Today's Readings

First Reading

1 Corinthians 1:26-31

Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за ті́лом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхе́тні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоро́мити мудрих, і не́мічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і про́стих світу, і погорджених, і незначни́х вибрав Бог, щоб значне́ зні́вечити. так щоб не хвалилося перед Богом жодне тіло. А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, — пра́ведністю ж, і освя́ченням, і відку́пленням, щоб було, як написано: „Хто хва́литься, нехай хва́литься Господом!“

First Reading

Isaiah 33

Горе тобі, що пусто́шиш, хоч сам не спусто́шений, тобі, що грабу́єш, хоч тебе й не грабо́вано! Коли ти пусто́шити скінчи́ш, — опусто́шений будеш, коли грабува́ти скінчи́ш, тебе пограбу́ють. Господи, змилуйсь над нами, — на Тебе наді́ємось ми! Будь їхнім раме́ном щоранку та в час у́тиску нашим спасі́нням! Від сильного голосу Твого народи втікатимуть, від Твого виви́щення розпоро́шаться люди. І ваша здобич збереться, як збирають тих ко́ників, як літає ота сарана́, — так кидатись будуть на неї. Величний Господь, бо на височині́ пробува́є; Він напо́внив Сіон правосу́ддям та правдою. І буде безпека за ча́су твого, щедро́та спасі́ння, мудрости та пізна́ння. Страх Господній — бу́де він ска́рбом його́. Тож по вулицях їхні хоро́брі кричать, гірко плачуть прові́сники миру. Биті дороги поро́жніми стали, нема мандрівця́ на дорозі! Він зламав заповіта, знева́жив міста́, злегковажив люди́ну. Сумує та слабне земля, засоро́мився й в'яне Лива́н, став Саро́н немов пу́ща, Баша́н та Карме́л своє листя зрони́ли. Нині воскре́сну, говорить Госпо́дь, нині просла́влюсь, нині буду возне́сений! Заваготі́єте сіном, стерню́ ви породите; дух ваш — огонь, який вас пожере́. І стануть наро́ди за місце палі́ння вапна́, за терни́ну потя́ту, і будуть огнем вони спа́лені. Почуйте, далекі, що Я був зробив, і пізнайте, близькі́, Мою силу! Затривожились грішні в Сіоні, і тре́пет безбожних обняв. „Хто з нас ме́шкатиме при жеру́щім огні? Хто з нас ме́шкати буде при вічному огнищі?“ Хто хо́дить у правді й говорить правдиве, хто бри́диться зи́ском насилля, хто долоні свої випоро́жнює, щоб хабара́ не тримати, хто ухо своє затикає, щоб не чути про кровопроли́ття, і зажмурює очі свої, щоб не бачити зла, — той перебуватиме на високо́стях, ске́льні твердині — його недоступна оселя, його хліб буде да́ний йому, вода йому за́вжди запе́внена! Твої очі побачать Царя в Його пишній красі́, будуть бачити землю далеку. Твоє серце розду́мувати буде про страх: Де Той, Хто рахує? Де Той, Хто все важить? Де Той, Хто обчи́слює ба́шти? Уже не побачиш наро́ду зухвалого, народу глибокомо́вного, якого не можна було б розібрати, незрозумілоязи́кого, якого не можна було б зрозуміти. Подивись на Сіон, на місто наших святкових зібра́нь, — очі твої вгледять Єрусалим, мешка́ння спокійне, скинію ту незруши́му, — кі́лля її не порушаться ввік, а всі шнури її не порвуться. Бо вели́чний Господь для нас тільки ота́м, — місце потоків й просто́рих річо́к, — не ходить по ньому весло́вий байда́к, і міцни́й корабе́ль не пере́йде його. Бо Господь — наш суддя, Господь законода́вець для нас, Господь то наш цар, і Він нас спасе́! Опустилися шну́ри твої, не зміцня́ють підва́лини що́гли своєї, вітри́л не натягують. Тоді будуть ділити награбо́вану здо́бич, і навіть криві грабува́тимуть. І не скаже мешка́нець „Я хворий!“ І про́щені будуть провини наро́ду, що в ньому живе.

