Today's Readings

First Reading

Acts 10:17-33

Як Петро ж у собі бенте́жився, що́ б то значило те видіння, що бачив, то ось посланці́ від Корнилія, розпитавши про Си́монів дім, спинилися перед ворі́тьми, і спиталися, крикнувши: „Чи то тут сидить Си́мон, що зветься Петро?“ Як Петро ж над видінням роздумував, Дух промовив до нього: „Онде три чоловіки шукають тебе. Але встань і зійди, і піди з ними без жодного су́мніву, бо то Я їх послав!“ І зійшовши Петро до тих му́жів, промовив: „Ось я той, що його ви шукаєте. З якої причини прийшли ви?“ А вони відказали: „Сотник Корни́лій, муж праведний та богобійний, слави доброї в усього люду юдейського, святим а́нголом був у видінні наставлений, щоб до дому свого покли́кати тебе та послухати слів твоїх“. Тоді він покликав й гостинно прийняв їх. А другого дня він устав та й із ними пішов; також дехто з братів із Йоппі́ї пішли з ним. І назавтра прийшли вони до Кесарі́ї. А Корнилій чекав їх, рідню й близьких дру́зів покликавши. А як увіходив Петро, Корнилій зустрінув його, і до ніг йому впав і вклонився. Та Петро його підвів, промовляючи: „Устань, бо й сам я люди́на!“ І, розмовляючи з ним, увійшов, і знайшов багатьох, що зібралися, і промовив до них: „Ви знаєте, що не вільно юдеєві приставати й прихо́дити до чужани́ці. Та відкрив мені Бог, щоб я жодну люди́ну не мав за огидну чи то за нечисту. Тому я без вага́ння прибув, як покликано. Тож питаю я вас: З якої причини ви слали по мене?“ А Корни́лій сказав: „Четвертого дня аж до цієї години я по́стив, а о дев'ятій годині молився я в домі своїм. І ото, перед мене став муж у блискучій одежі й сказав: „Корнилію, почута молитва твоя, і твої ми́лостині перед Богом згадалися. Тож пошли до Йоппі́ї, і приклич Си́мона, що зветься Петром. Він гостює в гарба́рника Си́мона, у госпо́ді край моря, — він при́йде й розпові́сть тобі“. Я зараз по тебе послав, — ти добре зробив, що прийшов. Тож тепер перед Богом ми всі стоїмо́, щоб почути все те, що Господь наказав був тобі“.

First Reading

Isaiah 14

Бо Господь змилосе́рдиться над Яковом, і вибере зно́ву Ізраїля, і на їхній землі їх посе́лить. І чужи́нець долучений буде до них, і приє́днані будуть до дому Якового. І наро́ди їх ві́зьмуть, і їх попрова́дять до їхнього місця, а Ізраїлів дім на Господній землі за рабів та за невільниць їх при́йме собі на спа́дщину. І ві́зьмуть вони до неволі тих, хто їх понево́лив, і вони над своїми гноби́телями запанують! І буде в той день, як Господь дасть тобі відпочи́нок із терпі́ння твого та з неспоко́ю твого, та з праці тяжко́ї, яку ти був мусів робити, то ти заспіваєш оцю пісню глумли́ву про царя Вавилону та й скажеш: Як гноби́тель минувся, — минулося гно́блення! Господь зламав кия безбожних і же́зла пану́ючих, що наро́ди постійним ударом у лютості бив, що в гніві гноби́в був людей переслі́дуванням безупи́нним. Спочи́ла була́, заспоко́їлася вся земля, і виспівує го́лосно. Кипари́си та ке́дри лива́нські тобою втішаються й кажуть: „Відко́ли ти ліг, не прихо́дить на нас дровору́б!“ Завору́шивсь тобою іздо́лу шео́л назу́стріч твоєму прихо́ду; померлих тобі побуди́в, усіх проводирі́в на землі, і підняв з їхніх тро́нів всіх лю́дських царів. Вони всі зачну́ть говорити та й скажуть тобі: „І ти ослабі́в, як і ми, став подібний до нас!“ Зіпхну́та в шео́л твоя го́рдість та гра твоїх арф; ви́стелено під тобою черво́ю, і червя́к накриває тебе. Як спав ти з небе́с, о сину зірни́ці досві́тньої, я́сная зо́ре, ти розбився об землю, погро́мнику лю́дів! Ти ж сказав був у серці своєму: „Зійду́ я на небо, повище зір Божих поста́влю престола свого́, сяду я на горі збору богів, на кі́нцях півні́чних, підійму́ся понад гори хмар, уподі́бнюсь Всеви́шньому! Та ски́нений ти до шео́лу, до найгли́бшого гро́бу! Ті, що на тебе дивитися бу́дуть, пригляда́тися будуть до тебе, зве́рнути увагу на тебе: „Чи то той чоловік, що змушував землю тремтіти, що знево́лював царства труси́тись, що він оберта́в у пустиню вселе́нну, а міста її бу́рив, що в'я́знів своїх не пускав він додо́му? Усі царі лю́дів, вони всі у славі лягли́, кожен у своїй усипа́льні, ти ж від гро́бу свого відки́нений геть, мов галу́зка бридка́, ото́чений вбитими та мечем переши́тими, що до гро́бу між камінь спуска́ються, як пото́птаний труп. Ти не бу́деш поєднаний з ними у гро́бі, бо землю свою зруйнува́в, свій наро́д повбивав. Насіння злочинців повік не згада́ється! Його ді́тям зготу́йте різню за вину їхніх батькі́в, щоб вони не повстали, і землі не вспадкува́ли, і не напо́внили світу міста́ми. І на них Я повста́ну, — говорить Господь Саваот, — і ви́тну ім'я́ Вавило́ну й оста́нок його, і наща́дка й ону́ка, говорить Господь! І вчиню́ Я його їжако́ві осе́лею та во́дним багно́м, і мітло́ю вигу́блення позаміта́ю його́, говорить Господь Саваот! Присягав був Господь Саваот та казав: Поправді, — як ми́слив собі Я, так ста́неться, й як Я був врадив — те спо́вниться, щоб стовкти́ асирі́йця в країні Моїй, і на го́рах Моїх розтопчу́ Я його! І ярмо́ його зді́йметься з них, і тяга́р його скинеться з їхніх раме́н! Це та рада, яка про всю землю ура́джена, і це та рука, що простя́гнена на всі наро́ди. Бо врадив Госпо́дь Савао́т, і хто Його раду відмі́нить? А рука Його ви́тягнена, — й хто відве́рне її? У році смерти царя Аха́за було таке пророцтво: Не ті́шся, уся филисти́мськая зе́мле, що зла́мане же́зло, яке тебе вдарило, бо з гадю́чого ко́реня ви́повзе люта змія́, і огни́стий летю́чий драко́н буде пло́дом її! І па́стися будуть перво́рідні бідних, і вбогі безпечно лежатимуть, а твій корень Я голодом ви́морю, і рештки твої він доб'є! Плач же, брамо, ти ж місто, кричи, — розпливла́ся ти, вся филисти́мськая зе́мле, бо прихо́дить із пі́вночі дим, і не буде ніко́го, хто відстав би з його воякі́в! І що́ відпові́сться наро́днім посла́м? — Що Сіона Господь заложи́в, і схова́ються в ньому убогі з наро́ду Його!

