Today's Readings

First Reading

1 Corinthians 4:1-5

Нехай кожен нас так уважає, якби служи́телів Христових і доморя́дників Божих таємни́ць; а що́ ще шукається в доморя́дниках, — щоб кожен був зна́йдений вірним. А для мене то найменше, щоб судили мене ви чи суд лю́дський, бо я й сам не суджу́ себе. Я бо проти себе нічого не знаю, але цим не випра́вдуюсь; Той же, Хто судить мене, то Госпо́дь. Тому́ не судіть передчасно нічо́го, аж поки не при́йде Госпо́дь, що й ви́світлить таємниці те́мряви та виявить за́думи серде́ць, і тоді кожному бу́де похвала́ від Бога.

First Reading

Isaiah 39

Того ча́су послав Меродах-Бал'адан, син Бал'аданів, вавилонський цар, листи та дару́нка до Єзекії, бо прочув був, що той захво́рів та ви́дужав. І радів ними Єзекія, і показав їм скарбни́цю свою, — срібло, і золото, і па́хощі, і добру оли́ву, і всю зброївню свою, і все, що знахо́дилося в його скарбницях. Не було речі, якої не показав би їм Єзекія в домі своїм та в усім володі́нні своїм. І прийшов пророк Ісая до царя Єзекії та й сказав до нього: „Що́ говорили ці люди? І звідки вони прийшли до тебе?“ А Єзекія сказав: „Вони прийшли до мене з дале́кого кра́ю, з Вавилону“. І той сказав: „Що́ вони бачили в до́мі твоїм?“ І Єзекія сказав: „Усе, що́ в домі моїм, вони бачили, — не було речі, якої не показав би я їм у скарбни́цях своїх.“ І сказав Ісая до Єзекії: „Послухай же сло́ва Го́спода Савао́та: Ось прихо́дять дні, і все, що́ в домі твоєму, і що́ були зібрали батьки́ твої аж до цього дня, буде ви́несене аж до Вавилону. Нічого не позоста́неться, говорить Господь... А з синів твоїх, що вийдуть із тебе, яких ти поро́диш, заберуть, — і вони будуть е́внухами в палатах вавилонського царя!“ І сказав Єзекія до Ісаї: „Добре Господнє слово, яке ти сказав!“ І поду́мав собі: „Так, мир та безпе́ка буде за моїх днів!“

First Reading

Isaiah 1:1-20

Виді́ння Іса́ї, Амо́сового сина, яке він був бачив про Юдею та про Єрусалим за днів Уззії, Йотама, Ахаза та Єзекії, Юдиних царів. Послухайте ви, небеса́, і ти, зе́мле, почуй, бо гово́рить Госпо́дь: Синів Собі ви́ховав й ви́кохав Я, а вони зняли́ бунт проти Мене! Віл знає свого власника́, а осел — ясла пана свого, — а Ізраїль не знає Мене́, не зверта́є уваги наро́д Мій на Ме́не. О люду ти грішний, наро́де тяжко́ї провини, лиходійське насі́ння, сини-шкідники́, — ви покинули Господа, ви Святого Ізраїлевого поне́хтували, — обернулись наза́д! У що́ будете биті ще, коли неслухня́ними далі ви бу́дете? Хвора ваша вся голова, і все серце боля́ще. Від підо́шви ноги й аж до голови́ нема ці́лого місця на ньому: рани й ґудзі, та свіжі пора́зи неви́чавлені, і не позав'я́зувані, і оливою не порозм'я́кшувані. Земля ваша спусто́шена, огнем спа́лені ваші міста́, поле ваше, — на ваших оча́х поїдають чужи́нці його,— з того всьо́го пустиня, немов з руйнува́ння чужи́нців! І позоста́лась Сіо́нська дочка́, мов курі́нь в винограднику, мов шатро́ на ночлі́г в огірко́вому полі, як місто обло́жене. Коли б був Господь Савао́т не лишив нам останку мало́го, ми були б як Содо́м, до Гомо́рри ми стали б подібні. Послухайте сло́ва Господнього, содо́мські князі́, почуйте Зако́н Бога нашого, наро́де гомо́рський, — на́що Мені многота́ ваших же́ртов? говорить Господь. Наси́тився Я цілопа́леннями баранів і жиром ситих теля́т, а крови биків та овець і козлів не жада́ю! Як прихо́дите ви, щоб явитися перед обличчям Моїм, хто жадає того з руки вашої, щоб топта́ли подві́р'я Мої? Не прино́сьте ви більше марно́тного да́ру, ваше кадило — оги́да для Мене воно; новомісяччя та ті суботи і скли́кання зборів, — не можу знести́ Я марно́ти цієї! Новомісяччя ваші й усі ваші свя́та — ненави́дить душа Моя їх: вони стали Мені тягаре́м, — Я зму́чений зно́сити їх. Коли ж руки свої простяга́єте, Я мру́жу від вас Свої очі! Навіть коли ви молитву примно́жуєте, Я не слухаю вас, — ваші руки напо́внені кро́в'ю. Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учи́нків із-перед оче́й Моїх, перестаньте чинити лихе́! Навчіться чинити добро, правосу́ддя жадайте, карайте грабі́жника, дайте суд сироті, за вдову заступа́йтесь! Прийдіть, і бу́демо правува́тися, — говорить Госпо́дь: коли ваші гріхи будуть як кармази́н, — стануть білі, мов сніг; якщо бу́дуть червоні, немов багряни́ця, — то стануть мов вовна вони! Як захочете ви та послухаєтесь, то бу́дете до́бра землі спожива́ти. А коли ви відмо́витеся й неслухня́ними бу́дете, — меч пожере́ вас, бо уста Господні сказали оце!

