Today's Readings

First Reading

2 Corinthians 1:1-7

Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма́ святими в ці́лій Аха́ї, — благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих. Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується. Бо як те́рпимо скорбо́ти, то на вашу потіху й спасі́ння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих стражда́нь, які те́рпимо й ми. А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі.

First Reading

Jeremiah 9

Ой, коли б на пустині нічлі́г подорожніх я мав, тоді б я покинув наро́да свого, і пішов би від них, бо вони перелю́бники всі, збори зра́дників! Вони напина́ють свого язика́, немов лука свого́, для неправди, міцні́ють вони на землі не для правди, бо від злого до злого ідуть і не знають Мене, говорить Господь! Один о́дного остеріга́йтесь, і не поклада́йтесь на жодного брата, — кожен бо брат обмани́ти — обма́нить, і при́ятель кожен — обмо́вник! Один о́дного зво́дить, і правди не кажуть, привчи́ли свого язика́ говорити неправду, пому́чилися, лихо чинячи! Серед ома́ни твоє прожива́ння, через ома́ну не хочуть пізнати Мене, говорить Госпо́дь. Тому так промовляв Господь Савао́т: Ось Я їх перето́плюю та випробо́вую їх, бо що маю вчинити Я ради дочки́ Свого люду? Їхній язик — смертоно́сна стріла́, він ома́ну говорить: уста́ми своїми говорить із ближнім про мир, а в нутрі своє́му кладе свою за́сідку. Чи ж за це Я їх не покараю? говорить Господь. Хіба ж над наро́дом, як цей, непомсти́ться душа Моя? Я плач та рида́ння здійму́ над оцими гора́ми, і спів жало́бний — понад степови́ми лугами, вони бо попа́лені так, що ними не ходить ніхто, і ре́ву худоби не чути: від птаства небесного й аж до худоби розбі́глося все, відійшло́! І Я Єрусалим на руїни відда́м, на мешка́ння шакалів, а юдські міста́ на спусто́шення дам, — і не буде мешка́нця у них! Хто муж мудрий, який зрозумів би оце, і до кого Господні уста́ промовляли, щоб вияснить те, за що згинув цей край, за що спа́лений він, як пустиня, і що не́ю не ходить ніхто? А Господь відказав: За те, що вони поки́нули Зако́на Мого, що Я дав перед ними, і не слухалися Мого голосу, і не ходили за ним, за Зако́ном, а ходили за впе́ртістю серця свого й за Ваа́лами, що навчи́ли про них їхні батьки́. Тому так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я їх, цей наро́д, полино́м нагодую й водою отру́йною їх напою́! І розпоро́шу Я їх серед наро́дів, яких ні вони, ні батьки їхні не знали, і пошлю Я за ними меча́, аж поки не ви́гублю їх! Так говорить Господь Савао́т: Розгля́ньтеся та голосі́льниць покличте, і нехай вони при́йдуть, і пошліте до мудрих жіно́к, — і вони поприхо́дять! І хай поспішають, і хай спів жало́би над ними піді́ймуть, — і хай наші очі зайду́ться сльозо́ю, а з наших пові́ків вода хай тече́! Бо почується голос жало́бного співу з Сіону: „Як ми попусто́шені, як посоро́млені дуже! Бо ми поки́нули свій край, бо покинули місце свого пробува́ння“. Тож почуйте, жінки́, слово Господа, і хай ваше ухо візьме́ слово уст Його, і навчі́ть дочок ваших жало́бного співу, й одна о́дну — жало́бної пісні! Бо смерть увійшла в наші ві́кна, до наших пала́т увійшла́, щоб ви́різати дітей з вулиці, із площ — юнакі́в. Кажи так: Говорить Господь: І напа́дає лю́дського трупа, мов гно́ю на полі, і мов тих снопів за женце́м, і не буде кому позбира́ти! Так говорить Господь: Хай не хва́литься мудрий своєю премудрістю, і хай не хвалиться ли́цар своєю хоро́брістю, багатий багатством своїм хай не хвалиться! Бо хто буде хвали́тись, хай хва́литься тільки оцим: що він розуміє та знає Мене, що Я — то Господь, Який на землі чинить ми́лість, правосу́ддя та правду, бо в цьо́му Моє уподо́бання, каже Господь! Ось дні наступають, — говорить Господь, — і Я навіщу́ всіх обрі́заних та необрі́заних, Єгипет та Юду, й Едома та Аммонових синів, і Моава та всіх, хто воло́сся довко́ла стриже́, хто сидить на пустині, бо всі оці люди — пообрі́зані, а ввесь дім Ізраїлів — необрізаносе́рдий!

First Reading

Jeremiah 17:5-14

Так говорить Господь: Прокля́тий той муж, що надію кладе́ на люди́ну, і робить раме́ном своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає! І він бу́де, як голий той кущ у степу́, і не побачить, щоб добре прийшло́, і він пробува́тиме в кра́ї сухому в пустині, у кра́ї солоному та незаме́шканому. Благослове́нний той муж, що поклада́ється на Господа, що Господь — то надія його! І він бу́де, як дерево те, над водою поса́джене, що над пото́ком пускає корі́ння своє, і не боїться, як при́йде спеко́та, — і його листя зелене, і в році посу́хи не буде жури́тись, і не перестане прино́сити пло́ду! Людське серце найлукавіше над все та невиго́йне, хто пізнає його? Я Господь, що досліджує серце, що випробо́вує ни́рки, щоб кожному дати згідно з пу́ттю його, за пло́дом учи́нків його́. Куропа́тва виси́джує я́йця, яких не прине́сла, — це той, хто багатство набув, та неправдою: він покине його в половині днів своїх, і стане безу́мним при своєму кінці́. Трон слави, висо́кий від віку, — це місце нашої святині! Надіє Ізраїлева, Господи, — посоро́млені будуть усі, хто Тебе залиша́є! Ті, що Мене покида́ють, на піску́ будуть списані, бо вони поки́нули Господа, джерело живої води. Уздоров мене, Господи, і буду вздоро́влений я, спаси Ти мене, і я буду спасе́ний, — бо Ти слава моя!

