Today's Readings

First Reading

1 Corinthians 1:18-25

Бож слово про хреста тим, що гинуть, — то глупо́та, а для нас, що спасаємось, — Сила Божа! Бо написано: „Я погублю́ мудрість премудрих, а розум розумних відки́ну!“ Де мудрий? Де книжник? Де дослі́дувач віку цього́? Хіба Бог мудрість світу цього́ не змінив на глупо́ту? Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було́ спасти віруючих через ду́рість проповіді. Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошу́кують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп'я́того, — для юдеїв згі́ршення, а для греків — безу́мство, а для самих покликаних юдеїв та греків — Христа, Божу силу та Божу мудрість! Бо Боже й немудре — розумніше воно від людей, а Боже не́мічне — сильніше воно від людей!

First Reading

Isaiah 32

Тож за праведністю царюва́тиме цар, а князі володі́тимуть за правосу́ддям. І станеться кожен, як за́хист від вітру, і немов та заслона від зли́ви, як пото́ки води на пустині, як тінь скелі тяжко́ї на спраглій землі. І не будуть заплю́щені очі видю́щих, і слухатимуть ву́ха тих, які слухають! І знання́ розумітиме серце нерозва́жних, а язик недорі́куватих поспішить говорити вира́зно. Не будуть вже кликати достойним глупця́, а на обма́нця не скажуть шляхе́тний, бо глупо́ту говорить безумний, а серце його беззаконня вчиняє, щоб робити лукавство, та щоб говорити до Господа слово облу́дне, щоб душу голодного ви́порожнити й напо́ю позбавити спра́глого! А лукавий — лихі його чини: він лихе замишляє, щоб ни́щити скро́мних словами брехли́вими, як убогий говорить про право, а шляхе́тний міркує шляхе́тне, і стоїть при шляхе́тному. Устаньте, безжу́рні жінки́, почуйте мій голос, дочки безтурботні, послухайте сло́ва мого! Днів багато на рік ви, безтурботні, тремті́тимете, бо збір винограду скінчи́вся, а згрома́дження пло́ду не при́йде! Тремтіть, ви безжу́рні, дрижіть, безтурбо́тні, роздягніться, себе обнажі́ть, опережі́ться по сте́гнах! За прина́дні поля́ будуть битися в груди, за виноградник урожайний. На землі́ цій наро́ду мого зійде те́рен й будя́ччя, по всіх домах радости спалени́на, на місті веселому. Бо па́лац опу́щений буде, міський го́мін замо́вкне, О́фел та ба́шта навік стануть я́мами, радістю диких ослів, пасови́ськом чері́д, аж Дух з височини́ проллє́ться на нас, а пустиня в садо́к обе́рнеться, а садок порахо́ваний буде за ліс! Тоді пробува́тиме право в пустині, на ниві ж родючій сидітиме правда. І буде роботою істини — мир, а працею правди — спокійність й безпе́ка навіки. І осяде наро́д мій у мешка́нні спокі́йнім, і в безпечних місця́х, і в спокійних місцях відпочи́нку. І буде па́дати град на пова́лений ліс, і зни́зиться місто в долину. Блаженні ви, сівачі понад всякими во́дами, що відпуска́єте ногу воло́ві й ослові на волю!

