Today's Readings

First Reading

Exodus 30

І зробиш жертівника на каді́ння кади́ла, — з акаційного дерева зробиш його. Лікоть довжина́ його, і лікоть ширина́ його, — квадрато́вий нехай буде він, а два лікті вишина́ його. З нього виходитимуть ро́ги його. І пообкладаєш його щирим золотом, — дах його та стіни його навко́ло, та ро́ги його. І зробиш йому вінця золотого навко́ло. І дві золоті каблучки зробиш йому під вінця його, — на двох боках його зробиш, на двох сторонах, — і буде це на вклада́ння для держакі́в, щоб ними носити його. І поробиш держаки́ з акаційного дерева, і пообкладаєш їх золотом. І поставиш його перед завісою, що над ковчегом свідо́цтва, перед віком, що на свідо́цтві, яким Я буду тобі об'являтися там. І бу́де Аарон кадити на ньому кадило па́хощів щора́нку, — коли він поправлятиме лямпадки, то буде кадити його. І при запа́ленні лямпадок під, вечір він буде кадити його. Це постійне кадило перед Господнім лицем на ваші покоління! Не запалите на ньому чужого кадила, ані цілопа́лення, ані жертви хлі́бної, і жертви рідинної не бу́дете лити на ньому. І складе́ Аарон о́купа на роги його, раз у році, — з крови жертви за гріх раз у році дня Оку́плення складе́ він окупа на нього на ваші покоління. Це найсвятіше для Господа!“ І промовив Господь до Мойсея, говорячи: „Коли будеш робити пере́лік Ізра́їлевих синів за тими, кого повинно лічити, то дадуть вони кожен викупа за душу свою Господе́ві при переліку їх, — і не буде між ними моровиці при переліку їх. Оце дасть кожен, що переходить на переліку: половину ше́кля, на міру шеклем святи́ні, — двадцять ґер той шекель; половина цього шекля — прино́шення для Господа. Кожен, хто переходить на переліку, від віку двадцяти літ і вище, дасть прино́шення для Господа. Багатий не побільши́ть, а вбогий не зме́ншить від половини шекля, даючи прино́шення Господе́ві для склада́ння окупу за ваші душі. І ві́зьмеш гроші окупу від Ізраїлевих синів, та й даси їх на роботу скинії заповіту. І буде воно Ізраїлевим синам на пам'ять перед Господнім обличчям для оку́плення за ваші душі“. I Господь промовляв до Мойсея, гово́рячи: „І зробиш умивальницю з міді, і підстава її — мідь, на вмива́ння. І поставиш її між скинією заповіту й між же́ртівником, і наллєш туди води. І бу́дуть Аарон та сини його мити з неї свої руки та ноги свої. Коли вони вхо́дитимуть до скинії заповіту, то будуть мити в воді, — щоб їм не вмерти, або коли будуть відходити до же́ртівника на слу́ження, щоб спалити огняну́ жертву для Господа. І будуть вони вмивати руки свої та ноги свої, — щоб їм не вмерти. І бу́де це для них вічна постанова, — для нього й для наща́дків його на їхні покоління!“ І Госпо́дь промовляв до Мойсея, гово́рячи: „А ти візьми собі найкращих пахощів: самотечної мірри п'ять сотень шеклів, і запашно́го цинамону половину його: двісті й п'ятдеся́т, і запашної очере́тини — двісті й п'ятдеся́т, і касії п'ять сотень шеклів на міру шеклем святині, та гін оли́вкової оливи. І зробиш її миром святого пома́зання, масть скла́дену, робота робітника масти. Це буде миро святого пома́зання. І намасти́ш ним ски́нію запові́ту, і ковче́га свідо́цтва, і стола та всі речі його, і свічника та речі його, і жертівника кадила, і жертівника цілопа́лення та всі речі його, і вмивальницю та підставу її. І освятиш їх, і стануть вони найсвяті́шим, — усе, що доторкне́ться до них, освя́титься! І помажеш Аарона та синів його, та посвятиш їх на священнослу́ження Мені. А до синів Ізраїлевих будеш говорити, ка́жучи: Це буде Мені миро святого пома́зання на ваші покоління. На лю́дське тіло не буде воно лите, і за постановою про нього не буде робитися, як воно, — святиня воно, воно буде святиня для вас! Кожен, хто сам робитиме масть, як воно, і хто дасть із нього на чужого, той буде витятий із наро́ду свого́“. І промовив Господь до Мойсея: „Візьми собі пахощів: бальза́му, і ониху, і хелбану, пахощів, та чистого ла́дану, — кожне буде в рівній частині. І зробиш з цього кадило, масть, робота робітника масти, посолене, чисте, святе. І зітреш із неї надрібно, і даси з неї перед обличчям свідо́цтва в скинії заповіту, що Я буду являтися тобі там, — це буде найсвятіше для вас! А кадило, що зробите, за постановою про нього це зробите собі, — воно буде тобі святість для Господа! Кожен, хто зробить, як воно, щоб нюхати з нього, той буде витятий із наро́ду свого́!“

