів збунтува́вся був Едом, — вийшли з-під Юдиної руки, і настанови́ли над собою царя. І пішов Йорам до Цаіру, а з ним усі колесни́ці. І сталося, коли він уночі встав і побив Едома, що оточив був його, і керівникі́в колесни́ць, то народ повтікав до наметів своїх. І збунтувався Едом, і вийшов з-під Юдиної руки, і так є аж до цього дня. Тоді того ча́су збунтувалася й Лівна. А решта діл Йорама, та все, що́ він зробив, ось вони написані в Книзі Хроніки Юдиних царів. І спочив Йорам із батька́ми своїми, і був похо́ваний із батьками своїми в Давидовому Місті, а замість нього зацарював син його Аха́зія. У дванадцятому році Йорама, Ахавого сина, Ізраїлевого царя, зацарював Ахазія, син Єгорама, Юдиного царя. Ахазія був віку двадцяти і двох літ, коли він зацарював, і царював він один рік в Єрусалимі. А ім'я́ його матері — Аталія, дочка́ Омрі, Ізраїлевого царя. І ходив він дорогою Ахавого дому, і робив зло в Господніх оча́х, як і Ахавів дім, бо він був зять Ахавого дому. І пішов він з Йорамом, Ахавовим сином, на війну з Газаїлом, сирійським царем, до ґілеадського Рамоту, та побили сирі́яни Йорама. І вернувся цар Йорам лікуватися в Їзрее́лі від тих ран, що вчинили йому сирі́яни в Рамі, як він воював з Газаїлом, сирійським царем. А Ахазія, Єгорамів син, цар Юдин, зійшов побачити Йорама, Ахавового сина, в Їзреелі, бо той був слаби́й.

Epistle

Ephesians 4:7-13

А кожному з нас да́на благода́ть у міру дару Христового. Тому́ й сказано: „Піднявшися на висоту́, Ти полоне́них набрав і лю́дям дав да́ри!“ А те, що „піднявся був“, що́ то, як не те, що перше й зійшов був до найнижчих місць землі? Хто зійшов був, Той саме й піднявся ви́соко над усі небеса́, щоб напо́внити все. І Він, отож, настанови́в одних за апо́столів, одних за пророків, а тих за благові́сників, а тих за па́стирів та вчителі́в, щоб приготува́ти святих на ді́ло служби для збудува́ння тіла Христового, аж поки ми всі не дося́гнемо з'єднання віри й пізна́ння Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти́,