First Reading

1 Kings 6:1-14

І сталося, року чотирисотого й вісімдесятого по ви́ході Ізраїлевих синів з єгипетського кра́ю, четвертого року Соломонового царюва́ння над Ізраїлем, місяця зіва, почав він будувати той храм для Господа. А той храм, що цар Соломон збудував для Господа, — шістдеся́т ліктів довжина́ його, а двадцять — ширина́ його, а тридцять ліктів — вишина́ його. А притво́р перед храмом цього дому — двадцять ліктів довжина його, відповідно широ́кости храму, десять лі́ктів ширина його перед храмом. І зробив він для храму прозо́рі ві́кна, широкі знадво́ру й вузькі́ всере́дині. А до стіни храму збудував він прибуді́вку навко́ло, зо стінами дому навколо храму та найсвяті́шого, і поробив бічні́ кімна́ти навко́ло. До́лішня прибуді́вка — ширина її п'ять лі́ктів, а середня — шість лі́ктів ширина її, а третя — сім лі́ктів ширина її, бо він дав навко́ло храму знадво́ру ви́ступи, щоб не тримати їх у сті́нах храму. А храм, коли був будо́ваний, будувався з ви́кінченого ка́меня з каменоло́мні, а молотки́ та сокира, всяке залізне знаря́ддя не було чуте в храмі, коли його будували. Вхід до сере́дньої бічно́ї кімна́ти був з правого боку храму, а кру́ченими схо́дами вхо́дили до середньої, а з середньої — до третьої. І збудував він той храм та й покінчи́в його. І покрив він храм дошка́ми та бруска́ми ке́дрових дере́в. І збудував він прибуді́вку на ввесь храм, — п'ять ліктів вишина її, і вона трималася храму ке́дровими дереви́нами. І було́ Господнє слово до Соломона, говорячи: „Цей храм, що ти будуєш, — якщо ти ходи́тимеш Моїми уставами й постано́ви Мої бу́деш вико́нувати, і будеш дотри́мувати всі Мої за́повіді, щоб ними ходити, то Я ви́повню на тобі Своє слово, яке Я говорив був ба́тькові твоєму Давидові. І пробува́тиму посеред Ізраїлевих синів, і не покину Свого Ізра́їлевого наро́ду“. І збудував Соломон той храм та й скінчи́в його.