First Reading

2 Kings 17:1-18

Дванадцятого року Ахаза, Юдиного царя, зацарював над Ізраїлем у Самарії Осі́я, син Елин, на дев'ять років. І робив він зле в Господніх оча́х, тільки не так, як ті Ізраїлеві царі, що були перед ним. На нього вийшов Салманасар, цар асирійський, і Осі́я став йому за раба́, і давав йому дани́ну. Та асирійський цар знайшов в Осі́ї змову, що він посилав послів до Со, єгипетського царя, та не прино́сив асирійському цареві данини, як рік-у-рік те робив був. І замкнув його асирійський цар, і зв'язав його в в'язни́чому домі. І вийшов асирійський цар на ввесь Край, і прийшов до Самарії, й обляга́в її три роки. Дев'ятого року Осі́ї асирійський цар здобув Самарію, та й вигнав Ізраїля до Асирії, і осадив їх у Халаху, і в Хаворі над річкою Ґозан, і в містах Мідії. І сталося, коли Ізраїлеві сини грішили проти Господа, Бога свого, що ви́провадив їх з єгипетського кра́ю з руки фараона, єгипетського царя, і боя́лися інших богів, і ходили уставами тих народів, що Госпо́дь повиганяв їх перед Ізраїлевими синами, та Ізраїлевих царів, які вони встановили, а Ізраїлеві сини вимишляли на Господа, Бога свого, слова́, що не були слушні, і будували собі па́гірки по всіх своїх містах, від вартово́ї башти аж до тверди́нного міста, і ставили собі стовпи для богів та Астарти на кожному високому взгі́р'ї та під усяким зеленим деревом, і кадили там на всіх па́гірках, як ті люди, що Господь повиганяв перед ними, і робили злі речі, щоб гніви́ти Господа, і служили бовва́нам, про яких Господь говорив їм: „Не бу́дете робити цієї речі“, то Господь засві́дчив в Ізраїлі та в Юді через усіх Своїх пророків та всіх прозорли́вців, говорячи: „Верніться з ваших злих доріг, і додержуйте Моїх заповідей, уставів Моїх, згідно зо всім Зако́ном, якого Я наказав був вашим батькам, і якого послав до вас через Моїх рабів пророків“. Та не слухали вони, і робили твердо́ю свою шию, як шия їхніх батькі́в, що не вірили в Господа, Бога свого. І не́хтували вони постанови Його, і заповіта Його, що склав з їхніми батька́ми, і свідо́цтва Його, що засві́дчив на них, і пішли за гидо́тою й марно́тами, та за наро́дами, що були навколо них, про яких Господь наказав був їм не робити, як вони. І полишили вони всі заповіді Господа, Бога свого, і зробили собі литого бовва́на, двох телят, і зробили Астарту, і вклонялися всьому небесному ві́йськові та служили Ваалові. І вони перево́дили через огонь своїх синів та дочо́к своїх, і чарува́ли ча́рами, і ворожили, і віддавалися робити зло в Господніх оча́х, щоб гнівити Його. І сильно розгнівався Господь на Ізраїля, і відкинув їх від Свого лиця, — не позостало ніко́го, тільки саме Юдине пле́м'я.

Morning Prayer — First Lesson

Job 6

А Йов відповів та й сказав: „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі, то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть! Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не... Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні? Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́? Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі. О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог! О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, — то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого! Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це? Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́? Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене? Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього. Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони, темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг. Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́. Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають. Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них. І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились. Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались! Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене, і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“ Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені. Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас? Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного, і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого! Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди. Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда! Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?

