Today's Readings

First Reading

Galatians 6:11-18

Погляньте, якими великими буквами я написав вам своєю рукою! Усі ті, хто бажає хвалитися тілом, змушують вас обрізуватись, щоб тільки вони не були переслідувані за хреста Христового. Бо навіть і ті, хто обрізується, самі не зберігають Зако́на, а хочуть, щоб ви обрізувались, щоб хвалитися їм вашим тілом. А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп'я́тий світ для мене, а я для світу. Бо сили немає ані обрі́зання, ані необрізання, а створі́ння нове́. А всі ті, хто пі́де за цим пра́вилом, — мир та милість на них, і на Ізраїля Божого! Зре́штою, хай ніхто не турбує мене, бо ношу́ я Ісусові рани на тілі своїм! Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим, браття! Амі́нь.

First Reading

Ezekiel 1

І сталося тридцятого року, четвертого місяця, п'ятого дня місяця, коли я був серед полоне́них над річкою Кева́р, відкри́лося небо, і побачив я Божі виді́ння. П'ятого дня місяця, — це п'ятий рік поло́ну царя Єгояки́ма, — сталося Господнє слово до Єзекіїля, сина Бузі́, священика, у халдейському кра́ї над річкою Кева́р, і була там над ним Господня рука. І побачив я, аж ось бурхли́вий вітер насува́в із пі́вночі, велика хмара та палю́чий огонь; а навколо неї — ся́йво, а з сере́дини його — ніби блискуча мідь, з-посеред огню. А з сере́дини його — подоба чотирьох живих істо́т, а оце їхній вид: вони мали подобу люди́ни. І кожна мала чотири обли́ччі, і кожна з них мала чотири крилі́. А їхня нога — нога про́ста, а стопа́ їхньої ноги — як стопа телячої ноги, і вони ся́яли, як ніби блискуча мідь. А під їхніми кри́лами були лю́дські руки на чотирьох сторона́х їхніх, і вони четверо мали свої обличчя та свої кри́ла. Їхні кри́ла приляга́ли одне до о́дного, не оберта́лися в ході своїй, — кожне ходило просто наперед себе. А подо́ба їхнього обличчя — обличчя люди́ни та обличчя лева мали вони четверо з прави́ці, а обличчя вола мали вони четверо з ліви́ці, і обличчя орла мали вони четверо. А їхні обличчя та їхні кри́ла були розді́лені вгорі́; у кожного двоє крил злучувалнся одне з о́дним, і двоє закривали їхнє тіло. І кожна ходила просто перед себе. Туди, куди бажа́в дух ходити, вони йшли, не оберта́лися в ході своїй. А подоба тих істо́т була на вид вугі́лля з огню, вони палали на вигляд смолоски́пів; той огонь прохо́джувався поміж істо́тами. І огонь мав сяйво, і з огню вихо́дила бли́скавка. І ті живі істо́ти бігали й верталися, немов бли́скавка. І придивився я до тих істот, аж ось по одно́му колесі на землі при тих живих істотах, при чотирьох їхніх обличчях. Вид тих коле́с та їхній ви́ріб — як вигляд хризолі́ту, й одна подоба їм чотирьом, а їхній вид та їхній виріб — ніби ко́лесо в колесі. Вони ходили в ході своїй на чотири бо́ки, не оберта́лися в ході́ своїй. А їхні обі́ддя були високі та страшні́; і їхнє обі́ддя довко́ла в чотирьох їх було повне оче́й. І коли ходили ті живі істоти, ходили й ті коле́са при них; а коли ті істоти підіймалися з-над землі, підіймалися й ті коле́са. Куди бажав дух ходити, ішли, куди мав той дух іти; і ті коле́са підіймалися з ними, бо в коле́сах був дух істот. Коли ті йшли, ходили й вони; а коли ті стояли — стояли й вони; а коли ті підійма́лися з-над землі, підіймалися з ними й ті коле́са, бо був дух істот у тих коле́сах. А на головах тих живих істот була подоба небозво́ду, ніби грізний кришта́ль, розтя́гнений над їхніми голова́ми згори. А під цим небозво́дом були їхні про́сті кри́ла, зве́рнені одне до о́дного. У кожної було по двоє крил, що закривали їм їхні тіла́. А коли вони йшли, чув я шум їхніх крил, як шум великої води, як голос Всемогу́тнього, звук га́мору, як табо́ру. А коли вони ставали, опадали їхні крила. І розлягався голос з-над небозво́ду, що над їхньою головою. І коли вони ставали, опадали їхні кри́ла. А згори небозво́ду, що над їхньою головою, була подоба трону на вигляд каменя сапфі́ру; а на подобі трону була подоба на вигляд люди́ни, на ньому згори. І бачив я ніби блискучу мідь, на вид огню в сере́дині його навколо, від виду сте́гон його й вище, а від виду сте́гон його й до долу бачив я ніби огонь та ся́йво навко́ло нього. Як ви́гляд весе́лки, що буває в хмарі в дощови́й день, такий був ви́гляд сяйва навко́ло. Це був ви́гляд подоби Господньої слави! І коли я це побачив, я впав на обличчя своє, і почув голос, що говорив.

