Today's Readings

First Reading

Galatians 6:1-10

Браття, як люди́на й упаде́ в якій про́гріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом ла́гідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти! Носіть тягарі́ один о́дного, і так виконаєте зако́на Христового. Коли бо хто ду́має, що він що́сь, бувши ніщо́, сам себе той обманює. Нехай кожен досліджує ді́ло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу́, а не в іншому! Бо кожен не́стиме свій власний тяга́р! А хто сло́ва навчається, нехай ділиться всяким добром із навчаючим. Не обманюйтеся, — Бог осміяний бути не може. Бо що тільки люди́на посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для Духа, той від Духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не зну́джуймося, бо ча́су свого пожнемо́, коли не ослабнемо. Тож тому́, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!

First Reading

Jeremiah 52

Седекія був віку двадцяти й одного року, коли зацарював. А царював він в Єрусалимі одина́дцять років; ім'я́ ж його матері — Хамутал, дочка́ Єремії з Лівни. І робив він зло в Господніх очах, усе так, як робив був Єгояким. Бо через Господній гнів сталося це на Єрусалим та на Юду, аж поки Він не відкинув їх від Свого обличчя. А Седекія відпав від вавилонського царя. І сталося за дев'ятого року його царюва́ння, десятого місяця, десятого дня місяця прийшов Навуходоно́сор, цар вавилонський, він та все ві́йсько його, на Єрусалим, і розта́борилися проти нього, і побудува́ли проти нього ва́ла навко́ло. І ввійшло місто в облогу аж до одина́дцятого року царя Седекії. Четвертого місяця, дев'ятого дня місяця настав вели́кий голод у місті, і не було хліба для наро́ду кра́ю. І пробитий був про́лім у стіні міста, і всі вояки́ повтікали, і повихо́дили з міста вночі доро́гою брами між двома му́рами, що при царсько́му садку́, бо халдеї були при місті навко́ло. І пішли вони дорогою в степ. А халдейське ві́йсько погналося за царем, та й догнали Седекію в єрихонських степа́х, а все його військо розпоро́шилося від нього. І схопи́ли царя, і відвели́ його до царя вавилонського до Рівли в краю Хамата, і там його той засудив. І цар вавилонський порі́зав Седекіїних синів на оча́х його, а також Юдиних зверхників він порізав у Рівлі. А очі Седекії він ви́брав, і зв'язав його ланцюга́ми. І відвів його вавилонський цар до Вавилону, і посадив його до в'язни́ці аж до дня його смерти. А п'ятого місяця, десятого дня місяця, — це дев'ятнадцятий рік царя Навуходоно́сора, вавилонського царя, — прийшов до Єрусалиму Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, що ставав перед обличчям вавилонського царя. І він спали́в Господнього дома та дома царе́вого, і всі доми́ в Єрусалимі, і спалив кожного великого дома огнем. І мури навко́ло Єрусалиму порозбива́ло все халдейське ві́йсько, що було з начальником царсько́ї сторожі. А з бідно́ти народу та решту наро́ду, що позостався в місті, і перебі́жників, що перебігли до вавилонського царя, і решту про́стого люду повиганя́в Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі. А з бідноти кра́ю начальник царсько́ї сторожі позоста́вив де́кого за винарі́в та за рільникі́в. А мідяні стовпи́, що в Господньому домі, і підстави, і мідяне́ море, що в Господньому домі, халдеї полама́ли, і поне́сли всю їхню мідь до Вавилону. І го́рнята, і лопатки́, і но́жиці, і кропи́льниці, і ложки́, і ввесь мідяни́й по́суд, що ним служать, позабирали. І миски́, і кади́льниці, і кропи́льниці, і го́рнята, і свічники́, і ложки́, і жерто́вні миски, і що було золоте — забрав золото, а що срібне — срібло взяв начальник царсько́ї сторожі. Два стовпи́, одне море, дванадцять мідяни́х волів, що під підста́вами, що цар Соломон поробив був для Господнього дому, — не було й ваги для міді всіх цих речей! А стовпи́ — вісімнадцять ліктів високість одно́го стовпа́, і шнуро́к на дванадцять лі́ктів оточував його, а грубина́ його — чотири пальці, всере́дині поро́жнявий. І ма́ковиця на ньому — мідяна́, а високість однієї ма́ковиці — п'ять ліктів та мере́жка, і грана́тові я́блука на ма́ковиці навко́ло, усе мідь. І для другого стовпа́ — так само, і грана́тові я́блука. І було грана́тових я́блук дев'ятдеся́т і шість на кожну сто́рону, усіх грана́тових я́блук на мере́жці навко́ло — сто. І начальник царсько́ї сторожі взяв Сераю, головного священика, і Цефанію, другого священика, та трьох сторожі́в поро́га. А з міста взяв він одного е́внуха, що був начальником над військо́вими, та се́меро чоловіка з тих, що бачать царе́ве обличчя, що були зна́йдені в місті, і писаря, зверхника військо́вого відділу, що записував наро́д кра́ю до військо́вого відділу, і шістдеся́т чоловіка з наро́ду кра́ю, що знахо́дилися в місті. І позабирав їх Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, і відвів їх до вавилонського царя, до Рівли. І вдарив їх вавилонський цар, і позабива́в їх у Рівлі, у хаматовому кра́ї. І пішов Юда на вигна́ння з своєї землі! Оце той наро́д, що вигнав Навуходоно́сор: у сьомому році — три тисячі й двадцять і три юдеї. У вісімнадцятому році Навуходоносора вигнав він з Єрусалиму вісім сотень тридцять і дві душі. У році двадцятому й третьому вигнав Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, сім сотень сорок і п'ять душ юдеїв. Усіх душ — чотири тисячі й шість сотень. І сталося за тридцятого й сьомого року вигна́ння Єгояки́ма, Юдиного царя, дванадцятого місяця, двадцятого й п'ятого дня місяця, Евіл-Меродах, цар вавилонський, у році свого зацарюва́ння, зми́лувався над Єгояки́мом, Юдиним царем, і вивів його з дому ув'я́знення. І він говорив з ним добре, і поставив трона його понад трона царів, що були з ним у Вавилоні. І змінив в'язни́чну одежу його, і він за́вжди їв хліб перед ним по всі дні свого життя. А їжа його, їжа стала, видавалася йому від вавилонського царя, щоденне кожного дня, аж до дня його смерти, по всі дні його життя.