Morning Prayer — First Lesson

Job 16

А Йов відповів та й сказав: „Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви! Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш? I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас, уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду! Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене? Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив, і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє! Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене... Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене: Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́. Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю: Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю. Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч. Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову. Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь, хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя! Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, — бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́. Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть, і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, — бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.

Epistle

Ephesians 3:8-12,14-19

Мені, найменшому від усіх святих, да́на була оця благода́ть, — благовісти́ти поганам недосліджене багатство Христове, та ви́світлити, що́ то є заря́дження таємни́ці, яка від віків захована в Бозі, Який створив усе, щоб тепер через Церкву була оголошена початкам та владам на небі найрізніша мудрість Божа, за відвічної постанови, яку Він учинив у Христі Ісусі, Господі нашім, в Якім маємо відвагу та доступ у надії через віру в Нього. Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має йме́ння кожен рід на небі й на землі, — щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцни́тися через Духа Його в чоловікові вну́трішнім, щоб Христос через віру заме́шкав у ваших серця́х, щоб ви, закорі́нені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма́ святими, що́ то ширина́ й довжина́, і глибина́ й вишина́, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання́, щоб були ви напо́внені всякою повното́ю Божою.

First Reading

Proverbs 12

Хто любить навча́ння, той любить пізна́ння, а хто до́кір нена́видить, той нерозумний. Добрий від Господа має вподо́бання, а люди́ну злих замірів осудить Господь. Не зміцни́ться люди́на безбожністю, корінь же праведних не захита́ється. Жінка чесно́тна — корона для чолові́ка свого́, а засоро́млююча — мов та гниль в його ко́стях. Думки пра́ведних — право, підступні заміри безбожних — омана. Безбожних слова — чатува́ння на кров, а уста невинних урятовують їх. Переверну́ти безбожних — і вже їх нема, а дім праведних буде стояти. Хвалять люди́ну за розум її, а кривосердий стає на пого́рду. Ліпше про́стий, але роботя́щий на себе, від того, хто поважним себе видає, та хліба позба́влений. Піклується праведний життям худоби своєї, а серце безбожних жорстоке. Хто оброблює землю свою, той хлібом наси́чується, хто ж за марни́цею го́ниться, той позба́влений розуму. Безбожний жадає ловити у сі́тку лихи́х, а в праведних корень прино́сить плоди́. Пастка злого — в гріху́ його уст, а праведний з у́тиску ви́йде. Люди́на насичується добром з плоду уст, і зро́блене рук чоловіка до нього впаде́. Дорога безу́мця пряма́ в його о́чах, а мудрий послухає ради. Нерозумного гнів пізнається відра́зу, розумний же мо́вчки ховає знева́гу. Хто правду говорить, той вия́влює праведність, а сві́док брехливий — оману. Дехто говорить, мов коле мече́м, язик же премудрих — то ліки. Уста правдиві стоя́тимуть вічно, а брехливий язик — лиш на хвилю. В серці тих, хто зло о́ре, — омана, а радість у тих, хто дора́джує мир. Жодна кривда не тра́питься праведному, а безбожні напо́вняться лихом. Уста брехливі — оги́да у Господа, а чи́нячі правду — Його уподо́ба. Прихо́вує мудра люди́на знання́, а серце безумних глупо́ту викликує. Роботя́ща рука панува́тиме, а лінива дани́ною стане. Ту́га на серці люди́ни чавить її, добре ж слово її весели́ть. Праведний ви́відає свою путь, а дорога безбожних зведе́ їх сами́х. Не буде леда́чий пекти свого по́лову, а люди́на трудя́ща набуде має́ток цінни́й. В путі пра́ведности є життя, і на стежці її нема смерти.

