Today's Readings

First Reading

1 Corinthians 9:13-18

Хіба ви не знаєте, що священнослужителі від святині годуються? Що ті, хто служить вівтаре́ві, із вівтаря́ мають частку? Так і Госпо́дь наказав проповідникам Єва́нгелії жити з Єва́нгелії. Але з того нічого не вжив я. А цього́ не писав я для того, щоб для мене так було́. Бо мені краще вмерти, аніж щоб хто зні́вечив хвалу мою! Бо коли я звіщаю Єва́нгелію, то нема чим хвалитись мені, — це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Єва́нгелії! Тож коли це роблю́ добровільно, я маю нагоро́ду; коли ж недобровільно, то виконую службу дору́чену. Яка ж нагорода мені? — Та, що, благові́стячи, я безкори́сливо проповідував Христову Єва́нгелію, не використо́вуючи особистих прав щодо благові́стя.

First Reading

Isaiah 53

Хто нашій спасе́нній тій звістці повірив, і над ким відкрива́лось раме́но Господнє? Бо Він виріс перед Ним, мов галу́зка, і мов корінь з сухої землі, — не мав Він прина́ди й не мав пишноти́; і ми Його бачили, та краси́ не було, щоб Його пожада́ти! Він пого́рджений був, Його люди покинули, стра́дник, знайо́мий з хоро́бами, і від Якого обличчя ховали, пого́рджений, і ми не цінува́ли Його. Направду ж Він не́мочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пора́неного, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив. А Він був ране́ний за наші гріхи, за наші прови́ни Він му́чений був, — кара на Ньому була за наш мир, Його ж ра́нами нас уздоро́влено! Усі ми блуди́ли, немов ті овечки, розпоро́шились кожен на власну дорогу, — і на Нього Господь покла́в гріх усіх нас! Він гно́блений був та пони́жуваний, але уст Своїх не відкрива́в. Як ягня був прова́джений Він на зако́лення, й як овечка перед стрижія́ми своїми мовчи́ть, так і Він не відкрива́в Своїх уст. Від у́тиску й су́ду Він за́браний був, і хто збагне́ Його рід? Бо з кра́ю живих Він віді́рваний був, за прови́ни Мого наро́ду на смерть Його да́но. Із злочинцями ви́значили Йому гро́ба Його, та Його поховали в багатого, хоч провини Він не учини́в, і не було в Його у́стах ома́ни. Та зво́лив Господь, щоб поби́ти Його, щоб му́ки завда́но Йому. Якщо ж душу Свою покладе́ Він як жертву за гріх, то побачить насі́ння, і житиме довгії дні, і за́мір Господній рукою Його буде мати пово́дження! Він через му́ки Своєї душі буде бачити плід, та й наси́титься. Справедливий, Мій Слуга, оправдає пізна́нням Своїм багатьох, і їхні гріхи́ понесе́. Тому то дам у́діл Йому між великими, і з поту́жними буде ділити здобич за те, що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахо́ваний, хоч гріх багатьо́х Сам носи́в і заступа́всь за злочинців!

First Reading

Isaiah 44:1-8

А тепер ось послухай, о Якове, рабе Мій, та Ізраїлю, якого Я ви́брав. Так говорить Госпо́дь, що тебе учини́в і тебе вформував від утро́би, і тобі помагає: Не бійся, рабе Мій, Якове, і Єшуру́не, якого Я ви́брав! Бо ви́ллю Я воду на спра́гнене, а теку́чі пото́ки на суході́л, — виллю Духа Свого на насі́ння твоє, а благослове́ння Моє на наща́дків твоїх, і будуть вони вироста́ти, немов між траво́ю, немов ті топо́лі при во́дних пото́ках! Цей буде казати: Я Госпо́дній, а той зватиметься йме́нням Якова, інший напише своєю рукою: для Господа я, і буде зватися йме́нням Ізраїля. Так говорить Господь, Цар Ізраїлів та Викупи́тель його, Господь Савао́т: Я перший, і Я останній, і Бога нема, окрім Ме́не! І хто зветься, як Я? Хай розкаже про те, й хай звісти́ть те Мені з того ча́су, коли Я закла́в у давни́ні наро́д, і хай нам розкаже майбу́тнє й прийде́шнє. Не бійтеся та не лякайтесь! Хіба зда́вна Я не розповів був тобі й не звісти́в? А ви свідки Мої! Чи є Бог, окрім Ме́не? І Скелі немає, не знаю ні жо́дної!