First Reading

Amos 7:10-17

І послав Амація, священик Бет-Елу, до Єровоама, царя Ізраїлевого, кажучи: „Амо́с змо́влюється на тебе серед Ізраїлевого дому, — не може земля змістити всіх його слів! Бо так говорить Амос: Євровоам помре від меча, а Ізраїль конче пі́де на вигна́ння з своєї землі!“ І сказав Амація до Амоса: „Яснови́дче, іди, утікай собі до Юдиного кра́ю, і їж там хліб, і там пророкуй. А в Бет-Елі вже більше не будеш пророкува́ти, бо він святиня царя та дім царства“. І відповів Амос і сказав до Амації: „Я не пророк, і не син я пророків, — я пастух та обро́блювач диких фіґо́вниць. І взяв мене Госпо́дь від отари, і промовив до мене Госпо́дь: Іди, пророкуй Моєму наро́дові Ізраїлеві! А тепер послухай Господнього слова: Ти кажеш: Не будеш пророкува́ти на Ізраїля, і не будеш пропові́дувати на Ісаків дім. Тому так промовляє Господь: Твоя жінка в місті буде блудли́ва, і сини твої та до́чки твої попа́дають від меча, а земля твоя буде поді́лена шнуром, і ти помреш на нечистій землі, а Ізраїль конче пі́де на вигна́ння з своєї землі!“

Morning Prayer — First Lesson

2 Kings 5

А Наама́н, нача́льник війська сирійського царя, був муж великий перед своїм паном, вельмиповажа́ний, бо через нього Господь дав перемогу Сирії. І був це муж дуже хоробрий, але прокаже́ний. А сирійці вийшли були́ о́рдами, і взяли́ до неволі з Ізраїлевого кра́ю малу́ дівчину, і вона услуго́вувала жінці Наамана. І сказала вона до своєї пані: „Ох, коли б пан мій побував у того пророка, що в Самарії, то він вилікував би його від прока́зи його!“ А Нааман прийшов, і доніс своєму панові, говорячи: „Отак і отак говорила та ді́вчина, що з Ізраїлевого кра́ю“. І сказав сирійський цар: „Тож піди, а я пошлю́ свого листа до Ізраїлевого царя“. І той пішов, і взяв із собою десять талантів срібла та шість тисяч шеклів золота, і десять змін оде́жі. І він приніс до Ізраїлевого царя такого листа: „Ось тепер, як при́йде оцей лист до тебе, то знай: ото послав я до тебе свого раба Наамана, а ти ви́лікуєш його від прока́зи його.“ І сталося, як Ізраїлів цар перечита́в цього листа, то роздер свої ша́ти й сказав: „Чи я Бог, щоб убивати чи лишати при житті, що той посилає до мене, щоб я ви́лікував чоловіка від прока́зи його? Тож зна́йте й дивіться — це він шукає проти мене за́чіпки“. І сталося, як почув Єлисей, Божий чоловік, що Ізраїлів цар роздер шати свої, то послав до царя, говорячи: „Нащо розде́р ти шати свої? Нехай той при́йде до мене, і пізнає, що є пророк ув Ізраїлі!“ І прибув Нааман зо своїми кі́ньми та з колесни́цею своєю, і став при вході Єлисеєвого дому. І послав Єлисей до нього посла, говорячи: „Іди, і ви́миєшся сім раз у Йорда́ні, і вигоїться тіло твоє тобі, — й очи́стишся“. І розгнівася Нааман, і пішов і сказав: „Ось я подумав був: він ви́йде до мене, і стане, і закличе Ім'я́ Господа, Бога свого, і покладе́ свою́ руку на те місце, і вилікує прокаже́ного... Чи ж не ліпші Авана та Парпар, дама́ські річки́, від усіх Ізраїлевих вод? Чи не міг я ви́митися в них, і стати чистим?“ І повернувся він, і пішов у гніві. І підійшли його раби, і говорили до нього, і сказали: „Батьку мій, коли б велику річ говорив тобі той пророк, чи ж ти не зробив би? А що ж, коли він сказав тобі тільки: Умийся — і будеш чистий!“ І зійшов він, і зану́рився в Йорда́ні сім раз, за словом Божого чоловіка. І сталося тіло його, як тіло мало́го хлопця, — і став він чистий!... І верну́вся до Божого чоловіка він та ввесь та́бір його. І прийшов він, і став перед ним та й сказав: „Оце пізнав я, що на всій землі нема Бога, а тільки в Ізраїлі! А тепер візьми́ дару́нка від свого раба“. Та Єлисей відказав: „Як живий Господь, що стою́ перед лицем Його, — я не візьму́!“ А той сильно просив його взяти, та він відмо́вився. І сказав Наама́н: „А як ні, то нехай буде да́но твоєму рабові землі, скільки понесу́ть два мули, бо твій раб не буде вже прино́сити цілопа́лення та жертву іншим богам, а тільки Господе́ві! Тільки оцю річ нехай про́стить Господь твоєму рабові: коли мій пан при́йде до Ріммонового дому, щоб там поклоня́тися, і опира́тиметься на мою руку, то й я схилю́ся в Ріммоновім домі. Коли я кла́нятимуся в Ріммоновім домі, то нехай про́стить Госпо́дь твоєму рабові цю річ!“ А той відказав: „Іди з миром!“ І відійшов від нього на невелику ві́дстань. І сказав Ґеха́зі, слуга Єлисея, чоловіка Божого: „Ось мій пан стримав цього сирі́янина Наамана, щоб нічого не взяти з руки його, що він приніс. „Як живий Господь, — побіжу́ за ним і візьму́ щось від нього!“ І погнався Ґеха́зі за Наама́ном. І побачив Нааман бігуна за собою, і зіскочив із воза навпроти нього й сказав: „Чи все гаразд?“ А той відказав: „Гаразд! Пан мій послав мене, говорячи: Ось тепер прийшли до мене з Єфремових гір двоє юнакі́в, пророчі сини. Дай їм талант срібла та дві зміні одежі!“ А Нааман відказав: „Будь ласкав, — візьми два тала́нти!“ І він упро́шував його. І зав'язав він два тала́нти срібла в дві то́рбі, та дві змі́ні одежі, і дав своїм слу́гам, а вони поне́сли перед ним. І прийшов він до згі́р'я, і взяв з їхньої руки, і вмістив у домі, а тих людей відпустив, і вони пішли. А він прийшов та й став перед паном своїм. І сказав до нього Єлисей: „Звідки ти, Ґеха́зі?“ А той відказав: „Нікуди не ходи́в твій раб, — ані туди, ані сюди“... І сказав Єлисей до нього: „Чи моє серце не ходило з тобою, коли оберну́вся той муж зо свого воза назу́стріч тобі? Чи час бра́ти срібло та бра́ти одежі, і оливки, і виноградинка, і худобу дрібну́ та худобу велику, і рабів, і невільниць? Тож Нааманова прока́за нехай прилі́питься до тебе та до насіння твого навіки!“ І той вийшов від нього прокаже́ний, побілівши, як сніг!