First Reading

2 Kings 6:8-23

Сирійський цар воював з Ізраїлем. І радився він зо слу́гами своїми, говорячи: „На такому то й такому то місці буде моє таборува́ння“. А Божий чоловік послав до Ізраїлевого царя, говорячи: „Стережися перехо́дити оце місце, бо там схо́дяться сирі́яни!“ І послав Ізраїлів цар до того місця, про яке говорив йому Божий чоловік та остеріга́в його; і він стері́гся там не раз і не два. І сильно занепоко́їлося серце сирійського царя про ту річ, і він покликав своїх слуг та й сказав до них: „Чи не розповісте́ мені, хто з наших зраджує перед Ізраїльським царем?“ І сказав один з його слуг: „Ні, пане мій ца́рю, це не наш, а це Єлисей, той пророк, що в Ізраїлі, доно́сить Ізраїлевому цареві ті слова, що ти гово́риш у спальні своїй!“... А він відказав: „Ідіть, і подивіться, де́ він, — і я пошлю́ й візьму́ його!“ І доне́сено йому, кажучи: „Ось він у Дотані!“ І послав він туди коні, і колесни́ці та ві́йсько. І прийшли вони вночі й оточили те місто. А слуга Божого чоловіка встав рано і вийшов, аж ось ві́йсько ото́чує місто, і коні, і колесни́ці! І сказав його слуга до нього: „Ох, пане мій, що́ бу́демо робити?“ А той відказав: „Не бійся, бо ті, що з нами, численні́ші від тих, що з ними“. І молився Єлисе́й і говорив: „Господи, розкрий йому очі, і нехай він побачить!“ І відкрив Господь очі того слуги́, і він побачив, аж ось гора́ повна ко́ней та огняни́х колесни́ць навко́ло Єлисе́я!... І зійшли сирійці до ньо́го, а Єлисей помолився до Господа й сказав: „Удар цей люд сліпото́ю!“ І Він ударив їх сліпото́ю за Єлисеєвим словом... І сказав до них Єлисей: „Це не та доро́га й не те місто. Ідіть за мною, й я проведу́ вас до того чоловіка, якого ви шукаєте“. І він завів їх у Самарі́ю. І сталося, як прийшли вони до Самарії, то Єлисей сказав: „Го́споди, відкрий оці очі, і нехай вони побачать!“ І Господь відкрив їхні очі, і вони побачили, — аж ось вони в сере́дині Самарії!... І сказав Ізраїлів цар до Єлисея, коли побачив їх: „Чи побити їх, чи побити, мій ба́тьку?“ А той відказав: „Не вбивай! Чи ти повбиваєш тих, кого ти взяв до неволі своїм мече́м та своїм списо́м? Поклади хліб та воду перед ними, і нехай вони їдять та п'ють, і нехай ідуть до свого пана“. І справив цар для них велику гости́ну, і вони їли й пили; і він відпустив їх, і вони пішли до свого пана. І сирійські о́рди вже більш не вхо́дили до Ізраїлевого Кра́ю.

Morning Prayer — First Lesson

Job 4

І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав: „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́? Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв, того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв! А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався. Хіба не була́ богобійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх? Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені? Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її: вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають! Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби. Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають. І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього. У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей, спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, — і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм. Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я: „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший? Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в! Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені! Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди. Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!

Epistle

Sirach 44:1-15

First Reading

Proverbs 5

Мій сину, на мудрість мою уважа́й, нахили своє ухо до мого розуму, щоб розважність ти міг стерегти́, а пізна́ння — хай у́ста твої стережу́ть! Бо кра́пають со́лодощ губи блудни́ці, а у́ста її від оливи масні́ші, та гірки́й їй кінець, мов поли́н, гострий, як меч обосі́чний, — її ноги до смерти спускаються, шео́лу тримаються кроки її! Вона путь життя не урі́внює, її стежки непевні, і цього не знає вона. Тож тепер, мої діти, мене ви послухайте, не відхо́дьте від слів моїх уст: віддали́ ти від неї дорогу свою, і не зближа́йсь до дверей її дому, щоб слави своєї ти іншим не дав, а роки свої — для жорстокого, щоб чужі не наси́тились сили твоєї й маєтку твого́ в чужім домі! І будеш стогнати при своєму кінці́, як знемо́жеться тіло твоє й твої сили, і скажеш: „Як нена́видів я те напу́чування, а карта́ння те серце моє відкидало! І не слухав я голосу своїх учителі́в, і уха свого не схиля́в до наставників. Тро́хи не був я при кожному злому, в сере́дині збору й громади!“ Пий воду з криниці своєї, і теку́че з свого коло́дязя: чи ж мають на вулицю вилиті бути джере́ла твої, а на площі — потоки твоєї води? — Нехай вони будуть для тебе, для тебе самого, а не для чужих із тобою! Хай твоє джерело́ буде благослове́нне, і радій через жінку твоїх юних літ, — вона ла́ня любовна та се́рна прекрасна, її пе́рса напоять тебе кожноча́сно, — впивайся ж наза́вжди коха́нням її! І на́що, мій сину, ти маєш впиватись блудни́цею, і на́що ти бу́деш приго́ртати груди чужи́нки? Бож перед очима Господніми всі дороги люди́ни, і стежки́ її всі Він рівняє: власні провини безбожного схо́плять його, і поворо́ззям свого гріха буде зв'я́заний він, помиратиме він без напу́чування, і буде блукати в великій глупо́ті своїй!

