Today's Readings

First Reading

Acts 10:34-43

А Петро відкрив у́ста свої та й промовив: „Пізнаю́ я поправді, що „не дивиться Бог на обличчя“, але в кожнім наро́ді приємний Йому, хто боїться Його й чинить праведність. Він слово послав для Ізраїлевих синів, благові́стячи мир через Ісуса Христа, що Госпо́дь Він усім. Ви знаєте справу, що по всій Юдеї була й зачала́сь з Галілеї, після хрищення, що Іван проповідував, Ісуса, що був із Назаре́ту, як помазав Його Святим Духом і силою Бог. І ходив Він, добро чинячи й усіх уздоро́влюючи, кого поневолив диявол, бо Бог був із Ним. І ми свідки всьому, що́ Він учинив у Юдейському кра́ї та в Єрусалимі, — та вбили Його, на дереві повісивши. Але Бог воскресив Його третього дня, і дав Йому, щоб з'явився, не всьому наро́дові, але наперед Богом вибраним свідкам, нам, що з Ним їли й пили, як воскрес Він із мертвих. І Він нам звелів, щоб наро́дові ми проповідували та засві́дчили, що то Він є призначений Богом Суддя для живих і для мертвих. Усі пророки свідку́ють про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, одержить про́щення гріхів Його Йме́нням“.

First Reading

Isaiah 15

Пророцтво про Моава. Справді вночі Ар-Моа́в пограбо́ваний був та пони́щений, справді вночі Кір-Моав пограбований був та понищений. Він пішов до святині, а Диво́н на верхі́в'я, щоб плакати; на Нево́ й на Меде́ву голо́сить Моав. На всіх головах його ли́сина, обстри́жена кожна його борода́, на всіх його вулицях підпереза́лись вере́тою, на даха́х його та на площах його всі голо́сять, з плачу́ розплива́ються. І кричали Ешбон та Ел'але, аж до Яга́цу був чутий їхній голос, тому́ то голосять воя́ки Моава, і душа його в ньому тремтить. Моє серце кричить про Моа́ва, втікачі його — аж до Цоару, до Еглат-Шелішійї, бо з плаче́м ходять збі́ччям Лухі́ту, бо на Хоронаїмській дорозі встає крик заги́белі, бо во́ди Німріму спусто́шенням бу́дуть, бо посо́хла трава, мурава́ позника́ла, немає нічого зеленого. Тому́ то набутий останок і маєток вони віднесу́ть за потік степови́й. Бо країну Моава той крик оточи́в, по Еглаїм його голосі́ння, і по Беер-Елім голосі́ння його. Бо напо́внилась кров'ю димонська вода, бо Я покладу́ на Димо́н додатко́ве: лева для втікачів із Моава, і на останок землі.

First Reading

1 Kings 8:1-21

Тоді Соломон зібрав усіх Ізра́їлевих старши́х та голі́в племе́н, керівників ба́тьківських домі́в Ізраїлевих синів, до царя Соломона до Єрусалиму, щоб перене́сти ковчега Господнього заповіту з Давидового Міста, воно — Сіон. І були зі́брані до царя Соломона всі ізра́їльтяни в свято в місяці етанім, він — місяць сьомий. І поприхо́дили всі Ізраїлеві старші́, а священики поне́сли ковчега. І поне́сли вони Господнього ковчега, і скинію заповіту та всі святі речі, що в ковчезі; і поне́сли їх священики та Левити. А цар Соломон та вся Ізраїлева громада, що зібралися при ньому, були з ним перед ковчегом, і прино́сили в жертву худобу дрібну́ та худобу велику, що через мно́гість не була вона ані запи́сувана, ані лі́чена. І вне́сли священики ковчега Господнього заповіту до девіру храму, до Святого Святих, під кри́ла херувимів. Бо херувими простяга́ли кри́ла над місцем ковчегу, і́ заті́нювали херувими над ковчегом та над його держака́ми зве́рху. А ті держаки́ були довгі, і голо́вки тих держакі́в були видні з святині перед найсвятішим, а зназо́вні не були́ видні. І вони там аж до цього дня. У ковчезі не було нічо́го, тільки дві камінні табли́ці, що поклав туди Мойсей на Хори́ві, коли Господь склав був заповіта з Ізраїлевими синами при виході їх з єгипетського кра́ю. І сталося, як священики вихо́дили з святині, то хмара напо́внила Господній храм. І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня напо́внила Господній храм! Тоді Соломон проказав: „Промовив Господь, що Він пробува́тиме в мряці. Буду́ючи, я збудува́в оцей храм, на осе́лю Тобі, місце Твого пробува́ння навіки“! І повернув цар обличчя своє, та й поблагословив Ізраїлів збір, увесь же Ізраїлів збір стояв. І він сказав: „Благослове́нний Господь, Бог Ізраїлів, що Своїми устами говорив був із моїм батьком Давидом, і рукою Своєю тепер ви́конав, говорячи: Від того дня, коли Я вивів Свій наро́д, Ізраїля, з Єгипту, Я не вибрав Собі міста зо всіх Ізраїлевих племе́н, щоб збудувати храм на пробува́ння Мого Йме́ння там. І вибрав Я Давида, щоб був над Моїм Ізраїлевим наро́дом. І було на серці мого батька Давида збудувати храм для Йме́ння Господа, Бога Ізраїля. Та сказав Господь до мого батька Давида: За те, що на твоєму серці було збудувати храм для Йме́ння Мого, ти зробив добре, що було тобі це на серці. Тільки ти не збуду́єш цього храму, але син твій, що ви́йде із сте́гон твоїх, — він збудує цей дім для Йме́ння Мого! І ви́конав Господь Своє слово, що Він говорив. І став я на місце батька мого Давида, та й сів на Ізраїлевому троні, як говорив був Господь, і я збудував оцей храм для Ймення Господа, Бога Ізраїлевого. І встановив я там місце для ковчега, де Господній заповіт, якого Він склав із нашими батьками, коли виводив їх з єгипетського кра́ю.“