Morning Prayer — First Lesson

Jeremiah 3

І було мені слово Господнє, гово́рячи: „Як відпу́стить хто жінку свою, й вона пі́де від нього, та стане за жінку для іншого чоловіка, — чи ве́рнеться ще він до неї? Чи ж не стане зовсі́м обезче́щеною оця жінка? Ти ж пере́люб чинила з коха́нцями багатьома́, і тобі поверта́тись до Мене? говорить Господь. Зведи́ свої очі на го́ри порожні й дивися, — де пере́любу ти не чинила? Ти для них по доро́гах сиділа, немов той араб на пустині, — і збезче́стився край твоїм блу́дом та лихом твоїм! І дощі були стри́мувані, і не було́ дощу пі́знього, проте мала ти чо́ло блудни́ці, і стратила сором, Чи ж кли́кати відни́ні не бу́деш до Мене: „Отче мій, Ти юна́цтва мого Провідни́к! Чи Він пам'ята́тиме вічно про гнів, чи наза́вжди його стерегти́ме?“ Таке ти говориш, і безме́жно зло чиниш. І сказав до мене Господь за днів царя Йосії: „Чи ти бачив, що зробила невірна дочка́ Ізраїлева? Вона ходила на кожну високу го́ру, і під кожне зелене дерево, — і блудоді́яла там. Я думав: Як зро́бить вона все оце, то до Мене пове́рнеться; та вона не верну́лась, і бачила це сестра її зра́дниця, Юдея. І побачила Юдея, що за все те, що пере́люб чинила невірна дочка Ізраїлева, відпустив Я її, і дав їй листа розводо́вого. Та зрадли́ва сестра її, дочка Юдина, не побоялася й пішла, і блудли́вою стала й вона. І сталось від ро́зголосу про пере́люб її, збезче́стила вона землю, і пере́люб чинила з камі́нням та з деревом. І також при всьому цьому не вернулась до Мене зрадли́ва сестра її, дочка Юди, усім своїм серцем, а тільки вдава́ла, говорить Господь“. І промовив до мене Господь: „Невірна дочка́ Ізраїлева всправедли́вила душу свою більш від зрадли́вої дочки Юди. Піди, і проголо́сиш слова ці на пі́вніч та й скажеш: Вернися, відсту́пна дочко Ізраїлева! говорить Госпо́дь. Не зверну́ Я Свого обличчя у гніві на вас, бо Я милости́вий, — говорить Госпо́дь, і не бу́ду повік стерегти́ Свого гніву. Тільки пізнай же прови́ну свою́, бо ти проти Господа, Бога свого повстала, і грішила з чужими під деревом кожним зеленим, і Мого голосу ви не почули, говорить Господь. Верніться, діти невірні, говорить Господь, бо Я вам Госпо́дар, та візьму́ вас по о́дному з міста, а з роду по два, і вас поведу́ до Сіону! І дам па́стирів вам згідно з серцем Своїм, і вони будуть па́сти вас умі́нням та ро́зумом. І буде, коли ви розмно́житеся та розпло́дитеся на землі за цих днів, — говорить Госпо́дь, — не скажуть уже: „ковче́г заповіту Господнього“, і він вже не при́йде на серце, і його пам'ятати не бу́дуть, і більше не буде він зро́блений. Того ча́су назвуть Єрусалима: Господній престо́л, і до нього, до Єрусалиму згрома́джені будуть наро́ди усі ради Йме́ння Господнього, і більше не пі́дуть вони за впертістю серця лихого свого́, Тими днями дім Юдин із домом Ізраїля пі́дуть і ра́зом прибу́дуть з півні́чного кра́ю до кра́ю, що вашим батькам на спа́док Я дав. І Я був поду́мав: як поставлю тебе Я посе́ред синів і дам тобі край пожада́ний, найкращу спа́дщину народів? І Я ду́мав: ви будете звати Мене: „Мій Отче“, і не відве́рнетеся ви від Мене. Справді, як зраджує жінка свого чоловіка, так ви Мене зра́дили, доме Ізраїлів! каже Господь. Чути голос на ли́сих гора́х, плач блага́льний синів Ізраїлевих, вони бо скривили доро́гу свою, забули про Господа, Бога свого́: „Верніться, невірні сини, усі ваші відсту́пства Я ви́лікую!“ „Ось прийшли ми до Тебе, бо Ти Господь, Бог наш! Справді, неправда ті па́гірки, той го́мін на го́рах, — справді, в Господі, Богові нашім, спасі́ння Ізраїлеве! А той сором пожер працю наших батьків від нашої мо́лодости, їхню худобу дрібну́ й їхню худобу велику, синів їхніх та їхніх дочо́к. Лежимо́ ми у со́ромі нашому, і нас покриває ця наша неслава, бо ми прогріши́лися Господу, Богові нашому, ми й батьки наші, від нашої мо́лодости й до сьогодні, і не слухали голосу Господа, нашого Бога!“

Epistle

1 John 3:13-18

Не дивуйтеся, бра́ття мої, коли світ вас нена́видить! Ми знаємо, що ми перейшли від смертн в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті. Кожен, хто нена́видить брата свого, той душогу́б. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б. Ми з того пізнали любов, що ду́шу Свою́ Він покла́в був за нас. І ми мусимо класти ду́ші за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Ді́точки, — любімо не словом, ані язико́м, але ді́лом та правдою!