Morning Prayer — First Lesson

Proverbs 3

Сину мій, не забудь ти моєї науки, і нехай мої заповіді стережу́ть твоє серце, бо примно́жать для тебе вони довготу́ твоїх днів, і років життя та споко́ю! Ми́лість та правда нехай не зали́шать тебе, — прив'яжи́ їх до шиї своєї, напиши їх на табли́ці серця свого, — і зна́йдеш ти ласку та добру премудрість в очах Бога й люди́ни! Наді́йся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх доро́гах своїх, і Він випростує твої стежки. Не будь мудрий у власних оча́х, — бійся Господа та ухиляйся від злого! Це буде ліком для тіла твого, напо́єм для ко́стей твоїх. Шануй Господа із маєтку свого́, і з початку всіх пло́дів своїх, — і будуть комори твої перепо́внені си́тістю, а чави́ла твої будуть перелива́тись вином молоди́м! Мій сину, кара́ння Господнього не відкидай, і карта́ння Його не вважай тягаре́м, — бо кого́ Господь любить, карта́є того, і кохає, немов батько сина! Блаженна люди́на, що мудрість знайшла, і люди́на, що розум оде́ржала, бо ліпше надба́ння її від надба́ння срібла́, і від щирого золота ліпший прибу́ток її, дорожча за пе́рли вона, і всіляке жада́ння твоє не зрівняється з нею. Довгість днів — у прави́ці її, багатство та слава — в ліви́ці її. Доро́ги її — то дороги приємности, всі стежки́ її — мир. Вона дерево життя для тих, хто тримається міцно її, і блаженний, хто де́ржить її! Господь мудрістю землю заклав, небо розумом міцно поставив. Знання́м Його порозкрива́лись безо́дні, і кроплять росою ті хмари. Мій сину, нехай від оче́й твоїх це не відхо́дить, стережи добрий розум і розважність, і вони будуть життям для твоєї душі, і прикра́сою шиї твоєї, — Тоді пі́деш безпечно своєю дорогою, а нога твоя не спотикне́ться! Якщо покладе́шся — не будеш боятись, а ляжеш, то буде приємний твій сон. Не бу́деш боятися на́глого стра́ху, ні бурі безбожних, як при́йде, — бо твоєю надією буде Госпо́дь, і Він пильнуватиме но́гу твою, щоб вона не зловилась у пастку! Не стримуй добра́ потребу́ючому, коли в силі твоєї руки́ це вчини́ти, не кажи своїм ближнім: „Іди, і зно́ву прийди, а взавтра я дам“, коли маєш з собою. Не вио́рюй лихого на свого ближнього, коли він безпечно з тобою сидить. Не сварися з люди́ною дармо, якщо злого вона не вчинила тобі. Не за́здри наси́льникові, і ні одніє́ї з доріг його не вибирай, бо бри́дить Господь крутія́ми, а з праведними в Нього дружба. Прокля́ття Господнє на домі безбожного, а ме́шкання праведних Він благосло́вить, — з насмішників Він насміхається, а покі́рливим милість дає. Мудрі славу вспадко́вують, а нерозумні носи́тимуть со́ром.

Epistle

Sirach 44:10-15

First Reading

Proverbs 26

Як літом той сніг, і як дощ у жнива́, — та́к не лицю́є глупце́ві пошана. Як пташка літає, як ла́стівка лине, так невинне прокля́ття не спо́вниться. Батіг на коня, обро́ть на осла, а різка на спи́ну глупці́в. Нерозумному відповіді не дава́й за нерозум його, щоб і ти не став рівний йому. Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в о́чах своїх не став мудрим. Хто через глупця́ посилає слова́, той ноги собі обтинає, отру́ту він п'є. Як воло́чаться но́ги в кульга́вого, так у безумних уста́х припові́стка. Як прив'я́зувати камінь коштовний до пра́щі, так глупце́ві пошану давати. Як те́рен, що влізе у руку, отак припові́стка в уста́х нерозумного. Як стрілець, що все ра́нить, так і той, хто наймає глупця́, і наймає усяких прохо́жих. Як вертається пес до своєї блюво́тини, так глупо́ту свою повторяє глупа́к. Чи ти бачив люди́ну, що мудра в очах своїх? Більша надія глупце́ві, ніж їй. Лінивий говорить: „Лев на дорозі! Лев на майда́ні!“ Двері обе́ртаються на своєму чопі́, а лінивий — на лі́жку своїм. Свою руку лінивий стромля́є до миски, — та підне́сти до рота її йому тяжко. Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно. Пса за ву́ха хапає, хто, йдучи́, устрява́є до сварки чужої. Як той, хто вдає божевільного, ки́дає і́скри, стрі́ли та смерть, так і люди́на, що обманює друга свого та каже: „Таж це́ я жартую!“ З браку дров огонь гасне, а без пліткаря́ мовкне сварка. Вугі́лля для жару, а дро́ва огне́ві, а люди́на сварли́ва — щоб сварку розпа́лювати. Слова́ обмо́вника — мов ті присма́ки, й у нутро́ живота вони схо́дять. Як срі́бло з жу́желицею, на горшкові накла́дене, так полу́м'яні уста, а серце лихе, — устами своїми маску́ється ворог, і ховає оману в своє́му нутрі́: коли він говорить лагі́дно — не вір ти йому, бо в серці його сім оги́д! Як нена́висть прикрита ома́ною, — її зло відкривається в зборі. Хто яму копа́є, той в неї впаде́, а хто ко́тить камі́ння — на нього воно поверта́ється. Брехливий язик нена́видить своїх ути́скуваних, і уста гладе́нькі до згуби прова́дять.