Morning Prayer — Second Lesson

Mark 6

І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його. Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його? Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“. І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в. І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав. І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами. І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес, а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“. І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти. А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“ І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися. І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли. І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього. Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків. А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“ Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею. Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“ А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́. Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні, і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“ І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“ Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“. І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“ І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити. І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову. І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері. А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його. І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили. І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись. І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного. І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати. І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня. Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“. А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“ А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“. І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного. І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т. І Він узяв п'ять хлібів та дві риби, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві риби на всіх поділив. І всі їли й наїлися! А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка! І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д. І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру. А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі. Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути. А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати, бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“ І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі, бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе. Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили. І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його, і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є. І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!

Responsorial Psalm

Psalm 103

Gospel

Matthew 5:1-12

І, побачивши на́товп, Він вийшов на го́ру. А як сів, підійшли Його у́чні до Нього. І, відкривши уста́ Свої, Він навчати їх став, промовляючи: „Блаже́нні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні засму́чені, бо вони будуть утішені. Блаженні ла́гідні, бо землю вспадку́ють вони. Блаженні голодні та спра́гнені праведности, бо вони нагодо́вані будуть. Блаженні милости́ві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті́ серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротво́рці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні ви́гнані за праведність, бо їхнє Ца́рство Небесне. Блаженні ви, як ганьби́ти та гнати вас бу́дуть, і будуть облу́дно на вас нагово́рювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселі́ться, — нагорода бо ваша велика на небеса́х! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.

Responsorial Psalm

Psalm 146

Responsorial Psalm

Psalm 6

Responsorial Psalm

Psalm 5

Evening Prayer — First Lesson

Job 5

Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся? Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному! Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла. Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі! Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його! Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, — бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти. А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, — Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа, бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду, щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених. Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки, Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, — вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі! І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́, і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда! Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари: Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його! В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло: Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча. Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона. З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся. Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою. І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку. І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі! І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого! Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“

Second Reading

James 5

А ну ж тепер ви, багачі́, — плачте й ридайте над лихом своїм, що вас має спіткати: ваше багатство згнило, а ваші вбрання́ міль поїла! Золото ваше та срі́бло поіржа́віло, а їхня іржа буде сві́дчити проти вас, і поїсть ваше тіло, немов той огонь! Ви скарби зібрали собі на останні дні! Ось голосить заплата, що ви затримали в робі́тників, які жали на ваших полях, — і голосі́ння женці́в досягли́ вух Господа Савао́та! Ви розкошували на землі й насолоджувались, серця свої ви́годували, немов би на день зако́лення. Ви Праведного засудили й убили, — Він вам не проти́вився! Отож, браття, довготерпіть аж до при́ходу Господа! Ось чекає рільни́к дорогоцінного пло́ду землі, довготе́рпить за нього, аж поки оде́ржить дощ ранній та пізній. Довготерпі́ть же й ви, зміцніть серця ваші, бо набли́зився при́хід Господній! Не нарікайте один на о́дного, браття, щоб вас не засу́джено, — он Суддя стоїть перед дверима! Візьміть, браття, пророків за при́клад стражда́ння та довготерпі́ння, — вони промовляли Господнім Ім'я́м! Отож, за блаженних ми маємо тих, хто витерпів. Ви чули про Йо́вове терпі́ння та бачили Господній кінець його́, що „ве́льми Господь милости́вий та щедрий“. А найперше, браття мої, не кляніться ні небом, ані землею, і ніякою іншою клятвою! Слово ж ваше хай буде: „Так, так“ та „Ні, ні“, щоб не впасти вам в о́суд. Чи страждає хто з вас? Нехай молиться! Чи тішиться хтось? Хай співає псалми́! Чи хворі́є хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ним хай помоляться, намасти́вши його оливою в Господнє Ім'я́, і молитва віри вздоро́вить недужого, і Господь його піді́йме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться. Отже, признава́йтесь один перед о́дним у своїх про́гріхах, і моліться один за о́дного, щоб вам уздоро́витись. Бо дуже могутня ре́вна молитва праведного! Ілля́ був люди́на, подібна до нас при́страстями, і він помолився молитвою, щоб дощу́ не було́, — і дощу не було́ на землі аж три роки й шість місяців... І він знов помолився, — і дощу́ дало́ небо, а земля вродила свій плід! Бра́ття мої, — коли хто з-поміж вас заблудить від правди, і його хто наверне, хай знає, що той, хто грішника навернув від його блу́дної дороги, той душу його спасає від смерти та бе́зліч гріхів покриває!