First Reading

Proverbs 18

Примхли́вий шукає сваволі, стає проти всього розумного. Нерозумний не хоче навчатися, а тільки свій ум показати. З прихо́дом безбожного й га́ньба приходить, а з легкова́женням — сором. Слова́ уст люди́ни — глибока вода, джерело премудрости — бризкотли́вий поті́к. Не добре вважа́ти на обличчя безбожного, щоб праведного повалити на суді. Уста́ нерозумного тя́гнуть до сварки, а слова́ його кличуть бійки́. Язик нерозумного — загибіль для нього, а уста його — то тене́та на душу його. Слова обмо́вника — мов ті присма́ки, і вони сходять у нутро утро́би. Теж недбалий у праці своїй — то брат марнотра́тнику. Господнє Ім'я́ — сильна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний. Маєток багатому — місто тверди́нне його, і немов міцний мур ув уяві його. Перед загибіллю серце люди́ни висо́ко несеться, перед славою ж — скромність. Хто відповідає на слово, ще поки почув, — то глупо́та та сором йому! Дух дійсного мужа вино́сить терпі́ння своє, а духа приби́того хто піднесе́? Серце розумне знання́ набуває, і вухо премудрих шукає знання́. Дару́нок люди́ни виводить із у́тиску, і провадить її до великих людей. Перший у сварці своїй уважає себе справедливим, але при́йде противник його та й дослі́дить його. Жереб перериває сварки́, та відділює сильних один від одно́го. Розлючений брат протиставиться більше за місто тверди́нне, а сварки́, — немов за́суви за́мку. Із плоду уст люди́ни наси́чується її шлунок, вона наси́чується плодом уст своїх. Смерть та життя — у владі язика, хто ж кохає його, його плід поїдає. Хто жінку чесно́тну знайшов, знайшов той добро́, і милість отримав від Господа. Убогий говорить блага́льно, багатий же відповідає зухва́ло. Є товариші на розбиття́, та є й при́ятель, більше від брата прив'я́заний.

Morning Prayer — Second Lesson

John 6

Після того Ісус перейшов на той бік Галілейського чи Тіверія́дського моря. А за Ним ішла бе́зліч народу, бо бачили чу́да Його, що чинив над недужими. Ісус же на го́ру зійшов, і сидів там зо Своїми учнями. Наближа́лася ж Пасха, свято юдейське. А Ісус, звівши очі Свої та побачивши, яка бе́зліч наро́ду до Нього йде, говорить Пилипові: „Де́ ми купимо хліба, щоб вони поживи́лись?“ Він же це говорив, його випробо́вуючи, бо знав Сам, що́ Він має робити. Пилип Йому відповідь дав: „І за двісті дина́ріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай тро́хи дістав“. Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Си́мона Петра: „Є тут хлопчи́на один, що має п'ять я́чних хлібів та дві риби, але що́ то на бе́зліч таку!“ А Ісус відказав: „Скажіть лю́дям сідати!“ А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п'ять тисяч. А Ісус узяв хліби́, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони. І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: „Позбирайте куски позоста́лі, щоб ніщо не загинуло“. І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдця́м із п'яти я́чних хлібів. А люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив, гомоніли: „Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ!“ Спостерігши ж Ісус, що вони мають за́мір прийти та забрати Його, щоб настанови́ти царем, знов на го́ру пішов Сам один. А як вечір настав, то зійшли Його учні над море. І, ввійшовши до чо́вна, на другий бік моря вони попливли́, до Капернау́му. І те́мрява вже наступила була́, а Ісус ще до них не прихо́див. Від великого ж вітру, що віяв, хвилюва́лося море. Як вони ж пропливли́ стадій із двадцять п'ять або з тридцять, то Ісуса побачили, що йде Він по морю, і до чо́вна зближається, — і їх страх обгорну́в. Він же каже до них: „Це Я, — не лякайтесь!“ І хотіли вони взяти до чо́вна Його; та чо́вен зараз пристав до землі, до якої пливли́. А наступного дня той наро́д, що на тім боці моря стояв, побачив, що там іншого чо́вна, крім одно́го того́, що до нього ввійшли були учні Його, не було́, і що до чо́вна не вхо́див Ісус із Своїми учнями, але відпливли́ самі учні. А тим ча́сом із Тіверія́ди припливли́ човни́ інші близько до місця того, де вони їли хліб, як Господь учинив був подяку. Отож, як побачили люди, що Ісуса та учнів Його там нема, то в човни́ посідали самі й прибули́ до Капернауму, — і шукали Ісуса. І, на тім боці моря знайшовши Його, сказали Йому: „Коли Ти прибув сюди, Учителю?