First Reading

Exodus 30

І зробиш жертівника на каді́ння кади́ла, — з акаційного дерева зробиш його. Лікоть довжина́ його, і лікоть ширина́ його, — квадрато́вий нехай буде він, а два лікті вишина́ його. З нього виходитимуть ро́ги його. І пообкладаєш його щирим золотом, — дах його та стіни його навко́ло, та ро́ги його. І зробиш йому вінця золотого навко́ло. І дві золоті каблучки зробиш йому під вінця його, — на двох боках його зробиш, на двох сторонах, — і буде це на вклада́ння для держакі́в, щоб ними носити його. І поробиш держаки́ з акаційного дерева, і пообкладаєш їх золотом. І поставиш його перед завісою, що над ковчегом свідо́цтва, перед віком, що на свідо́цтві, яким Я буду тобі об'являтися там. І бу́де Аарон кадити на ньому кадило па́хощів щора́нку, — коли він поправлятиме лямпадки, то буде кадити його. І при запа́ленні лямпадок під, вечір він буде кадити його. Це постійне кадило перед Господнім лицем на ваші покоління! Не запалите на ньому чужого кадила, ані цілопа́лення, ані жертви хлі́бної, і жертви рідинної не бу́дете лити на ньому. І складе́ Аарон о́купа на роги його, раз у році, — з крови жертви за гріх раз у році дня Оку́плення складе́ він окупа на нього на ваші покоління. Це найсвятіше для Господа!“ І промовив Господь до Мойсея, говорячи: „Коли будеш робити пере́лік Ізра́їлевих синів за тими, кого повинно лічити, то дадуть вони кожен викупа за душу свою Господе́ві при переліку їх, — і не буде між ними моровиці при переліку їх. Оце дасть кожен, що переходить на переліку: половину ше́кля, на міру шеклем святи́ні, — двадцять ґер той шекель; половина цього шекля — прино́шення для Господа. Кожен, хто переходить на переліку, від віку двадцяти літ і вище, дасть прино́шення для Господа. Багатий не побільши́ть, а вбогий не зме́ншить від половини шекля, даючи прино́шення Господе́ві для склада́ння окупу за ваші душі. І ві́зьмеш гроші окупу від Ізраїлевих синів, та й даси їх на роботу скинії заповіту. І буде воно Ізраїлевим синам на пам'ять перед Господнім обличчям для оку́плення за ваші душі“. I Господь промовляв до Мойсея, гово́рячи: „І зробиш умивальницю з міді, і підстава її — мідь, на вмива́ння. І поставиш її між скинією заповіту й між же́ртівником, і наллєш туди води. І бу́дуть Аарон та сини його мити з неї свої руки та ноги свої. Коли вони вхо́дитимуть до скинії заповіту, то будуть мити в воді, — щоб їм не вмерти, або коли будуть відходити до же́ртівника на слу́ження, щоб спалити огняну́ жертву для Господа. І будуть вони вмивати руки свої та ноги свої, — щоб їм не вмерти. І бу́де це для них вічна постанова, — для нього й для наща́дків його на їхні покоління!“ І Госпо́дь промовляв до Мойсея, гово́рячи: „А ти візьми собі найкращих пахощів: самотечної мірри п'ять сотень шеклів, і запашно́го цинамону половину його: двісті й п'ятдеся́т, і запашної очере́тини — двісті й п'ятдеся́т, і касії п'ять сотень шеклів на міру шеклем святині, та гін оли́вкової оливи. І зробиш її миром святого пома́зання, масть скла́дену, робота робітника масти. Це буде миро святого пома́зання. І намасти́ш ним ски́нію запові́ту, і ковче́га свідо́цтва, і стола та всі речі його, і свічника та речі його, і жертівника кадила, і жертівника цілопа́лення та всі речі його, і вмивальницю та підставу її. І освятиш їх, і стануть вони найсвяті́шим, — усе, що доторкне́ться до них, освя́титься! І помажеш Аарона та синів його, та посвятиш їх на священнослу́ження Мені. А до синів Ізраїлевих будеш говорити, ка́жучи: Це буде Мені миро святого пома́зання на ваші покоління. На лю́дське тіло не буде воно