Today's Readings

First Reading

2 Corinthians 1:8-14

Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити. Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих, що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він, як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас. Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас. Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте, як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса.

First Reading

Jeremiah 10

Послухайте слова того́, що вам каже Госпо́дь, о доме Ізраїлів! Так говорить Госпо́дь: Не навчайтесь доріг цих наро́дів, і небесних озна́к не лякайтесь, — бо тільки пога́ни лякаються їх! Бо устави наро́дів — марно́та вони, божок бо — це дерево, з лісу ви́рубане, і це ді́ло рук майстра сокирою! Срі́блом та зло́том його прикра́шають, цвя́хами та молотка́ми прикрі́плюють їх, і він не захитається. Вони, як опу́дало на огірко́вім горо́ді, й безмовні, і конче їх носять, бо не ходять вони. Не бійтеся їх, бо не вчинять лихого, і також учинити добро — це не в їхній силі! Такого, як Ти, нема, Господи: Ти великий й велике Ім'я́ Твоє могу́тністю! Хто не буде боятись Тебе, Ца́рю наро́дів? Бо Тобі це належить, бо між усіма́ мудреця́ми наро́дів і в усьо́му їхньому царстві немає такого, як Ти! Вони стали всі ра́зом безумні й безглузді, — наука марна́ — оце дерево! Срібна бляха з Тарші́шу приве́зена, злото ж з Офі́ру, праця ма́йстра й руки́ золота́рської, блаки́ть та пурпу́ра — їхня одіж, усі́ вони — праця мистців. А Господь — Бог правдивий, Він — Бог Живий та Цар вічний! Від гніву Його затрясе́ться земля, і не знесу́ть Його гніву наро́ди. Отак їм скажіть: бо́ги, що неба й землі не вчинили, погинуть з землі та з-під неба цього! Своєю Він силою землю вчинив, Своєю премудрістю міцно поставив вселе́нну, і небо напну́в Своїм розумом. Як голос Його забрини́ть, — у небеса́х шумлять води, а коли підіймає Він хмари із кра́ю землі, коли бли́скавки чинить дощем та вітер виво́дить з криївок Своїх, тоді кожна люди́на дурі́є в своєму знанні́, усяк золота́р посоро́млений через бовва́на, бо ві́длив його — це неправда, і немає в них духа! Марно́та вони, вони праця на сміх, — в час наві́щення їх вони згинуть! Не така, як оці, частка Яковова, бо Він все вформува́в, а Ізраїль — племе́но спа́дку Його, Господь Савао́т — Його Йме́ння! Забери із землі свій това́р, ти, що сидиш ув обло́зі! Бо Господь каже так: Ось цим ра́зом Я кину мешка́нців цієї землі, мов із пра́щі, і прити́сну їх так, щоб пізна́ння знайшли. Ой, горе мені з-за нещастя мого́, моя рана болю́ча! А я говорив: це хвороба моя, і знесу́ я її. Наме́та мого́ попусто́шено і зі́рвані всі мої шну́ри. Розійшли́сь мої діти від мене й нема їх, нема вже кому́ розтягну́ти наме́та мого́ та пові́сити заві́си мої. Бо па́стирі стали безглу́зді, і вони не зверта́лись до Господа, — тому́ не щасти́лося їм, і розпоро́шене все їхнє ста́до. Голос звістки: Іде ось, і гу́ркіт великий з півні́чного кра́ю, щоб ю́дські міста́ оберну́ти в спусто́шення, на мешка́ння шака́лів. Знаю, Господи, я, що не в волі люди́ни доро́ги її, не в силі люди́ни, коли вона ходить, кермува́ти своїм кро́ком. Карай мене, Господи, тільки ж за су́дом, не гнівом Своїм, щоб не знищити мене́! Вилий лю́тість Свою на наро́ди, що не знають Тебе, та на ро́ди, що Йме́ння Твого не кликали, що Якова з'їли й поже́рли його, і погубили його, а мешка́ння його опусто́шили!“

First Reading

Jeremiah 18:1-12

Оце слово, що було до Єремії від Господа, говорячи: „Устань, і зійди́ до дому ганчара́, і там почуєш слова́ Мої“. І зійшов я до дому ганчара́, аж ось він робить працю на кружа́лі. І в руках ганчара́ попсу́лась посу́дина, яку він із глини робив. І він зно́ву зробив з неї іншу посу́дину, як сподо́балося ганчаре́ві зробити. І було мені слово Господнє, говорячи: „Чи не міг би зробити й Я вам, як ганча́р цей, о доме Ізраїлів? каже Господь. Ось як глина в руці ганчара́, так в руці Моїй, доме Ізраїля, й ви! Я ча́сом кажу́ про наро́д та про ца́рство, щоб ви́рвати його, і щоб розбити та ви́губити, та коли цей наро́д, що про нього казав Я, пове́рнеться від свого зла, то пожалую Я щодо того зла, яке ду́мав чинити йому́. А ча́сом кажу́ про наро́д та про царство, щоб його збудувати та щоб посадити, та як він зро́бить зле в Моїх о́чах, щоб не слухатися Мого го́лосу, то пожа́лую щодо того добра́, про яке говорив, що вчиню́ Я його. А тепер скажи до юдея й до мешканців Єрусалиму, говорячи: Так говорить Господь: Ось готую лихе́ проти вас, і заду́мую за́дум на вас, — верніться ж ви кожен з дороги своєї лихо́ї, і полі́пшіть доро́ги свої й свої вчинки! Та вони відказали: „Пропа́ло! бо ми бу́дем ходи́ти за своїми думка́ми, і кожен робитиме згідно з упе́ртістю серця свого́.“