“ Відповів їм Ісус і сказав: „Поправді, поправці кажу́ вам: Мене не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наси́тились. Пильнуйте не про пожи́ву, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя, яку дасть вам Син Лю́дський, бо запечатав Його Бог Отець“. Сказали ж до Нього вони: „Що́ ми маємо почати, щоб роби́ти діла Божі?“ Ісус відповів і сказав їм: „Оце діло Боже, — щоб у Того ви вірували, Кого Він послав“. А вони відказали Йому: „Яке ж знаме́но Ти чиниш, щоб побачили ми й поняли́ Тобі віри? Що Ти робиш?“ Наші отці́ їли ма́нну в пустині, як написано: „Хліб із неба їм дав на поживу“. А Ісус їм сказав: „Поправді, поправді кажу́ вам: Не Мойсей хліб із неба вам дав, — Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба. Бо хліб Божий є Той, Хто сходить із неба й дає життя світові“. А вони відказали до Нього: „Давай, Господи, хліба такого нам за́вжди!“ Ісус же сказав їм: „Я — хліб життя. Хто до Мене прихо́дить, — не голодува́тиме він, а хто вірує в Мене, — ніко́ли не пра́гнутиме. Але Я вам сказав, що Мене хоч ви й бачили, та не віруєте. Усе при́йде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть. Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене. Оце ж воля Того, Хто послав Мене, — щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскреси́в те останнього дня. Оце ж воля Мого Отця, — щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, — і того воскрешу́ Я останнього дня“. Тоді стали юдеї ре́мствувати на Нього, що сказав: „Я той хліб, що з неба зійшов“. І казали вони: „Хіба Він не Ісус, син Йо́сипів, що ми знаємо батька та матір Його? Як же Він каже: Я з неба зійшов?“ А Ісус відповів і промовив до них: „Не ремствуйте ви між собою! Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, — і того воскрешу́ Я останнього дня. У Пророків написано: „І всі бу́дуть від Бога навче́ні.“ Кожен, хто від Бога почув і навчився, приходить до Мене. Це не значить, щоб хтось Отця бачив, — тільки Той Отця бачив, Хто походить від Бога. Поправді, поправді кажу́ Вам: Хто вірує в Мене, — життя вічне той має. Я — хліб життя! Отці ваші в пустині їли манну, — і померли. То є хліб, Який сходить із неба, — щоб не вмер, хто Його споживає. Я — хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світу дам“. Тоді між собою змагатися стали юдеї, говорячи: „Як же Він може дати нам тіла спожити?“ І сказав їм Ісус: „Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Лю́дського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, — і того воскрешу́ Я останнього дня. Бо тіло Моє — то правдиво пожива, Моя ж кров — то правдиво пиття. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебува́є, а Я в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною. То є хліб, що з неба зійшов. Не як ваші отці їли ма́нну й померли, — хто цей хліб споживає, той жити буде пові́к!“ Оце Він говорив, коли в Капернаумі навчав у синагозі. А багато-хто з учнів Його, як почули оце, гомоніли: „Жорстока це мова! Хто́ слухати може її?“ А Ісус, Сам у Собі знавши це, що учні Його на те ре́мствують, промовив до них: „Чи оце вас споку́шує? А що ж, як побачите Лю́дського Сина, що сходить туди, де перше Він був? То Дух, що ожи́влює, тіло ж не помагає нічого. Слова́, що їх Я говорив вам, то дух і життя. Але є дехто з вас, хто не вірує“. Бо Ісус знав споча́тку, хто ті, хто не вірує, і хто видасть Його. І сказав Він: „Я тому́ й говорив вам, що до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця да́не те“. Із того ча́су відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним. І сказав Ісус Дванадцятьо́м: „Чи не хочете й ви́ відійти?“ Відповів Йому Си́мон Петро: „До ко́го ми пі́демо, Господи? Ти маєш слова́ життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти — Христос, Син Бога Живого!“ Відповів їм Ісус: „Чи не Дванадцятьо́х Я вас вибрав? Та один із вас дия́вол“. Це сказав Він про Юду, сина Си́монового, Іскаріо́та. Бо цей мав Його видати, хоч він був один із Дванадцятьо́х.