Epistle

Sirach 44:16-27;45:3-20

First Reading

Proverbs 6

Мій сину, якщо поручи́вся ти за свого бли́жнього, дав руку свою за чужо́го, — ти попався до па́стки з-за слів своїх уст, схо́плений ти із-за слів своїх уст! Учини тоді це, сину мій, та рятуйсь, бо впав ти до рук свого бли́жнього: іди, впади в по́рох, і на ближніх своїх напира́й, не дай сну своїм о́чам, і дріма́ння пові́кам своїм, рятуйся, як се́рна, з руки́, і як птах із руки птахоло́ва! Іди до мурашки, ліню́ху, поглянь на дороги її — й помудрій: нема в неї воло́даря, ані уря́дника, ані прави́теля; вона загото́влює літом свій хліб, збирає в жнива́ свою ї́жу. Аж доки, ліню́ху, ти будеш виле́жуватись, коли́ ти зо сну свого встанеш? Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, — і при́йде, немов волоцюга, твоя незаможність, і зли́дні твої, як озбро́єний муж! Люди́на нікче́мна, чоловік злочи́нний, він ходить з лукавими у́стами, він морга́є очи́ма своїми, шурга́є своїми нога́ми, знаки́ подає пальцями своїми, в його серці лукавство вио́рює зло кожноча́сно, сварки́ розсіва́є, — тому на́гло прихо́дить погибіль його, буде ра́птом побитий — і лі́ку нема! Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім — то гидо́та душі Його: очі пишні, брехли́вий язик, і ру́ки, що кров непови́нну ллють, серце, що пле́кає злочинні думки́, ноги, що сква́пно біжать на лихе, сві́док брехливий, що бре́хні роздму́хує, і хто розсіває сварки́ між братів! Стережи, сину мій, заповідь батька свого́, і не відкидай науки матері своєї! Прив'яжи їх на серці своєму наза́вжди, повісь їх на шиї своїй! Вона буде прова́дити тебе у ході́, стерегти́ме тебе, коли будеш лежати, а пробу́дишся — мовити буде до тебе! Бо заповідь Божа — світи́льник, а наука — то світло, доро́га ж життя — то навча́льні карта́ння, щоб тебе стерегти́ від злосли́вої жінки, від обле́сливого язика чужи́нки. Не жадай її вро́ди у серці своїм, і тебе хай не ві́зьме своїми пові́ками, — Бо вартість розпу́сної жінки — то бо́ханець хліба, а жінка заміжня вловлює душу цінну́... Чи ві́зьме люди́на огонь на лоно своє, — і о́діж її не згорить? Чи буде люди́на ходи́ти по вугі́ллю розпа́леному, і не попа́ляться ноги її? Так і той, хто вчащає до жінки свого ближнього: не буде нека́раним кожен, хто доторкне́ться до неї! Не пого́рджують зло́дієм, якщо він укра́де, щоб рятувати життя своє, коли він голоду́є, та як буде він зна́йдений, — все́меро він відшкоду́є, віддасть все майно свого дому! Хто чинить пере́люб, не має той розуму, — він знищує душу свою, — побої та сором він зна́йде, а га́ньба його не зітре́ться, бо за́здрощі — лютість мужчи́ни, і не змилосе́рдиться він у день помсти: він не зверне уваги на жоден твій викуп, і не схоче, коли ти гости́нця прибі́льшиш!

Morning Prayer — Second Lesson

Mark 7

І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули́ із Єрусалиму, і побачили, що деякі з учнів Його їли хліб руками „нечистими“, цебто невмитими. Бо фарисеї й усі юдеї, зберігаючи переда́ння старших, не їдять, як старанно не вимиють рук; а вернувшися з ринку, вони не їдять, поки не вмиються. Багато є й іншого, що вони прийняли́, щоб доде́ржувати: миття чаш, і глеків, і мідяно́го по́суду. І запитали Його фарисеї та книжники: „Чому учні Твої не живуть за переда́нням старших, але хліб споживають руками нечистими?“ А Він їм відказав: „Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: „Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене. Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“. Занеха́явши заповідь Божу, передань людськи́х ви трима́єтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви“. І сказав Він до них: „Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє переда́ння. Бо Мойсей наказав: „Шануй батька свого та матір свою“, та: „Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре“. А ви кажете: „Коли скаже хто батьку чи матері: Корва́н, чи дар Богові те, чим би ти скориста́тись від мене хотів, то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері, порушуючи Боже Слово вашим переда́нням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите“. І Він зно́ву покликав наро́д і промовив до нього: „Послухайте Мене всі, і зрозумійте! Немає нічого назо́вні люди́ни, що, увіходячи в неї, могло б опога́нити її; що ж із неї виходить, — те люди́ну опога́нює. Коли має хто ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“ А коли від наро́ду ввійшов Він до дому, тоді учні Його запиталися в Нього про при́тчу. І Він їм відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззо́вні в люди́ну, — не може опога́нити її? Бо не входить до серця йому, але до живота́, і виходить назо́вні, очищуючи всяку ї́жу“. А далі сказав Він: „Що з люди́ни виходить, — те́ люди́ну опога́нює. Бо зсере́дини, із лю́дського серця виходять лихі думки́, розпуста, краді́ж, душогу́бства, пере́люби, зди́рства, лукавства, пі́дступ, безстидства, завидю́щеє око, богозневага, го́рдощі, бе́зум. Усе зле це виходить зсере́дини, — і люди́ну опога́нює!“ І встав Він, і звідти пішов у землю ти́рську й сидонську. І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись. Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому. А ця жінка греки́ня була́, родом сирофінікі́янка. Вона стала благати Його, щоб із дочки́ її де́мона вигнав. А Він їй сказав: „Дай, щоб перше наїлися діти, — не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щеня́там!“ А вона Йому в відповідь каже: „Так, Господи! Але навіть щеня́та їдять під столом від дитячих кришо́к“. І Він їй сказав: „За слово оце йди собі, — де́мон вийшов із твоєї дочки́!“ А коли вона в дім свій верну́лась, то знайшла, що дочка́ на постелі лежала, а демон вийшов із неї. І вийшов Він знов із країв ти́рських і сидо́нських, і́ подався шляхом на Сидо́н над море Галілейське, через око́лиці Десятимі́стя. І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав. І взяв Він його від наро́ду само́го, і вклав пальці Свої йому в ву́ха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика́. І, на небо спогля́нувши, Він зідхнув і промовив до нього: „Еффата́“ ; цебто: „Відкрийся!“ І відкрилися ву́ха йому, і путо його язика розв'яза́лось негайно, — і він став говорити вира́зно! А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповіда́ли. Та що більше наказував їм, то ще більш розголо́шували. І ду́же всі дивувалися та говорили: „Він добре все робить: глухим дає чути, а німим — говорити!“