Morning Prayer — Second Lesson

Mark 12

І почав Він у при́тчах до них промовляти: „Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградинка в тих винарі́в. Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим. І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили. Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали. І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“ А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“ І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник. Отож, що́ пан виноградинка зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградинка іншим. Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем! Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“. І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли. I вони вислали деяких із фарисеїв та іродія́нів до Нього, щоб зловити на слові Його. Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“ А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“. І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті ж Йому відказали: „Кесарів“. Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“ І дивувалися з Нього вони. І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“. Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей. Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій. І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка. А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“. Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили? Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі. Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“, Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“. А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: „Котра́ заповідь перша з усіх?“ Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“. І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“ (Це за́повідь перша!) А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Нема іншої більшої заповіді над оці!“ І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“, і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“ Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“ І ніхто не насмілювався вже питати Його. Пото́му Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: „Як то книжники кажуть, що ніби Христос — син Давидів? Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“ Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“ Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х, що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“ І сів Він навпроти скарбни́ці, і дививсь, як наро́д мідяки́ до скарбниці вкидає. І багато заможних укида́ли багато. І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пти, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від ли́шка свого, а вона покла́ла з убо́зтва свого все, що мала, — свій прожиток увесь“.

Responsorial Psalm

Psalm 116

Gospel

John 19:31-37

Був же день Приго́товлення, тож юдеї, щоб тіла́ на хресті не зосталися в суботу, — був бо Великдень тієї суботи — просили Пилата зламати голі́нки розп'я́тим, і зняти. Тож прийшли вояки́ й поламали голі́нки першому й другому, що розп'я́тий з Ним був. Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голі́нок Йому не зламали, та один з воякі́в списом бо́ка Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода. І самовидець засвідчив, і правдиве свідо́цтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви. Бо це сталось тому́, щоб збулося Писа́ння: „Йому кості ламати не бу́дуть!“ І знов друге Писа́ння говорить: „Дивитися будуть на Того, Кого́ проколо́ли“.

Responsorial Psalm

Psalm 3

Responsorial Psalm

Psalm 13

Responsorial Psalm

Psalm 12

Evening Prayer — First Lesson

Job 17;Job 18

Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби! Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує. Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам,— хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х? Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх. Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють, Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють. З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь... Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного. І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі. Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного. Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, — вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві! Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же. До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“ До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“ Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її? До шео́лових за́сувів зі́йде вона, коли зі́йдемо ра́зом до по́роху“. І заговорив шух'янин Білда́д та й сказав: „Як довго ви бу́дете па́стками класти слова́? Розміркуйте, а по́тім собі погово́римо! Чому́ порахо́вані ми, як худоба? Чому в ваших оча́х ми безумні? О ти, що розша́рпуєш душу свою в своїм гніві, — чи для те́бе земля опусті́є, а скеля осу́неться з місця свого́? Таж світи́льник безбожних пога́сне, і не буде світи́тися і́скра огню́ його: його світло стемні́є в наме́ті, і згасне на ньому світильник його, стануть тісні́ кроки сили його́, і вдарить його власна рада! Бо він ки́нений в па́стку ногами своїми, і на ґраті він буде ходити: пастка схо́пить за сто́пу його́, змі́цниться сітка на ньому, — на нього захо́ваний шнур на землі, а па́стка на нього — на сте́жці. Страхіття жаха́ють його звідусі́ль, і женуться за ним по сліда́х. Його сила голодною буде, а нещастя при боці його пригото́влене. Його шкіра пої́джена буде хворобою, поїсть члени його перворо́джений смерти. Віді́рвана буде безпе́ка його від наме́ту його, а Ти до царя жахів його приведе́ш... Він перебуває в наметі своє́му, який не його, на мешка́ння його буде ки́нена сірка. Здо́лу посо́хнуть коріння його, а згори́ — його ві́ття зів'я́не. Його пам'ять загине з землі, а на вулиці йме́ння не буде йому. Зажену́ть його з світла до те́мряви, і ввесь світ проганяє його. У нього немає в наро́ді наща́дка, ні внука, і немає оста́нку в місцях його ме́шкання. На згадку про день його остовпіва́ли останні, за воло́сся ж хапа́лись давні́ші... Ось такі то мешка́ння неправедного, і це місце того, хто Бога не знає!“