Morning Prayer — First Lesson

2 Kings 20

Тими днями смертельно захворі́в був Єзекія. І прийшов до нього Іса́я, Амо́сів син, пророк, і сказав до нього: „Так сказав Господь: Заряди своїм домом, бо ти вмреш, а не ви́дужаєш“. А той відвернув обличчя своє до стіни, і помолився до Господа, говорячи: „О, Господи, згадай же, що я ходив перед лицем Твоїм правдою та ці́лим серцем, і робив я добре в оча́х Твоїх“. І заплакав Єзекія ревним плаче́м. І сталося, Ісая не вийшов ще з сере́дини міста, а до нього було Господнє слово, говорячи: „Вернися, і скажеш до Єзекії, володаря Мого народу: Так сказав Господь, Бог батька твого Давида: Почув Я молитву твою, побачив Я сльозу́ твою! Ось Я вилікую тебе, — третього дня зі́йдеш ти до Господнього дому! І до днів твоїх Я дода́м п'ятнадцять літ, і з руки асирійського царя врятую тебе та це місто, й обороню́ це місто ради Себе та ради раба Свого Давида“. А Ісая сказав: „Візьміть грудку фіґ“. І взяли́ й поклали на того гнояка́, — і він ви́дужав... І сказав Єзекія до Ісаї: „Який знак, що Господь мене ви́лікує, і що я третього дня зійду́ до Господнього дому?“ І сказав Ісая: „Ось тобі знак той від Господа, що Господь зробить ту річ, про яку говорив: Чого хочеш, — щоб пішла тінь уперед на десять ступені́в, чи щоб верну́лася на десять ступені́в?“ І сказав Єзекія: „Легко тіні похили́тися вперед на десять ступені́в; ні, — а нехай тінь ве́рнеться назад на десять ступені́в!“ І кли́кнув пророк Ісая до Господа, і Він заверну́в тінь на ступеня́х, де вона спускалася на ступені́ Ахазові, на десять ступені́в... Того ча́су послав Беродах-Бал'адан, син Бал'аданів, вавилонський цар, листа́ та дару́нка до Єзекії, бо прочув був, що Єзекія захворі́в. І вислухав їх Єзекія, і показав їм усю скарбни́цю свою, — і срібло, і золото, і па́хощі, і добру оливу, і всю зброївню свою, і все, що знахо́дилося в його скарбницях. Не було речі, якої не показав би їм Єзекія в домі своїм та в усім володі́нні своїм. І прийшов пророк Іса́я до царя Єзекії та й сказав до нього: „Що́ говорили ці люди? І звідки вони прийшли до тебе?“ А Єзекія сказав: „Вони прийшли з далекого кра́ю, з Вавилону“. І той сказав: „Що́ вони бачили в домі твоїм?“ І Єзекія сказав: „Усе, що в домі моїм, вони бачили, — не було речі, якої не показав би я їм у скарбни́цях своїх“, I сказав Ісая до Єзекії: „Послухай Господнього слова: Ось прихо́дять дні, і все, що́ в домі твоєму, і що були зібрали батьки твої аж до цього дня, буде ви́несене до Вавилону. Нічого не позоста́неться, говорить Господь! А з синів твоїх, що вийдуть із тебе, яких ти поро́диш, де́кого заберуть, — і вони будуть є́внухами в палатах вавилонського царя!“ І сказав Єзекія до Ісаї: „Добре Господнє слово, яке ти сказав!“ І подумав собі: „Так, мир та безпека буде за моїх днів!“ А решта діл Єзекії та вся лица́рськість його, і як він зробив ста́ва та водотя́га, і впровадив воду до міста, — ото вони написані в Книзі Хроніки Юдиних царів. І спочив Єзекія зо своїми батьками, а замість нього зацарював син його Манасі́я.

Epistle

1 Peter 5:1-4;5:10-11

Тож благаю між вами пресві́терів, співпресві́тер та свідок Христових стражда́нь, співучасник слави, що повинна з'явитись: пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно по-Божому, не для брудної наживи, а ревно, не пануйте над спа́дком Божим, але будьте для стада за взір. А коли Архипа́стир з'я́виться, то одержите ви нев'яну́чого вінка́ слави. А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удоскона́лить вас, хто трохи поте́рпів, хай упе́внить, зміцни́ть, уґрунтує. Йому слава та вла́да на вічні віки, амі́нь.