Second Reading

Romans 13

Нехай кожна люди́на ко́риться вищій вла́ді, бо немає вла́ди, як не від Бога, і вла́ди існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться вла́ді, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі ві́зьмуть о́суд на себе. Бо володарі — по́страх не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися вла́ди? Роби добро, і матимеш похвалу́ від неї, бо володар — Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо неда́рмо він носить меча́, він бо Божий слуга, ме́сник у гніві злочи́нцеві! Тому треба кори́тися не тільки ради стра́ху кари, але й ради сумління. Через це ви й пода́тки даєте, бо вони служи́телі Божі, саме тим за́вжди зайняті. Тож віддайте належне усім: кому податок — податок, кому ми́то — мито, кому страх — страх, кому честь — честь. Не будьте винні ніко́му нічо́го, крім того, щоб любити один о́дного. Бо хто іншого любить, той виконав Зако́на. Бо заповіді: „Не чини пере́любу“, „Не вбивай“, „Не кради́“, „Не свідку́й неправдиво“, „Не пожада́й“ й які інші, вони мі́стяться всі в цьому слові: „Люби свого бли́жнього, як самого себе!“ Любов не чинить зла ближньому, тож любов — викона́ння Зако́ну. І це тому́, що знаєте час, що пора нам уже пробуди́тись від сну. Бо тепер спасі́ння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували. Ніч минула, а день набли́зився, тож відкиньмо вчинки те́мряви й зодягнімось у зброю світла. Як удень, поступаймо доброчесно, не в гульні та п'я́нстві, не в пере́любі та розпусті, не в сварні́ та за́здрощах, але зодягні́ться Господом Ісусом Христо́м, а дого́дження тілу не обе́ртайте на пожадли́вість!

Second Reading

James 1:19-27

Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів. Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої. Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі. Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, — бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм! Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́! Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.

Second Reading

Ephesians 5:9-14

бо плід світла знахо́диться в кожній добрості́, і праведності, і правді. Допевня́йтеся, що приємне для Господа, і не беріть участи в неплідних ділах те́мряви, а краще й докоряйте. Бо соромно навіть казати про те, що роблять вони потає́мно! Усе ж те, що світлом докоряється, стає явне, бо все, що явне стає, то світло. Через це то й говорить: „Сплячий, вставай, і воскре́сни із мертвих, — і Христос осві́тлить тебе!“