Responsorial Psalm

Psalm 131

Second Reading

Acts 13

А в Антіохі́ї, у та́мошній Церкві були ці пророки та вчителі́: Варнава й Семен, званий Ні́ґер, і кіріне́янин Луцій, і Манаї́л, що був вигодуваний із тетра́рхом Іродом, та ще Савл. Як служили ж вони Господе́ві та по́стили, прорік Святий Дух: „Відділіть Варнаву та Са́вла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!“ Тоді, попо́стивши та помолившись, вони руки поклали на них, і відпустили. Вони ж, послані бувши від Духа Святого, прийшли в Селевкі́ю, а звідти до Кіпру відпли́нули. Як були ж в Саламі́ні, то звіщали вони Слово Боже по синагогах юдейських; до по́слуг же мали й Івана. А коли перейшли аж до Па́фи ввесь о́стрів, то знайшли ворожби́та одно́го, лжепророка юде́янина, йому на ім'я́ Варісу́с. Він був при проко́нсулі Сергії Па́влі, чоловіку розумнім. Той закликав Варнаву та Са́вла, і прагнув послухати Божого Слова. Але їм опирався Елі́ма ворожби́т той, — бо ім'я́ його перекладається так, — і намагавсь відвернути від віри проко́нсула. Але Савл, що й Павло він, перепо́внився Духом Святим і на нього споглянув, і промовив: „О сину дияволів, повний всякого пі́дступу та всілякої злости, ти во́рогу всякої правди! Чи не перестанеш ти плутати про́стих Господніх доріг? І тепер ось на тебе Господня рука, — ти станеш сліпий, і сонця бачити не будеш до ча́су!“ І миттю обняв того мо́рок та те́мрява, і став він ходити навпо́мацки та шукати повода́тора. Тоді той проко́нсул, як побачив, що́ сталося, увірував, і дивувався науці Господній! І, як від Па́фа Павло й ті, хто з ним був, відпливли́, то вони прибули́ в Памфілійську Пергі́ю. А Іван, відлучившись від них, повернувся до Єрусалиму. А вони, пішовши з Пергії, прийшли до Пісідійської Антіохії, і дня суботнього до синагоги ввійшли й посідали. А по відчита́нні Зако́ну й Пророків, старші́ синагоги послали до них, переказуючи: „Мужі-браття, якщо маєте слово потіхи для люду, промовте!“ Тоді Павло встав, і давши знака рукою, промовив: „Послухайте, мужі ізра́їльтяни, та ви, богобійні! Бог цих Ізраїлевих людей вибрав Собі отців наших, і підвищив наро́д, як він перебува́в у єгипетськім кра́ї, і рукою поту́жною вивів їх із нього, і літ із сорок Він їх годував у пустині, а вигубивши сім наро́дів в землі ханаа́нській, поділив жеребко́м їхню землю між ними, ма́йже що по чотириста й п'ятидесяти ро́ках. Після того аж до Самуїла пророка Він їм суддів дава́в. А потім забажали царя, і Бог дав їм Сау́ла, сина Кі́сового, мужа з Веніями́нового племени, на чотири десятки років. А його віддаливши, поставив царем їм Дави́да, про якого й сказав, засвідчуючи: „Знайшов Я Давида, сина Єссе́євого, чоловіка за серцем Свої́м, що всю волю Мою він виконувати бу́де“. За обітницею, із його насіння підняв Бог Ісуса, як спасі́ння Ізраїлеві, як Іван — перед самим прихо́дом Його — усьо́му наро́дові Ізраїлевому проповідував хрищення на покая́ння. А коли свою путь Іван виконав, то він промовляв: „Я не Той, за Кого́ ви мене вважаєте, але йде он за мною, що Йому розв'язати ремінця́ від узуття́ Його я недостойний“. Мужі-браття, сини роду Авраамового, та хто богобоя́зний із вас! Для вас було по́слане слово спасі́ння цього́. Бо ме́шканці Єрусалиму та їхня старши́на Його не пізнали, а пророчі слова — які щосуботи читаються — вони спо́внили при́судом, і хоч жа́дної провини смерте́льної в Ісусі вони не знайшли, все ж просили Пилата вбити Його. Коли ж усе ви́повнилось, що про Нього написане, то зняли Його з дерева, та й до гробу поклали. Але Бог воскресив Його з мертвих! Він з'являвся багато днів тим, що були поприхо́дили з Ним із Галілеї до Єрусалиму, і що тепер вони свідки Його перед лю́дьми. І ми благовістимо́ вам ту обі́тницю, що да́на була нашим отцям, що її нам, їхнім дітям, Бог виконав, воскресивши Ісуса, як написано в другім псалмі: „Ти Мій Син, — Я сьогодні Тебе породив!“ А що Він воскресив Його з мертвих, щоб більш не вернувся в зотлі́ння, те так заповів: „Я дам вам ті милості, що обіцяні вірно Давиду були!“ Тому́ то й деінде говорить: „Не даси Ти Своєму Святому побачити тлі́ння!