Second Reading

II Peter 2

А між людом були́ й неправдиві пророки, як і бу́дуть між вас учителі неправдиві, що впрова́дять згубні єресі, відречу́ться від Влади́ки, що викупив їх, і стягнуть на себе самі скору погибіль. І багато-хто пі́дуть за пожадливістю їхньою, а через них доро́га правдива знева́житься. І в заже́рливості вони бу́дуть ловити вас словами обле́сними. Суд на них відда́вна не ба́риться, а їхня загибіль не дрімає! Бо як Бог анголі́в, що згрішили, не помилував був, а в кайда́нах те́мряви вкинув до а́ду, і передав зберігати на суд; і Він не помилував першого світу, а зберіг самово́сьмого Но́я, проповідника праведности, і навів пото́п на світ безбожних; і міста́ Содо́м і Гомо́рру спопели́в, засудивши на зни́щення, і дав при́клада для майбутніх безбожників, а врятував праведного Ло́та, змученого поводженням розпусних людей, — бо цей праведник, живши між ними, день-у-день мучив свою праведну душу, ба́чачи й чуючи вчинки безбожні, — то вміє Господь рятувати побожних від спокуси, а неправедних берегти на день суду для кари, а надто тих, хто ходить за нечистими пожадли́востями тіла та погорджує вла́дою; зухвалі свавільці, що не бояться зневажати слави, хоч анголи́, бувши міццю та силою більші за них, не несуть до Господа знева́жливого суду на них. Вони, немов звірина́ нерозумна, зроджена природою на зло́влення та загибіль, зневажають те, чого не розуміють, і в тлінні своїм будуть знищені, і при́ймуть запла́ту за лихі вчинки. Вони повсякденну розпусту вважають за ро́зкіш; самі бруд та неслава, вони насолоджуються своїми оманами, бенкету́ючи з вами. Їхні очі напо́внені пере́любом та гріхом безупинним; вони зва́блюють душі незмі́цнені; вони, діти прокляття, мають серце, привче́не до заже́рливости. Вони покинули про́сту дорогу та й заблудили, і пішли слідо́м за Валаа́мом Бео́ровим, що полюбив нагороду несправедливости, але був докорений у своїм беззако́нні: німа під'яре́мна ослиця проговорила лю́дським голосом, та й бе́зум пророка спинила. Вони — джере́ла безводні, хмари, бурею гнані; для них пригото́ваний мо́рок те́мряви! Бо, висло́влюючи марне́ базі́кання, вони зваблюють пожадливістю ті́ла й розпустою тих, хто ледве втік від тих, хто живе в розпусті. Вони волю обіцюють їм, самі бувши рабами тління. Бо хто ким переможений, той тому й раб. Бо коли хто втече від нечистости світу через пізна́ння Господа й Спасителя Ісуса Христа, а пото́му знов заплутуються ними та перемагаються, — то останнє буває для них гірше першого. Бо краще було б не пізнати їм дороги праведности, аніж, пізнавши, вернутись назад від пере́даної їм святої заповіді! Бо їм трапилося за правдивою при́казкою: „Вертається пес до своєї блюво́тини“, та: „Помита свиня йде валятися в калюжу“.

Second Reading

I Corinthians 4

Нехай кожен нас так уважає, якби служи́телів Христових і доморя́дників Божих таємни́ць; а що́ ще шукається в доморя́дниках, — щоб кожен був зна́йдений вірним. А для мене то найменше, щоб судили мене ви чи суд лю́дський, бо я й сам не суджу́ себе. Я бо проти себе нічого не знаю, але цим не випра́вдуюсь; Той же, Хто судить мене, то Госпо́дь. Тому́ не судіть передчасно нічо́го, аж поки не при́йде Госпо́дь, що й ви́світлить таємниці те́мряви та виявить за́думи серде́ць, і тоді кожному бу́де похвала́ від Бога. Оце ж усе, браття, приклав я до себе й Аполло́са ради вас, щоб від нас ви навчилися ду́мати „не більш, як написано“, щоб ви не чва́нились один за о́дним перед іншим. Хто бо тебе вирізня́є? Що́ ти маєш, чого б ти не взяв? А коли ж бо ти взяв, чого чва́нишся, ніби не взяв? Ви вже нагодовані, ви вже збагати́лися, без нас ви царюєте. І коли б то ви стали царюва́ти, щоб і ми царювали з вами! Бо я ду́маю, що Бог нас, апо́столів, поставив за найоста́нніших, мов на смерть засу́джених, бо ми стали диво́вищем світові, — і ангола́м, і лю́дям. Ми нерозумні Христа ради, а ви мудрі в Христі; ми слабі, ви ж міцні́; ви славні, а ми безчесні! Ми до цього ча́су і голодуємо, і пра́гнемо, і нагі́ ми, і като́вані, і тиняємось, і тру́димось, працюючи своїми руками. Коли нас лихосло́влять, ми благословляємо; як нас переслідують, ми те́рпимо; як лають, ми молимось; ми стали, як сміття́ те для світу, аж досі ми всім, як ті ви́кидки! Не пишу́ це для то́го, щоб вас осоро́мити, але остерігаю, як своїх лю́бих дітей. Бо хоч би ви мали десять тисяч наста́вників у Христі, та отців не багато; а я вас породив у Христі Ісусі через Єва́нгелію. Тож благаю я вас: будьте наслі́дувачами мене! Для цього послав я до вас Тимофі́я, що для мене улю́блений і вірний син у Господі, — він вам нагадає шляхи мої в Христі Ісусі, як навчаю я скрізь у кожній Церкві. Деякі згорділи, так немов би не мав я прийти до вас. Та неба́вом прийду́ до вас, як захоче Господь, і пізна́ю не слово згорділих, але силу. Бо Царство Боже не в слові, а в силі. Чого хочете? Чи прийти до вас з києм, чи з любов'ю та з духом ла́гідности?