Responsorial Psalm

Psalm 104

Gospel

Matthew 25:14-23

Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одно́му він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, — кожному за спромо́жністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, — і набув він п'ять і́нших талантів. Так само ж і той, що взяв два — і він ще два і́нших набув. А той, що одно́го взя́в, пішов та й закопав його в землю, — і сховав срі́бло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п'ять талантів, — приніс іще п'ять талантів і сказав: „Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, — ось я здобу́в інші п'ять талантів“. Сказав же йому його пан: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“ Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: „Два таланти мені передав ти, — ось іще два тала́нти здобу́в я“. Сказав йому пан його: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“

Responsorial Psalm

Psalm 147

Responsorial Psalm

Psalm 7

Responsorial Psalm

Psalm 6

Evening Prayer — First Lesson

Job 7

Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита! Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою, так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили. Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“ І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку. Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́. А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони. Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́. Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене. Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його. Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі: Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив? Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“, то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості. Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні! Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го? Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш. Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою? Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м? І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.

Second Reading

I Peter 1

Петро, апо́стол Ісуса Христа, захожа́нам Розпоро́шення: По́нту, Гала́тії, Каппадокі́ї, Азії й Віфі́нії, ви́браним із передба́чення Бога Отця, посвя́ченням Духа, на покору й окро́плення кров'ю Ісуса Христа: нехай примно́житься вам благодать та мир! Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскре́сення з мертвих Ісуса Христа, на спа́дщину нетлінну й непорочну та нев'яну́чу, заховану в небі для вас, що ви бережені силою Божою через віру на спасі́ння, яке готове з'явитися останнього ча́су. Тіштеся з того, засмучені тро́хи тепер, якщо треба, всілякими випробо́вуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробо́вується, на похвалу́, і честь, і славу при з'я́вленні Ісуса Христа. Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимо́вною й славною радістю, бо досяга́єте мети́ віри вашої — спасі́ння ду́шам. Про це спасі́ння розвідували та допитувалися пророки, що звіщали про благода́ть, призначену вам. Вони досліджували, на котри́й чи на який час показував Дух Христів, що в них був, коли Він сповіщав про Христові стражда́ння та славу, що при́йдуть по них. Їм відкрито було́, що вони не для себе сами́х, а для вас служили тим, що тепер звіщено вам через благові́сників Духом Святим, із неба посланим, на що бажають дивитися анголи. Тому́ то, підперезавши сте́гна свого розуму та бувши тверезі, майте досконалу надію на благода́ть, що прино́ситься вам в з'я́вленні Ісуса Христа. Як слухняні, не застосовуйтеся до попередніх пожадливо́стей вашого неві́дання, але за Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім пово́дженні, бо написано: „Будьте святі, — Я бо святий“! І коли ви Отцем звете Того, Хто кожного, не зважаючи на особу, судить за вчинок, то в страху́ провадьте час вашого тимчасового заме́шкання. I знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марно́го вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров'ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти, що призначений був іще перед закла́динами світу, але був з'явлений вам за останнього ча́су. Через Нього ви віруєте в Бога, що з мертвих Його воскресив та дав славу Йому, щоб була ваша віра й надія на Бога. По́слухом правді очистьте душі свої через Духа на нелицемірну братерську любов, і ревно від щирого серця любіть один о́дного, бо народжені ви не з тлінного насіння, але з нетлінного, — Словом Божим живим та тривалим. Бо „кожне тіло — немов та трава, і всяка слава люди́ни — як цвіт трав'яни́й: засохне трава — то й цвіт опаде, а Слово Господнє повік пробуває“! А це те Слово, яке звіщене вам у Єва́нгелії.