Morning Prayer — First Lesson

1 Chronicles 21

І повстав сатана́ на Ізраїля, і намо́вив Давида перелічи́ти Ізраїля. І сказав Давид до Йоава та до начальників народу: „Ідіть, перелічіть Ізраїля від Беер-Шеви й аж до Дану, і донесіть мені, — і я знатиму число їх!“ І сказав Йоа́в: „Нехай Господь додасть до наро́ду Свого в сто раз стільки, скільки є! Чи не всі вони, пане мій ца́рю, раби мого пана? На́що буде шукати цього пан мій, нащо це буде за провину для Ізраїля?“ Та цареве слово перемогло Йоава. І вийшов Йоав, і ходив по всьо́му Ізраїлі, і вернувся до Єрусалиму. І дав Йоав Давидові число пере́ліку наро́ду. І було́ всього Ізраїля тисяча тисяч і сто тисяч чоловіка, що витяга́ють меча, а Юди — чотири сотні й сімдеся́т тисяч чоловіка, що витягають меча. А Левія та Веніямина він не перерахува́в серед них, бо царське́ слово було огидою для Йоа́ва... І було зло в Божих оча́х на ту річ, — і Він ударив Ізраїля! І сказав Давид до Бога: „Я дуже згрішив, що зробив оцю річ! А тепер прости ж гріх Свого раба, бо я зробив дуже нерозумно!“... І сказав Господь до Ґада, Давидового прозорли́вця, говорячи: „Іди, і бу́деш говорити Давидові, кажучи: Так говорить Госпо́дь: Три карі кладу́ Я на те́бе, — вибери собі одну з них, і Я зроблю́ тобі“. І прийшов Ґад до Давида та й сказав йому́: „Так сказав Госпо́дь: Ви́бери собі: чи три роки голоду, чи теж три місяці твого втіка́ння перед ворогами твоїми, а меч ворогів твоїх доганя́тиме тебе́, чи три дні Господнього меча та морови́ці в Краю́, і Ангол Господній бу́де нищити по всій Ізраїлевій границі. А тепер розваж, яке слово верну́ Я Тому́, Хто послав мене“... І сказав Давид до Ґада: „Тяжко мені дуже! Нехай же впаду́ я в руку Господа, бо дуже велике Його милосе́рдя, а в руку лю́дську нехай я не впаду́!“ І дав Господь морови́цю в Ізраїлі, — і впало з Ізраїля сімдеся́т тисяч чоловіка! І послав Бог Ангола до Єрусалиму, щоб зни́щити його. А коли він нищив, Господь побачив і пожалував про це ли́хо. І сказав Він до Ангола, що вигублював: „Забагато тепер! Попусти свою ру́ку!“ А Ангол Господній стояв при то́ці євусе́янина Орнана. I підняв Давид очі свої та й побачив Господнього Ангола, що стояв між землею та між небом, а в руці його був ви́тягнений меч, скеро́ваний на Єрусалим. І впав Давид та ті старші́, покриті вере́тами, на обличчя свої. І сказав Давид до Бога: „Чи ж не я сказав рахувати в народі? І я той, хто згрішив, і вчинити зло — я вчинив зло, а ці ві́вці — що́ зробили вони, Господи, Боже мій? Нехай же рука Твоя буде на мені та на домі батька мого, а не на наро́ді Твоє́му, щоб погубити його“. А Ангол Господній говорив до Ґада, — сказати Давидові, щоб Давид пішов поставити же́ртівника для Господа на току євусе́янина Орнана. І пішов Давид за словом Ґада, що говорив в Господньому Імені. І обернувся Орнан, і побачив Ангола, а чотири сини його, що були з ним, похова́лися. А Орнан молотив пшеницю. І прийшов Давид до Орнана. І виглянув Орнан, і побачив Давида, — і вийшов із то́ку, і поклонився Дави́дові обличчям до землі. І сказав Давид до Орнана: „Дай же мені місце цього то́ку, й я збудую на ньому же́ртівника для Господа. Дай мені його за срібло повної ваги, — і буде стри́мана морови́ця від наро́ду“. І сказав Орнан до Давида: „Візьми собі, і нехай зробить мій пан цар, що добре в оча́х його. Дивися, — я даю цю худобу на цілопа́лення, а молота́рки — на дро́ва, а пшеницю на хлібну жертву. Усе я даю!“ І сказав цар Давид до Орнана: „Ні, бо купу́ючи, куплю́ за срібло повної ваги, бо не піднесу́ твого в жертві для Господа, і не спалю́ цілопа́лення да́рмо!“ І дав Давид Орнанові за місце золота вагою шість сотень ше́клів. І збудував там Давид же́ртівника для Господа, і приніс цілопа́лення та мирні жертви. І кликнув він до Господа, і Він відповів йому́ огнем із небе́с на же́ртівник цілопа́лення. І сказав Господь до Ангола, і він уклав меча свого до пі́хов його́. Того ча́су, як Давид побачив, що Господь відповів йому на току́ євусе́янина Орнана, то прино́сив там жертву. А Господня скинія, яку зробив був Мойсей у пустині, та же́ртівник цілопа́лення були того ча́су на па́гірку в Ґів'оні. Та не міг Давид піти перед нього, щоб запитатися в Бога, бо настра́шився меча Господнього Ангола.

