Today's Readings

First Reading

1 Corinthians 9:1-12

Хіба ж я не вільний? Чи ж я не апо́стол? Хіба я не бачив Ісуса Христа, Господа нашого? Хіба ви, — то не справа моя перед Господом? Коли я не апо́стол для інших, то для вас я апостол, — ви бо печа́ть мого апо́стольства в Господі. Оце оборона моя перед тими, хто судить мене. Чи ми права не маємо їсти та пити? Чи ми права не маємо водити з собою сестру́, дружи́ну, як і інші апо́столи, і Господні брати, і Ки́фа? Хіба я один і Варна́ва не маємо права, щоб не працювати? Хто коштом своїм коли служить у ві́йську? Або хто виноградинка садить, — і не їсть з його плоду? Або хто ота́ру пасе, — і не їсть молока від ота́ри? Чи я тільки по-лю́дському це говорю́? Хіба ж і Зако́н не говорить цього? Бо в Зако́ні Мойсеєвім писано: „Не в'яжи рота волові, що молотить“. Хіба за волів Бог турбується? Чи говорить Він зо́всім для нас? Для нас, бо написано, що з надією мусить орати ора́ч, а моло́тник — молотити з надією мати частку в своїм сподіва́нні. Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика то річ, як пожнемо́ ми ваше тілесне? Як право на вас мають інші, то тим більше ми. Але ми не вжили́ цього права, та все те́рпимо, аби перешкоди якої Христовій Єва́нгелії ми не вчинили.

First Reading

Isaiah 52

Збудися, збудись, зодягни́ся, Сіоне, у силу свою, зодягни́ся у шати пишно́ти своєї, о Єрусалиме, о місто святе, бо вже необрі́заний та занечи́щений більше не вві́йде до тебе! Обтруси́ з себе порох, устань та сіда́й, Єрусалиме! Розв'яжи́ пута шиї своєї, о бра́нко, о до́чко Сіону! Бо Господь каже так: Зада́рмо були ви попро́дані, тому бу́дете ви́куплені не за срі́бло. Бо так Господь Бог промовляє: До Єгипту зійшов був наро́д Мій впоча́тку, щоб ме́шкати там, а Ашшу́р за ніщо́ його ти́снув. А тепер що Мені тут, — говорить Господь, — коли взятий даре́мно наро́д Мій? Шаліють воло́дарі їхні, — говорить Господь, — і постійно ввесь день Моє Ймення знева́жене. Тому́ Моє Йме́ння пізна́є наро́д Мій, тому́ того дня він пізна́є, що Я — то Отой, що говорить: Ось Я! Які гарні на го́рах ноги благові́сника, що звіща́є про мир, що добро провіщає, що спасіння звіщає, що говорить Сіонові: „Царю́є твій Бог!“ Слухай, — твої сторожі́ зняли голос, укупі співають, бо бачать вони око-в-о́ко, коли до Сіону Госпо́дь поверта́ється. Радійте, співайте сумі́сно, о єрусалимські руїни, бо наро́да Свого Господь звесели́в, — ви́купив Єрусалима! Господь обнажи́в на оча́х усіх наро́дів святеє раме́но Своє, — і спасі́ння від нашого Бога побачать всі кі́нці землі! Уступі́ться, вступі́ться та ви́йдіть ізвідти, нечистого не доторка́йтеся, вийдіть з сере́дини його, очистьтеся ви, що но́сите по́суд Господній! Бо не в по́спіху ви́йдете і не навте́ки ви пі́дете, бо пі́де Господь перед вами, за вами ж — Ізраїлів Бог. Ось стане розумне роби́ти Мій Слуга, піді́йметься й буде пови́щений, і височе́нним Він стане! Як багато-хто Ним дивува́лись, — такий то був змі́нений о́браз Його, що й не був люди́ною, а ви́гляд Його, що й не був сином лю́дським! Отак Він здиву́є числе́нних наро́дів, царі свої у́ста замкнуть перед Ним, бо побачать, про що не гово́рено їм, і зрозуміють, чого́ не чува́ли вони!