лите, і за постановою про нього не буде робитися, як воно, — святиня воно, воно буде святиня для вас! Кожен, хто сам робитиме масть, як воно, і хто дасть із нього на чужого, той буде витятий із наро́ду свого́“. І промовив Господь до Мойсея: „Візьми собі пахощів: бальза́му, і ониху, і хелбану, пахощів, та чистого ла́дану, — кожне буде в рівній частині. І зробиш з цього кадило, масть, робота робітника масти, посолене, чисте, святе. І зітреш із неї надрібно, і даси з неї перед обличчям свідо́цтва в скинії заповіту, що Я буду являтися тобі там, — це буде найсвятіше для вас! А кадило, що зробите, за постановою про нього це зробите собі, — воно буде тобі святість для Господа! Кожен, хто зробить, як воно, щоб нюхати з нього, той буде витятий із наро́ду свого́!“

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 11

І сталось, коли Ісус перестав навчати дванадцятьо́х Своїх учнів, Він звідти пішов, щоб учити, і по їхніх містах проповідувати. Прочувши ж Іван у в'язни́ці про дії Христові, послав через учнів своїх, щоб Його запитати: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви чуєте й бачите: „Сліпі прозріва́ють“, і криві ходять, стають чистими прокаже́ні, і чують глухі, і померлі встають, а „вбогим звіщається Добра Нови́на“. І блаженний, хто через Мене споку́си не ма́тиме!“ Як вони ж відійшли, Ісус про Івана почав говорити наро́дові: „На що́ ви ходили в пустиню дивитися? Чи на очерет, що вітер гойда́є його́? Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто носить м'яке́, — по палатах царськи́х. По що́ ж ви ходили? Може бачити пророка? Так, кажу вам, — навіть більш, як пророка. Бо це ж той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготує!“ Поправді кажу вам: Між наро́дженими від жінок не було більшого над Івана Христителя! Та найменший у Царстві Небеснім — той більший від нього! Від днів же Івана Христителя й досі Царство Небесне здобува́ється силою, і ті, хто вживає зусилля, хапа́ють його. Усі бо Пророки й Зако́н до Івана прові́щували. Коли ж хочете знати, — то Ілля він, що має прийти. Хто́ має ву́ха, — нехай слухає! До кого ж цей рід прирівняю? — До хлоп'ят він подібний, що на ринку сидять та вигукують іншим, і кажуть: „Ми вам грали, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“. Бо прийшов був Іван, що не їв і не пив, вони ж кажуть: „Він де́мона має“. Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, вони ж кажуть: „Чоловік ось, ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“. І виправдалася мудрість своїми діла́ми“. Ісус тоді став докоряти містам, де́ відбуло́ся найбільш Його чуд, що вони не покаялись: „Горе тобі, Хоразі́не, горе тобі, Вефсаї́до! Бо коли б то в Ти́рі й Сидо́ні були відбули́ся ті чу́да, що сталися в вас, то давно б вони ка́ялися в волосяни́ці та в по́пелі. Але кажу́ вам: Легше буде дня судного Тиру й Сидону, ніж вам! А ти, Капернау́ме, що „до неба піднісся, — аж до аду ти зі́йдеш“. Бо коли б у Содомі були відбули́ся ті чу́да, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сього́днішній день. Але кажу́ вам, що содо́мській землі буде легше дня судного, аніж тобі!“ Того ча́су, навчаючи, промовив Ісус: „Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовля́там відкрив. Так, Отче, — бо Тобі так було до вподо́би! Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити. Прийдіть до Мене, усі стру́джені та обтя́жені, — і Я вас заспоко́ю! Візьміть на себе ярмо́ Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покі́рливий, — і „зна́йдете спо́кій ду́шам своїм“. Бож ярмо Моє любе, а тяга́р Мій легки́й!“