Second Reading

James 5:1-6

А ну ж тепер ви, багачі́, — плачте й ридайте над лихом своїм, що вас має спіткати: ваше багатство згнило, а ваші вбрання́ міль поїла! Золото ваше та срі́бло поіржа́віло, а їхня іржа буде сві́дчити проти вас, і поїсть ваше тіло, немов той огонь! Ви скарби зібрали собі на останні дні! Ось голосить заплата, що ви затримали в робі́тників, які жали на ваших полях, — і голосі́ння женці́в досягли́ вух Господа Савао́та! Ви розкошували на землі й насолоджувались, серця свої ви́годували, немов би на день зако́лення. Ви Праведного засудили й убили, — Він вам не проти́вився!

Second Reading

Philippians 1:8-14

Бо Бог мені свідок, що тужу́ я за вами всіма́ в сердечній любові Христа Ісуса. І молюсь я про те, щоб ваша любов примножа́лась ще більше та більше в пізна́нні й усякім дослі́дженні, щоб ви досліджували те, що краще, щоб чисті та ці́лі були Христового дня, напо́внені плодів праведности через Ісуса Христа, на славу та на хвалу Божу. Бажаю ж я, браття, щоб ві́дали ви, що те, що сталось мені, вийшло більше на успіх Єва́нгелії, бо в усій прето́рії та всім іншим стали відо́мі кайда́ни мої за Христа. А багато братів у Господі через кайда́ни мої посміліли та ще більше відва́жилися Слово Боже звіщати безстрашно.