Epistle

Galatians 5:16-24

І кажу́: ходіть у Дусі, — і не вчи́ните пожадливости тіла, бо тіло бажає противного Духові, а Дух противного тілу, і супротивні вони один о́дному, щоб ви чинили не те, чого хочете. Коли ж Дух вас провадить, то ви не під Зако́ном. Учинки тіла явні, то є: пере́люб, нечистість, розпу́ста, ідолослу́ження, ча́ри, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, за́видки, п'я́нство, гу́лянки й подібне до цього. Я про це попере́джую вас, як і попереджа́в був, що хто чинить таке, не вспадку́ють вони Царства Божого! А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, ла́гідність, до́брість, вірність, тихість, здержливість: — Зако́ну нема на таких! А ті, що Христові Ісусові, розп'яли́ вони тіло з пожадли́востями та з по́хотями.

First Reading

Job 18

І заговорив шух'янин Білда́д та й сказав: „Як довго ви бу́дете па́стками класти слова́? Розміркуйте, а по́тім собі погово́римо! Чому́ порахо́вані ми, як худоба? Чому в ваших оча́х ми безумні? О ти, що розша́рпуєш душу свою в своїм гніві, — чи для те́бе земля опусті́є, а скеля осу́неться з місця свого́? Таж світи́льник безбожних пога́сне, і не буде світи́тися і́скра огню́ його: його світло стемні́є в наме́ті, і згасне на ньому світильник його, стануть тісні́ кроки сили його́, і вдарить його власна рада! Бо він ки́нений в па́стку ногами своїми, і на ґраті він буде ходити: пастка схо́пить за сто́пу його́, змі́цниться сітка на ньому, — на нього захо́ваний шнур на землі, а па́стка на нього — на сте́жці. Страхіття жаха́ють його звідусі́ль, і женуться за ним по сліда́х. Його сила голодною буде, а нещастя при боці його пригото́влене. Його шкіра пої́джена буде хворобою, поїсть члени його перворо́джений смерти. Віді́рвана буде безпе́ка його від наме́ту його, а Ти до царя жахів його приведе́ш... Він перебуває в наметі своє́му, який не його, на мешка́ння його буде ки́нена сірка. Здо́лу посо́хнуть коріння його, а згори́ — його ві́ття зів'я́не. Його пам'ять загине з землі, а на вулиці йме́ння не буде йому. Зажену́ть його з світла до те́мряви, і ввесь світ проганяє його. У нього немає в наро́ді наща́дка, ні внука, і немає оста́нку в місцях його ме́шкання. На згадку про день його остовпіва́ли останні, за воло́сся ж хапа́лись давні́ші... Ось такі то мешка́ння неправедного, і це місце того, хто Бога не знає!“