First Reading

Exodus 36

І зробить Бецал'їл та Оголіяв, та кожен мудросердий чоловік, кому Господь дав мудрости та розсудку, щоб уміти зробити кожну працю роботи в святині на все, що Господь наказав був. І покликав Мойсей Бецал'їла та Оголіява, та кожного мудросердого чоловіка, кому Господь подав мудрість у серце, кожного, кого вело серце збли́зитися до тієї праці, щоб зробити її. І взяли́ вони від Мойсея все прино́шення, що позно́сили Ізраїлеві сини для праці служби святині, щоб зробити її. А вони ще прино́сили до нього щоранку добровільного дара. І прибули всі мудреці, що роблять усю роботу святині, кожен із праці своєї, яку вони роблять, і сказали до Мойсея, говорячи: „Народ приносить більше, ніж потрібно було́ для праці, яку Господь звелів був зробити“. І Мойсей наказав проголоси́ти в табо́рі, говорячи: „Ні чоловік, ні жінка нехай не роблять уже нічого на прино́шення для святині“. І був стриманий народ від прино́сів. А нагото́вленого було до́сить для кожної праці, щоб зробити її, і ще зоставалось. І зробили кожен мудросердий із тих, що робили скинійну працю: десять покрива́л із суканого віссону, і блакиті, і пурпуру та з червені. Херувими — мистецькою роботою він поробив їх. Довжина́ одного покрива́ла — двадцять і вісім ліктів, а ширина́ одного покрива́ла — чотири лікті. Усім покрива́лам міра одна. І поспина́в він п'ять покрива́л одне до о́дного, і п'ять інших покривал поспинав одне до о́дного. І поробив він блакитні петельки на краю́ одно́го покрива́ла з кінця в спина́нні. Так само зробив на краю́ кінцевого покрива́ла в спина́нні другім. П'ятдеся́т петельок зробив він у покривалі однім, і п'ятдесят петельок зробив він на кінці покривала, що в другім спина́нні. Ті петельки протилеглі одна до однієї. І зробив він п'ятдеся́т золотих гачків, і поспина́в ті покрива́ла одне до о́дного тими гачками, — і стала одна скинія. І зробив він покрива́ла з вовни козиної до намета над внутрішньою скинією, — одина́дцять покрива́л зробив таких. Довжина́ одного покрива́ла — тридцять ліктів, а ширина́ одного покривала — чотири лікті. Одинадцятьо́м покрива́лам міра одна. І поспина́в він п'ять покривал осібно, а шість тих покривал осібно. І поробив він п'ятдеся́т петельок на краю́ кінцевого покривала в спинанні, і п'ятдесят петельок поробив на краю покривала другого спинання. І зробив він п'ятдесят мідяних гачків на спина́ння скинії, щоб стала вона одна. І зробив він накриття для скинії, — баранячі начервоно пофарбовані шкурки, і накриття зверху з тахашевих шкурок. І поробив він для скинії стоячі дошки з акаційного дерева. Десять ліктів довжина́ до́шки, і лікоть і півліктя ширина́ однієї до́шки. В одній до́шці дві ручки, сполучені одна до однієї. Так він поробив усі дошки скинії. І поробив він дошки для скинії, — двадцять дощо́к на бік південний, на по́лудень. І сорок срібних підстав поробив він під тими двадцятьма́ дошками, — дві підставі під однією дошкою для ручок її, і дві підставі під дошкою другою для двох ручок її. А для другого боку скинії, у бік пі́вночі — зробив він двадцять дощо́к. І для них сорок срібних підстав, — дві підставі під одну до́шку, і дві підставі під до́шку другу. А для заднього боку скинії на за́хід зробив він шість дощо́к. І дві до́шки зробив він для скинійних кутів на заднього бока. І були вони поє́днані здолу, і ра́зом були вони поєднані на верху́ її до однієї каблучки. Так зробив він для них обох, для обох куті́в. І було вісім дощо́к, а їхні підстави зо срібла, — шіснадцять підстав: по дві підставі під одну до́шку. І зробив він засуви з акаційного дерева, — п'ять для дощок одного боку скинії, і п'ять засувів для дощок другого боку скинії, і п'ять засувів для дощок заднього боку на за́хід. І зробив він середнього засува, щоб засувати по сере́дині дощок від кінця до кінця. А ці дошки він пообкладав золотом, а каблучки їхні, на вклада́ння для засувів, поробив із золота; і ці засуви він пообкладав золотом. І зробив він завісу з блакиті, і пурпуру, і червені та з суканого віссону. Мистецькою роботою зробив її з херувимами. І він зробив для неї чотири акаційні стовпи, і пообкладав їх золотом, — гаки їх золоті, — і вилив для них чотири срібних підставі. І зробив він заслону для входу скинії з блакиті, і пурпуру, і червені та з суканого віссону, — робота гаптівника. А стовпи́ її — п'ять, а гаки їх золоті; і він пообкладав їх верхи́ та їх обручі золотом; а підстави їхні — п'ять із міді.