Morning Prayer — First Lesson

2 Kings 18

І сталося третього року Осі́ї, сина Елиного, Ізраїлевого царя, зацарював Єзекія, син Ахазів, цар Юдин. Він був віку двадцяти й п'яти літ, коли зацарював, і царював в Єрусалимі двадцять і дев'ять літ. А ім'я́ його матері — Аві, дочка́ Захарія. І робив він угодне в Господніх оча́х, усе так, як робив був його батько Давид. Він понищив па́гірки, і поламав стовпи для богів, і стяв Астарту, і розбив мідяно́го змія, якого зробив був Мойсей, бо аж до цих днів Ізраїлеві сини все кадили йому й кликали його: Нехушта́н. Він наді́явся на Господа, Бога Ізраїля, і такого, як він, не було між усіма́ царями Юдиними, ані між тими, що були перед ним. І міцно тримався він Господа, не відступався від Нього, і додержував заповіді Його, що наказав був Господь Мойсеєві. І був Господь із ним, — у всьому, куди він ходив, він мав пово́дження. І збунтувався він на асирійського царя, і не служив йому. Він побив филисти́млян аж до Аззи́ та границі її від вартово́ї башти аж до тверди́нного міста. І сталося четвертого року царя Єзекії, — це сьомий рік Осі́ї, Елиного сина, Ізраїлевого царя, — пішов Салманаса́р, цар асирійський, на Самарію, та й обліг її. І здобув він її по трьох рока́х: шостого року Єзекії, — це дев'ятий рік Осі́ї, Ізраїлевого царя, — була здобута Самарія. І вигнав асирійський цар Ізраїля до Асирії, і попровадив їх у Халах, і в Хавор, над річку Ґазан, та до мідійських міст. Це за те, що не слухалися вони голосу Господа, Бога свого, і переступали заповіта Його; усього, що наказав був Мойсей, раб Господній, вони ані не слухали, ані не робили. А чотирнадцятого року царя Єзекії прийшов Санхері́в, цар асирійський, на всі укріплені Юдині міста́, та й захопи́в їх. І послав Єзекія, цар Юдин, до царя асирійського, до Лахішу, говорячи: „Згрішив я! Відійди від мене, а що накладе́ш на мене, понесу́.“ І наклав асирійський цар на Єзекію, Юдиного царя, три сотні талантів срібла та тридцять талантів золота. І віддав Єзекія все срібло, зна́йдене в Господньому домі та в царе́вих скарбни́цях. Того ча́су Єзекія відрубав золото з дверей Господнього дому та зо стовпів, що покрив був Єзекія, Юдин цар, золотом, і дав його́ асирійському цареві. А асирійський цар послав із Лахішу до царя Єзекії головного кома́ндувача, і великого є́внуха та великого ча́шника з великим ві́йськом до Єрусалиму. І пішли вони, і прийшли та й стали над водотя́гом горі́шнього ставу, що на битій дорозі до поля Валю́шників. І кли́кнули вони до царя, і до них вийшов Еліяким, син Хілкійї, начальник палати, і писар Шевна, та Йоах, син Асафів, ка́нцлер. І сказав до них великий ча́шник: „Скажіть Єзекії: Отак сказав великий цар, цар асирійський: Що́ це за надія, на яку ти наді́єшся? Чи думаєш ти, що слово уст, то вже рада та сила до війни? На ко́го тепер наді́єшся, що збунтувався проти мене? Тепер оце ти надієшся собі опе́ртися на оту пола́ману очерети́ну, на Єгипет, що коли хто опирається на неї, то вона вхо́дить у долоню йому й продіря́влює її. Отакий фараон, цар єгипетський, для всіх, хто надіється на нього. А коли ви скажете мені: Ми наді́ємось на Господа, Бога нашого, то чи ж Він не Той, що Єзекія понищив па́гірки Його та же́ртівники Його, і сказав Юді та Єрусалимові: перед оцим тільки же́ртівником будете вклонятися в Єрусалимі? А тепер піди в за́клад із моїм паном, ассирійським царем, і я дам тобі дві тисячі ко́ней, якщо ти зможеш собі дати на них верхівці́в. І як же ти проженеш хоч одно́го намісника з найменших слуг мого пана? А ти собі наді́єшся на Єгипет ради колесни́ць та верхівців! Тепер же, чи без Господа прийшов я на це місце, щоб знищити його? Господь сказав був мені: Піди на той край та знищ його!“ І сказав Еліяким, син Хілкійї, і Шевна та Йоах до великого ча́шника: „Говори до своїх рабів по-араме́йському, бо ми розуміємо, і не говори з нами по-юде́йському в слух тих людей, що на мурі“. І сказав до них великий ча́шник: „Чи пан мій послав мене говорити ці слова́ до твого пана та до тебе? Хіба не до цих людей, що сидять на мурі, щоб із вами їсти вій кал та пити свою се́чу?“ І став великий чашник, і кликнув гучним голосом по-юдейському, і говорив і сказав: „Послухайте слово великого царя, царя асирійського: Так сказав цар: Нехай не ду́рить вас Єзекія, бо він не зможе врятува́ти вас від руки його! І нехай не запевня́є вас Єзекія Господом, говорячи: Рятуючи, врятує вас Господь, і не буде да́но цього міста в руку царя асирійського. Не слухайте Єзекії, бо так сказав цар асирійський: Примиріться зо много, та й ви́йдіть до мене, та й їжте кожен свій виноград та кожен фіґу свою, і пийте кожен воду зо своєї ко́панки, аж поки я не прийду́ й не візьму́ вас до краю такого ж, як ваш Край, до кра́ю збіжжя та виноградного соку, до краю хліба та виноградників, до краю оливки, оливного соку та меду, — щоб ви жили й не вмирали! І не слухайте Єзекії, коли він намовляє вас, говорячи: Господь порятує нас! Чи справді врятували боги тих народів, кожен свій край від руки асирійського царя? Де боги Гамату та Арпаду? Де боги Сефарваїму, Гени та Івви? Чи врятува́ли вони Самарію від моєї руки? Котрий з-поміж усіх богів цих краї́в урятував свій край від моєї руки, — то невже ж Господь уряту́є Єрусалим від моєї руки?“ І мовчав той наро́д, і не відповів йому ані сло́ва, бо це був нака́з царя, що сказав: „Не відповідайте йому́!“ І прийшов Еліяким, син Хілкійї, начальник палати, і писар Шевна, і Йоах, Асафів син, ка́нцлер, із роздертими шатами, до Єзекії, і доне́сли йому слова́ великого чашника.

Epistle

Wisdom 5:1-5

First Reading

Exodus 35

І зібрав Мойсей усю громаду Ізраїлевих синів, та й промовив до них: „Ось ті речі, що Господь наказав їх чинити. Шість день буде робитися праця, а дня сьомого буде вам свято, — субота спочинку від праці для Господа. Кожен, хто робитиме працю в нім, буде забитий! Не розпалите огню за суботнього дня по всіх ваших оса́дах“. І сказав Мойсей до всієї громади Ізраїлевих синів, ка́жучи: „Оце та річ, що Господь наказав, говорячи: Візьміть від себе прино́шення для Господа. Кожен за щедрим серцем своїм принесе його, прино́шення Господе́ві: золото, і срі́бло, і мідь, і блаки́ть, і пу́рпур, і че́рвень, і віссо́н, і вовну кози́ну, і начервоно пофарбовані баранячі шкурки, і шкурки тахашеві, і акаційні дере́ва, і оливу на освітлення, і пахощі на оливу пома́зання, та пахощів на кадило, і камі́ння оніксове, і каміння на оправу до ефо́ду й до нагрудника. А кожен із вас мудросердий при́йде та зробить, що́ наказав був і Господь: скинію внутрішню та її намета зовнішнього, і покриття́ її, і гачки її, і дошки її, засуви її, стовпи її та підстави її; ковчега, і держаки його, віко й завісу заслони; стола, і держаки його, і всі речі його, і хліб показни́й; і свічника осві́тлення, і речі його, і лямпадки його, і оливу освітлення; І і жертівника кадила, і держаки його, і оливу пома́зання, і кадило пахощів та заслону входу і при вході; же́ртівника цілопа́лення, і мідяну його сітку, держаки його, і всі речі його, умивальницю й підставу її; запони подвір'я, стовпи його, і підстави його та заслону брами подвір'я; кілки скинії, і кілки подвір'я та шнури їхні; і ша́ти служебні на слу́ження в святині, свяще́нні шати для священика Аарона, та шати синів його, на священнослу́ження“. І вийшла вся громада Ізраїлевих синів від Мойсея. І прихо́дили кожен чоловік, кого вело́ серце його, і кожен, кого дух його чинив щедрим, і прино́сили прино́шення Господе́ві для роботи скинії заповіту, і на кожну працю його, і на свяще́нні шати. І прихо́дили ті чоловіки з жінками, кожен щедросердий, і прино́сили гачка, і носову сережку, і пе́рсня, і сережку, всякі золоті речі, та все, що люди́на прино́сила, як золото прино́шення для Господа. І кожна люди́на прине́сла, що́ хто мав: блакить, і пурпур, і червень, і віссон, і вовна козина, і баранячі начервоно пофарбовані шкурки, і шкурки тахашеві. Кожен, хто жертвував срібне та мідяне прино́шення, прино́сив Господнє прино́шення, і кожен, хто мав, поприно́сили акаційне дерево, на всяке зайня́ття коло тієї роботи. І кожна мудросерда жінка пря́ла руками своїми, і прино́сила пряжу: блакить, і пурпур, і червень, і віссон. І всі жінки́, кого вело їхнє серце, пряли козину вовну. А начальники поприно́сили каміння оніксу, і каміння вста́влення для ефо́ду та для нагрудника, і пахощі, і оливу на освітлення, і для оливи пома́зання, і для запашно́го кадила. Кожен чоловік та жінка, кого їхнє серце схиляло прино́сити для кожної праці, яку Господь наказав робити рукою Мойсея, — Ізраїлеві сини прино́сили добровільний дар для Господа. І сказав Мойсей до Ізраїлевих синів: „Дивіться, — Господь назвав на ім'я Бецал'їла, сина Урієвого, сина Хура, Юдиного роду. І напо́внив його Духом Божим, мудрістю, розумуванням, і знанням, і здібністю до всякої роботи на обми́слення мистецьке, на роботу в золоті, і в сріблі, і в міді, і в обро́бленні каменя, щоб всаджувати, і в обробленні де́рева, щоб робити в усякій мистецькій роботі. І вклав в його серце, щоб навчав, він і Оголіяв, син Ахісамаха, Да́нового племени. Він напо́внив їх мудрістю се́рця, щоб робили вони всяку роботу обрібника, і мистця, і гаптівника в блакиті, і в пурпурі, і в червені, і в віссоні, і ткача, що роблять усяку роботу й заду́мують мистецькі речі.