Responsorial Psalm

Psalm 62

Gospel

John 17:1-11

По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: „Прийшла, Отче, година, — прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе, бо Ти дав Йому вла́ду над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому. Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його. Я прославив Тебе на землі, — доверши́в Я те ді́ло, що Ти дав Мені ви́конати. І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав. Я Ім'я́ Твоє виявив лю́дям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли́ Твоє слово. Тепер пізнали вони, що все те, що Ти Мені дав, від Тебе похо́дить, бо слова́, що дав Ти Мені, Я їм передав, — і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене. Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, — Твої бо вони! Усе бо Моє — то Твоє, а Твоє — то Моє, і просла́вивсь Я в них. І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, — заховай в Ім'я́ Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!

Responsorial Psalm

Psalm 124

Responsorial Psalm

Psalm 133

Responsorial Psalm

Psalm 131

Evening Prayer — First Lesson

2 Kings 9

А пророк Єлисей покликав одно́го з пророчих синів і сказав йому: „Підпережи́ свої сте́гна, і візьми це горня́ оливи в свою руку, і йди до ґілеа́дського Рамо́ту. І при́йдеш туди, і побач там Єгу́, сина Йосафа́та, Німшієвого сина. І ти вві́йдеш, і ві́зьмеш його з-між братів його, і введеш його до вну́трішньої кімна́ти. І ві́зьмеш горня́ цієї оливи, і ви́ллєш на його голову та й скажеш: Так сказав Господь: Пома́зую тебе на царя над Ізраїлем! А по тому відчи́ниш двері й утечеш, і не будеш чекати“. І пішов той слуга, слуга пророка, до ґілеадського Рамоту. І прийшов він, аж ось сидять керівники́ ві́йська. І він сказав: „Слово мені до тебе, о керівнику!“ А Єгу відказав: „До ко́го з усіх нас?“ І той сказав: „До тебе, о керівнику!“ І він устав, і вийшов до дому, а той вилив оливу на його голову. І сказав він йому: „Так сказав Господь, Бог Ізраїля: Пома́зую тебе на царя над народом Господнім, над Ізраїлем! І ти поб'єш дім Ахава, пана свого, і помстиш за кров Моїх рабів пророків, і за кров усіх Господніх рабів від руки Єзаве́лі. І згине ввесь Ахавів дім, і ви́гублю Ахавові навіть те, що мочиться на стіну́, і невільного та вільного в Ізраїлі! І зроблю́ Ахавів дім, як дім Єровоама, Неватового сина, і як дім Баші, сина Ахійїного. А Єзаве́лю з'їдять пси в Їзрее́левій діля́нці, і не буде, хто б її поховав“. І відчини́в він двері та й утік... А Єгу́ вийшов до слуг свого пана, і вони сказали йому: „Чи все гаразд? Чого прихо́див той несамови́тий до тебе?“ А він відказав: „Ви знаєте того чоловіка та його мову“. А вони відказали: „Неправда! Розкажи ж нам!“ І той сказав: „Отак і так сказав він до мене, говорячи: Так сказав Господь: Пома́зую тебе на царя над Ізраїлем!“ А ті поспішно взяли́ кожен шати свої, і постели́ли під ним на верху́ сходів. І засурми́ли вони в сурму́, і сказали: „Зацарював Єгу!“ І змовився Єгу, син Йосафа́та, Німшієвого сина, проти Йорама. А Йорам стеріг ґілеадського Рамота, він та ввесь Ізраїль перед Газаїлом, сирійським царе́м. І вернувся цар Єгора́м лікуватися в Їзреелі від ран, що вчинили йому сирі́яни, як він воював з Газаїлом, сирійським царем. І сказав Єгу: „Якщо згода ваша на те, нехай не вийде жо́ден утікач із міста, щоб піти доне́сти в Їзреелі“. І сів ве́рхи Єгу, і поїхав до Їзреелу, бо Йорам лежав там. А Ахазія, цар Юдин, зійшов побачити Йорама. А на башті в Їзрее́лі стояв вартови́й. І побачив він на́товп Єгуїв, як він ішов, і сказав: „Я бачу на́товп!“ А Єгорам відказав: Візьми верхівця́, і пошли назу́стріч їм, і нехай він скаже: Чи все гаразд?“ І відправився верхіве́ць назу́стріч йому, і сказав: „Так сказав цар: Чи все гара́зд?“ А Єгу́ відказав: „Що́ тобі до того? Повертай за мною!“ І доніс вартови́й, говорячи: „Прийшов той посо́л аж до них, та не вернувся“. І послав він другого верхівця́, і він прийшов до них та й сказав: „Так сказав цар: Чи все гара́зд?“ А Єгу відказав: „Що тобі до гара́зду? Повертай за мною!“ І доніс вартови́й, говорячи: „Прийшов він аж до них, та не вернувся. А кі́нна їзда́, як їзда Єгу, Німшієвого сина, бо їде несамовито“. І сказав Єгорам: „Запрягай!“ І запріг його колесни́цю. І відправився Єгорам, Ізраїлів цар, та Ахазія, Юдин цар, кожен своєю колесни́цею, щоб зустріти Єгу, — і спітка́ли його в діля́нці їзреелянина Навота. І сталося, як Єгорам побачив Єгу, то сказав: „Чи все гаразд, Єгу?“ А той відказав: „Який гаразд при пере́любі твоєї матері Єзавелі та її багатьох чарів?“ І обернув Єгорам руки свої та й утік. І сказав він Ахазії: „Зра́да, Ахазіє!“ А Єгу взяв лука в руку свою, і вдарив Єгорама між його раме́нами, — і проби́ла стріла його серце, і він похили́вся на колесни́ці своїй... І сказав Єгу до Бідкара, вельможі свого́: „Візьми, кинь його на діля́нці поля їзреелянина Навота. Бо пам'ятай, — я й ти ї́хали вдвох за Ахавом, батьком його, а Господь прорік на нього оце пророцтво: Поправді кажу, що бачив Я вчора кров Навота та кров синів його, говорить Господь, і відплачу́ тобі на цій же діля́нці, говорить Господь. А тепер кинь його на цій діля́нці за словом Господнім“. А Ахазія, Юдин цар, побачив це, і втікав дорогою на Бет-Гаґґан, а Єгу́ погна́вся за ним і сказав: „Убийте й його на колесни́ці!“ І поранили його в Маале-Ґурі, що при Ївлеамі, а він утік до Меґіддо та й помер там. А раби його відве́зли його ве́рхи до Єрусалиму, та й поховали його в його гро́бі з батька́ми його в Давидовому Місті. А в одина́дцятому році Йорама, Ахавового сина, над Юдою зацарював Ахазія. І прийшов Єгу до Їзрее́ля, а Єзаве́ль почула про це, і нафарбувала очі свої, і прикра́сила голову свою, та й виглянула через вікно. А Єгу входить до брами. І сказала вона: „Чи все гаразд, Зімрі, убивце пана свого́?“ І підняв він обличчя своє до вікна та й сказав: „Хто зо мною, хто?“ І виглянули до нього два-три є́внухи. А він сказав: „Скиньте її!“ І викинули її, — і бри́знула кров її на стіну́ та на коні. І він топтав її... І він увійшов, і їв та пив, та й сказав: „Підіть до тієї прокля́тої, і поховайте її, бо все ж таки вона царева дочка́!“ І пішли поховати її, та не знайшли з неї нічо́го, а тільки че́репа, та ноги, та долоні рук. І вони вернулися, і доне́сли йому про це. А він відказав: „Це слово Господа, що казав був через раба Свого тішб'янииа Іллю, говорячи: В Їзрее́левій діля́нці пси з'їдять Єзаве́лине тіло! І буде Єзаве́лин труп, як погні́й на пове́рхні поля в Їзреелевій діля́нці, так що не скажуть: Це Єзаве́ль“.

