Today's Readings

First Reading

Jeremiah 52

Седекія був віку двадцяти й одного року, коли зацарював. А царював він в Єрусалимі одина́дцять років; ім'я́ ж його матері — Хамутал, дочка́ Єремії з Лівни. І робив він зло в Господніх очах, усе так, як робив був Єгояким. Бо через Господній гнів сталося це на Єрусалим та на Юду, аж поки Він не відкинув їх від Свого обличчя. А Седекія відпав від вавилонського царя. І сталося за дев'ятого року його царюва́ння, десятого місяця, десятого дня місяця прийшов Навуходоно́сор, цар вавилонський, він та все ві́йсько його, на Єрусалим, і розта́борилися проти нього, і побудува́ли проти нього ва́ла навко́ло. І ввійшло місто в облогу аж до одина́дцятого року царя Седекії. Четвертого місяця, дев'ятого дня місяця настав вели́кий голод у місті, і не було хліба для наро́ду кра́ю. І пробитий був про́лім у стіні міста, і всі вояки́ повтікали, і повихо́дили з міста вночі доро́гою брами між двома му́рами, що при царсько́му садку́, бо халдеї були при місті навко́ло. І пішли вони дорогою в степ. А халдейське ві́йсько погналося за царем, та й догнали Седекію в єрихонських степа́х, а все його військо розпоро́шилося від нього. І схопи́ли царя, і відвели́ його до царя вавилонського до Рівли в краю Хамата, і там його той засудив. І цар вавилонський порі́зав Седекіїних синів на оча́х його, а також Юдиних зверхників він порізав у Рівлі. А очі Седекії він ви́брав, і зв'язав його ланцюга́ми. І відвів його вавилонський цар до Вавилону, і посадив його до в'язни́ці аж до дня його смерти. А п'ятого місяця, десятого дня місяця, — це дев'ятнадцятий рік царя Навуходоно́сора, вавилонського царя, — прийшов до Єрусалиму Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, що ставав перед обличчям вавилонського царя. І він спали́в Господнього дома та дома царе́вого, і всі доми́ в Єрусалимі, і спалив кожного великого дома огнем. І мури навко́ло Єрусалиму порозбива́ло все халдейське ві́йсько, що було з начальником царсько́ї сторожі. А з бідно́ти народу та решту наро́ду, що позостався в місті, і перебі́жників, що перебігли до вавилонського царя, і решту про́стого люду повиганя́в Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі. А з бідноти кра́ю начальник царсько́ї сторожі позоста́вив де́кого за винарі́в та за рільникі́в. А мідяні стовпи́, що в Господньому домі, і підстави, і мідяне́ море, що в Господньому домі, халдеї полама́ли, і поне́сли всю їхню мідь до Вавилону. І го́рнята, і лопатки́, і но́жиці, і кропи́льниці, і ложки́, і ввесь мідяни́й по́суд, що ним служать, позабирали. І миски́, і кади́льниці, і кропи́льниці, і го́рнята, і свічники́, і ложки́, і жерто́вні миски, і що було золоте — забрав золото, а що срібне — срібло взяв начальник царсько́ї сторожі. Два стовпи́, одне море, дванадцять мідяни́х волів, що під підста́вами, що цар Соломон поробив був для Господнього дому, — не було й ваги для міді всіх цих речей! А стовпи́ — вісімнадцять ліктів високість одно́го стовпа́, і шнуро́к на дванадцять лі́ктів оточував його, а грубина́ його — чотири пальці, всере́дині поро́жнявий. І ма́ковиця на ньому — мідяна́, а високість однієї ма́ковиці — п'ять ліктів та мере́жка, і грана́тові я́блука на ма́ковиці навко́ло, усе мідь. І для другого стовпа́ — так само, і грана́тові я́блука. І було грана́тових я́блук дев'ятдеся́т і шість на кожну сто́рону, усіх грана́тових я́блук на мере́жці навко́ло — сто. І начальник царсько́ї сторожі взяв Сераю, головного священика, і Цефанію, другого священика, та трьох сторожі́в поро́га. А з міста взяв він одного е́внуха, що був начальником над військо́вими, та се́меро чоловіка з тих, що бачать царе́ве обличчя, що були зна́йдені в місті, і писаря, зверхника військо́вого відділу, що записував наро́д кра́ю до військо́вого відділу, і шістдеся́т чоловіка з наро́ду кра́ю, що знахо́дилися в місті. І позабирав їх Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, і відвів їх до вавилонського царя, до Рівли. І вдарив їх вавилонський цар, і позабива́в їх у Рівлі, у хаматовому кра́ї. І пішов Юда на вигна́ння з своєї землі! Оце той наро́д, що вигнав Навуходоно́сор: у сьомому році — три тисячі й двадцять і три юдеї. У вісімнадцятому році Навуходоносора вигнав він з Єрусалиму вісім сотень тридцять і дві душі. У році двадцятому й третьому вигнав Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, сім сотень сорок і п'ять душ юдеїв. Усіх душ — чотири тисячі й шість сотень. І сталося за тридцятого й сьомого року вигна́ння Єгояки́ма, Юдиного царя, дванадцятого місяця, двадцятого й п'ятого дня місяця, Евіл-Меродах, цар вавилонський, у році свого зацарюва́ння, зми́лувався над Єгояки́мом, Юдиним царем, і вивів його з дому ув'я́знення. І він говорив з ним добре, і поставив трона його понад трона царів, що були з ним у Вавилоні. І змінив в'язни́чну одежу його, і він за́вжди їв хліб перед ним по всі дні свого життя. А їжа його, їжа стала, видавалася йому від вавилонського царя, щоденне кожного дня, аж до дня його смерти, по всі дні його життя.