Gospel

Luke 9

І скликав Він Дванадцятьо́х, і дав їм силу та вла́ду над усіма де́монами, і вздоровля́ти неду́ги. І послав їх проповідувати Царство Боже та вздоровляти недужих. І промовив до них: „Не беріть нічо́го в дорогу: ані па́лиці, ані торби, ні хліба, ні срі́бла, ані майте по двоє убра́нь. І в який дім уві́йдете, — зоставайтеся там, і звідти відходьте. А як хто вас не при́йме, то, вихо́дячи з міста того, обтрусіть від ніг ваших по́рох на сві́дчення су́проти них“. І вийшли вони, та й ходили по селах, звіщаючи Добру Нови́ну та всюди вздоровля́ючи. А І́род тетра́рх прочув усе, що сталось було, і вагався, бо дехто казали, що Іван це із мертвих устав, а інші, що Ілля́ то з'явився, а знов інші, що ожив це один із стародавніх пророків. Тоді Ірод сказав: „Іванові стяв я голову; хто ж Оцей, що я чую про Нього речі такі?“ І він намагався побачити Його. А коли повернулись апо́столи, вони розповіли Йому, що́ зробили. І Він їх узяв, та й пішов самото́ю на місце безлюдне, біля міста, що зветься Віфсаі́да. А як люди дові́далися, то пішли вслід за Ним. І Він їх прийняв, і розповідав їм про Боже Царство, та тих уздоровля́в, хто потребува́в уздоро́влення. А день став схилятися. І Двана́дцятеро підійшли та й сказали Йому: „Відпусти вже людей, — нехай вони йдуть у довко́лишні села й оселі спочити й здобути поживи, бо ми тут у місці безлю́дному!“ А Він їм сказав: „Дайте їсти їм ви“. Вони ж відказали: „Немає в нас більше, як п'я́теро хліба й дві риби. Хіба пі́демо та купимо поживи для всього наро́ду цього́“. Бо було чоловіків десь тисяч із п'ять. І сказав Він до у́чнів Своїх: „Розсадіть їх рядами — по п'ятидесяти́“. І зробили отак, і всіх їх розсади́ли. I Він узяв п'ять хлібі́в та дві риби, споглянув на небо, поблагословив їх, і поламав, і дав учням, щоб клали наро́дові. І всі їли й наси́тились! А з кусків позосталих зібрали дванадцять коші́в. І сталось, як насамоті Він молився, з Ним учні були́. І спитав Він їх, кажучи: „За кого Мене люди вважають?“ Вони ж відповіли́ та сказали: „За Івана Христителя, а ті за Іллю́, а інші, — що воскрес один із давніх пророків“. А Він запитав їх: „А ви за кого Мене маєте?“ Петро ж відповів та сказав: „За Христа Божого!“ Він же їм заказав, і звелів не казати ніко́му про це. І сказав Він: „Синові Лю́дському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, — але третього дня Він воскресне!“ А до всіх Він промовив: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зрече́ться само́го себе, і хай ві́зьме щоденно свого́ хреста, та й за Мною йде. Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою́, той її збереже́. Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобу́де ввесь світ, але́ занапа́стить чи згубить себе? Бо хто буде Мене та Моєї науки соро́митися, того посоро́миться також Син Лю́дський, як при́йде у славі Своїй, і Отчій, і святих анголі́в. Правдиво ж кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скуштують смерти, аж поки не побачать Царства Божого“. І сталось після оцих слів днів за вісім, узяв Він Петра, і Івана, і Якова, та й пішов помолитись на го́ру. І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобрази́вся, а одежа Його стала біла й блиску́ча. І ось два му́жі з Ним розмовляли, — були то Мойсей та Ілля́, що з'явилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчи́ти. А Петро та прия́вні з ним були змо́рені сном, але, пробуди́вшись, бачили славу Його й обох му́жів, що стояли при Ньому. І сталось, як із Ним розлучались вони, то промовив Петро до Ісуса: „Учителю, добре нам бути отут! Поставмо ж отут три шатра: для Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі!“ Він не знав, що говорить... А як він говорив це, насу́нула хмара та їх заслони́ла. І вони полякались, як стали ті вхо́дити в хмару. І почувся ось голос із хмари, який промовляв: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“ А коли оцей голос лунав, Ісус Сам позостався. А вони промовча́ли, і ніко́му нічо́го тих днів не казали, що́ бачили. А наступного дня, як спустились з гори, перестрів Його на́товп великий. І закричав ось один чоловік із наро́ду й сказав: Учителю, благаю Тебе, — зглянься над сином моїм, бо одина́к він у мене! А ото дух хапає його, і він нагло кричить, і трясе ним, аж той пі́ну пускає. І, вимучивши він його, насилу відхо́дить. І у́чнів Твоїх я благав його вигнати, та вони не змогли“. А Ісус відповів і промовив: „О, роде невірний й розбе́щений, — доки бу́ду Я з вами, і терпітиму вас? Приведи́ свого сина сюди!“ А як той іще йшов, де́мон кинув його та затряс. Та Ісус заказав тому духу нечистому, — і вздоро́вив дитину, і віддав її батькові її. І всі дивувалися ве́личі Божій! „Вкладіть до вух своїх ці ось слова: Людський Син буде виданий людям до рук“. Проте́ не зрозуміли вони цього слова, було бо закрите від них, щоб його не збагнули, та боялись Його запита́ти про це слово. І прийшло їм на думку: хто б найбільший з них був? А Ісус, думку серця їх знавши, узяв дитину, і поставив її біля Себе. І промовив до них: „Як хто при́йме дитину оцю в Ім'я́ Моє, Мене він приймає, а як хто Мене при́йме, приймає Того, Хто послав Мене. Хто бо найменший між вами всіма́, — той великий!“ А Іван відповів і сказав: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, що Ім'я́м Твоїм де́монів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить“. Ісус же йому́ відказав: „Не забороняйте, — бо хто не проти вас, той за вас!“ І сталось, коли дні вознесіння Його наближались, Він постановив піти в Єрусалим. І Він посланців вислав перед Собою. І пішли вони, та й прибули́ до села самарянського, щоб ночі́влю Йому пригото́вити. А ті не прийняли Його, бо йшов Він у на́прямі Єрусалиму. Як побачили ж те учні Яків й Іван, то сказали: „Господи, — хочеш, то ми скажемо, „щоб огонь зійшов з неба та винищив“ їх, як і Ілля був зробив“. А Він оберну́вся до них, їм докорив та й сказав: „Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Лю́дський прийшов не губи́ть душі лю́дські, а спасати!“ І пішли вони в інше село. І сталось, як дорогою йшли, сказав був до Нього один: „Я піду́ за Тобою, хоч би куди Ти пішов“. Ісус же йому́ відказав: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда — небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має ніде́ й голови прихили́ти!“ I промовив до другого Він: „Іди за Мною“. А той відказав: „Дозволь мені перше піти, і батька свого́ похова́ти“. Він же йому відказав: „Зостав мертвим ховати мерці́в своїх. А ти йди та звіщай Царство Боже“. А інший сказав був: „Господи, я піду́ за Тобою, та дозволь мені перш попрощатись із своїми дома́шніми“. Ісус же промовив до нього: „Ніхто з тих, хто кладе́ свою руку на плуга та назад озира́ється, не надається до Божого Царства!“