Epistle

Romans 8:12-17

Тому́ то, браття, ми не боржники́ тіла, щоб жити за тілом; бо коли живе́те за тілом, то маєте вмерти, а коли Духом умертвля́єте тілесні вчинки, то бу́дете жити. Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі; бо не взяли́ ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа сині́вства, що через Нього кличемо: „Авва, Отче!“ Сам Цей Дух сві́дчить ра́зом із духом нашим, що ми — діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки ра́зом із Ним ми терпимо́, щоб разом із Ним і просла́витись.

First Reading

Proverbs 19

Ліпший убогий, що ходить в своїй непови́нності, ніж лукавий уста́ми та нерозумний. Теж не добра душа без знання́, а хто на́глить ногами, спіткне́ться. Глупо́та люди́ни дорогу її викривля́є, і на Господа гні́вається її серце. Маєток примно́жує дру́зів числе́нних, а від бідака́ відпадає й товариш його. Свідок брехливий не буде без кари, а хто бре́хні говорить, не буде врято́ваний. Багато-хто го́дять тому, хто гостинці дає, і кожен товариш люди́ні, яка не скупи́ться на дари. Бідаря́ ненави́дять всі браття його, а тимбільш його при́ятелі відпадають від нього; а коли за словами поради женеться, — нема їх! Хто ума набуває, кохає той душу свою, а хто розум стереже́, той знахо́дить добро́. Свідок брехливий не буде без кари, хто ж неправду говорить, загине. Не лицю́є пишно́та безумному, тим більше рабові панувати над зве́рхником. Розум люди́ни припинює гнів її, а вели́чність її — перейти над провиною. Гнів царя — немов рик левчука́, а ласка́вість його — як роса на траву. Син безумний — погибіль для батька свого́, а жінка сварлива — як ри́нва, що з неї вода тече за́вжди. Хата й маєток — спа́дщина батьків, а жінка розумна — від Господа. Лі́нощі сон накидають, і лінива душа — голодує. Хто заповідь охороня́є, той душу свою стереже́; хто дороги свої легкова́жить, — помре. Хто милости́вий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолу́жить йому. Карта́й свого сина, коли є наді́я навчити, та забити його — не підно́сь свою душу. Люди́на великого гніву хай кару несе, бо якщо ти вряту́єш її, то вчи́ниш ще гірше. Слухай ради й карта́ння приймай, щоб мудрим ти став при своєму кінці́. У серці люди́ни багато думо́к, але ви́повниться тільки за́дум Господній. Здобу́ток люди́ні — то милість її, але ліпший біда́р за люди́ну брехливу. Страх Господній веде́ до життя, і хто його має, той ситим ночує, і зло не дося́гне його. У миску стромляє лінюх свою руку, до уст же своїх не піді́йме її. Як битимеш нерозважного, то помудріє й немудрий, а будеш розумного остеріга́ти, то він зрозуміє поуку. Хто батька грабує, хто матір жене? — Це син, що засти́джує та осоро́млює, — перестань же, мій сину, навчатися від нерозумних, щоб відступитися від слів знання́! Свідок нікчемний висміює суд, а уста безбожних вибри́зкують кривду. На насмі́шників кари готові пості́йно, і вдари на спи́ну безумним.