Morning Prayer — Second Lesson

Luke 9

І скликав Він Дванадцятьо́х, і дав їм силу та вла́ду над усіма де́монами, і вздоровля́ти неду́ги. І послав їх проповідувати Царство Боже та вздоровляти недужих. І промовив до них: „Не беріть нічо́го в дорогу: ані па́лиці, ані торби, ні хліба, ні срі́бла, ані майте по двоє убра́нь. І в який дім уві́йдете, — зоставайтеся там, і звідти відходьте. А як хто вас не при́йме, то, вихо́дячи з міста того, обтрусіть від ніг ваших по́рох на сві́дчення су́проти них“. І вийшли вони, та й ходили по селах, звіщаючи Добру Нови́ну та всюди вздоровля́ючи. А І́род тетра́рх прочув усе, що сталось було, і вагався, бо дехто казали, що Іван це із мертвих устав, а інші, що Ілля́ то з'явився, а знов інші, що ожив це один із стародавніх пророків. Тоді Ірод сказав: „Іванові стяв я голову; хто ж Оцей, що я чую про Нього речі такі?“ І він намагався побачити Його. А коли повернулись апо́столи, вони розповіли Йому, що́ зробили. І Він їх узяв, та й пішов самото́ю на місце безлюдне, біля міста, що зветься Віфсаі́да. А як люди дові́далися, то пішли вслід за Ним. І Він їх прийняв, і розповідав їм про Боже Царство, та тих уздоровля́в, хто потребува́в уздоро́влення. А день став схилятися. І Двана́дцятеро підійшли та й сказали Йому: „Відпусти вже людей, — нехай вони йдуть у довко́лишні села й оселі спочити й здобути поживи, бо ми тут у місці безлю́дному!“ А Він їм сказав: „Дайте їсти їм ви“. Вони ж відказали: „Немає в нас більше, як п'я́теро хліба й дві риби. Хіба пі́демо та купимо поживи для всього наро́ду цього́“. Бо було чоловіків десь тисяч із п'ять. І сказав Він до у́чнів Своїх: „Розсадіть їх рядами — по п'ятидесяти́“. І зробили отак, і всіх їх розсади́ли. I Він узяв п'ять хлібі́в та дві риби, споглянув на небо, поблагословив їх, і поламав, і дав учням, щоб клали наро́дові. І всі їли й наси́тились! А з кусків позосталих зібрали дванадцять коші́в. І сталось, як насамоті Він молився, з Ним учні були́. І спитав Він їх, кажучи: „За кого Мене люди вважають?“ Вони ж відповіли́ та сказали: „За Івана Христителя, а ті за Іллю́, а інші, — що воскрес один із давніх пророків“. А Він запитав їх: „А ви за кого Мене маєте?“ Петро ж відповів та сказав: „За Христа Божого!“ Він же їм заказав, і звелів не казати ніко́му про це. І сказав Він: „Синові Лю́дському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, — але третього дня Він воскресне!“ А до всіх Він промовив: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зрече́ться само́го себе, і хай ві́зьме щоденно свого́ хреста, та й за Мною йде. Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою́, той її збереже́. Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобу́де ввесь світ, але́ занапа́стить чи згубить себе? Бо хто буде Мене та Моєї науки соро́митися, того посоро́миться також Син Лю́дський, як при́йде у славі Своїй, і Отчій, і святих анголі́в. Правдиво ж кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скуштують смерти, аж поки не побачать Царства Божого“. І сталось після оцих слів днів за вісім, узяв Він Петра, і Івана, і Якова, та й пішов помолитись на го́ру. І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобрази́вся, а одежа Його стала біла й блиску́ча. І ось два му́жі з Ним розмовляли, — були то Мойсей та Ілля́, що з'явилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчи́ти. А Петро та прия́вні з ним були змо́рені сном, але, пробуди́вшись, бачили славу Його й обох му́жів, що стояли при Ньому. І сталось, як із Ним розлучались вони, то промовив Петро до Ісуса: „Учителю, добре нам бути отут! Поставмо ж отут три шатра: для Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі!“ Він не знав, що говорить... А як він говорив це, насу́нула хмара та їх заслони́ла. І вони полякались, як стали ті вхо́дити в хмару. І почувся ось голос із хмари, який промовляв: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“ А коли оцей голос лунав, Ісус Сам позостався. А вони промовча́ли, і ніко́му нічо́го тих днів не казали, що́ бачили. А наступного дня, як спустились з гори, перестрів Його на́товп великий. І закричав ось один чоловік із наро́ду й сказав: Учителю, благаю Тебе, — зглянься над сином моїм, бо одина́к він у мене! А ото дух хапає його, і він нагло кричить, і трясе ним, аж той пі́ну пускає. І, вимучивши він його, насилу відхо́дить. І у́чнів Твоїх я благав його вигнати, та вони не змогли“. А Ісус відповів і промовив: „О, роде невірний й розбе́щений, — доки бу́ду Я з вами, і терпітиму вас? Приведи́ свого сина сюди!“ А як той іще йшов, де́мон кинув його та затряс. Та Ісус заказав тому духу нечистому, — і вздоро́вив дитину, і віддав її батькові її. І всі дивувалися ве́личі Божій! „Вкладіть до вух своїх ці ось слова: Людський Син буде виданий людям до рук“. Проте́ не зрозуміли вони цього слова, було бо закрите від них, щоб його не збагнули, та боялись Його запита́ти про це слово. І прийшло їм на думку: хто б найбільший з них був? А Ісус, думку серця їх знавши, узяв дитину, і поставив її біля Себе. І промовив до них: „Як хто при́йме дитину оцю в Ім'я́ Моє, Мене він приймає, а як хто Мене при́йме, приймає Того, Хто послав Мене. Хто бо найменший між вами всіма́, — той великий!“ А Іван відповів і сказав: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, що Ім'я́м Твоїм де́монів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить“. Ісус же йому́ відказав: „Не забороняйте, — бо хто не проти вас, той за вас!“ І сталось, коли дні вознесіння Його наближались, Він постановив піти в Єрусалим. І Він посланців вислав перед Собою. І пішли вони, та й прибули́ до села самарянського, щоб ночі́влю Йому пригото́вити. А ті не прийняли Його, бо йшов Він у на́прямі Єрусалиму. Як побачили ж те учні Яків й Іван, то сказали: „Господи, — хочеш, то ми скажемо, „щоб огонь зійшов з неба та винищив“ їх, як і Ілля був зробив“. А Він оберну́вся до них, їм докорив та й сказав: „Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Лю́дський прийшов не губи́ть душі лю́дські, а спасати!“ І пішли вони в інше село. І сталось, як дорогою йшли, сказав був до Нього один: „Я піду́ за Тобою, хоч би куди Ти пішов“. Ісус же йому́ відказав: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда — небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має ніде́ й голови прихили́ти!“ I промовив до другого Він: „Іди за Мною“. А той відказав: „Дозволь мені перше піти, і батька свого́ похова́ти“. Він же йому відказав: „Зостав мертвим ховати мерці́в своїх. А ти йди та звіщай Царство Боже“. А інший сказав був: „Господи, я піду́ за Тобою, та дозволь мені перш попрощатись із своїми дома́шніми“. Ісус же промовив до нього: „Ніхто з тих, хто кладе́ свою руку на плуга та назад озира́ється, не надається до Божого Царства!“