Responsorial Psalm

Psalm 15

Gospel

John 15:12-16

Оце Моя заповідь, — щоб любили один о́дного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за дру́зів своїх. Ви дру́зі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую. Я вже більше не бу́ду раба́ми вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав дру́зями Я, бо Я вам об'явив усе те, що почув від Мого Отця. Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настанови́в, щоб ішли ви й прино́сили плід, і щоб плід ваш зостався, щоб дав вам Отець, чого тільки попро́сите в Імення Моє.

Responsorial Psalm

Psalm 39

Responsorial Psalm

Psalm 49

Responsorial Psalm

Psalm 48

Evening Prayer — First Lesson

Jeremiah 4

Якщо́ ти, Ізраїлю, ве́рнешся, — каже Господь, — до Ме́не ти ве́рнешся, і якщо́ ти відки́неш із-перед обличчя Мого гидо́ти свої, то не бу́деш тиня́тись! I якщо́ ти прися́гнеш „Як живий Господь“ правдою й правом та справедливістю, то бу́дуть Ним благословля́тись наро́ди, і хвалитись Ним бу́дуть. Бо так каже Господь мужам Юди та Єрусалиму: Оріть собі на цілині́, і не сійте в терни́ну! Обрізуйтеся Господе́ві, й усу́ньте із ваших серде́ць крайні пло́ті, юдеї та ме́шканці Єрусалиму, щоб не вийшла, немов той огонь, Моя лю́тість, — і буде пала́ти вона, і не буде кому погаси́ти через злі ваші вчинки! Оповісті́те в Юдеї та в Єрусалимі звісті́ть та й скажіть: Засурмі́те в сурму́ у краю́! Кричіть гучни́м голосом та говоріть: Зберіться та пі́демо до міст до тверди́нних! Підійміте прапор до Сіону, поспішайте, не станьте, бо з пі́вночі зло приведу́, і велике нещастя. Лев вихо́дить із своєї гуща́вини, і той, хто нищить народи, вируша́є із місця свого́, щоб твій край оберну́ти на руїну, і спусто́шені будуть міста́ твої, так що забра́кне і ме́шканця! Отож, опережі́ться вере́тами, плачте та голосіть, бо лютість Господнього гніву від нас не відве́рнеться! І ста́неться в день той, — говорить Госпо́дь, — згине розум царя і розум князі́в, і остовпі́ють священики, а пророки здиву́ються й скажуть: О Господи, Боже, справді обма́нений сильно наро́д цей та Єрусалим, коли казано: „Буде вам мир“, а меч доторкну́вся ось аж до душі! Того ча́су наро́дові цьому та Єрусалимові сказане бу́де: Ось вітер палки́й з лисих гір на пусти́ні, на дорозі дочки́ Мого люду, — не на ві́яння й не на очи́щення він! Та вітер сильніший від цьо́го прибу́де Мені, — і над ними Я суд прокажу́. Ось він при́йде, як хмари, й як буря — його колесни́ці, від орлі́в швидші коні його́: Горе нам, бо спусто́шені бу́демо ми! Обмий серце своє від лихого, о Єрусалиме, щоб був ти врято́ваний! Аж доки в тобі пробуватимуть думки́ марно́ти твоєї? Бо голос доно́сить із Да́ну й звіщає поги́біль з Єфре́мових гір. Пригадайте наро́дам оце, сповісті́ть ось про Єрусалим: Приходять з далекого кра́ю його обляга́ти, і здійма́ють свій крик на юдейські міста́! Як сторо́жа полів, навко́ло ото́чать його, бо він Мені був неслухня́ний, говорить Господь! Дорога твоя й твої вчинки тобі це зробили, це лихо твоє: бо гірке́, бо торкнуло воно аж до серця твого́. Ой, утро́бо моя, ти утробо моя, — я тремчу́! Біль серце стиска́є мені, і трепо́че мені моє серце! Не мо́жу мовчати, бо вчула душа моя голос сурми́, гук війни! Біда на біду приклика́ється, вся бо земля поруйно́вана буде, спусто́шені будуть знена́цька наме́ти мої, вмить — заві́си мої. Аж доки я бачити пра́пора буду, буду чути голос сурми́? Тому́, що наро́д мій безглу́здий, він не знає Мене́: вони нерозумні сини й нерозва́жні вони, — мудрі вони, щоб чинити лихе, та не вміють чинити добра́! Дивлюся на землю, аж ось порожне́ча та пу́стка, і на небо — й нема його світла! Дивлюся на го́ри, аж ось вони тру́сяться, і всі згі́р'я хита́ються! Дивлюся, аж ось вже немає люди́ни, і порозліта́лось все пта́ство небесне. Дивлюся, аж ось край родю́чий пустинею став, а міста́ його знищені всі від обличчя Господнього, від по́лум'я гніву Його́. Бо Госпо́дь так прорік: Спусто́шенням стане ввесь край, та кінця́ йому ще не вчиню́! І буде в жало́бі земля через це, і затьма́риться небо вгорі́, бо Я говорив, що заду́мав, — і не пожалую, і не відступлю́ся від то́го. Від гуркотне́чі їздця́ та стрільця́ побіжить усе місто, повтікають в гуща́вини й злізуть на скелі. Всі міста́ поки́нуті, і немає ніко́го, хто мешкав би в них. А ти, поруйно́вана, дочко Сіону, що бу́деш робити? Хоч ти зодяга́єш себе в кармази́н, хоч прикра́шуєшся золотою оздобою, хоч очі свої підмальо́вуєш фарбою, — та надаре́мно прикра́шуєшся: обриди́ли тобою коха́нці твої, — на життя твоє ва́жать вони! Бо чую Я крик, немов породі́ллі, чую сто́гін, мов пе́рвістки, голос Сіонської дочки, — вона стогне, зало́млює руки свої та голо́сить: „Ой, горе мені, бо попало життя моє вби́вникам!“

Second Reading

Hebrews 2

Через це подобає нам більше вважати на почуте, шоб ми не відпали коли. Коли бо те слово, що сказали його анголи́, було певне, а всякий пере́ступ та непо́слух прийняли́ справедливу заплату, то як ми втечемо́, коли ми не дбали про таке велике спасі́ння? Воно проповідувалося споча́тку від Го́спода, стве́рдилося нам через тих, хто почув, коли Бог був засві́дчив озна́ками й чу́дами, і різними силами та обдарува́нням Духом Святим із волі Своє́ї. Бо Він не піддав ангола́м світ майбутній, що про нього говоримо. Але хтось десь засві́дчив був, кажучи: „Що́ є чолові́к, що Ти пам'ята́єш про ньо́го, і син лю́дський, якого відвідуєш? Ти його вчинив мало меншим від анголів, і честю й вели́чністю Ти вінчаєш його, і поставив його́ над діла́ми рук Своїх, усе піддав Ти під ноги йому́“! А коли Він піддав йому все, то не залиши́в нічого йому непідда́ного. А тепер ще не бачимо, щоб підда́не було йому все. Але бачимо Ісуса, мало чим уменшеним від анголі́в, що за перете́рплення смерти Він уві́нчаний честю й вели́чністю, щоб за благода́ттю Божою смерть скуштува́ти за всіх. Бо належало, щоб Той, що все ради Нього й усе від Нього, Хто до слави привів багато синів, Провідника їхнього спасі́ння вчинив досконалим через стражда́ння. Бо Хто освячує, і ті, хто освя́чується — усі від Одно́го. З цієї причини не соромиться Він звати братами їх, кажучи: „Сповіщу́ про Ім'я́ Твоє бра́ттям Своїм, буду хвалити Тебе серед Церкви“! І ще: „На Нього я бу́ду надіятися“! І ще: „Ото Я та діти, яких Бог Мені дав“. А що ді́ти стали спільниками тіла та крови, то й Він став уча́сником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має вла́ду смерти, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто все життя стра́хом смерти тримався в неволі. Бо приймає Він не Анголі́в, але Авраамове насіння. Тому́ мусів бути Він у всьому подібний брата́м, щоб стати милости́вим та вірним Первосвящеником у Божих справах, для вблага́ння за гріхи людей. Бо в чо́му був Сам постраждав, ви́пробовуваний, у тому Він може й випробо́вуваним помогти.