Morning Prayer — Second Lesson

John 7

Після цього Ісус ходив по Галілеї, не хотів бо ходи́ти по Юдеї, бо юдеї шукали наго́ди, щоб убити Його. А надхо́дило свято юдейське — Ку́чки. І сказали до Нього брати Його: „Піди звідси, і йди до Юдеї, щоб і учні Твої побачили вчинки Твої, що Ти робиш. Тайкома́ бо не робить нічо́го ніхто, але сам прагне бути відо́мий. Коли Ти таке чиниш, то з'яви́ Себе світові“. Бо не вірували в Нього навіть брати Його! А Ісус промовляє до них: „Не настав ще Мій час, але за́вжди готовий час ваш. Вас нена́видіти світ не може, а Мене він нена́видить, бо Я сві́дчу про нього, що діла́ його злі. Ідіть на це свято, Я ж іще не піду́ на це свято, бо не ви́повнився ще Мій час“. Це сказавши до них, Він зоставсь у Галілеї. Коли ж вийшли на свято брати Його, тоді й Сам Він пішов, — не відкрито, але́ ніби по́тай. А юдеї за свята шукали Його та питали: „Де Він?“ І поголо́ска велика про Нього в наро́ді була. Одні говорили: „Він добрий“, а інші казали: „Ні, — Він зводить з дороги наро́д“. Та відкрито про Нього ніхто не казав, — бо боялись юдеїв. У половині вже свята Ісус у храм увійшов і навчав. І дивувались юдеї й казали: „Як Він знає Писа́ння, не вчившись?“ Відповів їм Ісус і сказав: „Наука Моя — не Моя, а Того, Хто послав Мене. Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу́ Я. Хто говорить від себе самого, той власної слави шукає, а Хто слави шукає Того, Хто послав Його, Той правдивий, — і в Ньому неправедности нема. Чи ж Зако́на вам дав не Мойсей? Та ніхто з вас Зако́на того не виконує. На́що хочете вбити Мене?“ Наро́д відповів: „Чи Ти де́мона маєш? Хто Тебе хоче вбити?“ Ісус відповів і сказав їм: „Одне ді́ло зробив Я, — і всі ви дивуєтесь. Через це Мойсей дав обрі́зання вам, — не тому́, що воно від Мойсея, але від отців, — та ви й у суботу обрізуєте чоловіка. Коли ж чоловік у суботу приймає обрі́зання, щоб Зако́ну Мойсеєвого не порушити, чого ж ре́мствуєте ви на Мене, що Я всю люди́ну в суботу вздоро́вив? Не судіть за обличчям, але суд справедливий чиніть!“ Дехто ж з єрусали́млян казали: „Хіба́ це не Той, що Його шукають убити? Бо говорить відкрито ось Він, — і нічого не кажуть Йому. Чи то справді дізналися старші, що Він дійсно Христос? Та ми знаєм Цього, звідки Він. Про Христа ж, коли при́йде, ніхто знати не бу́де, звідки Він“. І скликнув у храмі Ісус, навчаючи й кажучи: „І Мене знаєте ви, і знаєте, звідки Я. А Я не прийшов Сам від Себе; правдивий же Той, Хто послав Мене, що Його ви не знаєте. Я знаю Його, — Я бо від Нього, і послав Мене Він!“ Тож шукали вони, щоб схопи́ти Його, та ніхто не наклав рук на Нього, — бо то ще не настала година Його́. А багато з наро́ду в Нього ввірували та казали: „Коли при́йде Христос, чи ж Він чу́да чинитиме більші, як чинить Оцей?“ Фарисеї прочули такі поголо́ски про Нього в наро́ді. Тоді первосвященики та фарисеї послали свою́ службу, щоб схопи́ти Його. Ісус же сказав: „Ще недовго побу́ду Я з вами, та й до Того піду́, Хто послав Мене. Ви бу́дете шукати Мене, — і не зна́йдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете“. Тоді говорили юдеї між собою: „Куди це Він хоче йти, що не зна́йдемо Його? Чи не хоче йти до виселе́нців між греки, та й греків навчати? Що за слово, яке Він сказав: „Ви бу́дете шукати Мене, — і не знайдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете?“ А останнього великого дня свята Ісус стояв і кликав, говорячи: „Коли прагне хто з вас — нехай при́йде до Мене та й п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писа́ння, то ріки живої води потечуть із утро́би його́“. Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було́ бо ще Духа на них, — не був бо Ісус ще просла́влений. А багато з наро́ду, почувши слова́ ті, казали: „Він справді пророк!“ Інші казали: „Він Христос“. А ще інші казали: „Хіба при́йде Христос із Галілеї? Чи ж не каже Писа́ння, що Христос при́йде з роду Давидового, і з села Вифлеє́му, звідкіля́ був Давид?“ Так повстала незгода в наро́ді з-за Нього. А де́котрі з них мали замір схопи́ти Його́, — та ніхто не поклав рук на Нього. І вернулася слу́жба до первосвящеників та фарисеїв, а ті їх запитали: „Чому не привели́ ви Його?“ Відказала та слу́жба: „Чоловік ще ніко́ли так не промовляв, як Оцей Чоловік“. А їм відповіли́ фарисеї: „Чи й вас із дороги не зве́дено? Хіба́ хто з старши́х або з фарисеїв увірував у Нього? Та прокля́тий народ, що не знає Зако́ну!“ Говорить до них Никоди́м, що приходив до Ньо́го вночі, і що був один із них: „Хіба судить Зако́н наш люди́ну, як перше її не вислухає, і не дізнається, що́ вона робить?“ Йому відповіли та сказали вони: „Чи й ти не з Галілеї? Досліди та побач, що не при́йде Пророк із Галілеї“. І до дому свого́ пішов кожен.