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 16

І підійшли фарисеї та саддукеї, і, випробо́вуючи, просили Його показати ознаку їм із неба. А Він відповів і промовив до них: „Ви зве́чора кажете: „Буде пого́да, — червоні́є бо небо“. А ра́нком: „Сьогодні него́да, — червоніє бо небо похмуре“. Розпізна́ти небесне обличчя ви вмієте, ознак ча́су ж не можете! Рід лукавий і перелю́бний шукає озна́ки, та ознаки йому не дадуть, окрім озна́ки пророка Йони“. І, їх полишивши, Він відійшов. А учні Його, перейшовши на то́й бік, забули взяти хліба. Ісус же промовив до них: „Стережіться ува́жливо фарисе́йської та саддуке́йської ро́зчини“! Вони ж міркува́ли собі й говорили: „Ми ж хлібі́в не взяли́“. А Ісус, знавши те, запита́в: „Чого між собою міркуєте ви, маловірні, що хлібі́в не взяли́? Чи ж ви ще́ не розумієте й не пам'ятаєте про п'ять хлібів на п'ять тисяч, — і скільки коші́в ви зібрали? Ані про сім хлібів на чотири тисячі, — і скільки кошиків ви назбирали? Як ви не розумієте, що Я не про хліб вам сказав? Стережіться но ро́зчини фарисейської та саддукейської!“ Тоді зрозуміли вони, що Він не казав стерегтися їм ро́зчини хлібної, але фарисе́йської та саддуке́йської науки. Прийшовши ж Ісус до землі Кесарі́ї Пили́пової, питав Своїх учнів і казав: „За ко́го наро́д уважає Мене́, Сина Лю́дського?“ Вони ж відповіли́: „Одні за Івана Христителя, одні за Іллю́, інші ж за Єремі́ю або за одного з пророків“. Він каже до них: „А ви за ко́го Мене маєте?“ А Си́мон Петро відповів і сказав: „Ти — Христос, Син Бога Живого!“ А Ісус відповів і до ньо́го промовив: „Блаженний ти, Си́моне, сину Йо́нин, бо не тіло і кров тобі оце ви́явили, але Мій Небесний Отець. I кажу Я тобі, що Петро ти , і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, — і сили а́дові не переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що́ на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що́ на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі“! Тоді наказав Своїм учням, щоб ніко́му не казали, що Він — Христо́с. Із того ча́су Ісус став виказувати Своїм у́чням, що Він мусить іти до Єрусалиму, і постраждати багато від старших, і первосвящеників, і книжників, і вбитому бути, — і воскреснути третього дня. І, на́бік відвівши Його, Петро став Йому́ докоря́ти й казати: „Змилуйся, Господи, — такого Тобі хай не бу́де!“ А Він обернувся й промовив Петрові: „Відступися від Мене, сатано́, — ти спокуса Мені, бо ду́маєш не про Боже, а про лю́дське!“ Промовив тоді Ісус у́чням Своїм: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, — хай зречеться самого себе, і хай ві́зьме свого хреста, та й іде вслід за Мною. Бо хто хоче спасти́ свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той зна́йде її. Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапа́стить? Або що́ дасть люди́на взамін за душу свою? Бо при́йде Син Лю́дський у славі Свого Отця з ангола́ми Своїми, і тоді „віддасть кожному згідно з діла́ми його“. Поправді кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скушту́ють смерти, аж поки не побачать Сина Лю́дського, що йде в Царстві Своїм“.

Responsorial Psalm

Psalm 68

Gospel

John 15:1-7

Я правдива Виногра́дина, а Отець Мій — Виногра́дар. Усяку галу́зку в Мене, що плоду не прино́сить, Він відтина́є, але всяку, що плід родить, обчища́є її, щоб рясніше родила. Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті. Перебува́йте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позоста́неться на виногра́дині, так і ви, як в Мені перебува́ти не будете. Я — Виноградина, ви — галу́ззя! Хто в Мені перебува́є, а Я в ньому, той рясно заро́джує, бо без Мене нічого чинити не можете ви. Коли хто перебува́ти не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галу́зка, і всохне. І грома́дять їх, і кладуть на огонь, — і згорять. Коли ж у Мені перебува́ти ви будете, а слова́ Мої позоста́нуться в вас, то просіть, чого хочете, — і станеться вам!