Responsorial Psalm

Psalm 130

Gospel

Luke 12:1-8

Того ча́су, як зібралися десятитисячні на́товпи наро́ду, — аж топтали вони один о́дного, — Він почав промовляти перш до учнів Своїх: „Стережіться ро́зчини фарисейської, що є лицемі́рство! Бо немає нічо́го захо́ваного, що не відкриється, ні таємного, що не ви́явиться. Тому все, що́ казали ви по́темки, — при світлі почується, що́ ж шептали на вухо в коморах, — на даха́х проповідане бу́де. Кажу́ ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити! Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того́, хто має вла́ду, убивши, укинути в геє́нну. Так, кажу́ вам: Того бійтеся! Чи ж не п'ять горобців продають за два гро́ші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий. Але навіть воло́сся вам на голові порахо́ване все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців! Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми́ Мене визнає, того визнає й Син Лю́дський перед Ангола́ми Божими.

Responsorial Psalm

Psalm 17

Responsorial Psalm

Psalm 27

Responsorial Psalm

Psalm 26

Evening Prayer — First Lesson

Proverbs 4

Послухайте, діти, напу́чення батькового, і прислу́хайтеся, щоб навчитися розуму, бо даю́ я вам добру науку: зако́на мого не кидайте, бо сином у ба́тька свого я був, пеще́ний й єдиний у неньки своєї. І навчав він мене, і мені говорив: Нехай де́ржиться серце твоє моїх слів, стережи́ мої заповіді та й живи! Здобудь мудрість, здобудь собі розум, не забудь, і не цурайся слів моїх уст, — не кидай її — й вона буде тебе стерегти́! кохай ти її — й вона буде тебе пильнувати! Початок премудрости — мудрість здобудь, а за ввесь свій маєток здобудь собі розуму! Тримай її ви́соко — і піді́йме тебе, ушанує тебе, як її ти приго́рнеш: вона дасть голові твоїй гарний вінок, пишну корону тобі подарує! Послухай, мій сину, й бери ти слова́ мої, і помно́жаться роки твойого життя, — дороги премудрости вчу я тебе, стежка́ми прями́ми прова́джу тебе:  12 коли пі́деш, то крок твій не буде тісни́й, а коли побіжиш — не спіткне́шся! Міцно тримайся напу́чування, не лишай, його стережи́, — воно бо життя твоє! На сте́жку безбожних не йди, і не ходи на дорогу лихих, — покинь ти її, не йди нею, усунься від неї й мини, — бо вони не заснуть, якщо злого не вчинять, віді́йметься сон їм, як не зроблять кому, щоб спіткну́вся! Бо вони хліб безбожжя їдять, і вино грабежу́ попива́ють. А путь праведних — ніби те світло ясне́, що світить все більше та більш аж до по́вного дня! Дорога ж безбожних — як те́мність: не знають, об що́ спотикну́ться. Мій сину, прислу́хуйся до моїх слів, до рече́й моїх ухо своє нахили́! Нехай не віді́йдуть вони від оче́й твоїх, бережи їх в сере́дині серця свого! Бо життя вони тим, хто їх зна́йде, а для тіла усього його лікува́ння. Над усе, що лише стереже́ться, серце своє стережи́, бо з нього похо́дить життя. Відкинь ти від себе лука́вство уст, віддали ти від себе круті́йство губ. Нехай дивляться очі твої упере́д, а пові́ки твої нехай перед тобою просту́ють. Стежку ніг своїх ви́рівняй, і стануть міцні всі дороги твої: не вступайся ні вправо, ні вліво, — усунь свою но́гу від зла!

Second Reading

II Timothy 1

Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, за обі́тницею життя, що в Христі Ісусі, до Тимофія, сина улю́бленого: благода́ть, милість, мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Господа нашого! Дякую Богові, Якому служу́ від предків чистим сумлінням, що тебе пам'ятаю я за́вжди в молитвах своїх день і ніч. Я бажаю побачити тебе, пам'ята́ючи сльо́зи твої, щоб напо́внитись радістю. Я приво́джу на пам'ять собі твою нелицемірну віру, що перше була́ осели́лася в бабі твоїй Лоі́ді та в твоїй матері Евні́кії; певен же я, що й у тобі вона осели́лась. З цієї причини я нагадую тобі, щоб ти розгрівав Божого дара, який у тобі через покла́дання рук моїх. Бо не дав нам Бог духа стра́ху, але сили, і любови, і здорового розуму. Тож, не соромся засві́дчення Господа нашого, ні мене, Його в'я́зня, але страждай з Єва́нгелією за силою Бога, що нас спас і покликав святим по́кликом, — не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті, що нам да́на в Христі Ісусі попе́реду вічних часі́в. А тепер об'яви́лась через з'я́влення Спасителя нашого Христа Ісуса, що й смерть зруйнував, і вивів на світло життя та нетління Єва́нгелією. що для неї я був настано́влений за проповідника, апо́стола й учителя. З цієї причини й терплю́ я оце, але не соро́млюсь, бо знаю, в Кого я ввірував та впе́внився, що має Він силу заховати на той день заста́ву мою. Май же за взір здорових слів ті, які від мене почув ти у вірі й любові, що в Христі Ісусі вона. Добро припору́чене стережи Святим Духом, що в нас пробува́є. Ти знаєш оце, що відверну́лись від мене всі, хто в А́зії, а між ними Фіге́л та Гермоге́н. Хай Госпо́дь подасть милосердя Ониси́форовому дому, бо він часто мене підкріпляв і кайда́нів моїх не соро́мився. А коли він до Риму прибув, шукав мене пильно й знайшов, — хай Госпо́дь йому дасть знайти милість від Господа в день той, — скільки ж він послужив був в Ефе́сі мені, ти ві́даєш краще!

Second Reading

II Corinthians 2

А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку. Бо коли я засму́чую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмути́в? І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися нале́жало, про всіх вас бувши певний, що радість моя — то радість усіх вас! Бо з великого горя та з ту́ги сердечної я написав вам з рясни́ми слізьми́ не на те, щоб були ви засму́чені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас! А як хто засмутив, не мене засмутив, а поча́сти — щоб не пригніти́ти — і всіх вас. До́сить такому кара́ння того, що від багатьох, через те навпаки́, — краще простити й поті́шити, щоб смуток великий його не поже́р. Через те вас благаю: зміцніть до нього любов! Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш до́свід, чи в усім ви слухня́ні. А кому ви прощаєте що, тому й я; бо й я, як простив що кому, то кому я простив, зробив те через вас від Особи Христа, щоб нас сатана не перехитрував, — відо́мі бо нам його задуми! А коли я прийшов до Троа́ди звіщати Христову Єва́нгелію, і були двері для мене відчинені в Господі, не мав я споко́ю для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита; але, попрощавшися з ними, я пішов в Македонію. А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запа́шність знання́ про Себе через нас виявляє на всякому місці! Ми бо для Бога Христова запа́шність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть, для одних бо смертельна запа́шність на смерть, а для других запа́шність життє́ва в життя. І хто здатен на це? Бо ми не такі, як багато-хто, що Боже Слово фальшують, але ми провіщаємо, як із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі!