“ Бо Давид, що ча́су свого послужив волі Божій, спочив, і злучився з отцями своїми, і тлі́ння побачив. Але Той, що Бог воскресив Його з мертвих, тлі́ння не побачив. Отже, мужі-браття, хай відо́мо вам буде, що про́щення гріхів через Нього звіщається вам. І в усім, у чому ви не могли ви́правдатись Зако́ном Мойсеєвим, через Нього випра́вдується кожен віруючий. Отож, стережіться, щоб на вас не прийшло, що в Пророків провіщене: „Дивіться, погордю́щі, і дивуйтеся та пощезайте, бо Я ді́ло роблю́ за днів ваших, те ді́ло, що йому не повірите ви, якби хто розповів вам!“ А як стали вихо́дити вони, то їх про́шено, щоб на другу суботу до них говорили ті самі слова́. А коли розійшлась синагога, то багато з юдеїв та й із нововірців побожних пішли за Павло́м та Варнавою, а вони промовляли до них і намовляли їх перебувати в благодаті Божій. А в наступну суботу зібралося майже все місто послухати Божого Сло́ва. Як юдеї ж побачили на́товп, то напо́внились за́здрощів, і стали перечити мові Павла та богозневажати. Тоді Павло та Варнава мужньо промовили: „До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте, а себе вважаєте за недостойних вічного життя, то ось до поган ми зверта́ємось. Бо так заповів нам Господь: „Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасі́нням Ти був аж до кра́ю землі!“ А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували. І ширилось Сло́во Господнє по ці́лій країні. Юдеї ж підбили побожних впливових жінок та значніших у місті, і зняли́ переслі́дування на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із своєї землі. Вони ж, обтрусивши із ніг своїх порох на них, подалися в Іконі́ю. А учні сповня́лися радощів і Духа Святого.

Gospel

Matthew 22

А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи: „Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́. І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти. Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“ Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг. А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх. І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані. Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“. І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась. Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного, та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“ Той же мовчав. Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“. Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“. Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його. І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти. Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“ А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте? Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“. А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли. Того дня приступили до Нього саддуке́ї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його, та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“. Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму. Так само і другий, і третій, — аж до сьомого. А по всіх вмерла й жінка. Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“. Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили. Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі. А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“. А наро́д, чувши це, дивувався науці Його. Фарисеї ж, почувши, що Він у́ста замкнув саддуке́ям, зібралися ра́зом. І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи: „Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“ Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“. Це найбільша й найперша заповідь. А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“. На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“. Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав, і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“ Вони Йому кажуть: „Давидів“. Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“. Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“ І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.