Second Reading

Romans 14

Слабо́го в вірі приймайте, але не для суперечок про погляди. Один бо вірує, що можна їсти все, а не́мічний споживає ярину́. Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, — Бог бо прийняв його. Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він усто́їть, бо має Бог силу поставити його. Один вирі́знює день від дня, інший же про кожен день судить одна́ково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переко́нання. Хто вважає на день, — для Господа вважає, а хто не вважає на день, — для Господа не вважає. Хто їсть, — для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, — для Господа не їсть, і дякує Богові. Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе. Бо коли живемо́ — для Господа живемо́, і коли вмира́ємо — для Господа вмираємо. І чи живемо́, чи вмира́ємо — ми Господні! Бо Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати і над мертвими, і над живими. А ти на́що осуджуєш брата свого́? Чи чого ти пого́рджуєш братом своїм? Бо всі станемо перед судним престолом Божим. Бо написано: „Я живу, каже Госпо́дь, і схи́литься кожне коліно передо Мною, і ви́знає Бога кожен язик!“ Тому кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові. Отож, не будемо більше осуджувати один о́дного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотика́ння та спокуси. Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічо́го нечистого в само́му собі; тільки коли хто вважає що за нечисте, тому́ воно нечисте. Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов'ю пово́дишся ти, — не губи своєю поживою того́, за кого Христос був умер. Нехай ваше добре не зневажа́ється. Бо Царство Боже не пожи́ва й питво́, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім. Хто цим служить Христові, той Богові милий і шано́ваний поміж людьми́. Отож, пильнуймо про мир, та про те, що на збудува́ння один о́дного! Не руйнуй діла Божого ради поживи, — усе бо чисте, але зле люди́ні, що їсть на спотика́ння. Добре не їсти м'яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гірши́ться, або споку́шується, або слабне. Ти маєш віру? Май її сам про себе перед Богом. Блаженний той, хто не осуджує самого себе за те, про що випробо́вується! А хто має сумнів, коли їсть, буде осу́джений, бо не робить із віри, а що не від віри, те гріх.

Second Reading

James 2:1-13

Брати́ мої, не зважаючи на обличчя, майте віру в нашого Господа слави, Ісуса Христа. Бо коли до вашого зібра́ння ввійде чоловік із золотим перснем, у шаті блискучій, увійде й біда́р у вбогім вбранні́, і ви поглянете на то́го, хто в шаті блискучій, і скажете йому: „Ти сідай вигі́дно отут,“ а бідаре́ві прокажете: „Ти стань там, чи сідай собі тут на підніжку моїм“, то чи не стало між вами поді́лення, і не стали ви злоду́мними суддями? Послухайте, мої брати любі, — чи ж не вибрав Бог бідарі́в цього світу за багатих вірою й за спадкоє́мців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його? А ви бідаря́ зневажили! Хіба не багачі переслідують вас, хіба не вони тягнуть вас на суди́? Хіба не вони зневажають те добре ім'я́, що ви ним називаєтесь? Коли ви Зако́на Царсько́го виконуєте, за Писа́нням: „Люби свого ближнього, як самого себе“, то ви робите добре. Коли ж дивитеся на обличчя, то чините гріх, бо Зако́н удоводнює, що ви винуватці. Бо хто всього Зако́на виконує, а згрішить в одно́му, той винним у всьому стає. Бо Той, Хто сказав: „Не чини перелю́бства“, також наказав: „Не вбивай“. А хоч ти перелю́бства не чиниш, а вб'єш, то ти переступник Зако́ну. Отак говоріть і отак чиніть, як такі, що будете суджені зако́ном волі. Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя. Милосердя бо ставиться вище за суд.