Second Reading

2 Peter 2:1-10

А між людом були́ й неправдиві пророки, як і бу́дуть між вас учителі неправдиві, що впрова́дять згубні єресі, відречу́ться від Влади́ки, що викупив їх, і стягнуть на себе самі скору погибіль. І багато-хто пі́дуть за пожадливістю їхньою, а через них доро́га правдива знева́житься. І в заже́рливості вони бу́дуть ловити вас словами обле́сними. Суд на них відда́вна не ба́риться, а їхня загибіль не дрімає! Бо як Бог анголі́в, що згрішили, не помилував був, а в кайда́нах те́мряви вкинув до а́ду, і передав зберігати на суд; і Він не помилував першого світу, а зберіг самово́сьмого Но́я, проповідника праведности, і навів пото́п на світ безбожних; і міста́ Содо́м і Гомо́рру спопели́в, засудивши на зни́щення, і дав при́клада для майбутніх безбожників, а врятував праведного Ло́та, змученого поводженням розпусних людей, — бо цей праведник, живши між ними, день-у-день мучив свою праведну душу, ба́чачи й чуючи вчинки безбожні, — то вміє Господь рятувати побожних від спокуси, а неправедних берегти на день суду для кари, а надто тих, хто ходить за нечистими пожадли́востями тіла та погорджує вла́дою; зухвалі свавільці, що не бояться зневажати слави,

Second Reading

Colossians 1:15-20

Він є образ невиди́мого Бога, ро́джений перш усякого тво́рива. Бо то Ним ство́рено все на небі й на землі, види́ме й невиди́ме, чи то престоли, чи то госпо́дства, чи то влади, чи то начальства, — усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього, і все в Нім стоїть. І Він — Голова тіла, Церкви. Він початок, перворо́джений з мертвих, щоб у всьому Він мав пе́ршенство. Бо вгодно було́, щоб у Нім перебува́ла вся повнота́, і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров'ю хреста Його, через Нього, чи то зе́мне, чи то небесне.