Gospel

Luke 2

І трапилося тими днями, — вийшов нака́з царя А́вгуста переписати всю землю. Цей пе́репис перший відбувся тоді, коли вла́ду над Си́рією мав Квірі́ній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йо́сип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеє́м, бо похо́див із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зару́ченою, що була́ вагітна́. І сталось, як були́ вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Пе́рвенця Сина, і Його сповила́, і до я́сел поклала Його́, — бо в за́їзді місця не стало для них. А в тій стороні були́ пастухи, які пильнували на полі, і нічно́ї пори вартували отару свою. Аж ось а́нгол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня ося́яла їх. І вони перестра́шились стра́хом великим, Та а́нгол промовив до них: „Не лякайтесь, бо я ось благовіщу́ вам радість велику, що станеться лю́дям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви зна́йдете, що в я́слах лежатиме“. І ось ра́птом з'явилася з а́нголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: „Слава Богу на висоті, і на землі спокій, у людях добра воля!“ І сталось, коли анголи́ відійшли від них в небо, пастухи зачали́ говори́ти один о́дному: „Ходім до Вифлеєму й побачмо, що́ сталося там, про що́ сповістив нас Господь“. І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йо́сипа, та Дитинку, що в я́слах лежала. А побачивши, розповіли́ про все те, що́ про Цю Дитину було́ їм зві́щено. І всі, хто почув, дивувались тому, що́ їм пастухи говорили. А Марія оці всі слова́ зберігала, розважаючи, у серці своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано. Коли ж ви́повнились вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був а́нгол назвав, перше ніж Він в утро́бі зачався. А коли — за Зако́ном Мойсея — минулися дні їхнього очи́щення, то до Єрусалиму прине́сли Його, щоб поставити Його перед Господом, як у Зако́ні Господнім написано: „Кожне дитя чоловічої ста́ті, що розкриває утро́бу, має бути посвя́чене Господу“, і щоб жертву скла́сти, як у Зако́ні Господньому сказано, — „пару горлича́т або двоє голубеня́т“. І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семе́н, — люди́на праведна та благочести́ва, — що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було зві́щено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього. І Дух у храм припрова́див його. І як внесли Дитину Ісуса батьки́, щоб за Нього вчинити звича́єм зако́нним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: „Нині відпускаєш раба Свого́, Владико, за словом Твоїм із ми́ром, бо побачили очі мої Спасі́ння Твоє, яке Ти приготува́в перед всіма наро́дами, Світло на просвіту поганам і на славу наро́ду Твого Ізраїля!“ І дивувалися ба́тько Його й мати тим, що про Нього було́ розповіджене. А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: „Ось призначений Цей багатьо́м на падіння й устава́ння в Ізраїлі, і на знак спереча́ння, — і меч душу проши́є самій же тобі, — щоб відкрились думки́ сердець багатьох!“ Була й Анна пророчиця, дочка́ Фануїлова з племени Аси́рового, — вона дожила́ до глибокої старости, живши з мужем сім ро́ків від свого дівува́ння, удова ро́ків вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі поста́ми й моли́твами. І години тієї вона надійшла, Бога сла́вила та говорила про Нього всім, хто визво́лення Єрусалиму чекав. А як виконали за Зако́ном Господнім усе, то вернулись вони в Галілею, до міста свого Назарету. А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрости. І благодать Божа на Ній пробува́ла. А батьки́ Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи. І коли мав Він дванадцять ро́ків, вони за звича́єм на свято пішли. Як дні ж свята скінчи́лись були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лиши́вся, а Йо́сип та мати Його не знали того. Вони ду́мали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж ро́дичами та знайо́мими. Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його. І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислу́хував їх, і запитував їх. Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям. І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: „Дитино, — чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбо́ю шукали Тебе“. А Він їм відказав: „Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?“ Та не зрозуміли вони того сло́ва, що Він їм говорив. І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухня́ний. А мати Його зберігала оці всі слова́ в своїм серці. А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей.

Evening Prayer — Second Lesson

2 Corinthians 3

Чи нам знов зачинати дору́чувати самих себе́? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доруча́льних до вас чи від вас? Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають! Виявляєте ви, що ви — лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на табли́цях камінних, але на тіле́сних табли́цях серця. Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа, не тому́, що ми здібні поми́слити щось із се́бе, як від себе, але наша здібність від Бога. І Він нас зробив бути здатними служи́телями Ново́го Заповіту, не букви, а Духа, — бо буква вбиває, а Дух оживля́є. Коли ж служі́ння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізра́їлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу мину́щу обличчя його, скільки ж більш буде в славі те служі́ння Духа! Бо як служі́ння о́суду — слава, то служіння праведности тим більше багате на славу! Не просла́вилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує, бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває! Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміли́вости, а не як Мойсей, що покрива́ло клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає. Але засліпилися їхні думки́, бо те саме покрива́ло аж до сьогодні лишилось незняте в чита́нні Старо́го Заповіту, бо зникає воно Христо́м. Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покрива́ло, „коли ж вони наве́рнуться до Господа, тоді покрива́ло здіймається“. Госпо́дь же — то Дух, а де Дух Господній, — там воля. Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.

Gospel

Luke 17:1-10

І сказав Він до учнів Своїх: „Неможливо, щоб спокуси не мали прийти; але горе тому́, через кого приходять вони! Краще б такому було́, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити та й кинути в море, аніж щоб спокусив він одно́го з мали́х цих! Уважайте на себе! Коли провини́ться твій брат, докори́ йому, а коли він покається, то вибач йому. І хоча б сім раз денно він провинивсь проти тебе, і сім раз звернувся до тебе, говорячи: „Каюся“, — вибач йому́!“ І сказали апо́столи Господу: „Дода́й Ти нам віри!“ А Господь відказав: „Коли б мали ви віру, хоч як зе́рно гірчи́чне, і сказали шовко́виці цій: „Ви́рвися з коренем і посадися до моря“, — то й послухала б вас! Хто ж із вас, мавши раба, що оре́ чи пасе, скаже йому, як він ве́рнеться з поля: „Негайно йди та сідай до столу“? Але чи ж не скаже йому: „Приготуй що вече́ряти, і підпережись, і мені прислуго́вуй, аж поки я їстиму й питиму, а пото́му ти сам будеш їсти та пити“? Чи ж він дякує тому рабові, що наказане виконав? Так і ви, коли зробите все вам нака́зане, то кажіть: „Ми — нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були́!“