Responsorial Psalm

Psalm 129

Responsorial Psalm

Psalm 138

Responsorial Psalm

Psalm 136

Evening Prayer — First Lesson

2 Kings 19

І сталося, як почув це цар Єзекі́я, то розде́р свої шати та накрився вере́тою, і ввійшов до Господнього дому. І послав він Еліякима, начальника палати, і писаря Шевну, та старши́х із священиків, покритих вере́тами, до пророка Ісаї, Амосового сина. І сказали вони до нього: „Так сказав Єзекія: Цей день — це день горя й карта́ння та нару́ги! Бо підійшли діти аж до виходу утро́би, та немає сили породити! Може почує Господь, Бог твій, всі слова́ великого чашника, що його послав асирійський цар, пан його, на обра́зу Живого Бога, і Господь, Бог твій, покарає за слова́, які чув, а ти принесе́ш молитву за рештку, що ще знахо́диться“. І прийшли раби царя Єзекії до Ісаї. І сказав їм Іса́я: „Так скажете вашому панові: Так сказав Господь: Не бійся тих слів, що почув ти, якими ображали Мене слуги асирійського царя! Ось Я дам в нього духа, і він почує звістку, — і ве́рнеться до свого краю. І Я вражу́ його мече́м у його кра́ї“. І вернувся великий чашник, і знайшов асирійського царя, що воював проти Лівни, бо почув, що той рушив із Лахішу. А коли він почув про Тіргаку, царя етіопського, таке: „Ось він вийшов воювати з тобою!“ то вернувся, і послав послів до Єзекії, говорячи: „Так скажете до Єзекії, Юдиного царя, говорячи: „Нехай не зво́дить тебе Бог твій, що ти наді́єшся на Нього, кажучи: Не буде да́ний Єрусалим у руку асирійського царя. Ось ти чув, що́ зроби́ли асирійські царі всім края́м, щоб учинити їх закляттям, а ти будеш урято́ваний? Чи врятували їх боги тих народів, яких понищили батьки мої: Гозана, і Харана, і Рецефа, і синів Едена, що в Телассарі? Де він, цар Гамату, і цар Арпаду, і цар міста Сефарваїму, Гени та Івви?“ І взяв Єзекія ті листи з руки послів, і прочитав їх, і ввійшов у Господній дім. І Єзекія розгорну́в одного листа перед Господнім лицем. І Єзекія молився перед Господнім лицем і сказав: „Господи, Боже Ізраїлів, що сидиш на херуви́мах! Ти Той єдиний Бог для всіх царств землі, Ти створив небеса́ та землю! Нахили́, Господи, ухо Своє та й почуй! Відкрий, Господи, очі Свої та й побач, і почуй слова Санхеріва, що прислав ображати Живого Бога! Справді, Господи, асирійські царі попусто́шили ті народи та їхній край. І кинули вони їхніх богів на огонь, бо не боги вони, а тільки чин лю́дських рук, дерево та камінь, і понищили їх. А тепер, Господи, Боже наш, спаси нас від руки його, і нехай знають усі царства землі, що Ти Господь, Бог єдиний!“ І послав Ісая, Амосів син, до Єзекії, говорячи: „Так сказав Госпо́дь, Бог Ізраїлів: Я почув те, про що ти молився до Мене, про Санхеріва, царя асирійського. Ось те слово, яке Господь говорив про нього: Горду́є тобою, сміється із тебе діви́ця, сіонська дочка́, вслід тобі головою хитає дочка́ Єрусалиму! Кого лаяв ти та ображав, і на ко́го пови́щив ти голос та вго́ру підніс свої очі? — На Святого Ізраїлевого! Через послів своїх Господа ти ображав та казав: Із бе́зліччю своїх колесни́ць я вийшов на го́ри високі, на боки Ливану, і позру́бую ке́дри високі його, добі́рні його кипари́си, і ви́йду аж на вершо́к його на нічліг, — у гущину́ його саду. Я копаю та п'ю чужу воду, і стопо́ю своєї ноги повису́шую я всі єгипетські рі́ки! Хіба ти не чув, що віддавна зробив Я оце, що за днів стародавніх Я це був створи́в? Тепер же спровадив Я це, що ти нищиш міста поукріплювані, на купу румо́вищ обертаєш їх... А ме́шканці їхні безсилі, настрашені та побенте́жені. Вони стали, як зілля оте польове́, мов трава зеленіюча, як трава на даха́х, як попа́лене збіжжя, яке не доспіло... І сидіння твоє, і твій вихід та вхід твій Я знаю, і твоє проти Мене обу́рення. За твоє проти Мене обу́рення, що горди́ня твоя надійшла до ушей Моїх, то на ні́здрі твої Я сережку привішу, а вуди́ло Моє — в твої у́ста, і тебе поверну́ Я тією дорогою, якою прийшов ти! А оце тобі знак: їжте цього року збіжжя самосі́йне, а другого року — саморо́сле, а третього року — сійте та жніть, і садіть виноградники, та й їжте їх плід. А врятоване Юдиного дому, що лишилося, пустить корі́ння додолу, і свого плода́ дасть уго́ру. Бо з Єрусалиму вийде позоста́ле, а рештки — від гори Сіону. Ревність Господа Саваота зробить це! Тому́ так сказав Господь про асирійського царя: Він не вві́йде до міста оцього, і туди він не кине стріли́, і щито́м її не попере́дить, і ва́ла на нього не ви́сипле! Якою дорогою при́йде, то нею пове́рнеться, у місто ж оце він не вві́йде, говорить Господь! І це місто Я обороню́ на спасі́ння його ради Себе та ради Давида, Мойого раба“! І сталося тієї ночі, і вийшов Ангол Господній, і забив в асирійському табо́рі сто й вісімдеся́т і п'ять тисяч. І повставали вони рано вранці, аж ось — усі мертві тру́пи! А Санхерів, асирійський цар, рушив та й пішов, і вернувся й осівся в Ніневі́ї. І сталося, коли він молився в домі Нісроха, свого бога, то Адраммелех та Шар'ецер убили його мече́м, а самі втекли́ до кра́ю Арара́т. А замість нього зацарював син його Есар-Хаддон.