Morning Prayer — Second Lesson

Acts 28

А коли врятувалися ми, то довідалися, що о́стрів той зветься Мелі́та. Тубі́льці ж нам виявили надзвичайну лю́дяність, бо вони запалили огонь, — ішов бо дощ і був холод, — і прийняли́ нас усіх. Як Павло ж назбирав купу хмизу та й покла́в на огонь, змія́ вискочила через жар, — і почепилась на руку йому. Як тубільці ж угледіли, що змія́ почепилась на руку йому, зачали́ говори́ти один о́дному: „Либонь цей чоловік душогуб, що йому, від моря врятованому, По́мста жити не дозволила!“ Він струснув ту звірюку в огонь, — і ніякої шко́ди не зазнав! А вони сподівалися, що він спухне або впаде́ мертвий уми́ть. Коли ж довго чекали того та побачили, що нія́кого лиха не сталося з ним, думку змінили й казали, що він бог. Навкруги ж того місця знахо́дились до́бра начальника о́строва, на ім'я́ Пу́блія, — він прийняв нас, і три дні ласка́во гости́в. І сталось, що Пу́бліїв ба́тько лежав, слабий на пропа́сницю та на черві́нку. До нього Павло ввійшов і помолився, і, руки на нього поклавши, уздоро́вив його. Якже трапилось це, то й інші на о́строві, що мали хвороби, прихо́дили та вздоровля́лись. Вони нас вшанували й великими по́честями, а як ми від'їжджали, понаклада́ли, чого було треба. А по трьох місяцях ми відпливли́ на олександрійському кораблі, що мав знака братів Діоску́рів, і що на о́строві він перези́мував. І, як ми допливли́ в Сіраку́зи, пробули там три дні. А звідти, пливучи́ понад берегом, прибули́ ми до Ре́ґії, а що вітер південний повіяв за день, то другого дня прибули в Путео́лі, де знайшли ми братів, вони ж нас ублагали сім день позостатися в них. І ось так прибули́ ми до Риму. А звідти брати, прочувши про нас, назустріч нам вийшли аж до Аппіфо́ру та до Тритаве́рни. Побачивши їх, Павло дякував Богові та посмілі́шав. А коли прибули́ ми до Риму, Павло́ві дозволено жити осібно, ураз із вояко́м, що його сторожи́в. І сталось, по трьох днях Павло скликав знатніших з юдеїв. Як зійшлися ж вони, він промовив до них: „Мужі-браття! Не вчинив я нічого проти люду чи звича́їв отцівських, та проте́ мене ви́дано з Єрусалиму ув'я́зненого в руки римля́н. Вони мене вислухали та й хотіли пустити, бож провини смертельної ні однієї в мені не було́. Та юдеї противилися, тому змушений був я відкли́катися на суд ке́сарів, але не для того, щоб наро́д свій у чо́мусь оска́ржити. Тож із цієї причини покликав я вас, щоб побачити й порозмовляти, — бо то за надію Ізраїлеву я обку́тий цими кайда́нами“. А вони відказали йому: „Не оде́ржали ми ні листів із Юдеї про тебе, ані жоден із братів не прийшов, і не звістив, і не казав чого злого про тебе. Але прагнемо ми, щоб почути від тебе, яку думку ти маєш, бо відо́мо про секту цю нам, що їй скрізь спротивляються“ А коли вони визначили йому день, то дуже багато прийшло їх до нього в госпо́ду. А він їм від ра́нку до вечора розповідав, та про Божеє Царство свідо́цтва давав, і переконував їх про Ісуса Зако́ном Мойсея й Пророками. І одні вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили. Вони між собою незгідні були́ й повихо́дили, як промовив Павло одне слово, що добре прорік Дух Святий отцям нашим через пророка Ісаю, промовляючи: „Піди до наро́ду цього та й скажи: Ви вухом почуєте, та розуміти не бу́дете, дивитися бу́дете оком, але не побачите! Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують на ву́ха вони, і зажмурили очі свої, щоб якось не побачити очима, і не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Тож нехай для вас буде відо́ме, що послано Боже спасіння оце до поган, — і почують вони!“ Як промовив він це, розійшлися юдеї, велику суперечку провадивши поміж собою. І ці́лих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто прихо́див до нього, і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборо́нно навчав про Господа Ісуса Христа!

Responsorial Psalm

Psalm 90

Gospel

Matthew 6:24-33

Ніхто двом панам служити не може, — бо або одно́го знена́видить, а дру́гого буде любити, або буде трима́тись одно́го, а другого зне́хтує. Не можете Богові служити й мамо́ні. Через те вам кажу́: Не журіться про життя́ своє́ — що́ будете їсти та що́ будете пити, ні про тіло своє, — у що́ зодягне́теся. Чи ж не більше від їжі життя́, а від одягу тіло? Погляньте на птахі́в небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли жу́риться, зможе дода́ти до зро́сту свого бодай ліктя одно́го? І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові́ ліле́ї, як зроста́ють вони, — не працюють, ані не пряду́ть. А Я вам кажу́, що й сам Соломо́н у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову́ ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до пе́чі вкидається, Бог отак зодягає, — скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться, кажучи: Що́ ми будемо їсти, чи: Що́ будемо пити, або: У що́ ми зодя́гнемось? Бож усьо́го того́ погани шука́ють; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й праведности Його́, — а все це́ вам додасться.