Evening Prayer — Second Lesson

2 Corinthians 9

А про службу святим мені зайво писати до вас, бо відаю вашу охоту, і нею хвалюся за вас македо́нянам, що Аха́я готова з минулого року, а ваша ре́вність заохо́тила багатьох. А я послав братів, щоб моя похвала́, щодо вас, не даремна була в цім випа́дкові, але, як казав, щоб були ви пригото́ва́ні, щоб, коли македо́няни при́йдуть зо мною та зна́йдуть, що ви неготові, щоб не осоро́митись нам — не кажемо вам — у цій речі. Отож, я наду́мався, що треба вблагати братів, щоб пішли перше до вас та приготува́ли заздалегі́дь оголошений ваш щедрий дар, щоб був він пригото́ваний, як щедрий дар, а не річ примусова. А до цього кажу́: Хто скупо сіє, — той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, — той щедро й жатиме! Нехай кожен дає, як серце йому призволя́є, — не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає! А Бог має силу всякою благода́ттю вас збагати́ти, щоб ви, мавши за́вжди в усьому всілякий достаток, збага́чувалися всяким добрим учинком, як написано: „Розси́пав та вбогим роздав, — Його праведність триває навіки!“ А Той, Хто насіння дає сіяче́ві та хліб на поживу, — нехай дасть і примно́жить ваше насіння, і нехай Він зрости́ть плоди праведности вашої, щоб усім ви збагачувались на всіляку щирість, яка через нас чинить Богові дяку. Бо ді́ло служі́ння цього не тільки випо́внює недостачі святих, але й багатіє багатьма́ подяками Богові. Досвідченням цього служі́ння вони хвалять Бога за по́слух Христовій Єва́нгелії, що ви визнаєте її, та за щирість учасництва з ними й усіма́, вони за вас моляться й тужать по вас із-за дуже великої Божої благода́ті на вас. Дяка Богові за невимо́вний дар Його!

Gospel

Luke 19:11-28

Коли ж вони слухали це, розповів Він іще одну при́тчу, бо Він був недалеко від Єрусалиму, вони ж ду́мали, що об'я́виться Боже Царство тепер. Отож Він сказав: „Один чоловік, роду славного, відправлявся в далеку країну, щоб царство прийняти й вернутись. І покликав він десятьох своїх рабів, дав їм десять мін , і сказав їм: „Торгуйте, аж поки верну́ся“. Та його громадяни його нена́виділи, і послали посланців услід за ним, кажучи: „Не хочемо, щоб він був над нами царем“. І сталось, коли він верну́вся, як царство прийняв, то звелів посклика́ти рабів, яким срі́бло роздав, щоб довідатися, хто́ що набув. І перший прийшов і сказав: „Пане, міна твоя принесла́ десять мін“. І відказав він йому: „Гаразд, рабе добрий! Ти в мало́му був вірний, — володій десятьма́ містами“. І другий прийшов і сказав: „Пане, твоя міна п'ять мін принесла́“. Він же сказав і тому́: „Будь і ти над п'ятьма́ містами“. І ще інший прийшов і сказав: „Пане, ось міна твоя, що я мав її сховану в хустці. Я бо боявся тебе, — ти ж бо люди́на жорсто́ка: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не посіяв“. І відказав той йому: „Уста́ми твоїми, злий рабе, суджу́ я тебе! Ти знав, що я — жорстока люди́на, беру́, чого не поклав, і жну, чого не посіяв. Чому́ ж не віддав ти міня́льникам срі́бла мого, — і я, повернувшись, узяв би своє із прибу́тком?“ І сказав він присутнім: „Візьміть міну від нього, та дайте тому́, хто десять мін має“. І відказали йому: „Пане, — він десять мін має“. Говорю́ бо я вам: „Кожному, хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього і те, що він має. А тих ворогів моїх, які не хотіли, щоб царював я над ними, приведіте сюди, — і на оча́х моїх їх повбивайте“. А як це оповів, Він далі пішов, простуючи в Єрусалим.

Gospel

Matthew 5:1-12

І, побачивши на́товп, Він вийшов на го́ру. А як сів, підійшли Його у́чні до Нього. І, відкривши уста́ Свої, Він навчати їх став, промовляючи: „Блаже́нні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні засму́чені, бо вони будуть утішені. Блаженні ла́гідні, бо землю вспадку́ють вони. Блаженні голодні та спра́гнені праведности, бо вони нагодо́вані будуть. Блаженні милости́ві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті́ серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротво́рці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні ви́гнані за праведність, бо їхнє Ца́рство Небесне. Блаженні ви, як ганьби́ти та гнати вас бу́дуть, і будуть облу́дно на вас нагово́рювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселі́ться, — нагорода бо ваша велика на небеса́х! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.