First Reading

Isaiah 43:1-13

А тепер отак каже Госпо́дь, що створив тебе, Якове, і тебе вформува́в, о Ізраїлю: Не бійся, бо Я тебе ви́купив, Я покли́кав ім'я́ твоє. Мій ти! Коли перехо́дитимеш через во́ди, Я буду з тобою, а через річки́ — не зато́плять тебе, коли будеш огонь перехо́дити, — не попече́шся, і не буде пали́ти тебе його по́лум'я. Бо Я — Господь, Бог твій, Святий Ізраїлів, твій Спаси́тель! Дав Я на ви́куп за тебе Єгипта, Етіопію й Севу замість те́бе. Через те, що ти став дороги́й в Моїх о́чах, шано́ваний став, й Я тебе покоха́в, то людей замість тебе відда́м, а наро́ди — за душу твою. Не бійся, бо Я ж із тобою! Зо сходу згрома́джу насі́ння твоє, і з заходу тебе позбира́ю. Скажу пі́вночі: Дай, а до пі́вдня: Не стри́муй! Поприводь ти синів моїх зда́лека, а до́чки мої — від окра́їн землі, і кожного, хто тільки зветься Іме́нням Моїм, і кого Я на славу Свою був створи́в, кого вформува́в та кого Я вчини́в. Приведи ти наро́да сліпого, хоч очі він має, і глухих, хоч ву́ха в них є! Нехай ра́зом зберуться всі лю́ди і наро́ди згрома́дяться: хто́ поміж ними розка́же про це, і хто розпові́сть про минуле? Нехай дадуть сві́дків своїх — і опра́вдані бу́дуть, і хай вони чують та скажуть: Це правда! Ви сві́дки Мої, говорить Господь, та раб Мій, якого Я ви́брав, щоб пізнали й Мені ви пові́рили, та зрозумі́ли, що це Я. До Мене не зро́блено Бога, і не буде цього по Мені! Я, Я Господь, і крім Мене немає Спаси́теля! Я розказав, і споміг, і звісти́в, і Бога чужого немає між вами, ви ж сві́дки Мої, — говорить Господь, — а Я Бог! І Я зда́вна Той Самий, і ніхто не врятує з Моєї руки́,- як що Я вчиню́, то хто це перемі́нить?

Morning Prayer — First Lesson

Proverbs 1

При́повісті Соломона, сина Давидового, царя Ізраїлевого, — щоб пізна́ти премудрість і карність, щоб зрозуміти розсу́дні слова́, щоб прийняти напоу́млення мудрости, праведности, і пра́ва й простоти, щоб мудрости дати простоду́шним, юнако́ві — пізна́ння й розва́жність. Хай послухає мудрий — і примно́жить науку, а розумний здобу́де хай мудрих думо́к, щоб пізнати ту при́повість та загадко́ве говорення, слова мудреці́в та їхні за́гадки. Страх Господній — початок прему́дрости, — нерозумні пого́рджують мудрістю та напу́чуванням. Послухай, мій сину, напу́чення батька свого́, і не відкидай науки матері своєї, — вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикра́са на шию твою. Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, — то з ними не згоджуйся ти ! Якщо скажуть вони: „Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричи́нно засядьмо на неповинного, живих поковтаймо ми їх, як шео́л, та здорових, як тих, які сходять до гро́бу! Ми зна́йдемо всіляке багатство цінне́, перепо́внимо здо́биччю наші хати́. Жеребо́к свій ти кинеш із нами, — буде са́ква одна для всіх нас“, — сину мій, — не ходи ти доро́гою з ними, спини́ но́гу свою від їхньої сте́жки, бо біжать їхні но́ги на зло, і поспішають, щоб кров проливати! Бож нада́рмо поставлена сі́тка на о́чах усього крила́того: то вони на кров власну чату́ють, засідають на душу свою! Такі то доро́ги усіх, хто за́здрий чужого добра: воно́ бере душу свого власника́! Кличе мудрість на вулиці, на пло́щах свій голос дає, на шумли́вих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова́ свої: „Доки ви, нерозумні, глупо́ту любитимете? Аж доки насмі́шники будуть кохатись собі в глузува́нні, а безглу́зді нена́видіти будуть знания́? Зверніться но ви до карта́ння мого́, — ось я виллю вам духа свого, сповіщу́ вам слова свої! Бо кликала я, та відмовились ви, простягла́ була руку свою, та ніхто не прислу́хувався! І всю раду мою ви відкинули, карта́ння ж мого не схотіли! Тож у вашім нещасті сміятися буду і я, насміха́тися буду, як при́йде ваш страх. Коли при́йде ваш страх, немов вихор, і прива́литься ваше нещастя, мов буря, як при́йде недоля та у́тиск на вас, тоді кликати бу́дуть мене, але не відпові́м, будуть шукати мене, та не зна́йдуть мене, — за те, що науку знена́виділи, і не ви́брали стра́ху Господнього, не хотіли поради моєї, пого́рджували всіма моїми доко́рами! І тому́ хай їдять вони з пло́ду дороги своєї, а з порад своїх хай насища́ються, — бо відсту́пство безумних заб'є їх, і безпе́чність безтя́мних їх ви́губить! А хто мене слухає, той буде жити безпе́чно, і буде спокійний від страху перед злом!“