Gospel

Matthew 3:1-6

Тими ж днями прихо́дить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: „Покайтесь, бо набли́зилось Царство Небесне!“ Бо він той, що про нього сказав Ісая пророк, промовляючи: „Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому́!“ Сам же Іван мав одежу собі з верблю́жого во́лосу, і пояс ремінний на сте́гнах своїх; а пожива для нього була́ сарана́ та мед польови́й. Тоді до нього вихо́див Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорда́нська око́лиця, і в річці Йорда́ні христились від нього, і визнавали гріхи свої.

Gospel

Matthew 14

Того ча́су прочув Ірод чотиривла́сник чутки́ про Ісуса, і сказав своїм слу́гам: „Це Іван Христитель, — він із мертвих воскрес, і тому́ чуда тво́ряться ним“. Бо Ірод схопи́в був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язни́цю через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа. Бо до нього Іван говорив: „Не годи́ться тобі її мати! “ І хотів Ірод смерть заподі́яти йому, та боявся наро́ду, бо того за пророка вважали. А як був день наро́дження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродія́дина, та й Іродові догоди́ла. Тому́ під прися́гою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона. А вона, за намовою матері своєї: „Дай мені — проказала — отут на полу́миску голову Івана Христителя!“ І цар засмутився, але́ через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати. І послав стяти Івана в в'язни́ці. І прине́сли на полу́мискові його голову, та й дали́ дівчині, а та відне́сла її своїй матері. А учні його прибули́, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса. Як Ісус те почув, Він відплив звідти чо́вном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, наро́д із міст пішов пі́шки за Ним. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і змилосе́рдивсь над ними, і їхніх слаби́х уздоро́вив. А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: „Тут місце пустинне, і година вже пі́зня; відпусти наро́д, — хай по селах розі́йдуться, і куплять пожи́ви собі“. А Ісус їм сказав: „Непотрібно відхо́дити їм, — нагодуйте їх ви!“ Вони ж кажуть Йому: „Не маємо чим тут, — тільки п'я́теро хліба й дві рибі“. А Він відказав: „Принесіть Мені їх сюди“. І, звелівши на́товпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, спогля́нув на небо, поблагословив й поламав ті хліби́, і дав учням, а учні наро́дові. І всі їли й наси́тились, а з кусків позосталих назбирали двана́дцятеро повних кошів. Їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жіно́к і дітей. І зараз звелів Ісус учням до чо́вна сідати, і перепли́сти на той бік раніше Його, аж поки наро́д Він відпу́стить. Відпусти́вши ж народ, Він на го́ру пішов помолитися насамоті́; і як вечір настав, був там Сам. А чо́вен вже був на сере́дині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супроти́вний. А о четвертій сторо́жі нічній Ісус підійшов до них, іду́чи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настра́шилися та й казали: „Мара́!“ І від стра́ху вони закричали... А Ісус до них зараз озвався й сказав: „Заспокойтесь, — це Я, не лякайтесь!“ Петро ж відповів і сказав: „Коли, Господи, Ти́ це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді“. А Він відказав йому: „Іди“. І, вилізши з чо́вна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса. Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопа́ти, і скричав: „Рятуй мене, Господи!“ І зараз Ісус простяг руку й схопи́в його, і каже до нього: „Маловірний, чого́ усумни́вся?“ Як до чо́вна ж вони ввійшли, буря вщу́хнула. А приявні в чо́вні вклонились Йому та сказали: „Ти справді Син Божий!“ Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську. А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій око́лиці, і до Нього прине́сли всіх хворих. І благали Його, щоб бодай доторкнутися кра́ю одежі Його. А хто доторкавсь, — уздоро́влений був.