Second Reading

Ephesians 5

Отже, будьте наслідувачами Богові, як улю́блені діти, і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Само́го Себе, як дар і жертву Богові на приємні па́хощі. А розпуста та не́чисть усяка й заже́рливість нехай навіть не згадуються поміж вами, як ли́чить святим, і гидо́та, і марносло́вство або жарти, що непристойні вам, але краще дя́кування. Знайте бо це, що жоден розпу́сник, чи нечистий, або заже́рливий, що він ідоля́нин, не має спа́дку в Христовому й Божому Царстві! Нехай вас не зво́дить ніхто словами марно́тними, бо гнів Божий приходить за них на неслухня́них, — тож не будьте їм спільниками ! Ви бо були колись те́мрявою, тепер же ви світло в Господі, — поводьтеся, як діти світла, бо плід світла знахо́диться в кожній добрості́, і праведності, і правді. Допевня́йтеся, що приємне для Господа, і не беріть участи в неплідних ділах те́мряви, а краще й докоряйте. Бо соромно навіть казати про те, що роблять вони потає́мно! Усе ж те, що світлом докоряється, стає явне, бо все, що явне стає, то світло. Через це то й говорить: „Сплячий, вставай, і воскре́сни із мертвих, — і Христос осві́тлить тебе!“ Отож, уважайте, щоб поводитися обере́жно, не як немудрі, але як мудрі, використо́вуючи час, — дні бо лукаві! Через це не будьте нерозумні, але розумійте, що́ є воля Господня. І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще напо́внюйтесь Духом, розмовляючи поміж собою псалма́ми, і гі́мнами, і пісня́ми духовними, співаючи й граючи в серці своєму для Господа, дякуючи за́вжди за все Богові й Отцеві в Ім'я́ Господа нашого Ісуса Христа, ко́рячися один о́дному у Христовім страху́. Дружи́ни, — корі́ться своїм чоловікам, як Господе́ві, — бо чоловік — голова дружи́ни, як і Христос — Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! І як ко́риться Церква Христові, так і дружи́ни своїм чоловікам у всьо́му. Чоловіки, — любіть своїх дружи́н, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним ку́пелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була́ свята й непорочна! Чоловіки повинні любити дружи́н своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружи́ну свою, той любить самого себе. Бо ніко́ли ніхто не знена́видів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву, бо ми — члени Тіла Його від тіла Його й від косте́й Його! „Покине тому́ чоловік батька й матір, і пристане до дружи́ни своєї, — і бу́дуть обоє вони одним тілом“. Ця таємниця велика, — а я говорю́ про Христа та про Церкву! Отже, нехай кожен зокре́ма із вас любить так свою дружи́ну, як самого себе, а дружи́на нехай боїться свого чоловіка!

Second Reading

Revelation 4:1-11

По цьому я поглянув, — і ось двері на небі відчинені, і перший голос, що я чув його, як сурму́, що зо мною говорив, сказав: „Іди сюди, і Я тобі покажу́, що́ статися має по цьо́му!“ І зараз у Дусі я був. І ось престол стояв на небі, а на престолі Сидячий. А Сидячий подібний був з ви́гляду до каменя я́спіса й сарди́са, а весе́лка навколо престолу видом подібна була до смара́гду. А навколо престолу — двадцять чотири престоли, а на престолах я бачив двадцятьох чотирьох ста́рців, що сиділи, у шати білі одя́гнені, а на головах своїх мали вінці́ золоті. А від престолу вихо́дили бли́скавки, і голоси, і громи. А перед престолом горіли сім світильників огняни́х, а вони — сім Духів Божих. І перед престолом — як море скляне, до кришта́лю подібне. А серед престолу й навколо престолу четверо тварин, повні очей спе́реду й зза́ду. І перша твари́на подібна до лева, а друга тварина подібна до теляти, а третя тварина мала лице, як люди́на, а четверта тварина подібна до орла, що летить. І ті чотири тварини, — кожна з них мала навколо по шість крил, а всере́дині повна очей. І споко́ю не мають вони день і ніч, промовляючи: „Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержи́тель, що Він був, і що є, і що має прийти!“ І коли ті тварини складають славу, і честь, і подяку Тому, Хто сидить на престолі й живе віки вічні, тоді падають двадцять чотири ста́рці перед Тим, Хто сидить на престолі, і вклоняються Тому, Хто живе віки вічні, і складають вінці́ свої перед престолом та кажуть: „Достойний Ти, Господи й Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу, бо все Ти створив, і з волі Твоєї існує та створене все!“

Second Reading

1 Thessalonians 5:12-22

Благаємо ж, бра́ття, ми вас, — шануйте тих, що працюють між вами, і в вас старшину́ють у Господі, і навчають вас вони, і в великій любові їх майте за їхню працю. Між собою заховуйте мир! Благаємо ж, бра́ття, ми вас: напоумля́йте непорядних, потішайте малодушних, підтримуйте слаби́х, усім довготерпіть! Глядіть, щоб ніхто ніко́му не віддавав злом за зло, але за́вжди дбайте про добро один для о́дного й для всіх! За́вжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі. Духа не вгаша́йте! Не горду́йте пророцтвами! Усе досліджуючи, тримайтеся доброго! Стережіться лихого в усякому ви́гляді!