Second Reading

Ephesians 5:15-21

Отож, уважайте, щоб поводитися обере́жно, не як немудрі, але як мудрі, використо́вуючи час, — дні бо лукаві! Через це не будьте нерозумні, але розумійте, що́ є воля Господня. І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще напо́внюйтесь Духом, розмовляючи поміж собою псалма́ми, і гі́мнами, і пісня́ми духовними, співаючи й граючи в серці своєму для Господа, дякуючи за́вжди за все Богові й Отцеві в Ім'я́ Господа нашого Ісуса Христа, ко́рячися один о́дному у Христовім страху́.

Gospel

Luke 3

У п'ятнадцятий рік панува́ння Тиве́рія ке́саря, коли По́нтій Пила́т панував над Юдеєю, коли в Галілеї тетра́рхом був І́род, а Пилип, його брат, був тетра́рхом Ітуре́ї й землі Трахоні́тської, за тетра́рха Ліса́нія в Авілі́ні, за первосвящеників Анни й Кайя́фи було Боже слово в пустині Іванові, сину Захарія. І він перейшов усю землю Йорда́нську, проповідуючи хрищення покая́ння для про́щення гріхів, як написано в книзі пророцтва пророка Ісаї: „Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки́ Йому! Нехай кожна долина напо́вниться, гора ж кожна та при́горок зни́зиться, що нерівне, нехай випросто́вується, а доро́ги вибо́їсті стануть гладе́нькі, — і кожна люди́на побачить Боже спасі́ння!“ А Іван говорив до людей, хто прихо́див, христитися в ньо́го: Ро́де зміїний, — хто навчив вас тікати від гніву майбу́тнього? Отож, учиніть гідний плід покая́ння. І не починайте казати в собі: „Маємо ба́тька Авраама“. Бо кажу вам, що Бог може підне́сти дітей Авраамові з цьо́го каміння. Бо вже он до корі́ння дере́в і сокира прикла́дена: кожне ж дерево, що доброго пло́ду не родить, буде зрубане та до огню буде вкинене“. А люди питали його й говорили: „Що́ ж нам робити?“ І сказав він у відповідь їм: „У кого дві сорочці, — нехай дасть немаючому; а хто має поживу, — нехай робить так само“. І прихо́дили й ми́тники, щоб христитись від нього, і питали його: „Учителю, що́ ми маємо робити?“ А він їм казав: „Не стягайте нічого над те, що вам зве́лено“. Питали ж його й вояки́ й говорили: „А нам що робити?“ І він їм відповів: „Ніко́го не кривдьте, ані не оскаржайте фальшиво, удовольня́йтесь платнею своєю“. Коли ж усі люди чекали, і в серцях своїх ду́мали всі про Івана, чи то він не Христос, Іван відповідав усім, кажучи: „Я хрищу́ вас водою, але йде ось Поту́жніший за мене, що Йому́ розв'язати ремінця́ від Його взуття́ я негідний, — Він христитиме вас Святим Духом й огнем! У руці Своїй має Він ві́ячку, — і перечистить Свій тік: пшеницю збере до засі́ків Своїх, а полову попа́лить ув огні невгаси́мім“. Тож багато навчав він і іншого, звіщаючи Добру Нови́ну народові. А Ірод тетра́рх, що Іван докоря́в йому за Іродія́ду, дружи́ну брата свого, і за все зло, яке заподі́яв був Ірод, до всього додав іще й те, що Івана замкнув до в'язни́ці. І сталося, як христились усі люди, і як Ісус, охристившись, молився, розкрилося небо, і Дух Святий зли́нув на Нього в тілесному ви́гляді, як голуб, і голос із неба почувся, що мовив: „Ти Син Мій Улю́блений, що Я вподо́бав Тебе!“ А Сам Ісус, розпочинаючи, мав ро́ків із тридцять, бувши, як думано, сином Йо́сипа, Ілія, сина Маттатового, сина Леві́їного, сина Мелхіїного, сина Яннаєвого, сина Йо́сипового, сина Маттатієвого, сина Амосова, сина Наумового, сина Еслієвого, сина Наггеєвого, сина Маатового, сина Маттатієвого, сина Семенієвого, сина Йосихового, сина Йодаєвого, сина Йоананового, сина Рисаєвого, сина Зоровавелевого, сина Салатіїлового, сина Нирієвого, сина Мелхієвого, сина Аддієвого, сина Косамового, сина Елмадамового, сина Ірового, сина Ісуєвого, сина Еліезерового, сина Йоримового, сина Маттатієвого, сина Левієвого, сина Семенового, сина Юдиного, сина Йо́сипового, сина Йонамового, сина Еліякимового, сина Мелеаєвого, сина Меннаєвого, сина Маттатаєвого, сина Натамового, сина Давидового, сина Єссеєвого, сина Йовидового, сина Воозового, сина Салаєвого, сина Наассонового, сина Амінадавого, сина Адмінієвого, сина Арнієвого, сина Есромового, сина Фаресового, сина Юдиного, сина Яковлевого, сина Ісакового, сина Авраамового, сина Тариного, сина Нахорового, сина Серухового, сина Рагавового, сина Фалекового, сина Еверового, сина Салиного, сина Каїнамового, сина Арфаксадового, сина Симового, сина Но́євого, сина Ламе́хового, сина Матусалового, сина Ено́хового, сина Яретового, сина Малелеїлового, сина Каїнамового, сина Еносового, сина Ситового, сина Ада́мового, — Сином Божим.