Second Reading

Acts 13

А в Антіохі́ї, у та́мошній Церкві були ці пророки та вчителі́: Варнава й Семен, званий Ні́ґер, і кіріне́янин Луцій, і Манаї́л, що був вигодуваний із тетра́рхом Іродом, та ще Савл. Як служили ж вони Господе́ві та по́стили, прорік Святий Дух: „Відділіть Варнаву та Са́вла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!“ Тоді, попо́стивши та помолившись, вони руки поклали на них, і відпустили. Вони ж, послані бувши від Духа Святого, прийшли в Селевкі́ю, а звідти до Кіпру відпли́нули. Як були ж в Саламі́ні, то звіщали вони Слово Боже по синагогах юдейських; до по́слуг же мали й Івана. А коли перейшли аж до Па́фи ввесь о́стрів, то знайшли ворожби́та одно́го, лжепророка юде́янина, йому на ім'я́ Варісу́с. Він був при проко́нсулі Сергії Па́влі, чоловіку розумнім. Той закликав Варнаву та Са́вла, і прагнув послухати Божого Слова. Але їм опирався Елі́ма ворожби́т той, — бо ім'я́ його перекладається так, — і намагавсь відвернути від віри проко́нсула. Але Савл, що й Павло він, перепо́внився Духом Святим і на нього споглянув, і промовив: „О сину дияволів, повний всякого пі́дступу та всілякої злости, ти во́рогу всякої правди! Чи не перестанеш ти плутати про́стих Господніх доріг? І тепер ось на тебе Господня рука, — ти станеш сліпий, і сонця бачити не будеш до ча́су!“ І миттю обняв того мо́рок та те́мрява, і став він ходити навпо́мацки та шукати повода́тора. Тоді той проко́нсул, як побачив, що́ сталося, увірував, і дивувався науці Господній! І, як від Па́фа Павло й ті, хто з ним був, відпливли́, то вони прибули́ в Памфілійську Пергі́ю. А Іван, відлучившись від них, повернувся до Єрусалиму. А вони, пішовши з Пергії, прийшли до Пісідійської Антіохії, і дня суботнього до синагоги ввійшли й посідали. А по відчита́нні Зако́ну й Пророків, старші́ синагоги послали до них, переказуючи: „Мужі-браття, якщо маєте слово потіхи для люду, промовте!“ Тоді Павло встав, і давши знака рукою, промовив: „Послухайте, мужі ізра́їльтяни, та ви, богобійні! Бог цих Ізраїлевих людей вибрав Собі отців наших, і підвищив наро́д, як він перебува́в у єгипетськім кра́ї, і рукою поту́жною вивів їх із нього, і літ із сорок Він їх годував у пустині, а вигубивши сім наро́дів в землі ханаа́нській, поділив жеребко́м їхню землю між ними, ма́йже що по чотириста й п'ятидесяти ро́ках. Після того аж до Самуїла пророка Він їм суддів дава́в. А потім забажали царя, і Бог дав їм Сау́ла, сина Кі́сового, мужа з Веніями́нового племени, на чотири десятки років. А його віддаливши, поставив царем їм Дави́да, про якого й сказав, засвідчуючи: „Знайшов Я Давида, сина Єссе́євого, чоловіка за серцем Свої́м, що всю волю Мою він виконувати бу́де“. За обітницею, із його насіння підняв Бог Ісуса, як спасі́ння Ізраїлеві, як Іван — перед самим прихо́дом Його — усьо́му наро́дові Ізраїлевому проповідував хрищення на покая́ння. А коли свою путь Іван виконав, то він промовляв: „Я не Той, за Кого́ ви мене вважаєте, але йде он за мною, що Йому розв'язати ремінця́ від узуття́ Його я недостойний“. Мужі-браття, сини роду Авраамового, та хто богобоя́зний із вас! Для вас було по́слане слово спасі́ння цього́. Бо ме́шканці Єрусалиму та їхня старши́на Його не пізнали, а пророчі слова — які щосуботи читаються — вони спо́внили при́судом, і хоч жа́дної провини смерте́льної в Ісусі вони не знайшли, все ж просили Пилата вбити Його. Коли ж усе ви́повнилось, що про Нього написане, то зняли Його з дерева, та й до гробу поклали. Але Бог воскресив Його з мертвих! Він з'являвся багато днів тим, що були поприхо́дили з Ним із Галілеї до Єрусалиму, і що тепер вони свідки Його перед лю́дьми. І ми благовістимо́ вам ту обі́тницю, що да́на була нашим отцям, що її нам, їхнім дітям, Бог виконав, воскресивши Ісуса, як написано в другім псалмі: „Ти Мій Син, — Я сьогодні Тебе породив!“ А що Він воскресив Його з мертвих, щоб більш не вернувся в зотлі́ння, те так заповів: „Я дам вам ті милості, що обіцяні вірно Давиду були!“ Тому́ то й деінде говорить: „Не даси Ти Своєму Святому побачити тлі́ння!“ Бо Давид, що ча́су свого послужив волі Божій, спочив, і злучився з отцями своїми, і тлі́ння побачив. Але Той, що Бог воскресив Його з мертвих, тлі́ння не побачив. Отже, мужі-браття, хай відо́мо вам буде, що про́щення гріхів через Нього звіщається вам. І в усім, у чому ви не могли ви́правдатись Зако́ном Мойсеєвим, через Нього випра́вдується кожен віруючий. Отож, стережіться, щоб на вас не прийшло, що в Пророків провіщене: „Дивіться, погордю́щі, і дивуйтеся та пощезайте, бо Я ді́ло роблю́ за днів ваших, те ді́ло, що йому не повірите ви, якби хто розповів вам!“ А як стали вихо́дити вони, то їх про́шено, щоб на другу суботу до них говорили ті самі слова́. А коли розійшлась синагога, то багато з юдеїв та й із нововірців побожних пішли за Павло́м та Варнавою, а вони промовляли до них і намовляли їх перебувати в благодаті Божій. А в наступну суботу зібралося майже все місто послухати Божого Сло́ва. Як юдеї ж побачили на́товп, то напо́внились за́здрощів, і стали перечити мові Павла та богозневажати. Тоді Павло та Варнава мужньо промовили: „До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте, а себе вважаєте за недостойних вічного життя, то ось до поган ми зверта́ємось. Бо так заповів нам Господь: „Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасі́нням Ти був аж до кра́ю землі!“ А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували. І ширилось Сло́во Господнє по ці́лій країні. Юдеї ж підбили побожних впливових жінок та значніших у місті, і зняли́ переслі́дування на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із своєї землі. Вони ж, обтрусивши із ніг своїх порох на них, подалися в Іконі́ю. А учні сповня́лися радощів і Духа Святого.