Responsorial Psalm

Psalm 16

Gospel

Luke 16:1-9

Оповів же Він й учням Своїм: „Один чоловік був багатий, і мав управи́теля, що оска́ржений був перед ним, ніби він перево́дить маєток його. І він покликав його, і до нього сказав: „Що́ це чую про тебе? Дай звіт про своє управи́тельство, бо більше не зможеш рядити“. І управи́тель почав міркувати собі: „Що́ я маю робити, коли пан управи́тельство відійме від мене? Копати не можу, просити соромлюсь. Знаю, що́ я зроблю́, щоб мене прийняли́ до домів своїх, коли буду я ски́нений із управи́тельства“. І закликав він на́різно кожного з боржників свого пана, та її питається першого: „Скільки винен ти панові моєму?“ А той відказав: „Сто кадок оливи“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п'ятдеся́т“. А потім питається другого: „А ти скільки винен?“ І той відказав: „Сто кірців пшениці“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдеся́т“. І пан похвалив управи́теля цього невірного, що він мудро вчинив. Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла. І Я вам кажу́: „Набувайте дру́зів собі від багатства неправедного, щоб, коли промине́ться воно, прийняли вас до вічних осель.

Responsorial Psalm

Psalm 40

Responsorial Psalm

Psalm 50

Responsorial Psalm

Psalm 49

Evening Prayer — First Lesson

1 Chronicles 22

І Давид сказав: „Це той дім Господа Бога, і це же́ртівник на цілопа́лення для Ізраїля!“ І сказав Давид, щоб зібрати прихо́дьків, що були в Ізраїлевому Кра́ї, і поставив каменярі́в теса́ти бри́ли каміння, щоб збудувати Божого дома. І загото́вив Давид силу заліза на цвяхи для брамних дверей та на клямри, і таку силу міді, що їй не було ваги, і ке́дрового дерева без числа, бо сидо́няни та тиря́ни спрова́дили Давидові силу ке́дрового дерева. І сказав Давид: „Мій син Соломон ще юна́к та тенді́тний, — приготую ж йому все на цей храм на збудува́ння для Господа, щоб підне́сти його ви́соко на славу та на ве́лич для всіх краї́в. Приготую ж я все для нього!“ І Давид заготовив бе́зліч усього перед своєю смертю. І він покликав сина свого Соломо́на, і наказав йому збудувати храм для Господа, Бога Ізраїля. І сказав Давид до Соломона: „Сину мій, я мав на своєму серці ви́будувати храм для Ймення Господа, Бога мого. Та було про мене Господнє слово, кажучи: Бе́зліч крови пролив ти та війни великі прова́див. Не збудуєш ти храма для Мого Ймення, бо багато крови пролив ти на зе́млю перед лице́м Моїм! Ось наро́диться тобі син, — він буде муж мирний, і Я дам йому мир від усіх ворогів його навко́ло, бо Соломон буде ім'я́ йому, і Я дам на Ізраїля за його днів мир та ти́шу. Він збудує храм для Мого Ймення, і він буде Мені за сина, а Я йому за Батька, і Я міцно поставлю трона царства його над Ізраїлем аж навіки! Тепер, сину мій, нехай Госпо́дь буде з тобою, і буде щасти́ти тобі, і збудуєш ти дім для Го́спода, Бога свого, як говорив Він про тебе. Тільки нехай дасть тобі Господь розум та розважність, і нехай поставить тебе над Ізраїлем, і ти будеш стерегти́ Зако́н Господа, Бога свого. Тоді буде щасти́ти тобі, якщо бу́деш доде́ржувати, щоб чинити устави та права, які наказав був Господь Мойсеєві про Ізраїля. Будь сильний та міцни́й, не бійся й не страха́йся! І ось я в скудо́ті своїй загото́вив для Господнього дому сто тисяч талантів золота та тисячу тисяч талантів срібла, а для міді та для заліза — нема ваги, бо бе́зліч того; і де́рева, і каміння заготовив я, а ти до них додаси́. А в тебе бе́зліч робітникі́в для праці, — теслярі́в і каменярі́в та деревору́бів, та всяких здібних на всяку роботу. Зо́лоту, сріблу, і міді та залізу — нема числа. Стань і зроби, і нехай Господь буде з тобою!“ I наказав Давид усім Ізраїлевим князя́м, щоб допомага́ли синові його Соломо́нові: „Чи Господь, Бог ваш, не з вами? І Він дав вам мир навко́ло, бо дав у мою руку мешканців цієї землі, — і була́ здобута ця земля перед лицем Господа та перед наро́дом Його. Тепер прихиліть серце ваше та душу вашу, щоб шукати Господа, Бога вашого. І встаньте, і збудуйте святиню Господа Бога, щоб перене́сти ковчега Господнього заповіту та святі Божі речі до храму, збудо́ваного для Господнього Ймення“.