Gospel

Luke 23

І зняли́ся всі їхні збори, і повели до Пилата Його. І зачали оскаржа́ти Його й говорити: „Ми стверди́ли, що Цей ворохо́бить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, — Христос Цар“. І Пила́т запитав Його, кажучи: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він відказав йому в відповідь: „Сам ти кажеш“... І Пилат сказав первосвященикам та до народу: „Я не знахо́джу жо́дної провини в Цій Люди́ні“. А вони намагались, говорячи: „Він бунтує наро́д, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж посі“. А Пилат, вчувши про Галілею, спитав: „Хіба Він галіле́янин?“ І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебува́в тими днями. Коли ж Ірод побачив Ісуса, то дуже зрадів, бо він від давнього ча́су бажав Його бачити, — багато за Нього чував, і сподівався побачити чудо яке, що буває від Нього. І багато питався Його, та нічого не відповідав Він йому. І стояли тут первосвященики й книжники, та завзя́то Його оскаржували. Тоді Ірод із ві́йськом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобі́лу одіж, і відіслав до Пилата Його. І того дня стали Ірод із Пилатом за при́ятелів між собою, бо давніш ворожне́ча між ними була́. А Пилат скликав первосвящеників, і старшин, і наро́д, і промовив до них: „Привели́ ви мені Чоловіка Цього́, як того́, що бунтує наро́д. А ось я перед вами розвідав, — і не знахо́джу в Люди́ні Оцій ані однієї провини такої, про що ви оскаржуєте. Також Ірод, бо він відіслав Його нам. І ось нічого, що на смерть заслуго́вувало б, Він не вчинив. Отже я покараю Його й відпущу́“. Бо пови́нен був їм відпустити одно́го на свято. А наро́д став кричати й казати: Візьми Цього́, — відпусти ж нам Вара́вву!“ А той за повста́ння одне, яке сталося в місті, і за вбивство посаджений був до в'язни́ці. І зно́ву сказав їм Пилат, хотячи́ відпустити Ісуса. Та кричали вони й говорили: „Розіпни, розіпни Його!“ Він же втретє промовив до них: „Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, що на смерть заслуго́вувало б, на Нім не знайшов. Отже я покараю Його й відпущу́“. А вони сильним криком свого домага́лися, та вимагали розп'я́сти Його. І взяв го́ру крик їхній та первосвящеників. І Пилат присудив, щоб було́, як просили вони: відпустив їм Вара́вву, поса́дженого за повста́ння та вбивство в в'язницю, за якого просили вони, а Ісуса віддав їхній волі... І як Його повели́, то схопи́ли якогось Си́мона із Кіріне́ї, що з поля вертався, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом! А за Ним ішов на́товп великий людей і жінок, які плакали та голосили за Ним. А Ісус обернувся до них та й промовив: „Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, — за собою ридайте й за ді́тьми своїми! Бо ось дні настають, коли скажуть: „Блаженні неплідні, та утро́би, які не родили, і груди, що не годували“. Тоді стануть казати гора́м: „Поспадайте на нас“, а узгі́р'ям: „Покрийте нас!“ Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що́ буде сухому?“ І вели́ з Ним також двох злочинників інших, щоб убити. А коли прибули́ на те місце, що звуть „Черепо́вище“, розп'яли́ тут Його та злочинників, — одно́го право́руч, а одного ліво́руч. Ісус же промовив: „Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!“ А як Його одіж ділили, то кидали же́реба. А люди стояли й дивились... Насміхалися з ними й старши́ни, говорячи: „Він інших спасав, — нехай Сам Себе ви́зволить, коли Він Христос, Божий Обра́нець!“ І вояки́ глузували з Нього: приступаючи, о́цет Йому подавали, і казали: „Коли Цар Ти Юдейський, — спаси Себе Сам!“ Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: „Це — Цар Юдейський“. А один із розп'я́тих злочинників став зневажати Його й говорити: „Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!“ Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: „Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засу́джені, і належну заплату за вчинки свої беремо́, — Цей же жодного зла не вчинив“. І сказав до Ісуса: „Спогада́й мене, Господи, коли при́йдеш у Царство Своє!“ І промовив до нього Ісус: „Попра́вді кажу́ тобі: ти бу́деш зо Мною сьогодні в раю́!“ Наближалася шоста година, — і те́мрява стала по ці́лій землі аж до години дев'ятої. І сонце затьми́лось, і в храмі завіса роздерлась надво́є. І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: „Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!“ І це прорікши, Він духа віддав. Коли ж сотник побачив, що́ сталось, він Бога просла́вив, говорячи: „Дійсно праведний був Чоловік Цей!“ І ввесь на́товп, який зійшовсь на видо́вище це, як побачив, що́ сталось, — бив у гру́ди себе та вертався. Усі ж знайо́мі Його й ті жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, здалека стояли й дивились на це. І ось муж, на ім'я́ йому Йо́сип, що був радником синедріону, люди́на шановна і праведна, — не пристав він до ради та чину їх, — із Аримате́ї, юдейського міста, що й сам сподівався Божого Царства, — цей прийшов до Пилата, і тіла Ісусового став просити. І Йо́сип, знявши Його, обгорнув у полотно, і покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений, і що в ньому ніко́ли ніхто не лежав. День той був Приготува́ння, і наставала субота. А жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, ішли слідо́м, і вони бачили гро́ба, і як покладене тіло Його. Повернувшись, вони наготува́ли па́хощів і мира, а в суботу, за заповіддю, спочивали.

Evening Prayer — Second Lesson

Ephesians 3

Через це я, Павло, є в'я́зень Ісуса Христа за вас, поган, — якщо ви тільки чули про заря́дження Божої благодаті, що для вас мені да́на. Бо мені об'я́вленням дано пізнати таємницю, як писав я вам коротко вище, з чого можете ви, читаючи, пізнати моє розумі́ння таємни́ці Христової. А вона за інших поколінь не була оголошена лю́дським сина́м, як об'явилась тепер через Духа Його святим апо́столам і пророкам, — що погани співспадкоємці, і одне тіло, і співучасники Його обі́тниці в Христі́ Ісусі через Єва́нгелію, якій служи́телем я став через дар благода́ті Божої, що дана мені чином сили Його. Мені, найменшому від усіх святих, да́на була оця благода́ть, — благовісти́ти поганам недосліджене багатство Христове, та ви́світлити, що́ то є заря́дження таємни́ці, яка від віків захована в Бозі, Який створив усе, щоб тепер через Церкву була оголошена початкам та владам на небі найрізніша мудрість Божа, за відвічної постанови, яку Він учинив у Христі Ісусі, Господі нашім, в Якім маємо відвагу та доступ у надії через віру в Нього. Тому́ то благаю я вас не занепада́ти духом через терпіння моє через вас, бо воно — ваша слава. Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має йме́ння кожен рід на небі й на землі, — щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцни́тися через Духа Його в чоловікові вну́трішнім, щоб Христос через віру заме́шкав у ваших серця́х, щоб ви, закорі́нені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма́ святими, що́ то ширина́ й довжина́, і глибина́ й вишина́, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання́, щоб були ви напо́внені всякою повното́ю Божою. А Тому́, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або ду́маємо, силою, що діє в нас, Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амі́нь.