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 17

А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осі́бно на го́ру високу. І Він перед ними переобрази́вся : обличчя Його, як те сонце, зася́ло, а одежа Його стала біла, як світло. І ось з'явились до них Мойсей та Ілля́, і розмовляли із Ним. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Господи, до́бре бути нам тут! Коли хочеш, поста́влю оту́т три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“. Як він ще говорив, ось хмара ясна заслони́ла їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав. Його слухайтеся!“ А почувши, попа́дали учні долі́лиць, і полякалися сильно. А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: „Уставайте й не бійтесь!“ Звівши ж очі свої, ніко́го вони не побачили, окрім Само́го Ісуса. А коли з гори схо́дили, заповів їм Ісус і сказав: „Не кажіть ніко́му про це виді́ння, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскре́сне“. І запитали Його учні, говорячи: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі́ перш прийти?“ А Він відповів і сказав: „Ілля́, правда, при́йде, і все приготу́є. Але́ кажу вам, що Ілля́ вже прийшов був, — та його не пізнали, але з ним зробили, що тільки хотіли. Так і Син Лю́дський має страждати від них“. Учні тоді зрозуміли, що Він їм говорив про Івана Христителя. І як вони до наро́ду прийшли, то до Нього один чоловік приступив, і навко́лішки впав перед Ним, і сказав: „Господи, змилуйсь над сином моїм, що біснується у новомі́сяччі, і мучиться тяжко, бо почасту падає він ув огонь, і почасту в воду. Я його був привів до учнів Твоїх, — та вони не могли вздорови́ти його“. А Ісус відповів і сказав: „О роде невірний і розбе́щений, доки бу́ду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене сюди його!“ Пото́му Ісус погрози́в йому, і де́мон вийшов із нього. І видужав хлопець тієї години! Тоді підійшли учні насамоті́ до Ісуса й сказали: „Чому ми́ не могли його вигнати?“ А Він їм відповів: „Через ваше невірство. Бо поправді кажу́ вам: коли будете ви мати віру, хоч як зе́рно гірчи́чне, і горі оцій скажете: „Перейди́ звідси туди“, то й пере́йде вона, і нічо́го не матимете неможливого! Цей же рід не вихо́дить інакше, як тільки молитвою й по́стом“. Коли пробува́ли вони в Галіле́ї, то сказав їм Ісус: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але третього дня Він воскре́сне“. І тяжко вони зажурились. Як прийшли ж вони в Капернау́м, до Петра підійшли збирачі́ дидра́хм на храм, та й сказали: „Чи не запла́тить ваш Учитель дидра́хми?“ Він відказує: „Так“. І як він увійшов до дому, то Ісус попере́див його та сказав: „Як ти ду́маєш, Си́моне: царі зе́мні з кого беру́ть мито або пода́тки: від синів своїх, чи чужих?“ А як той відказав: „Від чужих“, то промовив до нього Ісус: „Тож вільні сини! Та щоб їх не спокуси́ти, піди над море, та ву́дку закинь, і яку першу рибу ізло́виш, візьми, і рота відкрий їй, — і зна́йдеш стати́ра; візьми ти його, — і віддай їм за Мене й за себе“.

Responsorial Psalm

Psalm 71

Gospel

Matthew 16:13-19

Прийшовши ж Ісус до землі Кесарі́ї Пили́пової, питав Своїх учнів і казав: „За ко́го наро́д уважає Мене́, Сина Лю́дського?“ Вони ж відповіли́: „Одні за Івана Христителя, одні за Іллю́, інші ж за Єремі́ю або за одного з пророків“. Він каже до них: „А ви за ко́го Мене маєте?“ А Си́мон Петро відповів і сказав: „Ти — Христос, Син Бога Живого!“ А Ісус відповів і до ньо́го промовив: „Блаженний ти, Си́моне, сину Йо́нин, бо не тіло і кров тобі оце ви́явили, але Мій Небесний Отець. I кажу Я тобі, що Петро ти , і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, — і сили а́дові не переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що́ на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що́ на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі“!

Responsorial Psalm

Psalm 130

Responsorial Psalm

Psalm 139

Responsorial Psalm

Psalm 137

Evening Prayer — First Lesson

2 Kings 21

Манасі́я був віку дванадцяти літ, коли він зацарював, і царював в Єрусалимі п'ятдесят і п'ять літ. А ім'я́ його матері — Хевці-Ваг. І робив він зло в Господніх оча́х, за гидо́тою тих народів, яких Господь повиганяв з-перед обличчя Ізраїлевих синів. І він зно́ву побудував па́гірки, що їх винищив був його батько Єзекія, і понаставля́в же́ртівників Ваалові, і зробив Аста́рту, як зробив був Ахав, Ізраїлів цар, і вклонявся всім небесним світи́лам та служив їм. І побудував він же́ртівники в Господньому домі, про якого сказав був Господь: „В Єрусалимі покладу́ Я Ім'я́ Своє!“ І побудував він жертівники для всіх небесних світил на обо́х подві́р'ях Господнього дому. І він перепрова́див свого сина через огонь, і гадав, і ворожив, і настанови́в викликувачів духів померлих та духів віщих, і багато робив зла в оча́х Господа, щоб гнівити Його. І поставив він бовва́на Астарти, якого зробив, у домі, про якого Господь сказав був до Давида та до сина його Соломона: „У цьо́му домі та в Єрусалимі, що його Я вибрав зо всіх Ізраїлевих племен, покладу́ Я Ім'я́ Своє навіки! І більше не мандрува́тиме Ізраїлева нога з тієї землі, яку Я дав їхнім батькам, якщо тільки вони бу́дуть пильнува́ти робити все так, як наказав Я їм, та ввесь Зако́н, що наказав їм Мій раб Мойсей“. Та не послухалися вони. І Манасія звів їх до того, щоб робити гірше від тих народів, яких Господь вигубив з-перед обличчя Ізраїлевих синів. І говорив Господь через Своїх рабів пророків, кажучи: „За те, що Манасія, цар Юдин, зробив ці гидо́ти, учинив гірше від усього, що́ робили були аморе́яни, що були перед ним, і ввів у гріх також Юду божка́ми своїми, тому так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Ось Я наво́джу таке зло на Єрусалим та на Юду, що в кожного, хто почує про це, задзвени́ть в обох ву́хах! І протягну́ Я на Єрусалим мірку Самарії, та вагу Ахавого дому, і ви́тру Єрусалим, як витира́ють миску: витер і перевернув її догори́ дном! І Я покину останок наді́лу Мого, і дам їх у руку їхнім ворогам, і вони будуть на грабі́ж та на здо́бич для всіх їхніх ворогів, тому́, що вони робили зло в Моїх оча́х, і все гніви́ли Мене він дня, коли вийшли їхні батьки з Єгипту, й аж до дня цього“... А також Манасі́я пролив дуже багато невинної кро́ви, аж напо́внив нею Єрусалим від входу до входу, окрім свого гріха́, що ввів у гріх Юду, щоб чинити зле в Господніх оча́х. А решта діл Манасії, та все, що́ він зробив, і гріх його, яким він грішив, ото вони написані в Книзі Хроніки Юдиних царів. І спочив Манасія з батьками своїми, і був похований в садку́ свого дому, в Уззиному садку́, а замість нього зацарював син його Амо́н. Амо́н був віку двадцяти й двох років, коли він зацарював, і царював він в Єрусалимі два роки. А ім'я́ його матері — Мешуллемет, дочка́ Харуца з Йотви. І робив він зло в Господніх оча́х, як робив його батько Манасія. І ходив він усією тією дорогою, якою ходив його ба́тько, і служив тим бовва́нам, яким служив батько його, і вклонявся їм. І покинув він Господа, Бога батьків своїх, і не ходив Господньою дорогою. І вчинили змову слу́ги Амона на нього, і вбили царя в його домі. Та наро́д Краю перебив усіх змо́вників на царя Амона. І народ настановив царем Кра́ю замість нього сина його Йосі́ю. А решта діл Амона, усе, що́ робив він, ото вони написані в Книзі Хроніки Юдиних царів. І поховали його в його гробі в Уззиному садку́, а замість нього зацарював син його Йосія.