Second Reading

Revelation 12

І з'явилась на небі велика ознака: Жі́нка, зодя́гнена в сонце, а під ногами її місяць, а на її голові вінок із дванадцяти́ зір. І вона мала в утробі, і кричала від болю, та му́ки терпіла від по́роду. І з'явилася інша ознака на небі, — ось змій червоноогняни́й, великий, що мав сім голів та десять ро́гів, а на його го́ловах сім вінці́в. Його хвіст змів третину зір із неба та й кинув додолу. І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з'їсти дитину її, коли вро́дить. І дитину вроди́ла вона чоловічої ста́ті, що всі наро́ди має па́сти залі́зним жезлом. І дитина її була взята до Бога, і до престолу Його. А жінка втекла́ на пустиню, де вона мала місце, від Бога для неї вгото́ване, щоб там годува́ли її тисячу двісті шістдеся́т день. І сталась на небі війна: Михаїл та його анголи́ вчинили зо змієм війну́. І змій воював та його анголи, та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі. І ски́нений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана́, що зво́дить світ, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи́ були скинені. І я почув гучний голос на небі, який говорив: „Тепер настало спасі́ння, і сила, і царство нашого Бога, і вла́да Христа Його, бо скинений той, хто братів наших ска́ржив, хто перед нашим Богом оска́ржував їх день і ніч! І вони його перемогли кров'ю Агнця та словом свого засві́дчення, і не полюбили життя свого навіть до смерти! Через це звесели́ся ти, небо, та ті, хто на нім пробуває! Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має!“ А коли змій побачив, що додолу він ски́нений, то став переслі́дувати жінку, що вродила хлоп'я́. І жінці да́ні були два крила великого орла, щоб від змі́я летіла в пустиню до місця свого, де будуть її годувати час, і часи́, і півча́су. I пустив змій за жінкою з уст своїх во́ду, як рі́чку, щоб річка схопи́ла її. Та жінці земля помогла, — і розкрила земля свої у́ста, та й випила річку, яку змій пустив із своїх уст. І змій розлютува́вся на жінку, і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідо́цтво Ісусове. І я став на морсько́му піску́.