Responsorial Psalm

Psalm 82

Responsorial Psalm

Psalm 92

Responsorial Psalm

Psalm 91

Evening Prayer — First Lesson

2 Kings 6:1-24

І сказали пророчі сини до Єлисея: „Ось те місце, де ми сидимо перед тобою, затісне́ для нас. Ходім аж до Йорда́ну, і візьмі́мо звідти кожен по одній дереви́ні, і зробимо собі місце, щоб сидіти там“. А він сказав: „Ідіть“. І сказав один: „Будь же ласка́вий, і ходи зо своїми рабами!“ А він сказав: „Я піду́“. І пішов він із ними, і вони прийшли до Йорда́ну, і руба́ли дерево. І сталося, коли один вали́в дереви́ну, то впала сокира до води. А той скрикнув і сказав: „Ох, пане мій, таж вона пози́чена!“ І сказав Божий чоловік: „Куди вона впала?“ А той показав йому те місце. І він відрубав кусок дерева й кинув туди, — і ви́пливла сокира! І він сказав: „Витягни собі!“ А той простя́г свою руку і взяв. Сирійський цар воював з Ізраїлем. І радився він зо слу́гами своїми, говорячи: „На такому то й такому то місці буде моє таборува́ння“. А Божий чоловік послав до Ізраїлевого царя, говорячи: „Стережися перехо́дити оце місце, бо там схо́дяться сирі́яни!“ І послав Ізраїлів цар до того місця, про яке говорив йому Божий чоловік та остеріга́в його; і він стері́гся там не раз і не два. І сильно занепоко́їлося серце сирійського царя про ту річ, і він покликав своїх слуг та й сказав до них: „Чи не розповісте́ мені, хто з наших зраджує перед Ізраїльським царем?“ І сказав один з його слуг: „Ні, пане мій ца́рю, це не наш, а це Єлисей, той пророк, що в Ізраїлі, доно́сить Ізраїлевому цареві ті слова, що ти гово́риш у спальні своїй!“... А він відказав: „Ідіть, і подивіться, де́ він, — і я пошлю́ й візьму́ його!“ І доне́сено йому, кажучи: „Ось він у Дотані!“ І послав він туди коні, і колесни́ці та ві́йсько. І прийшли вони вночі й оточили те місто. А слуга Божого чоловіка встав рано і вийшов, аж ось ві́йсько ото́чує місто, і коні, і колесни́ці! І сказав його слуга до нього: „Ох, пане мій, що́ бу́демо робити?“ А той відказав: „Не бійся, бо ті, що з нами, численні́ші від тих, що з ними“. І молився Єлисе́й і говорив: „Господи, розкрий йому очі, і нехай він побачить!“ І відкрив Господь очі того слуги́, і він побачив, аж ось гора́ повна ко́ней та огняни́х колесни́ць навко́ло Єлисе́я!... І зійшли сирійці до ньо́го, а Єлисей помолився до Господа й сказав: „Удар цей люд сліпото́ю!“ І Він ударив їх сліпото́ю за Єлисеєвим словом... І сказав до них Єлисей: „Це не та доро́га й не те місто. Ідіть за мною, й я проведу́ вас до того чоловіка, якого ви шукаєте“. І він завів їх у Самарі́ю. І сталося, як прийшли вони до Самарії, то Єлисей сказав: „Го́споди, відкрий оці очі, і нехай вони побачать!“ І Господь відкрив їхні очі, і вони побачили, — аж ось вони в сере́дині Самарії!... І сказав Ізраїлів цар до Єлисея, коли побачив їх: „Чи побити їх, чи побити, мій ба́тьку?“ А той відказав: „Не вбивай! Чи ти повбиваєш тих, кого ти взяв до неволі своїм мече́м та своїм списо́м? Поклади хліб та воду перед ними, і нехай вони їдять та п'ють, і нехай ідуть до свого пана“. І справив цар для них велику гости́ну, і вони їли й пили; і він відпустив їх, і вони пішли до свого пана. І сирійські о́рди вже більш не вхо́дили до Ізраїлевого Кра́ю. І сталося по тому, і зібрав Бен-Гадад, сирійський цар, увесь свій та́бір, і він зійшов і облі́г Самарію.

Second Reading

Philemon 1

Павло, в'я́зень Христа Ісуса, та брат Тимофій, улю́бленому Филимо́нові й співробі́тникові нашому, і сестрі любій Апфі́ї, і співвойо́вникові нашому Архи́пові, і Церкві домашній твоїй: благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! Я за́всіди дякую Богові моє́му, коли тебе згадую в молитвах своїх. Бо я чув про любов твою й віру, яку маєш до Господа Ісуса, і до всіх святих, щоб спільність віри твоєї дія́льна була в пізна́нні всякого добра, що в нас для Христа. Бо ми маємо радість велику й потіху в любові твоїй, серця́ бо святих заспоко́їв ти, брате. Через це, хоч я маю велику відвагу в Христі подавати нака́зи тобі про потрібне, але більше з любови благаю я, як Павло, стари́й, тепер же ще й в'язень Христа Ісуса. Благаю тебе про сина свого, про Они́сима, що його породив я в кайда́нах своїх. Колись то для тебе він був непотрібний, тепер же для тебе й для мене він дуже потрібний. Тобі я вертаю його, того, хто є неначе серце моє. Я хотів був тримати його при собі, щоб він замість тебе мені послужив у кайда́нах за Єва́нгелію, та без волі твоєї нічо́го робити не хотів я, щоб твій добрий учинок не був ніби ви́мушений, але добровільний. Бо може для того він був розлучився на час, щоб навіки прийняв ти його, і вже не як раба, але вище від раба, — як брата улю́бленого, особливо для мене, а тим більше для тебе, — і за ті́лом, і в Го́споді. Отож, коли маєш за друга мене, то прийми його, як мене. Коли ж він чим скри́вдив тебе або винен тобі, — полічи це мені. Я, Павло, написав це рукою своєю: „Я віддам“, щоб тобі не казати, що ти навіть само́го себе мені винен. Так, брате, — нехай я оде́ржу те, що від тебе прохаю в Го́споді. Заспокой моє серце в Христі! Пересвідчений я про слухня́ність твою, і тобі написав оце, відаючи, що ти зробиш і більше, ніж я говорю́. А ра́зом мені приготуй і поме́шкання, бо наді́юся я, що за ваші моли́тви я буду дарований вам. Вітає тебе Епафра́с, мій співв'я́зень у Христі Ісусі, Ма́рко, Ариста́рх, Дима́с, Лука́, — мої співробі́тники. Благода́ть Господа Ісуса Христа з вашим духом! Амі́нь.