Gospel

John 21

Після цього з'явивсь Ісус знов Своїм учням над морем Тіверія́дським. А з'явився отак. Укупі були Си́мон Петро, і Хома́, званий Близню́к, і Натанаїл, із Кани́ Галілейської, і оби́два сини Зеведе́єві, і двоє інших із учнів Його. Говорить їм Си́мон Петро: „Піду риби влови́ти“. Вони кажуть до нього: „І ми піде́мо з тобою“. І пішли вони, і всіли до чо́вна. Та ночі тієї нічого вони не влови́ли. А як ра́нок настав, то Ісус став над берегом, але учні не знали, що то́ був Ісус. Ісус тоді каже до них: „Чи не маєте, діти, якоїсь поживи?“ — „Ні“, вони відказали. А Він їм сказав: „Закиньте не́вода право́руч від чо́вна, то й зна́йдете!“ Вони кинули, — і вже не могли його витягнути із-за бе́злічі риби. Тоді учень, якого любив був Ісус, говорить Петрові: „Це ж Госпо́дь!“ А Си́мон Петро, як зачув, що Господь то, накинув на себе оде́жину, — бо він був наги́й, — та й кинувся в море. Інші ж учні, що були недалеко від берега — якихось ліктів з двісті — припливли чо́вником, тягнучи не́вода з рибою. А коли вони вийшли на землю, то бачать розло́жений жар , а на нім рибу й хліб. Ісус каже до них: „Принесіть тієї риби, що оце ви влови́ли!“ Пішов Си́мон Петро та й на землю ви́тягнув не́вода, повного риби великої, — сто п'ятдесят три. І хоч стільки було її, — не продерся проте не́від. Ісус каже до учнів: „Ідіть, сні́дайте!“ А з учнів ніхто не нава́жився спитати Його: „Хто Ти такий?“ Бо знали вони, що Госпо́дь то. Тож підходить Ісус, бере хліб і дає їм, так само ж і рибу. Це вже втретє з'явився Ісус Своїм учням, як із мертвих воскре́с. Як вони вже посні́дали, то Ісус промовляє до Си́мона Петра: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи ти лю́биш мене́ бі́льше цих?“ Той каже Йому́: „Так, Го́споди, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє йому: „Паси ягнята Мої!“ І говорить йому Він удруге: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи ти любиш Мене?“ Той каже Йому: „Так, Господи, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє йому: „Паси ві́вці Мої!“ Утретє Він каже йому́: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи кохаєш Мене?“ Засмутився Петро, що спитав його втретє: „Чи кохаєш Мене?“ І він каже Йому: „Ти все ві́даєш, Господи, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє до нього Ісус: „Паси вівці Мої! Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли був ти молодший, то ти сам підпері́зувався, і ходив, куди́ ти бажав. А коли постарі́єш, — свої руки простя́гнеш, і інший тебе підпере́же, і поведе́, куди не захочеш“. А оце Він сказав, щоб зазначити, якою то смертю той Бога просла́вить. Сказавши таке, Він говорить йому: „Іди за Мною!“ Обернувся Петро, та й ось бачить, що за ним слідкома́ йде той учень, якого любив Ісус, який на вечері до ло́ня Йому був схилився й спитав: „Хто, Господи, видасть Тебе?“ Петро, як побачив того, говорить Ісусові: „Господи, — цей же що?“ Промовляє до нього Ісус: „Якщо Я схотів, щоб він позоста́вся, аж поки прийду́, — що до то́го тобі? Ти йди за Мною!“ І це слово розне́слось було́ між брата́ми, що той учень не вмре. Проте́ Ісус не сказав йому, що не вмре, а: „Якщо Я схотів, щоб він позоста́вся, аж поки прийду́, — що до то́го тобі?“ Це той учень, що сві́дчить про це, що й оце написав. І знаємо ми, що правдиве свідо́цтво його! Багато є й іншого, що Ісус учинив. Але ду́маю, що коли б написати про все те зокре́ма про кожне, то й сам світ не вмістив би написаних книг! Амі́нь.

Evening Prayer — Second Lesson

1 Timothy 2;1 Timothy 3

Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, блага́ння, проха́ння, подяки за всіх людей, за царі́в та за всіх, хто при вла́ді, щоб могли ми прова́дити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості. Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізна́ння пра́вди. Один бо є Бог, і один Посере́дник між Богом та людьми́, — люди́на Христос Ісус, що дав Само́го Себе на ви́куп за всіх. Таке було свідо́цтво ча́су свого, на що я поста́влений був за проповідника та за апо́стола, — правду кажу́, не обманюю, — за вчителя поганів у вірі та в правді. Отож, хо́чу я, щоб му́жі чинили моли́тви на кожному місці, підіймаючи чисті руки без гніву та сумніву. Так само й жінки́, — у скромнім убра́нні, з соромли́вістю та неви́нністю, — нехай прикрашають себе не плеті́нням воло́сся, не кошто́вними ша́тами, але добрими вчинками, як то ли́чить жінка́м, що присвячуються на побожність. Нехай жінка навчається мо́вчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовча́нні. Ада́м бо був створений перше, а Єва потому. І Ада́м не був зве́дений, але, зведена бувши, жінка попала в пере́ступ. Та спасеться вона діторо́дженням, якщо пробува́тиме в вірі й любові, та в посвяті з розвагою. Вірне це слово: коли хто єпи́скопства хоче, — доброго діла він пра́гне. А єпи́скоп має бути бездога́нний, муж однієї дружи́ни, тверезий, невинний, че́сний, гостинний до при́ходнів, здібний навчати, не п'яни́ця, не заводія́ка, але тихий, несварли́вий, не сріблолюбець, щоб добре ряди́в власним домом, що має дітей у слухня́ності з повною чесністю, — бо хто власним домом ряди́ти не вміє, я́к він зможе пильнува́ти про Божу Церкву? — не новонаве́рнений, щоб він не запишався, і не впав у ворожий о́суд. Треба, щоб мав він і добре засві́дчення від чужи́нців, щоб не впасти в догану та в сітку диявольську. Так само диякони́ мають бути поважні, не двомовці, не багато відда́ні вину, не соромнозахла́нні, такі, що мають таємни́цю віри при чистім сумлінні. Отже, і вони нехай перш випробо́вуються, а потому хай служать, якщо бу́дуть бездога́нні. Так само жінки́ нехай будуть поважні, не обмовли́ві, тверезі та вірні в усьому. Диякони́ мусять бути мужі однієї дружи́ни, що добре рядя́ть дітьми́ й своїми домами. Бо хто добре виконує службу, той до́брий ступі́нь набуває собі та велику відвагу в вірі через Христа Ісуса. Це пишу́ я тобі, і сподіваюсь до тебе прийти незаба́ром. А коли я спізнюся, то щоб знав ти, як треба пово́дитися в Божому домі, що ним є Церква Бога Живого, стовп і підвалина пра́вди. Безсумнівно, велика це таємни́ця благоче́стя: Хто в тілі з'яви́вся, Той оправданий Духом, а́нгола́м показався, проповіданий був між наро́дами, увірувано в Нього в світі, Він у славі вознісся!