Second Reading

Acts 18

Після цього він вийшов з Ате́н і прибув до Кори́нту. І знайшов він одного юде́я, на йме́ння Аки́лу, родом із По́нту, що недавно прибув із Італії, та Приски́ллу, його дружи́ну, — бо Кла́вдій звелів усім юдеям, щоб покинули Рим. І до них він прийшов, а що був він того ж ремесла́, то в них позостався та працював; ремесло́ ж їхнє було — виробляти наме́ти. І він щосуботи розмову точив у синагозі, переконуючи юдеїв та ге́лленів. А коли прибули́ Сила та Тимофій з Македонії, Павло слову віддався, і він свідчив юдеям, що Ісус — то Христос. Як вони ж спротивля́лися та богозневажа́ли, то він обтрусив одежу свою та промовив до них: „Ваша кров — на голову вашу! Я чистий. Відтепе́р я піду́ до поган“. І, вийшовши звідти, він прибув до госпо́ди одно́го, на ім'я Тита Юста, що був богобійний, його ж дім межува́в із синагогою. А Крисп, старши́й синагоги, увірував в Господа з усім домом своїм; і багато з кори́нтян, почувши, увірували й охристились. Сказав же Павло́ві Госпо́дь у видінні вночі: „Не бійся, але говори й не мовчи, бо з тобою ось Я, і на тебе ніхто не накинеться, щоб тобі заподі́яти зло, — бо Я маю в цім місті багато людей“. І позостався він рік і шість місяців, навчаючи в них Сло́ва Божого. А коли Галліо́н був в Аха́ї проко́нсулом, то проти Павла́ однодушно повстали юдеї, і на суд привели́ його, кажучи: „Цей людей намовляє, щоб Богові честь віддавали незгідно з Зако́ном!“ Як Павло ж хотів у́ста відкрити, сказав Галліо́н до юдеїв: „О юдеї, якби сталася кривда яка, або злий учинок, то я б справедливо вас вислухав. Та коли спір іде про слово та йме́ння й Зако́н ваш, то самі́ доглядайте, — я суддею цього бути не хо́чу“. I прогнав їх від су́ду. Тоді́ всі схопи́ли Состе́на, начальника над синагогою, та й перед судо́м його били. Галліо́н же на те зовсі́м не зважав. А Павло́, перебувши доволі ще днів, попрощався з братами, і попли́нув у Си́рію, і з ним Приски́лла й Аки́ла; він у Кенхре́ях обстриг собі голову, бо обі́тницю дав був. І прибув він в Ефе́с, і там їх позоста́вив, а сам у синагогу ввійшов і розмовляв із юде́ями. Як просили ж його довший час позостатися в них, то він не згодився, але попрощався й сказав: „Знов вернуся до вас, коли буде на те воля Божа!“ І відплив із Ефе́су. І, побувши в Кесарі́ї, він підня́вся, і, привіт склавши Церкві, відбув в Антіохі́ю. І, пробувши там деякий час, він вибрався в подорож знову, за поря́дком прохо́дячи через країну гала́тську та Фріґію, та всіх учнів зміцняючи. Один же юдей, на ім'я́ Аполло́с, родом з Олександрі́ї, красномо́вець та сильний в Писа́нні, прибув до Ефе́су. Він був навче́ний дороги Господньої, і, пала́ючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав, знаючи тільки Іванове хрищення. І він сміливо став промовляти в синагозі. Як Аки́ла й Приски́лла почули його, то його прийняли́, і докладніш розповіли́ йому про дорогу Господню. А коли він схотів перейти до Аха́ї, брати написали до учнів, нагадуючи, щоб його прийняли́. А прибувши, помагав він багато тим, хто ввірував благода́ттю, бо він переконував пильно юдеїв, Писа́нням прилюдно дово́дячи, що Ісус — то Христос.

Second Reading

Revelation 17

І прийшов один із семи анголі́в, що мають сім чаш, і говорив зо мною, ка́жучи: „Підійди, — я покажу́ тобі засу́дження великої розпусниці, що сидить над багатьма во́дами. З нею розпусту чинили зе́мні царі, і вином розпусти її впивались ме́шканці землі“. І в дусі повів він мене на пустиню. І побачив я жінку, що сиділа на червоній звіри́ні, переповненій імена́ми богознева́жними, яка мала сім голів і десять ро́гів. А жінка була одягнена в порфіру й кармази́н, і приоздо́блена золотом і дорогоцінним камі́нням та пе́рлами. У руці своїй мала вона золоту чашу, повну гидо́ти та не́чести розпусти її. А на чолі́ її було написане ім'я́, таємниця: „Великий Вавилон, — мати розпусти й гидо́ти землі“. І бачив я жінку, п'яну́ від крови святих і від крови мучеників Ісусових, і, бачивши її, дивува́вся я дивом великим. А ангол промовив до мене: „Чого ти диву́єшся? Я скажу́ тобі таємницю жінки й звірини, яка носить її, яка має сім голів і десять ро́гів. Звіри́на, яку бачив я, була — і нема, і має вийти з безо́дні — і пі́де вона на погибіль. А ме́шканці землі, що їхні імена не записані в книгу життя від закла́дин світу, дивуватися будуть, як побачать, що звіри́на була — і нема, і з'я́виться. Тут розум, що має він мудрість. Сім голів — це сім гір, що на них сидить жінка. І сім царів, — п'ять їх упало, один є, другий іще не прийшов, а як при́йде, то мусить він трохи пробути. І звіри́на, що була́ — і нема, і вона — сама во́сьма й з сімох, і йде на погибіль. А десять тих рогів, що бачив ти їх, — то десять царів, що ще не прийняли́ царства, але при́ймуть вла́ду царську́ із звіри́ною на одну годину. Вони мають одну думку, а силу та вла́ду свою віддадуть звіри́ні. Вони воюватимуть проти Агнця та Агнець переможе їх, бо Він — „Господь над панами та Цар над царями“. А ті, хто з Ним, покликані, і вибрані, і вірні“. І говорить до мене: „Во́ди, що бачив ти їх, де сидить та розпу́сниця, то наро́ди та люди, і племе́на та язи́ки. А десять рогів, що ти бачив їх, та звіри́на, — вони знена́видять розпусницю, спусто́шать її й обнажа́ть, і з'їдять її тіло, і огнем її спалять. Бо Бог дав їм до серця, щоб волю чинили Його, маючи одну думку, і щоб царство своє віддали́ звіри́ні, аж поки не ви́повняться слова́ Божі. А жінка, яку ти бачив, то місто велике, що панує над царями земними“.

Second Reading

Hebrews 5:1-10

Кожен бо первосвященик, що з-між людей вибирається, настановляється для людей на служі́ння Богові, щоб прино́сити да́ри та жертви за гріхи, і щоб міг співчува́ти недосві́дченим та заблу́дженим, бо й сам він пере́йнятий слабістю. І тому́ він повинен як за людей, так само й за себе само́го прино́сити жертви за гріхи. А чести цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Ааро́н. Так і Христос, — не Сам Він просла́вив Себе, щоб Первосвящеником стати, а Той, що до Нього сказав: „Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породи́в“. Як і на іншому місці гово́рить: „Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“. Він за днів тіла Свого з голосі́нням великим та слізьми́ приніс був блага́ння й молитви до Того, Хто від смерти Його міг спасти, — і був вислуханий за побожність Свою. І хоч Сином Він був, проте́ навчився по́слуху з того, що вистраждав був. А вдоскона́лившися, Він для всіх, хто слухня́ний Йому, спричини́вся для вічного спасі́ння, і від Бога був на́званий Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим.