Second Reading

Acts 19

І сталося, що коли Аполло́с перебував у Кори́нті, то Павло, перейшовши горі́шні країни, прибув до Ефе́су, і деяких учнів знайшов, та й спитав їх: „Чи ви Духа Святого одержали, як увірували?“ А вони відказали йому: „Та ми навіть не чули, чи є Дух Святий!“ І він запитав: „Тож у що́ ви христились?“ Вони ж відказали: В Іванове хрищення“. І промовив Павло: „Таж Іван христив хрищенням на покая́ння, говорячи лю́дям, щоб вірили в Того, Хто при́йде по ньому, цебто в Ісуса“. Як почули ж ́, то христились вони в Ім'я́ Господа Ісуса. А коли Павло руки на них покла́в, то зійшов на них Дух Святий, — і різними мовами стали вони промовляти та пророкувати! А всіх їх було́ чоловіка з двана́дцять. А до синагоги ввійшовши, промовляв він відважно, три місяці про Боже Царство навчаючи та переконуючи. А коли опиралися дехто й не вірували, і дорогу Господню лихосло́вили перед наро́дом, то він їх покинув і виділив учнів, і щодня проповідував у школі одно́го Тира́на. Це ж два роки продовжувалось, так що всі, хто замешкував в Азії, юдеї та ге́ллени, слухали слово про Господа. І Бог чуда чинив надзвича́йні руками Павловими, так що навіть хустки́ й пояси́ з його тіла прино́сили хворим, — і хвороби їх кидали, і ду́хи лукаві вихо́дили з них. Дехто ж із мандрівни́х ворожби́тів юдейських зачали́ закликати Ім'я́ Господа Ісуса над тими, хто мав злих духів, проказуючи: Заклинаємо вас Ісусом, Якого Павло́ проповідує!“ Це ж робили якісь сім синів юдейського первосвященика Ске́ви. Відповів же злий дух і сказав їм: „Я знаю Ісуса, і знаю Павла, а ви хто такі?“ І ско́чив на них чоловік, що в ньому злий дух був, і, перемігші обох, поду́жав їх так, що втекли вони з дому нагі́ та пора́нені. І це стало відо́ме юдеям та ге́лленам, усім, що в Ефесі замешкують, — і о́страх напав на всіх їх, і сла́вилося Ім'я́ Господа Ісуса. І багато-хто з тих, що ввірували, прихо́дили, визнаваючи та відкриваючи вчинки свої. І багато-хто з тих, що займалися ча́рами, позно́сили книги свої та й перед усіма́ попалили. І злічили ціну́ їх, і вийшло на срібло п'ятдесят тисяч драхм. Так могуче росло та зміцнялося Вожеє Слово! А як спо́внилось це, Павло в Дусі задумав перейти Македо́нію та Ахаю, та й удатись у Єрусалим, говорячи: „Як побу́ду я там, то треба мені й Рим побачити“. Тож він послав у Македо́нію двох із тих, що служили йому, Тимофі́я й Ера́ста, а сам позостався якийсь час ув Азії. І ро́зрух чималий був стався там ча́су того за Господню дорогу. Бо один золота́р, Дмитро на ім'я́, що робив срібляні́ Артемі́дині храмки, та ремісникам заробі́ток чималий давав, згромадив він їх і ще інших подібних робі́тників, та й промовив: „Ви знаєте, мужі, що з цього ремесла́ заробі́ток ми маємо. І ви бачите й чуєте, що не тільки в Ефе́сі, але мало не в усій Азії — цей Павло збаламу́тив і відвернув багате́нно наро́ду, говорячи, ніби то не боги, що руками поро́блені. І не тільки оце нам загрожує, що при́йде зайняття в упадок, а й храм богині великої Артемі́ди в ніщо́ зарахується, і буде зруйнована й ве́лич тієї, що шанує її ціла Азія та цілий світ“. Почувши ж оце, вони перепо́внились гнівом, та й стали кричати, говорячи: „Артемі́да ефе́ська велика!“ І місто напо́внилось за́колотом. І кинулися однодушно до видо́вища, схопи́вши Павло́вих супу́тників — Гая та Ариста́рха, македо́нян. Як Павло ж хотів у наро́д увійти, то учні його не пустили. Також дехто з азі́йських начальників, що були йому при́ятелі, послали до нього й просили, щоб він не вдава́всь на видо́вище. І кожен що інше кричав, бо збори бурхли́ві були, і багате́нно з них навіть не знали, чого ради зібралися. А з наро́ду взяли Олександра, бо юдеї його висували. І Олекса́ндер дав знака рукою, і хотів ви́правдатися перед наро́дом. А коли розпізнали, що юде́янин він, то злилися всі в один голос, і годин зо дві гукали: „Артеміда ефеська велика!“ А як писар міськи́й заспоко́їв наро́д, то промовив: „Мужі ефеські, яка ж то люди́на не знає, що місто Ефес — то храмо́вий догля́дач Артеміди великої й її образу, упалого з неба? Коли ж цьому перечити не можна, то потрібно вам бути спокійними, і не роби́ти необачно нічо́го. А ви ж привели́ цих людей, що ані святокрадці, ані вашої богині не знева́жили. Отож, як Дмитро та його ремісники мають справу на ко́го, то суди є на ринку й проконсули, — один о́дного хай позивають. А коли чогось іншого допомина́єтеся, то те вирішиться на зако́ннім зібра́нні. Бо ось є небезпека, що нас за сьогоднішній ро́зрух оскаржити можуть, і немає жа́дної причини, якою могли б виправдати це зборище“. І, промовивши це, розпустив він громаду.