Evening Prayer — Second Lesson

2 Corinthians 4

Ось тому́, мавши за милосердям Божим таке служі́ння, ми не тратимо відваги, але ми відреклися тайного со́рому, не хо́дячи в хитрості та не перекручуючи Божого Слова, але з'я́вленням правди доручуємо себе кожному сумлінню лю́дському перед Богом. Коли ж наша Єва́нгелія й закрита, то закрита для тих, хто гине, — для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб для них не зася́яло світло Єва́нгелії слави Христа, а Він — образ Божий. Бо ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, ми ж самі — раби ваші ради Ісуса. Бо Бог, що звелів був світлу зася́яти з те́мряви, у серцях наших зася́яв, щоб просвітити нам знання́ слави Божої — в Особі Христовій. А ми маємо скарб цей у посу́динах гли́няних, щоб ве́лич сили була Божа, а не від нас. У всьому нас тиснуть, та не поти́снені ми; ми в важки́х обставинах, але не впадаємо в ро́зпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені. Ми за́всіди носимо в тілі ме́ртвість Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове. Бо за́всіди нас, що живемо́, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому смертельному тілі. Тому́ то смерть діє в нас, а життя — у вас. Та мавши того ж духа віри, за написаним: „Вірував я, через те говорив“, і ми віруємо, тому то й говоримо, знавши, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскреси́ть з Ісусом і нас, і поставить із вами. Усе бо для вас, щоб благода́ть, розмножена через багатьох, збагати́ла подяку на Божу славу. Через те ми відваги не тратимо, бо хоч ни́щиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновля́ється внутрішній. Бо тепе́рішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги, коли ми не дивимося на види́ме, а на невиди́ме. Бо види́ме - дочасне, невиди́ме ж - вічне!

Gospel

Luke 17:11-19

І сталось, коли Він ішов до Єрусалиму, то прохо́див поміж Самарі́єю та Галілеєю. І, коли вхо́див до одно́го села, перестріли Його десять мужів, слаби́х на проказу, що стали здалека. І голос піднесли вони та й казали: „Ісусе, Наставнику, — змилуйсь над нами!“ І, побачивши їх, Він промовив до них: „Підіть і покажіться священикам!“ І сталось, коли вони йшли, то очи́стились. Один же з них, як побачив, що видужав, то верну́вся, і почав гучни́м голосом сла́вити Бога. І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самаряни́н був... Ісус же промовив у відповідь: „Чи не десять очи́стилось, — а дев'ять же де́? Чому́ не вернулись вони хвалу́ Богові віддати, крім цього́ чужинця?“ І сказав Він йому: „Підведися й іди: твоя віра спасла тебе!“