Second Reading

2 Peter 6:1-10

Gospel

Matthew 28

Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб. І великий ось ставсь землетру́с, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу ка́меня, та й сів на ньому. Його ж постать була́, як та бли́скавка, а шати його були білі, як сніг. І від стра́ху перед ним затряслася сторо́жа, та й стала, як мертва. А ангол озвався й промовив жінка́м: „Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'я́того це ви шукаєте. Нема Його тут, — бо воскрес, як сказав. Підійдіть, — подивіться на місце, де знахо́дився Він. Ідіть же хутко, і скажіть Його у́чням, що воскрес Він із мертвих, і ото випере́джує вас в Галілеї, — там Його ви побачите. Ось, вам я звістив!“ І пішли вони хутко від гро́бу, зо стра́хом і великою радістю, і побігли, щоб учнів Його сповістити. Аж ось перестрів їх Ісус і сказав: „Ра́ді́йте!“ Вони ж підійшли, обняли Його ноги і вклонились Йому до землі. Промовляє тоді їм Ісус: „Не лякайтесь! Ідіть, повідо́мте братів Моїх, — нехай вони йдуть у Галілею, — там побачать Мене!“ Коли ж вони йшли, ось дехто зо сторожі до міста прийшли та й первосвященикам розповіли́ все, що́ сталось. І, зібравшись зо старшими, вони врадили раду, і дали́ сторожі чимало срібняків, і сказали: „Розповідайте: Його учні вночі прибули́, — і вкрали Його, як ми спали. Як почує ж намісник про це, то його ми перекона́ємо, і від клопоту ви́зволимо вас“. І, взявши вони срібняки́, зробили, як на́вчено їх. І проне́слося слово оце між юдеями, і трима́ється аж до сьогодні. Одина́дцять же учнів пішли в Галілею на го́ру, куди звелів їм Ісус. І як вони Його вгледіли, поклонились Йому до землі, а дехто вагався. А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: „Да́на Мені всяка вла́да на небі й на землі. Тож ідіть, і навчі́ть всі наро́ди, христячи їх в їм'я́ Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебува́тиму з вами повсякде́нно аж до кінця віку“! Амі́нь.

Evening Prayer — Second Lesson

1 Corinthians 1

Павло́, волею Божою покликаний за апо́стола Ісуса Христа, і брат Состе́н, Божій Церкві, що в Кори́нті, посвяченим у Христі Ісусі, покли́каним святим, зо всіма́, що на всякому місті приклика́ють Ім'я́ Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого, — благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! Я за́вжди дякую моєму Богові за вас, через Божу благода́ть, що була вам да́на в Христі Ісусі, бо ви всім збагати́лися в Ньому, — словом усяким і всяким знання́м, бо свідо́цтво Христове між вами утверди́лось, так що не маєте недоста́чі в жоднім да́рі благода́ті ви, що очікуєте з'я́влення Господа нашого Ісуса Христа. Він вас утвердить до кінця неповинними бути дня Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Бог, що ви через Нього покли́кані до спільноти́ Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого. Тож благаю вас, браття, Ім'я́м Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поді́лення, але щоб були́ ви поєднані в однім розумінні та в думці одній! Бо стало відо́мо мені про вас, мої браття, від Хло́їних, що між вами супере́чки. А кажу́ я про те, що з вас кожен говорить: я ж Па́влів, а я Аполло́сів, а я Ки́фин, а я Христів. Чи ж Христос поділився? Чи ж Павло був розп'я́тий за вас? Чи в Павло́ве ім'я́ ви христились? Дякую Богові, що я ані одно́го з вас не христив, окрім Крі́спа та Га́я, щоб ніхто не сказав, ніби я охристив був у йме́ння своє. Охристив же був я й дім Степанів; більш не знаю, чи христив кого іншого я. Бо Христос не послав мене, щоб христити, а звіщати Єва́нгелію, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа. Бож слово про хреста тим, що гинуть, — то глупо́та, а для нас, що спасаємось, — Сила Божа! Бо написано: „Я погублю́ мудрість премудрих, а розум розумних відки́ну!“ Де мудрий? Де книжник? Де дослі́дувач віку цього́? Хіба Бог мудрість світу цього́ не змінив на глупо́ту? Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було́ спасти віруючих через ду́рість проповіді. Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошу́кують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп'я́того, — для юдеїв згі́ршення, а для греків — безу́мство, а для самих покликаних юдеїв та греків — Христа, Божу силу та Божу мудрість! Бо Боже й немудре — розумніше воно від людей, а Боже не́мічне — сильніше воно від людей! Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за ті́лом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхе́тні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоро́мити мудрих, і не́мічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і про́стих світу, і погорджених, і незначни́х вибрав Бог, щоб значне́ зні́вечити. так щоб не хвалилося перед Богом жодне тіло. А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, — пра́ведністю ж, і освя́ченням, і відку́пленням, щоб було, як написано: „Хто хва́литься, нехай хва́литься Господом!“

Gospel

Luke 10:25-37

І підвівсь ось зако́нник один, і сказав, Його випробо́вуючи: „Учителю, що́ робити мені, щоб вічне життя осягну́ти?“ Він же йому відказав: „Що́ в Зако́ні написано, як ти читаєш?“ А той відповів і сказав: „Люби Господа Бога свого́ всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом“, і свого ближнього, як само́го себе“. Він же йому́ відказав: „Правильно ти відповів. Роби це, — і будеш жити“. А той бажав сам себе ви́правдати, та й сказав до Ісуса: „А хто то мій ближній?“ А Ісус відповів і промовив: „Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихо́ну, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали́ йому рани, та й утекли́, покинувши ле́две живого його́. Прохо́див випа́дком тією дорогою священик один, побачив його, — і проминув. Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, — і теж проминув. Прохо́див же там якийсь самаряни́н, та й натра́пив на нього, і, побачивши, змилосе́рдився. І він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худо́бину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопота́вся про нього. А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх госпо́дареві й проказав: „Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, — заплачу́ тобі, як верну́ся“. Котри́й же з цих трьох — на думку твою — був ближній тому, хто попався розбійникам?“ А він відказав: „Той, хто вчинив йому ми́лість“. Ісус же сказав йому: „Іди, — і роби так і ти!“