Epistle

Sirach 45:1-6

First Reading

Proverbs 25

І оце Соломо́нові при́повісті, що зібрали люди Єзекі́ї, Юдиного царя. Слава Божа — щоб справу схова́ти, а слава царів — щоб розві́дати справу. Небо висо́кістю, і земля глибино́ю, і серце царі́в — недосліди́мі. Як відкинути жу́жель від срі́бла, то золотаре́ві виходить посу́дина, — коли віддалити безбожного з-перед обличчя царе́вого, то справедливістю міцно поста́виться трон його. Перед царем не пиша́йся, а на місці великих не стій, бо ліпше, як скажуть тобі: „Ходи вище сюди!“ аніж тебе зни́зити перед шляхе́тним, що бачили очі твої. Не спіши́ся ставати до по́зову, бо що́ будеш робити в кінці його, як тебе засоро́мить твій ближній? Судися за сварку свою з своїм ближнім, але не виявляй таємни́ці іншого, щоб тебе не обра́зив, хто слухати буде, і щоб не вернулась на тебе обмо́ва твоя́. Золоті яблука на срібнім таре́лі — це слово, прока́зане ча́су свого́. Золотая сере́жка й оздоба зо щи́рого золота — це мудрий карта́ч для уважного уха. Немов снігова́ прохоло́да в день жнив — посол вірний для тих, хто його посилає, і він душу пана свого оживля́є. Хмари та вітер, а немає дощу це люди́на, що чва́ниться да́ром, та його не дає. Воло́дар зм'я́кшується терпели́вістю, а м'яке́нький язик ломить кістку. Якщо мед ти знайшов, то спожий, скільки до́сить тобі, щоб ним не переси́титися та не звернути. Здержуй но́гу свою від дому твого товариша, щоб тобою він не переси́тивсь, і не зненави́дів тебе. Молот, і меч, і гостра стріла́ — люди́на, що говорить на ближнього свого, як свідок брехливий. Гнилий зуб та кульга́ва нога — це наді́я на зрадли́вого радника в день твого у́тиску. Що здіймати одежу холодного дня, що лити о́цет на со́ду, — це — співати пісні серцю засмученому. Якщо голодує твій ворог — нагодуй його хлібом, а як спра́гнений він — водою напі́й ти його, бо цим пригорта́єш ти жар на його го́лову, і Господь надолу́жить тобі! Вітер північний народжує дощ, а таємний язик — сердите обличчя. Ліпше жити в куті́ на даху́, ніж з сварливою жінкою в спільному домі. Добра звістка з далекого кра́ю — це холодна водиця на спра́гнену душу. Джерело́ скаламу́чене чи зіпсутий поті́к — це праведний, що схиляється перед безбожним. Їсти меду багато — не добре, так досліджувати власну славу — неслава. Люди́на, що стри́му немає для духу свого, — це зруйно́ване місто без му́ру.

