Today's Readings
The Scripture readings appointed for today, with the full text in your language. Follow the daily readings for your tradition, every morning, in the Bosko app.
Morning Prayer — First Lesson
Job 4
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав: „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́? Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв, того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв! А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався. Хіба не була́ богобійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх? Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені? Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її: вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають! Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби. Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають. І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього. У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей, спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, — і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм. Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я: „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший? Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в! Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені! Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди. Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
Morning Prayer — Second Lesson
Mark 6
І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його. Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його? Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“. І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в. І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав. І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами. І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес, а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“. І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти. А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“ І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися. І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли. І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього. Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків. А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“ Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею. Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“ А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́. Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні, і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“ І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“ Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“. І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“ І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити. І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову. І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері. А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його. І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили. І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись. І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного. І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати. І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня. Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“. А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“ А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“. І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного. І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т. І Він узяв п'ять хлібів та дві риби, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві риби на всіх поділив. І всі їли й наїлися! А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка! І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д. І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру. А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі. Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути. А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати, бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“ І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі, бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе. Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили. І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його, і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є. І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!
Evening Prayer — First Lesson
Job 5
Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся? Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному! Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла. Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі! Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його! Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, — бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти. А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, — Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа, бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду, щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених. Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки, Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, — вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі! І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́, і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда! Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари: Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його! В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло: Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча. Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона. З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся. Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою. І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку. І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі! І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого! Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“
Evening Prayer — Second Lesson
2 Corinthians 3
Чи нам знов зачинати дору́чувати самих себе́? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доруча́льних до вас чи від вас? Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають! Виявляєте ви, що ви — лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на табли́цях камінних, але на тіле́сних табли́цях серця. Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа, не тому́, що ми здібні поми́слити щось із се́бе, як від себе, але наша здібність від Бога. І Він нас зробив бути здатними служи́телями Ново́го Заповіту, не букви, а Духа, — бо буква вбиває, а Дух оживля́є. Коли ж служі́ння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізра́їлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу мину́щу обличчя його, скільки ж більш буде в славі те служі́ння Духа! Бо як служі́ння о́суду — слава, то служіння праведности тим більше багате на славу! Не просла́вилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує, бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває! Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміли́вости, а не як Мойсей, що покрива́ло клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає. Але засліпилися їхні думки́, бо те саме покрива́ло аж до сьогодні лишилось незняте в чита́нні Старо́го Заповіту, бо зникає воно Христо́м. Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покрива́ло, „коли ж вони наве́рнуться до Господа, тоді покрива́ло здіймається“. Госпо́дь же — то Дух, а де Дух Господній, — там воля. Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.
Readings follow the 1662 Book of Common Prayer (public domain). Scripture text is in the public domain. (Біблія Огієнка)
Today's readings, every morning
Bosko brings the daily readings for your tradition to your day — with a reflection, the full Bible in 30 translations, and the liturgical calendar, in 18 languages.