Second Reading

Revelation 18

Після цього побачив я іншого ангола, що схо́див із неба, і що вла́ду велику він мав. І земля освітилась від слави його. І він гучним голосом кликнув, говорячи: „Упав, упав великий Вавилон! Став він оселею де́монів, і схо́вищем усякому ду́хові нечистому, і схо́вищем усіх пта́хів нечистих та нена́видних, бо лютим вином розпусти своєї він напоїв всі наро́ди! І зе́мні царі з ним розпусту чинили, а земні купці збагатіли від сили розко́ші його!“ І почув я інший голос із неба, який говорив: „Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільника́ми гріхів його, і щоб не потра́пили в кара́ння його. Гріхи бо його досягли́ аж до неба, і Бог згадав про неправди його. Відплатіть ви йому, як і він вам платив, і вдвоє подвойте йому за вчинки його! Удвоє налийте до чаші, що нею він вам наливав! Скільки він сла́вив себе та розкошува́в, стільки му́ки та смутку завдайте йому! Бо в серці своєму гово́рить: „Сиджу́, як цариця, і я не вдова, і бачити смутку не бу́ду!“ Через це одного дня при́йдуть кари його, смерть, і плач, і голод, і спа́лений буде огнем, бо міцни́й Господь, Бог, що судить його!“ І будуть плакати та голосити за ним царі земні, що з ним розпусту чинили та розкошува́ли, коли побачать дим пожежі його. Вони через страх його мук стоятимуть зда́лека та говоритимуть: „Горе, горе, о місто велике, Вавилоне, місто могутнє, бо суд твій прийшов однієї години!“ І земні купці́ будуть плакати та голосити за ним, бо ніхто не купує вже їхнього вантажу́, — вантажу́ золота, і срі́бла, і камі́ння дорогоцінного, і пе́рел, і віссо́ну, і порфі́ри, і шовку, і кармази́ну, і всякого дерева запашно́го, і всякого по́суду з слоно́вої кости, і всякого по́суду з дорогоцінного дерева, і мідяного, і залізного, і мармуро́вого, і кори́ці, і шафра́ну, і па́хощів, і мирри, і лива́ну, і вина, і оливи, і тонко́ї муки́, і пшениці, і товару, і овець, і ко́ней, і возів, і рабів, і душ лю́дських. І плоди́ пожадли́вости душі твоєї відійшли від тебе, і все сите та світле пропало для тебе, — і вже їх ти не зна́йдеш! Купці цими реча́ми, що вони збагати́лися з нього, від стра́ху мук його стануть здалека, і бу́дуть плакати та голосити, і казати: „Горе, горе, місто велике, зодягнене в віссо́н і порфіру та в кармази́н, і прикрашене золотом і дорогоцінним камі́нням та пе́рлами, бо за одну годину згинуло таке велике багатство“. І кожен стерни́к, і кожен, хто пливає на кораблях, і моряки, і всі, хто працює на морі, — стали здалека, і, бачивши дим від пожежі його, кричали й казали: „Котре до великого міста подібне?“ І вони поси́пали по́рохом го́лови свої, і закричали, пла́чучи та голо́сячи, і ка́жучи: „Горе, горе, місто велике, що в ньому з його дорогоцінностей збагати́лися всі, хто має кораблі на морі, бо за одну годину воно спорожні́ло! Радій з цього, небо, і святі апо́столи та пророки, бо Бог виконав суд ваш над ним!“ І один сильний ангол узяв великого каменя, як жо́рно, і кинув до моря, говорячи: „З таким розго́ном буде кинений Вавило́н, місто велике, — і вже він не зна́йдеться! І голос гуслярі́в, і співакі́в, і сопі́льників, і сурмачі́в уже не буде чутий в тобі! І вже не зна́йдеться в тобі жодного мистця́ й ніякого мисте́цтва, і шум жо́рен уже не буде чутий в тобі! І світло свічника́ вже не буде світити в тобі, і голос молодого й молодої вже не буде чутий в тобі. Бо купці твої були зе́мні вельможі, бо твоїм ворожби́тством були зведені всі наро́ди! Бо в нім зна́йдена кров пророків, і святих, і побитих усіх на землі“.