Morning Prayer — Second Lesson

Luke 8

І сталось, що Він після того прохо́див містами та се́лами, проповідуючи та звіщаючи Добру Нови́ну про Боже Царство. Із ним Дванадцять були́, та дехто з жіно́к, що були́ вздоро́влені від злих ду́хів і хвороб: Марія, Магдали́ною звана, що з неї сім де́монів вийшло, і Іва́нна, дружи́на Ху́дзи, урядника Іродового, і Суса́нна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили. І, як зібралось багато наро́ду, і з міста до Нього поприхо́дили, то Він промовляти став притчею. „Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зе́рно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, — і було повито́птуване, а птахи небесні його повидзьо́бували. Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, — і, зійшовши, усохло, не мало бо во́гкости. А інше упало між те́рен, — і вигнався те́рен, і його поглуши́в. Інше ж упало на добру землю, — і, зійшовши, уродило стокро́тно“. Це сказавши, закликав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“ Запитали ж Його Його у́чні, гово́рячи: „Що́ визначає ця притча?“ А Він відказав: „Вам дано пізнати таємни́ці Божого Царства, а іншим у при́тчах, щоб „дивились вони — і не бачили, слухали — і не розуміли“. Ось що́ означає ця притча: Зе́рно — це Боже Слово. А котрі́ край дороги, — це ті, хто слухає, але по́тім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. А що на кам'яни́стому ґрунті, — це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують доча́сно, — і за час випробо́вування відпадають. А що впало між те́рен, — це ті, хто слухає слово, але, хо́дячи, бувають придушені кло́потами, та багатством, та життєви́ми розко́шами, — і пло́ду вони не дають. А те, що на добрій землі, — це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, — і плід приносять вони в терпеливості. А сві́тла засвіченого ніхто не покриває посу́диною, і не ставить під ліжко, але ставить його на світильни́к, щоб бачили світло, хто входить. Немає нічого захо́ваного, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не ви́йде ная́в. Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому́, хто ж не має, — забереться від нього і те, що, здається йому́, ніби має“. До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через наро́д не могли доступи́тись до Нього. І сповістили Йому: „Твоя мати й брати Твої он стоять о́сторонь, і бажають побачити Тебе“. А Він відповів і промовив до них: „Моя мати й брати Мої — це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!“ І сталось, одно́го з тих днів увійшов Він до чо́вна, а з Ним Його у́чні. І сказав Він до них: „Перепли́ньмо на другий бік озера“. І відча́лили. А коли вони пли́вли, Він заснув. І зняла́ся на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпе́ці вони. І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: „Учителю, Учителю, гинемо!“ Він же встав, наказав бурі й хвилям, — і вони вщу́хнули, і тиша настала! А до них Він сказав: „Де ж ваша віра?“ І дивувались вони, перестра́шені, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітра́м і воді Він наказує, а вони Його слухають?“ І вони припливли́ до землі Гадари́нської, що навпроти Галілеї. І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі ро́ки мав він де́монів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гроба́х. А коли він Ісуса побачив, то закричав, повали́всь перед Ним, і голосом гучним закликав: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Благаю Тебе, — не муч мене!“ Бо звелів Він нечистому духові вийти з люди́ни. Довгий час він хапа́в був його́, — і в'язали його ланцюга́ми й кайда́нами, і стерегли його, але він розривав ланцюги́, — і демон гнав по пустині його. А Ісус запитався його: „Як тобі на ім'я́?“ І той відказав: „Леґіо́н“, бо багато ввійшло в нього де́монів. І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безо́дню. Пасся ж там на горі гурт великий свине́й. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм. А як де́мони вийшли з того́ чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, — і потопи́лась. Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по се́лах звістили. І вийшли побачити, що́ сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що де́мони вийшли із нього, сидів при нога́х Ісусових вдя́гнений та при умі, — і полякались. Самови́дці ж їм розповіли́, як видужав той біснуватий. І ввесь наро́д Гадари́нського кра́ю став благати Його, щоб пішов Він від них, — великий бо страх обгорнув їх. Він же до чо́вна ввійшов і вернувся. А той чоловік, що де́мони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи: „Вернися до дому свого́, і розпові́ж, які речі великі вчинив тобі Бог!“ І той пішов, і по ці́лому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив! А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли́, бо всі чека́ли Його. Аж ось прийшов муж, Яір на ім'я́, що був старши́м синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його. Бо він мав одиначку дочку́, років десь із дванадцять, — і вмирала вона. А коли Він ішов, наро́д тиснув Його. А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́, що ніхто вздорови́ти не міг її, підійшовши зза́ду, доторкнулась до кра́ю одежі Його, — і хвилі тієї спинилася їй кровоте́ча. А Ісус запитав: „Хто доторкнувся до Мене?“ Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: „Учителю, наро́д коло Тебе он то́впиться й тисне“. Ісус же промовив: „Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене“. А жінка, побачивши, що вона не втаї́лась, трясучи́сь, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми́, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала. Він же промовив до неї: „До́чко, твоя віра спасла тебе; іди з ми́ром собі!“ Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини́ синагоги один та й говорить: „Дочка твоя вмерла, — не турбуй же Вчителя!“ Ісус же, почувши, йому відповів: „Не лякайсь, тільки віруй, — і буде спасе́на вона“. Прийшовши ж до дому, не пустив Він ніко́го з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівча́ти, та матері. А всі плакали та голосили за нею. Він же промовив: „Не плачте, — не вмерла вона, але спить!“ І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона. А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: „Дівчатко, вставай!“ І вернувся їй дух, — і хвилі тієї вона ожила́. І звелів дать їй їсти. І здивувались батьки її. А Він наказав їм ніко́му не розповідати, що́ сталось.

Responsorial Psalm

Psalm 128

Gospel

Matthew 19:27-29

Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: „От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що́ ж нам буде за це?“ А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам, що коли, при відно́вленні світу, Син Лю́дський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племе́н Ізраїлевих. І кожен, хто за Йме́ння Моє кине дім, чи братів, чи сесте́р, або ба́тька, чи матір, чи діти, чи зе́млі, — той багатокротно одержить і успадку́є вічне життя.

Responsorial Psalm

Psalm 16

Responsorial Psalm

Psalm 26

Responsorial Psalm

Psalm 25

Evening Prayer — First Lesson

Proverbs 2

Сину мій, якщо при́ймеш слова мої ти, а нака́зи мої при собі заховаєш, щоб слухало мудрости вухо твоє, своє серце прихи́лиш до розуму, якщо до розсудку ти кликати будеш, до розуму кликатимеш своїм голосом, якщо бу́деш шукати його, немов срі́бла, і бу́деш його ти пошу́кувати, як тих схо́ваних ска́рбів, — тоді зрозумієш страх Господній, і зна́йдеш ти Богопізна́ння, — бо Господь дає мудрість, з Його уст — знання́ й розум! Він спасі́ння ховає для щирих, мов щит той для тих, хто в невинності ходить, щоб справедливих стежо́к стерегти́, і береже́ Він дорогу Своїх богобі́йних! Тоді ти збагне́ш справедливість та право, і простоту́, всіляку доро́гу добра, бо мудрість уві́йде до серця твого́, і буде приємне знання́ для твоєї душі! розва́жність тоді тебе пильнуватиме, розум тебе стерегти́ме, щоб тебе врятувати від злої дороги, від люди́ни, що каже лукаве, від тих, хто стежки́ простоти́ покидає, щоб ходити доро́гами те́мряви, що ті́шаться, роблячи зло, що радіють круті́йствами злого, що стежки́ їхні круті, і відхо́дять своїми путя́ми, — щоб тебе врятува́ти від блудни́ці, від чужи́нки, що мо́вить м'яке́нькі слова́, що покинула друга юна́цтва свого́, а про заповіт свого Бога забула, — вона бо із домом своїм западе́ться у смерть, а стежки́ її — до померлих, ніхто́, хто входить до неї, не ве́рнеться, і сте́жки життя не дося́гне, — щоб ходив ти дорогою добрих, і стежки́ справедливих беріг! Бо заме́шкають праведні землю, і невинні зоста́нуться в ній, а безбожні з землі будуть ви́гублені, і повирива́ються з неї невірні!

Second Reading

I Timothy 6

Усі раби, які під ярмом, нехай уважають панів своїх гідними всякої чести, щоб не зневажа́лися Боже Ім'я́ та наука. А ті, хто має панів віруючих, не повинні недбати про них через те, що бра́ття вони, але нехай служать їм тим більше, що вони віруючі та улю́блені, що вони добродійства Божі приймають. Оцього навчай та нагадуй! А коли хто навчає інакше, і не приступає до здорових слів Господа нашого Ісуса Христа та до науки, що вона за правдивою вірою, — той згорді́в, нічого не знає, але захво́рів на суперечки й змага́ння, що від них повстають заздрість, сварки́, богозневаги, лукаві здогади, постійні сварні між людьми́ зіпсутого розуму й позбавлених правди, які ду́мають, ніби благоче́стя — то зиск. Цурайся таких! Великий же зиск — то благоче́стя із задоволенням. Бо ми не прине́сли в світ нічого, то нічого не можемо й ви́нести. А як маєм поживу та одяг, то ми задово́лені бу́дьмо з того. А ті, хто хоче багаті́ти, упадають у спокуси та в сітку, та в числе́нні нерозумні й шкідливі пожадливості, що втручають людей на загла́ду й загибіль. Бо корень усього лихого — то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі стражда́ння. Але ти, о Божа люди́но, утікай від такого, а женися за праведністю, благоче́стям, вірою, любов'ю, терпеливістю, ла́гідністю! Змагай добрим зма́гом віри, ухопися за вічне життя, до якого й покликаний ти, і визнав був добре визна́ння перед свідками багатьма́. Наказую перед Богом, що ожи́влює все, і перед Христом Ісусом, Який добре визна́ння засві́дчив за По́нтія Пила́та, щоб доде́ржав ти заповідь чистою та бездога́нною аж до з'я́влення Господа нашого Ісуса Христа, що його свого ча́су покаже блаженний і єдиний міцний, Цар над царями та Пан над панами, Єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може. Честь Йому й вічна влада, амі́нь! Наказуй багатим за віку тепе́рішнього, щоб не не́слися ви́соко, і щоб надії не клали на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро дає нам усе на спожи́ток, щоб робили добро, багати́лися в добрих ділах, були щедрі та пильні, щоб збирали собі скарб, як добру основу в майбу́тньому, щоб прийняти правдиве життя. О Тимофі́ю, бережи переда́ння, стережися марно́го базі́кання та супере́чок знання́, неправдиво названого так. Дехто віддався йому, та й від віри відпав. Благода́ть з тобою. Амі́нь.

Second Reading

II Corinthians 1

Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма́ святими в ці́лій Аха́ї, — благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих. Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується. Бо як те́рпимо скорбо́ти, то на вашу потіху й спасі́ння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих стражда́нь, які те́рпимо й ми. А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі. Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити. Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих, що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він, як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас. Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас. Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте, як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса. І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благода́ть удру́ге, і через вас перейти в Македонію, а з Македонії зно́ву прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпрова́дили. Маючи за́дум такий, чи я чини́в легковажно? Чи те, що заду́мую, за тілом задумую, щоб було в мене і „Так, так“, і „Ні, ні?“ Але вірний Бог, що наше слово до вас не було „Так“ і „Ні“. Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуа́н, і Тимофій, не був „Так“ і „Ні“, але в Нім було „Так“. Скільки бо Божих обі́тниць, то в Ньому „Так“, і в Ньому „Амінь“, — Богові на славу через нас. А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намасти́в, — то Бог, Який і запечатав нас, і в наші серця дав завда́ток Духа. А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи́ вас, не прийшов у Кори́нт дотепе́р, не тому́, ніби ми беремо́ вла́ду над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, — бо ви всто́яли вірою!

Second Reading

2 Peter 1:12-21

Тому то ніко́ли я не зане́дбую про це вам нагадувати, хоч ви й знаєте, і впе́внені в тепе́рішній правді. Бо вважаю я за справедливе, доки я в цій оселі, спону́кувати вас нага́дуванням, знаючи, що я незаба́ром повинен покинути оселю свою, як і Госпо́дь наш Ісус Христос об'явив мені. А я пильнуватиму, щоб ви й по моє́му відхо́ді за́вжди мали це в пам'яті. Бо ми сповістили вам силу та прихід Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитро видуманими байка́ми, але бувши самови́дцями Його ве́личі. Бо Він честь та славу прийняв від Бога Отця, як до Нього прийшов від величної слави голос такий: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав!“ І цей голос, що з неба зійшов, ми чули, як із Ним були на святій горі. І ми маємо слово пророче певніше. І ви добре робите, що на нього вважаєте, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвидня́тися, і світова́ зірни́ця засяє у ваших серцях, бо ви знаєте перше про те, що жодне проро́цтво в Писа́нні від власного ви́яснення не залежить. Бо проро́цтва ніко́ли не було з волі лю́дської, а звіщали його святі Божі му́жі, прова́джені Духом Святим.

Second Reading

Colossians 1:9-14

Через це то й ми з того дня, як почули, не перестаємо молитись за вас та просити, щоб для пізна́ння волі Його були́ ви напо́внені всякою мудрістю й розумом духовним, щоб ви пово́дилися нале́жно щодо Господа в усякому дого́дженні, в усякому доброму ді́лі прино́сячи плід і зростаючи в пізна́нні Бога, зміцняючись усякою силою за могутністю слави Його для всякої витрива́лости й довготерпі́ння з радістю, дя́куючи Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спа́дщині святих у світлі, що визволив нас із вла́ди те́мряви й переставив нас до Царства Свого улю́бленого Сина, в Якім маємо відку́плення і про́щення гріхів.

Gospel

Luke 22

Наближа́лося ж свято Опрі́сноків, що Па́схою зветься. А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би вбити Його, та боялись наро́ду. Сатана ж увійшов у Юду, зва́ного Іскаріо́т, одно́го з Дванадцятьо́х. І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, я́к він видасть Його. Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібнякі́в. І він обіцяв, і шукав відповідного ча́су, щоб їм видати Його без наро́ду. І настав день Опрі́сноків, коли пасху прино́сити в жертву нале́жало. І послав Він Петра та Івана, говорячи: „Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили́ ми“. А вони запитали Його: „Де́ Ти хочеш, щоб ми приготува́ли?“ А Він їм відказав: „Ось, як бу́дете вхо́дити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, — ідіть за ним аж до дому, куди він уві́йде. І скажіть до госпо́даря дому: Учитель питає тебе: „Де кімна́та, в якій споживу́ зо Своїми учнями пасху?“ I він вам покаже велику го́рницю вистелену: там приготуйте“. І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, — і зачали́ там готува́ти пасху. А коли настав час, сів до сто́лу, і апо́столи з Ним. І промовив до них: „Я ду́же бажав спожи́ти цю пасху із вами, перш ніж муки прийму́. Бо кажу́ вам, що вже споживати не буду її, поки спо́вниться в Божому Царстві вона“. Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: „Візьміть її, і поділіть між собою. Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього пло́ду виноградного, доки Боже Царство не при́йде“. Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: „Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спо́мин про Мене!“ По вече́рі так само ж і чашу, говорячи: „Оця чаша — Нови́й Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається. Та однак, — за столом ось зо Мною рука Мого зра́дника. Бо Син Лю́дський іде, як призна́чено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!“ А вони почали́ між собою питати, котри́й з них мав би це вчинити? І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого. Він же промовив до них: „Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчи́нцями звуться. Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник — як слуга, Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуго́вує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як слуга. Ви ж оті, що перетривали зо Мною в споку́сах Моїх, і Я вам запові́тую Царство, як Отець Мій Мені заповів, щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племе́н Ізраїлевих“. І промовив Господь: „Си́моне, Си́моне, — ось сатана жадав вас, щоб вас пересі́яти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зме́ншилась віра твоя; ти ж колись, як наве́рнешся, зміцни браттю свою!“ А той відказав Йому: „Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть!“ Він же прорік: „Говорю́ тобі, Петре, — півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене“... І Він їм сказав: „Як Я вас посилав без кали́тки, і без торби, і без санда́ль, — чи вам бракувало чого?“ Вони ж відказали: „Нічо́го“. „А тепер — каже їм — хто має калитку, нехай ві́зьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча. Говорю бо Я вам, що ви́конатися на Мені має й це ось написане: „До злочинців Його зарахо́вано“. Бо те, що про Мене, вико́нується“. І сказали вони: „Господи, ось тут два мечі“. А Він їм відказав: „До́сить!“ І Він вийшов, і пішов за звича́єм на го́ру Оливну. А за Ним пішли учні Його. А прийшовши на місце, сказав їм: „Моліться, щоб не впасти в спокусу“. А Він Сам, відійшовши від них, як докинути ка́менем, на коліна припав та й молився, благаючи: „Отче, як волієш, — пронеси́ мимо Мене цю чашу! Та проте — не Моя, а Твоя нехай станеться воля!“ І Ангол із неба з'явився до Нього, — і додавав Йому сили. А як був у смерте́льній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю. І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби́. І промовив до них: „Чого́ ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу! І, коли Він іще говорив, ось наро́д з'явився, і один із Дванадцятьо́х, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. [Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!“] . Ісус же промовив до нього: „Чи оце поцілу́нком ти, Юдо, видаєш Сина Лю́дського?“ А ті, що були́ з Ним, як побачили, що́ має статись, сказали Йому: „Господи, — чи мече́м нам не вдарити?“ І, один із них рубону́в раба первосвященикового, — та й відтяв праве вухо йому́. Та Ісус відізвався й сказав: „Лишіть, — уже до́сить!“ І, доторкнувшись до вуха його, у здоро́вив його. А до первосвящеників і вла́ди сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: „Немов на розбійника вийшли з меча́ми та ки́ями. Як щоденно Я з вами у храмі бував, не підне́сли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада те́мряви“. А схопи́вши Його, повели́ й привели́ у дім первосвященика. Петро ж зда́лека йшов слідкома́. Як розклали ж огонь серед дво́ру, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними. А служни́ця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: „І цей був із Ним!“ І відрікся від Нього він, тве́рдячи: „Не знаю я, жінко, Його!“ Незаба́ром же другий побачив його та й сказав: „І ти від отих“. А Петро відказав: „Ні, чоловіче!“ І як ча́су минуло з годину, хтось інший твердив і казав: „Поправді, — і цей був із Ним, бо він галіле́янин“. А Петро відказав: „Чоловіче, — не відаю, про що́ ти говориш“... І зараз, як іще говорив він, півень заспівав. І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: „Перше, ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав! А люди, які ув'язни́ли Ісуса, знуща́лися з Нього та били. І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: „Пророкуй, хто́ то вдарив Тебе?“ І багато інших богознева́г говорили на Нього вони... А коли настав день, то зібралися старші наро́ду, первосвященики й книжники, і повели́ Його в синедріо́н свій, і казали: „Коли Ти Христос, скажи нам“. А Він їм відповів: „Коли Я вам скажу́, — не повірите ви. А коли й поспитаю вас Я, — не дасте Мені відповіді. Незаба́ром Син Лю́дський сидітиме по прави́ці сили Божої!“ Тоді всі запитали: „То Ти Божий Син?“ А Він їм відповів: „Самі кажете ви, що то Я“. А вони відказали: „На́що потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!“

Evening Prayer — Second Lesson

Ephesians 2

І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи, в яких ви колись проживали за звича́єм віку цього́, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухня́них, між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думо́к, і з природи були дітьми́ гніву, як і інші, - Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив ра́зом із Христом, — спасені ви благода́ттю, - і ра́зом із Ним воскресив, і ра́зом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі, щоб у наступних віках показати безмірне багатство благода́ті Своєї в до́брості до нас у Христі Ісусі. Бо спасені ви благода́ттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився. Бо ми — Його тво́риво, ство́рені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготува́в, щоб ми в них перебува́ли. Отож, пам'ятайте, що ви, колись тілом погани, що вас так звані рукотворно „обрізані“ на тілі звуть „необрізаними“, що ви того ча́су були́ без Христа, відлучені від громади ізра́їльської, і чужі заповітам обі́тниці, не мавши надії й без Бога на світі. А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були́, стали близькі́ Христовою кров'ю. Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував середи́нну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, - Він Своєю наукою знищив Зако́на заповідей, щоб з обох збудувати Собою одно́го ново́го чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, „Він благовісти́в мир вам, далеким, і мир близьки́м“, бо обоє Ним маємо при́ступ у Дусі однім до Отця. Отже, ви вже не чужі й не прихо́дьки, а співгорожа́ни святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апо́столів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся буді́вля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви ра́зом будуєтеся Духом на оселю Божу.

Gospel

Luke 23:44-56

Наближалася шоста година, — і те́мрява стала по ці́лій землі аж до години дев'ятої. І сонце затьми́лось, і в храмі завіса роздерлась надво́є. І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: „Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!“ І це прорікши, Він духа віддав. Коли ж сотник побачив, що́ сталось, він Бога просла́вив, говорячи: „Дійсно праведний був Чоловік Цей!“ І ввесь на́товп, який зійшовсь на видо́вище це, як побачив, що́ сталось, — бив у гру́ди себе та вертався. Усі ж знайо́мі Його й ті жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, здалека стояли й дивились на це. І ось муж, на ім'я́ йому Йо́сип, що був радником синедріону, люди́на шановна і праведна, — не пристав він до ради та чину їх, — із Аримате́ї, юдейського міста, що й сам сподівався Божого Царства, — цей прийшов до Пилата, і тіла Ісусового став просити. І Йо́сип, знявши Його, обгорнув у полотно, і покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений, і що в ньому ніко́ли ніхто не лежав. День той був Приготува́ння, і наставала субота. А жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, ішли слідо́м, і вони бачили гро́ба, і як покладене тіло Його. Повернувшись, вони наготува́ли па́хощів і мира, а в суботу, за заповіддю, спочивали.

Gospel

Matthew 7:12-14

Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Зако́н і Пророки. Увіходьте тісни́ми ворітьми, бо просто́рі воро́та й широка дорога, що веде до погибелі, — і нею багато-хто ходять. Бо тісні́ ті ворота, і вузька́ та дорога, що веде до життя́, — і мало таких, що знахо́дять її!

Gospel

Matthew 13

Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи: І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували. Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́; а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли. А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в. Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро. Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“ І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“ А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но. Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має. Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите. Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують. Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули. Послухайте ж притчу про сіяча́. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується. А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду. А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль. І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“ А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“ Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю. Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“. Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“. Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“ Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“. А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський, а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого; а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́. І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́. Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння, і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає! Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“. І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов. І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні? Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда? І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“ І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.