Gospel

John 8:1-11

Ісус же на гору Оли́вну пішов. А над ранком прийшов знов у храм, — і всі люди збігались до Нього. А Він сів і навчав їх. І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в пере́любі схо́плену жінку, і посере́дині ставлять її, та й говорять Йому: „Оцю жінку, Учителю, зло́влено на гарячому вчинку пере́любу. Мойсей же в Зако́ні звелів нам таких побива́ти камінням. А Ти що гово́риш?“ Це ж казали вони, Його споку́шуючи, та щоб мати на Нього оска́рження. А Ісус, нахилившись додо́лу, по землі писав пальцем. А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: „Хто з вас без гріха́, — нехай перший на неї той каменем кине!“ І Він знов нахили́вся додо́лу, і писав по землі. А вони, це почувши й сумлінням доко́рені, стали один по одно́му вихо́дити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всере́дині. І підвівся Ісус, і ніко́го, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: „Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив?“ А вона відказала: „Ніхто, Господи“. І сказав їй Ісус: „Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!“

Gospel

Matthew 27

А коли настав ра́нок, усі первосвященики й старші наро́ду зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть. І, зв'язавши Його, повели́, та й По́нтію Пилату намісникові віддали́. Тоді Юда, що ви́дав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібнякі́в первосвященикам і старшим, та й сказав: „Я згрішив, невинну кров ви́давши“. Вони ж відказали: „А нам що до того? Дивись собі сам“. І, кинувши в храм срібняки́, відійшов, а потому пішов, — та й повісився. А первосвященики, як взяли срібняки́, то сказали: „Цього не годи́ться покласти до сховку церковного, — це ж бо заплата за кров“. А порадившись, купили на них поле ганча́рське, щоб мандрівників ховати, чому й зветься те поле „полем крови“ аж до сьогодні. Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремі́я, промовляючи: „І взяли вони тридцять срібнякі́в, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві, і дали́ їх за поле ганча́рське, як Господь наказав був мені“. Ісус же став перед намісником. І намі́сник Його запитав і сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“ Ісус же йому відказав: „Ти кажеш“. Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічо́го на те не відказував. Тоді каже до Нього Пила́т: „Чи не чуєш, — як багато на Тебе свідку́ють?“ А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був ду́же здивований. Мав же намісник звича́й відпускати на свято наро́дові в'я́зня одно́го, котро́го хотіли вони. Був тоді в'я́зень відо́мий, що звався Вара́вва. І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: „Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?“ Бо він знав, що Його через за́здрощі видали. Коли ж він сидів на судде́вім сиді́нні, його дружи́на прислала сказати йому: „Нічо́го не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього“. А первосвященики й старші попідмовля́ли наро́д, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподі́яти. Намісник тоді відповів і сказав їм: „Котро́го ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив?“ Вони ж відказали: „Варавву“. Пилат каже до них: „А що́ ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?“ Усі закричали: „Нехай ро́зп'ятий бу́де!“ А намісник спитав: „Яке ж зло Він зробив?“ Вони ж зачали́ ще сильніше кричати й казати: „Нехай ро́зп'ятий буде!“ І, як побачив Пила́т, що нічо́го не вдіє, а неспо́кій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: „Я невинний у крові Його! Самі ви побачите“. А ввесь наро́д відповів і сказав: „На нас Його кров і на наших дітей!“ Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб ро́зп'ятий був. Тоді то намісникові вояки́, до прето́рія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ. І, роздягнувши Його, багряни́цю наділи на Нього. І, сплівши з терни́ни вінка, покла́ли Йому на голову, а трости́ну в прави́цю Його. І, навко́лішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били. А коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього плаща́, і зодягнули в одежу Його. І повели́ Його на розп'яття́. А виходячи, стріли одного кіріне́янина, — Си́мон на йме́ння, — його змусили не́сти для Нього хреста. І, прибувши на місце, що зветься Голго́фа, цебто сказати „Черепо́вище“, дали́ Йому пити вина, із гірко́тою змішаного, — та, покуштувавши, Він пити не схотів. А розп'я́вши Його, вони поділили одежу Його, кинувши же́реба. І, посідавши, стерегли́ Його там. І напис провини Його помістили над Його головою: „Це Ісус, Цар Юдейський“. Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників: одного право́руч, а одного ліво́руч. А хто побіч прохо́див, Його лихосло́вили та головами своїми хитали, і казали: „Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, — спаси Само́го Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!“ Так само ж і первосвященики з книжниками та старши́ми, насміхаючися, говорили: „Він інших спасав, — а Само́го Себе не може спасти́! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зі́йде тепер із хреста, — і ми повіримо Йому! Покладав Він надію на Бога, — нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому́. Бо Він говорив: „Я — Син Божий“. Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були ро́зп'яті. А від години шостої аж до години дев'ятої — те́мрява сталась по ці́лій землі! А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучни́м голосом, кажучи: „Елі́, Елі́, лама́ савахта́ні?“ цебто: „Боже Мій, Боже Мій, на́що Мене Ти покинув?“ Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю́. А один із них зараз побіг і взяв гу́бку та, оцтом її напо́внивши, настромив на трости́ну й давав Йому пити. Інші казали: „Чекай но, поба́чмо, — чи при́йде Ілля визволяти Його“. А Ісус знову голосом гучним скрикнув, — і духа віддав. І ось заві́са у храмі роздерлась надво́є — від ве́рху аж додолу, і земля потрясла́ся, і зачали́ розпада́тися скелі, і повідкривались гроби́, і повставало багато тіл спочилих святих, а з гробів повиходивши, по Його воскресінні, до міста святого ввійшли, і багатьо́м з'явились. А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли́, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися ду́же й казали: „Він був справді Син Божий!“ Було там багато й жінок, що дивилися зда́лека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуго́вували. Між ними була́ Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йо́сипа, і мати синів Зеведе́євих. А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Аримате́ї, на ім'я́ Йо́сип, що й сам був навчався в Ісуса. Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвелів тоді видати. І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його в чисте полотно́, і поклав його в гробі ново́му своїм, що був висік у скелі. До дверей гробови́х привалив він великого каменя, та й відійшов. Була́ ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділи насу́проти гро́бу. А наступного дня, що за п'ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї, і сказали: „Пригадали ми, пане, собі, що обма́нець отой, як живий іще був, то сказав: „По трьох днях Я воскре́сну“. Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали наро́дові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу“. Відказав їм Пилат: „Сторо́жу ви маєте, — ідіть, забезпечте, як знаєте“. І вони відійшли, і, запеча́тавши каменя, біля гро́бу сторожу поставили.