Gospel

Luke 6

І сталось, як Він перехо́див лана́ми, у суботу, Його учні зривали коло́сся та їли, розтерши руками. А деякі з фарисеїв сказали: „На́що робите те, чого не годи́ться робити в суботу?“ І промовив Ісус їм у відповідь: „Хіба ви не читали того, що зробив був Давид, коли сам зголодні́в, також ті, хто був із ним? Як він увійшов був до Божого дому, і, взявши хліби́ показні́, яких їсти не можна було́, тільки самим священикам, споживав, і дав тим, хто був із ним?“ І сказав Він до них: „Син Лю́дський — Господь і суботі!“ І сталось, як в іншу суботу зайшов Він до синагоги й навчав, знахо́дився там чоловік, що прави́ця йому була всохла. А книжники та фарисеї вважали, чи в суботу того не вздоро́вить, щоб знайти проти Нього оска́рження. А Він знав думки їхні, і сказав чоловікові, що мав суху руку: „Підведися, і стань посере́дині!“ Той підвівся — і став. Ісус же промовив до них: „Запитаю Я вас: Що годи́ться в суботу — робити добре, чи робити лихе, душу спасти́, чи згубити?“ І, позирну́вши на всіх них, сказав чоловікові: „Простягни свою руку!“ Той зробив, — і рука його стала здорова! А вони перепо́внились лютістю, і один з о́дним змовля́лись, що́ робити з Ісусом? І сталось, що ча́су того Він вийшов на го́ру молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога. А коли настав день, покликав Він у́чнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьо́х, яких і апо́столами Він назвав: Си́мона, якого й Петром Він назвав, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Пилипа й Варфоломі́я, Матвія й Хому́, Якова Алфі́євого й Си́мона, зва́ного Зило́том, Юду Якового, й Юду Іскаріо́тського, що й зрадником став. Як зійшов Він із ними, то спинився на рівному місці, також на́товп густий Його у́чнів, і бе́зліч людей з усіє́ї Юдеї та з Єрусалиму, і з примо́рського Тиру й Сидо́ну, що посхо́дилися, щоб послухати Його та вздорови́тися із неду́гів своїх, також ті, хто від ду́хів нечистих стражда́в, — і вони вздоровля́лися. Увесь же наро́д намагався бода́й доторкну́тись до Ньо́го, бо від Ньо́го вихо́дила сила, і всіх вздоровляла. А Він, звівши очі на у́чнів Своїх, говорив: „Блаженні убогі, — Царство Боже бо ваше. Блаженні голодні тепер, бо ви нагодо́вані бу́дете. Блаженні засму́чені зараз, бо вті́шитесь ви. Блаженні ви бу́дете, коли люди знена́видять вас, і коли прожену́ть вас, і ганьби́тимуть, і знесла́влять, як зле, ім'я́ ваше за Лю́дського Сина. Ра́ді́йте того дня й веселіться, нагоро́да бо ваша велика на небеса́х. Бо так само чинили пророкам батьки́ їхні. Горе ж вам, багатія́м, бо втіху свою ви вже маєте. Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте го́лоду ви. Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо бу́дете ви сумувати та плакати. Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки́ їхні! А вам, хто слухає, Я кажу́: „Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто нена́видить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить. Хто вдарить тебе по щоці́, підстав йому й другу, а хто хоче плаща твого взяти, — не забороняй і сорочки. І кожному, хто в тебе просить — подай, а від того, хто твоє забирає, — назад не жадай. І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви. А коли любите тих, хто любить вас, — яка вам за те ла́ска? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, — яка вам за те ла́ска? Бо те саме і грішники роблять. А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, — яка вам за те ла́ска? Позичають бо й грішники грішникам, щоб оде́ржати стільки ж. Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, — і ваша за це нагоро́да великою буде, і синами Всеви́шнього станете ви, — добрий бо Він до невдячних і злих! Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! Також не судіть, щоб не су́джено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осу́джено; прощайте, то простять і вам. Давайте — і дадуть вам; мірою доброю, нато́птаною, стру́снутою й перепо́вненою вам у подо́лок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відмі́ряють вам“. Розповів також при́казку їм: „Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не оби́два в яму впаду́ть? Учень не більший за вчителя; але, удоскона́лившись, кожен буде, як учитель його. Чого́ ж в оці брата свого ти за́скалку бачиш, коло́ди ж у вла́сному оці не чуєш? Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я за́скалку вийму із ока твого́, сам колоди, що в оці твоїм, не вбача́ючи? Лицеміре, — вийми перше колоду із вла́сного ока, а потім побачиш, як вийняти за́скалку з ока брата твого́! Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий. Кожне ж дерево з пло́ду свого́ пізнає́ться. Не збирають бо фіґ із терни́ни, винограду ж на гло́ду не рвуть. Добра люди́на із доброї скарбни́ці серця добре вино́сить, а лиха із лихої вино́сить лихе. Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́ його! Що звете́ ви Мене: „Господи, Господи“, та не робите того, що Я говорю́? Скажу́ вам, до ко́го подібний усякий, хто до Мене приходить та слів Моїх слухає, і виконує їх : Той подібний тому чоловікові, що, будуючи дім, він гли́боко ви́копав, і основу на камінь поклав. Коли ж зли́ва настала, вода кинулася на той дім, — та однак не змогла захитати його, бо збудований добре він був! А хто слухає та не виконує, той подібний тому́ чоловікові, що свій дім збудував на землі без основи. І напе́рла на нього ріка, — і зараз упав він, і велика була́ того дому руїна!“