Gospel

Matthew 3:7-12

Як побачив же він багатьох фарисе́їв та саддуке́їв що приходять на хрищення, то промовив до них: „Роде зміїний, — хто вас надоуми́в утікати від гніву майбутнього? Отож, — учиніть гідний плід покая́ння! І не ду́майте говорити в собі: „Ми маємо отця Авраама“. Кажу́ бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього камі́ння! Бо вже до корі́ння дерев і сокира прикла́дена: кожне ж дерево, що доброго пло́ду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене. Я хрищу́ вас водою на покая́ння, але Той, Хто йде по мені, поту́жніший від мене: я недосто́йний понести взуття́ Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем. У руці Своїй має Він ві́ячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засі́ків, а полову попа́лить ув огні невгаси́мім“.

Gospel

Matthew 15

Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму н сказали: „Чого Твої учні ламають переда́ння старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають“. А Він відповів і промовив до них: „А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради переда́ння вашого? Бо Бог заповів: „Шануй ба́тька та матір“, та: „Хто злорі́чить на ба́тька чи матір, — хай смертю помре“. А ви кажете: Коли скаже хто ба́тьку чи матері: „Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові“, то може вже й не шанувати той ба́тька свого або матір свою. Так ви ради переда́ння вашого зні́вечили Боже Слово. Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував, говорячи: „Оці люди уста́ми шанують Мене, серце ж їхнє дале́ко від Мене! Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“. І Він покликав наро́д, і промовив до нього: „Послухайте та зрозумійте! Не те, що вхо́дить до уст, люди́ну скверни́ть, але те, що виходить із уст, те люди́ну скверни́ть“. Тоді учні Його приступили й сказали Йому: „Чи Ти знаєш, що фарисеї, почуши це слово, спокуси́лися?“ А Він відповів і сказав: „Усяка росли́на, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі повода́тарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, — обо́є до ями впаду́ть“. А Петро відповів і до Нього сказав: „Поясни нам цю при́тчу“. А Він відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Чи ж ви не розумієте, що все те, що́ входить до уст, вступає в живіт, та й назовні виходить? Що ж виходить із уст, те походить із серця, — і воно опога́нює люди́ну. Бо з серця виходять лихі думки́, душогубства, пере́люби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богознева́ги. Оце те, що люди́ну опога́нює. А їсти руками невмитими, — не опога́нює це люди́ни!“ І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі ти́рські й сидо́нські. І ось жінка одна ханане́янка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: „Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, — де́мон тяжко дочку́ мою мучить!“ А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: „Відпусти її, бо кричить услід за нами!“ А Він відповів і сказав: „Я по́сланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого“. А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: „Господи, допоможи мені!“ А Він відповів і сказав: „Не годи́ться взяти хліб у дітей, і кинути щеня́там“. Вона ж відказала: „Так, Господи! Але ж і щеня́та їдять ті кришки́, що спадають зо сто́лу їхніх панів“. Тоді відповів і сказав їй Ісус: „О жінко, твоя віра велика, — нехай буде тобі, я́к ти хочеш“! І тієї години дочка́ її ви́дужала. І, відійшовши звідти, Ісус прибув до Галіле́йського моря, і, зійшовши на го́ру, сів там. І приступило до Нього багато наро́ду, що мали з собою кривих, калік, сліпих, німих і інших багато, і клали їх до Ісусових ніг. І Він уздоро́влював їх. А наро́д не вихо́див із дива, бо бачив, що говорять німі, каліки стаю́ть здорові, криві ходять, і бачать сліпі, — і сла́вив він Бога Ізраїлевого! А Ісус Своїх у́чнів покликав і сказав: „Жаль Мені цих людей, що вже три́ дні зо Мною знахо́дяться, але їсти не мають чого́; відпустити їх без їжі не хо́чу, щоб вони не ослабли в дорозі“. А учні Йому відказали: „Де́ нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки наро́ду?“ А Ісус запитав їх: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж відказали: „Семеро, та трохи рибок“. І Він ізвелів на землі посідати наро́дові. І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав у́чням Своїм, а учні наро́дові. І всі їли й наси́тилися, а з позосталих кусків назбирали сім ко́шиків по́вних... Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей. І, відпустивши наро́д, усів Він до чо́вна, і прибув до землі Магдали́нської.