Responsorial Psalm

Psalm 92

Second Reading

Hebrews 12

Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тяга́р та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перете́рпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого. Тож подумайте про Того, хто перете́рпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх. Ви ще не змага́лись до крови, борю́чись проти гріха, і забули на́гад, що говорить до вас, як синів: „Мій сину, — не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоря́є тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає“! Коли те́рпите кару, то ро́бить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що ба́тько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з пере́любу, а не сини. А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, — і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні кори́тися ми Отцеві ду́хів, щоб жити? Ті нас за короткого ча́су карали, як їм до вподоби було́, Цей же на ко́ристь, щоб ми стали учасниками Його святости. Усяка кара в тепе́рішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для на́вчених нею приносить ми́рний плід праведности! Тому́ то „опущені руки й коліна знемо́жені ви́простуйте“, і „чиніть прості стежки́ ногам вашим“, щоб кульгаве не збо́чило, але краще ви́правилось. Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа. Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благода́ті, щоб „не виріс який гіркий корінь і не наробив непоко́ю“, і щоб багато-хто не опога́нились тим. Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє перворі́дство віддав за поживу саму́. Бо знаєте ви, що й після, як схотів він успадкува́ти благослове́ння, відкинутий був, — не знайшов бо був можливости до покая́ння, хоч його з слі́зьми шукав. Бо ви не приступили до гори дотика́льної та до палю́чого огню, і до хмари, і до те́мряви, та до бурі, і до сурмо́вого звуку, і до голосу слів, що його ті, хто чув, просили, щоб більше не мовилось слово до них. Не могли бо вони того витримати, що наказано: „Коли й звірина́ до гори доторкне́ться, то буде камінням побита“. І таке страшне́ те видіння було́, що Мойсей проказав: „Я боюся й тремчу́!“ Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч анголів, і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх — до Бога, і до духів удоскона́лених праведників, і до Посере́дника Ново́го Заповіту — до Ісуса, і до покро́плення крови, що краще промовляє, як А́велева. Глядіть, не відверта́йтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає, що голос Його захитав тоді землю, а тепер обіцяв та каже: „Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом“. А „ще раз“ визначає заміну захитаного, як ство́реного, щоб зосталися ті, хто непохитний. Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благода́ть, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо стра́хом. Бо наш Бог — то „палю́чий огонь“!