Second Reading

Hebrews 2:1-9

Через це подобає нам більше вважати на почуте, шоб ми не відпали коли. Коли бо те слово, що сказали його анголи́, було певне, а всякий пере́ступ та непо́слух прийняли́ справедливу заплату, то як ми втечемо́, коли ми не дбали про таке велике спасі́ння? Воно проповідувалося споча́тку від Го́спода, стве́рдилося нам через тих, хто почув, коли Бог був засві́дчив озна́ками й чу́дами, і різними силами та обдарува́нням Духом Святим із волі Своє́ї. Бо Він не піддав ангола́м світ майбутній, що про нього говоримо. Але хтось десь засві́дчив був, кажучи: „Що́ є чолові́к, що Ти пам'ята́єш про ньо́го, і син лю́дський, якого відвідуєш? Ти його вчинив мало меншим від анголів, і честю й вели́чністю Ти вінчаєш його, і поставив його́ над діла́ми рук Своїх, усе піддав Ти під ноги йому́“! А коли Він піддав йому все, то не залиши́в нічого йому непідда́ного. А тепер ще не бачимо, щоб підда́не було йому все. Але бачимо Ісуса, мало чим уменшеним від анголі́в, що за перете́рплення смерти Він уві́нчаний честю й вели́чністю, щоб за благода́ттю Божою смерть скуштува́ти за всіх.

Second Reading

2 John 5:1-10

Gospel

Matthew 23

Тоді промовив Ісус до народу й до учнів Своїх, і сказав: „На сиді́нні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що́ вони скажуть вам, — робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони — та не роблять того́! Вони ж в'яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на лю́дські раме́на, самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх пору́шити. Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомі́лля свої розширяють, і здовжують ки́тиці. І люблять вони передніші місця на бенке́тах, і передніші лавки́ в синагогах, і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: Учителю! А ви вчителями не звіться, — бо один вам Учитель, а ви всі брати́. І не називайте нікого отцем на землі, — бо один вам Отець, що на небі. І не звіться наста́вниками, — бо один вам Наста́вник, — Христос. Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде! Хто бо підно́ситься, — буде понижений, хто ж понижується, той піднесе́ться. Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми́ зачиняєте Царство Небесне, — бо й самі ви не вхо́дите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте! (Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдови́ні хати поїдаєте, і напо́каз молитесь довго, — через те осуд тяжчий ви при́ймете!) Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одно́го; а коли те стається, то робите його сином геє́нни, вдвоє гіршим від вас! Горе вам, проводирі́ ви сліпі, що говорите: „Коли хто поклянеться храмом, то нічого; а хто поклянеться золотом храму, то той винуватий“. Нерозумні й сліпі, — що бо більше: чи золото, чи той храм, що освячує золото? І: „Коли хто поклянеться же́ртівником, — то нічого, а хто поклянеться жертвою, що на нім, то він винуватий“. Нерозумні й сліпі, — що́ бо більше: чи жертва, чи той же́ртівник, що освячує жертву? Отож, хто клянеться же́ртівником, — клянеться ним та всім, що на ньому. І хто храмом клянеться, — клянеться ним та Тим, Хто живе в нім. І хто небом клянеться, — клянеться Божим престолом і Тим, Хто на ньому сидить. Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м'я́ти, і га́нусу й кми́ну, але найважливіше в Зако́ні поки́нули: суд, милосе́рдя та віру; це треба робити, і того не ки́дати. Проводирі́ ви сліпі, що відціджуєте комаря́, а верблю́да ковтаєте! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність ку́хля та миски, а всере́дині повні вони здирства й кривди! Фарисею сліпий, — очисти перше сере́дину кухля, щоб чистий він був і назо́вні! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробі́в побі́лених, які гарними зверху здаються, а всере́дині повні трупних кісто́к та всякої нечи́стости! Так і ви, — назовні здаєтеся лю́дям за праведних, а всере́дині повні лицемі́рства та беззаконня! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що пророкам надгро́бники ставите, і праведникам прикраша́єте пам'ятники, та говорите: „Якби ми жили́ за днів наших батьків, то ми не були б спільника́ми їхніми в крові пророків“. Тим самим на себе свідкуєте, що сини ви убивців пророків. Доповніть і ви міру провини ваших батьків! О змії, о ро́де гадю́чий, — я́к ви втечете від за́суду до геє́нни? І ось тому́ посилаю до вас Я пророків, і мудрих, і книжників; частину їх ви повбиваєте та розіпне́те, а частину їх ви бичува́тимете в синагогах своїх, і будете гнати з міста до міста. Щоб спала на вас уся праведна кров, що пролита була на землі, від крови Авеля праведного, аж до крови Заха́рія, Варахі́їного сина, що ви замордували його між храмом і же́ртівником! Поправді кажу вам: Оце все спаде на рід цей! Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до те́бе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як квочка збирає під крила курчаток своїх, — та ви не захотіли! Ось ваш дім залиша́ється порожній для вас! Говорю́ бо Я вам: Відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: „Благословенний, Хто йде у Господнє їм'я́!“