Second Reading

Hebrews 12

Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тяга́р та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перете́рпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого. Тож подумайте про Того, хто перете́рпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх. Ви ще не змага́лись до крови, борю́чись проти гріха, і забули на́гад, що говорить до вас, як синів: „Мій сину, — не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоря́є тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає“! Коли те́рпите кару, то ро́бить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що ба́тько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з пере́любу, а не сини. А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, — і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні кори́тися ми Отцеві ду́хів, щоб жити? Ті нас за короткого ча́су карали, як їм до вподоби було́, Цей же на ко́ристь, щоб ми стали учасниками Його святости. Усяка кара в тепе́рішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для на́вчених нею приносить ми́рний плід праведности! Тому́ то „опущені руки й коліна знемо́жені ви́простуйте“, і „чиніть прості стежки́ ногам вашим“, щоб кульгаве не збо́чило, але краще ви́правилось. Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа. Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благода́ті, щоб „не виріс який гіркий корінь і не наробив непоко́ю“, і щоб багато-хто не опога́нились тим. Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє перворі́дство віддав за поживу саму́. Бо знаєте ви, що й після, як схотів він успадкува́ти благослове́ння, відкинутий був, — не знайшов бо був можливости до покая́ння, хоч його з слі́зьми шукав. Бо ви не приступили до гори дотика́льної та до палю́чого огню, і до хмари, і до те́мряви, та до бурі, і до сурмо́вого звуку, і до голосу слів, що його ті, хто чув, просили, щоб більше не мовилось слово до них. Не могли бо вони того витримати, що наказано: „Коли й звірина́ до гори доторкне́ться, то буде камінням побита“. І таке страшне́ те видіння було́, що Мойсей проказав: „Я боюся й тремчу́!“ Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч анголів, і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх — до Бога, і до духів удоскона́лених праведників, і до Посере́дника Ново́го Заповіту — до Ісуса, і до покро́плення крови, що краще промовляє, як А́велева. Глядіть, не відверта́йтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає, що голос Його захитав тоді землю, а тепер обіцяв та каже: „Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом“. А „ще раз“ визначає заміну захитаного, як ство́реного, щоб зосталися ті, хто непохитний. Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благода́ть, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо стра́хом. Бо наш Бог — то „палю́чий огонь“!

Second Reading

Acts 16:16-40

І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служни́ця одна, що мала віщу́нського духа, яка ворожби́тством давала великий прибу́ток панам своїм. Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“ І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім'я́ Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“ І того ча́су той вийшов. А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х. Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують, і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“. І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти. І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг. Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди. А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх. І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли. Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені. А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“ Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили. І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“ А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“. І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його. І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні. І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога. А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“ І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“ А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“ Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони. І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли. І, вийшовши з в'язниці, прибули́ вони до Лі́дії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.

Second Reading

Titus 2:1-8

А ти говори, що відповідає здоровій науці. Щоб старі чоловіки твере́зі були, поважні, помірковані, здорові у вірі, у любові, у терпеливості. Щоб старі жінки́ в своїм стані так само були, як належить святим, — не обмо́вниці, не відда́ні п'янству, навчали добра, щоб навчали жіно́к молодих любити своїх чоловіків, любити дітей, щоб були помірковані, чисті, господа́рні, добрі, слухня́ні своїм чоловікам, щоб не зневажалося Боже Слово. Так само благай юнакі́в, щоб були помірковані. У всім сам себе подавай за зразка добрих діл, у навча́нні непорушеність, повагу, слово здорове, неосу́дливе, щоб противник був засоромлений, не мавши нічого лихого казати про нас.