Gospel

Luke 24:1-12

А дня першого в тижні прийшли вони рано вранці до гро́бу, несучи́ нагото́вані па́хощі, та й застали, що камінь від гро́бу відва́лений був. А ввійшовши, вони не знайшли тіла Господа Ісуса. І сталось, як безрадні були вони в цім, ось два мужі́ в одежах блискучих з'явились при них. А коли налякались вони й посхиляли обличчя додолу, ті сказали до них: „Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебува́в в Галілеї. Він казав: „Сину Лю́дському треба бути ви́даному до рук грішних людей, і розп'я́тому бути, і воскре́снути третього дня“. І згадали вони ті слова́ Його! А вернувшись від гро́бу, про все те сповістили Одинадцятьох та всіх інших. То були́: Марія Магдали́на, і Іванна, і Марія, мати Яковова, і інші з ними, — і вони розповіли апо́столам це. Та слова́ їхні здалися їм вигадкою, — і не повірено їм. Петро ж устав та до гро́бу побіг, і, нахилившися, бачить — лежать самі тільки покривала. І вернувсь він до себе, і дивувався, що́ сталось.

Gospel

Matthew 7:15-21

Стережі́ться фальшиви́х пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всере́дині — хижі вовки́. По їхніх плода́х ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на терни́ні збирають, або фіґи — із будякі́в? Так ото родить добрі плоди́ кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може роди́ть добре дерево пло́ду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго пло́ду не родить, — зру́бується та в огонь укидається. Ото ж бо, — по їхніх плода́х ви пізна́єте їх! Не кожен, хто каже до Ме́не: „Господи, Господи!“ увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі.

Gospel

Matthew 14

Того ча́су прочув Ірод чотиривла́сник чутки́ про Ісуса, і сказав своїм слу́гам: „Це Іван Христитель, — він із мертвих воскрес, і тому́ чуда тво́ряться ним“. Бо Ірод схопи́в був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язни́цю через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа. Бо до нього Іван говорив: „Не годи́ться тобі її мати! “ І хотів Ірод смерть заподі́яти йому, та боявся наро́ду, бо того за пророка вважали. А як був день наро́дження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродія́дина, та й Іродові догоди́ла. Тому́ під прися́гою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона. А вона, за намовою матері своєї: „Дай мені — проказала — отут на полу́миску голову Івана Христителя!“ І цар засмутився, але́ через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати. І послав стяти Івана в в'язни́ці. І прине́сли на полу́мискові його голову, та й дали́ дівчині, а та відне́сла її своїй матері. А учні його прибули́, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса. Як Ісус те почув, Він відплив звідти чо́вном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, наро́д із міст пішов пі́шки за Ним. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і змилосе́рдивсь над ними, і їхніх слаби́х уздоро́вив. А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: „Тут місце пустинне, і година вже пі́зня; відпусти наро́д, — хай по селах розі́йдуться, і куплять пожи́ви собі“. А Ісус їм сказав: „Непотрібно відхо́дити їм, — нагодуйте їх ви!“ Вони ж кажуть Йому: „Не маємо чим тут, — тільки п'я́теро хліба й дві рибі“. А Він відказав: „Принесіть Мені їх сюди“. І, звелівши на́товпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, спогля́нув на небо, поблагословив й поламав ті хліби́, і дав учням, а учні наро́дові. І всі їли й наси́тились, а з кусків позосталих назбирали двана́дцятеро повних кошів. Їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жіно́к і дітей. І зараз звелів Ісус учням до чо́вна сідати, і перепли́сти на той бік раніше Його, аж поки наро́д Він відпу́стить. Відпусти́вши ж народ, Він на го́ру пішов помолитися насамоті́; і як вечір настав, був там Сам. А чо́вен вже був на сере́дині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супроти́вний. А о четвертій сторо́жі нічній Ісус підійшов до них, іду́чи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настра́шилися та й казали: „Мара́!“ І від стра́ху вони закричали... А Ісус до них зараз озвався й сказав: „Заспокойтесь, — це Я, не лякайтесь!“ Петро ж відповів і сказав: „Коли, Господи, Ти́ це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді“. А Він відказав йому: „Іди“. І, вилізши з чо́вна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса. Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопа́ти, і скричав: „Рятуй мене, Господи!“ І зараз Ісус простяг руку й схопи́в його, і каже до нього: „Маловірний, чого́ усумни́вся?“ Як до чо́вна ж вони ввійшли, буря вщу́хнула. А приявні в чо́вні вклонились Йому та сказали: „Ти справді Син Божий!“ Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську. А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій око́лиці, і до Нього прине́сли всіх хворих. І благали Його, щоб бодай доторкнутися кра́ю одежі Його. А хто доторкавсь, — уздоро́влений був.