First Reading

Amos 8:1-14

Господь Бог учинив, що я бачив таке: Ось кіш доспі́лих плоді́в. І сказав Він: „Що́ бачиш, Амо́се?“ А я відказав: „Кіш доспілих плоді́в“. І промовив до мене Господь: „Доспі́в кінець Моє́му наро́дові Ізраїлеві, — уже більше йому не прощу́! І обе́рнуться пісні в пала́тах на зойк того дня, — говорить Господь Бог: буде тру́пів багато, — бо во́рог на кожному місці наки́дає їх! Послухайте це, ви, що то́пчете бідного, і що пра́гнете ви́нищити всіх убогих з землі, кажучи: Коли то мине новомі́сяччя, — щоб нам збіжжя прода́ти? і субота, — щоб нам відчини́ти збіже́ві комо́ри! Щоб зменши́ти ефу́, і щоб ше́кля побі́льшити, і щоб викривля́ти обманну вагу́, щоб купува́ти за срі́бло нужде́нних, а вбогого за взуття́, і попро́дати по́слід збіже́вий? Госпо́дь присягнув славою Якова: Не забуду ніко́ли усіх їхніх вчинків! Чи не затрясе́ться від цього земля, і всі мешка́нці її не впадуть у жало́бу? Вся вона захвилю́ється, мов та Ріка́, і бурхливо попли́не й обни́зиться знов, немов рі́чка Єгипту. І станеться в день той, — говорить Господь Бог, — і вчиню́ захід сонця опі́вдні, і для землі серед світлого дня воно сте́мніє. І оберну́ ваші свята в жало́бу, а всі ваші пісні́ — в голосі́ння, і на всі сте́гна спрова́джу вере́ту, а на всякую го́лову ли́сину, і вчиню́ це, немов та жало́ба по одинако́ві, кінець же отого, — немов гірки́й день! Ось дні настаю́ть, — говорить Господь Бог, — і голод пошлю Я на землю, — не голод на хліб, і не спра́гу на во́ду, але спрагу почути Господні слова́! І бу́дуть ходити від моря до моря, і з пі́вночі до сходу блука́тимуть, щоб знайти слово Господа, — та не зна́йдуть його́! Того дня будуть мліти від спра́ги вродли́ві дівчата та хлопці, що кляну́ться гріхом самарі́йським та кажуть: Як живий твій Бог, Дане, і як жива дорога до Беер-Шеви! Та вони всі попа́дають, і більше не встануть

Morning Prayer — First Lesson

Hosea 12

Єфре́м оточи́в Мене лжею, лука́вством — Ізраїлів дім, а Юда держа́вся ще з Богом і з святими був вірний. Єфрем пасе вітра й женеться за вітром із схо́ду. Неправду й руїну розмно́жує він кожного дня, умову складають з Ашшу́ром, олива ж несе́ться в Єгипет. Та в Господа з Юдою пря, і Якова Він навісти́ть за путя́ми його́, за діла́ми його йому зве́рне. Він в утро́бі тримав за п'яту́ свого брата, а в силі своїй він боровся із Богом, — і боровся він з Анголом, — та й перемі́г. Плакав він, і блага́в він Його́, у Бет-Елі знайшов Він його́, і там з нами гово́рить. А Господь — Бог Савао́т, Його Йме́ння — Госпо́дь. А ти через Бога свого наве́рнешся, стережи милість та суд, і за́вжди надійся на Бога свого́! Немов Ханаа́н, — у нього в руці неправдива вага́, любить він кривду чинити. І каже Єфрем: Справді я збагати́вся, знайшов я маєток собі! У всіх моїх чи́нах не зна́йдуть провини мені, що гріхом би була́. А Я — Госпо́дь, Бог твій від кра́ю єгипетського, — ще в наме́тах тебе посаджу́, немов за днів свята. І Я говорив до пророків, і виді́ння розмно́жив, і через пророків Я при́тчі казав. Хіба беззако́ння лиши́в Ґілеа́д, і марно́тою стались лиш там? У Ґілґа́лі прино́сили в жертву волів, а їхні же́ртівники — мов ті купи каміння на бо́рознах пі́льних. І втік Яків на поле Ара́ма, а Ізра́їль за жінку робив, і за жінку отару стері́г. І через пророка Госпо́дь із Єгипту Ізраїля ви́вів, і пророком стере́жений був він. Єфре́м Господа гірко розгні́вав, і тому́ його вчинки криваві Він ли́шить на ньому, і пове́рне йому його сором.

Epistle

Sirach 31:8-11

First Reading

Job 19

А Йов відповів та й сказав: „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене? Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь! Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не. Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене? Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною! Ось „ґвалт!“ я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду! Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву! Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови! Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він. І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів: полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого. Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене, мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої. Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х. Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́. Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би. Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене. Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене. До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя. Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене! Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом? О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані, коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані! Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі! Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“ то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 1

Книга родово́ду Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового: Авраа́м породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його. Юда ж породив Фаре́са та За́ру від Тама́ри. Фаре́с же породив Есро́ма, а Есро́м породив Арама. А Ара́м породив Амінадава, Амінада́в же породив Наассона, а Наассо́н породив Салмона. Салмо́н же породив Воо́за від Раха́ви, а Воо́з породив Йовіда від Рути, Йовід же породив Єссея. А Єссе́й породив царя Давида, Давид же породив Соломона від Урі́євої. Соломо́н же породив Ровоама, а Ровоа́м породив Авію, а Аві́я породив Асафа. Аса́ф же породив Йосафата, а Йосафа́т породив Йорама, Йора́м же породив Озію. Озі́я ж породив Йоатама, а Йоата́м породив Ахаза, Аха́з же породив Єзекію. А Єзекі́я породив Манасію, Манасі́я ж породив Амоса, а Амо́с породив Йосію. Йосі́я ж породив Йояки́ма, Йояки́м породи́в Єхонію й братів його за вавилонського пересе́лення. А по вавилонськім пересе́ленні Єхо́нія породив Салатіїля, а Салатіїль породив Зорова́веля. Зорова́вель же породив Авіюда, а Авію́д породив Еліякима, а Еліяки́м породив Азора. Азо́р же породив Садока, а Садо́к породив Ахіма, а Ахі́м породив Еліюда. Елію́д же породив Елеазара, а Елеаза́р породив Маттана, а Матта́н породив Якова. А Яків породив Йо́сипа, мужа Марі́ї, що з неї родився Ісу́с, зва́ний Христо́с. А всіх поколінь від Авраама аж до Давида — чотирна́дцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського пересе́лення — чотирна́дцять поколінь, і від вавилонського пересе́лення до Христа — поколінь чотирна́дцять. Наро́дження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йо́сипом, то перш, ніж зійшлися вони, ви́явилося, що вона має в утро́бі від Духа Святого. А Йо́сип, муж її, бувши праведний, і не бажавши осла́вити її, хотів тайкома́ відпустити її. Коли ж він те поду́мав, ось з'явивсь йому а́нгол Господній у сні, промовляючи: „Йо́сипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружи́ну свою, бо зача́те в ній — то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йме́ння Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів. А все оце сталось, щоб збуло́ся ска́зане пророком від Господа, який провіщає: „Ось діва в утробі зачне́, і Сина породить, і назвуть Йому Йме́ння Еммануїл“, що в перекладі є: З нами Бог“. Як прокинувся ж Йо́сип зо сну, то зробив, як звелів йому ангол Господній, — і прийняв він дружи́ну свою. І не знав він її, аж Сина свого первородженого вона породила, а він дав Йому йме́ння Ісу́с.

Responsorial Psalm

Psalm 91

Gospel

Luke 12:35-40

Нехай підпере́зані будуть вам сте́гна, а світла ручні́ позасвічувані! І будьте подібними до людей, що очікують пана свого́, коли ве́рнеться він із весі́лля, щоб, як при́йде й застукає, відчинити негайно йому́. Блаженні раби ті, що пан, коли при́йде, то зна́йде, що пильнують вони! Поправді кажу́ вам: підпере́жеться він і їх посадо́вить, і, підійшовши, буде їм послуго́вувати. І коли при́йде о другій чи при́йде о третій сторо́жі, та зна́йде так само, — блаженні вони! Знайте ж це, що коли б знав госпо́дар, о котрі́й то годині підкра́деться злодій, то він пильнував би, і́ свого б дому не дав підкопати. Тому будьте готові і ви, — бо при́йде Син Лю́дський тієї години, коли ви не ду́маєте!“

Responsorial Psalm

Psalm 83

Responsorial Psalm

Psalm 93

Responsorial Psalm

Psalm 92

Evening Prayer — First Lesson

Hosea 13

Як Єфрем говорив, то тремтіли, — він підне́сений був ув Ізраїлі, та через Ваа́ла згрішив і помер. А тепер іще більше гріша́ть, бо зробили собі вони ві́длива з срі́бла свого́, божкі́в за своєю подо́бою; робота майстрі́в усе те, розмовляють із ними вони; ті люди, що жертву прино́сять, цілують телят. Тому́ вони стануть, як хмара пора́нку, і мов та роса, що зникає вранці, немов та поло́ва, що з то́ку вино́ситься бурею, і наче із ко́мина дим. А Я — Господь, Бог твій від кра́ю єгипетського, і Бога, крім Мене, не бу́деш ти знати, і крім Мене немає Спасителя. Я тебе на пустині пізнав, у пересо́хлому кра́ї. Мали добрі пасо́виська й ситі були, наси́тилися — і загорди́лось їхнє серце, тому́ то забули про Мене вони! І став Я для них, немов лев, на дорозі чига́ю, немов та панте́ра. Нападу́ Я на них, немов та ведмеди́ця, що дітей загубила, і те розірву́, у що серце їхнє за́мкнене, і їх, як левчу́к, пожеру́ там, шматуватиме їх польова́ звірина́. Погубив ти себе, о Ізраїлю, бо ти був проти Мене, спасі́ння свого́. Де цар твій тоді? Нехай він поможе тобі по міста́х твоїх усіх! А де су́дді твої, що про них ти сказав: Дай нам царя та князі́в? Я тобі дав царя в Своїм гніві, і забрав у Своїй ре́вності. Провина Єфремова зв'я́зана, схо́ваний прогріх його. Болі, немов породі́ллі, наді́йдуть на нього. Не мудрий він син, бо інакше не був би так довго у ма́тернім ну́трі. З рук шеолу Я ви́куплю їх, від смерти їх ви́бавлю. Де, смерте, жа́ло твоє? Де, шео́ле, твоя перемо́га? Жаль схова́ється перед очима Моїми! Хоч він дає плід між брата́ми, але прийде вітер зо схо́ду, вітер Госпо́дній, що зі́йде з пустині, і всо́хне його джерело́, і пересо́хне крини́чка його, — понищить він скарб всіх коштовних рече́й!

Second Reading

Jude 1

Юда, раб Ісуса Христа, а брат Якова, — покликаним, улю́бленим у Бозі Отці та збереженим Ісусом Христом: милість вам, і мир, і любов хай примно́житься! Улюблені, всяке дбання́ чинивши писати до вас про наше спільне спасі́ння, я признав за потрібне писати до вас, благаючи боротись за віру, раз дану святим. Бо крадькома́ повхо́дили деякі люди, на цей о́суд віддавна призначені, безбожні, що благода́ть нашого Бога оберта́ють у розпусту, і відкидаються єдиного Владики і Господа нашого — Ісуса Христа. А я хо́чу нагадати вам, що раз усе знаєте, що Госпо́дь ви́зволив людей від землі єгипетської, а згодом вигубив тих, хто не вірував. І анголі́в, що не зберегли початкового стану свого, але кинули жи́тло своє, Він зберіг у вічних кайда́нах під те́мрявою на суд великого дня. Як Содо́м і Гомо́рра та міста́ коло них, що таким самим способом чинили пере́люб та ходили за іншим тілом, поне́сли кару вічного огню, і поставлені в при́клад, — так само буде й цим снови́дам, що опоганюють тіло, пого́рджують вла́дами, зневажають слави. І сам арха́нгол Михаїл, коли сперечався з дияволом і говорив про Мойсеєве тіло, не нава́жився винести суду зневажливого, а сказав: „Хай Господь доко́рить тобі!“ А ці зневажають, чого не знають; а що знають із природи, як німа звірина́, то й у тому псуються. Горе їм, бо пішли вони дорогою Каїновою, і попали в обману Валаа́мової заплати, і загинули в бунті Коре́я! Вони скелі підводні на ваших вече́рях любови, бо з вами без стра́ху їдять та себе попаса́ють; хмари безводні, що носяться вітром; осінні дере́ва безплідні, двічі померлі, ви́корінені; люті хвилі мо́рські, що з піною викидають власний сором; зорі блудні́, що для них морок те́мряви береже́ться повік. Про них же звіщав був Ено́х, сьомий від Ада́ма, і казав: „Ось іде Госпо́дь зо Своїми десятками тисяч святих, щоб суд учинити над усіма́, і винуватити всіх безбожних за всі вчинки безбожности їхньої, що безбожно нако́їли, та за всі жорстокі слова, що їх говорили на Нього безбожні грішники“. Це ре́мствувачі, незадоволені з долі своєї, що ходять у своїх пожадливостях, а уста їхні говорять чванли́ве; вони вихваляють особи для зи́ску! А ви, улюблені, згадуйте слова́, що їх давніше казали апо́столи Господа нашого Ісуса Христа, які вам говорили: „За останнього ча́су будуть глузії́, що ходитимуть за своїми пожадливостями та безбожністю“. Це ті, хто відлу́чується від єдности, тілесні, що духа не мають. А ви, улюблені, будуйте себе найсвятішою вашою вірою, моліться у Дусі Святім, бережіть себе сами́х у Божій любові, і чекайте милости Господа на́шого Ісуса Христа для вічного життя. І до одних, хто вагається, будьте милости́ві, спасайте і виривайте з огню, а до інших будьте милосердні зо стра́хом, і нена́видьте навіть одежу, опоганену від тіла! А Тому́, Хто може вас зберегти від упадку, і поставити перед Своєю славою непорочними в радості, Єдиному премудрому Богові, Спасителеві нашому через Ісуса Христа, Господа нашого, слава, могутність, сила та вла́да перше всього віку, і тепер, і на всі віки! Амі́нь.

Second Reading

Hebrews 13

Братолю́бство нехай пробува́є між вами! Не забувайте любови до при́ходнів, бо деякі нею, на́віть не ві́даючи, гостинно прийняли а́нголів. Пам'ятайте про в'я́знів, немов із ними були б ви пов'язані, про тих, хто страждає, як такі, що й самі ви знахо́дитесь в тілі. Нехай буде в усіх че́сний шлюб та ложе непоро́чне, а блу́дників та пере́любів судитиме Бог. Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що́ маєте. Сам бо сказав: „Я тебе не покину, ані не відступлю́ся від тебе!“ Тому́ то ми сміливо говоримо: „Господь — мені Помічни́к, і я не злякаюсь ніко́го: що зробить люди́на мені?“ Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру. Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Са́мий! Не захоплюйтеся всілякими та чужими науками. Бо річ добра зміцняти серця благода́ттю, а не стра́вами, що ко́ристи від них не оде́ржали ті, хто за ними ходив. Маємо же́ртівника, що від нього годуватися права не мають ті, хто скинії служить, — бо котри́х звірят кров первосвященик уносить до святині за гріхи, тих м'ясо па́литься поза табо́ром, — тому́ то Ісус, щоб кров'ю Своєю людей освятити, постраждав поза брамою. Тож виходьмо до Нього поза та́бір, і наругу Його понесімо, бо постійного міста не маємо тут, а шукаємо майбутнього! Отож, за́вжди приносьмо Богові жертву хвали́, цебто плід уст, що Ім'я́ Його славлять. Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові. Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, — вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, — бо це для вас не кори́сне. Моліться за нас, бо наді́ємося, що ми маємо добре сумління, бо хочемо добре в усьому пово́дитись. А надто прошу́ це робити, щоб шви́дше до вас мене ве́рнено. Бог же миру, що з мертвих підняв великого Па́стиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удоскона́лить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амі́нь. Благаю ж вас, браття, прийміть слово поті́хи, бо коротко я написав вам. Знайте, що наш брат Тимофі́й вже ви́пущений, і я з ним; коли незаба́ром він при́йде, я вас побачу. Вітайте всіх ваших наставників та всіх святих. Вітають вас ті, хто в Італії. Благодать зо всіма́ вами! Амі́нь.

Second Reading

Acts 17:1-15

Як вони перейшли Амфіпо́ль й Аполло́нію, то прийшли до Солу́ня, де була синагога юдейська. І Павло, за звича́єм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботи з Писа́ння, виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскре́снути з мертвих, і що Христос Той — Ісус, про Якого „я вам проповідую“. І ввірували дехто з них і до Павла та до Сили пристали, — безліч побожних із ге́лленів та немало з шляхе́тних жінок. А невірні юдеї були запалилися за́здрістю, і якихсь негідних людей назбирали на вулицях, учинили збіго́висько та й бунтували те місто, а набі́гши на хату Ясо́нову, шукали апо́столів, щоб до на́товпу вивести їх. А як їх не знайшли, потягли до начальників міста Ясо́на та декого з братті, кричачи́: „Ті, що світ сколотили, — і сюди ось вони поприхо́дили! А Ясон їх до себе прийняв. Вони всі проти наказів кесаря чинять, гово́рячи, ніби інший є цар — Ісус“. І вони зворохо́били наро́д та начальників міста, що слухали це. Але, узявши поруку з Ясо́на та з інших, вони їх відпустили. А брати відіслали негайно вночі Павла й Силу до Ве́рії. І, прибувши, вони пішли в синагогу юдейську. Ці були шляхетні́ші за солу́нян, — і слова́ прийняли з повним за́палом, і Писа́ння досліджували день-у-день, чи та́к воно є. Тож багато із них тоді ввірували, і з почесних ге́лленсьих жінок та немало із му́жів. Як солунські ж юдеї довідалися, що Павло проповідує Боже Слово й у Ве́рії, прибули́ вони, і там баламутили та бунтували наро́д. Тоді браття негайно Павла відпустили, щоб до моря йшов; а Сила та Тимофій позоста́лися там. А ті, що Павла́ відпроваджували, провели́ його аж до Ате́н, а прийнявши нака́за про Силу та Тимофія, щоб до нього вернулися якнайшвидше, відбули́.

Second Reading

Titus 2:9-15

Раби щоб корилися панам своїм, щоб догоджали, не пере́чили, не крали, але виявляли всяку добру вірність, щоб у всьому вони прикрашали науку Спасителя нашого Бога. Бо з'явилася Божа благода́ть, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадли́востей, жили́ помірковано та праведно, і побожно в тепе́рішнім віці, і чекали блаженної надії та з'явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса, що Само́го Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззако́нства та очи́стити Собі людей ви́браних, у добрих ділах запопа́дливих. Оце говори та нагадуй, та з усяким нака́зом карта́й. Хай тобою ніхто не погорду́є!

Gospel

Mark 16

Як минула ж субота, Марія Магдали́на, і Марія Яковова, і Саломі́я накупили па́хощів, щоб піти й намастити Його. І на світа́нку дня першого в тижні, як схо́дило сонце, до гро́бу вони прибули́, і говорили одна о́дній: „Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?“ А зиркну́вши, побачили, що камінь відва́лений; був же він дуже великий. І, ввійшовши до гро́бу, побачили там юнака́, що право́руч сидів, і був одя́гнений в білу одежу, — і жахнулись вони. А він промовляє до них: „Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп'я́того, Ісуса Назаряни́на. Він воскрес, — нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були́. Але йдіть, скажіть у́чням Його та Петрові: Він іде в Галілею попе́реду вас, — там Його ви побачите, як Він вам говорив“. А як вийшли вони, то побігли від гро́бу, бо їх тре́пет та страх обгорнув. І не сказали ніко́му нічо́го, — бо боялись. Як воскрес Він уранці дня першого в тижні, то з'явився найперше Марїї Магдали́ні, із якої був вигнав сім демонів. Пішовши вона, повідомила тих, що були з Ним, які сумували та плакали. А вони, як почули, що живий Він, і вона Його бачила, не йняли́ тому віри. По цьому з'явився Він двом із них у по́статі іншій в дорозі, як ішли вони на село. А вони, як вернулися, інших про те сповістили, але не повірено й їм. Наре́шті, Він з'явився Одинадцятьо́м, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недові́рство їхнє та твердосе́рдя, що вони не йняли́ віри тим, хто воскреслого бачив Його. І казав Він до них: „Ідіть по ці́лому світові, та всьому створінню Єва́нгелію проповідуйте! Хто увірує й охри́ститься, — буде спасе́ний, а хто не ввірує — засу́джений буде. А тих, хто ввірує, супрово́дити будуть озна́ки такі: у Ім'я́ Моє де́монів будуть виго́нити, говоритимуть мовами нови́ми, братимуть змій; а коли смертоді́йне що вип'ють, — не буде їм шко́дити; кластимуть руки на хворих, — і добре їм буде!“ Господь же Ісус, по розмові із ними, возні́сся на небо, — і сів по Божій прави́ці. І пішли вони, і скрізь проповідували. А Господь помагав їм, і стве́рджував слово ознаками, що його супрово́дили. Амі́нь.

Evening Prayer — Second Lesson

Romans 1

Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апо́стол, вибраний для звіща́ння Єва́нгелії Божої, яку Він перед тим приобіцяв через Своїх пророків у святих Писа́ннях, про Сина Свого, що тілом був із насіння Давидового, і об'явився Сином Божим у силі, за Ду́хом святости, через воскресіння з мертвих, про Ісуса Христа, Господа нашого, що через Нього прийняли ми благода́ть і апо́стольство на по́слух віри через Ім'я́ Його між усіма́ народами, між якими й ви, покликані Ісуса Христа, — усім, хто знаходиться в Римі, улю́бленим Божим, покликаним святим, — благода́ть вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! Отже, насамперед дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові. Бо свідок мені Бог, Якому служу́ духом своїм у звіща́нні Єва́нгелії Його Сина, що я безпереста́нно згадую про вас, і в моли́твах своїх за́вжди молюся, щоб воля Божа щасливо попрова́дила мене коли прийти до вас. Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного для змі́цнення вас, цебто потішитись ра́зом між вами спі́льною вірою — і вашою, і моєю. Не хочу ж, щоб ви не знали, браття, що багато разів мав я за́мір прийти до вас, але мені перешко́джувано аж досі, щоб мати який плід і в вас, як і в інших наро́дів. А ге́лленам і чужоземцям, розумним і немудрим — я боржни́к. Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Єва́нгелію. Бо я не соромлюсь Єва́нгелії, бож вона — сила Божа на спасі́ння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім ге́лленові. Праведність бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: „А праведний житиме вірою“. Бо гнів Божий з'являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гаму́ють неправдою, тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об'явив. Бо Його невиди́ме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, ду́манням про твори стає види́ме. Так що нема їм виправдання, бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемні́ли своїми думка́ми, і запа́морочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потумані́ли, і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної люди́ни, і птахів, і чотириногих, і га́дів. Тому́ то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечи́стість, щоб вони самі знеславляли тіла свої. Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творце́ві, що благослове́нний навіки, амі́нь. Через це Бог їх видав на пожадливість гане́бну, — бо їхні жінки замінили природне єдна́ння на протиприродне. Так само й чоловіки, позоставивши природне єдна́ння з жіночою статтю, розпали́лися своєю пожадливістю один до о́дного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли́ в собі відплату, відповідну їхньому блу́дові. А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізна́нні, видав їх Бог на розум переве́рнений, — щоб чинили непристойне. Вони повні всякої неправедности, лукавства, заже́рливости, зло́би, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звича́їв, обмовники, наклепники, богонена́видники, напасники́, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухня́ні батькам, нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилости́ві. Вони знають при́суд Божий, що ті, хто чинить таке, ва́рті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке.

Gospel

Matthew 6:1-6

Стережіться виставляти свою ми́лостиню перед людьми́, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі. Отож, коли чиниш ти ми́лостиню, не сурми́ перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою! А як ти чиниш ми́лостиню, — хай не знатиме ліва рука твоя, що́ робить прави́ця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як мо́литеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехре́стях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли мо́лишся, „увійди до своєї комі́рчини, зачини свої двері, і помолися“ Отцеві своєму, що в таїні́; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.

Gospel

Matthew 20:29-34

Як вони ж з Єрихо́ну вихо́дили, за Ним ішов на́товп великий. І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що переходить Ісус, стали кричати, благаючи: „Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!“ Наро́д же сварився на них, щоб мовчали, вони ж іще більше кричали, благаючи: „Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!“ Ісус же спинився, — покликав їх та й сказав: „Що́ хочете, щоб Я вам зробив?“ Вони Йому кажуть: „Господи, — нехай нам розкриються очі!“ І змилосе́рдивсь Ісус, доторкнувся до їхніх оче́й, — і зараз прозріли їм очі, і вони подалися за Ним.

Gospel

Mark 7

І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули́ із Єрусалиму, і побачили, що деякі з учнів Його їли хліб руками „нечистими“, цебто невмитими. Бо фарисеї й усі юдеї, зберігаючи переда́ння старших, не їдять, як старанно не вимиють рук; а вернувшися з ринку, вони не їдять, поки не вмиються. Багато є й іншого, що вони прийняли́, щоб доде́ржувати: миття чаш, і глеків, і мідяно́го по́суду. І запитали Його фарисеї та книжники: „Чому учні Твої не живуть за переда́нням старших, але хліб споживають руками нечистими?“ А Він їм відказав: „Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: „Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене. Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“. Занеха́явши заповідь Божу, передань людськи́х ви трима́єтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви“. І сказав Він до них: „Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє переда́ння. Бо Мойсей наказав: „Шануй батька свого та матір свою“, та: „Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре“. А ви кажете: „Коли скаже хто батьку чи матері: Корва́н, чи дар Богові те, чим би ти скориста́тись від мене хотів, то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері, порушуючи Боже Слово вашим переда́нням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите“. І Він зно́ву покликав наро́д і промовив до нього: „Послухайте Мене всі, і зрозумійте! Немає нічого назо́вні люди́ни, що, увіходячи в неї, могло б опога́нити її; що ж із неї виходить, — те люди́ну опога́нює. Коли має хто ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“ А коли від наро́ду ввійшов Він до дому, тоді учні Його запиталися в Нього про при́тчу. І Він їм відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззо́вні в люди́ну, — не може опога́нити її? Бо не входить до серця йому, але до живота́, і виходить назо́вні, очищуючи всяку ї́жу“. А далі сказав Він: „Що з люди́ни виходить, — те́ люди́ну опога́нює. Бо зсере́дини, із лю́дського серця виходять лихі думки́, розпуста, краді́ж, душогу́бства, пере́люби, зди́рства, лукавства, пі́дступ, безстидства, завидю́щеє око, богозневага, го́рдощі, бе́зум. Усе зле це виходить зсере́дини, — і люди́ну опога́нює!“ І встав Він, і звідти пішов у землю ти́рську й сидонську. І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись. Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому. А ця жінка греки́ня була́, родом сирофінікі́янка. Вона стала благати Його, щоб із дочки́ її де́мона вигнав. А Він їй сказав: „Дай, щоб перше наїлися діти, — не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щеня́там!“ А вона Йому в відповідь каже: „Так, Господи! Але навіть щеня́та їдять під столом від дитячих кришо́к“. І Він їй сказав: „За слово оце йди собі, — де́мон вийшов із твоєї дочки́!“ А коли вона в дім свій верну́лась, то знайшла, що дочка́ на постелі лежала, а демон вийшов із неї. І вийшов Він знов із країв ти́рських і сидо́нських, і́ подався шляхом на Сидо́н над море Галілейське, через око́лиці Десятимі́стя. І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав. І взяв Він його від наро́ду само́го, і вклав пальці Свої йому в ву́ха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика́. І, на небо спогля́нувши, Він зідхнув і промовив до нього: „Еффата́“ ; цебто: „Відкрийся!“ І відкрилися ву́ха йому, і путо його язика розв'яза́лось негайно, — і він став говорити вира́зно! А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповіда́ли. Та що більше наказував їм, то ще більш розголо́шували. І ду́же всі дивувалися та говорили: „Він добре все робить: глухим дає чути, а німим — говорити!“