Second Reading

Hebrews 3

Отож, святі брати́, учасники небесного покли́кання, уважайте на Апо́стола й Первосвященика нашого ісповідання, Ісуса, що вірний Тому́, Хто настанови́в Його, як був і Мойсей у всім домі Його, бо гідний Він вищої слави понад Мойсея, поскільки будівни́чий має більшу честь, аніж дім. Усякий бо дім хтось будує, а Той, хто все збудував, — то Бог. І Мойсей вірний був у всім домі Його, як слуга, на свідоцтво того, що сказати повинно було́. Христос же, як Син, у Його домі. А дім Його — ми, коли тільки відвагу й похвалу́ надії доде́ржимо певними аж до кінця. Тому́ то, як каже Дух Святий: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверді́лими ваших серде́ць, як під час наріка́нь, за дня випробо́вування на пустині, де Мене випробо́вували отці ваші, Мене випробо́вували, і бачили працю Мою сорок років. Через це Я розгнівався був на той рід і сказав: Постійно вони блу́дять серцем, вони не пізнали доріг Моїх, тому́ Я присягнув у гніві Своїм, що вони до Мого́ відпочинку не вві́йдуть“! Стережіться, брати́, щоб у комусь із вас не було злого серця невірства, що воно відступало б від Бога Живого! Але кожного дня заохочуйте один о́дного, доки зветься „Сьогодні“, щоб запеклим не став котри́й з вас через підступ гріха. Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки почате життя ми затри́маємо певним аж до кінця, аж поки говориться: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших серде́ць, як під час наріка́нь“! Котрі бо, почувши, розгнівали Бога? Чи не всі, хто з Єгипту вийшов з Мойсеєм? На ко́го ж Він „гнівався був сорок ро́ків?“ Хіба не на тих, хто згрішив, що їхні „кості в пустині полягли?“ Проти ко́го Він „був присягався, що не вві́йдуть вони до Його відпочинку, „як не проти неслухняних? І ми бачимо, що вони не змогли ввійти за невірство.

Second Reading

Ephesians 6

Діти, — слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе! „Шануй свого батька та матір“ — це перша заповідь з обі́тницею, — „щоб добре вело́ся тобі, і щоб ти був на землі довголітній!“ А батьки, — не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напомина́нні й остере́женні Божому! Раби, — слухайтеся тілесних панів зо стра́хом і тремті́нням у простоті́ серця вашого, як Христа! Не працюйте тільки про лю́дське око, немов чоловіковго́дники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичли́вістю, немов Господе́ві, а не лю́дям! Знайте, що кожен, коли зробить що добре, те саме оде́ржить від Господа, чи то раб, чи то вільний. А пани, — чиніть їм те са́ме, занеха́юйте погро́зи, знайте, що для вас і для них є на небі Госпо́дь, а Він на обличчя не дивиться! Наре́шті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могу́тністю сили Його! Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хи́трощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти вла́ди, проти світоправителів цієї те́мряви, проти піднебесних ду́хів зло́би. Через це візьміть повну Божу збро́ю, щоб могли ви дати о́пір дня злого, і, все виконавши, витримати. Отже, стійте, підперезавши сте́гна свої правдою, і зодягнувшись у броню́ праведности, і взувши ноги в готовість Єва́нгелії миру. А найбільш над усе візьміть щита́ віри, яким зможете погасити всі огне́нні стрі́ли лукавого. Візьміть і шоло́ма спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже. Усякою молитвою й благанням кожного ча́су моліться у Дусі, а для того пильнуйте з повною витрива́лістю та молитвою за всіх святих, і за мене, щоб да́не було́ мені слово відкрити уста́ свої, і зо сміливістю провіщати таємницю Єва́нгелії, для якої посо́л я в кайда́нах, щоб сміли́во про неї звіщати, як належить мені. А щоб знали і ви щось про мене, та що́ я роблю́, то все вам розпові́сть Тихи́к, улю́блений брат і в Господі вірний служи́тель, якого послав я до вас на це са́ме, щоб довідалися ви про нас, і щоб ваші серця він поті́шив. Мир брата́м і любов із вірою від Бога Отця й Господа Ісуса Христа! Благода́ть зо всіма́, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амі́нь.

Second Reading

Revelation 5:1-14

І я бачив в правиці Того, Хто сидить на престолі, книгу, написану всере́дині й назо́вні, і запечатану сімома́ печатками. І бачив я поту́жного ангола, який гучним голосом кликав: „Хто гі́дний розгорну́ти книгу, і зламати печа́тки її?“ І не міг ніхто ні на небі, ні на землі, ані під землею розгорнути книги, ані навіть зазирнути в неї. І плакав я гірко, що не знайшовся ані один гі́дний розгорнути й прочитати книгу, ані навіть зазирнути в неї. А один із ста́рців промовив до мене: „Не плач! Ось Лев, що з племени Юдиного, корінь Давидів, переміг так, що може розгорнути книгу, і зламати сім печаток її“. І я глянув, — і ось серед престолу й чотирьох тварин і серед ста́рців стоїть А́гнець, як зако́лений, що має сім рогів і сім очей, а це — сім Божих Ду́хів, по́сланих на всю землю. І Він підійшов, і взяв книгу з правиці Того, Хто сидить на престолі. А коли Він узяв книгу, то чотири тварини й двадцять чотири старці попа́дали перед Агнцем, а кожен мав гу́сла й золоті чаші, повні пахощів, а вони — моли́тви святих. І нову́ пісню співають вони, промовляючи: „Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був зако́лений, і кров'ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого пле́мени, і язика, і наро́ду, і люду. І Ти їх зробив для нашого Бога царями, і священиками, — і вони на землі царюватимуть!“ І я бачив, і чув голос багатьох анголів навколо престолу, і тварин, і ста́рців, — і число їх було десятки тисяч раз по десять тисяч і тисячі тисяч. І казали вони гучним голосом: „Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благослове́ння!“ І кожне створіння, що воно на небі, і на землі, і під землею, і на морі, і все, що в них, чув я, говорило: „Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві — благослове́ння, і честь, і слава, і сила на вічні віки!“ А чотири тварини казали: „Амі́нь!“ І двадцять чотири ста́рці попа́дали та поклонились Тому, Хто живе повік віку!

Second Reading

1 Thessalonians 5:23-28

А Сам Бог миру нехай освя́тить вас цілко́м доскона́ло, а непору́шений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збере́жені бу́дуть на при́хід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, — Він і вчинить оте! Бра́ття, моліться за нас! Привітайте всю бра́ттю святим поцілунком! Заклинаю вас Господом, — цього листа прочитати перед усіма́ братами! Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами. Амі́нь!

Gospel

Matthew 1

Книга родово́ду Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового: Авраа́м породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його. Юда ж породив Фаре́са та За́ру від Тама́ри. Фаре́с же породив Есро́ма, а Есро́м породив Арама. А Ара́м породив Амінадава, Амінада́в же породив Наассона, а Наассо́н породив Салмона. Салмо́н же породив Воо́за від Раха́ви, а Воо́з породив Йовіда від Рути, Йовід же породив Єссея. А Єссе́й породив царя Давида, Давид же породив Соломона від Урі́євої. Соломо́н же породив Ровоама, а Ровоа́м породив Авію, а Аві́я породив Асафа. Аса́ф же породив Йосафата, а Йосафа́т породив Йорама, Йора́м же породив Озію. Озі́я ж породив Йоатама, а Йоата́м породив Ахаза, Аха́з же породив Єзекію. А Єзекі́я породив Манасію, Манасі́я ж породив Амоса, а Амо́с породив Йосію. Йосі́я ж породив Йояки́ма, Йояки́м породи́в Єхонію й братів його за вавилонського пересе́лення. А по вавилонськім пересе́ленні Єхо́нія породив Салатіїля, а Салатіїль породив Зорова́веля. Зорова́вель же породив Авіюда, а Авію́д породив Еліякима, а Еліяки́м породив Азора. Азо́р же породив Садока, а Садо́к породив Ахіма, а Ахі́м породив Еліюда. Елію́д же породив Елеазара, а Елеаза́р породив Маттана, а Матта́н породив Якова. А Яків породив Йо́сипа, мужа Марі́ї, що з неї родився Ісу́с, зва́ний Христо́с. А всіх поколінь від Авраама аж до Давида — чотирна́дцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського пересе́лення — чотирна́дцять поколінь, і від вавилонського пересе́лення до Христа — поколінь чотирна́дцять. Наро́дження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йо́сипом, то перш, ніж зійшлися вони, ви́явилося, що вона має в утро́бі від Духа Святого. А Йо́сип, муж її, бувши праведний, і не бажавши осла́вити її, хотів тайкома́ відпустити її. Коли ж він те поду́мав, ось з'явивсь йому а́нгол Господній у сні, промовляючи: „Йо́сипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружи́ну свою, бо зача́те в ній — то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йме́ння Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів. А все оце сталось, щоб збуло́ся ска́зане пророком від Господа, який провіщає: „Ось діва в утробі зачне́, і Сина породить, і назвуть Йому Йме́ння Еммануїл“, що в перекладі є: З нами Бог“. Як прокинувся ж Йо́сип зо сну, то зробив, як звелів йому ангол Господній, — і прийняв він дружи́ну свою. І не знав він її, аж Сина свого первородженого вона породила, а він дав Йому йме́ння Ісу́с.