Gospel

Mark 15

А первосвященики з ста́ршими й книжниками, та ввесь синедріо́н, зараз уранці, нараду вчинивши, зв'язали Ісуса, повели́ та й Пилатові видали. А Пила́т запитався Його: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він йому в відповідь каже: „Сам ти кажеш“. А первосвященики мі́цно Його винува́тили. Тоді Пилат зно́ву Його запитав і сказав: „Ти нічого не відповідаєш? Дивись, — як багато проти Тебе свідку́ють!“ А Ісус більш нічого не відповідав, так що Пилат дивувався. На свято ж він їм відпускав був одно́го із в'я́знів, котро́го просили вони. Був же один, що звався Вара́вва, ув'я́знений ра́зом із повста́нцями, які за повста́ння вчинили були душогубство. Коли ж на́товп зібрався, він став просити Пила́та зробити, як він за́вжди робив їм. Пилат же сказав їм у відповідь: „Хочете, — відпущу́ вам Царя Юдейського?“ Бо він знав, що Його через за́здрощі видали первосвященики. А первосвященики на́товп підмовили, щоб краще пустив їм Вара́вву. Пилат же промовив знов їм у відповідь: „А що ж я чинитиму з Тим, що Його ви Юдейським Царем називаєте?“ Вони ж стали кричати знов: „Розіпни́ Його!“ Пилат же сказав їм: „Яке ж зло вчинив Він?“ А вони ще сильніше кричали: „Розіпни́ Його!“ Пилат же хотів догодити наро́дові, — і відпустив їм Вара́вву. І видав Ісуса, збичува́вши, щоб ро́зп'ятий був. Вояки ж повели́ Його до сере́дини двору, цебто в преторій, і цілий відділ скликають. І вони зодягли Його в багряни́цю і, сплівши з терни́ни вінка, поклали на Нього. І вітати Його зачали́: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І трости́ною по голові Його били, і плювали на Нього. І навколішки кидалися та вклонялись Йому. І коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього багряни́цю, і наділи на Нього одежу Його. І Його повели́, щоб розп'я́сти Його. І одного перехо́жого, що з поля вертався, Си́мона Кіріне́янина, батька Олександра та Ру́фа, змусили, щоб хреста Йому ніс. І Його привели́ на місце Голго́фу, що значить „Черепо́вище“. І давали Йому пити вина, із ми́ррою змішаного, але Він не прийня́в. І Його розп'яли́, і „поділили одежу Його, кинувши же́реб про неї“, хто що ві́зьме. Була́ ж третя година, як Його розп'яли́. І був написаний на́пис провини Його: „Цар Юдейський“. Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників, — одно́го право́руч, і одно́го ліво́руч Його. І збулося Писа́ння, що каже: „До злочи́нців Його зарахо́вано!“ А хто побіч прохо́див, то Його лихосло́вили, „голова́ми своїми хитали“ й казали: „Отак! Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, — зійди із хреста, та спаси Самого Себе!“ Теж і первосвященики з книжниками глузува́ли й один до одного казали: „Він інших спасав, — а Самого Себе не може спасти! Христос, Цар Ізраїлів, — нехай зі́йде тепер із хреста, щоб побачили ми та й увірували“. Навіть ті, що ра́зом із Ним були ро́зп'яті, насміхалися з Нього. А як шоста година настала, то аж до години дев'ятої те́мрява стала по ці́лій землі. О годині ж дев'ятій Ісус скрикнув голосом гучни́м та й вимовив: „Елої́, Елої́, — лама́ савахта́ні“, що в перекладі значить: „Боже Мій, Боже Мій, — на́що Мене Ти покинув?“ Дехто ж із тих, що стояли навколо, це почули й казали: „Ось Він кличе Іллю́!“ А один із них побіг, намочив губку о́цтом, настроми́в на трости́ну, і давав Йому пити й казав: „Чекайте, побачим, — чи при́йде Ілля́ Його зняти!“ А Ісус скрикнув голосом гучни́м, — і духа віддав! І в храмі завіса розде́рлась надво́є, — від ве́рху аж додолу. А сотник, що насу́проти Нього стояв, як побачив, що Він отак духа віддав, то промовив: „Чоловік Цей був справді Син Божий!“ Були ж і жінки́, що дивились здалека, між ними Марі́я Магдали́на, і Марія, мати Якова Молодшого та Йосі́ї, і Саломі́я, що вони, як Він був у Галілеї, ходили за Ним та Йому прислуго́вували; і інших багато, що до Єрусалиму прийшли з Ним. А коли настав вечір, — через те, що було́ Пригото́влення, цебто перед суботою, — прийшов Йо́сип із Аримате́ї, радник поважний, що сам сподівавсь Царства Божого, і сміливо ввійшов до Пилата, — і просив тіла Ісусового. А Пила́т здивувався, щоб Він міг уже вмерти. І, покликавши сотника, запитався його, чи давно вже Розп'я́тий помер. І, дізнавшись від сотника, він подарував тіло Йо́сипові. А Йо́сип купив полотно, і, знявши Його, обгорнув полотном та й покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений. І каменя привалив до моги́льних дверей. Марія ж Магдали́на й Марія, мати Йосієва, дивилися, де́ ховали Його.