Gospel

John 8:1-11

Ісус же на гору Оли́вну пішов. А над ранком прийшов знов у храм, — і всі люди збігались до Нього. А Він сів і навчав їх. І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в пере́любі схо́плену жінку, і посере́дині ставлять її, та й говорять Йому: „Оцю жінку, Учителю, зло́влено на гарячому вчинку пере́любу. Мойсей же в Зако́ні звелів нам таких побива́ти камінням. А Ти що гово́риш?“ Це ж казали вони, Його споку́шуючи, та щоб мати на Нього оска́рження. А Ісус, нахилившись додо́лу, по землі писав пальцем. А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: „Хто з вас без гріха́, — нехай перший на неї той каменем кине!“ І Він знов нахили́вся додо́лу, і писав по землі. А вони, це почувши й сумлінням доко́рені, стали один по одно́му вихо́дити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всере́дині. І підвівся Ісус, і ніко́го, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: „Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив?“ А вона відказала: „Ніхто, Господи“. І сказав їй Ісус: „Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!“

Gospel

Matthew 11:20-26

Ісус тоді став докоряти містам, де́ відбуло́ся найбільш Його чуд, що вони не покаялись: „Горе тобі, Хоразі́не, горе тобі, Вефсаї́до! Бо коли б то в Ти́рі й Сидо́ні були відбули́ся ті чу́да, що сталися в вас, то давно б вони ка́ялися в волосяни́ці та в по́пелі. Але кажу́ вам: Легше буде дня судного Тиру й Сидону, ніж вам! А ти, Капернау́ме, що „до неба піднісся, — аж до аду ти зі́йдеш“. Бо коли б у Содомі були відбули́ся ті чу́да, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сього́днішній день. Але кажу́ вам, що содо́мській землі буде легше дня судного, аніж тобі!“ Того ча́су, навчаючи, промовив Ісус: „Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовля́там відкрив. Так, Отче, — бо Тобі так було до вподо́би!

Gospel

Mark 5

І на другий бік моря вони прибули́, до землі Гадари́нської. І як вийшов Він із чо́вна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних пече́р, що мав духа нечистого. Він ме́шкання мав у гроба́х, і ніхто й ланцюга́ми зв'язати не міг його, бо часто кайда́нами та ланцюга́ми в'язали його, але він розривав ланцюги́ та кайда́ни торо́щив, — і ніхто не міг угамува́ти його. І він повсякча́с перебува́в день і ніч у гроба́х та в гора́х, — і кричав, і бився об камі́ння. А коли він Ісуса побачив здале́ка, то прибіг, і вклонився Йому, і закричав гучни́м голосом, кажучи: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Богом Тебе заклинаю, — не муч Ти мене!“ Бо сказав Він йому: „Вийди, ду́ше нечистий, із люди́ни!“ І запитав Він його: „Як тобі на ім'я́?“ А той відповів: „Леґіо́н мені йме́ння — багато бо нас“. І він Його ду́же просив, щоб їх не висилав із тієї землі. Пасся ж там на горі гурт великий свине́й. І просилися де́мони, кажучи: „Пошли нас у свине́й, щоб у них ми ввійшли“. І дозволив Він їм. І повихо́дили духи нечисті, і в свиней увійшли́. І гурт кинувся з кручі до моря, — а було зо дві тисячі їх — і вони потопилися в морі. А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили. І повихо́дили люди побачити, що́ сталось. І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав леґіо́на, убра́ний сидів, і при умі, — і полякались вони. Самови́дці ж їм розповіли́, що́ сталося з тим біснуватим, також про свиней. І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю. А як Він сів до чо́вна, то біснуватий став просити Його, щоб залиши́тися з Ним. Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: „Іди до дому свого, до своїх, і їм розпові́ж, які речі великі Госпо́дь учинив тобі, і як змилувався над тобою!“ І пішов він та в Десятимісті зачав пропові́дувати, які речі великі Ісус учинив йому. І всі дивувались! І коли переплив Ісус чо́вном на то́й бік ізнов, то до Нього зібралось багато наро́ду. І був Він над морем. І приходить один із старши́х синагоги, на ймення Яі́р, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому, і ду́же благає Його та говорить: „Моя дочка́ кінча́ється. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила́!“ І пішов Він із ним. За Ним на́товп великий ішов, і тиснувсь до Нього. А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́, що чимало нате́рпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого, як зачула вона про Ісуса, підійшла через на́товп ізза́ду, і доторкну́лась до одежі Його. Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то оду́жаю“. І висохло хвилі тієї джерело́ кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від неду́ги! І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до наро́ду звернувся й спитав: „Хто́ доторкнувсь до Моєї одежі?“ І відказали Йому Його учні: „Ти бачиш, що тисне на Тебе наро́д, а питаєшся: Хто́ доторкнувся до Мене?“ А Він навкруги́ поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце. І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, — і всю правду Йому розпові́ла. А Він їй сказав: „Твоя віра, о до́чко, спасла тебе; іди з ми́ром, і здоровою будь від своєї неду́ги!“ Як Він ще говорив, приходять ось від старшини́ синагоги та й кажуть: „Дочка́ твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?“ А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини́ синагоги: „Не лякайсь, — тільки віруй! І Він не дозволив іти за Собою ніко́му, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова. І приходять у дім старшини́ синаго́ги, і Він бачить метушню́ та людей, що плакали та голоси́ли. А ввійшовши, сказав Він до них: „Чого ви мету́шитеся та плачете? Не вмерло дівча́, але спить!“ І вони насміхалися з Нього. А Він усіх ви́провадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча. І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: „Таліта́, ку́мі“ що значить: „Дівча́тко, кажу́ тобі — встань!“ І в ту мить підвелося й ходило дівча́; а ро́ків мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого! А Він наказав їм суво́ро, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів.