Today's Readings

First Reading

Proverbs 25

І оце Соломо́нові при́повісті, що зібрали люди Єзекі́ї, Юдиного царя. Слава Божа — щоб справу схова́ти, а слава царів — щоб розві́дати справу. Небо висо́кістю, і земля глибино́ю, і серце царі́в — недосліди́мі. Як відкинути жу́жель від срі́бла, то золотаре́ві виходить посу́дина, — коли віддалити безбожного з-перед обличчя царе́вого, то справедливістю міцно поста́виться трон його. Перед царем не пиша́йся, а на місці великих не стій, бо ліпше, як скажуть тобі: „Ходи вище сюди!“ аніж тебе зни́зити перед шляхе́тним, що бачили очі твої. Не спіши́ся ставати до по́зову, бо що́ будеш робити в кінці його, як тебе засоро́мить твій ближній? Судися за сварку свою з своїм ближнім, але не виявляй таємни́ці іншого, щоб тебе не обра́зив, хто слухати буде, і щоб не вернулась на тебе обмо́ва твоя́. Золоті яблука на срібнім таре́лі — це слово, прока́зане ча́су свого́. Золотая сере́жка й оздоба зо щи́рого золота — це мудрий карта́ч для уважного уха. Немов снігова́ прохоло́да в день жнив — посол вірний для тих, хто його посилає, і він душу пана свого оживля́є. Хмари та вітер, а немає дощу це люди́на, що чва́ниться да́ром, та його не дає. Воло́дар зм'я́кшується терпели́вістю, а м'яке́нький язик ломить кістку. Якщо мед ти знайшов, то спожий, скільки до́сить тобі, щоб ним не переси́титися та не звернути. Здержуй но́гу свою від дому твого товариша, щоб тобою він не переси́тивсь, і не зненави́дів тебе. Молот, і меч, і гостра стріла́ — люди́на, що говорить на ближнього свого, як свідок брехливий. Гнилий зуб та кульга́ва нога — це наді́я на зрадли́вого радника в день твого у́тиску. Що здіймати одежу холодного дня, що лити о́цет на со́ду, — це — співати пісні серцю засмученому. Якщо голодує твій ворог — нагодуй його хлібом, а як спра́гнений він — водою напі́й ти його, бо цим пригорта́єш ти жар на його го́лову, і Господь надолу́жить тобі! Вітер північний народжує дощ, а таємний язик — сердите обличчя. Ліпше жити в куті́ на даху́, ніж з сварливою жінкою в спільному домі. Добра звістка з далекого кра́ю — це холодна водиця на спра́гнену душу. Джерело́ скаламу́чене чи зіпсутий поті́к — це праведний, що схиляється перед безбожним. Їсти меду багато — не добре, так досліджувати власну славу — неслава. Люди́на, що стри́му немає для духу свого, — це зруйно́ване місто без му́ру.

Responsorial Psalm

Psalm 25

Second Reading

I Timothy 6

Усі раби, які під ярмом, нехай уважають панів своїх гідними всякої чести, щоб не зневажа́лися Боже Ім'я́ та наука. А ті, хто має панів віруючих, не повинні недбати про них через те, що бра́ття вони, але нехай служать їм тим більше, що вони віруючі та улю́блені, що вони добродійства Божі приймають. Оцього навчай та нагадуй! А коли хто навчає інакше, і не приступає до здорових слів Господа нашого Ісуса Христа та до науки, що вона за правдивою вірою, — той згорді́в, нічого не знає, але захво́рів на суперечки й змага́ння, що від них повстають заздрість, сварки́, богозневаги, лукаві здогади, постійні сварні між людьми́ зіпсутого розуму й позбавлених правди, які ду́мають, ніби благоче́стя — то зиск. Цурайся таких! Великий же зиск — то благоче́стя із задоволенням. Бо ми не прине́сли в світ нічого, то нічого не можемо й ви́нести. А як маєм поживу та одяг, то ми задово́лені бу́дьмо з того. А ті, хто хоче багаті́ти, упадають у спокуси та в сітку, та в числе́нні нерозумні й шкідливі пожадливості, що втручають людей на загла́ду й загибіль. Бо корень усього лихого — то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі стражда́ння. Але ти, о Божа люди́но, утікай від такого, а женися за праведністю, благоче́стям, вірою, любов'ю, терпеливістю, ла́гідністю! Змагай добрим зма́гом віри, ухопися за вічне життя, до якого й покликаний ти, і визнав був добре визна́ння перед свідками багатьма́. Наказую перед Богом, що ожи́влює все, і перед Христом Ісусом, Який добре визна́ння засві́дчив за По́нтія Пила́та, щоб доде́ржав ти заповідь чистою та бездога́нною аж до з'я́влення Господа нашого Ісуса Христа, що його свого ча́су покаже блаженний і єдиний міцний, Цар над царями та Пан над панами, Єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може. Честь Йому й вічна влада, амі́нь! Наказуй багатим за віку тепе́рішнього, щоб не не́слися ви́соко, і щоб надії не клали на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро дає нам усе на спожи́ток, щоб робили добро, багати́лися в добрих ділах, були щедрі та пильні, щоб збирали собі скарб, як добру основу в майбу́тньому, щоб прийняти правдиве життя. О Тимофі́ю, бережи переда́ння, стережися марно́го базі́кання та супере́чок знання́, неправдиво названого так. Дехто віддався йому, та й від віри відпав. Благода́ть з тобою. Амі́нь.

Gospel

Matthew 13

Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи: І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували. Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́; а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли. А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в. Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро. Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“ І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“ А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но. Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має. Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите. Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують. Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули. Послухайте ж притчу про сіяча́. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується. А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду. А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль. І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“ А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“ Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю. Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“. Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“. Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“ Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“. А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський, а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого; а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́. І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́. Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння, і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає! Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“. І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов. І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні? Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда? І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“ І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.