Second Reading

Hebrews 6:13-20

Бо Бог, обі́тницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим покля́стися, поклявся Сам Собою, говорячи: „Поблагословити — Я ко́нче тебе поблагословлю́, та розмножити — розмножу тебе!“ І, терплячи довго отак, Авраа́м оде́ржав обі́тницю. Бо люди клянуться вищим, і клятва на стве́рдження кінчає всяку їхню суперечку. Тому й Бог, хотівши перева́жно показати спадкоє́мцям обі́тниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви, щоб у двох тих незмінних реча́х, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами, що вони для душі як котви́ця, міцна та безпечна, що аж до сере́дини входить за заслону, куди, як предте́ча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим.

Second Reading

1 John 6:1-10

Gospel

Mark 1

Поча́ток Єва́нгелії Ісуса Христа, Сина Божого. Як у пророка Ісаї написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготу́є. Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки́ Йому!“ — виступив був так Іван, що в пустині христив та проповідував хрищення на покая́ння — для про́щення гріхів. І до нього прихо́дила вся країна Юдейська та всі єрусали́мляни, і в річці Йорда́ні від нього христились вони, і визнава́ли гріхи свої. А Іван зодягався в одежу з верблю́жого во́лосу, і мав пояс ремі́нний на сте́гнах своїх, а їв сарану́ та мед польови́й. І він проповідував, кажучи: „Услід за мною йде Поту́жніший від мене, що Йому я негідний, нагнувшись, розв'язати ремінця́ від узуття Його. Я христив вас водою, а Той вас христи́тиме Духом Святим“. І сталося тими днями, — прийшов Ісус з Назаре́ту Галілейського, і від Івана христився в Йорда́ні. І зараз, коли Він виходив із води, то побачив Іван небо розкрите, і Духа, як голуба, що схо́див на Нього. І голос із неба почувся: „Ти Син Мій Улю́блений, що Я вподо́бав Його!“ І зараз повів Його Дух у пустиню. І Він був сорок днів у пустині, випробо́вуваний від сатани́, і перебував зо звірино́ю. І служили Йому анголи́. А коли Іван ви́даний був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Божу Єва́нгелію, і говорив: „Збулися часи, — і Боже Царство набли́зилось. Покайтеся, і віруйте в Єва́нгелію!“ А коли Він проходив біля Галіле́йського моря, то побачив Си́мона та Андрія, брата Си́монового, що не́вода в море закида́ли, — бо риба́лки були́. I сказав їм Ісус: „Ідіть услід за Мною, — і зроблю́, що станете ви ловця́ми людей“. І зараз вони свого не́вода кинули, — та й пішли вслід за Ним. А коли недалеко прийшов, то побачив Він Якова Зеведе́євого та брата його Івана, що й вони в чо́вні не́вода ла́годили. І зараз покликав Він їх. І вони залишили батька свого Зеведе́я в чо́вні з робі́тниками, — і пішли вслід за Ним. І приходять вони в Капернау́м. І негайно в суботу ввійшов Він у синагогу, і навчати зачав. І дивувались науці Його, бо навчав Він їх, як можновла́дний, а не як ті книжники. І зараз у їхній синагозі знайшовся один чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав, і сказав: „Що́ Тобі до нас, Ісусе Назаряни́не? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто́ Ти, — Божий Святий“. Ісус же йому заказав: „Замовчи, і вийди з нього!“ І затряс дух нечистий того, і, скрикнувши голосом гучни́м, вийшов із нього. І жахну́лися всі, — аж питали вони один о́дного, кажучи: „Що це таке? Нова наука із потугою! Навіть ду́хам нечистим наказує Він, — і вони Його слухають“. І чутка про Нього пішла хвилі тієї по всій Галіле́йській країні. І вийшли вони із синагоги неба́вом, і прийшли з Яковом та Іваном до дому Си́монового й Андрієвого. А те́ща Си́монова лежала в гаря́чці; і зараз сказали про неї Йому. І Він підійшов і підвів її, узявши за руку, — і гаря́чка покинула ту, — і вона зачала́ прислуго́вувати їм. А як вечір настав, коли сонце зайшло, то стали прино́сити до Нього недужих усіх та біснува́тих. І все місто зібралося перед двери́ма. І Він уздоро́вив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох де́монів повиганяв. А демонам не дозволяв Він казати, що знають Його. А над ранком, як дуже ще темно було́, уставши, Він вийшов і пішов у місце самі́тне, і там молився. А Си́мон та ті, що були з ним, поспішили за Ним. І, знайшовши Його, вони кажуть Йому: „Усі шукають Тебе“. А Він промовляє до них: „Ходім в інше місце, до сіл та око́лишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов“. І пішов, і проповідував в їхніх синаго́гах по всій Галілеї. І демонів Він виганяв. І приходить до Нього прокаже́ний, благає Його, і на коліна впадає та й каже Йому: „Коли хочеш, — Ти можеш очи́стити мене!“ І змилосе́рдився Він, — простяг руку Свою, і доторкнувся до нього, та й каже йому: „Хо́чу, — будь чистий!“ І проказа зійшла з нього хвилі тієї, — і чистим він став. А Він, погрози́вши йому, зараз вислав його, і йому́ наказав: „Гляди, — не оповіда́й нічо́го ніко́му. Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очи́щення, що Мойсей заповів, їм на свідо́цтво“. А він, вийшовши, став багато оповіда́ти й говори́ти про поді́ю, так що Він не міг явно ввійти вже до міста, але перебува́в віддалік по самі́тних місцях. І схо́дилися звідусюди до Нього.

Evening Prayer — Second Lesson

1 Corinthians 2

А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про Боже свідо́цтво з добі́рною мовою або мудрістю, бо я наду́мавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп'я́того. І я в вас був у немочі, і в страху́, і в великім тремті́нні. І слово моє й моя проповідь — не в слова́х переко́нливих лю́дської мудрости, але́ в до́казі Духа та сили, щоб була́ віра ваша не в мудрості лю́дській, але в силі Божій! А ми гово́римо про мудрість між досконалими, але мудрість не віку цього, ані володарів цього віку, що гинуть, але́ ми гово́римо Божу мудрість у таємниці, прихо́вану, яку Бог перед віками призна́чив нам на славу, яку ніхто з володарів цього віку не пізнав; коли б бо пізнали були́, то не розп'яли́ б вони Господа слави! Але, як написано: „Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце люди́ні не впало, те Бог приготува́в був тим, хто любить Його!“ А нам Бог відкрив це Своїм Духом, — усе бо досліджує Дух, навіть Божі глиби́ни. Хто бо з людей знає речі лю́дські, окрім лю́дського духа, що в нім проживає? Так само не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого. А ми прийняли́ духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даро́вані нам, що й говоримо не ви́вченими словами лю́дської мудрости, але ви́вченими від Духа Святого, порі́внюючи духовне до духовного. А люди́на тіле́сна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупо́та, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно. Духовна ж люди́на су́дить усе, а її судити не може ніхто. Бо „хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати?“ А ми маємо розум Христів!

Gospel

Luke 10:38-42

І сталось, коли вони йшли, Він прийшов до одно́го села. Одна ж жінка, Марта їй на ім'я́, прийняла Його в дім свій. Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах у Ісуса, та й слухала сло́ва Його. А Марта великою по́слугою клопота́лась, а спинившись, сказала: „Господи, чи байду́же Тобі, що на мене саму́ полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла“. Госпо́дь же промовив у відповідь їй: „Марто, Марто, — турбуєшся й жу́ришся ти про багато чого́, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу ча́стку, яка не відбереться від неї“.

Gospel

John 8:12-20

І зно́ву Ісус промовляв до них, кажучи: „Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не бу́де ходити у те́мряві той, але́ матиме світло життя“. Фарисеї ж Йому відказали: „Ти Сам сві́дчиш про Себе, — тим свідо́цтво Твоє неправдиве“. Відповів і сказав їм Ісус: „Хоч і сві́дчу про Себе Я Сам, — та правдиве свідо́цтво Моє, бо Я знаю, звідкіля Я прийшов і куди Я йду. Ви ж не ві́даєте, відкіля Я прихо́джу, і куди Я йду. Ви за тілом судите, — Я не суджу́ ніко́го. А коли Я суджу́, то правдивий Мій суд, бо не Сам Я, а Я та Отець, що послав Він Мене! Та й у вашім Зако́ні написано, що сві́дчення двох чоловіків правдиве. Я Сам свідчу про Себе Самого, і сві́дчить про Мене Отець, що послав Він Мене“. I сказали до Нього вони: „Де Отець Твій?“ Ісус відповів: „Не знаєте ви ні Мене, ні Мого Отця. Якби знали Мене, то й Отця Мого знали б“. Ці слова́ Він казав при скарбни́ці, у храмі навчаючи. І ніхто не схопи́в Його, бо то ще не настала година Його.

Gospel

Matthew 28

Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб. І великий ось ставсь землетру́с, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу ка́меня, та й сів на ньому. Його ж постать була́, як та бли́скавка, а шати його були білі, як сніг. І від стра́ху перед ним затряслася сторо́жа, та й стала, як мертва. А ангол озвався й промовив жінка́м: „Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'я́того це ви шукаєте. Нема Його тут, — бо воскрес, як сказав. Підійдіть, — подивіться на місце, де знахо́дився Він. Ідіть же хутко, і скажіть Його у́чням, що воскрес Він із мертвих, і ото випере́джує вас в Галілеї, — там Його ви побачите. Ось, вам я звістив!“ І пішли вони хутко від гро́бу, зо стра́хом і великою радістю, і побігли, щоб учнів Його сповістити. Аж ось перестрів їх Ісус і сказав: „Ра́ді́йте!“ Вони ж підійшли, обняли Його ноги і вклонились Йому до землі. Промовляє тоді їм Ісус: „Не лякайтесь! Ідіть, повідо́мте братів Моїх, — нехай вони йдуть у Галілею, — там побачать Мене!“ Коли ж вони йшли, ось дехто зо сторожі до міста прийшли та й первосвященикам розповіли́ все, що́ сталось. І, зібравшись зо старшими, вони врадили раду, і дали́ сторожі чимало срібняків, і сказали: „Розповідайте: Його учні вночі прибули́, — і вкрали Його, як ми спали. Як почує ж намісник про це, то його ми перекона́ємо, і від клопоту ви́зволимо вас“. І, взявши вони срібняки́, зробили, як на́вчено їх. І проне́слося слово оце між юдеями, і трима́ється аж до сьогодні. Одина́дцять же учнів пішли в Галілею на го́ру, куди звелів їм Ісус. І як вони Його вгледіли, поклонились Йому до землі, а дехто вагався. А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: „Да́на Мені всяка вла́да на небі й на землі. Тож ідіть, і навчі́ть всі наро́ди, христячи їх в їм'я́ Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебува́тиму з вами повсякде́нно аж до кінця віку“! Амі́нь.