Evening Prayer — Second Lesson

Jude 1

Юда, раб Ісуса Христа, а брат Якова, — покликаним, улю́бленим у Бозі Отці та збереженим Ісусом Христом: милість вам, і мир, і любов хай примно́житься! Улюблені, всяке дбання́ чинивши писати до вас про наше спільне спасі́ння, я признав за потрібне писати до вас, благаючи боротись за віру, раз дану святим. Бо крадькома́ повхо́дили деякі люди, на цей о́суд віддавна призначені, безбожні, що благода́ть нашого Бога оберта́ють у розпусту, і відкидаються єдиного Владики і Господа нашого — Ісуса Христа. А я хо́чу нагадати вам, що раз усе знаєте, що Госпо́дь ви́зволив людей від землі єгипетської, а згодом вигубив тих, хто не вірував. І анголі́в, що не зберегли початкового стану свого, але кинули жи́тло своє, Він зберіг у вічних кайда́нах під те́мрявою на суд великого дня. Як Содо́м і Гомо́рра та міста́ коло них, що таким самим способом чинили пере́люб та ходили за іншим тілом, поне́сли кару вічного огню, і поставлені в при́клад, — так само буде й цим снови́дам, що опоганюють тіло, пого́рджують вла́дами, зневажають слави. І сам арха́нгол Михаїл, коли сперечався з дияволом і говорив про Мойсеєве тіло, не нава́жився винести суду зневажливого, а сказав: „Хай Господь доко́рить тобі!“ А ці зневажають, чого не знають; а що знають із природи, як німа звірина́, то й у тому псуються. Горе їм, бо пішли вони дорогою Каїновою, і попали в обману Валаа́мової заплати, і загинули в бунті Коре́я! Вони скелі підводні на ваших вече́рях любови, бо з вами без стра́ху їдять та себе попаса́ють; хмари безводні, що носяться вітром; осінні дере́ва безплідні, двічі померлі, ви́корінені; люті хвилі мо́рські, що з піною викидають власний сором; зорі блудні́, що для них морок те́мряви береже́ться повік. Про них же звіщав був Ено́х, сьомий від Ада́ма, і казав: „Ось іде Госпо́дь зо Своїми десятками тисяч святих, щоб суд учинити над усіма́, і винуватити всіх безбожних за всі вчинки безбожности їхньої, що безбожно нако́їли, та за всі жорстокі слова, що їх говорили на Нього безбожні грішники“. Це ре́мствувачі, незадоволені з долі своєї, що ходять у своїх пожадливостях, а уста їхні говорять чванли́ве; вони вихваляють особи для зи́ску! А ви, улюблені, згадуйте слова́, що їх давніше казали апо́столи Господа нашого Ісуса Христа, які вам говорили: „За останнього ча́су будуть глузії́, що ходитимуть за своїми пожадливостями та безбожністю“. Це ті, хто відлу́чується від єдности, тілесні, що духа не мають. А ви, улюблені, будуйте себе найсвятішою вашою вірою, моліться у Дусі Святім, бережіть себе сами́х у Божій любові, і чекайте милости Господа на́шого Ісуса Христа для вічного життя. І до одних, хто вагається, будьте милости́ві, спасайте і виривайте з огню, а до інших будьте милосердні зо стра́хом, і нена́видьте навіть одежу, опоганену від тіла! А Тому́, Хто може вас зберегти від упадку, і поставити перед Своєю славою непорочними в радості, Єдиному премудрому Богові, Спасителеві нашому через Ісуса Христа, Господа нашого, слава, могутність, сила та вла́да перше всього віку, і тепер, і на всі віки! Амі́нь.

Gospel

Matthew 5:38-48

Ви чули, що сказано: „Око за око, і зуб за зуба“. А Я вам кажу́ не проти́витись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку́ твою, — підстав йому й другу. А хто хоче тебе позива́ти й забрати сорочку твою, — віддай і плаща йому. А хто силувати тебе бу́де відбу́ти подорожнє на милю одну, — іди з ним навіть дві. Хто просить у тебе — то дай, а хто хоче пози́чити в тебе — не відве́ртайсь від нього. Ви чули, що сказано: „Люби свого ближнього, і нена́видь свого ворога“. А Я вам кажу́: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто нена́видить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує схо́дитн сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й ми́тники роблять? І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що́ ж особливого робите? Чи й пога́ни не чинять отак? Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!

Gospel

Matthew 20:17-28

Побажавши ж піти до Єрусалиму, Ісус взяв осібно Дванадцятьо́х, і на дорозі їм сповістив: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, — і первосвященикам і книжникам ви́даний буде Син Лю́дський, — і засудять на смерть Його. І поганам Його вони видадуть — на нару́гу та на катува́ння, і на розп'яття́, — але третього дня Він воскресне!“ Тоді приступила до Нього мати синів Зеведеєвих, і вклонилась, і просила від Нього чогось. А Він їй сказав: „Чого хочеш?“ Вона каже Йому́: „Скажи, щоб оби́два сини мої ці сіли в Царстві Твоїм — право́руч один, і ліво́руч від Тебе один“. А Ісус відповів і сказав: „Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її питиму (або христи́тися хрищенням, що я ним хрищу́ся )?“ „Вони кажуть Йому: „Можемо“. Він говорить до них: „Ви питимете Мою чашу (і бу́дете христитися хрищенням, що Я ним хрищуся). А сидіти право́руч Мене та ліво́руч — не Моє це давати, а кому від Мого Отця те вгото́вано“. Як почули це де́сятеро, стали гніватися на обох тих братів. А Ісус їх покликав і промовив: „Ви знаєте, що князі наро́дів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але́ хто великим із вас хоче бути, — хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, — нехай буде він вам за раба. Так само й Син Лю́дський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!

Gospel

Mark 6

І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його. Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його? Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“. І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в. І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав. І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами. І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес, а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“. І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти. А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“ І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися. І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли. І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього. Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків. А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“ Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею. Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“ А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́. Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні, і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“ І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“ Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“. І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“ І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити. І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову. І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері. А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його. І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили. І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись. І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного. І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати. І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня. Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“. А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“ А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“. І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного. І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т. І Він узяв п'ять хлібів та дві риби, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві риби на всіх поділив. І всі їли й наїлися! А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка! І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д. І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру. А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі. Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути. А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати, бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“ І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі, бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе. Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили. І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його, і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є. І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!