Gospel

Mark 15

А первосвященики з ста́ршими й книжниками, та ввесь синедріо́н, зараз уранці, нараду вчинивши, зв'язали Ісуса, повели́ та й Пилатові видали. А Пила́т запитався Його: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він йому в відповідь каже: „Сам ти кажеш“. А первосвященики мі́цно Його винува́тили. Тоді Пилат зно́ву Його запитав і сказав: „Ти нічого не відповідаєш? Дивись, — як багато проти Тебе свідку́ють!“ А Ісус більш нічого не відповідав, так що Пилат дивувався. На свято ж він їм відпускав був одно́го із в'я́знів, котро́го просили вони. Був же один, що звався Вара́вва, ув'я́знений ра́зом із повста́нцями, які за повста́ння вчинили були душогубство. Коли ж на́товп зібрався, він став просити Пила́та зробити, як він за́вжди робив їм. Пилат же сказав їм у відповідь: „Хочете, — відпущу́ вам Царя Юдейського?“ Бо він знав, що Його через за́здрощі видали первосвященики. А первосвященики на́товп підмовили, щоб краще пустив їм Вара́вву. Пилат же промовив знов їм у відповідь: „А що ж я чинитиму з Тим, що Його ви Юдейським Царем називаєте?“ Вони ж стали кричати знов: „Розіпни́ Його!“ Пилат же сказав їм: „Яке ж зло вчинив Він?“ А вони ще сильніше кричали: „Розіпни́ Його!“ Пилат же хотів догодити наро́дові, — і відпустив їм Вара́вву. І видав Ісуса, збичува́вши, щоб ро́зп'ятий був. Вояки ж повели́ Його до сере́дини двору, цебто в преторій, і цілий відділ скликають. І вони зодягли Його в багряни́цю і, сплівши з терни́ни вінка, поклали на Нього. І вітати Його зачали́: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І трости́ною по голові Його били, і плювали на Нього. І навколішки кидалися та вклонялись Йому. І коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього багряни́цю, і наділи на Нього одежу Його. І Його повели́, щоб розп'я́сти Його. І одного перехо́жого, що з поля вертався, Си́мона Кіріне́янина, батька Олександра та Ру́фа, змусили, щоб хреста Йому ніс. І Його привели́ на місце Голго́фу, що значить „Черепо́вище“. І давали Йому пити вина, із ми́ррою змішаного, але Він не прийня́в. І Його розп'яли́, і „поділили одежу Його, кинувши же́реб про неї“, хто що ві́зьме. Була́ ж третя година, як Його розп'яли́. І був написаний на́пис провини Його: „Цар Юдейський“. Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників, — одно́го право́руч, і одно́го ліво́руч Його. І збулося Писа́ння, що каже: „До злочи́нців Його зарахо́вано!“ А хто побіч прохо́див, то Його лихосло́вили, „голова́ми своїми хитали“ й казали: „Отак! Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, — зійди із хреста, та спаси Самого Себе!“ Теж і первосвященики з книжниками глузува́ли й один до одного казали: „Він інших спасав, — а Самого Себе не може спасти! Христос, Цар Ізраїлів, — нехай зі́йде тепер із хреста, щоб побачили ми та й увірували“. Навіть ті, що ра́зом із Ним були ро́зп'яті, насміхалися з Нього. А як шоста година настала, то аж до години дев'ятої те́мрява стала по ці́лій землі. О годині ж дев'ятій Ісус скрикнув голосом гучни́м та й вимовив: „Елої́, Елої́, — лама́ савахта́ні“, що в перекладі значить: „Боже Мій, Боже Мій, — на́що Мене Ти покинув?“ Дехто ж із тих, що стояли навколо, це почули й казали: „Ось Він кличе Іллю́!“ А один із них побіг, намочив губку о́цтом, настроми́в на трости́ну, і давав Йому пити й казав: „Чекайте, побачим, — чи при́йде Ілля́ Його зняти!“ А Ісус скрикнув голосом гучни́м, — і духа віддав! І в храмі завіса розде́рлась надво́є, — від ве́рху аж додолу. А сотник, що насу́проти Нього стояв, як побачив, що Він отак духа віддав, то промовив: „Чоловік Цей був справді Син Божий!“ Були ж і жінки́, що дивились здалека, між ними Марі́я Магдали́на, і Марія, мати Якова Молодшого та Йосі́ї, і Саломі́я, що вони, як Він був у Галілеї, ходили за Ним та Йому прислуго́вували; і інших багато, що до Єрусалиму прийшли з Ним. А коли настав вечір, — через те, що було́ Пригото́влення, цебто перед суботою, — прийшов Йо́сип із Аримате́ї, радник поважний, що сам сподівавсь Царства Божого, і сміливо ввійшов до Пилата, — і просив тіла Ісусового. А Пила́т здивувався, щоб Він міг уже вмерти. І, покликавши сотника, запитався його, чи давно вже Розп'я́тий помер. І, дізнавшись від сотника, він подарував тіло Йо́сипові. А Йо́сип купив полотно, і, знявши Його, обгорнув полотном та й покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений. І каменя привалив до моги́льних дверей. Марія ж Магдали́на й Марія, мати Йосієва, дивилися, де́ ховали Його.