Evening Prayer — Second Lesson

Romans 12

Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, — повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосу́йтесь до віку цього, але перемініться відно́вою вашого розуму, щоб пізнати вам, що́ то є воля Божа, — добро, приємність та доскона́лість. Через да́ну мені благода́ть кажу́ кожному з вас не ду́мати про себе більш, ніж належить ду́мати, але ду́мати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділи́в. Бо як в однім тілі маємо багато членів, а всі члени мають не однакове ді́яння, так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один о́дному члени. І ми маємо різні да́ри, згідно з благода́ттю, да́ною нам: коли пророцтво — то виконуй його́ в міру віри, а коли служіння — будь на служі́ння, коли вчитель — на навча́ння, коли втіши́тель — на потіша́ння, хто подає — у простоті, хто голову́є — то з пильністю, хто милосе́рдствує — то з привітністю! Любов нехай буде нелицемірна; нена́видьте зло та тулі́ться до доброго! Любіть один о́дного братньою любов'ю; випереджа́йте один о́дного пошаною! У ре́вності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господе́ві, тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві, беріть у́діл у потребах святих, будьте гостинні до чужи́нців! Благословляйте тих, хто вас переслідує; благословляйте, а не проклинайте! Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче! Ду́майте між собою одна́ково; не величайтеся, але́ наслідуйте слухня́них; „не вважайте за мудрих себе!“ Не платіть ніко́му злом за зло, дбайте про добре перед усіма́ людьми́! Коли можливо, якщо це залежить від вас — живіть у мирі зо всіма́ людьми́! Не мстіться самі, улю́блені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. Отож, як твій ворог голодний, — нагодуй його; як він пра́гне, — напій його, бо, роблячи це, ти згорта́єш розпа́лене ву́гілля йому на голову. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!

Gospel

Luke 9:18-27

І сталось, як насамоті Він молився, з Ним учні були́. І спитав Він їх, кажучи: „За кого Мене люди вважають?“ Вони ж відповіли́ та сказали: „За Івана Христителя, а ті за Іллю́, а інші, — що воскрес один із давніх пророків“. А Він запитав їх: „А ви за кого Мене маєте?“ Петро ж відповів та сказав: „За Христа Божого!“ Він же їм заказав, і звелів не казати ніко́му про це. І сказав Він: „Синові Лю́дському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, — але третього дня Він воскресне!“ А до всіх Він промовив: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зрече́ться само́го себе, і хай ві́зьме щоденно свого́ хреста, та й за Мною йде. Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою́, той її збереже́. Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобу́де ввесь світ, але́ занапа́стить чи згубить себе? Бо хто буде Мене та Моєї науки соро́митися, того посоро́миться також Син Лю́дський, як при́йде у славі Своїй, і Отчій, і святих анголі́в. Правдиво ж кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скуштують смерти, аж поки не побачать Царства Божого“.

Gospel

John 6:66-71

Із того ча́су відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним. І сказав Ісус Дванадцятьо́м: „Чи не хочете й ви́ відійти?“ Відповів Йому Си́мон Петро: „До ко́го ми пі́демо, Господи? Ти маєш слова́ життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти — Христос, Син Бога Живого!“ Відповів їм Ісус: „Чи не Дванадцятьо́х Я вас вибрав? Та один із вас дия́вол“. Це сказав Він про Юду, сина Си́монового, Іскаріо́та. Бо цей мав Його видати, хоч він був один із Дванадцятьо́х.

Gospel

Matthew 22

А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи: „Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́. І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти. Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“ Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг. А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх. І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані. Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“. І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась. Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного, та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“ Той же мовчав. Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“. Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“. Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його. І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти. Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“ А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте? Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“. А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли. Того дня приступили до Нього саддуке́ї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його, та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“. Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму. Так само і другий, і третій, — аж до сьомого. А по всіх вмерла й жінка. Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“. Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили. Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі. А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“. А наро́д, чувши це, дивувався науці Його. Фарисеї ж, почувши, що Він у́ста замкнув саддуке́ям, зібралися ра́зом. І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи: „Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“ Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“. Це найбільша й найперша заповідь. А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“. На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“. Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав, і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“ Вони Йому кажуть: „Давидів“. Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“. Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“ І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.