Evening Prayer — Second Lesson

1 Timothy 4

А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи́, ті, хто слухає духів підступних і наук де́монів, хто в лицемірстві гово́рить неправду, і спалив сумління своє, хто одру́жуватися забороняє, наказує стри́муватися від їжі, яку Бог створив на поживу з подякою віруючим та тим, хто правду пізнав. Кожне бо Боже тво́риво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується Божим! Словом і молитвою. Як бу́деш оце подавати братам, то будеш ти добрий служи́тель Христа Ісуса, годований словами віри та доброї науки, що за нею слідо́м ти пішов. Цурайся нечистих та ба́бських байо́к, а вправляйся в благоче́сті. Бо вправа тілесна мало кори́сна, а благоче́стя кори́сне на все, бо має обі́тницю життя тепе́рішнього та майбу́тнього. Вірне це слово, і гі́дне всякого прийняття́! Бо на це ми й працюємо і зно́симо га́ньбу, що надію кладемо на Бога Живого, Який усім лю́дям Спаси́тель, найбільше ж для вірних. Наказуй оце та навчай! Нехай молодим твоїм віком ніхто не горду́є, але будь зразко́м для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості! Поки прийду́ я, пильнуй чита́ння, нага́дування та науки! Не зане́дбуй благода́тного дара в собі, що був да́ний тобі за пророцтвом із покла́денням рук пресвітерів. Про це піклуйся, у цім пробувай, щоб у́спіх твій був явний для всіх! Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чи́нячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!

Gospel

John 8:12-30

І зно́ву Ісус промовляв до них, кажучи: „Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не бу́де ходити у те́мряві той, але́ матиме світло життя“. Фарисеї ж Йому відказали: „Ти Сам сві́дчиш про Себе, — тим свідо́цтво Твоє неправдиве“. Відповів і сказав їм Ісус: „Хоч і сві́дчу про Себе Я Сам, — та правдиве свідо́цтво Моє, бо Я знаю, звідкіля Я прийшов і куди Я йду. Ви ж не ві́даєте, відкіля Я прихо́джу, і куди Я йду. Ви за тілом судите, — Я не суджу́ ніко́го. А коли Я суджу́, то правдивий Мій суд, бо не Сам Я, а Я та Отець, що послав Він Мене! Та й у вашім Зако́ні написано, що сві́дчення двох чоловіків правдиве. Я Сам свідчу про Себе Самого, і сві́дчить про Мене Отець, що послав Він Мене“. I сказали до Нього вони: „Де Отець Твій?“ Ісус відповів: „Не знаєте ви ні Мене, ні Мого Отця. Якби знали Мене, то й Отця Мого знали б“. Ці слова́ Він казав при скарбни́ці, у храмі навчаючи. І ніхто не схопи́в Його, бо то ще не настала година Його. І сказав Він їм зно́ву: „Я відхо́джу, ви ж шукати Мене бу́дете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, туди ви прибути не можете“. А юдеї казали: „Чи не вб'є Він Сам Себе, коли каже: Куди Я йду, туди ви прибу́ти не можете?“ І сказав Він до них: „Ви — від до́лу, Я — звисо́ка , і ви зо світу цього, Я не з цього світу. Тому́ Я сказав вам, що помре́те в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то Я, то помре́те в своїх гріхах“. А вони запитали Його: „Хто Ти такий?“ І Ісус відказав їм: „Той, Хто споча́тку, як і говорю́ Я до вас. Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю́, що від Нього почув“. Але не зрозуміли вони, що то Він про Отця говорив їм. Тож Ісус їм сказав: „Коли ви піді́ймете Лю́дського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не ді́ю, але те говорю́, як Отець Мій Мене був навчив. А Той, Хто послав Мене, перебува́є зо Мною; Отець не зоставив Само́го Мене, бо Я за́вжди чиню́, що Йому до вподо́би“. Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували.

Gospel

Matthew 11:27-30

Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити. Прийдіть до Мене, усі стру́джені та обтя́жені, — і Я вас заспоко́ю! Візьміть на себе ярмо́ Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покі́рливий, — і „зна́йдете спо́кій ду́шам своїм“. Бож ярмо Моє любе, а тяга́р Мій легки́й!“

Gospel

Mark 6

І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його. Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його? Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“. І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в. І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав. І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами. І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес, а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“. І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти. А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“ І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися. І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли. І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього. Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків. А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“ Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею. Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“ А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́. Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні, і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“ І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“ Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“. І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“ І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити. І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову. І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері. А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його. І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили. І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись. І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного. І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати. І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня. Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“. А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“ А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“. І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного. І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т. І Він узяв п'ять хлібів та дві риби, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві риби на всіх поділив. І всі їли й наїлися! А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка! І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д. І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру. А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі. Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути. А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати, бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“ І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі, бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе. Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили. І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його, і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є. І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!